• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Суспільство як підсистема об’єктивної реальності і система суб’єктивної реальності. Парадигми інтерпретації суспільства

Суспільство — це соціум, якому властиво виробничий і соціальний розподіл праці. Суспільство можна характеризувати за багатьма ознаками: приміром, по національному; державному і культурному ознакам, по територіальному і тимчасовому, за способом виробництва та інш. Все ж ці суспільство не зводиться ні до своїх матеріальних носіїв, що характерно для натуралізму (вульгарно-соціологічного трактування суспільства) ні до ментальностям і форм спілкування («соціумам»), що властиво для феноменологічних його інтерпретацій. Суспільство у феноменологічному розумінні – це mens intensas (розум, думка як би в собі) – безліч соціальних світів наших ментальностей, світів, зафіксованих в нашій свідомості. Суспільство при натуралістичному підході – це res extensas (речі протяжні) - сукупність тіл, фізичних і біологічних, таких, що знаходяться в реальних об'єктивних стосунках один до одного.

Парадигми інтерпретації суспільства

Органіцизм (Герберт Спенсер)

Суспільство ототожнюється з організмом, а соціальне життя пояснюється біологічними закономірностями. Органіцизм – методологічний принцип, відповідно до якого ті або інші соціальні феномени розглядаються по аналогії з явищами природи. Особливе поширення органіцизм отримав у соціології другої половини XIX століття, у рамках позитивістського світобачення і на хвилі успіхів природних наук, у тому числі широкого поширення дарвінізму. Основоположником органічної школи в соціології вважається Герберт Спенсер, також великий вклад вніс Альберт Шеффле. У російській соціологічній науці органіцизм представлений, передусім, працями Олександра Строніна і Павла Ліліенфельда.

Спенсер вважає, що в основі розвитку світу, включаючи і суспільства, лежить закон еволюції: «Матерія переходить із стану невизначеної, незв’язної однорідності в стан певної зв'язної різнорідності», інакше кажучи, диференціюється. Цей закон він вважає універсальним і на конкретному матеріалі простежує його дія в різних сферах, у тому числі і в історії суспільства. Визнаючи закономірність розвитку суспільства, Спенсер відмовляється від різних теологічних пояснень, а його розуміння суспільства як єдиного живого організму, усі частини якого взаємозв'язані, наштовхує його на вивчення історії і розширює круг історичного дослідження. На думку Спенсера, в основі еволюції лежить закон рівноваги : при всякому його порушенні його природа прагне повернутися до свого колишнього стану.

Спенсер є основоположником органічної школи у соціології. Класовий устрій суспільства і виділення у його рамках різних адміністративних органів Спенсер розумів по аналогії з розділенням функцій між органами живого тіла. Основним законом соціального розвитку Спенсер вважав закон виживання найбільш пристосованих суспільств, а зі своєї концепції еволюції виводив переважно найбільшу пристосованість «диференційованого» (тобто розділеного на класи) суспільства. Спенсер – супротивник соціалізму, що вважав революцію «хворобою» громадського організму.

Концепція суспільства як продукту довільної угоди індивідів (Т. Гоббс)

Громадський договір (соціальний контракт) – соціально-економічна теорія, що пояснює походження громадянського суспільства, держави, права як результат угоди між людьми. Поняття громадського договору має на увазі, що люди частково відмовляться від суверенітету і передадуть його уряду або іншій владі, щоб отримати або підтримати суспільний устрій через панування права. Громадський договір означає угоду керованими на наборі правил, по яких ними управляють.

Згідно з Томасом Гоббсу, людське життя було б «небезпечним, жорстоким і коротким» без політичної влади. Без неї ми жили б в природному стані, де у кожного є необмежені природні свободи, включаючи «право на усе» і, відповідно, свободу шкодити усім, хто погрожує нашому власному життю; була б нескінченна «війна усіх проти усіх» (Bellum omnium contra omnes). Щоб уникнути цього, вільні люди встановлюють політичне суспільство, тобто громадянське суспільство через громадський договір, в якому кожен отримує вигоду від громадянських прав натомість підпорядкуванню цивільному кодексу або політичній владі.

