• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Конфлікти в туристичній групі

Загалом під конфліктом у соціології розуміється зіткнення протилежних інтересів, цілей, позицій або поглядів суб'єктів соціальної взаємодії (індивідів, соціальних груп, суспільства тощо). Соціальний конфлікт завжди пов'язаний з усвідомленням людьми протиріч своїх інтересів як членів тих чи інших соціальних груп з інтересами інших суб'єктів. Загострення цих протиріч часто породжують соціальні конфлікти, які протікають у відкритій або закритій формі.

Аналіз показує, що соціальні протиріччя пронизують усі сфери суспільного життя - економічну, політичну, соціальну, духовну тощо. Загострення тих чи інших соціальних протиріч створює певні "зони кризи". Криза виявляється у різкому посиленні соціальної напруженості, яка нерідко переростає у конфлікт.

Більшість соціологів схильна вважати, що існування сучасного суспільства без конфліктів неможливо, оскільки конфлікт є невід'ємною частиною життєдіяльності людей, а також важливим джерелом соціальних змін, що відбуваються в суспільстві. Конфлікт, у свою чергу, робить соціальні відносини більш динамічними і мобільними. Адже звичні норми поведінки і діяльності індивідів, що раніше задовольняли їх, з дивною рішучістю часто відкидаються ними без усякого жалю. Під впливом конфліктів суспільство може перетворюватися. Чим сильніший соціальний конфлікт, тим помітніший його вплив на перебіг соціальних процесів і темпи їх здійснення. Цей вплив відбувається через функції соціального конфлікту.

На думку американського соціолога Л. Козера, основними функціями соціального конфлікту є:

1) утворення соціальних груп і підтримка їхньої цілісності і меж;

2) встановлення і підтримка відносної стабільності внутрішньо-групових і міжгрупових відносин;

3) створення і підтримка балансу інтересів між протиборчими сторонами;

4) стимулювання дій щодо створення нових форм соціального контролю;

5) створення нових соціальних інститутів;

6) одержання інформації про навколишнє середовище (точніше - про соціальну реальність, її позитивні й негативні сторони);

7) соціалізація та адаптація конкретних індивідів.

Нерідко функції конфлікту об'єднуються за ознаками наслідку впливу - на "позитивні" та "негативні". Зокрема; туризмолог В.О. Квартальнов виділяє "плюс-наслідки" конфлікту: причетність більшості групи до вирішення конфлікту, зростання згуртованості, оздоровлення психологічного клімату, прискорення наступних рішень, відділення симптомів від причин конфлікту, висвітлення прихованих проблем, виявлення творчого потенціалу життя групи.

До "мінус-наслідків "конфлікту він відносить: психологічну напругу, образ "ворога" в опонентів, групування навколо попередніх цінностей, послаблену взаємодію між сторонами конфлікту, наростання ворожнечі ("перемога" стає важливішою, ніж вирішення проблеми), порушення комунікативних зв'язків.

За схожими критеріями здійснюється типологія конфліктів. Відповідно до цього виділяють два типи конфліктів: функціональний та дисфункціональний. Конфлікт вважається функціональним, якщо він веде до підвищення ефективності функціонування будь-якої організаційної системи. І навпаки, конфлікт вважається дисфункціональним, якщо він призводить до зниження особистої задоволеності працівників, групового співробітництва та ефективності функціонування організаційної системи.

Конфлікти можна класифікувати також залежно від суб'єктів і зон розбіжностей. Це найпоширеніша нині класифікація конфліктів, яка охоплює такі їх види:

1. Особистісний конфлікт охоплює такі конфлікти, що відбуваються, так би мовити, усередині особистості, на рівні її індивідуальної свідомості. Цей тип конфлікту не відповідає визначенню, поданому вище. Однак його потенційні дисфункціональні наслідки аналогічні наслідкам інших типів конфлікту. Він може набрати різної форми:

а) рольового конфлікту, який виникає, коли до індивіда висуваються суперечливі вимоги з приводу того, яким має бути результат його роботи;

б) внутрішньоособистісного конфлікту, який може також виникнути в результаті того, що виробничі вимоги не узгоджуються із особистими потребами або цінностями людини.

2. Міжособистісний конфлікт - це розбіжності між двома чи більше людьми однієї або кількох соціальних груп. До них можуть приєднуватись також окремі особи, що не утворюють групи. Цей тип конфлікту, можливо, найпоширеніший. Міжособистісний конфлікт може також проявлятися і як зіткнення індивідів з різними рисами характеру, поглядами, цінностями.

