Нюхова сенсорна система

Шкіра

Шкіра (cutis) утворює зовнішній покрив організму людини, площа якого в дорослої людини становить 1,5—2,0 м². Похідними шкіри є сальні, потові й молочні (грудні) залози, волосся, нігті. Шкіра виконує різноманітні функції:

• захисну (захищає тканини організму людини від дії термічних, механічних, хімічних чинників, ультрафіолетового опромінення, вона непроникна для мікроорганізмів);

• видільну (виділення поту і шкірного сала, а з ними і кінцевих продуктів обміну та шкідливих речовин);

• бере участь в обміні речовин (в обміні води та електролітів; за добу виділяється близько 0,5—0,6 л води);

• бере участь у терморегуляції (до 82% усіх теплових витрат організму відбувається через шкіру);

« виконує роль депо крові (у судинах шкіри в дорослої людини може депонуватися до 1 л крові);

• виконує дихальну функцію;

• бере участь в обміні вітамінів (вона є місцем синтезу і депонування вітаміну D);

• рецепторну функцію (шкіра є суцільним рецепторним полем, де зосереджені температурні, больові та тактильні рецептори).

Шкіра складається з епідермісу (надшкір'я), дерми (власне шкіри). Під шкірою розташована підшкірна жирова клітковина.

Епідермісутворений багатошаровим зроговілим лускатим епітелієм, який складається з п'яти шарів: базального, шару шипуватих клітин, зернистого, блискучого і рогового. Роговий шар шкіри людини повністю оновлюється протягом 7—11 днів. Базальний шар утворений клітинами, які розміщені на базальній мембрані. Серед клітин цього шару розрізняють пігментні клітини (меланоцити) та клітини Лангерганса, які є різновидом макрофагів, з якими пов'язані місцеві захисні реакції епідермісу. Шар шипуватих клітин утворений 5—10 рядами клітин, які мають відростки. Базальний шар та шар шипуватих клітин утворюють так звану росткову зону епідермісу. Зернистий шар утворений трьома-чотирма рядами клітин, в яких містяться зерна кератогіаліну, що свідчить про початок процесів зроговіння клітин епідермісу. Блискучий шар також утворений трьома-чотирма рядами плоских клітин, у цитоплазмі яких накопичується білок елеїдин. Роговий шар побудований з десятків рядів зроговілих клітин, які поступово відмирають і перетворюються на рогові лусочки, в яких накопичуються пухирці газу, що сприяють збереженню тепла організмом. Поверхневий шар унаслідок значного вмісту кератину непроникний для води, стійкий до дії хімічних речовин тощо. Між клітинами зернистого і нижніх рядів рогового шару є своєрідний ліпідний бар'єр, що забезпечує непроникність епідермісу. На ділянках, де шкіра тонка (шия, обличчя тощо), кількість рядів епідермісу значно менша порівняно з іншими ділянками, відсутній блискучий шар, процеси зроговіння відбуваються у скороченому циклі. Колір шкіри залежить головним чином від пігменту (меланіну), який міститься в базальному шарі епідермісу. У шкірі осіб негроїдної раси пігмент накопичують клітини всіх шарів епідермісу, включаючи роговий.

Дерма— власне шкіра — складається з поверхневого, сосочкового, і глибокого, сітчастого, шарів. Сосочковий шар утворений пухкою сполучною тканиною, яка у вигляді сосочків вростає в епідерміс. Відповідно до розташування сосочків на поверхні епідермісу видно виступи (гребені), а між ними западини (борозни). Особливо виражене чергування виступів і западин визначають на підошвах та долонях. Рельєф сосочків дерми є індивідуальним для кожної людини і використовується в антропології, криміналістиці та судовій медицині для ідентифікації особи, а також для діагностики генетичних аномалій, наприклад хвороби Дауна. У сосочковому шарі міститься велика кількість кровоносних та лімфатичних судин, нервових волокон, непосмугованих м'язових волокон, які пов'язані з цибулиною волосся, а в деяких місцях такі пучки лежать самостійно (шкіра обличчя, сосок молочної залози тощо). Скорочення непосмугованих м'язових волокон може спричинити спазм судин і зменшення тепловіддачі. Сітчастий шар дерми утворений щільною волокнистою неоформленою сполучною тканиною. Колагенові та еластичні волокна цієї тканини йдуть у різних напрямках і переплітаються між собою, забезпечуючи міцність шкіри та її тісний зв'язок з підшкірною жировою клітковиною. У сітчастому шарі дерми знаходяться сальні та потові залози, корінь волосся.

