• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Лекція № 6 Провадження у справі у господарському суді.

1. Порядок порушення провадження у справі у господарському суді.

2. Процесуальні дії суду щодо підготовки справи до розгляду.

3. Порядок ведення судового засідання.

4. Відкладання судового розгляду, перерва у судовому засіданні.

5. Зупинення провадження у справі та його поновлення.

6. Припинення провадження та залишення справи без розгляду.

7. Порядок прийняття, форма і зміст рішення.

8. Ухвала суду та її зміст. Додаткове рішення, ухвала.

1. Порядок порушення провадження у справі у господарському суді.

Частина 1 ст. 64 ГПК визначає дії судді у випадку прийнят­тя позовної заяви.

Прийнявши позовну заяву до розгляду, суддя виносить ухвалу про порушення провадження у справі.

Підставою порушення провадження у справі є позовна заява, що на­дійшла до господарського суду, якщо її оформлено і подано до госпо­дарського суду за правилами ГПК. Господарський суд не вправі відмов­ляти у прийнятті позовної заяви та зобов'язаний прийняти позовну заяву до розгляду й порушити провадження у справі, якщо її оформлено і по­дано до господарського суду з дотриманням вимог норм ГПК.

Ухвала про порушення провадження у справі повинна бути винесена протягом п'яти днів від дня її надходження до господарського суду. У цей же строк ухвала надсилається сторонам, прокурору, якщо він є за­явником, третім особам, яких залучено до участі у справі.

Ухвала про порушення провадження у справі виноситься без викли­ку сторін.

В ухвалі про порушення провадження у справі суддя зазначає:

— про прийняття позовної заяви;

— про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду;

— про час і місце проведення судового засідання;

— про необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні.

Відповідно до ст. 65 ГПК з метою забезпечення правильного і своє­часного вирішення господарського спору суддя може вчинити в необхід­них випадках такі дії з підготовки справи до розгляду:

1) вирішує питання про залучення до участі у справі іншого відповіда­ча та про виключення чи заміну неналежного відповідача;

2) викликає представників сторін (якщо сторони знаходяться у тому ж населеному пункті, що й господарський суд) для уточнення обставин справи і з'ясовує, які матеріали може бути подано додатково;

3) зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, дер­жавні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити роз­рахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо);

4) витребовує від сторін, інших підприємств, установ, організацій, дер­жавних та інших органів, їх посадових осіб документи, відомості, виснов­ки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріала­ми безпосередньо в місці їх знаходження;

5) вирішує питання про призначення експертизи;

6) провадить огляд і дослідження письмових та речових доказів у міс­ці їх знаходження;

7) вирішує питання про визнання явки представників сторін у засідан­ня господарського суду обов'язковою;

8) вирішує питання про виклик посадових та інших осіб для дачі по­яснень по суті справи;

9) вирішує питання про розгляд справи безпосередньо на підприєм­стві, в організації;

10)вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову;

11)вчиняє інші дії, спрямовані на забезпечення правильного і своє­часного розгляду справи.

Частиною 2 ст. 64 ГПК передбачено обов'язок суду наді­слати ухвалу про порушення провадження у справі підприємствам, уста­новам, організаціям, державним та іншим органам у випадках, коли:

— від них витребуються документи, відомості та висновки (в поряд­ку ст. 38 ГПК);

— їх посадові особи викликаються до господарського суду (в поряд­ку ст. 30 ГПК).

Частина 3 ст. 64 ГПК встановлює, що ухвала господарсько­го суду виноситься з додержанням вимог ст. 86 ГПК.

Відповідно до ст. 86 ГПК ухвала господарського суду має містити:

1) найменування господарського суду, номер справи і дату винесен­ня ухвали, найменування сторін, ціну позову, вимогу позивача, прізвища судді (суддів), представників сторін, прокурора, інших осіб, які брали участь у засіданні (із зазначенням їх посад);

2) стислий виклад суті спору або зміст питання, з якого виноситься ухвала;

3) мотиви винесення ухвали з посиланням на законодавство;

4) висновок з розглянутого питання;

5) вказівку на дії, що їх повинні вчинити сторони, інші підприємства, організації, державні та інші органи та їх посадові особи у строки, виз­начені господарським судом.

Ухвала про порушення провадження у справі виноситься без участі сторін.

2. Процесуальні дії суду щодо підготовки справи до розгляду.

Підготовча частина судового розгляду являє собою систему процесуальних дій, спрямованих на те, щоб виявити можливість розгляду справи по суті.

