• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ПРЕДМЕТ, МЕТОДОЛОГІЯ ТА ЗАВДАННЯ КУРСУ РПС

Тема 1.

РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ ТА МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ

Імені ЮРІЯ КОНДРАТЮКА

для самостійного вивчення дисципліни

ТА РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА ”

для студентів всіх економічних спеціальностей

ПНТУ 2006

Конспект лекцій до проведення семінарських занять із дисципліни “Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка” для студентів всіх економічних спеціальностей

Укладачі: О.В. Комеліна, кандидат економічних наук,

О.П. Мороз, асистент

Відповідальний за випуск: завідувач кафедри економічної теорії

В.П. Дубіщев, доктор економічних наук.

Затверджено Радою університету

Протокол № ___ від __________

Редактор Н.В. Жигилій

Коректор Н.О. Янкевич

Питання для обговорення.

1. Предмет РПС.

2. Методологія РПС.

3. Завдання РПС.

1.

Розміщення продуктивних сил (РПС) — галузь економічної науки, що вивчає специфічні, просторові аспекти вияву економічних законів.

Предметом наукиє просторова організація продуктивних сил нарізних рівнях:населений пункт, низовий адміністративний район, область чи автономна республіка, економічний район, країна в цілому. Об'єктамививчення цієї науки є також такі елементи просторової (територіальної) організації продуктивних сил, як природно-ресурсний, людський і трудовий потенціали, галузеві та міжгалузеві комплекси, соціальна інфраструктура, територіальні системи господарювання. Об'єктом вивчення є продуктивні сили, а предметом науки - її територіальний стан і розвиток. До продуктивних сил належать трудові ресурси і засоби виробництва. Трудові ресурси- це суб'єктивні, а засоби виробництва - об'єктивні (речові) елементи продуктивних сил. Взаємодія у процесі праці людей і засобів виробництва (предметів і засобів праці) с об'єктивною передумовою розвитку матеріального виробництва суспільства в цілому. Просторове розосередження трудових ресурсів і предметів праці, як правило, не збігається, тому процес їх територіального поєднання дістав назву розміщення продуктивних сил. Найбільш вдале тлумачення цього поняття дав Е.Б. Алаєв, визначивши його як динамічний стан розподілу продуктивних сил па території відповідно до предметів праці, соціальних та економічних умов певних регіонів і особливостей територіального поділу праці даної соціально-економічноїсистеми. У прикладному значенні розміщення продуктивних сил - це динамічний процес обґрунтування, прийняття та впровадження в життя рішень щодо просторового розподілу окремих їх елементів.

2.

Як галузь економічної науки розміщення продуктивних сил ґрунтується на загальних економічних законах, її завдання полягають у постановці та виробленні теоретичних засад практичного розв'язання проблем раціоналізації просторового розосередження населення і виробництва.Мета науки всебічне І демографічне, екологічне, економічне) обґрунтування перспективного та вдосконалення (оптимізація) сучасного розміщення продуктивних сил, підвищення соціально-економічної ефективності суспільних затрат праці. Метою курсу «Розміщення продуктивних сил» є формування у студентів умінь і практичних навичок обґрунтування розміщення продуктивних сил з урахуванням конкретної економічної ситуації.

Питання про засади розміщення продуктивних сил належить до найістотніших у науці про РПС. Власне, йдеться про виокремлення найголовнішої обставини, яка зумовлює саме таке, а не інше територіальне розташування об'єктів народного господарства. Економічна наука почала активно досліджувати розміщення продуктивних сил наприкінці XIX ст. Теорії розміщення продуктивних сил як такої на той час не було. Однак економічна наука розвивалася завдяки не тільки аналізу та узагальненням, а й створенню основ ринкової теорії розміщення виробництва, основоположниками якої є А.Вебер, У.Тюнен, А.Льош, В.Кристаллер, У.Ізард., Дж.Чорлі, П.Хагет. Засновники теорії розміщення виробництва А. Вебер і У. Тюнен фактично першими довели, що саме розміщення окремого підприємства може забезпечити за однакових умов індивідуальному власникові найбільший прибуток. Засновник «теорії штандарту» А.Вебер у праці «Теорія розміщення промисловості» абстрагувався від дії законів ринкової економіки, оскільки об'єктом побудови своєї теорії обрав ізольовану господарську територію. Тому йому закидали, що він сконструював чисту теорію, за якою виробництво розміщуєтьсязгідно з принципами найменших витрат, а розміщення промисловості визначається трьома чинниками («орієнтаціями»): 1)транспортним; 2)робочим; 3)агломерацією. Теорія розміщення сільського господарства У.Тюнена викладена в його книзі «Ізольована держава». У.Тюнен є прибічником закону зменшення родючості ґрунту. Німецький професор А.Льош висвітлював широке коло теоретичних проблем розміщення господарства як країни в цілому, так і її економічних районів.

