Предметомстилістики національної мови є її стилістична система і наука про неї.

Основними методологічними принципами стилістики є загальні філософські положення про мову як вид і результат суспільно усвідомленої діяльності людини.

Ці положення зорієнтовані на те, що українська мова є породженням виробничої і духовної діяльності українського народу, несе в собі його історичну пам’ять і розвиває його ментальність (мораль і етика людини + ставлення людини до себе + до суспільства + тотожність світосприйняття). Тому наукові галузі про український етнос, його історію, мову, літературу, культуру, політику є підґрунтям наукової стилістики української мови.

Структура стилістики зумовлена її предметом, напрямами і методами дослідження. Відповідно до цього у лінгвостилістиці розрізняють кілька основних розділів, кожний з яких охоплює певне коло понять.

І.Загальна стилістика вивчає універсальні стилістичні засоби мови, які є у багатьох мовах і мають спільні характеристики, закономірності функціонування мови залежно від змісту, мети, сфери побутування. Стилістика мови(мовних одиниць) вивчає стилістичні ресурси всіх мовних рівнів: лексики, фразеології, морфології, синтаксису

Предмет загальної стилістики включає два основних аспекти:

- системно-структурний, що стосується будови і системи мови;

- комунікативно-прагматичний, пов’язаний із функціями мови, сферою поширення.

Відповідно до цих аспектів виділяємо два розділи:

- функціональну стилістику та

- стилістику мовних ресурсів.

Перша, сформувавшись у 50-60-х рр. 20 ст. Функціональна стилістика має ключовим питанням визначення формування і розвиток функціональних стилів літературної мови. Об’єктом розгляду функціональної стилістики служать функціональні стилі (художній, науковий, публіцистичний, офіційно-діловий, конфесійний, розмовний), їх класифікація, поділ на підстилі, принципи поєднання мовних одиниць у кожному з них. Вона базується також на теоретичних відомостях соціолінгвістики, психології, історії мови тощо.

Стилістика ресурсів – традиційна, своє основне завдання вбачає у повному описі стилістичних засобів національної мови, звідки походять її інша назва описова стилістика. Стилістика мовних ресурсів орієнтується на вивчення усіх мовних рівнів з погляду додаткових стилістичних значень елементів мовної системи. Останні несуть на собі відбиток тієї суспільної сфери, в якій побутує мова, тобто мають функціонально-стильове значення. Вони відображають характер спілкування - офіційний, книжний чи невимушений, розмовний, тобто засвідчують співвіднесеність мовних виразових засобів з високим, нейтральним чи зниженим експресивним стилем.

Cтилістика мовних ресурсів співвідноситься з одиницями мовних рівнів, що визначає певне коло проблем, зокрема й щодо методів дослідження, властивих фоностилістиці, лексичній стилістиці, словотвірній стилістиці, стилістиці граматичній.

Фоностилістика вивчає звукову будову мови з погляду можливостей створення додаткових стилістичних ефектів, зокрема, алітерацій, асонансів, звуконаслідування, варіантів ритмомелодики у художньому стилі, а також дотримання законів милозвучності української мови в різних функціональних стилях.

Лексична стилістика стосується функціонально-стильової диференціації словникового складу, стилістичного використання різних семантичних груп лексики, виявлення стилістичного потенціалу кожного слова залежно від його місця у синонімічно-антонімічних відношеннях, від текстового вживання, співвідношення з експресивними стилями (книжна, розмовна, нейтральна лексика). Стилістична семантика входить як складова частина в значення фразеологічних одиниць, що характеризуються своєрідною внутрішньою формою, наявністю другого семантичного плану, виразним національно-культурним колоритом.

Стилістика граматична - розділ стилістики, що вивчає додаткові стилістичні значення граматичних одиниць, їх функціональні навантаження у різних сферах спілкування, доцільність, ефективність використання граматичних форм у кожному стилі.Стилістика граматична оперує поняттями «варіанти», «паралельні форми», «синоніми». Термін «граматична стилістика» оформився в українському мовознавстві в 70-80-х рр. ХХ ст. зосереджує увагу на виражальних можливостях граматичних форм, конструкцій, здатності їх видозмінювати, відтінювати зміст висловленого, надавати йому додаткових стилістичних відтінків.

ІІ.Стилістика усної та писемної форми, стилістика мовлення.

Стилістика мовлення(функціональна) вивчає стилі мовлення – розмовний і книжні (науковий, публіцистичний, офіційно-діловий, художній), а також загальні ознаки стилю:

- функцію висловлювання (спілкування, повідомлення);

- завдання мовлення, мовленнєву ситуацію, тему й форму висловлювання;

- стильові риси (образність – відсутність образності, емоційність – нульова емоційність);

- мовні засоби (фонетичні, лексичні, словотвірні, морфологічні, синтаксичні).

