• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ

Л Е К Ц І Я № 18

Т е м а: “Органи чуття.”

* Анатомо-фізіологічні аспекти саморегуляції функцій організму

* Зорова сенсорна система, її допоміжний апарат

* Слухова та вестибулярна сенсорні системи, їхній допоміжний апарат

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

Зорова сенсорна система сприймає близько 90% інформа­ції. Зорове сприйняття — багатоланцюговий процес, який по­чинається з проекції зображення на сітківку ока і збудження фоторецепторів і закінчується в центральній нервовій систе­мі. Завдяки мозку людина сприймає форму, величину, колір, рух предмета тощо.

Слухова сенсорна система є другою за значенням і обсягом інформації, одержуваної від навколишнього середовища. У зв'яз­ку з виникненням членороздільної мови слух відіграє дуже важ ливу роль у житті людини.

Вестибулярна система відіграє провідну роль у просторо­вій орієнтації людини. Формування слухового і вестибулярно­го апарату відбувається одночасно, тому в їхній будові є бага­то схожих структур.

Знання анатомії зорового, слухового, вестибулярного ана­лізаторів та фізіологічних процесів, які в них відбуваються, розширює уявлення студентів про інтегративну діяльність мозку, дає розуміння процесів взаємодії організму із зовнішнім середовищем, а також є фундаментом вивчення клінічних дис­циплін.

НАВЧАЛЬНА МЕТА

Знати: структурну та функціональну організацію зорової, вестибулярної і слухової сенсорної системи.

Уміти: намалювати схему зорового аналізатора, побудувати зображення предмета на сітківці, визначати гостроту зору, до­сліджувати колірний зір, пояснювати його механізм; схематич­но зображувати будову слухового аналізатора, проводити дослі­дження кісткової та повітряної провідності звуку.

Орган зору, або око, є периферійною частиною зорового аналі­затора. Око складається з очного яблука та додаткових органів

Очне яблуко (bulbus oculi) за формою нагадує кулю. Воно розташоване в орбіті; між оком і кістковою стінкою орбіти ле­жать жирова тканина, зв'язки, м'язи і сльозова залоза. Око підвішене на зв'язках таким чином, що довільні м'язи, локалі­зовані в орбіті, можуть рухати його вниз, догори і з боку в бік Очне яблуко має передній полюс (точка рогівки, що найбільше виступає) і задній полюс (знаходиться латеральніше від місця виходу з очного яблука зорового нерва). Пряма лінія, проведена між двома полюсами, називається оптичною, або зовнішньою, віссю, і є його найбільшим розміром. Частина зовнішньої осі між задньою поверхнею рогівки і сітківки має назву внутріш­ньої осі. Якщо внутрішня вісь ока довша, то промені світла після заломлення збираються у фокусі спереду від сітківки, якщо коротша — позаду від сітківки.

Ще розрізняють зорову вісь — вісь, проведену від передньо­го полюса до центральної ямки сітківки.

Площина, перпендикулярна оптичній осі — очний еква­тор, який поділяє очне яблуко на передню і задню половини. Лінії, проведені перпендикулярно до екватора, які з'єднують на поверхні очного яблука обидва його полюси, називаються ме­ридіанами. Очне яблуко утворене трьома оболонками і ядром.

Оболонки очного яблука

1) зовнішня оболонка,або фіброзна — складається з двох частин — непрозорої білкової оболонки (склери), яка оточує очне яблуко (становить 5/6 його поверхні), і прозорої рогів­ки, яка вкриває передній полюс очного яблука (1/6 поверхні). Місце переходу рогівки в склеру називається лімбом. Зовніш­ня оболонка найміцніша з усіх трьох оболонок, виконує захис­ну функцію, завдяки їй очне яблуко зберігає притаманну йому форму;

2) середня, або судинна,— поділяється на три частини: райдужку, війкове тіло, власне судинну оболонку. Ця оболон­ка виконує трофічну функцію. Власне судинна оболонка, роз­ташована між склерою і зоровою частиною сітківки, є зад­ньою, найбільшою частиною судинної оболонки, яка вистилає 2/3 внутрішньої поверхні склери. Війкове (циліарне) тіло це продовження передньої частини судинної оболонки, воно складається з війкового (циліарного) м'яза та війкових відростків. Війковий м'яз, натягуючи прикріплений до капсули криш­талика війковий поясок, змінює кривину кришталика і вико­нує функцію акомодації. Війкові відростки утворені судинни­ми сплетеннями, які продукують водянисту вологу.