Можна виділити основні процесуальні дії, що припустимі в підготовчій частині судового розгляду: - головуючий відкриває судове засідання і повідомляє, яке справа підлягає розглядові; - суд (суддя) встановлює осіб, що з'явилися; - перекладачеві, якщо він залучається до розгляду справи, роз'ясняються його права; крім того, його попереджають про кримінальну відповідальність за свідомо неправильний переклад; - головуючий повідомляє склад суду, хто бере участь у розгляді у якості прокурора, експерта, перекладача, секретаря. Одночасно головуючий роз'ясняє особам, що беруть участь у справі, їхнє право заявляти відводи; - головуючий роз'ясняє особам, що беруть участь у справі, їхнім представникам права й обов'язки, їхнє право звернутися в третейський суд для вирішення справи, наслідки такої дії; - вирішення судом заяв осіб, що беруть участь у справі; - при наявності підстав розглядається питання про відкладення розгляду справи; - роз'яснення прав і обов'язків експертові. Експерт попереджається про кримінальну відповідальність за дачу свідомо помилкового висновку. Із сукупності послідовних дій, викладених вище, і складається підготовча частина судового розгляду. Якщо суд вважає, що справа може бути розглянута, то переходить до наступної стадії - розгляду справи по суті.

3. Порядок ведення судового засідання.

У стадії розгляду справи по суті велике значення має дослідження фактичних обставин справи, перевірка й оцінка зібраних доказів.

Ця частина судового засідання, безсумнівно, є основною, оскільки саме тут за участю всіх суб'єктів процесу в умовах змагальності і рівноправності сторін досліджуються й аналізуються фактичні обставини справи. Помітно виділяється вона і за обсягом, а також характерові процесуальних дій, що проводить суд та інші учасники розгляду при вирішенні справи. Найбільш наочно і повно виявляють свою дію в цій основній частині судового розгляду і всі принципи господарського судочинства.

Дослідивши матеріали справи й оцінивши всі докази, господарський суд може зробити відповідне рішення по суті суперечки. Якщо в підсумку дослідження й оцінки всіх матеріалів справи сторони прийдуть до угоди по суперечці, вона оформляється рішенням. В інших випадках рішення приймається судом з урахуванням встановлених їм фактичних обставин справи.

Судове рішення оголошується привселюдно. Усі присутні в залі судового засідання вислухують рішення господарського суду стоячи. Після оголошення рішення сторонам варто роз'яснити порядок оскарження рішення, хоча закон цього прямо не вимагає. На цьому судове засідання в справі закінчується.

4. Відкладання судового розгляду, перерва у судовому засіданні.

Недостатня підготовка справи до розгляду приводить до відкладення її вирішення. Відкладення розгляду справи означає перенос судового засідання на новий термін через неможливість вирішення суперечки в даному засіданні. Звичайно, це небажане явище як для суду, так для сторін і інших учасників процесу, оскільки в цьому випадку відкладається відновлення порушеного права позивача (якщо це мало місце), учасники процесу знову повинні витрачати час на явку в суд, нести непродуктивні витрати. Тому суд і сторони повинні ретельно готуватися до розгляду справи для того, щоб воно було дозволено в першому ж засіданні.

Частиною 1 ст. 77 ГПК України встановлюється, що за певних об­ставин суд відкладає розгляд справи. Зокрема, ГПК перелічує такі обста­вини:нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників су­дового процесу; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналеж­ного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

Зазначений перелік не є вичерпним, а отже, й інші обставини, які пе­решкоджатимуть розгляду справи в даному судовому засіданні, можуть бути підставою для відкладення розгляду справи.

Питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду спра­ви, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'яви­лися в судове засідання, а суд уважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтовано­го рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Водночас якщо суд залучає до участі у справі іншого відповідача, здійснює заміну неналежного відповідача згідно із ст. 24 ГПК, він зобов'язаний відкласти розгляд справи виходячи з необхідності забезпе­чення процесуальних прав залучених осіб. У випадку неподання витребуваних доказів відкладання розгляду справи не є обов'язковим, оскільки відповідно до ст. 75 ГПК якщо витре­бувані господарським судом документи не подано, справу може бути роз­глянуто за наявними в ній матеріалами. Про деякі обставини, які можуть бути підставою для відкладення розгляду справи, зазначалося в роз'ясненнях Вищого арбітражного суду України. Так, у п. 8 роз'яснення від 10.12.96 р. № 02-5/422 «Про судо­ве рішення» йшлося про те, що у зв'язку з висуненням позивачем у по­рядку, передбаченому частиною четвертою статті 22 ГПК, додаткових, змінених чи нових вимог до відповідача останній вправі вимагати відкла­дення розгляду справи для подання відповідних доказів. Частиною 2 ст. 77 ГПК України встановлено, що про відкладення розгляду справи виноситься ухвала. В ухвалі, крім відомостей, визначе­них у ст. 86 ГПК, повинно бути зазначено час і місце проведення наступ­ного засідання. В ухвалі про відкладення розгляду справи слід також за­значити причини відкладення, процесуальні дії, що їх слід учинити сторо­нам та іншим учасникам судового процесу (надати докази тощо).

