• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Загальна система оподаткування 2 страница

3. Оцінка об’єктів обліку.

Література

Див. п.п. 1, 3, 17, 19, 22, 25-32, 38, 39,44, 45, 49, 57, 65, 66, 67, 69, 70, 74, 77, 81, 82, 84, 94 із списку літератури.

1. Оцінка як система вартісного виміру: поняття, значення, методи

Оцінка господарських засобів (активів) та їх джерел (капіталу та зобов'язань) є відправним моментом бухгалтерського обліку і реальною основою його побудови.

Оцінка – це спосіб вартісного вимірювання господарських засобів, джерел їх утворення. Оцінка включає три елементи:

1) об'єкт або подію;

2) належну до кількісної оцінки властивість (якість, ознаку, характеристику);

3) шкалу виміру або сукупність одиниць виразу властивості.

Об'єктами оцінки в бухгалтерському обліку є основні засоби, нематеріальні активи, капітальні і фінансові інвестиції, запаси, дебіторська заборгованість, довгострокові і поточні зобов'язання.

В основу оцінки господарських засобів покладено оптові, роздрібні, середньозважені, розрахункові, облікові та інші ціни. Найбільш поширеними є оптові та роздрібні ціни.

Основні вимоги до оцінки:

1) реальна оцінка;

2) доречність оцінки;

3) вимога до єдності;

4) обачність.

Оцінка в бухгалтерському обліку необхідна у процесі господарської діяльності: при надходженні й вибутті активів; при виникненні прав і зобов'язань; при здійсненні таких операцій, як купівля-продаж, оренда майна, застава, страхування, інвестування, переоцінка активів, при створенні, об'єднанні, ліквідації підприємства; при виконанні права успадкування, виконанні судового рішення тощо.

Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку передбачають можливість

декількох різних основ оцінки одночасно з різним ступенем та в різних комбінаціях. Виділяють такі бази оцінки:історична собівартість; поточна собівартість; вартість реалізації (погашення); теперішня вартість.

2. Калькуляція в системі бухгалтерського обліку: поняття, значення, види, класифікація витрат

НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Виражені в грошовій формі поточні витрати є собівартістю, яка виступає одним з основних показників діяльності підприємства.

Відповідно до національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку собівартість – це витрати у вартісному вираженні, пов'язані з виробництвом і придбанням певного активу.

Для визначення собівартості використовується спосіб, який називається калькуляцією.

Калькуляція (лат. calculacio – обчислення) – бухгалтерська категорія, яка є способом групування витрат, визначення собівартості отриманих матеріальних цінностей, виготовленої продукції і виконаних робіт.

Калькулювання — сукупність прийомів аналітичного обліку витрат на виробництво й розрахункових процедур визначення собівартості продукту.

Калькулювання спрямовано на виявлення собівартості результату виробництва.

Об'єктами калькулювання виступають продукти праці — види продуктів, напівфабрикатів, часткових продуктів (деталі, вузли) різного ступеня готовності, робіт, послуг, за якими необхідна інформація про їхню собівартість.

Суть калькулювання як елементу методу бухгалтерського обліку полягає в обчисленні у грошовому вираженні витрат підприємства на придбання, виробництво окремого виду матеріальних цінностей, виробів (виконання робіт, надання послуг) і витрат на реалізацію (збут).

В залежності від часу складання і призначення калькуляції бувають:

- планові (нормативні);

- звітні калькуляції.

Калькулювання собівартості продукції – це процес обчислення вартості об'єкта обліку, який здійснюється різними методами в залежності від виду, типу і характеру організації виробництва.

Об'єктами калькулювання собівартості виробництва продукції є витрати виробництва, які реально виникають і які згруповані за відповідними ознаками для формування показників собівартості.

Метод калькулювання – це сукупність способів аналітичного обліку витрат на виробництво та прийомів обчислення собівартості калькуляційних об'єктів. Методи калькулювання відрізняються методикою калькуляційного обліку та способами калькуляції. У вітчизняній літературі найчастіше зустрічаються: простий метод, попередільний (попроцесний) метод, позамовний метод, нормативний метод.

Собівартість продукції залежно від обсягу витрат, що включаються в неї, поділяється на: технологічну та виробничу собівартість.

