Соціальні статуси і ролі в туристичній групі

Соціальні статуси і ролі особистості в соціології використовуються для виявлення рис і властивостей людини як реального суб'єкта життєдіяльності.

Соціальний статус визначається у соціології як становище індивіда або соціальної групи стосовно інших індивідів, груп, яке пізнається за соціально значущими для даної системи ознаками. У найзагаль нішому розумінні соціальний статус особистості в суспільстві пов'язують, як правило, з віком, статтю, походженням, професією, сімейним станом.

Розрізняють такі види статусу: природжений (соціальне походження, стать, національність, раса) та надбаний (освіта, кваліфікація). Крім того, соціальний статус може бути офіційним або неофіційним. Офіційний має, як правило, офіційну основу -реальний внесок індивіда у розвиток суспільства (наприклад, праця інженера, вчителя). Втім, як свідчить досвід, часто неофіційний статус оцінюється певними категоріями людей вище, ніж офіційний.

Слід також відрізняти соціальний статус від статусу особистісного, тобто становища, що його займає індивід як людська істота в первинній групі (сім'ї, колі друзів, серед колег).

Соціальна роль. За соціальним статусом людина як член суспільства виконує ту чи іншу роль. Соціальна роль визначається в соціології як нормативний зразок поведінки індивіда, що займає певну соціальну позицію (у суспільстві, групі, організації) і виконує відповідні їй функції. Виконуючи ті чи інші соціальні ролі в суспільстві, одні з них індивід має можливість вибирати вільно (роль матері, батька, жінки, чоловіка), інші йому дано незалежно від його волі і бажання (національність, раса).

У системі суспільних відносин соціальні функції постійно змінюються, однак певна міра їх стійкості в життєдіяльності кожної окремої людини, безумовно, існує. Так, збираючись у подорож, людина здобуває новий соціальний статус - "турист", який зберігається протягом усього походу, а для декого стає провідною соціальною функцією, стилем життя.

Доречно розглядати соціальну роль як соціальну функцію, що має втілення на рівні суспільної свідомості в експектаціях, нормах та санкціях і реалізується в соціальному досвіді конкретної людини.

Cоціальні ролі несуть функцію закріплення оптимальних способів поведінки за певних обставин, вироблених людством протягом тривалого часу. Впорядкованість буденного життя зумовлюється послідовністю виконання людиною тих чи інших соціальних ролей, які пов'язані з правами та обов'язками.

Обов 'язок - це те, що людина змушена робити, виходячи з соціальної ролі, незалежно від того, подобається їй це чи ні. Дитина повинна навчатись у школі, якщо вона учень; пасажиру необхідно заплатити за проїзд у транспорті; батьки повинні турбуватися про благополуччя своїх дітей і т.д.

Виконуючи свої обов'язки згідно з соціальною роллю, кожна людина має право висунути і свої вимоги до іншого. Обов 'язки завжди супроводжуються правами.

Гармонія прав та обов'язків передбачає оптимальне виконання соціальної ролі, порушення ж гармонізації, приводячи до домінування тільки обов'язків чи прав, може свідчити про те, що соціальна роль не зовсім засвоєна або між людьми не існує згоди щодо прав чи обов'язків.

За ступенями прояву виділяють ролі:

• активні

• латентні.

Активні ролі зумовлюються конкретною соціальною ситуацією і виконуються в даний момент часу (вчитель на уроці).

Латентні не проявляються в актуальній ситуації, хоча суб'єкт потенційно є носієм даної ролі (вчитель удома). Оскільки кожна людина, як правило, входить у різні соціальні групи, в яких не може перебувати одночасно, вона має більшу кількість латентних соціальних ролей.

За способом засвоєння ролі поділяються на:

• запропоновані (визначаються часом, статтю, національністю);

• набуті (які суб'єкт засвоює в процесі соціалізації).

Впливовим фактором освоєння ролі є соціальний престиж. Якщо роль престижна, то індивід докладатиме більше зусиль до її засвоєння, оскільки вона сприятиме і успішнішій соціальній адаптації.