3. Конфлікт між особистістю і соціальною групою виникає, як правило, у двох випадках: а) якщо сподівання групи суперечать сподіванням окремої особистості; б) якщо ця особистість суперечить сподіванням окремої особистості; в) якщо ця особистість займає позицію, що докорінно відрізняється від позиції всієї групи.

4. Міжгруповий конфлікт - це конфлікт між соціальними групами і спільнотами людей із протилежними інтересами. Сучасне суспільство - це світ різноманітних організацій, які складаються із безлічі соціальних груп - формальних і неформальних. Навіть у найкращих організаціях між такими групами можуть виникати конфлікти. Часто функціональні групи починають конфліктувати через розбіжності цілей усередині організації.

5. Конфлікт незалежності - це коли індивіди мають начебто подвійну незалежність. Наприклад, коли конфліктуючі сторони утворюють групу всередині якоїсь великої соціальної групи або коли індивід входить одночасно у дві конкуруючі групи, що мають одну мету.

6. Конфлікт із зовнішнім середовищем - це коли індивіди, що складають соціальну групу, зазнають тиску ззовні, передусім з боку адміністративних або економічних норм і розпоряджень. Вони таким чином входять у конфлікт із соціальними інститутами, що підтримують ці норми і розпорядження.

Типологію соціального конфлікту можна подати також і в такий спосіб:

а) конфронтація - це пасивне протистояння груп із протиборчи-ми політичними, економічними чи соціальними інтересами.

Як правило, це протистояння не набирає форми відкритого зіткнення, але припускає наявність непереборних розбіжностей та здійснення тиску;

б) суперництво - це боротьба за визнання особистих досягнень і творчих здібностей з боку суспільства, соціальної групи або соціальної організації. Мета суперництва - набуття кращих позицій, визнання, а також демонстрація переваги шляхом досягнення престижних цілей;

в) конкуренція - це особливий тип конфлікту, його мета - одержання вигоди, прибутку або доступу до дефіцитних благ.

Існує певна класифікація причин виникнення конфліктів, за якою виділяють декілька головних:

1) обмеженість ресурсів, які потрібно розподілити;

2) взаємозалежність виконуваних функцій або завдань;

3) різниця у цілях;

4) різниця в уявленнях і цінностях;

5) різниця у манерах поведінки, досвіді, рівні освіти тощо;

6) некомукативність.

Причини, за яких найчастіше трапляються конфлікти в туристичних групах, можуть бути об'єднані у три групи:

1. Реальна загроза утиску чи невдоволення яких-небудь інтересів суб'єкта (тобто людини, чий погляд на речі беремо за основу). Так, у подорожі людина може бути невдоволена розподілом вантажу, обов'язків або чергувань; місцем, яке їй дісталось у наметі; меню, складеним без урахування її смаків; розпорядком дня чи темпами пересування і т.п. При цьому інтереси суб'єкта страждають від тих чи інших дій інших учасників чи керівника групи.

2. Помилкове приписування кому-небудь позиції, спрямованої проти суб'єкта. Незрозумілі чи двозначні вчинки, висловлювання оточуючих можуть отримати однозначно спотворену оцінку суб'єкта, особливо, якщо в нього є якісь побоювання, через призму яких він сприймає те, що відбувається. Наприклад, люди з підвищеною самооцінкою та загостреним самолюбством, набувши певний туристичний досвід, нерідко починають хворобливо реагувати на поради досвідчених туристів. Порада, підказка (особливо якщо вони висловлені не надто тактовно і тим більше - при всіх) сприймаються такою людиною як спроба виставити напоказ її слабкість та підкреслити вади.

3. Психологічна несумісність. Упереджене ставлення до людини через спосіб її мислення, інтереси, національне чи соціальне походження, стать, вік, одяг, зачіску, голос, говірку, ходу, манеру їсти, пити, сміятись, спати та безліч інших моментів аж до запаху (навіть парфумів). Несумісність виникає у суб'єкта тоді, коли якісь властивості чи вчинки іншої людини починають викликати неприємні асоціації чи дратують самі по собі. Джерелом несумісності можуть стати і такі вчинки, які безпосередньо не стосуються суб'єкта, та все ж викривають його слабкість, демонструють і вади.

Переходячи до розгляду перебігу соціального конфлікту, механізмів його розвитку, зазначимо, що у визначенні механізму соціального конфлікту в соціологічній науці є два підходи: статичний і динамічний. З точки зору статичного підходу, механізм соціального конфлікту охоплює такі елементи, як конфліктна ситуація, учасники конфлікту, об'єкт конфлікту. Розглянемо їх докладніше.