Підшкірна жирова клітковинапобудована зі сполучної тканини, яка є скупченням жирових клітин. Вона відіграє амортизаційну роль під час дії на шкіру механічних чинників, бере участь у терморегуляції, є джерелом поживних речовин. У ній містяться кровоносні та лімфатичні судини, що утворюють сітки, та нервові волокна, що утворюють сплетення.

Залози шкіри поділяють на сальні та потові. Особливим різновидом останніх є молочні залози.

Потові залози— прості трубчасті нерозгалужені залози; вони знаходяться майже на всіх ділянках шкіри, за винятком проміжної частини губ, головки статевого члена та його передньої шкірочки. Найбільше потових залоз на шкірі пальців, долонь, пахвових складок, підошов. Потова залоза складається із секреторного апарату, який розміщений у глибоких ділянках сітчастого шару дерми, та вивідної протоки, яка у вигляді спіралі проходить через сітчастий і сосочковий шари дерми, епідерміс і відкривається на поверхні шкіри потовою порою. Частина вивідних проток не утворює пор, а впадає разом з протоками сальних залоз у волосяну лійку. Залежно від способу виділення секрету розрізняють меро- й апокринні потові залози. Підраховано, що в шкірі дорослої людини знаходиться близько 2,5 млн потових залоз, які виділяють 550—650 мл поту за добу. Піт складається з води (98%), мінеральних солей та органічних речовин (2%). Для випаровування поту організм витрачає тепло, охолоджуючись при цьому.

Сальні залози— прості альвеолярні розгалужені залози з голокриновим типом секреції. Вони розташовуються на всіх ділянках шкіри, за винятком підошов та долонь. Секреторний апарат знаходиться на межі сосочкового і сітчастого шарів, а вивідна протока відкривається на дні волосяних лійок. За добу сальні залози виділяють близько 20 г шкірного сала, яке змащує поверхню шкіри та волосся, надає еластичності шкірі і волоссю, пом'якшує їх, робить непроникним епідерміс для різних хімічних речовин та мікроорганізмів.

Волосся— похідний елемент шкіри. Залежно від довжини виділяють довге — на голові, під пахвами, на лобку; у чоловіків — на обличчі; коротке (щетинкове) — брови, вії; пушкове — вкриває все тіло, за винятком проміжної частини губ, долонь, підошов, головки статевого члена, передньої шкірочки, клітора, малих статевих губ.

Кожна волосина має стрижень, який виступає над поверхнею шкіри, і корінь, який розміщується у власне шкірі. Нижня частина кореня розширена і має назву цибулини. Клітини волосяної цибулини є джерелом росту волосся. Знизу в цибулину вростає пухка сполучна тканина — волосяний сосочок (аналог сосочка дерми), де містяться нервові волокна та кровоносні судини, які забезпечують живлення волосся. Корінь волосся оточений волосяною сумкою, або фолікулом, в яку вплітаються непосмуговані м'язові волокна м'яза-підіймача, скорочення якого приводить волосся у перпендикулярне положення відносно до поверхні епідермісу, утворюючи "гусячу шкіру". На рівні переходу кореня волосся в стрижень волосяна сумка розширюється, утворюючи лійку волосся, куди відкриваються протоки сальної залози. Стрижень волосся розташовується над поверхнею шкіри і розміщується відповідно до епідермісу майже під гострим кутом. Складається він із трьох зон: внутрішньої, мозкової, середньої, кіркової речовини, і поверхневої, кутикули. У кірковій та мозковій речовинах міститься пігмент, від кількості якого залежить колір волосся. Час життя волосся становить від декількох тижнів до декількох років, щоденно в нормі випадає 50—120 волосин.

Нігті являють собою рогову пластинку, яка лежить у сполучнотканинному нігтьовому ложі. З трьох боків її оточують складки шкіри, які мають назву нігтьових валиків. Ніготь має корінь, тіло і вільний край. У шкірі нігтьового ложа міститься велика кількість кровоносних судин і чутливих нервових закінчень.

У шкірі і пов'язаних з нею структурах міститься велика кількість рецепторів, які сприймають різні подразнення з навколишнього середовища (на 1 см² шкіри знаходиться в середньому 100—200 больових точок, 5—13 холодових, 1—3 теплових і до 25 точок, які реагують на тиск). Вони не зібрані в окремі органи чуття, а розсіяні по всій шкірі. Щільність розташування шкірних рецепторів не однакова на різних ділянках тіла людини. Особливо їх багато на ділянках шкіри з підвищеною чутливістю, наприклад, на підошвах і долонях, на обличчі, статевих органах.

