Роль суду у протидії злочинності.

У доповіді з нагоди Дня працівників суду 15 грудня 2003 р. голова Верховного Суду України В.Т. Маляренко звернув увагу громадськості на те, що саме суд охороняє від будь-яких посягань на закон, права й свободи, честь і гідність, законні інтереси кожної фізичної особи, законні інтереси та ділову репутацію кожної юридичної особи, держави в цілому; лише суд засуджує та виправдовує, а від судової практики залежить рівень законності й правопорядку в державі, а також справедливість і спокій у суспільстві.[1]

Позиція В.Т.Маляренка повністю знаходить підтвердження у статті 2 Закону України „Про судоустрій України”[2], якою визначені завдання суду - забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Без сумніву, реалізація вказаних завдань суду забезпечується і закріпленням у ч. 2 ст. 124 Конституції України[3] (норми прямої дії) положення про поширення юрисдикції судів на всі правовідносини в державі.

Замислюючись над питанням ролі суду в протидії злочинності, зазначимо, що судова влада, як вид державної влади в Україні, реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства.

У ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України (надалі - КПК) законодавчо закріплюються завдання кримінального судочинства – охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону, з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до кримінальної відповідальності і жоден невинний не був покараний.

Враховуючи завдання суду при здійсненні кримінального судочинства, він небезпідставно відноситься кримінологами України до кола суб’єктів протидії злочинності. Приймаючи до уваги особливий статус суду - одна з небагатьох структур держави, що має реальну владу і є єдиною структурою, неповага чи інше зневажання якої караються[4], актуальним на сьогодні є визначення його ролі в протидії злочинності, що надасть змогу охарактеризувати та визначити його місце серед багатьох суб’єктів протидії злочинності.

Ми пропонуємо(і робимо це неодноразово[5])вживати для охоплення та інтеграції всіх досліджених кримінологами видів діяльності та заходів по недопущенню вчинення злочинів, боротьбі з ними термін “протидія злочинності”.Обґрунтовуючи пропозицію про вживання такого терміна, зазначимо, що до числа найбільш розповсюджених підходів до протидії злочинності відносять: 1) попередження злочинності; 2) профілактику злочинності; 3) боротьбу зі злочинністю; 4) контроль злочинності.[6] При цьому, вважаємо, що:

1) під попередженням злочинності необхідно визнавати діяльність, спрямовану на утримання громадян від вчинення злочинів;

2) в рамках кримінологічної теорії слід досліджувати два аспекти профілактики злочинності:

- захист від злочинності потенційних жертв (віктимологічна профілактика);

- захист суспільства і окремих людей від ураження злочинністю;

3) боротьбу зі злочинністю можна представити як діяльність по:

- порушенню кримінальної справи;

- розшуку злочинця;

- затриманню злочинця;

- притягненню злочинця як обвинуваченого;

- постановленню вироку щодо злочинця;

- виконання вироку щодо злочинця;

4) контроль злочинності, на нашу думку, можливий без втручання у такі сфери як попередження, профілактика та боротьба, і представляється нам у здійсненні:

- аналізу джерел інформації про і ії показники;

- розрахунку коефіцієнтів злочинності і ії структури;

- дослідженнi злочинності в динаміці;

- дослідженнi злочинності в соціальному контексті;

- дослідженнi „зовнішніх” і „внутрішніх” характеристик злочинності;

- дослідженнi латентності злочинності.

Отже, протидія злочинності складає систему заходів з ії попередження, профілактики, боротьби з нею і ії контролю.

Враховуючи наведене, спробуємо шляхом аналізу чинного кримінально-процесуального законодавства визначити коло повноважень суду по здійсненню заходів з попередження злочинності, ії профілактики, боротьби з нею та ії контролю, що надасть можливість реально визначити сукупність, види та форми таких заходів.

Попередження злочинності.

Згідно зі ст. 20 КПК розгляд кримінальних справ у всіх судах є відкритим (за винятком окремих випадків). Така гласність судового розгляду впливає на свідомість громадян, присутніх в залі судового засідання, і ми глибоко впевнені, здійснює свій попереджувальний вплив. Крім того, вироки суду у всіх випадках проголошуються публічно, що дає можливість заохотити громадськість до правослухняної поведінки – антиподу поведінки злочинної.