Райдужна — утворює передню частину судинної оболонки і має круглий отвір (зіницю). Основу райдужки утворюють два м'язи: м'яз — звужувач зіниці і м'яз — розширювач зіниці. Райдужка відіграє роль діафрагми, яка регулює кількість сві­тлових променів, які потрапляють в око, завдяки чому в тем­ноті зіниця розширюється, а на світлі — звужується (зіничний рефлекс). У райдужці міститься пігмент, від кількості якого за­лежить колір очей;

3) внутрішня оболонка,або сітківка,— прилягає своєю зо­внішньою поверхнею до судинної оболонки на всьому шляху аж до зіниці, а внутрішньою — до склистого тіла. У сітківці виділяють дві нерівні частини: задню, більшу, яка сприймає світлові подразнення (зорова частина сітківки), і передню, меншу, яка не містить світлочутливих елементів і називається сліпою частиною сітківки. Зорова частина сітківки склада­ється з десяти шарів. Усі шари сітківки, окрім зовнішнього піг­ментного, утворені нейронами, три види яких є основними:

• фотосенсорні нейрони (їхні дендрити утворюють палич­ки і колбочки). Палички — це рецептори сутінкового вечір­нього бачення, світлочутливі, розкидані по всій сітківці (їх близько 130 млн), дають інформацію про контури предмета, його переміщення. Колбочки — це рецептори денного бачен­ня, кольорочутливі, розміщені в ділянці жовтої плями (їх бли­зько 7 млн), дають інформацію про колір предмета, чітку його форму;

• біполярні (провідникові) нейрони — передають інформацію;

• оптично-вузлові (оптико-гангліозні) нейрони, аксони яких формують зоровий нерв.

Сліпа частина сітківки складається із двох шарів: пігмент­ного та шару епітеліальних клітин.

На задній поверхні зорової частини сітківки помітне добре виражене овальної форми підвищення — диск зорового нерва — тут збираються аксони гангліозних нервових клітин сітківки, які, проникаючи через склеру, утворюють стовбур зорового нерва. У ділянці диска знаходиться сліпа пляма (у цій ділянці сітківка складається лише із шару нервових волокон, усі інші шари — відсутні, тому ця ділянка не є зоровою).

Латеральніше від сліпої плями (на 3—4 мм назовні) на сіт­ківці є ще одна специфічна ділянка, так звана жовта пляма, вона круглої або овальної форми, з невеликим заглибленням у центрі — центральною ямкою (тут містяться тільки колбочки) — це місце найкращого сприйняття зорових подразнень Ядро очного яблука — це прозорі середовища ока:

• кришталик (lens) — прозоре, двоопукле утворення. Влас­на речовина кришталика не має судин та нервів і складається з кришталикових волокон, які є видозміненими епітеліальни­ми клітинами. Зовні кришталик оточений капсулою. У капсу­лу вплітаються волокна війкового пояска (зв'язки), які сполу­чають кришталик з війковим тілом. Завдяки цьому кришта­лик змінює свою форму під час скорочення та розслаблення циліарного м'яза і, таким чином, є пасивною частиною акомо­даційного апарату ока. Кришталик є основним світлозаломлювальним середовищем;

• склисте тіло (corpus vitreum) — прозора маса желеподіб­ної речовини, розташована в порожнині між кришталиком і сіт­ківкою;

• передня камера ока знаходиться між рогівкою і райдуж­кою, заповнена водянистою вологою;

• задня камера ока розміщена між райдужкою і кришта­ликом та війковим тілом, теж заповнена водянистою вологою, яка відтікає у венозну пазуху склери, що знаходиться у ділян­ці лімба. Передня і задня камери очного яблука сполучаються між собою через зіницю. Таким чином, око складається із двох систем:

1) оптичної системи світлозаломлювальних середовищ (ро­гівка, водяниста волога камер ока, кришталик, склисте тіло. Чітке бачення здійснюється тільки за умови прозорості заломлювальних середовищ ока);

2) рецепторної системи сітківки (світлочутливі клітини з їхніми закінченнями у вигляді паличок та колбочок, з якими зв'язаний зоровий нерв).