Однак максимальна поглиненість лише однією роллю в кінцевому результаті несприятливо впливає на якість життя людини в цілому. Варто сказати, що спільний рольовий репертуар при цьому веде за собою й однобічний розвиток ролі. Ймовірно, є люди, для яких подібне засвоєння ролі є нормальним. Та не варто забувати також і про те, що саме оволодіння широким спектром соціальних ролей є найбільш адаптивним для людини, оскільки сприяє її розвитку.

У цілому поняття соціальної ропі є широковживаним при опису соціальної взаємодії, коли регулярно і протягом відносно тривалого часу виробляються певні стереотипи поведінки.

Таким чином, роль може бути розглянута лише як аспект цілісної поведінки. В той же час засвоєна роль, безсумнівно, стає частиною особистісної структури індивіда, впливаючи на звички, типові способи поведінки і навіть характер людини.

Для туристичної групи також є типовим розподіл ролей між її членами. Причому існує певна специфіка, яка заслуговує вивчення.

У туристичній групі існує двоякий розподіл ролей.

Насамперед розрізняють ролі, що забезпечують життєдіяльність групи та досягнення нею основних цілей. Вони виражають типові офіційні (чи "формальні") відносини та представляють не що інше як договірний розподіл обов'язків (на весь час походу чи епізодичний): керівник та його заступник (інструктор та староста), завгосп, медик, фотограф, казначей, літописець, замикаючий і, нарешті, чергові. Всі ці ролі можна назвати функціональними.

Вони однакові майже в усіх групах, хоча, звичайно, виконання їх значною мірою залежить від того, хто саме і як візьметься за справу.

У процесі спільної діяльності між конкретними учасниками виникають індивідуальні особисті (чи міжособистісні, "неформальні") відносини, які суттєво впливають на взаємне розміщення людей у групі. Незважаючи на різноманітність та неповторність виниклих при цьому комбінацій, все ж вдається відмітити найбільш поширені варіанти, типові поєднання. Це дозволяє виділяти ролі другого типу. Вони не настільки визначені, як функціональні, точно не розподілені і можуть бути приховані навіть від їх виконавців. Ролі другого типу можна назвати позиційними, оскільки вони значною мірою залежать від статусу людини в групі, тобто від тієї позиції, яку займає вона сама і яку їй відводять інші.

Сутність функціональних ролей нами вже викладено, тому перейдімо до ролей позиційних і перш за все підкреслимо, що більшість наведених нижче назв ролей має суто ілюстративний характер, часто з гумористичним відтінком. Використання їх вимагає великого такту. Призначення цих назв -допомогти образно уявити собі відведену роль та полегшити керівникові проаналізувати (для себе!) склад групи. Варто особливо застерегти від публічного вживання цих термінів як ярликів стосовно конкретних людей. Абсолютно неприпустимо заявити комусь у групі, що він "блазень", чи "споживач", чи "останній" (чи сказати щось подібне іншим за його відсутності).

Перша і головна - роль лідера групи (всієї, а не якоїсь із малих груп). Сутність поняття "лідер" нами буде розглянута більш докладно в наступному підрозділі, оскільки заслуговує на особливу увагу. Варто зазначити, що для успіху подорожі дуже важливо, хто отримає цю роль. Оптимальний і достатньо частий варіант - керівник групи (інструктор) як лідер. Та, на жаль, так буває не завжди. Поділ керівництва і лідерства різко ускладнює ситуацію в групі і може потягти за собою небезпечні наслідки. Докладніше про це мова піде в підрозділі про лідерство та керівництво тургрупою. Майже в кожній групі виділяються кілька ентузіастів, які добровільно і з задоволенням беруться за будь-яку справу. Іноді, щоправда, дехто з них значно активнішим є на маршруті, тоді як інші надають перевагу роботі на біваку. Це дає підстави говорити про ентузіастів "маршрутних" та "бівачних". Та переважно такого розділення не відбувається. Позитивна роль ентузіастів очевидна. Однак у своїй активності вони нерідко глушать ініціативу інших туристів, породжуючи в частини з них споживацькі настрої.

Надмірна активність більш досвідчених ускладнює зростання кваліфікації менш досвідчених, багатьом з яких було б дуже корисно і цікаво самим розібратися в труднощах маршруту (звісно, під контролем керівника), отримати досвід наметових робіт у незвичних умовах. Вони із задоволенням прилучились би до роботи, та залишаються осторонь, оскільки ентузіасти впораються з роботою краще і швидше. В результаті у тих, хто змушений був задовольнятися пасивною роллю, після такої подорожі може залишитись серйозне невдоволення, зневіра у власних силах і навіть втрата інтересу до туризму.