Відповідно до частини 3 ст. 77 ГПК України суддя має право ого­лосити перерву в засіданні. ГПК не визначає обставин, за яких оголошу­ється перерва.

Перерва в судовому засіданні — це відстрочка продовжен­ня судового засідання на відносно короткий час у зв'язку з необхідністю відпочинку суду та учасників процесу в нічний час, обідню перерву, святкові та вихідні дні, а також: для вирішення окремих процесуальних питань.

Перерва, зокрема, може бути оголошена з метою вирі­шення клопотань, поданих учасниками судового процесу. Перерва оголошується в межах установленого строку вирішення спо­ру, тобто в межах строків, визначених у ст. 69 ГПК. Про оголошення перерви в судовому засіданні ухвала не виноситься. Про те, що в судовому засіданні оголошувалася перерва, суддя зазначає в судовому акті, яким завершується розгляд справи, в рішенні чи в ухвалі.

5. Зупинення провадження у справі та його поновлення.

Суд зобов'язаний прагнути до того, щоб справа була вирішена в одному засіданні. Однак нормальний плин виробництва в господарському суді іноді порушується як унаслідок причин, що перешкоджають узагалі винесенню рішення по даній справі, так і по обставинах, що робить неможливим подальший розгляд справи в даному засіданні. Однією з форм тимчасової зупинки процесу є зупинення провадження у справі.

Зупинення провадження в справі — перенесення розгляду справи на невизначений строк у зв'язку і наявністю чітко визначених законом обставин, що унеможливлюють його про­ведення. Зупинення провадження у справі поділяється залежно від підстав на обов’язкове та необов'язкове (факультативне).

Частина 1 ст. 79 ГПК України встановлює обов'язок господарсько­го суду зупинити провадження у справі. Причиною зупинення в даному випадку є неможливість розгляду справи, що знаходиться в провадженні господарського суду, до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.

Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наяв­ності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими до­кументами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі госпо­дарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи. Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для да­ної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим су­дом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог.

Слід також керуватися вказівкою, яка міститься в постанові Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосу­вання Конституції України при здійсненні правосуддя» (п. 2), де зазна­чається, що у разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Консти­туції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за влас­ною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів.

Частиною 2 ст. 79 ГПК України передбачено випадки, коли госпо­дарський суд має право, але не зобов'язаний зупиняти провадження у справі. До таких випадків віднесено: призначення господарським судом судової експертизи; надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів; заміни однієї з сторін її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації. Установлений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, тобто, будь-які інші обставини не можуть бути підставою зупи­нення провадження у справі.

Відповідно до частини 3 ст. 79 ГПК України після усунення обста­вин, що були підставою для зупинення провадження у справі, господарсь­кий суд поновлює провадження у справі. Зазвичай господарський суд, зу­пиняючи провадження у справі, зобов'язує сторони сповістити суд про усунення обставин, що спричинили зупинення провадження. Виходячи з того, що сторони зобов'язані добросовісно користувати­ся своїми процесуальними правами, вони зобов'язані сповістити суд про усунення обставин, що спричинили зупинення провадження. Частина 4 ст. 79 ГПК України передбачає, що про зупинення про­вадження у справі та його поновлення виноситься ухвала. Ухвала про зупинення провадження у справі повинна відповідати ви­могам, установленим ст. 86 ГПК, а також містити викладення обставин, що зумовлюють зупинення провадження у справі, та процесуальні дії, що їх слід виконати у зв'язку із зупиненням провадження у справі (надіслан­ня справи до судово-експертної установи, направлення матеріалів справи слідчим органам і т. ін.). В ухвалі також слід покласти на сторони обо­в'язок повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі.

6. Припинення провадження та залишення справи без розгляду.

