• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Діалектичний взаємозв’язок філософії і науки

План

Тема 9. Наука в сучасному світі

1. Діалектичний взаємозв’язок філософії і науки.

2. Етика науки.

Філософія є більш загальною мисленнєвою структурою порівняно з окремими науками. Філософське знання виконує функції інтегративної матриці відносно окремих наук і особливо фундаментальних теорій. У той же час філософія та наука є органічними елементами більш широкої реальності – культури як сукупності всіх засобів взаємодії людини з оточуючою її дійсністю, як тотального досвіду опанування людиною світу та адаптації до нього.

За багатовікову історію співіснування філософії і науки як самостійних форм пізнавальної діяльності людини було реалізовано три типи їх взаємовідносин. Історично перший тип, який називають метафізичною (трансценденталістською) концепцією, відповідає першому етапу взаємовідносин між ними. Він охоплює тривалий період до середини XIX ст. Коротко цю концепцію можна виразити формулою „Філософія – наука наук” (або „Філософія – цариця наук”). Гносеологічні підстави для такого висновку були такі:

Таким чином, істини філософії вірогідніші за істини окремих наук за своїм гносеологічним походженням і статусом; окремі науки своїми методами не здатні досягти необхідно істинного, тим більше загального знання. Тому вони повинні спиратися на філософське знання як на свій фундамент.

Після наукової революції XVII ст. починається стрімкий розвиток окремих наук, експериментально-математичного природознавства, утворення нової системи вищої освіти. Окремі науки починають відігравати все більшу роль у розвитку виробництва, загальній системі культури. Поступово вони оформляються у відносно самостійну підсистему, розвиток якої все більшою мірою починає визначатися її внутрішніми потребами і закономірностями. Наука все більше усвідомлювала себе в якості особливого, самостійного відносно філософії раціонального пізнання.

У 30-х роках XIX ст. незадоволеність учених менторською оцінкою з боку філософів, яка стала гальмом у розвитку науки, привела до формування позитивістської концепції співвідношення філософії і науки (О. Конт, Г. Спенсер, Д. Мілль). Її сутність висловив О. Конт: „Наука – сама по собі філософія”. Згідно з О. Контом, філософія відіграла свою позитивну роль у період становлення науки. Коли наука міцно стала на власні ноги, умоглядні, філософські спекуляції стали руйнувати точну емпіричну мову наукових теорій. Головним критерієм і надійною основою наукових теорій ХІХ ст. вважалась ступінь відповідності даним спостереження і експерименту. Соціальною базою негативного ставлення значної частини вчених до філософії як необхідної і важливої умови розвитку науки є те, що більшість учених (приблизно 97 %) займаються емпіричними і прикладними дослідженнями, які безпосередньо не потребують професійного знання філософії. Як показує досвід розвитку науки, лише 3 % учених-теоретиків активно використовують когнітивні ресурси філософії, знаходяться з нею в постійному контакті, утворюють нові фундаментальні напрями і програми наукових досліджень. Як відомо, наукові теорії логічно не виводяться з емпіричного досвіду, один і той же емпіричний досвід у принципі можна сполучити з різними теоретичними схемами. Таким чином, емпіричний досвід має локальний характер, не може обґрунтувати остаточний вибір на користь тієї чи іншої гіпотези. Філософія допомагає вписати, асимілювати ту чи іншу наукову концепцію в систему культури.

У сучасній культурі поширена концепція, яка пропагує дуалізм у взаємовідношенні філософії і науки. На думку представників цієї концепції, функціонування філософії і науки відбувається незалежно одна від одної. Існує нібито дві суттєво різні культури, дві ментальні реальності. Природознавча головним чином ґрунтується на прагматичній меті, виконує утилітарні функції для виживання людства за рахунок розвитку матеріального виробництва. Поряд із релігією, мистецтвом, історією філософія належить до гуманітарної культури. Для філософії предметом дослідження є не світ і його закони, а людина і її ставлення до оточуючих подій. Ставлення людини до світу задається системою цінностей. Світ цінностей є головним предметом філософії. Екзистенціалісти вважають, що зв’язок науки з філософією несе шкоду останній, тому що відволікає від дослідження внутрішнього досвіду переживання цінностей. Вивчення життя, мистецтва, історії набагато важливіше, ніж знання законів і наукових теорій.