1. Конфліктна ситуація. На шляху переростання протиріччя у конфлікт складається своєрідна ситуація, яку називають конфліктною. Остання безпосередньо передує конфлікту та за певних умов розвивається в нього. Передконфліктна ситуація є дуже хиткою: незначна, навіть випадкова подія може викликати незворотні процеси, що безпосередньо ведуть до відкритого конфлікту. На цій стадії поєднуються різні обставини, які передують конфліктам і часто-густо породжують несумісні вимоги. При цьому задоволення інтересів однієї сторони перешкоджає задоволенню інтересів іншої.

2. Учасники конфлікту. У будь-якій конфліктній ситуації виділяють учасників конфлікту та об'єкт конфлікту. Серед учасників конфлікту розрізняють опонентів (тобто тих людей, що зацікавлені в об'єкті конфлікту), втягнуті групи і зацікавлені групи. Участь у конфлікті втягнутих і зацікавлених груп зумовлена двома причинами або їх спо лучениям: вони здатні вплинути на результат конфлікту; результат конфлікту стосується їхніх інтересів.

3. Об'єкт конфлікту - це той ресурс, на який саме і поширюються інтереси конфліктуючих сторін. Об'єкт конфлікту є неподільним, оскільки його сутність або виключає розподіл, або він представлений у межах конфлікту як неподільний (одна чи обидві сторони відмовляються від розподілу). Фізична неподільність об'єкта не є обов'язковою умовою конфлікту, оскільки нерідко об'єкт може допускати його використання обома сторонами (наприклад, одна сторона забороняє іншій використовувати певне місце для автомобіля, не маючи на це відповідних прав).

Щодо динамічного підходу механізм соціального конфлікту проходить зазвичай такі стадії:

1. Прихована стадія. На цій стадії суб'єкти конфлікту, перш ніж зважитись на відкриті дії, оцінюють свої можливості (матеріальні цінності, владу, інформацію, зв'язки тощо), вживають відповідних заходів щодо консолідації сил протиборчих сторін, пошуку прихильників та розширення їх кола. На цій стадії протиріччя ще не усвідомлюються всіма учасниками конфлікту. Конфлікт виявляється лише в явному чи неявному невдоволенні ситуацією. Невдоволеність щодо цінностей, інтересів, цілей та засобів їх досягнення не завжди виливається в конфлікт: протилежна сторона іноді або упокорюється з несправедливістю, або чекає своєї години, затаївши образу. Власне конфлікт починається з невизначених дій, що спрямовані проти інтересів іншої сторони. Крім того, ця стадія є періодом формування кожною із конфліктуючих сторін своєї стратегії і тактики подальших дій.

Характерно, що прихованій стадії притаманна фактична готовність до конфлікту з обох сторін. Зокрема, в туристичній групі готовність до конфлікту переживається суб'єктом як стан душевного дискомфорту, роздратування. Причому все це існує не саме по собі, а більш-менш чітко пов'язано з конкретною людиною - опонентом, який протистоїть суб'єкту і на якого суб'єкт спрямовує свої дії при переході від готовності до реалізації конфлікту.

Опонент не завжди знає про конфлікт. Так, невдоволений інструктором турист може в його присутності бути ввічливим, стриманим і не висловлювати жодних претензій, а за спиною інструктора всіляко його обмовляти, кидати на його адресу скептичні репліки і тим же суттєво підривати його авторитет у групі. Інструктор, нічого про це не знаючи, не робить жодних кроків у відповідь. У подібних випадках опонент виступає лише як мішень, на яку суб'єкт спрямовує свої реакції. Опонент залишається пасивним і сам у конфлікт не вступає. Такий конфлікт - з одним активним учасником - називатимемо одностороннім.

Значно частіше опонент не залишається безучасним, а певним чином відповідає на дії суб'єкта і стає "повноправним" учасником конфлікту. Якщо взяти його позицію за основу, то про нього можна повторити все, раніше сказане про суб'єкт. Таким чином, у двосторонньому конфлікті можна виділяти будь-кого з двох суб 'єктів, у залежності від того, з чиєї позиції відбувається аналіз конфлікту.

