Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Лекція № 6 Провадження у справі у господарському суді.

1. Порядок порушення провадження у справі у господарському суді.

2. Процесуальні дії суду щодо підготовки справи до розгляду.

3. Порядок ведення судового засідання.

4. Відкладання судового розгляду, перерва у судовому засіданні.

5. Зупинення провадження у справі та його поновлення.

6. Припинення провадження та залишення справи без розгляду.

7. Порядок прийняття, форма і зміст рішення.

8. Ухвала суду та її зміст. Додаткове рішення, ухвала.

1. Порядок порушення провадження у справі у господарському суді.

Частина 1 ст. 64 ГПК визначає дії судді у випадку прийняття позовної заяви.

Прийнявши позовну заяву до розгляду, суддя виносить ухвалу про порушення провадження у справі.

Підставою порушення провадження у справі є позовна заява, що надійшла до господарського суду, якщо її оформлено і подано до господарського суду за правилами ГПК. Господарський суд не вправі відмовляти у прийнятті позовної заяви та зобов'язаний прийняти позовну заяву до розгляду й порушити провадження у справі, якщо її оформлено і подано до господарського суду з дотриманням вимог норм ГПК.

Ухвала про порушення провадження у справі повинна бути винесена протягом п'яти днів від дня її надходження до господарського суду. У цей же строк ухвала надсилається сторонам, прокурору, якщо він є заявником, третім особам, яких залучено до участі у справі.

Ухвала про порушення провадження у справі виноситься без виклику сторін.

В ухвалі про порушення провадження у справі суддя зазначає:

— про прийняття позовної заяви;

— про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду;

— про час і місце проведення судового засідання;

— про необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні.

Відповідно до ст. 65 ГПК з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя може вчинити в необхідних випадках такі дії з підготовки справи до розгляду:

1) вирішує питання про залучення до участі у справі іншого відповідача та про виключення чи заміну неналежного відповідача;

2) викликає представників сторін (якщо сторони знаходяться у тому ж населеному пункті, що й господарський суд) для уточнення обставин справи і з'ясовує, які матеріали може бути подано додатково;

3) зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо);

4) витребовує від сторін, інших підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, їх посадових осіб документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження;

5) вирішує питання про призначення експертизи;

6) провадить огляд і дослідження письмових та речових доказів у місці їх знаходження;

7) вирішує питання про визнання явки представників сторін у засідання господарського суду обов'язковою;

8) вирішує питання про виклик посадових та інших осіб для дачі пояснень по суті справи;

9) вирішує питання про розгляд справи безпосередньо на підприємстві, в організації;

10)вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову;

11)вчиняє інші дії, спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи.

Частиною 2 ст. 64 ГПК передбачено обов'язок суду надіслати ухвалу про порушення провадження у справі підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам у випадках, коли:

— від них витребуються документи, відомості та висновки (в порядку ст. 38 ГПК);

— їх посадові особи викликаються до господарського суду (в порядку ст. 30 ГПК).

Частина 3 ст. 64 ГПК встановлює, що ухвала господарського суду виноситься з додержанням вимог ст. 86 ГПК.

Відповідно до ст. 86 ГПК ухвала господарського суду має містити:

1) найменування господарського суду, номер справи і дату винесення ухвали, найменування сторін, ціну позову, вимогу позивача, прізвища судді (суддів), представників сторін, прокурора, інших осіб, які брали участь у засіданні (із зазначенням їх посад);

2) стислий виклад суті спору або зміст питання, з якого виноситься ухвала;

3) мотиви винесення ухвали з посиланням на законодавство;

4) висновок з розглянутого питання;

5) вказівку на дії, що їх повинні вчинити сторони, інші підприємства, організації, державні та інші органи та їх посадові особи у строки, визначені господарським судом.

Ухвала про порушення провадження у справі виноситься без участі сторін.

2. Процесуальні дії суду щодо підготовки справи до розгляду.

Підготовча частина судового розгляду являє собою систему процесуальних дій, спрямованих на те, щоб виявити можливість розгляду справи по суті.

