ЛЕКЦІЯ № 18. Типи конфлікту

Багато видатних мислителів минулого неодноразово говорили про те, що конфлікт знаходиться всередині людини і що він (чоловік) є головним носієм конфлікту.

Рішення внутрішньоособистісних конфліктів перш за все залежить від самої людини, від здібності та можливості жити у згоді (гармонії) з самим собою і навколишнім середовищем. Такі конфлікти можна умовно позначити як конфлікти "між тим, що є, і тим, що хотілося б мати». Інші варіанти таких конфліктів: "між тим, чого ви хочете, і тим, чого ви не хочете», «між тим, хто ви є, і тим, ким хотіли б бути» і т. д. З оціночної точки зору внутрішньоособистісний конфлікт можна уявити як боротьбу двох позитивних чи двох негативних тенденцій або як боротьбу позитивної та негативної тенденції в психіці одного суб'єкта. Можливі варіанти, коли тенденції містять в собі і позитивні, і негативні моменти одночасно (наприклад, запропоноване підвищення на посаді передбачає небажаний переїзд на нове місце проживання).

Внутрішньоособистісний конфлікт, як і будь-який інший соціальний конфлікт, передбачає конфліктну взаємодію двох або більше сторін. В одній особистості можуть одночасно існувати кілька взаємовиключних потреб, цілей, цінностей, інтересів. Всі вони соціально обумовлені, навіть якщо носять суто біологічний характер, так як їх задоволення пов'язане з цілою системою певних соціальних відносин. Тому і внутрішньоособистісний конфлікт є соціальним конфліктом.

До ситуацій, що викликають внутріособистісні конфлікти, можна віднести:

1) конфлікти цінностей;

2) конфлікти між цінністю і нормою;

3) конфлікти між цінністю і потребою і ін

Одним з видів внутрішньоособистісних конфліктів є неусвідомлений внутрішній конфлікт. У його основі лежать не повністю дозволені в минулому конфліктні ситуації, про які ми вже забули. Але на несвідомому рівні ми продовжуємо нести вантаж невирішених у минулому проблем і мимоволі відтворюємо старі конфліктні ситуації, як би намагаючись вирішити їх знову. Приводом для відновлення неусвідомленого внутрішньоособистісних конфліктів можуть стати обставини, схожі з останнього невирішеною ситуацією.

У реальному житті зовнішні і внутрішні причини внутріліч-ностно конфліктів тісно взаємопов'язані, і їх непросто розмежувати. До подібних ситуацій відносяться погрози, шантаж і т. д.

На чисто службові проблеми можуть накладатися сімейно-побутові, фінансові та ін

У свою чергу конфліктних людей, на думку В.І. Сперанського, можна розділити на дві групи: конфліктуючі і кон-фліктогенние. До першої групи входять постійні опоненти існуючого стану справ, методів управління, способів вирішення проблем і т. п. Їх цікавить не стільки пошук істини, скільки власна, відмінна від інших позиція. З ними важко працювати в одному колективі, але ці вічні «негативист» стимулюють активність інших у пошуку істини. У другу групу входять конфліктогенні особистості. Це люди з безмежним егоцентризмом, високою самооцінкою, вмінням втиратися в довіру. Однак вони не здатні підтримувати тривалі дружні контакти і сумлінно працювати. Взаємодіючи з оточуючими людьми, конфліктогенні особистості найчастіше стають джерелом емоційних конфліктів.

Внутрішньоособистісні конфлікти можуть мати для особистості та оточуючих її людей як негативні, так і позитивні наслідки.

Якщо вихід з конфлікту не знайдений, то внутрішня напруга продовжує посилюватися. Коли зростання напруги перевищує певну межу величину, відбувається психологічний зрив, і людина виявляється виведеним з душевної рівноваги. У такому стані він, як правило, не здатний впоратися з виниклою проблемою. Негативні наслідки конфлікту чреваті стресами, неврозами, підвищеною тривожністю, загальної психологічної пригніченістю людини або надмірної агресивністю, яка може бути спрямована на об'єкти, що не мають до конфлікту ніякого відношення.

