• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ

НАВЧАЛЬНА МЕТА

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

Л Е К Ц І Я № 14

Т е м а: “Нервова система.”

· Анатомо-фізіологічні аспекти саморегуляції функцій організму

· Функціональна анатомія головного мозку

(продовження)

У процесі еволюції з усіх відділів центральної нервової сис­теми найшвидше відбувався розвиток кінцевого мозку, який у людини став найбільшою частиною головного мозку. За ве­личиною кінцевий мозок перевищує всі інші разом узяті відді­ли головного мозку; зверху він повністю вкриває стовбур моз­ку і мозочок.

Кінцевий мозок є вищим відділом центральної нервової си­стеми, який здійснює регуляцію нижчерозташованих відділів головного та спинного мозку, бере участь у регуляції та коор­динації всіх функцій організму, відіграє важливу роль у психіч­ній, або вищій нервовій, діяльності.

Знання цієї теми необхідні майбутнім медичним сестрам для формування клінічного мислення стосовно уражень різних структур кінцевого мозку.

Знати:розташування, зовнішню та внутрішню будову кін­цевого мозку, основні сенсорні, моторні й асоціативні зони но­вої кори; оболони головного мозку.

Уміти:визначати на муляжах і вологих препаратах півку­лі головного мозку, поверхні, частки, борозни, звивини; пояс­нювати шляхи відтоку спинномозкової рідини.

Кінцевий мозок (telencephalon) розвивається зі стінок першо­го мозкового пухиря і представлений великим мозком (cerebrum), який досягає найвищого розвитку у людини.

Великий мозокскладається з правої та лівої півкуль. Між Півкулями знаходиться щілина великого мозку, у глибині якої знаходиться мозолисте тіло, а між півкулями великого мозку та мозочком — поперечна щілина.

Кожна півкуля головного мозку має три поверхні: присеред­ню, нижню і верхньобічну; три краї: верхній, нижній і присеред­ній, три полюси: лобовий, скроневий і потиличний.

Поверхні півкуль великого мозку поділяються борознами різної довжини та глибини, між якими знаходяться звивини та частки великого мозку. Величина і форма борозен, а також звивин схильні до значних індивідуальних коливань. Існує кіль­ка постійних, чітко виражених борозен, які з'являються рані­ше від інших у процесі розвитку зародка. Їх використовують для поділу півкуль на великі ділянки, які називають частками.

На верхньобічній поверхні півкулі найбільш глибокою бо­розною є бічна борозна, яка відділяє скроневу частку від ло­бової та тім'яної часток. Центральна борозна відділяє лобову частку від тім'яної, яка знаходиться ззаду від центральної бо­розни.

Між тім'яною і потиличною частками проходить тім'яно-потилична борозна, яка знаходиться на присередній поверхні півкуль великого мозку.

Острівцева частка розташована в глибині бічної борозни й утворює її дно. Вона являє собою виступ трикутної форми, вершина якого спрямована вниз і наперед. Острівець оточений коловою борозною. Поверхня острівця вкрита короткими зви­винами.

На кожній із часток є звивини і борозни різної величини і спрямування. Вони можуть варіювати в різних людей і навіть в однієї людини в різних півкулях, але, як правило, зберігають подібну загальну конфігурацію. Так, на лобовій частці пара­лельно до центральної борозни проходить передцентральна бо­розна, між якими знаходиться передцентральна звивина. На тім'яній частці виділяють зацентральну борозну, нижній кі­нець якої переходить у внутрішньотім'яну борозну, яка йде паралельно до верхнього краю півкулі. Ці борозни поділяють тім'яну частку на три звивини: зацентральну звивину, верх­ню та нижню тім'яну часточки.

На скроневій частці чотири борозни розділяють п'ять зви­вин: верхню, середню, нижню скроневі, потилично-скроневу бічну та звивину морського коника.

На потиличній частці виділяють острогову борозну, клин, язикову звивину та інші борозни і звивини.

