• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ІІІ. Викладення нового матеріалу

ІІ. Повідомлення теми та мети заняття. Активізація попередніх знань. Мотивація навчання та актуалізація теми заняття.

І. Організаційний момент

VIІ. Література (Дивись список літератури в кінці конспекту лекцій).

ІV. Закріплення нового матеріалу.

Питання до закріплення

1. Які зміст і завдання плану виробництва і реалізації продукції?

2. У чому полягають загальні принципи формування виробничої програми?

3. Чому на підприємстві необхідно планувати виробничу потужність?

V. Закріплення студентами мотивації своєї навчальної діяльності. Підсумок та аналіз заняття. Повідомлення та мотивація оцінок.

VI. Домашнє завдання –Підготовка до практичної роботи, проведення самостійної роботи студента відповідно до робочої навчальної програми.

1. Дисципліна – Планування та організація виробничої діяльності підприємства

Тема заняття - Тема 4. Оперативно-календарне планування та регулювання виробництва

2. Мета заняття: розвиваюча – мотивувати необхідність вивчення дисципліни, вміння відображати логіку оперативно-календарного планування та регулювання виробництва; навчальна – навчити давати опис основним елементам оперативно-календарного планування та регулювання виробництва; виховна – створити атмосферу позитивного емоційного настрою, почуття інтересу до вивчення дисципліни.

3. Мотивація мети навчання - Практичне розв'язання проблем, пов'язаних з необхідністю забезпечення існування підприємства не тільки сьогодні, але й у перспективі, залежить від ступеня освоєння методології і методів планування.

4. Тип заняття – лекція з елементами бесіди.

5. Методи – словесні, наочні.

6. Міжпредметні зв’язки: стратегія підприємства, економіка підприємства – дослідження економічних методів управління підприємством.

7. Наочність та обладнання – таблиці, схеми, презентація.

8. Використана викладачем література: Див. список літератури в кінці конспекту лекцій.

ХІД ЗАНЯТТЯ

План

1.Суть, завдання і зміст ОКП і Р роботи підприємства

2.Види і системи ОКП

3.Оперативне регулювання роботи підприємства

1.Суть, завдання і зміст ОКП і Р роботи підприємства

Планування діяльності підприємства розподіляється на техніко-економічне й оперативно-календарне. Техніко-економічне планування охоплює розроблення планів виробництва, розвитку техніки й економіки підприємства. У процесі техніко-економіч­ного планування встановлюють обсяги виробництва продукції, виконують розрахунки необхідних ресурсів, розробляють заходи технічного й організаційного розвитку підприємства.

Розвитком і продовженням техніко-економічного планування є оперативно-календарне планування. Завдання цього етапу планування — забезпечення злагодженої роботи всіх підрозділів підприємства, рівномірного виконання плану виробництва продукції у встановленому обсязі й номенклатурі з найкращим використанням виробничих ресурсів.

Оперативно-календарне планування має виконавчий характер. Його роль полягає в подальшій конкретизації плану виробництва у вигляді завдань у натуральній кількості на коротші відрізки часу й за конкретними виконавцями: цехами, ділянками та робочими місцями.

У процесі оперативно-календарного планування виконують розрахунки та встановлюють: завдання цехам, виробничим ділянкам і робочим місцям з випуску конкретних виробів, вузлів і заготовок; нормативи руху предметів праці у виробництві (нормативи заділів, розміри партій, періоди їх запуску-випуску тощо); календарні графіки, в яких встановлюється послідовність і терміни виготовлення продукції на кожній стадії виробництва.

Можна виокремити три основні завдання оперативно-кален­дарного планування на підприємстві. Це забезпечення:

1) ритмічного виробництва відповідно до встановленого обсягу й номенклатури, а також терміну виготовлення й поставки продукції споживачам;

2) максимальної безперервності виробництва, тобто забезпечення найменшої тривалості виробничого циклу, що сприятиме зменшенню незавершеного виробництва та прискоренню оборотності обігових коштів;

3) рівномірності та комплектності завантаження устаткування, працівників і площ, що сприятиме кращому використанню виробничих фондів.

За колом робіт, що виконуються відповідно до змісту, оперативно-календарне планування поділяють на календарне планування та диспетчерське регулювання.

Календарне планування охоплює розроблення:

· календарно-планових нормативів;

· планів-графіків руху предметів праці в часі та просторі у процесі виробництва;

· у процесі календарного планування виконують розрахунки завантаження устаткування та площ (об’ємні розрахунки);

· доведення виробничих завдань на основі розроблених планів-графіків до підрозділів, виробничих дільниць і робочих місць.