Позитивний ефект конфлікту полягає в наступному:

1) посилюється привабливість ще недоступною мети;

2) наявність перешкоди сприяє мобілізації сил і засобів для його подолання;

3) внутрішньоособистісний конфлікт сприяє адаптації та самореалізації особистості в складних умовах і підвищення стресостійкості організму;

4) позитивно дозволені проблеми загартовують характер, формують рішучість в поведінці особистості.

Отже, внутрішньоособистісний конфлікт може мати як позитивні, так і негативні наслідки для особистості та оточуючих. Тому кожна людина повинна вміти керувати своєю конфліктністю: використовувати її лише в необхідних випадках, коли іншими засобами вирішити свої проблеми не вдається; направляти конфліктну активність в потрібне русло, в потрібний час і в адекватних пропорціях; стримувати свою надмірну конфліктність та використовувати її в інших сферах життєдіяльності з користю для себе і оточуючих. Крім того, треба відводити конлікту відповідне місце (не драматизувати) і вміти витягати з конфліктної ситуації певну користь (наприклад, корисний досвід).

Міжособистісний конфлікт можна розглядати як зіткнення особистостей у процесі їх взаємовідносин. Такі зіткнення можуть відбуватися в самих різних сферах та областях (економічної, політичної, соціокультурної, побутової і т. д.). Принципи таких зіткнень різноманітні - від зручного місця в громадському транспорті до президентського крісла у державних структурах. Як і в інших соціальних конфліктах, тут можна говорити про об'єктивно і суб'єктивно несумісних або протилежних інтересах, потребах, цілях, цінностях, установках, сприйняттях, оцінках, думках, способах поведінки і т. д.

Міжособистісні конфлікти виникають як між вперше зустрілися, так і між постійно спілкуються людьми. І в тому, і в іншому випадку важливу роль відіграє особисте сприйняття партнера або опонента.

Міжособистісна несумісність може стати причиною виникнення емоційного конфлікту (психологічного антагонізму), який є найбільш складною і важкою формою міжособистісного протистояння.

Міжособистісні конфлікти можна розділити на такі види:

1) суперництво - прагнення до домінування;

2) суперечка - розбіжності з приводу знаходження найкращого варіанту вирішення проблем;

3) дискусія - обговорення суперечливого питання.

Звернення людей до соціальних норм робить їх відповідальними за їх поведінку, дозволяє регулювати дії і вчинки, оцінюючи їх як відповідні або не відповідають цим нормам. Орієнтуючись на норми, людина співвідносить форми своєї поведінки з еталонами, відбирає потрібні і таким чином регулює свої відносини з іншими людьми. Соціальний контроль у процесах взаємодії здійснюється з репертуаром «ролей», виконуваних спілкуються людьми.

Отже, вихідним умовою успішності спілкування є відповідність поведінки взаємодіючих людей очікуванням один одного. Не можна уявляти собі спілкування завжди і за всіх обставин гладко протікає і позбавленим внутрішніх суперечностей. У деяких ситуаціях виявляється антагонізм позицій, що відбивають наявність взаємовиключних цінностей, завдань і цілей, що іноді обертається взаємною ворожістю - виникає міжособистісний конфлікт. Соціальна значущість конфлікту різна і залежить від цінностей, що лежать в основі міжособистісних відносин.

У спільній діяльності причинами конфліктів можуть виступати два роду детермінант: предметно-ділові розбіжності й розходження особистісно-прагматичних інтересів. Причому конфлікти другого роду характеризуються нагнітанням високої емоційної напруженості. Причиною виникнення конфліктів є також неподолані змістові бар'єри в спілкуванні, що перешкоджають налагодженню взаємодії спілкуються. Змістовний бар'єр у спілкуванні - це розбіжність для партнерів у спілкуванні смислів висловленого вимоги, прохання, наказу, що створює перешкоди для їх порозуміння і взаємодії. Особливо істотну роль смислові бар'єри набувають в так званому педагогічному спілкуванні, що пояснюється вікової різницею, життєвим досвідом одних і відсутністю його у інших, розходженням в інтересах і, що особливо важливо підкреслити, часто помилками у виборі виховних впливів з боку старших.

