• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Інтерактивні технології навчання як засіб організації колективної діяльності учнів у різновікових групах

Зміст

1. Суть інтерактивного навчання та технологій як засобу його здійснення.

2. Класифікація інтерактивних освітніх технологій.

3. Педагогічні умови застосування інтерактивних технологій в роботі з різновіковим колективом учнів.

Література

1. Пометун О.І. та ін. Сучасний урок: Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод. посібник. – К.: А.С.К., 2004. – 192 с.

1. Суть інтерактивного навчання та технологій як засобу його здійснення. Сучасні науковці (зокрема, О.Пометун) інтерактивне навчання розуміють як організацію вчителем за допомогою певної системи способів, прийомів, методів освітнього процесу, заснованого на:

ü суб’єкт-суб’єктних стосунках педагога й учнів (паритетності);

ü багатосторонній комунікації;

ü конструюванні знань учнями;

ü використанні самооцінки та зворотного зв’язку;

ü постійній активності учнів.

Поняття “інтерактивний” (англ. interact, де inter – взаємний, act - діяти) в буквальному перекладі – “здатний до взаємодії”. Ідея інтерактивного навчання виникла в середині 1990-х років з появою першого веб-броузера та мережі Інтернет, а відтак, дане поняття трактувалося як навчання з використанням комп’ютерних мереж та Інтернет-ресурсів. Нині значно розширилися межі розуміння інтерактивного навчання. Воно визначається як “здатність взаємодіяти чи знаходитися в режимі діалогу з чим-небудь (наприклад, комп’ютером) чи ким-небудь (людиною)” (Н.Суворова).

Таким чином, суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес успішно розгортається за умови постійної, активної взаємодії всіх учасників. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання в співпраці), де й учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання, які розуміють, що вони роблять, рефлексують з приводу того що вони знають, вміють і здійснюють. Спільна діяльність учнів у процесі пізнання, засвоєння навчального матеріалу передбачає індивідуальний вклад кожного, активний обмін знаннями, ідеями, способами діяльності. Причому, відбувається це в атмосфері доброзичливості й взаємної підтримки, що дозволяє не лише отримувати нові знання, а й розвивати саму пізнавальну діяльність, переводити її в більш високі форми кооперації та співробітництва.

Учитель в інтерактивному навчанні виступає організатором процесу навчання, консультантом, фасилітатором, який ніколи не “замикає” навчальний процес на собі. Головними в процесі навчання є зв’язки між учнями, їхня взаємодія та співпраця. Результати навчання досягаються взаємними зусиллями учасників процесу навчання, учні беруть на себе відповідальність за результати навчання.

У науково-методичній літературі нині сформувався усталений погляд на визначення суті інтерактивних навчальних технологій. На думку дослідників, – це одна із форм активного навчання, в основу якої закладено конкретну передбачувану мету: створити комфортні умови для навчальної діяльності учнів, за яких кожен з них відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.

Отже, освітній процес із використанням інтерактивних технологій – це, насамперед, багатопланова й поліморфна взаємодія: навчально-педагогічна взаємодія учня й вчителя, власне навчальна взаємодія учнів між собою, міжособистісна взаємодія, яка безпосередньо впливає на прояв двох попередніх. На думку дослідників, позитивним фактором, що підкріплює взаємодію, є психологічний контакт. І.Зимня зазначає, що в умовах контакту найбільш повно проявляються всі особистісні якості суб’єктів взаємодії, сам факт його встановлення приносить їм інтелектуальне й емоційне задоволення. Іншими словами, внутрішніми механізмами контакту є емоційне й інтелектуальне співпереживання, співмислення, співдія. Варто зазначити, що емоційне співпереживання викликається індивідуальними особливостями взаємодіючих суб’єктів, значимістю предмета взаємодії, відношенням сторін до цього процесу. Інтелектуальна співдія, співмислення визначається включеністю обох сторін у спільну активну діяльність, спрямовану на аналіз певної проблеми та пошук шляхів її вирішення.

В інтерактивній діяльності навчальна взаємодія між суб’єктами набуває організаційних форм співробітництва. Власне, співробітництво і є центральною, базовою її категорією.