Додаткові органи

1. Повіки (palpebrae) — це шкірні складки (верхня і ниж­ня), які під час змикання повністю прикривають очне яблуко. У товщі повік містяться хрящі, м'язи та залози. За допомогою повік відбувається дозування сили світлового подразнення, за­хист ока від висихання та запобігання потраплянню в око дрі­бних пилових частинок. Передня поверхня повік вкрита тон­кою шкірою, яка легко збирається у складки. Задня поверх­ня повік вистелена сполучною оболонкою, або кон'юнктивою. Кон'юнктива — тонка, рожевого кольору слизова оболонка, що вкриває задню поверхню повік та передню поверхню очно­го яблука, за винятком рогівки. У цій оболонці є поодинокі ке­лихоподібні клітини, що секретують слиз.

2. Руховий апарат (м'язи ока): верхній прямий м'яз ока, нижній прямий м'яз ока, присередній прямий м'яз ока, біч­ний прямий м'яз ока, верхній косий м'яз ока, нижній косий м'яз ока — ці м'язи здійснюють рух очного яблука. М'яз — пі­діймач повіки не виконує окорухової функції, але належить до м'язів ока.

3. Сльозовий апарат (apparatus lacrimalis) складається зі сльозових залоз та системи шляхів, що проводять сльозову рі­дину. Сльозова залоза розміщена у верхньозовнішньому куті орбіти і складається з кількох груп складних альвеолярно-трубчастих залоз, серозних за типом секреції. До складу сек­рету входить бактерицидна речовина — лізоцим. Сльоза виді­ляється сльозовою залозою і потрапляє в кон'юнктивальний мішок, далі потрапляє в сльозове озеро, із нього через верхню та нижню сльозові точки сльоза потрапляє у верхні та нижні канальці, які, зливаючись, утворюють сльозовий мішок, ниж­ній кінець якого переходить у нососльозову протоку, яка від­кривається у нижній носовий хід.

Фізіологія органа зору

Акомодація — пристосування ока до бачення предметів на різній відстані. Акомодація забезпечується кришталиком, кри­вина якого може змінюватися, причому діапазон акомодації кришталика найбільший у молодому віці. Кривина криштали­ка регулюється шляхом розслаблення або натягу війкового по­яска. Так, наприклад, якщо необхідно розглядати предмети, які знаходяться на далекій відстані від ока, відбувається розслаб­лення війкового м'яза і війкова зв'язка натягується. Натяг­нення війкової зв'язки спричинює натягнення капсули криш­талика та зменшення його кривини і фокусування предметів на сітківці. Якщо необхідно розглянути предмети, які розта­шовані на близькій відстані, війковий м'яз скорочується, ослаб­люється натягнення війкової зв'язки та капсули кришталика, і під дією еластичних сил кривина його збільшується, таким чином заломлювальна сила збільшується. Скорочення війкових м язів відбувається рефлекторно завдяки надходженню імпу­льсів у середній мозок і збудженню парасимпатичних волокон, які входять до складу окорухового нерва. З віком у результаті зменшення еластичності кришталика і ослаблення війкових зв'язок сила акомодації знижується, найближча точка чіткого бачення поступово віддаляється. Це явище носить назву пресбіопії (стареча далекозорість).

Читайте також:

1. III. Повторення вивченого матеріалу.
2. III. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу
3. IV. Вивчення нового матеріалу – 20 хв.
4. IV. Вивчення нового матеріалу.
5. IV. Вивчення нового матеріалу.
6. IV. Виклад інформаційного матеріалу
7. IV. Виклад інформаційного матеріалу
8. IV. Подання нового матеріалу
9. IV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу
10. IІІ. Вивченняння нового навчального матеріалу.
11. L2.T4/1.1. Засоби періодичного транспортування штучних матеріалів.
12. L2.T4/1.2. Засоби безперервного транспортування матеріалів. Транспортери.

Переглядів: 793