Планування затрат праці й чисельності працюючих. Баланс трудових ресурсів

Зміст і порядок планування персоналу та оплати праці

У плануванні діяльності підприємства чільне місце відводиться плануванню трудових показників, тому що персонал підприємства є важливим фактором виробництва, від якого залежить ефективність використання засобів виробництва та кінцеві результати роботи. Затрати на утримання персоналу становлять, значну частину витрат підприємства, впливають на ціну продукції та її конкурентоспроможність.

Стратегічні цілі підприємства – освоєння нової продукції, захоплення або розширення своєї ніші на ринку – потребують відповідного персоналу та його оплати.

Метою розроблення плану персоналу та оплати праці є визначення економічно обґрунтованої потреби підприємства в персоналі й забезпечення його ефективного використання в плановому періоді.

Відповідно до структури загального плану підприємства місце плану персоналу та оплати праці, його зв'язки з іншими розділами можна побачити на рис. 12.1.

Рис. 12.1. Зв'язки плану персоналу та оплати праці з іншими розділами

План персоналу та оплати праці розробляють на підставі плану виробництва й реалізації продукції. План інновацій впливає на чисельність персоналу, його фаховий склад і кваліфікаційний рівень. Затрати на утримання персоналу визначають рівень витрат виробництва.

План персоналу складається з трьох підрозділів: план продуктивності праці, план чисельності персоналу та план оплати праці (рис. 12.2).

План персоналу та оплати праці

Рис. 12.2. Складові плану персоналу та оплати праці

Порядок розроблення плану персоналу та оплати праці охопити такі етапи:

- аналіз стратегічних цілей і завдань підприємства на плановий період і завдань щодо персоналу та оплати праці;

• аналіз базових показників персоналу та оплати праці;

• розрахунок планових показників продуктивності праці;

• обчислення планового бюджету робочого часу одного працівника;

• визначення потреби в персоналі;

• розрахунок додаткової потреби (вивільнення) персоналу;

• планування підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки персоналу;

• обчислення фонду оплати праці;

• визначення середньої заробітної плати.

•

План з праці включає такі розділи: розрахунок затрат праці, чисельності та складу працівників господарства і баланс трудових ресурсів; розрахунок планової продуктивності праці та трудомісткості виробництва продукції; план з оплати праці.

Головна мета планування чисельності працівників — визначити необхідну і достатню для виконання виробничої програми підприємства чисельність працівників і забезпечити найбільш повне і раціональне використання трудових ресурсів. Весь персонал сільськогосподарського підприємства, як правило, складається з трьох великих груп: персонал, зайнятий у сільському господарстві; на промислових виробництвах; в обслуговуючих та інших виробництвах.

Залежно від строку роботи в господарстві працівники розподіляються на постійних, тимчасових і сезонних. Постійними вважають працівників, які прийняті на роботу без установлення строку закінчення робіт. До сезонних відносять працівників, яких беруть на роботу в господарства на період сезонних робіт (строком не більше шести місяців), а до тимчасових — прийнятих на строк до двох місяців, а при заміщенні тимчасово відсутніх працівників — до чотирьох місяців. Сюди відносять студентів вищих і середніх навчальних закладів, учнів шкіл, котрих направляють на сільськогосподарські роботи або які працюють у період канікул і в окремі дні, а також осіб, яких залучають для роботи в господарстві за спеціальними договорами з іншими організаціями та підприємствами, пенсіонерів тощо.

За характером участі у виробничому процесі робітників розподіляють на основних і допоміжних. Перші безпосередньо виконують технологічні операції виробництва продукції, а другі зайняті забезпеченням основного виробництва усім необхідним (транспортом, інструментами, ремонти тощо). Службовці поділяються на зайнятих безпосередньо в цехах (цеховий персонал) і загальногосподарський персонал.

Середньорічна чисельність працівників сільськогосподарського підприємства є сумою показників чисельності працюючих за галузями, виробництвами і службами. Середньорічна чисельність працюючих у сільськогосподарському підприємстві, що використовується при плануванні, є часткою від ділення нормативного часу на проведення робіт у даній галузі (виробництві) на показник реального (ефективного) фонду робочого часу одного працівника. Цей показник має назву балансу робочого часу. Його складають по підприємству, виробничій дільниці, бригаді, фермі тощо. Цю роботу виконують у три етапи: розраховують середнє фактичне число робочих днів у плановому періоді, встановлюють середню тривалість робочого дня; визначають у годинах реальний (ефективний) фонд робочого часу працюючого у плановому періоді.

Планову чисельність працівників сільськогосподарського підприємства визначають за всіма галузями сільськогосподарського виробництва, промисловими та обслуговуючими виробництвами, включаючи чисельність апарату управління. Так, у рослинництвісередньорічну чисельність працівників (Чр) визначають за формулою:

(12.1),

де Тв — трудомісткість виробничої програми, людино-год; Фч — ефективний фонд робочого часу одного працюючого, год; Кн — коефіцієнт виконання норм виробітку. При цьому затрати праці в людино-годинах обчислюють множенням нормативів затрат праці з розрахунку на 1 га площі сільськогосподарських культур чи іншу технологічну одиницю робіт (1т вивезення органічних добрив, 1 м2 теплиць, 1 т закладення силосу, сінажу тощо) на планові посівні площі чи обсяги виконання робіт.