Є й інший варіант небажаного впливу ентузіастів на групу. Під враженням легкості і простоти, з якими досвідчені туристи дають раду справам, у новачків може виникнути недооцінка труднощів, переоцінка власних можливостей та ілюзія підготовленості до більш серйозних подорожей.

Існує небезпека і для самих ентузіастів. На фоні невмілих дій недосвідчених учасників у них може з'явитись елемент самомилування, вираження власної незалежності, відчуття переваги над іншими. Звідси - пряма дорога до нездорової атмосфери в групі.

Керівникові групи (інструктору) необхідно чітко визначитись у ставленні до ентузіастів. Зрозуміло, що вони - головна його опора. Користуватися їх енергією легко і зручно. Але будувати на цьому всю подорож не потрібно, пам'ятаючи зазначене вище.

Це не означає, що треба прямолінійно стримувати активність ентузіастів, мовляв: "Постійте збоку, поки Н. розведе вогнище". Так можна позбавити задоволення ентузіаста, але і для Н. задоволення буде сумнівним. Активність ентузіастів потрібно тримати під контролем і спрямовувати її таким чином, щоб вона залишала можливість природної невимушеної участі у відповідальних діях (за вказівкою керівника чи за власною ініціативою) й інших туристів, які не володіють спритністю, досвідом чи силою. Скажімо, на час облаштовування біваку відіслати ентузіастів у розвідку. Іноді достатньо попросити досвідченого туриста (краще наодинці), щоб він намагався більше навчати інших і менше робити сам. Та за жодних обставин ентузіастів не можна протиставляти невмілим туристам-початківцям.

"Старійшина "-найбільш авторитетний та незалежний член групи. Ця роль близька до ролі лідера (вони можуть збігатися), але "старійшина" не мусить виявляти активність, а може обмежуватися лише репліками, які, втім, дуже вагомі для кожного члена групи, в тому числі і для керівника (якщо сам він не виконує цієї ролі, що зазвичай стається, коли досвід керівника значно вищий, ніж в учасників, і він володіє відповідними особистими рисами). Можливе також поєднання ролей "старійшини" та ентузіаста в одній особі.

Якщо "старійшин" у групі двоє чи більше, а позиції їхні не збігаються, то їхній авторитет різко падає, а на основі особистих розходжень між ними може спалахнути конфлікт, здатний призвести до розколу в групі.

Рідко група обходиться без гумористичного лідера. Це може бути "блазень", який своїми діями створює веселий настрій, активно стає об'єктом, мішенню для жартів та чужої дотепності.

Інший тип гумористичного лідера - "дотепник", який продукує сміх завдяки власній дотепності та влучному слову. Він воліє жартувати з приводу ситуації чи над іншими учасниками. Частіше в групі є хтось один з них чи обоє в одній особі. Наявність двох претендентів на роль гумористичного лідера зазвичай веде до конкуренції між ними з втратою почуття міри. Подорож перетворюється на естрад ний спектакль, що створює велике додаткове навантаження на всіх учасників.

Основу групи утворюють "споживачі", які використовують продукцію виконавців вказаних вище ролей. Своїми реакціями, спільним визнанням "споживачі" приносять задоволення лідеру, ентузіастам, "блазню" та "дотепнику". Перебуваючи під значним впливом "старійшини", вони надають його висловлюванням та оцінкам характеру суспільної думки. Вони підтримують розподіл позиційних ролей, реагуючи на діїїх виконавців належним чином (як встановлено у цій групі). Від самого початку "споживачі" можуть утворювати дві і більше первинних груп зі своїми лідерами і в критичній чи конфліктній ситуації легко втратити єдність дій.

Вище ми згадували, що у складі туристичної групи можуть опинитися люди з невисокими моральними принципами, які не турбуються про враження, яке вони справляють на оточення. їх можна назвати такими, що самовизначаються, тому що у своїй поведінці вони керуються тільки власними інтересами і не зважають на думку інших. Хоча вони не прагнуть до популярності і не прагнуть завоювати підтримку групи, все ж вони можуть викликати резонанс і навіть симпатії в частини групи. Це зміцнює їхню позицію. Ще гірше, якщо в групі їх кілька і їм вдається знайти точки дотику. Тоді вони утворюють власну первинну групу, різко обособлену, і протистоять усім іншим. З'являється негативний лідер. Така мала група внутрішньо слабка, оскільки всі її члени - крайні індивідуалісти. Та їх єднає спільна негативна реакція і діяльність негативного лідера.