Півкулі з'єднані між собою за допомогою мозолистого ті­ла, яке складається з нервових волокон, які переходять з однієї півкулі в іншу. У ньому розрізняють передню частину — коліно, яке переходить у дзьоб, а потім у термінальну (погранич­ну) пластинку. Середня частина називається тіло і задній стовщений кінець — валик. Пучки волокон мозолистого тіла продовжуються у півкулі великого мозку, вони дугоподібно зі­гнуті й утворюють променистість мозолистого тіла.

Під мозолистим тілом знаходиться склепіння, яке склада­ється з двох дугоподібно зігнутих тяжів, з'єднаних між собою в середній частині спайкою (волокнами, що йдуть у поперечно­му напрямі). Середня частина склепіння носить назву тіла, спереду і донизу воно переходить у стовпці, які закінчуються сосочковими тілами. Від тіла вниз та назад відходять ніжки.

У ході еволюції кінцевого мозку сформувалися частини півкуль великого мозку, які пов'язані з функцією нюху. По­тім з'явилися базальні ядра. Найпізніше розвинулася кора пів­куль великого мозку (за винятком відділів, які пов'язані з функ­цією нюху). Відповідно до еволюційного розвитку в півкулях ве­ликого мозку виділяють кору, базальні ядра і нюховий мозок.

Півкулі великого мозку складаються із сірої та білої речо­вини. Суцільний шар сірої речовини на поверхні півкуль має назву кори великого мозку. Кора вкриває інші утворення вели­кого мозку і тому ще називається плащем. Товщина кори ко­ливається від 1,3—4,5 мм, а в передній передцентральній зви­вині сягає 5 мм. Кору великих півкуль утворюють близько 10—14 млрд нервових клітин. Нейрони та їхні відростки у складі кори головного мозку розміщені у вигляді шарів. Кора великих півкуль має шість шарів:

• молекулярний — розміщений безпосередньо під оболоною головного мозку, він містить незначну кількість клітинних еле­ментів, тому на гістологічних препаратах має вигляд світлої смужки на поверхні кори;

• зовнішній зернистий шар — утворений клітинами круг­лої, полігональної, зірчастої та пірамідної форми;

• пірамідний шар — має найбільшу товщину;

• внутрішній зернистий шар — утворений дрібними ней­ронами зірчастої форми;

• гангліонарний шар — містить гігантські пірамідні нейро­ни, які мають назву клітин Беца (ці клітини були вперше опи­сані київським професором В.О. Бецом);

• шар поліморфних клітин.

Під сірою речовиною кори півкуль великого мозку знахо­диться біла речовина, що складається з волокон, які йдуть у Різних напрямках.

У межах білої речовини залягає значна кількість скупчень нервових клітин, що мають назву підкіркових, або базальних,ядер. Виділяють три скупчення базальних ядер: смугасте ті­ло, огорожу та мигдалеподібне тіло.

Смугасте тіло(corpus striatum) складається із хвостатого та сочевицеподібних ядер. Хвостате ядро утворює стінки бічно­го шлуночка і складається з головки, тіла та хвоста.

Латеральніше розташоване сочевицеподібне ядро, яке від­діляється від хвостатого ядра прошарком білої речовини, що має назву внутрішньої капсули. Внутрішня капсула — важ­лива частина мозку, оскільки тут проходять волокна від кори до різних утворень головного і спинного мозку. Сочевицеподіб­не ядро складається з лушпини та блідої кулі. Ядра смугастого тіла — це підкіркові рухові центри, які регулюють складні ав­томатизовані рухові акти, тонус м'язів. Підкіркові рухові центри формують стріопалідарну систему, яка складається з двох частин: стріатум включає в себе хвостате ядро, лушпи­ну та огорожу (сповільнює рухи), палідум — бліду кулю (при­скорює рухи).

Огорожа(claustrum) — пластинка сірої речовини, що роз­міщується біля острівкової частки та лушпини і відділяється від останньої зовнішньою капсулою.