Антропологічний принцип розгляду суспільства (М. Шелер)

Антропологічний принцип розгляду суспільства і людини як частини природи (Спіноза, Дідро та інш.). Гідним існування признавалося лише суспільство, що відповідає справжній, високій, незмінній природі людини. У сучасних умовах якнайповніше обґрунтування філософської антропології дане Шелером.

Для Макса Шелера первинним у системі «людина-суспільство» являється людина як деякий центр, в якому перетинаються його різні зв'язки зі світом. Він намагається знайти і визначити суть цього центру — персонального буття людини, зрозуміти одиничність (унікальність), самовизначенність (свобода) і саморегуляцію (цілісність) людини як центру світу. При цьому справжнім персональним буттям особи, де має місце і одиничність, і самовизначенність, і саморегуляція, із його точки зору, виступає любов (любляче буття).

Антагонізм особи і суспільства, так само як і саморазірванність особи визначають шелеровське уявлення про людину як істоту, в якій перетинаються дві його сфери (атрибуту). Цими двома атрибутами, що становлять суть людини, є: «порив» – деяке вітальне ядро (це потяги, афекти людини, т. е. усе, що несе собою природне, органічне в житті) і «дух», як єдність того, що іменують розумом і переживаннями (це доброта, любов, розкаяння, шанування – усе те, що є свобода, відчуженість від примусу, тиски від органічного життя).

Теорія соціальної дії (М.Вебер)

У конце19 - початку 20 ст.. у боротьбі з позитивізмом і натуралізмом у соціології сформувався альтернативний напрям – антипозитивізм (В. Дільтей, М.Вебер), що отримала назву «розуміюча соціологія». Розуміюча соціологія виходить з того, що суспільство принципово відрізняється від природи, оскільки в нім діють люди, орієнтуючи свої дії на певні цінності і цілі. Суспільство формується індивідами в їх взаємодії, тому повинно відкриватися внутрішньому почуттю людини, а не досліджуватися методами природних наук. Соціології слід досягати розуміння соціальних явищ, а не займатися безплідними пошуками загальних законів. Розуміюча соціологія зіграла важливу роль в затвердженні сучасних уявлень про соціальну реальність і соціальні закони.

Свою концепцію Макс Вебер називав саме «розуміючою соціологією». Соціологія аналізує соціальну дію і намагається пояснити його причину. Розуміння означає пізнання соціальної дії через його сенс, що суб’єктивно мається на увазі, т. е. сенс, який вкладає в цю дію сам його суб’єкт.

Він стверджує, що усі наукові категорії – тільки конструкції нашого мислення. «Суспільство», «держава», «інститут» – це просто слова, тому їм не слід приписувати онтологічних характеристик. Єдино реальним фактом громадського життя є соціальна дія. Всяке суспільство є сукупним продуктом взаємодії конкретних індивідів. Соціальна дія — атом громадського життя, і саме на нього має бути спрямований погляд соціолога. Дії суб’єктів розглядаються як мотивовані, сенс, що мають, і орієнтацію на інших, ці дії можна аналізувати за допомогою розшифровки сенсів і значень, які надають суб'єкти цим діям. Соціальною дією, пише Вебер, вважається дія, яка по сенсу співвідноситься з діями інших людей і орієнтується на них.

Читайте також:

1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
2. II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)
3. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
4. IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО
5. V. Систематизація і узагальнення нових знань, умінь і навичок
6. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
7. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
8. VI. Узагальнення та систематизація знань
9. VII. Закріплення нового матеріалу і систематизація знань.
10. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
11. Автоматизована система ведення державного земельного кадастру
12. Автоматична система сигналізації

Переглядів: 1385