• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Методи наукового пізнання

Методи наукового пізнання включають:

— загальнолюдські прийоми мислення (аналіз, порівняння, узагальнення, індукцію, дедукцію і інші);

— способи емпіричних досліджень;

— способи теоретичних досліджень (спостереження, експеримент, виміри, моделювання, ідеалізацію, формалізацію і інші).

· Загальнолюдські прийоми мислення

Аналіз[1](від. грец. аnálysis - розклад)—розчленування (розумове чи реальне) об'єкта на елементи. Аналіз, загалом, це синонім наукового дослідження. Нерозривно пов'язаний з синтезом[2] (сполученя елементів у єдине ціле).

Порівняння[3] — уявне зіставлення двох або кількох об'єктів з метою виявлення спільних та відмінних ознак; співвідношення між двома сталими величинами.

Узагальнення[4] —перехід на більш високу ступінь абстракції[5] внаслідок виявлення загальних ознак предметів (властивостей, тенденцій і т.д.). Результатом узагальненняє нові наукові поняття, закони, теорії.

Індукція[6].Індуктивна логіка — сукупність теорій, в яких вивчають висновки із суджень, що необхідні, але не достатні для логічної дедукції, а також математичні критерії для ступені оправдання наслідків суджень, які служать основою для висновку.

Дедукція[7](від. лат. deductio - виведення) —метод пізнання, згідно з яким на основі висновків про часткове роблять виснолвки про загальне; метод дослідження, який полягає у переході від загального до конкретного; виведення по правилах логіки; ланцюг роздумів, частинки якого логічно послідовно зв'язані. Початком дедукції є аксіоми, постулати чи просто гіпотези, які мають характер загальних стверджень, кінцем — теореми, як наслідок із суджень.

· Способи емпіричного та теоретичного досліджень.

Спостереження[8] —цілеспрямоване, організоване сприйняття предметів та явищ. Наукові спостереження проводяться для зібрання фактів, які виступаючи основою для певних теоретичних узагальнень, підтверджуючи чи заперечуючи гіпотезу. Причому діапазон спостережень розширюється у зв'язку з використанням різноманітних приладів та інструментів. Первинним у пізнанні сутності процесів є спостереження.

Експеримент (від лат. experimentum - проба, досвід) — чуттєво-предметна діяльність у науці; у більш вузькому змісті — досвід, відтворення об'єкта пізнання, перевірка гіпотез. Експеримент —спосіб дослідження, який перетворює дію на об'єкт вивчення, чим відрізняється від спостереження. Експеримент дозволяє:

— ізолювати досліджуваний об'єкт від впливу побічних для нього явищ;

— протягом експерименту багатократно відтворюється перебіг процесу в жорстко-фіксованих та контрольованих умовах;

— експеримент дозволяє змінювати перебіг процесу, який вивчається, стан об'єкту аж до перетворення його в інші об'єкти.

Експеримент проводять з метою:

— виявлення у об'єкта раніше невідомих властивостей;

— перевірки правильності теоретичних побудов;

— при демострації явищ.

Науковий експеримент є важливою частиною сучасної наукової практики.

У ході спостереження та експерименту, як правило, проводяться виміри та об'єктивна кількісна оцінка явища, яке вивчається.

Виміри —матеріальний процес порівняння якої-небуть величини з еталоном, одиницею виміру. Число, що виражає відношення величини вимірювання до еталону, називається числовим значенням даної величини. Розмір величини — значення величини, прийняте за одиницю (наприклад: 1 мм, см, м). Отже, виміри —сукупність дій, які виконуються за допомогою засобів вимірюваня з метою знадходження числового значення вимірюваної величини у прийнятих величинах вимірювання. Розрізняють прямі вимірювання (наприклад: вимірювання градуйованою лінійкою) та непрямі чи побічні вимірювання, які основані на відомій залежності між пошуковою величиною та беспосередньо вимірюваними величинами.