На стадії порушення кримінальної справи, якщо в результаті перевірки заяви чи повідомлення про злочин, що надійшли, не встановлено підстав для порушення кримінальної справи, але матеріали перевірки містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплінарного проступку чи іншого порушення громадського порядку, ст. 99 КПК надає суду право, відмовивши в порушенні кримінальної справи, надіслати заяву або повідомлення на розгляд громадській організації, службі в справах неповнолітніх, трудовому колективу або власнику підприємства, установи, організації чи уповноваженому ним органу для вжиття відповідних заходів впливу або передати матеріали для застосування в установленому порядку заходів адміністративного стягнення. Такі заходи суду, в разі застосування відповідних стягнень, неодмінно повинні вплинути на свідомість правопорушника і утримати його від вчинення правопорушень (в тому числі і злочинів) в подальшому.

До того ж, з метою утримання особи від продовження злочинної діяльності суд має всі підстави до застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту на стадії досудового слідства (ст. 165 КПК), на стадії попереднього розгляду справи суддею(ст. 253 КПК), під час розгляду справи в суді (ст. 274 КПК), при постановленні вироку (ст. 343 КПК). Застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, з кримінологічної точки зору, можна розцінити як захист суспільства, людей, і навіть жертв цього ж злочину.

При провадженні судового розгляду кримінальної справи суд, керуючись ст. 23-2 КПК виносить окрему ухвалу, якою вимагає усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину. Такий захід суду необхідно розцінити і як попередження злочинів у майбутньому, і як профілактику злочинності. На стадії постановлення вироку, визначаючи міру покарання, суд повинен враховувати, що призначене покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів.

Профілактика злочинності.

На стадії порушення кримінальної справи, згідно ст. 97 КПК, при прийнятті заяв і повідомлень про злочини та їх розгляді суддею вживається всіх можливих заходів, щоб запобігти злочинові або припинити його.

Крім того, при прийнятті заяв і повідомлень про злочини та їх розгляді, за наявності відповідних підстав, що свідчать про реальну загрозу життю та здоров'ю особи, яка повідомила про злочин, ст. 97 КПК зобов’язує суд вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки заявника, а також членів його сім'ї та близьких родичів, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на заявника.

На стадії попереднього розгляду кримінальної справи, ст. 253 КПК уповноважує суд, в разі прийняття рішення про призначення справи до судового розгляду, призначити розгляд справи у закритому судовому засіданні, що є одним із заходів забезпечення безпеки.

Ці вищевказані дії суду слід визнати такими, що спрямовані тільки на захист потенційних жертв злочину, а в цілому - на захист суспільства і окремих людей від ураження злочинністю.

Боротьба суду зі злочинністю.

Боротьба суду зі злочинністю, на нашу думку, проявляється у реалізації ним всіх наданих йому законом повноважень по здійсненню кримінального судочинства, оскільки їх реалізація в кінцевому рахунку повинна привести до засудження винної особи. Аналіз кримінально-процесуального закону дозволяє виділити наступні повноваження суду, реалізація яких несе характер боротьби зі злочинністю.

Ст. 4 КПК закріплюється обов’язок суду в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.

Законодавцем у ст. 96 КПК закріплено положення про те, що, якщо усна заява про явку з повинною зроблена в судовому засіданні, то відомості про особу заявника і зміст його заяви заносяться до протоколу судового засідання і підписуються заявником, а головуючий протягом трьох днів надсилає витяг із протоколу судового засідання відповідному прокурору. Важливим є той факт, що прийняття заяви і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають віданню суду, є згідно ст. 97 КПК його обов’язком. Зазначимо, що за результатом такого розгляду суд може порушити кримінальну справу і направити заяву або повідомлення за належністю.

У справах приватного обвинувачення суддя, одержавши від потерпілого скаргу, за наявності достатніх даних, які вказують на вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 27 КПК, порушує кримінальну справу і призначає її до розгляду (ст. 251 КПК). Важливим належить визнати і надання права суду скасовувати постанову про відмову в порушенні справи і повертати матеріали для проведення додаткової перевірки (ст. 236-2 КПК), скасовувати постанову про закриття справи і направляти справу прокурору для відновлення слідства або дізнання (ст. 236-6 КПК). На стадії порушення кримінальної справисуддя вправі прийняти рішення про заборону особі, щодо якої порушено кримінальну справу, виїжджати за межі України до закінчення судового розгляду (ст. 98-1 КПК).