Диспетчерське регулювання полягає в:

· контролі за виконанням планів-графіків;

· поточній координації роботи спряжених цехів, дільниць і робочих місць у процесі виконання завдання.

Основними вихідними даними для оперативно-календарного планування є:

· план випуску продукції за кварталами й місяцями;

· технологічний маршрут і технологічний процес оброблення деталей і складання виробів з нормами часу за операціями;

· режими роботи цехів, виробничих дільниць;

· план ремонту устаткування.

Основою для планування руху предметів праці у виробництві є календарно-планові нормативи.

Система календарно-планових нормативів охоплює:

· такт (ритм) роботи лінії, робочого місця, хв/шт.;

· темп виробництва — кількість виробів, виготовлених за одиницю часу;

· серію — кількість однакових виробів, що запускаються у виробництво;

· партію — кількість заготовок, деталей, що виробляються з однієї наладки;

· періоди запуску-випуску серій, партій, що вимірюються в днях або місяцях;

· тривалість виробничого циклу виробу, партії, деталі або замовлення в робочих днях;

· розмір заділів на різних стадіях виробництва у штуках;

· випередження в робочих днях.

Випередження — це відрізок часу, на який кожний поперед­ній частковий процес має випереджати наступний. Нормативне випередження визначають за даними тривалості циклів на різних фазах виробничого процесу.

Коло застосованих календарно-планових нормативів визначається типом виробництва, для якого ці нормативи встановлюють. Календарно-планові нормативи розраховують на тривалий період, до одного року. Коригують їх щороку відповідно до розвитку техніки, технології й організації виробництва.

Календарно-планові розрахунки руху предметів праці в часі та просторі у процесі виробництва регламентують злагод­жений і узгоджений хід роботи в усіх ланках та є основою розроблення графіків виробництва й випуску продукції згідно з
програмою.

Розрахунки завантаження устаткування та площ (об’ємні розрахунки) полягають у визначенні обсягу робіт, що планується для виконання виробничої програми, і пропускної спроможності устаткування й площ, що їх має підприємство та його окремі виробничі ланки (цехи, дільниці), і в зіставленні цих величин. Таке зіставлення дає змогу визначити, який обсяг робіт встановленої програми відповідає пропускній спроможності цехів підприєм-
ства, і розробити основні заходи з «розшивання» «вузьких місць» і використання визначених резервів.

Розроблення оперативних виробничих завдань має забезпечити узгоджену роботу виробничих підрозділів і комплектне забезпечення складального цеху всіма деталями й вузлами, необхідними для складання виробів і виконання виробничої програми. Розробляють оперативні завдання на основі вказаних вище розрахунків і календарних графіків.

Завершується оперативно-календарне планування дове­денням змінно-добових завдань до безпосередніх виконавців. Змінно-добові завдання конкретизують на найближчу добу зав­дання місячного плану, при цьому враховують фактичний процес виробництва й додаткові завдання. Змінно-добові завдання направляють відповідним цеховим службам для оперативної підготовки виробництва на робочих місцях. Змінно-добове планування пов’язане з первинним обліком виробітку й руху предметів праці. Виконуючи план, необхідно постійно вести оперативний облік, контроль і поточне управління процесом вироб­ництва. Оперативний облік необхідний для координації й регулювання роботи виробничих ланок, запобігання та усунення можливих відхилень від графіків. Оперативний контроль і управління процесом виробництва здійснюють під час диспетчерування на основі точної інформації про фактичне виконання планів-графіків, змінно-добових завдань і про виникнення відхилень від плану.

Оперативно-календарне планування виконують у масштабі підприємства за цехами, в масштабі окремих цехів — за дільницями й робочими місцями.

У зв’язку з неоднаковими об’єктами планування вирізняють міжцехове та внутрішньоцехове оперативно-календарне планування.

Міжцехове планування охоплює встановлення цехам взаємозв’язаних виробничих завдань, розроблених за даними виробничої програми підприємства, і забезпечення узгодженості в роботі цехів з виконання цієї програми.

Виробничі програми підприємства розробляють на рік з розподілом за кварталами. Цехові оперативні виробничі програми складають на квартал з розподілом за місяцями. У процесі розроб­лення й доведення виробничих програм до цехів ці програми уточнюють і коригують залежно від результатів роботи поперед­нього місяця.