Від " самовизначенців" слід відрізняти людей, котрі порушують прийняті норми поведінки чи правила безпеки (іноді дуже грубо) з метою привернути до себе увагу чи справити на когось враження. Частіше за все - це демонстрація власної мужності, хоробрості, сили, вправності, незалежності чи якихось інших рис перед протилежною статтю. Таку поведінку зазвичай вдається доволі легко впорядкувати. Авторитетний керівник (лідер) зуміє зробити це у розумний спосіб -умовлянням, роз'ясненнями наодинці. Однак іноді доводиться за¬стосовувати і більш дієві способи, наприклад - розкрити перед усіма інтимний підтекст такої поведінки. В кожному випадку хтось завжди є останнім. Добре, якщо щоразу на це місце потрапляють різні люди. Але трапляється, що в ролі "останнього" за всіма позиціями (чи більшістю) в групі міцно закріплюється один із туристів.

Він постійно відстає, це слабка фізично й технічно не пристосована до туристичного життя людина. В критичних ситуаціях такий учасник може створити серйозну небезпеку для себе та інших. Нерідко він стає об'єктом для насмішок і навіть знущань. Частіше це відбувається проти його бажання. Та в порядку самозахисту він може виставити свою неповноцінність напоказ, прийнявши роль "блазня". Незавидність та негативне значення ролі "останнього" для групи очевидні.

Та така оцінка даної ролі виявляється неповною. Якщо в групі чітко визначився "останній", це поліпшує позиції "передостаннього" і близьких до нього учасників. У них - внутрішній спокій, впевненість, організованість. Якби місце "останнього" не було зайнято, хтось із них міг би опинитись у цій ролі у ще гіршому стані.

Часом "останній" сприяє зміцненню групи: людей об'єднує спільна реакція на його дії- чи то осміювання його невдач, чи спільне прагнення допомогти йому, підтримати.

Позиція керівника щодо "останнього" складна і неоднозначна. Керівник зазвичай більше за інших страждає від дій "останнього", однак він не повинен приєднуватись до спільної негативної реакції, не повинен підтримувати групу, а тим більше апелювати до неї.

І нарешті, ще одна, дуже важлива роль. Умовна назва її - "дезорг"-є скороченням слова "дезорганізатор". Цим терміном зазвичай називають достатньо авторитетного туриста, з незалежними поглядами, які він активно захищає. В результаті якась частина групи починає думати і діяти як він. До прикладу, "дезорг" може посіяти недовіру до керівника, доводячи, що група іде не туди, чи може потягнути за собою частину групи (а то й усю), вдавшись до певного маневру - на його думку необхідного і правильного, але такого, що суперечить вказівкам керівника.

"Дезорг" відрізняється від "самовизначенця" тим, що він перш за все турбується про інтереси всієї групи (як він їх розуміє), а не про власні. Йому зовсім не байдуже ставлення інших учасників до нього. І тому він не просто діє по-своєму (як чинять "самовизначенці"), а настійливо прагне схилити на свій бік інших туристів. Нерідко йому це вдається, і він здобуває епізодичну чи постійну підтримку. Виникає загроза єдності у діях групи. Однак, якщо "дезорг" та його однодумці не діють самовільно, а тільки обстоюють свої пропозиції, їх не можна оцінювати негативно. При дотриманні дисципліни вони можуть бути корисною опозицією, яка сприяє встановленню істини. "Дезорг", таким чином, сконцентровує дії керівника, робить його рішення більш відповідальними.

У ролі "дезорга" може закріпитись хтось із учасників, та частіше в різних ситуаціях вона переходить від одного виконавця до іншого. "Дезоргом" легко може стати "старійшина" чи "ентузіаст". І - як не парадоксально - у цій ролі може опинитись навіть сам керівник.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Соціально-групові характеристики туристичних груп	\|	Лідерство і керівництво в туристичній групі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.