Можна виділити основні процесуальні дії, що припустимі в підготовчій частині судового розгляду: - головуючий відкриває судове засідання і повідомляє, яке справа підлягає розглядові; - суд (суддя) встановлює осіб, що з'явилися; - перекладачеві, якщо він залучається до розгляду справи, роз'ясняються його права; крім того, його попереджають про кримінальну відповідальність за свідомо неправильний переклад; - головуючий повідомляє склад суду, хто бере участь у розгляді у якості прокурора, експерта, перекладача, секретаря. Одночасно головуючий роз'ясняє особам, що беруть участь у справі, їхнє право заявляти відводи; - головуючий роз'ясняє особам, що беруть участь у справі, їхнім представникам права й обов'язки, їхнє право звернутися в третейський суд для вирішення справи, наслідки такої дії; - вирішення судом заяв осіб, що беруть участь у справі; - при наявності підстав розглядається питання про відкладення розгляду справи; - роз'яснення прав і обов'язків експертові. Експерт попереджається про кримінальну відповідальність за дачу свідомо помилкового висновку. Із сукупності послідовних дій, викладених вище, і складається підготовча частина судового розгляду. Якщо суд вважає, що справа може бути розглянута, то переходить до наступної стадії - розгляду справи по суті.

3. Порядок ведення судового засідання.

У стадії розгляду справи по суті велике значення має дослідження фактичних обставин справи, перевірка й оцінка зібраних доказів.

Ця частина судового засідання, безсумнівно, є основною, оскільки саме тут за участю всіх суб'єктів процесу в умовах змагальності і рівноправності сторін досліджуються й аналізуються фактичні обставини справи. Помітно виділяється вона і за обсягом, а також характерові процесуальних дій, що проводить суд та інші учасники розгляду при вирішенні справи. Найбільш наочно і повно виявляють свою дію в цій основній частині судового розгляду і всі принципи господарського судочинства.

Дослідивши матеріали справи й оцінивши всі докази, господарський суд може зробити відповідне рішення по суті суперечки. Якщо в підсумку дослідження й оцінки всіх матеріалів справи сторони прийдуть до угоди по суперечці, вона оформляється рішенням. В інших випадках рішення приймається судом з урахуванням встановлених їм фактичних обставин справи.

Судове рішення оголошується привселюдно. Усі присутні в залі судового засідання вислухують рішення господарського суду стоячи. Після оголошення рішення сторонам варто роз'яснити порядок оскарження рішення, хоча закон цього прямо не вимагає. На цьому судове засідання в справі закінчується.

4. Відкладання судового розгляду, перерва у судовому засіданні.

Недостатня підготовка справи до розгляду приводить до відкладення її вирішення. Відкладення розгляду справи означає перенос судового засідання на новий термін через неможливість вирішення суперечки в даному засіданні. Звичайно, це небажане явище як для суду, так для сторін і інших учасників процесу, оскільки в цьому випадку відкладається відновлення порушеного права позивача (якщо це мало місце), учасники процесу знову повинні витрачати час на явку в суд, нести непродуктивні витрати. Тому суд і сторони повинні ретельно готуватися до розгляду справи для того, щоб воно було дозволено в першому ж засіданні.

Частиною 1 ст. 77 ГПК України встановлюється, що за певних обставин суд відкладає розгляд справи. Зокрема, ГПК перелічує такі обставини:нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

Зазначений перелік не є вичерпним, а отже, й інші обставини, які перешкоджатимуть розгляду справи в даному судовому засіданні, можуть бути підставою для відкладення розгляду справи.

Питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд уважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Водночас якщо суд залучає до участі у справі іншого відповідача, здійснює заміну неналежного відповідача згідно із ст. 24 ГПК, він зобов'язаний відкласти розгляд справи виходячи з необхідності забезпечення процесуальних прав залучених осіб. У випадку неподання витребуваних доказів відкладання розгляду справи не є обов'язковим, оскільки відповідно до ст. 75 ГПК якщо витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Про деякі обставини, які можуть бути підставою для відкладення розгляду справи, зазначалося в роз'ясненнях Вищого арбітражного суду України. Так, у п. 8 роз'яснення від 10.12.96 р. № 02-5/422 «Про судове рішення» йшлося про те, що у зв'язку з висуненням позивачем у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 22 ГПК, додаткових, змінених чи нових вимог до відповідача останній вправі вимагати відкладення розгляду справи для подання відповідних доказів. Частиною 2 ст. 77 ГПК України встановлено, що про відкладення розгляду справи виноситься ухвала. В ухвалі, крім відомостей, визначених у ст. 86 ГПК, повинно бути зазначено час і місце проведення наступного засідання. В ухвалі про відкладення розгляду справи слід також зазначити причини відкладення, процесуальні дії, що їх слід учинити сторонам та іншим учасникам судового процесу (надати докази тощо).

Відповідно до частини 3 ст. 77 ГПК України суддя має право оголосити перерву в засіданні. ГПК не визначає обставин, за яких оголошується перерва.

Перерва в судовому засіданні — це відстрочка продовження судового засідання на відносно короткий час у зв'язку з необхідністю відпочинку суду та учасників процесу в нічний час, обідню перерву, святкові та вихідні дні, а також: для вирішення окремих процесуальних питань.

Перерва, зокрема, може бути оголошена з метою вирішення клопотань, поданих учасниками судового процесу. Перерва оголошується в межах установленого строку вирішення спору, тобто в межах строків, визначених у ст. 69 ГПК. Про оголошення перерви в судовому засіданні ухвала не виноситься. Про те, що в судовому засіданні оголошувалася перерва, суддя зазначає в судовому акті, яким завершується розгляд справи, в рішенні чи в ухвалі.

5. Зупинення провадження у справі та його поновлення.

Суд зобов'язаний прагнути до того, щоб справа була вирішена в одному засіданні. Однак нормальний плин виробництва в господарському суді іноді порушується як унаслідок причин, що перешкоджають узагалі винесенню рішення по даній справі, так і по обставинах, що робить неможливим подальший розгляд справи в даному засіданні. Однією з форм тимчасової зупинки процесу є зупинення провадження у справі.

Зупинення провадження в справі — перенесення розгляду справи на невизначений строк у зв'язку і наявністю чітко визначених законом обставин, що унеможливлюють його проведення. Зупинення провадження у справі поділяється залежно від підстав на обов’язкове та необов'язкове (факультативне).

Частина 1 ст. 79 ГПК України встановлює обов'язок господарського суду зупинити провадження у справі. Причиною зупинення в даному випадку є неможливість розгляду справи, що знаходиться в провадженні господарського суду, до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.

Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи. Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог.

Слід також керуватися вказівкою, яка міститься в постанові Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» (п. 2), де зазначається, що у разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів.

Частиною 2 ст. 79 ГПК України передбачено випадки, коли господарський суд має право, але не зобов'язаний зупиняти провадження у справі. До таких випадків віднесено: призначення господарським судом судової експертизи; надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів; заміни однієї з сторін її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації. Установлений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, тобто, будь-які інші обставини не можуть бути підставою зупинення провадження у справі.

Відповідно до частини 3 ст. 79 ГПК України після усунення обставин, що були підставою для зупинення провадження у справі, господарський суд поновлює провадження у справі. Зазвичай господарський суд, зупиняючи провадження у справі, зобов'язує сторони сповістити суд про усунення обставин, що спричинили зупинення провадження. Виходячи з того, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися своїми процесуальними правами, вони зобов'язані сповістити суд про усунення обставин, що спричинили зупинення провадження. Частина 4 ст. 79 ГПК України передбачає, що про зупинення провадження у справі та його поновлення виноситься ухвала. Ухвала про зупинення провадження у справі повинна відповідати вимогам, установленим ст. 86 ГПК, а також містити викладення обставин, що зумовлюють зупинення провадження у справі, та процесуальні дії, що їх слід виконати у зв'язку із зупиненням провадження у справі (надіслання справи до судово-експертної установи, направлення матеріалів справи слідчим органам і т. ін.). В ухвалі також слід покласти на сторони обов'язок повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі.

6. Припинення провадження та залишення справи без розгляду.