Аналогія[9](грец. analogía - віповідність, подібність, схожість)— метод пізнання, заснований на перенесенні однієї або кількох характеристик відомого явища на невідоме; прийом пізнання, при викоританні якого на основі подібності об'єктів в одних ознаках роблять висновки про їх подібність в інших властивостях; умовивід, у якому через схожість предметів, явищ, процесів за одними ознаками роблять висновок про можливу схожість цих предметів за іншими ознаками. Аналогія — подібність предметів (явищ, процесів) у яких-небуть властивостях. Висновок, зроблений по аналогії, — знання, отримане при розгляді якого-небуть об'єкта, яке переноситься на менш вивчений, подібний по суттєвим властивостям та якостям об'єкт. Висновки по аналогії є лише ймовірними. Такі висновки — одне з джерел наукових гіпотез[10].

Моделювання (від франц. modeler - формувати)— одна з основних категорій теорії пізнання. На ідеї моделювання базується любий метод наукового дослідження — теоретичний (який використовує різного роду знакові, абстрактні моделі[11]) або експериметальний (який використовує предмети моделі). Моделювання — дослідження любих явищ, процесів або систем об'єктів внаслідок побудови та вивчення їх моделей; використання моделей для визначення або уточнення характеристик та раціоналізації способів побудови заново сконструйованих об'єктів.Моделювання — заміна об'єкту чи явища вивчення аналогічним об'єктом чи явищем меншого чи більшого маштабів. Зазвичай, моделювання проводять у лабораторних умовах. Суть моделювання — заміна досліджуваного об'єкту його моделлю для отримання нової інформації про об'єкт.

При моделюванні вирішуються три завдання:

— побудова моделі, яка відтворює взірець

— експериментальне дослідження моделі

— екстраполяція[12] (переніс) інформації, яка отримана при маніпуляції з моделлю на інший об'єкт дослідження

Розрізняють два типи моделювання:

— фізичне моделювання

при фізичному моделюванні фізика явищ в об'єкті й моделі і їхніх математичних залежностях однакова.

— математичне моделювання (особливоцінне, коли необхідно вивчити складні процеси)

Математичні моделі дозволяють кількісно досліджувати явища, що важко піддаються вивченню на фізичних моделях

при математичному моделюванні фізика явищ може бути різною, а математичні залежності однаковими

Моделі можуть бути трьох типів:

— фізичні моделі

дозволяють наочно представляти процеси, що відбуваються у натурі;

за допомогою фізичних моделей можна вивчати вплив окремих параметрів на перебіг фізичних процесів

— математичні моделі

дозволяють кількісно досліджувати явища, що важко піддаються вивченню на фізичних моделях

— натурні моделі

масштабно змінювані об'єкти, які дозволяють найбільш повно досліджувати процеси, що відбуваються у натурних умовах

Для вибору та побудови найефективнішої моделі необхідні глибокі та всебічні знання теми дослідження, суміжні науки та практичні аспекти досліджуваного завдання.

Ідеалізація —процес уявного (мисленного, розумового) конструюваня понять про об'єкти, процеси та явища, які не існують у дійсності, але які мають праобраз у реальному світі (напр. "точка", "абсолютно тверде тіло", "ідеальний газ"). Ідеалізація використовується в моделюванні для мисленого, уявного оперування уявними об'єктами як реально існуючими та конструювати ідеальні схеми реальних процесів, що дозволяє більш глибоко їх вивчити. Ідеалізація дозволяє формулювати закони, будувати абстрактні схеми реальних процесів. Критерієм результативності ідеалізації у пізнанні є практика.

Інтуіція (від сер.-вічн. лат. intuitio, від intueor -пристально дивлюсь) —здатність розуміння істини шляхом прямого,безпосереднього її бачення, без обгрунтування за допомогою доказів. Інтуіція — вид прямого,безпосереднього знання, яке виникає раптово (наче осяює людину). (Великий французький вчений математик, фізик та філософ Пуанкаре Жюль Анрі (1854-1912) писав: "Логіка і інтуіція відіграють кожна свою необхідну роль. Логіка, яка може дати достовірність, є знаряддям доказу, а інтуіція є знаряддям винахідництва")

Формалізація —представлення та вивчення якої небуть змістовної області знання (наукової теорії, міркування, процедур пошуку і т.д.) у вигляді формальної системи чи обчисленя. Формалізація пов'язана зі збільшенням ролі формальної логіки[13] та математичних методів у наукових дослідженнях.

