Індивідуальні та психологічні властивості індивіда і прояви поведінки.

Людина по-різному поводиться, взаємодіючи з іншими. В одних випадках вона є активним співрозмовником, за інших обставин — більше слухає, аналізуючи соціальну ситуацію. Вона може проявляти альтруїзм, агресію, апатію, депресію тощо. Причинами цього є як індивідуально-психологічні властивості особистості, так і зовнішні чинники, які спонукують до певного типу поведінки. Стосовно індивідуально-психологічних властивостей особистості, то їх розмаїття проглядається в особливостях прояву темпераменту, тобто загальної активності індивіда, динаміки психічних станів, емоційності. Поняття «темперамент» охоплює стійкі характеристики, риси, від яких залежать реакції особи на інших людей і соціальні обставини. Більшість класифікацій і теорій темпераменту поєднують два компоненти — активність і емоційність, де активність характеризує ступінь енергійності, стрімкості, швидкості і, навпаки, повільності, інертності, а емоційність — особливості перебігу емоцій, почуттів, настроїв та їхню якість.

Для вивчення співвідношення індивідуально-психологічних особливостей людини та зовнішніх поведінкових проявів можуть бути використані чотири типи темпераменту: сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік.

Сангвінік — це той тип темпераменту, який відповідає сильному, урівноваженому, рухливому типові нервової системи. У взаємодії з іншими характеризується високою активністю, енергійністю, жвавістю, багатством виразних рухів, міміки, товариськістю, легкою зміною одного заняття на інше, одного партнера на іншого. В ситуації конфлікту чи напруження поводить себе адекватно й конструктивно. Сангвінічний темперамент характеризується високою працездатністю, йому цілком відповідають заняття, пов'язані зі спілкуванням і взаємодією з іншими людьми. Сангвінік легко переключається з одного на інше в діяльності та спілкуванні, але недостатньо чуттєвий до всіх зовнішніх змін. Він швидко освоюється в новій обстановці, вміє контролювати свої емоції. Йому властива життєрадісність, стійкий настрій, помірне терпіння, миролюбна поведінка, невелика сугестивність і підозріливість. У нього спокійне ставлення до критики; розважлива, без особливого ризику, реакція на небезпеку. За несприятливих соціальних умов у нього можуть розвиватися поспішність, поверховість, неуважність до учасників комунікативного процесу.

Флегматик відповідає сильному, урівноваженому, інертному типові вищої нервової діяльності й характеризується спокоєм, повільними рухами, розважливим тоном бесіди, послідовністю й терплячістю. Він має велике терпіння, наділений повільною адаптацією, невисокою товариськістю, стриманістю в поведінці. Його мова монотонна, повільна, ставлення до критики байдуже, до небезпеки — холоднокровне, незворушне. Флегматик повільно, але наполегливо прямує до мети. У нього більш реальна, ніж у сангвініка (останній дещо переоцінює власні здібності), оцінка своїх здібностей, слабка сугестивність і помисливість. Флегматичний темперамент різниться врівноваженою поведінкою, слабкими емоційними переживаннями, стійким (без великих радощів і смутку) настроєм.

Холерик відповідає сильному, неврівноваженому типові нервової системи й характеризується активністю, енергійністю, швидкістю, різкістю, нестримністю, схильністю до швидких змін настрою, емоційними зривами, іноді агресивністю. Таким індивідам властиві неврівноважена поведінка, сильні, короткочасні емоційні переживання, хитливий настрій з перевагою бадьорого. Розмовляють вони голосно, жваво, різко. Люди холеричного темпераменту мають слабке терпіння. Вони наділені великою товариськістю, легкою адаптацією, агресивністю в поведінці, у них загострене ставлення до критики, захоплива поведінка й діяльність, позитивне реагування на нове. Холерики йдуть до мети з повною віддачею сил, переборюючи будь-які труднощі. Часто-густо за піднесенням активності настає період депресії. Холерики самолюбні, прямолінійні, вирізняються значною переоцінкою своїх здібностей, помірною сугестивністю, підозрілістю, їхня неврівноваженість нервової системи зменшує сумісність з іншими людьми.

Меланхолік представляє слабкий тип вищої нервової діяльності. Його характеризують низький рівень психологічної активності, сповільненість рухів, стриманість мови, швидка стомлюваність. Він вирізняється високою емоційною активністю, глибиною і стійкістю емоцій при слабкому зовнішньому їх вираженні. Люди меланхолійного темпераменту легко перелаштовуються з однієї справи на іншу, мають чутливість до всього, що відбувається довкола них. їм властиві дуже неврівноважена поведінка, глибокі і тривалі емоційні переживання, хитливий настрій з перевагою песимізму. Меланхоліки розмовляють тихо й недосить впевнено. Окрім слабкого терпіння, вони не можуть позбутися замкненості, істеричності поведінки, тривожного ставлення до небезпеки. Прагнення до мети в меланхоліка то посилюється, то слабшає. Він найчастіше недооцінює своїх здібно'стей, його вирізняють велика сугестивність і підозрілість.