2. Стадія формування конфлікту. На цій стадії, як правило, формуються протиріччя, чітко усвідомлюються претензії, що можуть бути висловлені протилежній стороні у вигляді відповідних вимог. Оформляються групи, що беруть участь у конфлікті, та висуваються їх лідери. Відбувається демонстрація власних аргументів і критика аргументів супротивника. На цій стадії конфліктуючі сторони нерідко можуть приховувати свої плани чи аргументи. Використовується також провокація, тобто дії, спрямовані на формування певної громадської думки, вигідної для однієї сторони і несприятливої для іншої конфліктуючої сторони. У процесі свого формування конфлікт змінюється. Це пов'язано з тим, що відносини, які складаються на початку і наприкінці конфлікту, істотно різняться: різною мірою проявляється активність учасників конфлікту, можуть також виникати несподівані перебіги подій, які додатково спричиняють поглиблення і розростання конфлікту.

Аналіз свідчить, що процес формування соціального конфлікту триває доти, поки не з'являються перші відчутні результати протиборства, які осмислюються, обмірковуються та аналізуються суб'єктами конфлікту. На цьому початковий етап соціального конфлікту фактично закінчується.

Дослідження конфліктів у туристичних групах засвідчують, що готовність до конфлікту, навіть за дуже великої напруженості суб'єктів, далеко не завжди переростає у відкриту сутичку. Момент переходу залежить від поєднання дуже багатьох факторів. Серед них можна виділити вдачу конфліктуючих (місце в діапазоні між витримкою та агресивністю, сміливістю та боягузтвом), імовірний прогноз кожного з них (що обіцяє йому розвиток конфлікту). Особливо варто підкреслити значення зовнішних умов та, зокрема, наявність і позицію значущих осіб. Якщо хоча б одна, а тим більше обидві людини, схильні до конфлікту, відчувають підтримку оточуючих та прихильність значущих для себе осіб, відкрита сутичка стає практично неминучою. Навпаки, атмосфера загального засудження та особливо неприхильне ставлення значущих осіб може загальмувати чи й зовсім припинити розгортання конфлікту.

3. Стадія інциденту. Для виникнення конфлікту як такого потрібні три умови: конфліктна ситуація, учасники конфлікту, а також наявність приводу для конфлікту, тобто своєрідного "спускового механізму", що сприяє розвитку подій. Слугує цьому, як правило, подія, що переводить конфлікт у стадію активних дій, тобто конфліктуючі сторони вирішують вступити у відкриту боротьбу.

4. Стадія активних дій. Конфлікт вимагає від його учасників значної енергії, завдяки якій він швидко досягає максимального напруження у діях, тобто критичної межі, а потім швидко згасає. У самому конфлікті дії обох сторін можуть бути як відкритими, або безпосередніми, так і прихованими, або опосередкованими. Вони можуть бути фізичними, психологічними, ідеологічними, тобто залежать від специфічної поведінки людей. Ці дії можуть бути також передбачуваними і непередбачуваними, але вони зазвичай розширюють сферу соціального конфлікту.

Необхідно також зазначити, що соціологічною наукою значна увага приділяється виробленню певних технологій врегулювання конфліктів, управління ними. Завдання суб'єктів управління конфліктом у тому й полягає, щоб не допустити його поширення і зменшити його негативні наслідки.

Суб'єктом управління конфліктом може бути як одна з його сторін, так і третя сторона, що не бере участі в ньому, але зацікавлена в його врегулюванні. При цьому, хто б не був суб'єктом управління соціальним конфліктом, важливо знайти ефективні способи та методи врегулювання конфліктних відносин.

Цьому можуть сприяти певні організаційні заходи. По-перше, треба зробити соціальні конфлікти (насамперед тіньові, неявні, латентні) надбанням гласності, максимально відкритими. Це дасть змогу контролювати перебіг конфлікту і вчасно реагувати на процеси, що відбуваються під час протиборства сторін. По-друге, знизити ступінь соціально-психологічного напруження, щоб перешкодити появі детонізуючих ситуацій у відносинах між конфліктуючими сторонами.

Аналіз показує, що процес розв'язання соціального конфлікту - доволі складна справа. Він може розвиватись різними шляхами, а також використовувати різноманітні методи, розроблені теорією соціального управління. Серед них найчастіше застосовують такі загальні методи управління конфліктом, що діють і у сфері туризму:

1. Метод уникнення конфлікту - може полягати у відході з політичної арени того чи іншого політичного діяча або у погрозі відходу, в уникненні зустрічей із супротивником тощо. Однак уникнення конфлікту не означає його ліквідацію, тому що залишається невирішеною сама причина.