На противагу А.Веберу, він вважав головним чинником розміщення підприємств ринки збуту готової продукції, стверджуючи, що правильним є розміщення, яке забезпечує максимальні прибутки. Він впровадив новий критерій оцінки розміщення підприємств інтереси всього господарства країни. Цікавим є його висновок про обмежену роль теорії у вирішенні практичних питань вибору місця для будівництва окремих підприємстві навіть великих міст. На думку Льоша, завдання економіста полягає не тільки в тому, щоб пояснити негативні явища розміщення господарства в цілому та його галузей зокрема, а й у тому, щоб визначити шляхи їх подолання. Багато пропозицій А.Льоша можна використані під час вибору найбільш вигідних пунктів розміщення нових підприємств у певному економічному районі, а пропоновані ним формули для розрахунків впливу окремих чинників розміщення. Наука про розміщення продуктивних сил зародилася в надрах еко­номічної і соціальної географії, яка вивчає розміщення виробництва в цілому та його окремих галузей, суспільний і територіальний поділ праці й територіальну організацію господарства. Серед багатьох наукових прямувань, що аналізують цю проблему, можна виділити кілька найпоширеніших. Одним з них є "географічний детермінізм", коріння якого сягає ще давніх греків (Гіппократ, Страбон); згодом видатними представниками цього вчення стали Монтеск'є, Е. Реклю, Гантингтон, Ратцель. Серед прибічників географічного детермінізму були також російські історики С. Соловйов, В. Ключевський, українського роду географ Л. Мечников. Сутність географічного детермінізму полягає у тому, що визначальною силою у розвитку людства (включно з розміщенням продуктивних сил) оголошується природне середовище й географічне розташування тієї чи іншої країни або регіону. На думку детерміністів, саме природні умови формують структуру й розміщення виробництва і навіть визначають плин історії та спосіб життя народів. Соціальні процеси, таким чином, відіграють другорядну роль. До цього вчення близько стоїть "енвайронменталізм" — течія, що виникла у США (англ. епуігошпепі — оточення, середовище). Енвайронменталісти (Е. Симпл, Р. Сміт, Г. Тейлор) твердять, буцімто міжнародний поділ праці визначається відмінностями у природному середовищі. Серед них особливою популярністю тішиться теорія "кліматичних оптимумів" Е. Гантингтона, за якою найсприятливіші умови для розвитку виробництва мають країни, розташовані в помірному поясі. Економічна географія як наука здобула право на існування завдяки працям М. В. Ломоносова. Приблизно до середини XIX ст. вона мала фактично довідковий характер, а науково-пізнавальною стала лише тоді, коли у своїх дослідженнях почала спиратися на закони економічної теорії.

Факт тривалого функціонування в системі Національної академії наук України Ради з вивчення продуктивних сил України свідчить про те, що ця галузь науки була офіційно визнана в нашій державі, а праці вчених Ради використовувалися державними плановими органами для обґрунтування розміщення нового будівництва, формування територіальної структури господарства. Вагомий внесок у розвиток науки про розміщення продуктивних сил зробили К. Г. Воблий, О. Т. Діброва, М. М. Паламарчук, О. М. Алимов, Ф. Д. Заставний, С. І. Іщук,М. Д. Пістун, О. І. Щаблій, С. І. Дорогунцов, М. І. Долішний, Я. І. Жупанський, П. Т. Ващенко та інші.

Нині в країнах ринкової економіки діють різні теорії розміщення продуктивних сил. Найпоширенішою з них є «географічний детермінізм», який надає вирішального значення в розвитку і розміщенні промисловості країн і районів географічному середовищу. Різновидом цієї теорії є «вульгарний географізм». згідно з яким процес суспільного розвитку - це наслідок впливу природних сил.

Теорія розміщення продуктивних сил ґрунтується на загальних економічних законах. В умовах переходу до ринкової економіки розміщення продуктивних сил, очевидно, здійснюватиметься за законами, керуючись якими, можна буде досягти максимального економічного і соціального ефекту при мінімальних витратах. Найзагальнішим законом, який визначає характер розміщення продуктивних сил. є закон економії суспільної праці, згідно з яким найвища продуктивність праці забезпечується завдяки зниженню її затратна подолання просторового розриву між окремими елементами виробництва, що дає змогу набагато збільшити відстань перевезення готової продукції від виробника до споживача.