За загальним правилом, розгляд справи закінчується винесенням рішення. Однак при наявності визначених у законі підстав можливе закінчення провадження в справі без винесення рішення. Припинення провадження в справі - це закінчення розгляду справи без винесення рішення по суті спору унаслідок виявлення обставин, при яких подальший розгляд суперечки в господарському суді є неможливим або безцільним. На відміну від відкладення розгляду справи, призупинення виробництва по ньому, залишення позову без розгляду, коли провадження в справі переноситься на новий термін і процес по ньому відновляється при настанні визначених обставин або виконання сторонами належних вимог суду, при припиненні провадження по справі процес не може відновлятися, він вважається кінченим.

В.В. Ярков визначає, що припинення провадження у справі — це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

Провадження у справі підлягає припиненню згідно частини 1 статті 80 ГПК, якщо при розгляді справи буде встановлено, що: спір непідвідомчий господарському суду (стаття 12 ГПК); позов подано в інтересах позивача іншими, крім органів прокуратури, юридичними особами, державними або іншими органами (стаття 2 ГПК). При цьому слід мати на увазі, що звернення до господарських судів України прокурорів з інших держав в інтересах господарюючих суб'єктів цих держав не передбачене чинним законодавством чи відповідними міждержавними угодами і договорами України. Тому такі спори вирішенню господарськими судами України не підлягають (пункт 1 статті 62 ГПК); є письмова угода сторін про передачу спору на вирішення третейського суду (пункт 5 статті 80 ГПК). Таку угоду сторони вправі укласти як до, так і після порушення провадження у справі. В останньому випадку провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на пункт 5 статті 80 ГПК. Якщо ж таку угоду укладено до порушення провадження у справі, у прийнятті позовних матеріалів слід відмовити на підставі пункту 1 статті 62 ГПК або припинити провадження у справі з посиланням на пункт 1 статті 80 ГПК; вирішення даного спору відповідно до законів України, міждержавних угод чи договорів віднесене до відання інших органів (частина 4 пункту 1 статті 12 ГПК).

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК), зокрема, у таких випадках: припинення існування предмета спору (наприклад, здійснене у встановленому порядку скасування оспорюваного акта), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Частина 2 ст. 80 ГПК України містить припис про наслідки припинення провадження у справі — повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається. Однак ухвалу про припинення провадження у справі може бути переглянуто за нововиявленими обставинами за правилами статей 112—114 ГПК, наприклад, якщо угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду буде визнано недійсною або якщо третейський суд (арбітраж) винесе постанову, якою визнає, що спір виходить за межі його компетенції, як це передбачено ст. 16 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», або якщо третейський суд винесе мотивовану ухвалу з питань відсутності компетенції, як це передбачено ст. 27 Закону України «Про третейські суди».

Частиною 3 ст. 80 ГПК України встановлено, що господарський суд, припиняючи провадження у справі, виносить ухвалу. Ухвала має відповідати вимогам, викладеним у ст. 86 ГПК, а також містити вказівку на підставу припинення провадження у справі. У цій же ухвалі суд обов'язково повинен вирішити питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення державного мита з бюджету за правилами статей 47, 49 ГПК.

Почата в господарському суді справа може не закінчитися винесенням рішення у випадку, коли при її розгляді виявиться недотримання порядку пред'явлення позову або порушення позивачем деяких обов'язків у процесі. У цих випадках позов залишається без розгляду. Залишення заяви без розгляду - закінчення провадження у справі без винесення рішення, не перешкоджаючої можливості вторинного звертання до суду з тотожною заявою.