2. Метод переговорів - дає змогу уникнути застосування насильства. У процесі переговорів сторони обмінюються думками, що не минуче знижує гостроту конфлікту, а також допомагає зрозуміти аргументи сторін, об'єктивно оцінити співвідношення сил і умови примирення. Переговори дають можливість більш ретельно розглянути альтернативні ситуації, домогтися взаєморозуміння, прийти до згоди, консенсусу, відкрити шлях до співробітництва.

3. Метод посередництва - це процедура примирення. Посередниками можуть виступати як організації, так і приватні особи, а функції посередників можуть виконувати не тільки урядові, а й будь-які інші установи та організації. Практика доводить, що вдало підібраний посередник може швидко врегулювати конфлікт там, де без його участі згода була б неможлива. Так, у складних міжнародних соціальних конфліктах місію посередників часто виконують лауреати Нобелівської премії. Така практика наочно демонструє ті високі вимоги, що висуваються до особи посередника (авторитет, моральність, професійна компетентність, високий інтелект тощо).

4. Метод відкладання - нерідко означає поступитися своїми позиціями. Це досить поширено в соціальній практиці. Але тут важливо підкреслити, що сторона, яка поступилася своїми позиціями, в міру нагромадження певних сил і зміни ситуації на свою користь зробить, як правило, спробу повернути втрачене.

5. Метод третейського розгляду, або арбітраж, - зазвичай за такого розгляду керується нормами законів, у тому числі міжнародного права.

Пошук шляхів виходу із конфліктних ситуацій сприяє виробленню також інших методів розв'язання соціальних конфліктів, які у сучасній теорії соціального управління поділяють на дві категорії: структурні та міжособистісні методи управління конфліктами.

Серед структурних методів управління конфліктами найчастіше використовують такі:

1. Метод роз 'яснення вимог - один із найкращих методів управління, що дає змогу запобігати дисфункціональним конфліктам. Полягає у роз'ясненні того, яких результатів очікують від кожної людини або підрозділу організації. Тут повинні бути згадані такі параметри, як рівень досягнутих результатів, хто надає і одержує різну інформацію, яка система повноважень і відповідальності, а також чітко визначені цілі, політика, процедури і правила спільної діяльності.

2. Метод координації та інтеграції спільних дій - грунтується на застосуванні координаційного механізму. Один із найпоширеніших тут механізмів - це ланцюг команд. Як відзначали М. Вебер і представники адміністративної школи управління, встановлення ієрархії' повноважень упорядковує взаємодію людей, процес прийняття рішень і проходження інформащйних потоків усередині організації. В управлінні конфліктною ситуацією дуже корисні й такі засоби інтеграції', як управлінська ієрархія, використання спеціальних служб, що здійснюють зв'язок між функціями, а також міжфункціональні цільові групи, наради між відділами і підрозділами.

3. Метод загальноорганізаційних та комплексних цілей передбачає об'єднання спільних зусиль двох або більше людей, груп, відділів або підрозділів організації для досягнення певної мети.

4. Метод системи винагород - застосовується з метою впливу на поведінку і дії людей для уникнення дисфункціональних наслідків. Не менш важливо, щоб система винагород не заохочувала неконструктивну поведінку і дії окремих осіб або груп.

Серед міжособистісних методів управління конфліктами найчастіше використовують такі:

1. Метод відхилення - характеризується тим, що людина (або група) намагається ухилитися від конфлікту. Один із способів розв'язання конфлікту - не потрапляти в ситуації, що провокують виникнення протиріч, а також не вступати в обговорення питань, що мають значні розбіжності.

2. Метод згладжування - характеризується поведінкою, яка диктується переконанням, що не варто сердитися. Особа, яка застосовує цей метод, намагається затамувати в собі ознаки конфлікту, апелюючи до потреби в солідарності. У результаті може настати мир, але проблема залишиться. Вже не існує можливості для прояву емоцій, але вони є всередині і накопичуються.

3. Метод примусу - використовуються спроби примусити іншу сторону прийняти свою точку зору за будь-яку ціну. Той, хто намагається це зробити, не цікавиться думкою інших. Особа, що використовує цей метод, зазвичай поводиться агресивно і для впливу на інших, як правило, використовує силу влади. Конфликт у такий спосіб можна взяти під контроль, показуючи, що маєш найсильнішу владу, придушуючи свого супротивника і вимагаючи від нього поступитися перед керівником.