За загальним правилом, розгляд справи закінчується винесенням рішення. Однак при наявності визначених у законі підстав можливе закінчення провадження в справі без винесення рішення. Припинення провадження в справі - це закінчення розгляду справи без винесення рішення по суті спору унаслідок виявлення обставин, при яких подальший розгляд суперечки в господарському суді є неможливим або безцільним. На відміну від відкладення розгляду справи, призупинення виробництва по ньому, залишення позову без розгляду, коли провадження в справі переноситься на новий термін і процес по ньому відновляється при настанні визначених обставин або виконання сторонами належних вимог суду, при припиненні провадження по справі процес не може відновлятися, він вважається кінченим.

В.В. Ярков визначає, що припинення провадження у справі — це форма завершення спра­ви, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю від­кидають можливість судочинства.

Провадження у справі підлягає припиненню згідно частини 1 статті 80 ГПК, якщо при розгляді справи буде встановлено, що: спір непідвідомчий господарському суду (стаття 12 ГПК); позов подано в інтересах позивача іншими, крім органів проку­ратури, юридичними особами, державними або іншими органами (стат­тя 2 ГПК). При цьому слід мати на увазі, що звернення до господарських судів України прокурорів з інших держав в інтересах господарюючих суб'єктів цих держав не передбачене чинним законодавством чи відпо­відними міждержавними угодами і договорами України. Тому такі спори вирішенню господарськими судами України не підлягають (пункт 1 стат­ті 62 ГПК); є письмова угода сторін про передачу спору на вирішення третей­ського суду (пункт 5 статті 80 ГПК). Таку угоду сторони вправі укласти як до, так і після порушення провадження у справі. В останньому випадку провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на пункт 5 статті 80 ГПК. Якщо ж таку угоду укладено до порушення провадження у справі, у прийнятті позовних матеріалів слід відмовити на підставі пунк­ту 1 статті 62 ГПК або припинити провадження у справі з посиланням на пункт 1 статті 80 ГПК; вирішення даного спору відповідно до законів України, міждер­жавних угод чи договорів віднесене до відання інших органів (частина 4 пункту 1 статті 12 ГПК).

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсут­ністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК), зокрема, у таких випадках: припинення існування предмета спору (наприклад, здійснене у встановленому порядку скасування оспорюваного акта), якщо між сторо­нами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування бор­гу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звер­нення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулю­вання.

Частина 2 ст. 80 ГПК України містить припис про наслідки припи­нення провадження у справі — повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же під­став не допускається. Однак ухвалу про припинення провадження у справі може бути пе­реглянуто за нововиявленими обставинами за правилами статей 112—114 ГПК, наприклад, якщо угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду буде визнано недійсною або якщо третейський суд (арбітраж) винесе постанову, якою визнає, що спір виходить за межі йо­го компетенції, як це передбачено ст. 16 Закону України «Про міжнарод­ний комерційний арбітраж», або якщо третейський суд винесе мотиво­вану ухвалу з питань відсутності компетенції, як це передбачено ст. 27 Закону України «Про третейські суди».

Частиною 3 ст. 80 ГПК України встановлено, що господарський суд, припиняючи провадження у справі, виносить ухвалу. Ухвала має від­повідати вимогам, викладеним у ст. 86 ГПК, а також містити вказівку на підставу припинення провадження у справі. У цій же ухвалі суд обов'язково повинен вирішити питання про роз­поділ між сторонами судових витрат, про повернення державного мита з бюджету за правилами статей 47, 49 ГПК.

Почата в господарському суді справа може не закінчитися винесенням рішення у випадку, коли при її розгляді виявиться недотримання порядку пред'явлення позову або порушення позивачем деяких обов'язків у процесі. У цих випадках позов залишається без розгляду. Залишення заяви без розгляду - закінчення провадження у справі без винесення рішення, не перешкоджаючої можливості вторинного звертання до суду з тотожною заявою.

Частина 1 ст. 81 ГПК України містить перелік підстав залишення по­зову без розгляду. Господарський суд залишає позов без розгляду, якщо: позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано; у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав; позивач не звертався до установи банку за одержанням з відпо­відача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства мала бути одержана через банк; позивач без поважних причин не подав витребувані господарсь­ким судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору; громадянин відмовився від позову, який було подано у його інте­ресах прокурором. Перелік підстав залишення позову без розгляду є вичерпним і роз­ширеному тлумаченню не підлягає.