Частина 1 ст. 81 ГПК України містить перелік підстав залишення позову без розгляду. Господарський суд залишає позов без розгляду, якщо: позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано; у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав; позивач не звертався до установи банку за одержанням з відповідача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства мала бути одержана через банк; позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору; громадянин відмовився від позову, який було подано у його інтересах прокурором. Перелік підстав залишення позову без розгляду є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Частиною 2 ст. 81 ГПК України встановлено, що господарський суд, залишаючи позов без розгляду, виносить ухвалу. Ухвала повинна відповідати вимогам, викладеним у ст. 86 ГПК, а також містити вказівку на підставу залишення позову без розгляду. У цій же ухвалі суд може вирішити питання про розподіл між сторонами господарських витрат, про повернення державного мита з бюджету за правилами статей 47, 49 ГПК. Відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. № 7-93 «Про державне мито» останнє підлягає поверненню позивачеві тільки у випадках припинення провадження у справі. У всіх інших випадках застосування ст. 81 ГПК державне мито поверненню не підлягає.

У частині 4 ст. 81 ГПК зазначається, що позивач, усунувши обставини, які були підставами залишення позову без розгляду, має право звернутися з позовом до господарського суду в загальному порядку. У цьому випадку позов повинен бути поданий з дотриманням вимог статей 54-58 ГПК. У п. 1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України зазначається, що принципова відміна наслідків припинення провадження у справі від залишення позову без розгляду полягає у тому, що у першому випадку повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається, а у другому (після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду) позивач має право знову звернутись до господарського суду з тим же позовом у загальному порядку.

7. Порядок прийняття, форма і зміст рішення.

Діяльність господарського суду відбувається в суворо визначеній процесуальній формі. В процесі розгляду і вирішення спорів, віднесених до його компетенції, господарський суд здійснює різні процесуальні дії з усіх питань, які виникають у ході господарського процесу на його певних стадіях, і висловлює судження по суті спору, який розглядається, в цілому. Важливим судовим актом місцевого господарського суду — суду першої інстанції є рішення. Його значення полягає в тому, що воно є основним актом правосуддя, який приймається після розгляду і вирішення справи по суті (задоволення позову, відмова у позові повністю або частково) (ст. 82 ГПК).

Судове рішення – це державно-владний акт із застосування права, якому притаманні наступні риси: розв’язує конкретні спірні господарські відносини та містить індивідуальне розпорядження, адресоване конкретним особам, визнає міру їх можливої та належної поведінки; викликає певні юридичні наслідки індивідуального характеру; є зовнішнім формальним закріпленням результату правозастосування у кожній господарській справі; повинно відповідати закріпленим у господарському процесуальному законодавстві вимогам; є результатом державного примусу.

За визначенням Балюка І.А. рішення господарського суду — це акт суду, яким суд на підставі достовірно встановлених при судовому розгляді фактів в суворій відповідності з нормами процесуального і матеріального права вирішує справу по суті, тобто задовольняє позовні вимоги повністю або відмовляє в їх задоволенні.

Як відзначає Чечина Н.А. постановленням судового рішення закінчується діяльність суду по розгляду справи і вирішенню спору. Результат вирішення справи по суті знаходить офіційне закріплення в судовому рішенні, яке містить державно-владний та індивідуально конкретний припис і ґрунтується на нормі права, що застосована судом.

Частина 2 ст. 82 ГПК України встановлює вимоги до форми судового рішення. Рішення господарського суду повинно бути викладене письмово. Воно підписується суддею, який розглянув справу. Якщо справу розглянуто в колегіальному складі суду, рішення підписується всіма суддями, що розглядали справу в складі колегії суддів. Зразок рішення наведено в додатку 12 до Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 р. № 75. Якщо суддя, який брав участь у розгляді справі колегією суддів, не згоден із рішенням суду, він зобов'язаний викласти окрему думку письмово. Окрема думка судді приєднується до справи.

Судді, які беруть участь у розгляді справи у першій, апеляційній або касаційних інстанціях та працівник канцелярії, який оформлює матеріали справи, не вправі у будь-якій формі доводити до відома інших осіб, у тому числі учасників судового процесу, відомості про наявність окремої думки та її зміст.

Частина 1 ст. 82 ГПК України визначає структуру рішення господарського суду. Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. № 11 «Про судове рішення» звертається увага судів на те, що судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності — на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

У п. 5 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.96 р. № 02-5/422 «Про судове рішення» звертається увага на те, що господарські суди повинні дотримувати передбаченої статтею 84 ГПК послідовності викладення рішення (вступна, описова, мотивувальна та резолютивна частини).

