• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ВІДНОШЕННЯ ПЛОЩІ СКЛАДАЛЬНОГО ЦЕХУ ДО ВИРОБНИЧОЇ ПЛОЩІ МЕХАНІЧНОГО ЦЕХУ

ТАБЛИЦЯ ВИРОБНИЧИХ МОЖЛИВОСТЕЙ

Рис. 3.1. Крива виробничих можливостей

З таблиці видно, що збільшення виготовлення виробу 2 зменшує виготовлення виробу 1 і навпаки. Крива АБВГ, яку називають кривою виробничих можливостей (рис. 3.1), показує альтернатив­ні варіанти за повного використання ресурсів. Усі точки, які міс­тяться всередині фігури 0АГ, означають неповне використання ресурсів (наприклад, точка Д — одночасне виготовлення двох виробів 1 і трьох виробів 2). І навпаки, будь-яка виробнича програма, точки якої розміщуються за межами фігури 0АГ, не буде забезпечена тими ресурсами, які має підприємство (наприклад, точка Е — одночасне виготовлення п’яти виробів 1 і чотирьох виробів 2). Крива виробничих можливостей має випуклу форму. Це означає, що кожне збільшення виготовлення, наприклад, виробу 1 на одиницю потребує дедалі більше ресурсів, які використовують для виготовлення виробу 2.

Якщо збільшуються ресурси або поліпшується технологія, площа фігури 0АГ зростає, а крива АБВГ зміщується вгору та вправо.

Крива виробничих можливостей може використовуватися для характеристики структурних зміщень між різними номенклатурними позиціями виробничої програми.

Плануючи виробничу програму, використовують як теоретичні положення, так і практичні матеріали, що їх наведено нижче:

· стратегічний і перспективний плани виробництва продукції та послуг;

· прогноз потреби в продукції підприємства, який складається на основі досліджень змін ринкових елементів у часі, тобто попиту, пропозиції, цін, кількості конкурентів тощо;

· державний контракт і державне замовлення на продукцію підприємства;

· результати вивчення поточного попиту на продукцію;

· договори на виробництво й поставку продукції, які укладають у результаті вільного продажу виробів на оптових ярмарках;

· заходи щодо спеціалізації та кооперування виробництва;

· заходи щодо збільшення виробничих потужностей підприємства;

· дані про залишки нереалізованої продукції в попередньому періоді.

За принципом формування виробничої програми можна виокремити три групи номенклатурних позицій:

1) номенклатура продукції, установлена в державному кон-
тракті та замовленні;

2) номенклатура продукції, яка визначається на основі ринкового попиту, замовлень споживачів, торгових і посередницьких організацій;

3) номенклатура виробів і послуг, які використовуються підприємством на внутрішні виробничі потреби й визначаються планом виробництва продукції та послуг, які будуть реалізовані в плановому періоді.

Номенклатура продукції є переліком найменувань виробів, послуг, завдання з випуску яких передбачається планом виробництва продукції. Асортимент — різновиди продукції кожного найменування, що відрізняються певними техніко-економічними показниками (типорозмірами, маркою тканини — у легкій промисловості, дизайном тощо).

Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, окрім державного контракту та державного замовлення, розмір яких установлюється відповідно до виробничих можливостей підприємства та за згодою дирекції.

Державний контракт і державне замовлення формуються на основі пропозицій міністерств і відомств — державних замовників. Фінансування державного контракту проводиться з державного бюджету, а державного замовлення — за рахунок власних коштів підприємств та організацій і наявних кредитних ресурсів. Відповідальність замовників (споживачів) і виконавців за виконання державного контракту й державного замовлення визначається укладеними договорами (контрактами) та законодавством України.

Виконавці державного контракту й замовлення забезпечують себе матеріально-технічними ресурсами самостійно укладенням прямих договорів з підприємствами-постачальниками й посередницькими організаціями. Оплата замовником виготовленої за державним замовленням продукції проводиться у строк до 30 днів. Якщо в зазначений строк виготовлену продукцію не оплачено замовником, виконавець має право реалізувати її самостійно іншим споживачам.

Виробнича програма (план виробництва продукції) є визначаль­ним розділом господарської діяльності та розвитку підприємства.

Особливості розроблення виробничої програми як етапу стратегічного та довгострокового планів виходять із того, що стратегічний і довгостроковий плани спрямовані на досягнення якісно нових цілей, пов’язаних з докорінними змінами стану підприємства, як з погляду видів та якості продукції, так і з точки зору технічних і технологічних змін процесу виробництва.

Виробничу програму розробляють на основі прогнозів потреби в певній продукції, при цьому накреслюють стратегію збільшення виробництва окремої продукції, з урахуванням змін її техніко-економічних показників, технології процесу виробництва й попиту на неї.