Класифікація витрат за місцями виникнення має значення для нормування витрат, контролю за їх здійсненням, обчислення виробничої собівартості в структурних підрозділах основного, допоміжного та іншого виробництва підприємства, а також спрощенню розрахункових процедур з розподілу накладних витрат.

Класифікація витрат за економічними елементами є єдиною для всіх економічних галузей (промисловості, сільського господарства, будівництва, торгівлі).

Витрати класифікують за такими ознаками.

За економічним змістом: витрати засобів праці, предметів праці, живої праці.

Щодо фаз кругообігу виробничих фондів (засобів): постачальницько-заготівельні витрати, виробничі, витрати на збут.

Щодо технологічного процесу: основні — витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням продукту, які виникають в однократному процесі виробництва; накладні — витрати на обслуговування та управління.

За способом віднесення на собівартість: прямі — включаються до собівартості безпосередньо, непрямі — включаються до собівартості шляхом розподілу за певними критеріями.

Щодо обсягу виробництва: постійні витрати не залежать на певному проміжку часу від обсягу виробництва, змінні витрати змінюються (пропорційно, прогресивно, регресивно) при зміні обсягу виробництва.

За складом:одноелементні (прості), комплексні — містять декілька економічних елементів витрат.

За роллю у процесі виробництва (за сферою виникнення): виробничі, невиробничі.

За доцільністю:продуктивні, непродуктивні.

За календарними періодами:поточні, майбутніх періодів, минулих періодів.

За періодичністю виникнення: повсякденні, одноразові.

Щодо готового продукту: витрати в незавершене виробництво, витрати на готовий продукт.

За охопленням плануванням: плановані, неплановані.

За охопленням нормуванням: нормовані, ненормовані.

За можливістю контролю в даному підрозділі й на даному рівні управління: контрольовані, неконтрольовані.

3. Оцінка об’єктів обліку

Для потреб бухгалтерського обліку здійснюють оцінку кожного об'єкта основних засобів. Придбані (створені) основні засоби зараховують на баланс

підприємства за первісною вартістю.

Первісною оцінкою нематеріальних активів є собівартість їх придбання чи створення. Якщо нематеріальний актив надійшов внаслідок обміну на інший актив, то його собівартість визначають за справедливою вартістю отриманого активу, яка дорівнює справедливій вартості переданого активу з урахуванням будь-яких грошових доплат, здійснених під час обмінної операції. Собівартість нематеріального активу, створеного підприємством, включає всі витрати, прямо пов'язані з його створенням та приведенням до стану, придатного для використання за призначенням.

Первісне визнання фінансових інвестицій здійснюється за їхньою історичною собівартістю. Інвестиції в боргові цінні папери оцінюють в обліку за собівартістю їх придбання. Якщо інвестиції (в облігації) мають довгостроковий характер, то різниця між вартістю їх придбання та погашення має амортизуватися з моменту придбання до закінчення строку їхньої дії. Балансова вартість таких довгострокових фінансових інвестицій дорівнює дисконтованій вартості їх погашення в майбутньому.

Придбані або вироблені запаси оцінюються за первісною вартістю. Первісною вартістю виготовлених запасів (а також незавершеного виробництва) є їхня виробнича собівартість.

Оцінка дебіторської заборгованості залежить від виду цієї заборгованості. Поточна оцінка дебіторської заборгованості здійснюється за чистою реалізаційною вартістю, яка визначається як різниця між первісною вартістю та резервом сумнівних боргів.

Грошові кошти та їх еквіваленти в національній валюті оцінюються за номіналом (готівка, гривня на рахунках), грошові кошти та грошові документи в іноземній валюті перераховуються в гривні на дату отримання або на дату складання звітності за курсом НБУ.

Для оцінки зобов'язань можуть бути використані всі зазначені вище основи оцінки: історична собівартість зобов'язання; поточна собівартість зобов'язання; вартість погашення зобов'язання; теперішня вартість зобов'язання.

Питання для самоперевірки.

1. Дайте визначення поняття «оцінка»?

2. Принципи оцінки?

3. Назвіть способи оцінок?

4. Що таке первісна, справедлива та ринкова вартість?