У вступній частині вказуються найменування господарського суду, номер справи, дата ухвалення рішення, найменування сторін, ціна позову, прізвище судді (суддів), представників сторін, прокурора й інших осіб, що брали участь у засіданні, посаді цих осіб. При розгляді справи на підприємстві, в організації про це також указується у вступній частині рішення. Описова частина повинна містити короткий виклад вимог позивача, відкликання на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін і їхніх представників, інших учасників судового процесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд і дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці їхнього перебування). У мотивувальній частині вказуються обставини справи, установлені господарським судом; причини виникнення суперечки; доказу, на підставі яких прийняте рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо воно досягнуто, доводи, по яких господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їхньої пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, якою господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення. Резолютивна частина повинна містити висновок про задоволення позову або про відмовлення в позові цілком або частково по кожному з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання яких-небудь обставин (умовне рішення).

У ст. 83 ГПК України викладено права господарського суду, якими його наділено при прийнятті рішення.

Пункт 1 передбачає право господарського суду визнати недійсним повністю чи в певній частині пов'язаний із предметом спору договір, який суперечить законодавству. У даному випадку мається на увазі ситуація, коли визнання недійсним договору не є предметом позову, тобто позовна вимога не полягає у визнанні договору недійсним. Договір повинен бути лише пов'язаним із предметом спору, тобто позовна вимога ґрунтується на договорі, що його суд може визнати недійсним з власної ініціативи.

Пунктом 2 ст. 83 ГПК України господарському суду при прийнятті рішення надано право виходити за межі позовних вимог. Господарський суд може реалізувати це право за наявності таких умов: це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору; про це є клопотання заінтересованої сторони. Вихід за межі позовних вимог означає лише збільшення кількісного показника розміру заявленої позивачем вимоги. Наприклад, суд може стягнути пеню або відсотки в більшому розмірі, ніж зазначено у позовній заяві: коли позивач зазначив суму пені або відсотків станом на дату подання позову, суд може стягнути цю суму станом на дату винесення рішення.

Згідно з п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У п. 4 ст. 83 ГПК України передбачено право суду стягувати у доход Державного бюджету України із сторони, що порушила строки розгляду претензії, штраф у розмірі, встановленому статтею 9 цього Кодексу або у відповідності до законів, що регулюють порядок досудового врегулювання спорів у конкретних правовідносинах.

У п. 5 ст. 83 ГПК України передбачено право суду, постановляючи рішення, відстрочити або розстрочити його виконання. При цьому слід враховувати приписи ст. 121 ГПК про те, що за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Натомість суду не надано право, ухвалюючи рішення, змінювати спосіб і порядок його виконання. Також відповідно до вимог ст. 84 ГПК в резолютивній частині рішення вказуються строк сплати грошових сум у разі відстрочці або розстрочці виконання рішення.

У п. 6 ст. 83 ГПК України передбачено право суду, відстрочити або розстрочити виконання рішення.

8. Ухвала суду та її зміст. Додаткове рішення, ухвала.

Ухвали господарського суду є такими ж його рішеннями, але не по суті спору, а по окремих процесуальних питаннях. Розмаїтість ухвал дозволяє класифікувати них за різними критеріями.

По суб'єкту винесення ухвалу господарського суду підрозділяються на ухвали одноособового судді і ухвали колегіального суду. За формою винесення і фіксації ухвали можуть виноситися у виді окремого акта або без оформлення у виді окремого акта.

За змістом ухвали поділяються на підготовчі, припинювальні, заключні.

Підготовчі ухвали характеризуються тим, що вони вирішують окремі процесуальні питання по ходу розгляду справи, оформляють дії суду й осіб, що беруть участь у процесі. Вони не змінюють хід процесу. Такі, наприклад, ухвали про підготовку справи до судового розгляду, про забезпечення позову й ін.