На стадії досудового слідства судді надаються повноваження з прийняття постанов про проведення обшуку (ст. 177 КПК), примусову виїмку із житла чи іншого володіння особи (ст. 178 КПК), а голові апеляційного суду виносити постанову про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв'язку (ст. 187 КПК). Огляд кореспонденції в установі зв'язку (ст. 187-1 КПК), огляд житла чи іншого володіння особи (ст. 190 КПК) також проводиться за рішенням суду. Під час попереднього розгляду кримінальної справи, суддя, не вирішуючи наперед питання про винуватість, має право виносити постанову про призначення справи до судового розгляду (ст. 245 КПК), повернення справи на додаткове розслідування (у випадках, коли під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства були допущені такі порушення вимог КПК, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду; для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб, якщо окремий розгляд справи щодо них неможливий; у випадках наявності підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, чи для пред'явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пред'явлено) (ст. 246 КПК). Суддя в цій стадії кримінального процесу наділений повноваженнями мотивованою постановою закривати справу (ст. 248 КПК), зупиняти провадження в справі (до розшуку обвинуваченого; в разі захворювання обвинуваченого, що виключає можливість його участі в судовому розгляді справи), направляти справу за підсудністю (ст. 249 КПК). З метою попередження постановлення в подальшому незаконного вироку, суддя своєю постановою може повернути справу прокурору у разі, якщо прокурором були суттєво порушені вимоги ст.ст. 228-232 КПК, для усунення виявлених порушень (ст. 249-1 КПК). Коли дані судового слідства вказують, що підсудний вчинив ще й інший злочин, по якому обвинувачення не було йому пред'явлено, суд, не зупиняючи розгляду справи, виносить ухвалу, а суддя - постанову, якими про вчинення цього злочину повідомляє прокурора (ст. 276 КПК). Суд, встановивши під час судового слідства, що злочин вчинила будь-яка з осіб, не притягнутих до кримінальної відповідальності, виносить мотивовану ухвалу, а суддя - постанову, якими про вчинення цього злочину повідомляє прокурора або направляє все провадження в справі для проведення досудового слідства чи дізнання (ст. 278). Одночасно з постановленням вироку суд своєю ухвалою, а суддя постановою вправі поставити перед прокурором питання про притягнення до відповідальності свідка, потерпілого, експерта або перекладача за завідомо неправдиві показання, висновок чи неправильний переклад (ст. 279 КПК).

Під час проведення судового слідства суд наділений повноваженнями проводити допит підсудного (ст. 300 КПК), допит свідка (ст.ст. 303, 304, 307 КПК), допит потерпілого (ст. 308 КПК), пред'явлення для впізнання (ст. 309 КПК), проведення експертизи в суді (ст.ст. 310, 312 КПК), допит експерта в суді (ст. 311 КПК), огляд речових доказів (ст. 313 КПК), огляд і оголошення документів (ст. 314 КПК), огляд місця події (ст. 315 КПК), судові доручення (ст. 315-1 КПК).

Постановляючи вирок, саме суд вирішує питання про те: 1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний; 2) чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений; 3) чи винен підсудний у вчиненні цього злочину; 4) чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин; 5) чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання підсудного, і які саме; 6) яка саме міра покарання повинна бути призначена підсудному і чи повинен він її відбувати (ст. 324 КПК).

Реалізація наведених вище повноважень суду безперечно несе характер боротьби зі злочинністю

Контроль злочинності.

Дотримуючись вимог ст. 324 КПК - вирішуючи питання про те, чи повинен засуджений відбувати покарання, суд не тільки приймає до уваги тяжкість вчиненого злочину, а й особистість злочинця. Отже, характерним для суду є вивчення особистості засудженого, що дає можливість шляхом узагальнення судової практики визначити тенденції та динаміку розвитку окремих видів злочинності. Це дає підстави стверджувати про здіснення контролю злочинності з боку суду.

Продовжуючи розгляд питання контролю злочинності з боку суду, необхідно привернути увагу на постійне здійснення судами України аналітичної роботи.

Зазначене вище доводить значний обсяг заходів суду по аналізу інформації про злочинність.

Розкриваючи роль судової влади, кримінолог Джон Хаган (John Hagan) пише, що судді повинні нести найсуворішу відповідальність за рішення, що ними приймаються - рішення, котрі, порівняно з іншими рішеннями системи кримінального судочинства, найбільше привертають соціальну наукову увагу.[7] Хочемо знову звернутись до ч. 5 ст. 124 Конституції України[8] і наголосити на тому, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими для виконання на всій території України. Аналіз даної норми Конституції України показує, що ухвалення судових рішень від імені держави підвищує авторитет даного документу та органу, який його приймає, підвищує відповідальність судді за правильне здійснення правосуддя та прирівнює рішення до закону. Тобто рішення суду несе нормативний характер.

Проведений у цій статті аналіз не можна визнати остаточним. Нажаль, вимоги щодо обсягу даної статті не дозволяють вичерпно дослідити усі повноваження суду та визначити їх вплив на злочинність. Однак, і такий аналіз дозволяє прийти автору до певних висновків.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Служба безпеки України	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.