Проблема навчального співробітництва активно й всесторонньо досліджується в останні десятиріччя в нашій країні та за кордоном (Н.Бібік, В.Дьяченко, Х.Лійметс, В.Ляудіс, Т.Матіс, К.Нор, О.Савченко, Г.Цукерман, О.Ярошенко та ін.). Для позначення навчальної роботи, заснованої на безпосередній взаємодії учнів, дослідники вживають різні терміни: “групова робота”, “спільна навчальна діяльність”, “спільно-розподільна навчальна діяльність”, “колективно-розподільна навчальна діяльність”, тощо. Нині у вітчизняній психолого-педагогічній літературі найчастіше використовується термін “навчальне співробітництво” як більш об’ємний, діяльнісно зорієнтований та загальний по відношенню до інших. Співробітництво як спільна діяльність, як організаційна система активності взаємодіючих суб’єктів, на думку науковців, характеризується: просторовою та часовою співприсутністю; єдністю цілей; організацією та управлінням діяльності; розподілом функцій, дій, операцій; наявністю позитивних міжособистісних стосунків. О.Пометун та Л.Пироженко до суттєвих компонентів інтерактивного навчання, в основі якого лежить навчальне співробітництво, відносять: позитивну взаємозалежність (будується на розумінні, що один не може бути успішним, якщо не будуть успішними всі); особистісну взаємодію, що стимулює діяльність (кожен працює не лише на свій успіх, а й на успіх товаришів, спільно використовуючи можливості, допомагаючи один одному, підтримуючи, заохочуючи, радіючи досягненням інших); індивідуальну і групову підзвітність (група повинна нести відповідальність за досягнення своїх цілей, і кожен її учасник повинен відповідати за свою частину роботи); розвиток навичок міжособистісного спілкування і спілкування в невеликих групах (у процесі розв’язання певного навчального завдання учасники набувають соціальних здібностей, необхідних для ефективної співпраці); обробку (аналіз) даних про роботу групи (рефлексія щодо ефективності діяльності групи).

Інтерактивне навчання, засноване на співробітництві його учасників, має значні в порівнянні з традиційним переваги. Так, на основі узагальнення проведених у світі досліджень з проблеми навчального співробітництва Г.Цукерман відзначає, що в процесі спільної навчальної діяльності зростає обсяг засвоюваного матеріалу та глибина його розуміння; формується пізнавальна активність та творча самостійність учнів; знижуються дисциплінарні труднощі, обумовлені дефектами навчальної мотивації; учні отримують більше задоволення від занять, комфортно себе почувають, змінюється характер взаємин між суб’єктами діяльності; різко зростає само та взаємоповага, критичність, здатність адекватно оцінювати свої та чужі можливості тощо. Виходячи зі специфіки навчальної діяльності учнів, автори Концепції інтерактивних форм навчання наголошують ще й на таких їх перевагах:

1) учнів засвоюють новий матеріал не в якості пасивних слухачів, а в якості активних учасників процесу навчання. Це дозволяє збільшити обсяг самостійної роботи;

2) учнів оволодівають навичками роботи із сучасними технічними засобами й технологіями обробки інформації;

3) виробляється уміння самостійно знаходити інформацію та визначати рівень її достовірності;

4) учнів залучаються до вирішення глобальних, а не локальних проблем – розширюється їхній кругозір;

5) інтерактивні технології дають можливість постійних, а не епізодичних контактів учня з педагогом. Вони роблять освіту більш індивідуальною.

2. Класифікація інтерактивних освітніх технологій. Усі інтерактивні технології вже традиційно класифікують за такими чотирма групами (за О.Пометун):

ü інтерактивні технології кооперативного навчання;

ü інтерактивні технології колективно-групового навчання;

ü технології ситуативного моделювання;

ü технології опрацювання дискусійних питань.

До інтерактивних технологій кооперативного навчання відносять роботу в парах і малих групах. Зокрема, це:

ü “Один проти одного”;

ü ротаційні (змінювані) трійки;

ü “Два – чотири – всі разом”;

ü “Карусель”;

ü робота в малих групах (“Діалог”, “Синтез думок”, “Спільний проект”, “Пошук інформації”, “Коло ідей”);

ü “Акваріум”.

До групи технологій колективно-групового навчання відносять технології, що передбачають одночасну спільну (фронтальну) роботу всього класу. Інша назва цієї групи технологій – технології фронтально-колективного навчання. Зокрема, це:

ü “Обговорення проблеми в загальному колі”;

ü “Мікрофон”;

ü “Незакінчені речення”;

ü “Мозковий штурм”;

ü “Навчаючи- учусь” (“Броунівський рух”);

ü “Ажурна пилка” (“Мозаїка”, “Джиг-со”);

ü “Аналіз ситуації” (“Кейс-метод”);

ü “Вирішення проблем”;

ü “Дерево рішень”.

Технології ситуативного моделювання. Модель навчання в грі – це побудова навчального процесу за допомогу включення учня в гру (передусім ігрове моделювання явищ, що вивчаються).

Учасники навчального процесу, за ігровою моделлю, перебувають в інших умовах, аніж в традиційному навчанні. Учням надається максимальна свобода інтелектуальної діяльності, яка обмежується лише визначеними правилами гри. Учні самі обирають власну роль у грі, висуваючи припущення про ймовірний розвиток подій, створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи її розв’язання, беручи на себе відповідальність за обране рішення. Вчитель в ігровій моделі виступає як інструктор (ознайомлює з правилами гри, консультує під час її проведення), суддя-рефері (корегує і дає поради з розподілу ролей), тренер (дає підказки учням для прискорення проведення гри), головуючий, ведучий (організатор обговорення).