На відміну від підготовчих припинювальні ухвали не сприяють розвиткові процесу і винесенню законного й обґрунтованого рішення, а перешкоджають порушенню справи або перепиняють його подальший рух усупереч волевиявленню осіб, що звернулися за судовим захистом. Виносяться вони в кожній зі стадій провадження при відсутності, передбачених для реалізації зацікавленою особою права на судовий захист. До них відносяться ухвали про відмовлення в прийнятті заяви, про припинення провадження в справі, про залишення заяви без розгляду й ін.

Заключні ухвали відрізняються від припинювальних тим, що підставою для припинення провадження в справі служать волевиявлення зацікавлених осіб. До заключного відносяться ухвали про припинення провадження в справі через відмовлення особи, що звернулась до суду, від своєї вимоги або укладання сторонами мирової угоди.

Відповідно до ст. 4-5 ГПК ухвала є одним із видів судового рішення. Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що ухвала господарського суду виноситься у випадках, коли спір не вирішується по суті. Ухвала господарського суду виноситься в порядку, встановленому ст. 4-7 ГПК: приймається суддею за результатами обговорення всіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально — більшістю голосів суддів, у такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи; жодний із суддів не має права утримуватися від голосування. Головуючий суддя голосує останнім; суддя, незгодний із рішенням більшості складу колегії суддів, зобов'язаний підписати процесуальний документ і має право викласти письмово свою окрему думку, яка долучається до справи, але не оголошується; підготовку проектів судових рішень здійснює головуючий колегії суддів або — за його дорученням — будь-який суддя цієї колегії.

Ухвала суду виноситься лише у випадках, установлених відповідними нормами ГПК. У всіх інших випадках учинення судом певних процесуальних дій ухвала окремим процесуальним документом не виноситься, а про вчинені судом процесуальні дії, розглянуті клопотання тощо суд зазначає у прийнятому за результатами розгляду справи рішенні чи ухвалі. Наприклад, про відхилення заяви про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ухвала не виноситься, а про відхилення заяви зазначається в рішенні суду.

Рішення та ухвали повинні бути розіслані зазначеним особам не пізніше 5 днів з дати їх прийняття. Судові акти розсилаються поштою звичайним листом. Коментована стаття не передбачає надіслання судового акта рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Судовий акт має надсилатися: за адресою, яка вказана особою, яка бере участь у справі, або за місцезнаходженням юридичної особи (її відокремленого під розділу, якщо позов виник з його діяльності), або за місцем проживання фізичної особи.

Рішення та ухвали можуть бути вручені зазначеним особам під розписку. Це вручення відбувається у приміщенні суду. Надсилання судових актів нарочним під розписку ст. 87 ГПК України не передбачає.

Ст. 87 ГПК України передбачає, що нормами ГПК може бути передбачено інший порядок розсилання судових актів. Так, відповідно до ст. 90 ГПК окрема ухвала надсилається відповідним підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам, посадовим особам. Розсилання окремої ухвали сторонам, третім особам не передбачено. Якщо в ухвалі передбачено покладання певних процесуальних обов'язків на осіб, які не є учасниками судового процесу (орган державної виконавчої служби, установа банку, особа, в якої витребуються докази, тощо), цим особам слід надсилати відповідну ухвалу.

Окрема ухвала та повідомлення господарського суду — засоби реагування господарського суду на виявлені під час судового розгляду порушення законності або суттєвих недоліків у діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, їх працівників чи посадових осіб.

Відповідно до частини 1 ст. 90 ГПК України господарський суд виносить окрему ухвалу у випадку, коли виявить: порушення законності в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу; недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу. Окрему ухвалу може бути винесено лише, якщо зазначені обставини виявлені під час розгляду справи. Окрему ухвалу може бути винесено щодо будь-якого підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, незалежно від їхньої участі у справі. Окрема ухвала за змістом повинна відповідати вимогам ст. 86 ГПК.

Відповідно до частини 2 ст. 90 ГПК України окрема ухвала надсилається відповідним підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам, посадовим особам. Ухвала повинна бути надіслана тим підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам, у діяльності яких під час розгляду справи виявлено порушення законності чи недоліки.