Особливе значення для сучасної науки вцілому є методи обчислювальної математики

[1] Аналіз — метод дослідження, за допомогою якого досліджуване явище або процес подумки розчленовуються на складові елементи з метою вивчення кожного окремо. Різновидами аналізу є класифікація й періодизація.

[2] Синтез(від лат. synthesis - складання) — об'єднання раніше виокремлених частин у ціле, в якому протиріччя і протилежність послаблюються або знімаються. Синтез - метод дослідження, що припускає уявне поєднання складових частин або елементів досліджуваного об'єкта, його вивчення як єдиного цілого.

[3] Порівняння — порівняння ознак, властивих двом або декільком об'єктам, встановлення розбіжностей між ними або знаходження в них загального.

[4] Узагальнення— встановлення загальних властивостей і відносин предметів і явищ; визначення загального поняття, у якому відбиті істотні, основні ознаки предметів або явищ даного класу. Разом з тим узагальнення може виражатися у виділенні не істотних, а будь-яких ознак предмета або явища. Цей метод наукового дослідження опирається на філософські категорії загального, особливого й одиничного.

[5] Абстракція(від лат. abstractio - відволікання)— форма пізнання, яка основана на мисленому виділенні існуючих властивостей і зв'язків предмета і відмові від інших не основних властивостей і зв'язків (не акцентуванні уваги на інші не основні властивості зв'язки).

[6] Індукція — рух думки (пізнання) від фактів, окремих випадків до загального положення. Індукція приведе до загальних понять і законів, які можуть бути покладені в основу дедукції.

[7] Дедукція — виведення одиничного, частки з будь-якого загального положення; рух думки (пізнання) від загальних тверджень до тверджень про окремі предмети або явища. За допомогою дедуктивних висновків «виводять» певну думку з інших думок.

[8] Спостереження — спосіб пізнання, що ґрунтується на безпосередньому сприйнятті властивостей предметів і явищ за допомогою органів чуттів. Кожне спостереження може зафіксувати лише деякі фактори. Для того щоб найбільш повно зрозуміти процес, необхідно мати велику кількість спостережень. Якщо спостереження проводилося в природній обстановці, то його називають польовим, а якщо умови навколишнього середовища були спеціально створені дослідником, то воно буде вважатися лабораторним. Результати спостереження можуть фіксуватися в протоколах, щоденниках, картках, на електронних носіях й інших способах.

[9] Аналогія —спосіб отримання знань про предмети і явища на підставі того, що вони мають подібність із іншими; міркування, у якому з подібності досліджуваних об'єктів у деяких ознаках робиться висновок про їхню подібність і в інших ознаках.

[10] Гіпотеза(грец. *** - основа, припущення)— припущення про закономірний (причинний) зв'язок явищ; форма розвитку науки.

[11] Модель(фран. modèle, лат. modulus - міра, зразок)— любий образ, аналог (мисленний чи умовний: зображення, опис, схема, креслення, графік, план, карта і т.д.) якого небудь об'єкта, процесу чи явища, який використовується як його замінник, представник.

[12] Екстраполяція (від екстра… та лат. pilio - приглажую, вимірюю)—розповсюдження висновків, отриманих при спостереженні за однією частиною явища, на другу його частину.

[13] Логіка — наука про способи доказів та спростування; сукупність наукових теорій, в кожній з яких розглядаються певні способи доказів та спростувань. Засновником логіки є Аристотель. Розрізняють індуктивну та дедуктивну логіку.

Читайте також:

1. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
2. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
3. Агностик, суб’єкт пізнання, субстанція
4. Агрегативна стійкість, коагуляція суспензій. Методи отримання.
5. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві
6. Адміністративні (прямі) методи регулювання.
7. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
8. Адміністративні методи управління
9. Адміністративні, економічні й інституційні методи.
10. Адміністративно-правові (організаційно-адміністративні) методи мотивації
11. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля
12. Аерометоди

Переглядів: 2214