Частиною 2 ст. 81 ГПК України встановлено, що господарський суд, залишаючи позов без розгляду, виносить ухвалу. Ухвала повинна відповідати вимогам, викладеним у ст. 86 ГПК, а також містити вказівку на підставу залишення позову без розгляду. У цій же ухвалі суд може вирішити питання про розподіл між сторо­нами господарських витрат, про повернення державного мита з бюдже­ту за правилами статей 47, 49 ГПК. Відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. № 7-93 «Про державне мито» останнє підлягає поверненню позивачеві тільки у випадках припинення провадження у справі. У всіх інших випад­ках застосування ст. 81 ГПК державне мито поверненню не підлягає.

У частині 4 ст. 81 ГПК зазначається, що позивач, усунувши обставини, які були підставами залишення позову без розгляду, має пра­во звернутися з позовом до господарського суду в загальному порядку. У цьому випадку позов повинен бути поданий з дотриманням вимог ста­тей 54-58 ГПК. У п. 1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України зазначається, що принципова відміна наслідків припинення провадження у справі від зали­шення позову без розгляду полягає у тому, що у першому випадку по­вторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторона­ми, про той же предмет і з тих же підстав не допускається, а у другому (після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду) позивач має право знову звернутись до господарського суду з тим же по­зовом у загальному порядку.

7. Порядок прийняття, форма і зміст рішення.

Діяльність господарського суду відбувається в суворо визначеній процесуальній формі. В процесі розгляду і вирішення спорів, віднесених до його компетенції, господарський суд здійснює різні процесуальні дії з усіх питань, які виникають у ході господарського процесу на його певних стадіях, і висловлює судження по суті спору, який розглядається, в цілому. Важливим судовим актом місцевого господарського суду — суду першої інстанції є рішення. Його значення полягає в тому, що воно є основним актом правосуддя, який приймається після розгляду і вирішення справи по суті (задоволення позову, відмова у позові повністю або частково) (ст. 82 ГПК).

Судове рішення – це державно-владний акт із застосування права, якому притаманні наступні риси: розв’язує конкретні спірні господарські відносини та містить індивідуальне розпорядження, адресоване конкретним особам, визнає міру їх можливої та належної поведінки; викликає певні юридичні наслідки індивідуального характеру; є зовнішнім формальним закріпленням результату правозастосування у кожній господарській справі; повинно відповідати закріпленим у господарському процесуальному законодавстві вимогам; є результатом державного примусу.

За визначенням Балюка І.А. рішення господарського суду — це акт суду, яким суд на підставі достовірно встановлених при судовому розгляді фактів в суворій відповідності з нормами процесуального і матеріального права вирішує справу по суті, тобто задовольняє позовні вимоги повністю або відмовляє в їх задоволенні.

Як відзначає Чечина Н.А. постановленням судового рішення закінчується діяльність суду по розгляду справи і вирішенню спору. Результат вирішення справи по суті знаходить офіційне закріплення в судовому рішенні, яке містить держав­но-владний та індивідуально конкретний припис і ґрунтується на нормі права, що застосована судом.

Частина 2 ст. 82 ГПК України встановлює вимоги до форми судо­вого рішення. Рішення господарського суду повинно бути викладене письмово. Воно підписується суддею, який розглянув справу. Якщо спра­ву розглянуто в колегіальному складі суду, рішення підписується всіма суддями, що розглядали справу в складі колегії суддів. Зразок рішення наведено в додатку 12 до Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого гос­подарського суду України від 10 грудня 2002 р. № 75. Якщо суддя, який брав участь у розгляді справі колегією суддів, не згоден із рішенням суду, він зобов'язаний викласти окрему думку пись­мово. Окрема думка судді приєднується до справи.

Судді, які беруть участь у розгляді справи у першій, апеляційній або касаційних інстанціях та працівник канцелярії, який оформлює матеріали справи, не вправі у будь-якій формі доводити до відома інших осіб, у то­му числі учасників судового процесу, відомості про наявність окремої думки та її зміст.

Частина 1 ст. 82 ГПК України визначає структуру рішення господарського суду. Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюють­ся судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій тери­торії України. У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. № 11 «Про судове рішення» звертається увага судів на те, що судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забез­печити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу вер­ховенства права.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно­го процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирі­шив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підляга­ють застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності — на під­ставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені об­ставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про вста­новлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійснос­ті і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

У п. 5 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.96 р. № 02-5/422 «Про судове рішення» звертається увага на те, що госпо­дарські суди повинні дотримувати передбаченої статтею 84 ГПК послідов­ності викладення рішення (вступна, описова, мотивувальна та резолютив­на частини).