Плануючи чисельність працівників тваринництва, враховують середньорічне поголів'я худоби і птиці за їхніми видами і технологічними групами (П), технічно обґрунтовані норми обслуговування тварин одним працівником, що прийняті в даному) господарстві (Н_об), а також коефіцієнт змінності (К_з). Середньорічну потребу працівників певної професії для обслуговувань поголів'я конкретної технологічної групи тварин (Ч) обчислюють за формулою:

(12.2).

Виходячи з того, що трудові процеси в тваринництві повторюються щодня, потрібно планувати чисельність підмінних працівників. Її визначають як добуток чисельності основних працівників на співвідношення між кількістю неробочих і робочих днів у році. Кількість неробочих днів залежить від тривалості відпусток періодичності підміни, кількості вихідних і святкових днів. Так при 52 вихідних днях у році, 10 — святкових і 24 — відпустки співвідношення неробочих і робочих днів становить 0,3082, або 30,82 %.

Для визначення забезпеченості господарства трудовими ресурсами, виявлення нестачі чи зайвої робочої сили, обґрунтування джерел покриття нестачі чи можливостей раціонального використання її лишків складають баланс трудових ресурсів У ньому показують, з одного боку, запас праці в людино-година) і трудових ресурсів (середньомісячних працівників), а з другого, — потребу в них.

Річний фонд робочого часу одного працівника визначають згідно з чинними законодавчими актами України. Його розраховують так: із 365 (кількість календарних днів за рік) виключають 52 (кількість вихідних днів), кількість святкових днів за рік, а також тривалість відпустки. Одержана різниця і є річним фондом робочого часу одного працівника (у днях). Для перерахунку цієї величини в людино-години необхідно помножити кількість робочих днів на середньорічну тривалість робочого дня в людино-годинах. При 40-годинному робочому тижні, що встановлений на підприємствах АПК, незалежно від форм власності і господарювання, середня тривалість робочого дня становить 6,67 год (40 год : 6 дн.).

У зв'язку зі значною сезонністю сільськогосподарського виробництва та пов'язаною з нею нерівномірністю застосування праці баланс праці розробляють за місяцями. При цьому фонд робочого часу за місяцями може відрізнятись не тільки внаслідок неоднакової кількості робочих днів, а й через можливі коливання тривалості робочого дня за періодами року, чергових відпусток кожної професійної групи працівників, затрат праці в особистому господарстві. Так, у напружені періоди сільськогосподарських робіт (сівба, догляд за посівами, заготівля кормів, збирання врожаю та ін.) у разі потреби тривалість робочого дня для працівників рослинництва може збільшуватись до 10 год з наступним зниженням в інші періоди польових робіт чи взимку до 5 год. Середньорічна тривалість робочого дня має становити 7 або 8 год (згідно з прийнятим у господарстві розпорядком), виходячи з 40-годинного робочого тижня. Визначаючи планову кількість робочих днів на одного зайнятого на підприємстві, ураховують також установлений мінімум вихододнів на рік за категоріями працівників.

Вихідною інформацією для визначення людських ресурсів є дані обліку працівників підприємства та їхніх сімей, звітність сільських рад про статевий і віковий склад сільського населення на початок планового року, а також звітні дані господарства.

Значно трудомісткійшим у процесі складання балансу трудових ресурсів є визначення потреби у витратах праці за місяцями, передусім у рослинництві. Використовують такі методичні підходи:

складають зведені плани механізованих і ручних робіт у вигляді графіка чи таблиці. Підсумки за місяцями показують помісячну потребу у витратах праці;

* витрати праці в рослинництві за місяцями року визначають множенням планових посівних площ сільськогосподарських культур на місячні нормативи затрат праці, обчислені на основі технологічних карт вирощування цих культур;

* ураховуючи значну трудомісткість і певне наближення розрахунків потреби витрат праці й чисельності працівників за місяцями, допускається розподіл їх з урахуванням фактичного стан за попередні роки з коригуванням на плановий період.

Витрати праці інженерно-технічних працівників, службовців молодшого обслуговуючого персоналу, несезонних промислових та обслуговуючих виробництв, працівників тваринництва та інших сфер діяльності, де використання праці приблизно рівнемір не протягом року, планують за місяцями на основі середньорічних даних.

Заключним етапом планування балансу трудових ресурсів визначення надлишку чи нестачі робочої сили за місяцями року на основі порівняння планової потреби в ній із запасами праці а також джерел покриття нестачі чи, навпаки, шляхів раціонального використання надлишку трудових ресурсів. Серед джерел додаткової робочої сили в першу чергу враховують наявні місцеві ресурси праці (зайняті в особистому підсобному і домашньому господарствах, незайняті в громадському виробництві пенсіонери), можливості залучення до сільськогосподарських робіт учнів студентів та відпочиваючих шляхом створення таборів праці відпочинку, використання на польових роботах службовців т інженерно-технічних працівників. Поряд із цим ряд господарств планують залучення працівників підприємств і установ міста.

У разі виникнення надлишку робочої сили передбачають розширення можливостей застосування праці й поліпшення її використання шляхом збільшення обсягів виробництва як сільське господарської, так і несільськогосподарської продукції, робіт послуг населенню, іншим підприємствам та організаціям.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Планування фонду оплати праці	\|	Планування продуктивності праці

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.