Складаючи стратегічний і довгостроковий плани виробництва продукції, використовують прогнози, які можуть бути розраховані різними методами, у тому числі і складанням сценаріїв та ситуацій, можливих у певний період довгострокового плану.

Розроблена виробнича програма таких планів є основою для подальших розрахунків програми дій, необхідних для досягнення поставлених цілей, визначення вартісної оцінки програми, розподілу матеріальних, трудових і фінансових ресурсів тощо. У процесі виконання довгострокової програми план виробництва тієї чи іншої продукції може збільшуватись або зменшуватись, тимчасом як виробнича програма поточного плану на рік, квартал, місяць не змінюється, а якщо й бувають зміни кількості окремих виробів під впливом попиту, то вони незначні.

У поточному плані виробництва програма також є головним розділом, на основі якого проводять планування багатьох розділів, в яких розраховують потреби в матеріально-технічних, трудових, енергетичних ресурсах, собівартість, прибуток та інші фінансові показники.

Виробнича програма з номенклатури й обсягу випуску має забезпечувати повне завантаження всіх робочих місць (устаткування) і персоналу (операторів).

Крім цього, розробляючи річну виробничу програму, необхідно забезпечити максимальний дохід, високу фінансову стійкість і платоспроможність кожного підприємства. Це передбачає відбір і включення в план виробництва найбільш конкурентоспроможних і рентабельних видів продукції. Для цього складають матрицю (наприклад, БКГ), у якій розміщують чотири основні види продукції, що мають високі темпи зростання, частки на ринку й забезпечують підприємству найбільший ефект. Ця матриця не є універсальною, тому для аналізу часто застосовують інші варіанти вибору, наприклад, матрицю ефект-випуск. Ці матриці слугують орієнтиром для включення в річну виробничу програму конкретних виробів. Для прийняття остаточного рішення необхідно неодмінно брати до уваги такі економічні показники, як сукупний дохід, граничні витрати та інші розрахункові дані.

Продукція, яка виготовляється на підприємствах, відтворюється в натуральній і вартісній формах. Тому, плануючи виробничу прог­раму підприємства, розраховують обсяг виробництва в натуральних вимірниках і вартість обсягу виготовлення продукції. Схему форму­вання виробничої програми підприємства наведено на рис. 3.2.

Вимірниками обсягу продукції в натуральному вираженні є конкретні фізичні одиниці — штуки, метри, кілограми, тонни тощо. Іноді використовують умовно-натуральні (наприклад, умовні тонни, штуки цегли) і подвійні натуральні показники (наприклад, тканини, лінолеум можуть вимірюватися погонними та квадратними метрами).

Обсяг продукції у вартісному вираженні на підприємствах різ­них галузей виробничої сфери визначається показниками товар­ної, валової, чистої та реалізованої продукції.

Плановий обсяг виготовлення кожного виробу розподіляється за календарними періодами року (кварталами, місяцями). При цьому керуються такими вимогами:

· додержання встановлених строків поставки продукції відповідно до укладених договорів;

· рівномірне завантаження виробничих потужностей в усіх підрозділах підприємства;

· підвищення концентрації виробництва обмеженням номен-
клатури виробів, яка виготовляється одночасно.

Розподіляючи виробництво продукції, ураховують:

· кількість робочих днів у кожному плановому періоді;

· змінність роботи підприємства та його підрозділів;

· планову зупинку устаткування на ремонт;

· стан технічної підготовки виробництва тощо.

Рис. 3.2. Схема формування виробничої програми підприємства

У річній програмі можливі такі варіанти розподілу виробництва й випуску окремих найменувань виробів серійного й масового виробництва:

1) рівномірний випуск (для виробів, потреба в яких стабільна);

2) випуск, який рівномірно збільшується (для виробів, потреба в яких зростає);

3) наростаючий випуск (для оновлених виробів, які проходять освоєння);

4) зменшуваний випуск (для виробів, які знімають із виробництва);

5) за нерівномірного або нестабільного виробництва, на підприємствах із сезонними коливаннями план складають на кожен місяць.

У дрібносерійному або одиничному виробництві для забезпечення рівномірного завантаження виробництва доцільно розділяти різну номенклатуру виробів на кілька комбінацій, або планових наборів. Це дасть можливість більш доцільно завантажити устаткування основних підрозділів, закріпити виготовлення кожного такого набору за конкретним періодом року.

Для того щоб зменшити ускладнення виготовлення широкої номенклатури різних виробів, необхідно, складаючи календарний план виробництва, домагатися скорочення кількості позицій, що одночасно виготовляються.

Виробнича програма цехів основного виробництва містить ті самі позиції, що й програма підприємства, але з більшою деталізацією номенклатури.