У вступній частині вказуються найменування господарського суду, номер справи, дата ухвалення рішення, найменування сторін, ціна позову, прізвище судді (суддів), представників сторін, прокурора й інших осіб, що брали участь у засіданні, посаді цих осіб. При розгляді справи на підприємстві, в організації про це також указується у вступній частині рішення. Описова частина повинна містити короткий виклад вимог позивача, відкликання на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін і їхніх представників, інших учасників судового процесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд і дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці їхнього перебування). У мотивувальній частині вказуються обставини справи, установлені господарським судом; причини виникнення суперечки; доказу, на підставі яких прийняте рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо воно досягнуто, доводи, по яких господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їхньої пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, якою господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення. Резолютивна частина повинна містити висновок про задоволення позову або про відмовлення в позові цілком або частково по кожному з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання яких-небудь обставин (умовне рішення).

У ст. 83 ГПК України викладено права господарського суду, якими його наділено при прийнятті рішення.

Пункт 1 передбачає право господарського суду визнати недійсним повністю чи в певній частині пов'язаний із предметом спору договір, який суперечить законодавству. У даному випадку мається на увазі ситуація, коли визнання недійсним договору не є предметом позову, тобто позов­на вимога не полягає у визнанні договору недійсним. Договір повинен бу­ти лише пов'язаним із предметом спору, тобто позовна вимога ґрунтуєть­ся на договорі, що його суд може визнати недійсним з власної ініціативи.

Пунктом 2 ст. 83 ГПК України господарському суду при прийнятті рішення надано право виходити за межі позовних вимог. Господарський суд може реалізувати це право за наявності таких умов: це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору; про це є клопотання заінтересованої сторони. Вихід за межі позовних вимог означає лише збільшення кількісного показника розміру заявленої позивачем вимоги. Наприклад, суд може стягнути пеню або відсотки в більшому розмірі, ніж зазначено у позовній заяві: коли позивач зазначив суму пені або відсотків станом на дату по­дання позову, суд може стягнути цю суму станом на дату винесення рі­шення.

Згідно з п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд має право змен­шувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка під­лягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У п. 4 ст. 83 ГПК України передбачено право суду стягувати у доход Державного бюджету України із сторо­ни, що порушила строки розгляду претензії, штраф у розмірі, встановленому статтею 9 цього Кодексу або у відповідності до законів, що регулюють порядок досудового врегулювання спо­рів у конкретних правовідносинах.

У п. 5 ст. 83 ГПК України передбачено право суду, постановляючи рішення, відстрочити або розстрочити його виконання. При цьому слід враховувати приписи ст. 121 ГПК про те, що за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за зая­вою сторони, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, залежно від обставин справи, може від­строчити або розстрочити виконання рішення. Натомість суду не надано право, ухвалюючи рішення, змінювати спосіб і порядок його виконання. Також відповідно до вимог ст. 84 ГПК в резолютивній частині рішення вказуються строк сплати грошових сум у разі відстрочці або розстрочці виконання рішення.

У п. 6 ст. 83 ГПК України передбачено право суду, відстрочити або розстрочити виконання рішення.

8. Ухвала суду та її зміст. Додаткове рішення, ухвала.

Ухвали господарського суду є такими ж його рішеннями, але не по суті спору, а по окремих процесуальних питаннях. Розмаїтість ухвал дозволяє класифікувати них за різними критеріями.

По суб'єкту винесення ухвалу господарського суду підрозділяються на ухвали одноособового судді і ухвали колегіального суду. За формою винесення і фіксації ухвали можуть виноситися у виді окремого акта або без оформлення у виді окремого акта.

За змістом ухвали поділяються на підготовчі, припинювальні, заключні.

Підготовчі ухвали характеризуються тим, що вони вирішують окремі процесуальні питання по ходу розгляду справи, оформляють дії суду й осіб, що беруть участь у процесі. Вони не змінюють хід процесу. Такі, наприклад, ухвали про підготовку справи до судового розгляду, про забезпечення позову й ін.

На відміну від підготовчих припинювальні ухвали не сприяють розвиткові процесу і винесенню законного й обґрунтованого рішення, а перешкоджають порушенню справи або перепиняють його подальший рух усупереч волевиявленню осіб, що звернулися за судовим захистом. Виносяться вони в кожній зі стадій провадження при відсутності, передбачених для реалізації зацікавленою особою права на судовий захист. До них відносяться ухвали про відмовлення в прийнятті заяви, про припинення провадження в справі, про залишення заяви без розгляду й ін.