Продуктивні сили мають не лише територіальний аспект розвитку — в такому разі вони вивчаються іншими науками. Якщо, наприклад, вони розглядаються у зв'язку з виробничими стосунками, то стають об'єктом вивчення загальної економічної теорії (політекономії). Натомість економічна історія (історія народного господарства) вивчає розвиток продуктивних сил у часі. У зв'язку з тим, що продуктивні сили існують одночасно ніби у кількох "вимірах", закони, які впливають на їхній стан і розвиток, виявляються по-різному. Територіальну модифікацію економічних законів можна розглядати як закономірності розміщення продуктивних сил. Так, закон економії часу виявляється як закономірність ефективності розміщення виробництва; закон поділу пращ — як закономірність терито­ріального поділу праці; закон концентрації виробництва - як закономірність територіальної концентрації виробництва тощо. Про закони й закономірності докладніше йтиметься в наступному підрозділі цього розділу.

Продуктивні сили — це система суб'єктивних (людина) і речових (засоби виробництва) елементів, що виражають активне ставлення людей, до природи. У процесі праці освоюються природні ресурси, відтворюються умови існування людей, відбувається соціальний розвиток. Продуктивні сили — це сукупність трудових ресурсів і засобів виробництва. У свою чергу, предмети праці включають природні ресурси — вугілля, руду й сировинні матеріали (сировину), як-от бавовник, зерно, пластмаси, тобто матеріали, піддані якійсь обробці. До поняття засобів виробництва зараховуються машини й устаткування, будівля й споруди, засоби транспорту й зв'язку, а також земля, бо цей природний ресурс має свої виразні особливості. Головним складовим продуктивних сил є праця. Робоча сила характеризується кількістю (чисельність працівників) і якістю (статево-віковий склад, рівень кваліфікації, рівень освіти, традиції та навички). Роль праці як складової частини зростає з розвитком продуктивних сил: підвищуються вимоги до якості трудових ресурсів.

Природні ресурси — це тіла і сили природи, суспільна користь яких змінюється у процесі трудової діяльності людини. Вони використовуються як засоби праці (земля), джерела енергії, сировини й матеріалів, а також безпосередньо як предмети споживання (питна вода, дикі ягоди, гриби тощо).

Науково-технічний прогрес перетворив науку на безпосередню продуктивну силу. Сучасне велике виробництво неможливе без фундаментальних наукових досліджень, без постійних чималих капіталовкладень у розвиток науки. Однак наука — особливий ресурс: її просторова фіксація ускладнена, хоча, звичайно, можна позначити на карті зосередження науково-дослідних центрів. Вплив науки виявляється у результаті праці, у змінах технології та організації виробництва, що відбивається й на територіальному аспекті (поява нових виробництв, зміна територіальних виробничих зв'язків, концентрація й деконцентрація виробництва тощо). Сполучення праці предметами й засобами праці утворює процес виробництва. Тому сфера виробництва також є об'єктом вивчення науки "Розміщення продуктивних сил" — йдеться передусім про матеріальне виробництво (промисловість, сільське господарство, транспорт).

Розміщення продуктивних сил — це їх просторова фіксація разом з процесом їхнього розвитку в просторі. Можна зробити "моментальний знімок" об'єктів народного господарства й позначити їх на карті, проте слід пам'ятати, що продуктивні сили перебувають у постійній динаміці. Так само, як, за висловом Геракліта, "не можна двічі увійти до однієї й тієї ж річки", не можна й продуктивні сили хоча б через добу побачити, у тому ж стані в просторі (якщо врахувати глобальний характер процесу). Є кілька визначень поняття "розміщення продуктивних сил". Одне з найвдаліших, на нашу думку, належить Е. Алаєву: "Розміщення продуктивних сил — динамічний стан, що характеризує поділ продуктивних сил на території згідно з природними, соціальними та економічними умовами окремих регіонів і визначається особливостями територіального поділу праці, властивими даній соціально-економічній системі".

Наука про розміщення продуктивних сил вивчає територіальну організацію виробництва, яка обіймає не просто розташування виробництва, але й елемент управління. Наука про РПС вивчає як загальні закономірності розташування продуктивних сил, так і їхній конкретний прояв у галузевому й територіальному аспектах на регіональному й міжрегіональному рівнях. Вона вивчає економічну результативність територіальної організації виробництва для обґрунтування ефективної регіональної політики. Розміщення продуктивних сил — це наслідок суспільного поділу праці в територіальній формі. Територіальний поділ праці можна уявити як процес виробничої спеціалізації регіонів та посилення міжрегіональної кооперації, обміну спеціалізованою продукцією та послугами. При поділі праці виникає двоєдина система господарства, що характеризується галузевими й територіальними аспектами й формує народногосподарський комплекс. Для розміщення продуктивних сил чи не найбільше значення має закономірність територіального поділу праці.

Територіальна організація як політика найяскравіше виявляється у країнах з державною монополією в народному господарстві та з жорстким плануванням (наприклад, Китай). Вона існує і в розвинутих країнах, проте реалізується там по-іншому. Територіальна організація виробництва означає здійснення певної структурної політики, комплексу економічних заходів, скерованих на перебудову РПС.