3.Планування виробничої потужності підприємства

Планування виробничої потужності має важливе значення не тільки в раціональному використанні ресурсів, а й у стабілізації виробництва та насиченні ринку необхідними товарами. У ринкових умовах виробнича потужність визначає річний обсяг пропозиції підприємства, що враховує наявність і використання ресурсів, рівень і зміни діючих цін та інші фактори.

Виробнича потужність і пропозиція характеризують технологію та організацію виробництва, які діють на підприємстві, склад і кваліфікацію персоналу, а також динаміку їхнього зростання й перспективи розвитку.

Запроектована виробнича програма підприємства має пройти ресурсне обґрунтування, тобто узгодження (з огляду на можливість її виконання) з необхідними виробничими потужностями, трудови­ми, матеріальними та інвестиційними ресурсами. Планова вироб­нича потужність має бути достатньою для задоволення попиту на товари й послуги, що виробляє підприємство, протягом ряду років з урахуванням сезонних і циклічних коливань попиту, тенденцій його зростання або скорочення. Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю здійснюють у кілька етапів:

1. Визначення максимального обсягу випуску виробів, що може бути забезпечений наявною виробничою потужністю підприємства.

2. Обчислення необхідного введення в дію нових (додаткових) потужностей завдяки технічному переозброєнню або розширенню підприємства.

Щоб розглянути послідовно ці етапи, необхідно ознайомитися з деякими питаннями, які стосуються виробничої потужності.

Виробнича потужність підприємства характеризує максималь­но можливий річний обсяг випуску продукції в номенклатурі й асортименті, запланованих до виробництва, за повного використання устаткування й виробничих площ за умови застосування прогресивної технології та організації виробництва.

Виробничу потужність визначають різними вимірниками — найчастіше натуральними, умовно-натуральними, у багатономен­клатурних виробництвах — вартісним показником.

Вирізняють три види потужності підприємства: проектна — визначається у процесі проектування; поточна — фактично досяг­нута потужність; резервна — для покриття «пікових» навантажень у деяких галузях (наприклад, електроенергетика, газова, хар­чова промисловість).

Виробнича потужність є змінною величиною. Вона формується під впливом багатьох чинників. Головні з них такі:

· номенклатура, асортимент і якість продукції;

тривалість виробничого циклу та трудомісткість виготовлення продукції, послуг;

· кількість устаткування, стан його фізичного й морального зносу;

· режим роботи підприємства та його підрозділів, від якого залежить фонд часу роботи устаткування й використання площ упродовж року;

· застосування робочого часу;

· якість обслуговування робочих місць тощо.

Виробничу потужність визначають так: на початок планового періоду — вхідна потужність; на кінець цього періоду — вихідна потужність; а також середньорічна потужність.

У планових обчисленнях для обґрунтування виробничої програми використовують середньорічну потужність.

(3.1)

де П_ср — потужність середньорічна; П_вх — потужність вхідна; П_вв — потужність, яку буде введено в плановому році; Т_в — період використання введеної потужності (від початку експлуатації до кінця року, міс.); П_виб — потужність, яка вибуває протягом року;
Т_н — період, упродовж якого потужність не буде використо­вуватися (від початку виведення потужності до кінця року, міс.)

Відповідно до викладеного вихідна потужність дорівнює:

. (3.2)

Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою продукції та встановлюють, виходячи з потужності провідних підрозділів (цехів, дільниць, агрегатів). Провідними є ті підрозділи, які виконують головні технологічні операції та мають вирішальне значення у виробництві профільних видів продук­ції; за наявності кількох провідних підрозділів підприємства його виробничу потужність обчислюють за тими, які виконують найбільший за трудомісткістю обсяг робіт, наприклад, у машинобудуванні — це механічні та складальні цехи, у ливарних цехах — формувальні дільниці.

Вихідні дані й послідовність розрахунків, за якими визначають виробничу потужність кожного наступного підрозділу, наведено на рис. 3.3.

Рис. 3.3. Вихідні дані й послідовність розрахунків виробничої потужності підприємства

Обчислення виконують технологічні підрозділи підприємства. Виробничі підрозділи, які за виробничою потужністю нижче рівня провідних, потрібно розглядати як вузькі місця, щодо яких необхідно розробити й упровадити технічні та організаційні заходи, які дадуть можливість довести їх пропускну спроможність до рів­ня провідних підрозділів підприємства. Може бути вжито заходів щодо зміни устаткування, технології, збільшення змінності праці на окремих дільницях тощо.

До розрахунків виробничої потужності підприємства включають устаткування встановлене й невстановлене, яке є на підприємстві (крім резервного). Визначають виробничу потужність на підставі максимально можливого річного часу роботи устаткування й використання виробничих площ.