Тут велике значення має поняття особистісного сенсу, глибоко проаналізоване у працях А.П. Леонтьєва. Відомо, що, крім загальноприйнятої системи значень, слова, як і інші факти свідомості людини, мають деякий особистісний смисл, деяку особливу значущість, індивідуальну для кожного. Особистісний сенс, тобто особливу значимість для людини, набуває те, що пов'язує цілі діяльності з мотивами її здійснення, то, в чому виявляються відображеними його потреби. Одне і те ж слово, дія, обставина можуть мати різний сенс для різних людей. Тому в спілкуванні важливу роль грає вміння поставити себе на місце того, з ким спілкуєшся. Іншими словами, в будь-якій ситуації спілкування потрібно однакове розуміння ситуації, тобто розуміння стратегії і тактики поведінки партнера по ситуації. Стратегія і тактика взаємодії тільки і можуть бути розроблені на основі взаєморозуміння. Причому, якщо стратегія взаємодії визначена виконуваної соціальною діяльністю, тактика взаємодії визначається безпосереднім уявленням про партнера. В єдності цих двох моментів і створюється реальна ситуація взаємодії.

Цікава теорія конфліктного спілкування розроблена американським психотерапевтом Е.Берні. З його точки зору, в кожній людині існують три «я»: Дитя (залежне, котре підкоряється і безвідповідальне істота); Батько (навпаки, незалежний, неподчіняемий і бере відповідальність на себе) і Дорослий (вміє рахуватися з ситуацією, розуміти інтереси інших і розподіляти відповідальність між собою і ними). «Я» у вигляді Дитя у людини виникає та розробляється в дитинстві; в тому ж віз-рас-ті за рахунок наслідування старшим і бажання бути на їх місці формується батьківське "я"; що стосується «я» у формі Дорослого, то воно складається довго, часом десятиліттями, за рахунок життєвого досвіду суб'єкта і накопичення того, що називають життєвою мудрістю.

І от, виступаючи з позиції Дитя, людина виглядає підкоряється і невпевненим у собі, з позиції Батька - самовпевнено-агресивним; з позиції Дорослого - коректним і стриманим. У взаємодії людей ці позиції узгоджені лише тоді, коли один з партнерів готовий прийняти позицію, визначену для нього іншим партнером.

Уявімо собі, що педагог звертається до школяра, роблячи звичайну в таких випадках форму взаємодії Батько - Дитя або Дорослий - Дитя. Школяреві і в голову не прийде протестувати проти запропонованої йому дитячої позиції, і він зазвичай на неї згоден. Але той же педагог, звертаючись в подібному тоні до незнайомого юнака на вулиці, ризикує зустріти відсіч хоча б тому, що з підліткового віку і далі будь-якій людині здається вкрай важливим, щоб його більше не вважали дитиною.

Суть теорії Е. Берні зводиться до того, що, коли рольові позиції партнерів по спілкуванню узгоджені, їх акт взаємодії доставляє обом відчуття задоволення. Якщо позитивна емоція на радість партнерам заздалегідь присутній у спілкуванні, то такий тип взаємодії Е. Берні називає погладжуванням. При узгодженні позицій, про що б не говорили співрозмовники, у них йде обмін погладжуваннями. Позбавлення відповідь погладжування вже зачіпає людини, якщо ж всупереч його очікуванням до нього ще й звертаються з неузгодженою позиції (як Батько - Дитя або як Дорослий - Дитя), це викликає гнів і може стати причиною конфлікту. Як видно з усього сказаного, з психологічної точки зору зміст контакту може бути дуже різноманітним за рольовим позиціям партнерів, і для всього діалогу може мати вирішальне значення те, наскільки правильно вибрана позиція, наскільки вона погоджена між партнерами по спілкуванню. Те, яку позицію ми займемо в контакті, відразу ж визначає і коло психологічних ролей, які нам належить виконати.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЛЕКЦІЯ № 17. Поняття конфлікту	\|	ЛЕКЦІЯ № 19. Конфлікт між особистістю і групою

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.