Технології розробки

Крім системи розробки важлива технологія розробки. Технологічні показники - поточний і накопичений видобуток нафти, темпи розробки, пластовий тиск і температура, газовий фактор, нафтовіддача. Широко використовують термохімічні методи вилучення нафти, біохімічні.

Шахтний метод розробки нафтових родовищ. Видобуток нафтонасичених порід при цьому здійснюється в підземних виробках або свердловинах (до 400м), за допомогою очисних (підривні роботи й транспортування на поверхню), дренажних (із бурових свердловин у виробках – природно, і термічним – пара, газ, гаряча вода) і комбінованих систем. Підземна розробка нафти розпочата з 1917 р у Франції, проходився штрек над нафтоносним пластом, через певний інтервал проходилися колодязі вниз, нафта відкачувалася помпами. Перший шахтовий спосіб – дренування пласта галереями, каналами і штреками, проведених безпосередньо у пластах. На рисунках показані похилі профілі галерей та горизонтальний переріз із свердловинами (рис.4). З 1932 р. використовувався комбінований шахтно-свердловинний метод (другий шахтний спосіб), який полягає в тому, що з вибоїв поперечних галерей стали бурити обертовим способом горизонтальні свердловини (рис. 5). Для того, щоб мінімізувати ризик при шахтному видобуванні нафти та максимально поліпшити умови роботи була розроблена система Рені (Renny). За системою Рені прокладалися польові штреки вище покрівлі, або нижче підошви пласта, а вздовж всього штреку через кожні 4-5 м бурили короткі свердловини, за допомогою яких здійснювалася експлуатація родовища, при цьому нафта і газ трубами відводилися в сепаратори, а після їх розділення вони насосами і компресорами відкачувалися на поверхню. Більш відома у світі система Райта (рис. 6), суть якої полягає в прокладанні шахти через всю товщу продуктивних пластів та бурінні довгих радіальних свердловин у всіх напрямках, що охоплюють всю довжину пласта. Видобута нафта збиралася у колекторі на вибої і потім відпомповувалася на поверхню. Свердловини мали діаметр 50-75 мм та довжину до 800 м. Якщо нафта в’язка, то в пласти нагнітають перегрітий водяний пар (Ярегське родовище, Комі), інші свердловини при цьому видавали нафто-водяну суміш, після її відстою в камерах збору рідини нафта і вода відпомповуються на поверхню роздільно. Далі на поверхні відбувається підготовка нафти (очищення, деемульсація, знесолення) та подача на залізничний транспорт. Шахтний метод дуже трудомісткий і дорогий.

Рисунок 4- Профілі галерей

Рисунок 5 - Поперечні галереї з горизонтальними свердловинами

Рисунок 6 - Схема видобування за Райтом: 1 - колектор для нафти; 2 - помпа; 3 - питома стінка; 4 – пробурені похилі свердловини.

Теплові методи використовуються для видобування високов’язкої нафти. При цьому розрізняють теплові методи прогрівання привібійної зони пласта за рахунок гирлових та глибинних нагрівачів, а також за рахунок енергії та палива самого нафтового пласта.

Розроблений метод підземного розчинення нафти водою при температурі більшій 300⁰С та при тиску, більшому за 20 мПа. Нагрівання привибійної зони здійснюється за рахунок гарячої води, пари, газу, термохімічного та електротеплового прогрівання, а також у їх поєднанні з кислотною обробкою, поверхнево активними речовинами тощо. Використання електронагрівачів виявилося неефективним.

При підведенні тепла до вибою свердловини з поверхні гарячий теплоносій подають до пласта через труби, що призводить до великих втрат теплової енергії.

Внутрішньопластове горіння ефективно нагріває нафту (рис. 7). При створенні у пласті вогнища горіння, окрім процесу горіння відбувається конвективне перенесення тепла потоками повітря та продуктами горіння. В якості окислювача використовується атмосферне повітря, яке подається в пласт, а як паливо – пластова нафта, або газоповітряна суміш, яка подається через свердловину. Для стабілізації горіння у нафтовий пласт подають недостаючу кількість палива разом із повітрям. По шляху руху вогнища горіння ширина паливної зони в пласті збільшується. Створюють вогнище горіння за допомогою вибійного пальника або електронагрівача, які піднімають температуру на вибої до точки самоспалаху нафти, а потім нагнітають у свердловину повітря.

Для видобування озокериту використовується пошаровий спосіб короткими лавами, потім відбувається підняття руди на поверхню та її насипна переробка (Ферганський Кара-Тау, Східні Карпати).

Рисунок 7 - Поширення фронту внутрішньопластового горіння:

1 – нагнітальна свердловина; 2 – парове плато; 3 – експлуатаційна свердловина; 4 – випалена зона; 5 – фронт горіння; 6 – зона пари; 7 – вал гарячої води та легких вуглеводнів; 8 – вал нафти

Свердловині методи розробки нафтових, газових та газоконденсатних родовищ включає ручне буріння, ударне, роторне, турбінне (у морі). Використовують глибинні (штангові плунжерні) насоси й газліфт (газ надлишкового тиску), фонтанний спосіб, потім почали використовувати насосний і компресорний способи. З 1950г використовується технологія підтримки пластового тиску.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ПЕРЕДМОВА	\|	Способи експлуатації нафто-газових свердловин.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.