Мигдалеподібне тіло(corpus amygdaloideum) розміщується в скроневій частці. Його відносять до підкіркових нюхових центрів та до лімбічної системи.

Нюховий мозок(rhinencephalon) є найстарішим утворен­ням головного мозку. Він складається з наступних утворень: нюхова цибулина, нюховий шлях, нюховий трикутник, перед­ня пронизана речовина та деякі інші структури.

Лімбічна системаявляє собою комплекс утворень кінцево­го, проміжного і середнього мозку, які беруть участь у регуля­ції вегетативних функцій, у гомеостазі, відповідають за емоції та інстинкти (харчовий, захисний, статевий, батьківський), а також за довготривалу пам'ять. Деякі автори лімбічну систе­му називають вісцеральним мозком.

Основну частину лімбічної системи складають структури кори великого мозку і тісно пов'язані з ними підкіркові утво­рення, а саме: мигдалеподібне тіло, погранична пластинка, морський коник, склепіння тощо.

Біла речовина півкуль великого мозкускладається з нер­вових волокон, які здійснюють зв'язок між різними відділами мозку. За характером зв'язків вони поділяються на асоціатив­ні, комісуральні і проекційні.

Асоціативні нервові волокна зв'язують різні відділи кори однієї півкулі.

Комісуральні нервові волокна здійснюють зв'язок між ді­лянками кори двох півкуль великого мозку (прикладом може бути мозолисте тіло, склепіння).

Проекційні нервові волокна входять до складу провідних шляхів і здійснюють двобічний зв'язок між корою та іншими відділами головного мозку і сегментами спинного мозку. Одні з цих волокон проводять нервові імпульси до кори, а інші, на­впаки,— від кори.

Провідні шляхи, які служать для передачі інформації до кори півкуль великого мозку, кори мозочка і в інші центри мозку, мають назву висхідних (аферентних) провідних шля­хів. Висхідні провідні шляхи, які йдуть до кори великих пів­куль, мають трьохнейронну будову (перші нейрони знаходять­ся у спинномозкових вузлах. Другі нейрони розташовані в яд­рах задніх рогів спинного мозку або в ядрах стовбурової частини головного мозку. Треті нейрони лежать у ядрах тала­муса). Низхідні, або рухові, провідні шляхи служать для пере­дачі еферентних імпульсів із кори півкуль великого мозку або із підкіркових ядер (центрів) у рухові ядра мозкового стовбура і спинного мозку.

Бічні шлуночки, правий та лівий, розміщуються у товщі півкуль великого мозку, є залишками порожнини першого мо­зкового пухиря і являють собою вузькі щілиноподібні порож­нини. У кожному шлуночку розрізняють центральну части­ну, яка розташована в глибині тім'яної частки, від якої відхо­дять три роги: передній, або лобовий,— знаходиться у лобовій частці, нижній, або скроневий,— знаходиться у скроневій час­тці, задній, або потиличний,— у потиличній частці.

Стінками бічних шлуночків є різні утворення півкуль го­ловного мозку. Сполучаються бічні шлуночки з III шлуноч­ком. Стінки порожнини шлуночка вистелені судинним спле­тенням, що продукує спинномозкову рідину.

Залежно від функціональних особливостей у корі півкуль великого мозку виділяють пов'язані між собою різні зони. Во­ни поділяються на асоціативні (нейрони цих зон здійснюють зв'язок між різними зонами кори) і проекційні, останні в свою чергу поділяються на сенсорні (чутливі) і моторні (рухові).

Рухові зони кори локалізуються переважно у передцентраль­ній звивині і у передній частині парацентральної часточки на лобовій частці. Величина кіркової рухової зони пропорційна не масі м'язів, а точності виконуваних рухів. Особливо велика зо­на, яка керує рухами кисті, язиком, мімічними м'язами.