4. Метод компромісу - характеризується прийняттям думки іншої сторони, але лише до певної міри. Здатність до компромісу високо оцінюється в управлінських ситуаціях, оскільки часто надає можливість швидко розв'язати конфлікт, задовольнивши обидві сторони. Однак використання методу компромісу на початковому етапі конфлікту, що виник унаслідок прийняття важливого рішення, може зашкодити діагнозу проблеми і скоротити час для пошуку альтернативи.

5. Метод розв'язания проблеми - визнання розбіжностей в думках і готовність до ознайомлення з іншою точкою зору, щоб зрозуміти причини конфлікту і знайти правильний напрямок дій, прийнятний для всіх. У складних ситуаціях, де розмаїтість підходів і достовірна інформація є істотними для ухвалення розсудливого і вірного рішення, появу конфліктуючих думок потрібно навіть заохочувати і управляти ситуацією, використовуючи цей метод.

Як бачимо, для розв'язання конфліктів у туристичних групах більш прийнятні міжособистісні методи. Таку думку підтримує, зокрема, Е.Е. Лінчевський, який до основних методів (прийомів) долання конфліктів туристичній практиці відносить: 1) посередництво третьої особи; 2) роз'єднання конфліктуючих; 3) сприяння вільному розвитку і завершенню реакції конфліктуючих; 4) гасіння конфлікту.

Таким чином, соціальні конфлікти супроводжують туристичну групу на різних етапах її існування і розвитку. Знання причин і механізмів їх виникнення, методів розв'язання і запобігання є важливою умовою забезпечення продуктивного відпочинку туристів під час подорожі.

Висновки

1. Туристична група - це цільова соціальна група, створена для реалізації потреб туристів, що об'єднуються для задоволення своїх спільних (схожих) інтересів в оздоровленні, відпочинку та розвагах. Завдяки домінуванню комунікативної взаємодії членів групи щодо задоволення цих інтересів більш вагомою в туристичних групах є неформальна структура.

2. В туристичних групах взаємодіють дві групи соціальних ролей: функціональні, які забезпечують життєдіяльність групи та досягнення основної мети, та позиційні, які обумовлені соціальним статусом (позицією), яку займає член групи і яку йому відводять інші члени.

3. Лідер туристичної групи - найбільш впливовий її член, який вирішує групові інтереси, оцінки і норми, наділений найбільшим цілісним потенціалом, організовує діяльність групи, спрямовану на досягнення спільних інтересів.

4. Керівник туристичної групи, на відміну від лідера, призначається офіційно, наділений певними санкціями, представляє групу в зовнішньому середовищі і несе відповідальність перед законом за стан справ у групі. Головне завдання керівника - об'єднати в собі риси лідера і офіційного керівника для досягнення поставленої мети.

5. Соціальний конфлікт у туристичній групі розуміється як зіткнення протилежних інтересів, цілей, позицій або поглядів окремих туристів чи окремих малих груп у складі туристичної групи.

6. До основних причин виникнення конфліктів у туристичних групах відносять: обмеженість ресурсів, які потрібно розподілити; взаємозалежність виконуваних функцій або завдань; різниця у цілях; різниця в уявленнях і цінностях; різниця в поведінці, досвіді, рівні освіти тощо; некомунікативність. Найчастіше в туристичних групах причиною конфліктів є реальна загроза незадоволення або обмеження інтересів суб'єкта; помилкове приписування кому-небудь позиції, спрямованої проти суб'єкта; психологічна несумісність.

Читайте також:

1. Виділяють кілька рівнів подружніх взаємин, на яких можуть відбуватися конфлікти.
2. ВИКОРИСТАННЯ ОПЕРАТИВНИМИ ПІДРОЗДІЛАМИ ЗНАНЬ ПРО КОНФЛІКТИ В ЗЛОЧИННОМУ СЕРЕДОВИЩІ
3. Виховна робота в академічній групі
4. Гендерні конфлікти і їх подолання
5. Економічні конфлікти
6. Етнічні конфлікти в Тропічній та Південній Африці.
7. Етнорелігійні конфлікти 1947-1949 років.
8. За спрямованістю впливу виділяють вертикальні й горизонтальні конфлікти.
9. Збройні конфлікти в Західній Африці.
10. Звичаї становлять собою форми регуляції діяльності й стосунків людей, які відтворюються у певному суспільстві, соціальній спільноті й групі і є звичними для їхніх членів.
11. Існує кілька принципів, за якими конфлікти розподіляють на окремі типи.
12. Колективний суб'єкт трудової діяльності. Професійні конфлікти

Переглядів: 1576