5. Дайте визначення калькуляції?

6. Що є об'єктом калькуляції?

7. Значення калькуляції?

8. Назвіть види калькуляції, які застосовуються у бухгалтерській практиці?

9. Методи калькулювання?

10. Характеристика і визначення витрат?

11. Охарактеризуйте відомі вам методи калькулювання собівартості продукції?

Тема 8. Облік основних господарських процесів

Мета лекції – сформувати систему знань про облік основних господарських процесів.

1. Методологічні основи обліку кругообігу господарських засобів.

2. Облік процесу постачання.

3. Облік процесу виробництва.

4. Облік процесу реалізації і визначення фінансових результатів.

Література:

Див. п.п. 1, 3, 7, 9, 15, 17, 19, 20, 22-52, 57, 68, 69, 80, 82, 83, 87, 90, 92, 93, 96,98 із списку літератури.

1. Методологічні основи обліку кругообігу господарських засобів

Господарська діяльність підприємства пов'язана з використанням коштів, матеріальних і нематеріальних засобів, які постійно перебувають у безперервному русі, кругообороті. Кругооборот засобів здійснюється через господарські процеси. Вони є найважливішим об'єктом бухгалтерського обліку і відображають господарську діяльність кожного підприємства.

Під господарським процесом розуміють сукупність однорідних операцій, спрямованих на виконання певного господарського завдання.

Весь кругообіг господарських засобів можна розділити на три стадії: 1) постачання; 2) виробництва; 3) реалізації.

Загальна схема кругообігу господарських засобів подана на (рис. 7.).

Рис. 7. Загальна схема кругообігу господарських засобів

Схему кругообігу господарських засобів можна відобразити на рахунках бухгалтерського обліку. Для цього необхідно: наявні грошові кошти підприємства покажемо на умовному рахунку “Гроші” (сальдо початкове = А); засоби праці та предмети праці відобразимо на умовному рахунку “Засоби виробництва”; заробітну плату як елемент витрат виробництва — на рахунку “Заробітна плата”; формування собівартості продукції відобразимо на рахунку “Виробництво”; вироблену продукцію на рахунку “Готова продукція”; процес реалізації покажемо на умовному рахунку “Реалізація продукції”; отриманий фінансовий результат — на рахунку “Прибутки або збитки”.

2. Облік процесу постачання

Для забезпечення ритмічної і безперебійної діяльності кожне підприємство повинно мати у своєму розпорядженні певні виробничі запаси. Виходячи із цього, процес постачання є першочерговою умовою забезпечення виконання плану виробництва на підприємстві і пов’язаний із необхідністю забезпечення його предметами праці у відповідності із укладеними щодо цього договорами.

Суть процесу постачання полягає у тому, що частину наявних грошових коштів підприємство спрямовує на закупівлю сировини, матеріалів, комплектуючих і та ін.

Бухгалтерський облік процесу постачання повинен забезпечити керівництво інформацією щодо наявності на підприємстві необхідної номенклатури виробничих запасів (зокрема, за кількісними і якісними ознаками), про стан розрахунків із постачальниками та підрядниками (наявність дебіторської та кредиторської заборгованості) та гранично допустимі строки їх проведення, а також про залучення кредитних ресурсів для забезпечення підприємства необхідними матеріалами (рис. 8).

Рис. 8. Загальна схема кругообігу господарських засобів підприємства, виражена у бухгалтерських рахунках

3. Облік процесу виробництва

Під виробництвом розуміють виготовлення продукції на підприємстві, виконання робіт та надання послуг. Здійснення процесу виробництва можливе лише за умов поєднання засобів праці з предметами праці та при активній ролі у цьому процесі робочої сили.

Завданням обліку процесу виробництва безпосередньо є:

- облік матеріальних і трудових витрат, пов'язаних із процесом виробництва;

- розмежування здійснених витрат між кількістю готової продукції та виробами, що перебувають у незавершеному виробництві;

- визначення собівартості одиниці готової продукції, а також аналіз динаміки зміни структури собівартості продукції у розрізі елементів витрат.

Облік затрат на виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг здійснюється на спеціально відведеному у плані рахунків рахунку 23 «Виробництво», на якому по дебету показуються затрати, пов'язані із виробництвом, а по кредиту — оприбуткування готової продукції на склад підприємства.