Відповідно до частини 3 ст. 90 ГПК України окрему ухвалу може бути оскаржено в апеляційному чи касаційному порядку. Окрему ухвалу можуть оскаржити не лише сторони, а й підприємство, установа, організація, державний та інший орган, у діяльності яких виявлено під час розгляду справи порушення законності чи недоліки, щодо яких винесено окрему ухвалу. Такі особи можуть скористатися правом на касаційне оскарження, передбаченим у ст. 107 ГПК, де зазначається, що касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків.

Частина 4 ст. 90 ГПК України встановлює обов'язок господарського суду надіслати повідомлення органам внутрішніх справ чи прокуратури, якщо під час вирішення господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку.

Господарське процесуальне законодавство передбачає три випадки, коли господарський суд, що виніс рішення, вправі самостійне виправити його недоліки: 1) винесення додаткового рішення; 2) роз'яснення рішення господарського суду; 3) виправлення описок, помилок і арифметичних помилок.

Додаткове рішення — засіб виправлення неповноти судового рішення. Через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі його скасувати чи змінити, проте він має право виправити деякі його недоліки, зокрема, неповноту. Неповнота судового рішення може полягати в невирішені деяких питань, що стояли перед судом. Вимога повноти - одне з істотних вимог, що виносяться до рішення господарського суду.

Частина 1 ст. 88 ГПК України надає право господарському суду прийняти додаткове рішення, ухвалу. Суд управі прийняти додаткове рішення, ухвалу: за заявою сторони; за заявою прокурора, який брав участь у судовому процесі; зі своєї ініціативи.

ГПК визначає випадки, коли суд має право винести додаткове рішення, ухвалу: з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення; не вирішено питання про розподіл судових витрат або про повернення державного мита з бюджету. Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Частина 1 ст. 89 ГПК України передбачає обов'язок господарського суду роз'яснити рішення (ухвалу), а також виправити описки чи арифметичні помилки.

Роз'яснення рішення, ухвали — засіб виправлення недоліків судового акта, який полягає в усуненні неясності судового акта. Суд роз'яснює рішення, ухвалу за заявою: сторони; державного виконавця. Із заявою про роз'яснення рішення, ухвали можуть також звернутися треті особи, прокурор, який брав участь у справі. Суд не має права роз'яснювати рішення, ухвалу з власної ініціативи.

Роз'яснюючи рішення, ухвалу, господарський суд не вправі змінювати зміст рішення, ухвали, тобто не має права змінювати: відомостей, викладених у рішенні відповідно до вимог ст. 84 ГПК; відомостей, викладених в ухвалі відповідно до вимог ст. 86 ГПК. Тож у вирішенні питання про межі, в яких суд вправі діяти, надаючи роз'яснення рішення, ухвали, слід виходити з приписів статей 84, 86 ГПК щодо змісту рішення, ухвали.

Отже, роз'яснення рішення, ухвали — це викладення рішення ухвали у більш ясній і зрозумілій формі.

Виправлення допущених у рішенні, ухвалі описок чи арифметичних помилок можливо за заявою сторони, а також третьої особи, прокурора, який брав участь у справі. Суд має право виправити допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки з власної ініціативи.

Під описками слід розуміти неправильне написання слів, прізвищ, імен, назв тощо. Арифметичні помилки — це неправильне викладення: вихідних даних для розрахунків, які не відповідають наявним у справі доказам; результатів арифметичних дій.

Явні арифметичні помилки - це невірно зроблені арифметичні дії. Якщо помилка корениться не в розрахунках, а в принципі визначення грошової компенсації, то вона не може бути виправлена визначенням суду.

Не може вважатися арифметичною помилкою неправильне застосування числових показників, які встановлені законом (наприклад, неправильне застосування ставок державного мита, індексів інфляції, процента за користування чужими коштами, цін і тарифів, ставок податків і зборів тощо) або договором (розміру неустойки, штрафу, пені).

Отже, виправлення допущених у рішенні, ухвалі описок чи арифметичних помилок допускається, якщо при цьому не зачіпається суть рішення, ухвали.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лекція № 5 Поняття досудового порядку врегулювання господарських спорів. Поняття і елементи позову.	\|	Лекція № 7 Апеляційне провадження. Касаційне провдження.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.