Внутрішньоцехове планування забезпечує розроблення виробничих програм і планів-графіків для виробничих дільниць, ліній, робочих місць; складання планових завдань на місяць і корот­ші відрізки часу (декаду, тиждень, добу, зміну); контроль за виконанням планових завдань; координацію роботи пов’язаних дільниць, ліній, робочих місць; регулювання роботи допоміжних служб цеху щодо забезпечення основного виробництва.

У процесі розроблення виробничих програм застосовують лан­цюговий метод, який полягає в тому, що завдання встановлюють у порядку, зворотному перебігу технологічного процесу, тобто від складання готових виробів до заготовки й визначення потреби в матеріалах, сировині та напівфабрикатах.

Виробничі програми доводять до цехів залежно від діючої системи оперативно-календарного планування в подетальному вигляді, у комплектах, замовленнях. Системи залежать від типу виробництва на підприємстві та в окремих підрозділах.

Головний елемент системи оперативно-календарного планування — планово-облікова одиниця, за її найменуванням називається конкретна система оперативно-календарного планування. Існують три основні планово-облікові одиниці й відповідні системи — замовлення, комплект, деталь.

За використання планово-облікової одиниці замовлення й відповідної системи (позамовної) усі деталі та складальні одиниці одного або кількох виробів, оформлених у замовленні, плануються підрозділам до виробництва й випуску в плановому періоді. Позамовну систему застосовують на підприємствах дрібносерійного й одиничного типу виробництва.

Комплектні системивикористовують у серійному, а іноді й в одиничному виробництві. Комплект — це група деталей, об’єд­наних за певними ознаками. Застосування одиниці-комплекту значно скорочує номенклатурні позиції в плануванні. Існує ряд різновидів комплектів:

· складальний охоплює деталі однієї складальної одиниці;

· груповий — група деталей, які входять у різні складальні одиниці або вироби та об’єднані однаковим технологічним маршрутом або однаковою періодичністю запуску, або однаковою тривалістю виробничого циклу тощо;

· машино-комплект містить деталі, які йдуть на конкретний виріб і виготовляються в даному підрозділі;

· умовний машино-комплект охоплює деталі різних виробів, які умовно йдуть на головний виріб (більш трудомісткий);

· добо-комплект — деталі всіх найменувань, які йдуть на різні вироби й виготовлятимуться в плановому періоді в даному підрозділі з розрахунку середньодобової потреби в них;

· бригадо-комплект містить деталі всіх найменувань, які виробляє бригада в плановому періоді.

За використання планово-облікової одиниці деталь і подеталь­ної системи, планування й облік ведуть щодо деталі кожного найменування. Цю одиницю застосовують на підприємствах і в підрозділах масового й великосерійного типу виробництва, де невелика номенклатура виробів, а також в усіх типах виробництва для планування роботи робочих місць.

Використання економіко-математичних методів у поєднанні з сучасною обчислювальною технікою, а також технічних засобів передавання інформації скорочує трудомісткість оперативно-планової роботи, підвищує її якість, додає оперативно-календарому плануванню гнучкості, дає можливість у короткі терміни коригувати графіки руху виробництва й постійно координувати роботу всіх ланок виробничого процесу виготовлення продукції.

Центральним органом оперативно-календарного планування й диспетчерського регулювання на підприємстві є планово-диспет­черський, або виробничий, відділ. Організаційну структуру вироб­ничого відділу унаочнено на рис. 4.1.

Рис. 4.1. Схема організації управління планово-диспетчерським відділом підприємства

Виробничий відділ очолює начальник виробництва підприємства, який підпорядковуєтьсябезпосередньо директору підприємства. Розпорядження та вказівки керівника цього відділу з виконання виробничих програм і оперативних завдань обов’язкові не тільки для працівників планово-диспетчерського відділу, а й для начальників цехів і відділів підприємства. Як видно зі схеми, виробничий відділ розподіляється на два основні бюро — календарного планування та диспетчерського регулювання.

Бюро календарного планування очолює заступник начальника виробництва підприємства. Бюро диспетчерського регулювання керує головний диспетчер підприємства, який теж є заступником начальника виробництва підприємства.

Органом оперативно-календарного планування й диспетчерського регулювання в підрозділі (цеху) є планово-диспетчерське бюро (ПДБ). Схему організації ПДБ цеху показано на рис. 4.2.

Група планування виконує такі функції: розробляє для виробничих ланок календарно-планові нормативи, виробничі завдання на місяць, декаду, зміну, добу; веде оперативний облік виконання виробничих програм цехом і ланками; проводить інвентаризацію незавершеного виробництва.