Важливою властивістю людини, що формується під впливом соціуму, соціальних відносин, у безпосередній взаємодії з іншими, є характер, під яким у психології розуміють сукупність стійких індивідуальних властивостей особистості, що проявляються в типових способах діяльності і спілкування, за типових обставин і визначаються ставленням особистості до цих обставин. Характер індивіда виявляється в системі ставлення до навколишньої дійсності: до інших людей (товариськість чи замкнутість, правдивість чи облудність, тактовність чи брутальність тощо); до справи (відповідальність чи несумлінність, працьовитість чи лінощі тощо); до власності (щедрість чи жадібність, ощадливість чи марнотратність, акуратність чи неохайність); до себе (скромність чи самозакоханість, гордість чи приниженість тощо). Зазвичай структура людської поведінки є трикомпонентною. Тобто вона охоплює когнітивний (пізнавальний, розумовий), афективний (чуттєвий, емоційний) і практичний (перетворювальний, сенсорний) компоненти, які завжди в ній наявні, однак один з них переважає, що дає змогу відносити ту чи іншу людину до певного характерологічного типу.

Своєрідними властивостями людини є її здібності, під якими в психології прийнято розуміти індивідуально-психологічні особливості особистості, що є умовою успішного виконання тієї чи іншої діяльності. Здібності є результатом розвитку індивіда, їх формування відбувається на основі задатків (уроджених анатомо-фізіологічних особливостей нервової системи мозку). До загальних здібностей належать такі психічні властивості людини, як увага, спостережливість, запам'ятовування, творча уява, розважливість, а до спеціальних — психологічні особливості індивіда, що є можливостями успішного виконання ним визначеного виду діяльності (образотворчі, математичні та ін.). Які здібності сформуються на основі задатків, залежить не від задатків, а від умов життєдіяльності, тобто самі по собі природні задатки (потенційні можливості людини) ще не визначають успішної діяльності людини в майбутньому, їх необхідно розвивати, а це може відбутися в соціумі, складовою частиною якого є практика життя. Специфічною формою взаємодії людини з навколишнім світом є її емоції. Вони являють собою психічний спосіб ставлення індивіда до соціуму, до інших людей, до самого себе, психічне відображення у формі безпосереднього переживання життєвого змісту явиш і ситуацій. Почуття успіху і невдачі, досягнення мети і краху ідеалів — усе це сприймається особистістю емоційно. І від того, наскільки різноманітними є життєві ситуації, настільки багатющими будуть людські емоції. За допомогою емоцій люди краще розуміють один одного та оцінюють стан співрозмовника й комунікативну ситуацію, спільну діяльність і спілкування. Відомо, що такі базові емоції, як сором, подив, огида, задоволення, зацікавленість, радість, гнів, горе, зневага на обличчі африканця відображаються майже так, як і на обличчі європейця. Завдяки цьому фактові можна стверджувати, що люди, які належать до різних культур, здатні сприймати і оцінювати вираз людського обличчя за емоційними станами. Людські емоції — то внутрішня мова, система сигналів, за допомогою яких індивід дізнається про те, що відбувається.

За допомогою волі людина регулює свої дії, вчинки та поведінку задля досягнення мети. Вольова регуляція поведінки здійснюється в кількох напрямах: перетворення несвавільних психічних процесів у свавільні; набуття людиною контролю над своєю поведінкою; вироблення вольових якостей особистості; свідома постановка перед собою дедалі важчих завдань, які потребують докладання значних вольових зусиль. Воля в індивіда проявляється в таких властивостях, як сила духу, енергійність, витримка, рішучість, сміливість, самостійність, ініціативність, упевненість у собі, віра у справу, відповідальність, дисциплінованість, принциповість, обов'язковість, рішучість та ін. Серед основних психологічних функцій волі в психології виокремлюють такі: вибір мотивів і цілей; регуляція спонукування до дій за недостатньої чи надлишкової їх мотивації; організація психічних процесів у систему, адекватну виконуваній людиною діяльності; мобілізація психічних і фізичних можливостей у ситуації подолання перешкод у ході досягнення поставлених цілей.

Мотив є стійкою особистісною властивістю, яка вміщує в себе потреби, а також наміри щось зробити, долучаючи спонуку до цього. Мотив у психології розглядається як складне інтегральне психологічне утворення, яке належить самому суб'єктові поведінки. Важливим за своїм мотиваційним значенням є такий стан індивіда, що створюється випробовуваним особою браком об'єктів, необхідних для розвитку й існування людини. Йдеться про потреби, які являють собою джерело активності людини; завдяки їм здійснюється регулювання поведінки особистості, визначається спрямованість мислення, емоцій, почуттів і волі людини. За допомогою установки (стійкої схильності індивіда до певної форми реагування) людина орієнтує свої вчинки, дії та поведінку в певному напрямі. Стосовно соціальних установок, то вони диктують індивідові певні, соціально прийнятні способи поведінки.

Загалом урахування впливу індивідуально-психологічних властивостей особистості на її зовнішні поведінкові прояви є надзвичайно важливим для цілісного розуміння індивіда, обгрунтування його дій і вчинків у групі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Рольова поведінка особистості.	\|	Характер та основні типи акцентуації характеру.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.217 сек.