Заключні ухвали відрізняються від припинювальних тим, що підставою для припинення провадження в справі служать волевиявлення зацікавлених осіб. До заключного відносяться ухвали про припинення провадження в справі через відмовлення особи, що звернулась до суду, від своєї вимоги або укладання сторонами мирової угоди.

Відповідно до ст. 4-5 ГПК ухвала є одним із видів судового рішення. Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що ухвала господарського суду виноситься у випадках, коли спір не вирішується по суті. Ухвала гос­подарського суду виноситься в порядку, встановленому ст. 4-7 ГПК: приймається суддею за результатами обговорення всіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально — більшістю голосів суддів, у такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі роз­гляду справи; жодний із суддів не має права утримуватися від голосування. Го­ловуючий суддя голосує останнім; суддя, незгодний із рішенням більшості складу колегії суддів, зобо­в'язаний підписати процесуальний документ і має право викласти письмо­во свою окрему думку, яка долучається до справи, але не оголошується; підготовку проектів судових рішень здійснює головуючий колегії суддів або — за його дорученням — будь-який суддя цієї колегії.

Ухвала суду виноситься лише у випадках, установлених відповідними нормами ГПК. У всіх інших випадках учинення судом певних процесуальних дій ух­вала окремим процесуальним документом не виноситься, а про вчинені судом процесуальні дії, розглянуті клопотання тощо суд зазначає у прий­нятому за результатами розгляду справи рішенні чи ухвалі. Наприклад, про відхилення заяви про залучення третьої особи, яка не заявляє са­мостійних вимог на предмет спору, ухвала не виноситься, а про відхилен­ня заяви зазначається в рішенні суду.

Рішення та ухвали повинні бути розіслані зазначеним особам не пізніше 5 днів з дати їх прийняття. Судові акти розсилаються поштою зви­чайним листом. Коментована стаття не передбачає надіслання судового акта рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Судовий акт має надсилатися: за адресою, яка вказана особою, яка бере участь у справі, або за місцезнаходженням юридичної особи (її відокремленого під­ розділу, якщо позов виник з його діяльності), або за місцем проживання фізичної особи.

Рішення та ухвали можуть бути вручені зазначеним особам під роз­писку. Це вручення відбувається у приміщенні суду. Надсилання судових актів нарочним під розписку ст. 87 ГПК України не передбачає.

Ст. 87 ГПК України передбачає, що нормами ГПК може бути перед­бачено інший порядок розсилання судових актів. Так, відповідно до ст. 90 ГПК окрема ухвала надсилається відповідним підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам, посадовим особам. Розси­лання окремої ухвали сторонам, третім особам не передбачено. Якщо в ухвалі передбачено покладання певних процесуальних обов'язків на осіб, які не є учасниками судового процесу (орган державної виконавчої служ­би, установа банку, особа, в якої витребуються докази, тощо), цим осо­бам слід надсилати відповідну ухвалу.

Окрема ухвала та повідомлення господарського суду — засоби реагування господарського суду на ви­явлені під час судового розгляду порушення законності або суттєвих не­доліків у діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, їх працівників чи посадових осіб.

Відповідно до частини 1 ст. 90 ГПК України господарський суд ви­носить окрему ухвалу у випадку, коли виявить: порушення законності в діяльності підприємства, установи, органі­зації, державного чи іншого органу; недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, держав­ного чи іншого органу. Окрему ухвалу може бути винесено лише, якщо зазначені обставини виявлені під час розгляду справи. Окрему ухвалу може бути винесено щодо будь-якого підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, незалежно від їхньої участі у справі. Окрема ухвала за змістом повинна відповідати вимогам ст. 86 ГПК.

Відповідно до частини 2 ст. 90 ГПК України окрема ухвала надси­лається відповідним підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам, посадовим особам. Ухвала повинна бути надіслана тим підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам, у діяльності яких під час розгляду справи виявлено порушення законності чи недоліки.

Відповідно до частини 3 ст. 90 ГПК України окрему ухвалу може бути оскаржено в апеляційному чи касаційному порядку. Окрему ухвалу можуть оскаржити не лише сторони, а й підприємство, установа, ор­ганізація, державний та інший орган, у діяльності яких виявлено під час розгляду справи порушення законності чи недоліки, щодо яких винесено окрему ухвалу. Такі особи можуть скористатися правом на касаційне ос­карження, передбаченим у ст. 107 ГПК, де зазначається, що касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків.