Виділяють терморецептори (теплові та холодові), механорецептори і больові рецептори. Вони мають різну форму і різну будову та розташовані в шкірі на різній глибині. Рецептори, які сприймають подразнення шкіри за морфологічною ознакою, є вільними нервовими закінченнями чутливих нервів, інша ж частина міститься у різноманітних капсулах (диски Меркеля сприймають силу тиску, тільця Пачіні — рецептори тиску й вібрації, тільця Мейснера сприймають подразнення під час руху об'єкта, тільця Руфіні — теплові рецептори, колби Краузе — холодові рецептори).

У шкірі, окрім чутливих нервових волокон та їхніх закінчень, містяться еферентні волокна нервової системи, які іннервують залози шкіри і непосмуговані м'язові клітини.

Рецептори нюхової сенсорної системи знаходяться в нюховій ділянці серед клітин слизової оболонки порожнини носа

Рецепторні, або нейросенсорні, нюхові клітини розташовуються серед опірних клітин і мають два відростки: короткий (периферійний) — дендрит і довгий (центральний) — аксон.

Дистальна частина периферійного відростка нюхових клітин закінчується характерним стовщенням — нюховою булавою, що на своїй сферичній вершині несе 10—12 загострених рухових нюхових війок, занурених у рідину, що виробляється нюховими залозами. Завдяки нюховим війкам площа рецептора, яка контактує з молекулами пахучих речовин, збільшується в десятки разів. Периферійні відростки нюхових клітин можуть скорочуватися під дією пахучих речовин, при цьому підвищується надійність захоплювання молекул пахучих речовин і контакту з ними.

Центральний відросток нюхових клітин — довгий, утворює нюхові нерви, які через отвори решітчастої пластинки одно-іменної кістки проходять у порожнину черепа, де підходять до нюхової цибулини, утворюючи синапси з її нейронами. Відростки нейронів нюхової цибулини утворюють нюховий тракт, який складається зі спрямованих у різні відділи переднього мозку пучків.

Смаковий аналізатор

До складу смакового аналізатора входять рецептори, що сприймають смакові подразнення, нервові волокна, які передають інформацію від цих рецепторів у ЦНС, а саме в кору, де відбувається аналіз інформації.

Периферійний відділ смакового аналізатора представлений смаковими рецепторами, які містяться в слизовій оболонці язика, надгортанника і задній стінці глотки і мають назву смакові цибулини. У людини нараховується до 2000 смакових цибулин, більша частина з них міститься у смакових сосочках язика (грибоподібних, жолобуватих, листоподібних). Смакова цибулина має еліпсоподібну форму і складається зі щільно прилеглих одна до одної 40—60 веретеноподібних смакових та опорних клітин. На апікальній поверхні рецепторних клітин містяться мікроворсинки, де адсорбуються смакові речовини. Вершина цибулини сполучається з поверхнею язика за допомогою отвору — смакової пори, яка веде в невелике заглиблення, утворене апікальними поверхнями смакових сенсорних клітин,— смакову ямку. Основними смаковими відчуттями є солодке, гірке, солоне та кисле. Інші смакові відчуття, яких багато, є комбінацією цих чотирьох основних. Гірке сприймається переважно рецепторами кореня язика, солодке — його кінчиком, кисле та солоне — бічними поверхнями. Інтерорецептивний (вісцеральний) аналізатор

Периферійним відділом цього аналізатора є численні рецептори, які містяться у внутрішніх органах, серозних і слизових оболонках, стінках кровоносних і лімфатичних судин і мають назву інтеро- або вісцерорецепторів, які сприймають хімічні, механічні, температурні подразнення, коливання гідравлічного та осмотичного тиску, зміну об'єму речовин, біль.

Провідний відділ вісцерального аналізатора представлений в основному блукаючими, черевними, підчеревними і тазовими нервами та провідними шляхами спинного мозку, стовбурової частини головного мозку. Центральним відділом вісцерального аналізатора є кора великого мозку. У нормальних фізіологічних умовах ми звичайно не відчуваємо стан своїх внутрішніх органів, тобто інтерорецептивні сигнали не доходять до рівня свідомості — ці відчуття виникають у разі посилення вісцеральної аферентації (наприклад, при заповненні сечового міхура сечею), а також при патології внутрішніх органів (запаленні червоподібного відростка, виразковій хворобі тощо).

Таким чином, основна функціональна роль інтерорецепторів полягає у забезпеченні надходження до центральної нервової системи інформації про зміни внутрішнього стану організму, а також у встановленні ланцюга зворотного зв'язку, який передає інформацію про перебіг регуляторних процесів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ	\|	ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.