До поняття РПС близьке поняття регіональної економіки. Щодо його змісту нема одностайної думки. Е.Алаєв визначає регіональну політику як відгалуження економічної географії, що "вивчає задля інтересів народногосподарського планування особливості й закономірності розміщення продуктивних сил і розвитку районів". Він вказує, що регіональна економіка функціонує на регіональному й міжрегіональному рівнях, але не на глобальному. М.Некрасов вважає, що "регіональне розміщення продуктивних сил розглядається як основа, головний компонент регіональної економіки".

Ми бачимо, що РПС і регіональна економіка також мають спільний об'єкт вивчення, проте, безсумнівно, наука про РПС — ширше поняття, бо вона не обмежується регіональним рівнем і вивчає закономірності розташування як у рамках регіону, так і в міжрегіональному й глобальному масштабах. Життєдіяльність людей триває у просторі, що називається географічним середовищем. Географічне середовище — це та частина географічної оболонки, що найбільш загосподарена людиною і залучена до суспільного виробництва. Тут здійснюються всі види діяльності людей. Стосовно розташування продуктивних сил у науці замість поняття "географічне середовище" часто вдаються до поняття "економіко-географічний простір".

Поняття простору не тотожне поняттю території. Територія — це частина поверхні суходолу, що характеризується двовимірністю, а поняття простору нерозривно пов'язане з поняттям часу. Отож, термін "простір" характеризує відношення об'єктів у їхньому розвитку. Простір-час — загальна форма існування матерії. Простір має такі властивості: протяжність, єдність перервності й безперервності.

Виробництво не обов'язково пов'язується з територією але якщо такий зв'язок є, то ми маємо до діла з географічним простором. Географічний простір - це сукупність стосунків між географічними об'єктами, що розташовуються на конкретній території й розвиваються в часі. Якщо ж ідеться не просто про географічні об'єкти, а про об'єкти соціально-економічної сфери, то ми вживаємо термін "економіко-географічний простір".

Економіко-географічний простір формується господарськими об'єктами та їхніми зв'язками на певній території. Об'єкт (підприємство) впливає на навколишню територію у трьох напрямах: виробництво, населення, природа. Формується три ареали впливу: виробничий, соціальний, економічний. Три ареали разом творять економіко-географічне поле підприємства. Перетин множини полів різних об'єктів дає нам економіко-географічний простір. Він характеризується комплексністю території та дуже тісним зв'язком об'єкта з територією. А коли наперед висуваються не територія, а організаційно-господарські зв'язки, виявлені через систему управління, то вживається термін "економічний простір". Кожний керований господарський об'єкт входить до економічного поля. Існують економічні поля підприємства, фірми, концерну тощо. Перетин економічних полів утворює економічний простір — сукупність економічних стосунків на даній території, що виявляються через відношення управління. Економічний простір не так жорстко пов'язаний з територією, як економіко-географічний, бо відношення управління можуть формуватися між дуже віддаленими об'єктами. Крім того, якщо в економіко-географічному просторі зв'язок між виробництвом, соціумом і природою здійснюється безпосередньо, то в економічному — опосередковано. Тому економічний простір не завжди суміщається з економіко-географічним, але чим більше вони суміщаються, тим більше можливостей для оптимальних розв'язань.

Питання для самоконтролю

1. Що вивчає курс "Розміщення продуктивних сил України"?

2. Яке місце посідає курс РПС у системі наук?

3. Проілюструйте на прикладах зв'язок РПС з іншими науками.

4. Що ви знаєте про сучасний адміністративний поділ території України?

5. Сутність понять "продуктивні сили", "виробничі відношення", "територіальний поділ праці", "територіальна структура господарства", "галузева структура господарства", "територіальна організація суспільства".

6. Визначте предмет науки "Розміщення продуктивних сил".

7. Визначте сучасні завдання дисципліни РПС.

8. Які фактори впливають на рівень територіального поділу праці?

Читайте також:

1. II. Мета вивчення курсу.
2. V. Завдання.
3. VІ. Підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
4. Адаптація персоналу: цілі та завдання. Введення у посаду
5. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
6. АКТУАЛЬНI ПРОБЛЕМИ І ЗАВДАННЯ КУРСУ РОЗМIЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ
7. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.
8. Актуальність курсу історіософії історії України
9. Актуальність курсу «Історіософія історії України».
10. Аналіз руху грошових коштів у контексті нової фінансової звітності Важливим завданням аналізу фінансового стану підприємства є оцінка руху грошових коштів підприємства.
11. Аудит, його мета та завдання
12. Багатокритеріальні завдання оптимального керування

Переглядів: 885