Група диспетчерського регулювання контролює та регулює процес виробництва в ланках і цеху в цілому; контролює оперативну підготовку виробництва й поточного обслуговування робочих місць, керує роботою цехового транспорту, вживає оперативних заходів щодо запобігання та ліквідації неполадок у виробництві, а в разі потреби залучає апарат головного диспетчера підприємства.

Рис. 4.2. Схема організації управління ПДБ цеху

Основне завдання оперативно-календарного планування — забезпечення ритмічності виробництва.

Необхідно розрізняти рівномірність і ритмічність виробництва. Рівномірне виробництво — це виготовлення й випуск продукції відповідно до плану-графіка. Воно характерне для одиничного та дрібносерійного виробництва та досягається рівномірністю заванта­ження робочих місць. Рівномірність виробництва може забезпечу­ватися як ритмічним, так і неритмічним процесом виробництва.

Ритмічне виробництво — це виробництво за однакові проміжки часу однакового або рівномірно збільшеного обсягу продукції на всіх стадіях і операціях виробничого процесу. Воно характерне для підприємств великосерійного й масового типу виробниц-
тва та досягається строгим дотриманням такту потоку на основі повного погодження в роботі суміжних підрозділів.

На підприємствах серійного типу ритмічності виробництва досягають строгим дотриманням періодичності повторення запус­ку-випуску предметів праці через зазначені проміжки часу.

Рівномірне, а тим більш ритмічне виробництво впливає на ефективність роботи підприємства та є результатом, а також умовою технічного й організаційного вдосконалення виробництва. Неритмічна ж робота, навпаки, призводить до значного недовикористання виробничих потужностей унаслідок простоювання устаткування й робітників на початку планового періоду, веде до його зношування у зв’язку з нераціональним завантаженням, значно знижує якість продукції, яку виготовляють. «Штурмівщина», яка виникає у зв’яз­ку з неритмічною роботою, призводить до збільшення собівартості продукції за рахунок зниження продуктивності праці, збільшення доплат за простоювання та понадурочні роботи; призводить також до збитків унаслідок різних штрафів і пені, які сплачуються за невчасну поставку готової продукції тощо.

Ритмічна робота підприємства та його підрозділів залежить від:

· чіткого матеріально-технічного забезпечення;

· своєчасної підготовки виробництва;

· своєчасного та якісного ремонту й обслуговування обладнання;

· раціональної організації виробництва та праці;

· якості техніко-економічного й оперативно-календарного планування;

· наявності постійних, кваліфікованих кадрів;

· своєчасного первинного обліку виробництва й контролю за виконанням планів-графіків.

Оцінюють рівень ритмічності виробництва за допомогою ряду показників і методів їх розрахунку.

1. Подекадний метод оцінювання ритмічності полягає в тому, що розраховують, а потім зіставляють планові й фактичні відсотки за декадами, відхилення від запланованих відсотків свідчать про рівень ритмічної або неритмічної роботи.

Плановий відсоток ритмічності (К_р.пл) за декаду розраховують так:

(4.1)

де Д _д — кількість робочих днів у декаді; Д_м — кількість робочих днів за місяць.

Наприклад:

Фактичний відсоток визначається відношенням декадного фак­тичного випуску продукції у відповідних вимірниках до загального обсягу продукції, виготовленої за місяць.

2. Метод оцінювання ритмічності за допомогою коефіцієнта рівномірності (К_р) виконання виробничої програми, який визначають за такою формулою:

(4.2)

де В_фі — фактичний випуск продукції за і-й день, але не більше планового, тис. грн; В_{пл. м} — план випуску продукції на місяць, тис. грн; d — кількість робочих днів.

Наприклад, план випуску продукції на місяць — 120 тис. грн; за декадами подано в табл. 4.1.

Таблиця 5.1

Читайте також:

1. III. Повторення вивченого матеріалу.
2. III. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу
3. IV. Вивчення нового матеріалу – 20 хв.
4. IV. Вивчення нового матеріалу.
5. IV. Вивчення нового матеріалу.
6. IV. Виклад інформаційного матеріалу
7. IV. Виклад інформаційного матеріалу
8. IV. Подання нового матеріалу
9. IV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу
10. IІІ. Вивченняння нового навчального матеріалу.
11. V. Вивчення нового матеріалу.
12. V. Виклад нового матеріалу

Переглядів: 664