Стиль мовлення – це своєрідна сукупність мовних засобів, що свідомо використовується мовцем за певних умов спілкування.

До стилістичних засобів належать багатозначні слова, слова з переносним значенням, омоніми, антоніми.

Емоційно-експресивне забарвлення мовних явищ – теж невід’ємний компонент стилістики. Емоційно-експресивні елементи невіддільні від явища синонімії, оскільки вони характерні для окремих синонімічних варіантів як засіб вираження їх стилістичної функції (наприклад, губи – стилістично нейтральне слово, уста – має відтінок урочистості).

Стилістика пов’язана з культурою мовлення. Стилістику й культуру ділового мовлення єднає спільне завдання – збагатити мовлення кожної людини, зробити його кращим, змістовнішим, правильнішим; без систематизації й узагальнення знань зі стилістики не можна навчитися правильно висловлювати думку з добором стилістично доцільних мовних засобів у відповідності до ситуації мовлення.

ІІІ.Стилістика художньої літератури досліджує взаємодію літературної мови і різних стилів художньої літератури в історичному розвитку. Сюди належить стилістика індивідуального мовлення (стилю) письменника або окремого твору.

Взагалі лінгвістична стилістика тісно пов'язана з літературознавчою стилістикою. Обидві вивчають художні твори і, зокрема, явища індивідуально-художнього стилю, творчої манери письменника. Проте літературознавча стилістика вивчає тільки стиль художніх творів, тоді як лінгвістична стилістика вивчає мову текстів усіх типів (художніх і нехудожніх: наукових, офіційно-ділових, публіцистичних, усно-розмовних). Літературознавча стилістика вивчає лише образність художніх творів, в окремих випадках — мовні ознаки певного літературно-мистецького напряму (романтизму, сентименталізму, класицизму, реалізму), а лінгвістична стилістика, вивчаючи повніше і глибше мову художніх творів, підіймається до узагальнень і формування поняття функціонального стилю художньої літератури, його специфічних рис. У спільному об'єкті дослідження (мові творів) кожна з них має свій напрям і свою мету. Літературознавство досліджує літературний процес, напрями і стилі, творчі школи, індивідуальний стиль письменника і звертає увагу на мову лише як на показник літературних вартостей. Літературознавство вивчає світогляд письменника, мотиви його творчості, те, як ідейно-тематичні та художньо-естетичні позиції автора втілюються у художньо-образній системі його творів, у чому традиційність і новаторство письменника, в чому виявляється творча особистість і чим досягається професійна майстерність.

Все це потребує від літературознавців знання як сучасної літературної мови, так і її історії, знання стилістичних можливостей, норм літературної мови. Однак для літературознавця аналіз мови художнього твору є допоміжним елементом, який своїми результатами може підтвердити або спростувати літературознавчі висновки.

ІV.Історична стилістика. Стилістична система національної мови, як найбільш залежна від позамовних факторів і динамічна, є категорією історичною. Тому може бути два аспекти дослідження стилістичної системи конкретної мови — синхронний і діахронний.

Сучасна, або синхронна, стилістика досліджує стилістичну систему національної мови з погляду сучасних потреб мовного спілкування і відповідності стилістичних явищ та засобів нині чинним літературним і стилістичним нормам.

Дослідженням стилістичної системи в діахронному аспекті, тобто в її історичному розвитку, займається історична стилістика. Вона вивчає формування і розвиток стилів упродовж усіх етапів розвитку національної мови, динаміку розвитку виражальних одиниць, часову і якісну зміну конотації, хронологічно марковані стилістичні засоби. Історична стилістика досліджує як історію сучасних стилістичних засобів національної мови, причини їх появи, основні етапи розвитку, так і стилістичні засоби минулих історичних епох у розвитку конкретної мови або споріднених мов.

V.Діалектна стилістика. До сфери діалектної стилістики відносять дослідження говіркового мовлення з погляду спеціального і доцільного вибору, використання, розподілу в ньому мовних одиниць носіями говору відповідно до функціонального призначення, комунікативної настанови, тобто діалектна стилістика вивчає стилістичне розшарування і диференціацію мовних одиниць у межах певного діалекту чи говірки. Інший аспект діалектної стилістики полягає у з'ясуванні співвідношення літературної мови і діалектів (чи діалекту) та його впливу на формування літературної мови, вироблення її стилів, у вивченні стилістичної ролі діалектизмів у межах стилю, найчастіше художнього.

Методи дослідження. Найпоширенішим і традиційним у стилістиці є метод семантико-стилістичного аналізу, який полягає у виявленні співвідношення використаних експресивних мовних засобів до змісту інформації.

Як окремий стилістичний метод виділяють зіставлення. Навіть маючи постійні стилістичні значення чи відтінки, мовні одиниці досягають стилістичного ефекту тільки в зіставленні з іншими. Зіставлення є по суті ядром методу семантико-стилістичного аналізу.