Як правило, ігрова модель навчання реалізується в чотири етапи: 1) орієнтація (введення учнів у тему, ознайомлення з правилами гри, загальний огляд її перебігу); 2) підготовка до проведення гри (викладення сценарію гри, визначення ігрових завдань, орієнтовних шляхів розв’язання проблеми); 3) основна частина – проведення гри; 4) обговорення результатів гри.

ü “Симуляції або імітаційні ігри”;

ü “Спрощене судове слухання”;

ü “Громадські слухання”;

ü розігрування ситуації за ролями (“Рольова гра”, “Драматизація”, “Інсценізація”).

Технології опрацювання дискусійних питань. Дискусії є важливим засобом пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання. За визначенням науковців дискусія – це широке публічне обговорення певного спірного питання. Вона значною мірою сприяє розвитку критичного мислення, дає можливість визначити власну позицію, формує навички відстоювати свою думку, поглиблює знання з обговорюваної проблеми.

Сучасна дидактика визнає велику освітню і виховну цінність дискусії. Вони вчать глибокому розумінню проблеми, самостійній позиції, оперуванню аргументами, критичному мисленню, зважати на думки інших, визнавати вдалі аргументи, краще розуміти один одного.

Досвід використання дискусії у навчанні дозволяє сформулювати деякі організаційно-педагогічні підвалини, які є спільними для будь-яких різновидів дискусії:

ü проведення дискусії потрібно починати з постановки конкретного дискусійного питання;

ü не слід ставити запитання на зразок: хто правий, а хто – ні?

ü у центрі уваги має бути ймовірний перебіг: що було б можливим за тим чи іншим збігом обставин? Що могло відбутися, якби…?

ü усі висловлювання учнів мають бути в руслі обговорюваної теми;

ü учитель має виправляти помилки та неточності, яких припускаються учні, та спонукати учнів робити те саме;

ü усі твердження учнів повинні супроводжуватися аргументами, обґрунтуванням, для чого вчитель ставить запитання на зразок: “Які факти свідчать на користь твоєї думки?”, “Як ти мислив, коли дійшов такого висновку?”;

ü дискусія може закінчуватися як консенсусом (прийняттям узгодженого рішення), так і збереженням існуючих розбіжностей.

Запорукою успішності дискусії є її чітка організація, яка досягається завдяки кільком чинникам. По-перше, це ретельне планування дискусії. Складання плану дає змогу організувати як збирання учнями необхідної інформації, так і проведення самої дискусії. По-друге, чітке дотримання правил ведення дискусії всіма учасниками. По-третє, обов’язковим є чітке дотримання визначеного регламенту. По-четверте, добре продумане й ефективно здійснене керівництво ходом дискусії з боку вчителя: надання учням часу на обміркування питань; утримання від невизначених запитань та запитань подвійного змісту; зміну напряму думок учнів у разі відхилення їх від основної теми і мети дискусії; пояснення висловлювань дітей системою уточнюючих запитань; стимулювання учнів до обговорення тощо.

До цієї групи технологій відносять наступні:

ü “Метод ПРЕС”;

ü “Займи позицію”;

ü “Зміни позицію”;

ü “Неперервна шкала думок”;

ü дискусія;

ü дискусія в стилі телевізійного ток-шоу;

ü оцінювальна дискусія;

ü дебати.

3. Педагогічні умови застосування інтерактивних технологій в роботі з різновіковим колективом учнів. Інтерактивне навчання вимагає від учителя реалізації певних умов в організації навчального процесу До таких умов належать:

ü Організація навчального процесу як багатосторонньої, партнерської інтенсивної комунікації.

У процесі такої комунікації учні здобувають можливість поділитися думками і почуттями в межах певної теми, розповісти про свої висновки, вислухати думки не тільки вчителя, а й однокласників. Застосування багатосторонньої комунікації дозволяє залучати до процесу навчання всіх учнів класу.

ü Сприятлива, позитивна психологічна атмосфера в класі.

ü Спеціальна організація навчального простору

Навчальний простір має бути побудовано в такий спосіб, щоб зробити легкою і природною співпрацю та комунікацію учнів. Усе, що знаходиться в навчальній аудиторії (обладнання, меблі тощо), має допомогти учителеві організувати простір для інтерактивної діяльності учнів.

Читайте також:

1. D і 3D технології креслення в AutoCAD
2. II. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів
3. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
4. IV. Закономірності структурно-функціональної організації спинного мозку
5. IІ. Актуалізація опорних знань учнів.
6. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
7. OLAP-Технології
8. PR-відділ організації: переваги і недоліки
9. PR-ІНСТРУМЕНТАРІЙ І МАНІПУЛЯТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ
10. PR-технології у виборчій кампанії.
11. PR-технології.
12. V Засоби навчання

Переглядів: 2720