Частина 4 ст. 90 ГПК України встановлює обов'язок господарсько­го суду надіслати повідомлення органам внутрішніх справ чи прокурату­ри, якщо під час вирішення господарського спору господарський суд ви­явить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення за­конності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку.

Господарське процесуальне законодавство передбачає три випадки, коли господарський суд, що виніс рішення, вправі самостійне виправити його недоліки: 1) винесення додаткового рішення; 2) роз'яснення рішення господарського суду; 3) виправлення описок, помилок і арифметичних помилок.

Додаткове рішення — засіб виправлення неповноти судового рі­шення. Через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі його скасувати чи змінити, проте він має право виправити деякі йо­го недоліки, зокрема, неповноту. Неповнота судового рішення може полягати в невирішені деяких питань, що стояли перед судом. Вимога повноти - одне з істотних вимог, що виносяться до рішення господарського суду.

Частина 1 ст. 88 ГПК України надає право господарському суду прийняти додаткове рішення, ухвалу. Суд управі прийняти додаткове рі­шення, ухвалу: за заявою сторони; за заявою прокурора, який брав участь у судовому процесі; зі своєї ініціативи.

ГПК визначає випадки, коли суд має право винести додаткове рішен­ня, ухвалу: з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення; не вирішено питання про розподіл судових витрат або про повер­нення державного мита з бюджету. Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не під­лягає.

Частина 1 ст. 89 ГПК України передбачає обов'язок господарського суду роз'яснити рішення (ухвалу), а також виправити описки чи ариф­метичні помилки.

Роз'яснення рішення, ухвали — засіб виправлення недоліків судо­вого акта, який полягає в усуненні неясності судового акта. Суд роз'яснює рішення, ухвалу за заявою: сторони; державного виконавця. Із заявою про роз'яснення рішення, ухвали можуть також звернути­ся треті особи, прокурор, який брав участь у справі. Суд не має права роз'яснювати рішення, ухвалу з власної ініціативи.

Роз'яснюючи рішення, ухвалу, господарський суд не вправі змінюва­ти зміст рішення, ухвали, тобто не має права змінювати: відомостей, викладених у рішенні відповідно до вимог ст. 84 ГПК; відомостей, викладених в ухвалі відповідно до вимог ст. 86 ГПК. Тож у вирішенні питання про межі, в яких суд вправі діяти, надаючи роз'яснення рішення, ухвали, слід виходити з приписів статей 84, 86 ГПК щодо змісту рішення, ухвали.

Отже, роз'яснення рішення, ухвали — це викладення рішення ухва­ли у більш ясній і зрозумілій формі.

Виправлення допущених у рішенні, ухвалі описок чи арифметичних помилок можливо за заявою сторони, а також третьої особи, прокурора, який брав участь у справі. Суд має право виправити допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки з власної ініціативи.

Під описками слід розуміти неправильне написання слів, прізвищ, імен, назв тощо. Арифметичні помилки — це неправильне викладення: вихідних даних для розрахунків, які не відповідають наявним у спра­ві доказам; результатів арифметичних дій.

Явні арифметичні помилки - це невірно зроблені арифметичні дії. Якщо помилка корениться не в розрахунках, а в принципі визначення грошової компенсації, то вона не може бути виправлена визначенням суду.

Не може вважатися арифметичною помилкою неправильне застосу­вання числових показників, які встановлені законом (наприклад, непра­вильне застосування ставок державного мита, індексів інфляції, процен­та за користування чужими коштами, цін і тарифів, ставок податків і збо­рів тощо) або договором (розміру неустойки, штрафу, пені).

Отже, виправлення допущених у рішенні, ухвалі описок чи арифме­тичних помилок допускається, якщо при цьому не зачіпається суть рішен­ня, ухвали.

Читайте також:

1. II. Визначення мети запровадження конкретної ВЕЗ з ураху­ванням її виду.
2. X Впровадження Зростання Зрілість Спад Час
3. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
4. АПЕЛЯЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ
5. Вид заняття: лекція
6. Вид заняття: лекція
7. Вид заняття: лекція
8. Вид заняття: лекція
9. Вид заняття: лекція
10. Види доказів у господарському судочинстві
11. Види доказів у господарському судочинстві
12. Виконавче провадження Російської Федерації

Переглядів: 3141