Розрізняють календарний, режимний (номінальний) і ефектив­ний (корисний) фонди часу.

У складальних, монтажних, формувальних цехах, де виробничий процес виконують на корисних площах, розрахунок виробничої потужності ведеться виходячи з площі цих підрозділів. Нормативне відношення площі складального цеху до виробничої площі механіч­ного цеху залежно від типу виробництва наведено в табл. 3.2.

Таблиця 3.2

Для розрахунку виробничої потужності складальних цехів необхідні такі дані: номенклатура виробів, виробнича площа складальних підрозділів, нормативна тривалість циклу складання виробів, норма площі для складальних робіт, річний фонд часу роботи складального цеху або дільниці.

Виробнича потужність — величина динамічна, у кожному плановому періоді потужність має бути збалансована з виробничою програмою. У ринкових умовах це означає необхідність досягнення рівноваги між попитом і пропозицією на продукцію та послуги. Ці вимоги неодмінно треба враховувати, плануючи виробничу потужність підприємства та його підрозділів. Якщо попит перевищує пропозицію, у проектах необхідно планувати відповідний приріст виробничої потужності.

Розрахунки наявної виробничої потужності підприємства дають можливість визначити максимальний обсяг випуску виробів, який буде забезпечений діючими основними фондами. Максимально можливий випуск продукції з наявної потужності в тому чи іншому році визначають за середньорічною виробничою потужністю її використання, яку розраховують під впливом зміни ряду чинників, наприклад, зменшення простоювання устаткування, підвищення коефіцієнта змінності його роботи, удосконалення організації виробництва і т. ін.

Випуск продукції в плановому році визначають виходячи з розрахунку середньорічної потужності. Плануючи виробничу потужність, необхідно враховувати коливання й сезонність попиту на продукцію.

У ринкових умовах постійно змінюється попит на ту чи іншу продукцію під впливом сезонних та інших факторів. У періоди зниження попиту на окремі види продукції необхідно збільшувати виробництво інших видів продукції, які користуються підвищеним попитом, і в такий спосіб завантажувати устаткування. Інакше кажучи, необхідно протягом усього планового періоду постійно вести розрахунки й балансувати попит та пропозицію підприємства, намагаючись повніше використовувати виробничі потужності підприємства.

На основі балансу виявляють резервну потужність, а також потребу в додатковому введенні нових виробничих потужностей у період підвищення попиту на продукцію. У процесі розроблення балансу також визначають:

· можливості виконання планової виробничої програми;

· ступінь забезпечення програм і робіт з підготовки вироб­ництва, освоєння й застосування нової техніки виробничими потужностями;

· коефіцієнт використання виробничих потужностей;

· внутрішньовиробничі диспропорції та можливості їх усунення;

· капітальні вкладення для нарощування потужностей і ліквідації «вузьких місць»;

· потребу в конкретних видах устаткування.

Крім цього, на основі балансу виробничих потужностей розробляють заходи щодо найбільш доцільної спеціалізації та кооперування підприємства та його виробничих підрозділів.

Під час обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю важливо мати інформацію про рівень її використання на підприємстві. Тому в процесі складання балансу значне місце відводиться показникам, за допомогою яких можна визначити стан використання діючих потужностей та на основі цього розробити заходи щодо поліпшення використання виробничих потужностей і збільшення виробництва продукції.

Необхідно також ураховувати основні фактори виробництва й можливості їх заміщення. Основні фактори (ресурси) виробництва — це засоби та предмети праці, а також праця, тобто затрати трудових ресурсів. Ці ресурсні складові виробничого процесу потребують певних витрат коштів.

Читайте також:

1. Аналіз співвідношення активів із джерелами їх фінансування
2. Аналіз якості виробничої інформації
3. Антонімічні відношення
4. Безрозмірною характеристикою гідротрансформатора називається залежність коефіцієнтів пропорційності моментів насосного і турбінного коліс від його передаточного відношення.
5. Бізнес-план як інструмент виробничої діяльності
6. Бінарне відношення порядку.
7. Біомаса - Кількість живої речовини на одиниці площі чи об'єму місцеперебування в момент спостереження. Визначається сумою біомаси усіх популяцій, що населяють дану екосистему.
8. Варіанти співвідношення потреб і виробництва
9. Векторні характеристикимеханічного руху– переміщення, шлях, швидкіст та прискорення
10. Взаємовідношення біологічного, соціального і духовного в людині.
11. Взаємовідношення віри і розуму, філософії та теології у Фоми Аквінського та пізній схоластиці.
12. Взаємовідношення віри і розуму, філософії та теології у Фоми Аквінського та пізній схоластиці.

Переглядів: 907