Сенсорні зони також займають невеликі ділянки кори пів­куль великого мозку. Наприклад, зона шкірної чутливості (больової, температурної, дотикової) знаходиться переважно у зацентральній звивині й у задньому відділі парацентральної часточки на тім'яній частці; зорова зона розташована на при­середній поверхні потиличної частки по краях острогової бо­розни та у ділянці клина.

Асоціативні, або неспецифічні, зони кори отримують інфор­мацію від рецепторів, які сприймають подразнення різної мо­дальності, і від усіх проекційних зон кори головного мозку. У людини проекційні зони займають лише невелику частину ко­ри; решту займають асоціативні зони. Нейрони цих ділянок не пов'язані ні з органами чуття, ні з м'язами. Їхня роль полягає в інтеграції всіх імпульсів, які надходять у кору, у цілісні ак­ти (мова, читання, письмо, логічне мислення тощо). При пору­шеннях асоціативних зон проявляються агнозія — нездатність впізнавати і апраксія — нездатність відтворювати вивчені рухи.

Оболони головного мозку

Головний мозок, як і спинний, оточений трьома мозкови­ми оболонами, які в ділянці великого потиличного отвору пе­реходять в оболони спинного мозку.

Тверда оболона головного мозку вистилає зсередини порож­нину черепа й одночасно утворює окістя внутрішньої поверх­ні кісток мозкового черепа. Від твердої оболони відходять від­ростки: мозковий серп (знаходиться між півкулями головного мозку), серп мозочка (розташований між півкулями мозочка), намет мозочка (знаходиться між потиличною часткою і мозо­чком) та діафрагма сідла (лежить над гіпофізарною ямкою, утворюючи її дах). Тверда оболона головного мозку в деяких місцях розщеплюється й утворює вузькі, трикутної форми по­рожнини — синуси твердої мозкової оболони (верхня сагіталь­на, нижня сагітальна, поперечна, пряма і т.д.).

Павутинна оболона головного мозку знаходиться над бо­рознами, щілинами та різними заглибинами тканини мозку й утворює підпавутинні цистерни. Між твердою і павутинною оболонами знаходиться субдуральний (підтвердооболонний) простір. Поблизу синусів твердої оболони головного мозку па­вутинна оболона утворює своєрідні вирости — павутинні зер­нистості (пахіонові грануляції), які вдаються у венозні сину­си. Вони забезпечують відтік спинномозкової рідини у венозне русло.

М'яка мозкова оболона щільно прилягає до поверхні мозку. У її товщі проходять кровоносні судини. В окремих ділянках м'яка мозкова оболона проникає у шлуночки мозку й утворює судинні сплетення, які продукують спинномозкову рідину. Між м'якою та павутинною оболонами знаходиться субарахно­їдальний (підпавутинний) простір, в якому міститься спин­номозкова рідина.

Спинномозкова рідина (ліквор) заповнює підпавутинний простір головного та спинного мозку, шлуночки мозку та цент­ральний канал спинного мозку. Постійно циркулює 150 мл спин­номозкової рідини.

Відтік спинномозкової рідини

Бічні шлуночки -> III шлуночок -> водопровід мозку -> IV шлуночок -> центральний канал і підпавутинний простір -> по міжоболонних просторах, які супроводжують корінці спин­номозкових нервів і павутинні зернистості ->венозні синуси.

Читайте також:

1. III. Повторення вивченого матеріалу.
2. III. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу
3. IV. Вивчення нового матеріалу – 20 хв.
4. IV. Вивчення нового матеріалу.
5. IV. Вивчення нового матеріалу.
6. IV. Виклад інформаційного матеріалу
7. IV. Виклад інформаційного матеріалу
8. IV. Подання нового матеріалу
9. IV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу
10. IІІ. Вивченняння нового навчального матеріалу.
11. L2.T4/1.1. Засоби періодичного транспортування штучних матеріалів.
12. L2.T4/1.2. Засоби безперервного транспортування матеріалів. Транспортери.

Переглядів: 972