На нашу думку, найбільш коректною і прийнятною є діалектична концепція взаємовідношення філософії і науки, згідно з якою оптимальний розвиток філософії і науки потребує їх внутрішнього, необхідного, суттєвого взаємозв’язку на принципах рівності. Як відносно самостійні теоретичні системи вони взаємно доповнюють одна одну. Підтвердженням того є діяльність мислителів (Р. Декарта, Г. Лейбніца, Б. Паскаля, А. Ейнштейна, В. Гайзенберга та інших), які зробили великий внесок у розвиток філософії науки і розв’язання важливих філософських проблем.

Звернення вчених до філософії зумовлено тим, що їх творча діяльність відбувається під постійним впливом культурних процесів свого часу. В науці безпередумовного знання не існує. Важливим фактором розвитку науки є культурний фон, одним з головних складових якого є філософія. Філософські підстави науки є тою посередницькою ланкою, котра пов’язує філософське знання з конкретно-науковим. Вони являють собою межове знання, що пов’язує філософію і науку.

У методології науки розрізняють онтологічні, гносеологічні і методологічні філософські основи науки. До онтологічних основ науки відносять уявлення про картину світу, типи матеріальних систем, характер їх детермінації та ін. Гносеологічні основи науки включають положення про характер наукового пізнавального процесу, співвідношення емпіричного й теоретичного, про статус теоретичних понять тощо. Уявлення про методи наукового дослідження, способи доведення та обґрунтування окремих компонентів теорії та інше входять до методологічних основ науки.

Зв’язок із філософією потрібен науковій теорії як на етапі її формування, так і на етапі її обґрунтування. Саме теоретики науки часто звертаються до філософії, коли виникає потреба у висуванні, аналізі й обґрунтуванні базових абстракцій та ідеалізацій. В еволюційні періоди розвитку науки вплив філософії має опосередкований характер. У періоди наукових революцій (революції в природознавстві в XVII ст., революції у фізиці і математиці в кінці ХІХ – на початку ХХ ст., сучасна науково-технологічна революція), коли відбувається зміна наукових теорій, переглядаються фундаментальні теоретичні уявлення, різко активізується потреба у філософських напрацюваннях. У той же час ефективна робота філософів науки потребує від них глибоких, професійних знань історії науки та її окремих галузей.

Таким чином, аналіз природи філософського та конкретно-наукового знання, механізмів їх функціонування і розвитку показує, що, незважаючи на якісні відміни між ними, філософія й конкретні науки змушені звертатися один до одного. Взаємозв’язок між ними має характер діалектичної єдності якісно різних рівнів у межах загального раціонального способу пізнання як цілого. Як і всіляка діалектична єдність, єдність філософського та конкретно-наукового знання має опосередкований характер.

Знаменно, що розвиток науки в другій половині ХХ ст. показує, що розкол між природознавством і гуманітарними науками починає невпинно переборюватися. Цей процес іде на різних рівнях і в різних формах: на рівні чистої логіки, утворення теоретичних моделей виникнення, функціонування і еволюції складних систем, теоретичних ідей та ін. Наприклад, ідея еволюції, яка набула розвитку в біології і соціальних науках, прийшла в сучасну фізику.

Читайте також:

1. АГД як галузь економічної науки
2. Антиінфляційна політика. Взаємозв’язок інфляції та безробіття.
3. Антропологічна спрямованість філософії Г.С.Сковороди.
4. АПОЛОГІЯ «НАДЛЮДИНИ» У ФІЛОСОФІЇ Ф. НІЦШЕ
5. Б. Обчислювальні науки
6. Біосфера, її складові, взаємозв’язок між ними.
7. В системі вищої освіти і науки України
8. Взаємовідношення віри і розуму, філософії та теології у Фоми Аквінського та пізній схоластиці.
9. Взаємовідношення віри і розуму, філософії та теології у Фоми Аквінського та пізній схоластиці.
10. Взаємодія науки, техніки і виробництва
11. Взаємодія науки, техніки і виробництва
12. Взаємозв’язок бюджету з іншими фінансовими планами

Переглядів: 1621