Ще одним методом є метод стилістичного експерименту. Він полягає у тому, що на місце вжитих автором слів або виразів вставлять за стилістичною метою нові. У процесі мовлення ми постійно користуємося прийомами добору зіставлення, заміни і знову зіставлення мовних одиниць, поки, нарешті, здійснено остаточний вибір. (Див. Мацько: Стилістика української мови.; Пономарів: Стилістика української мови.)

У стилістиці здавна застосовуються кількісні (квантитативні) методи, які полягають у визначенні кількісних ознак мовних явищ.

Стилістика використовує також статистичні методи. Вони базуються на тому, що будь-який цілісний текст – це результат добору та організації однакових стилістичних одиниць мови. Цей метод допомагає виявити, що в кожному конкретному тексті є спільного, а що відмінного в порівнянні з іншими, виявити засоби індивідуального стилю автора, а також описати мовні засоби кожного функціонального стилю. (Мова – це політика, вона залежна від політичної ситуації країни.)

Стилістика пронизує всі рівні мовної системи. З мовних одиниць кожного рівня виділяють:

- одиниці, що мають стилістичні ознаки (конотації, забарвлення), що зумовлені їх лексико-граматичною природою (Батьківщина, рідний край, гарний, поганий, добро, зло, щастя, козаченько, матусенька, дівчинонька, личенько, гарнесенький, кохати, ненавидіти, роззява, хуліган тощо);

- стилістичні ознаки яких виникають на реалізації їх валентностей (золота осінь, золота людина, золоті руки, чорне золото, золото спартакіади; книга життя, полудень віку; волосся білявими житніми колосками);

- що перебувають у якісно-експресивних опозиціях (крокувати — швендяти, плечі — рамена, губи — уста, обличчя — пика, голос — глас, чоло — лоб, ворота — врата);

- що виникають оказіонально шляхом семантичних зміщень, лексико-граматичних перетворень (прихватизація, фірмач, совок, хрущоба, прокол, шлангувати, приводнитися, розвітатися, туалетитись, фараонувати).

Стилістика вивчає не тільки стилістичний інвентар (мовні одиниці), а й засоби його організації в певних типах мовлення, способи добору, поєднання і використання мовних одиниць для створення образу типового стилю чи певного стилістичного ефекту, колориту. Цілі ряди мовних одиниць можуть набувати стилістичних ознак тільки у поєднанні, зіставленні з іншими рядами (наприклад, лексичні шари за походженням, емоційним забарвленням, функціональним призначенням). Добір та організація мовних засобів відбувається з урахуванням мети, завдань, умов і ситуації спілкування, рольових і соціальних ознак його учасників, що в комплексі формує тип мовного спілкування. Тому стилістика вивчає виражальні мовні засоби відповідно до типу мовного спілкування, а також і самі типи мовлення. Стилістика сучасної української мови розглядає виражальні засоби мови з позиції функціональної природи мови, у зв'язку з суспільно-соціальними потребами і завданнями спілкування. Вона досліджує закономірності використання мови у різних сферах суспільного життя, тобто її функціональні стилі і їх мовленнєву системність.

Практична стилістика озброює мовців знанням стилістичного арсеналу національної мови, вмінням зробити з нього правильний вибір, знанням прийомів організації мовного матеріалу і вмінням конструювати правильне мовлення. Проте насамперед, за вимогами практичної стилістики, треба знати комунікативну мету, цільову настанову мовлення. Цільова настанова, або інтенція, допомагає не тільки відібрати мовний матеріал, а й подавати його в певному порядку з відповідним забарвленням. Ще грецький ритор Квінтіліан писав, що перш ніж говорити, слід знати, що треба у мові возвеличити чи принизити, що вимовити стрімко чи скромно, звабливо чи поважно, широко чи коротко, грубо чи ніжно, пишно чи тонко, велично чи ввічливо; а потім міркувати, якими краще висловами, якими фігурами, якими думками, якою мірою і в якому розташуванні можемо досягти нашого наміру. Відповідно до цільової настанови розгортається тема шляхом відбору з асоціативного поля мовних одиниць для деталізованого найменування предметів думки або цілісного замислу і для їх синтагматичного впорядкування.

Отже, сучасна практична стилістика містить не тільки нормативність використання стилістичних засобів, загальні відомості про стилі, оцінку і характеристику мовних засобів, зокрема синонімічних, як ґрунт для відбору, а й комунікативну мету, цільову настанову, умови й ситуації спілкування. Завданнями практичної стилістики є впровадження в мовленнєву практику правил теоретичної стилістики, виховання у мовців чуття мовної культури.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Еще одна форма записи уравнения динамики вращательного движения	\|	Різновиди основних функціональних стилів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.