Виходячи із цього, за цільовим призначенням виробничі витрати поділяються на: основні та накладні витрати.

4. Облік процесу реалізації і визначення фінансових результатів

Процес реалізації являє собою завершальну стадію кругообігу господарських засобів, яка безпосередньо пов’язана із реалізацією готової продукції, виконаних робіт та наданих послуг підприємством і, як наслідок, із визначенням фінансового результату його діяльності.

Завданнями обліку процесу реалізації є:

- визначення кількості та вартості відвантаженої продукції (за обліковими цінами);

- визначення заборгованості покупців перед підприємством за

відвантажену їм продукцію, виконані роботи та надані послуги згідно договорів (за цінами реалізації);

- дотримання строків поставок готової продукції, виконання робіт та надання послуг, а також термінів оплати зі сторони споживачів;

- облік витрат пов’язаних із збутом (реалізацією, продажем) продукції, товарів, робіт і послуг, а також просування їх на споживчому ринку (витрати на маркетинг та рекламу);

- визначення фінансового результату (отримання прибутку або збитку) від реалізації продукції, виконаних робіт та наданих послуг підприємством як в цілому, так і у розрізі конкретних номенклатурних груп товарів та ін.

Питання для самоперевірки.

1. Обґрунтуйте значення господарських процесів як об'єкта бухгалтерського обліку?

2. Назвіть основні господарські процеси та дайте їх характеристику?

3. Розкрийте зміст стадій процесу кругообороту капіталу?

4. Якою є економічна суть процесу постачання?

5. Які показники формуються у процесі обліку придбання матеріальних цінностей?

6. Що включається до первинної (фактичної) собівартості придбаних матеріальних цінностей?

7. Як здійснюють облік транспортно-заготівельних витрат?

8. Які є методи списання вартості відпущених запасів? Назвіть їх переваги та недоліки?

9. Розкрийте економічну сутність процесу виробництва?

10. Які завдання постають перед бухгалтерським обліком процесу виробництва?

11. Які завдання ставить перед собою облік реалізації готової продукції робіт і послуг?

12. Поясніть схему обліку процесу реалізації?

13. Аргументуйте значення та роль обліку фінансових результатів?

14. Які рахунки використовуються для обліку відображення фінансових результатів?

15. Які рахунки використовуються для обліку використання прибутку?

Тема 9. Облікові регістри, техніка і форми та організація обліку на підприємстві

Мета лекції – сформувати систему знань про облікові регістри, техніку і форми та організацію обліку на промислових підприємствах.

1. Облікові регістри бухгалтерського обліку.

2. Форми бухгалтерського обліку.

3. Виправлення помилок в облікових регістрах і звітності.

4. Організація обліку в Україні.

5. Форми організації бухгалтерського обліку на підприємствах.

Література:

Див. п.п. 3, 4, 9, 10, 17, 19, 20, 22, 54, 55, 56, 58, 66, 69, 70, 77, 81, 82, 84, 85, 89, 94, 96, 97 із списку літератури.

1. Облікові регістри бухгалтерського обліку

З метою хронологічного, систематичного або комбінованого накопичення, групування та узагальнення інформації про господарські операції, що містяться у прийнятих до обліку первинних документах, використовуються облікові регістри (книги, відомості, журнали тощо).

Облікові регістри –це документи для реєстрації і групування даних бухгалтерського обліку про наявність засобів та операцій з ними, зафіксованих у первинних носіях інформації.

Аналітичні дані в облікових регістрах мають узгоджуватися з даними синтетичного обліку на останнє число місяця. Господарські операції відображаються в облікових регістрах під час надходження первинних документів або підсумками за місяць, в залежності від характеру і змісту операцій. Інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою та змістом. Підсумкові записи в регістрах звіряються з даними первинних документів, які були підставою для записів у них.

Залежно від форми, змісту, способу відображення і накопичення інформації облікові регістри можна класифікувати наступним чином (табл. 1).

Класифікація облікових регістрів

2. Форми бухгалтерського обліку

Форма бухгалтерського обліку виступає як певна система регістрів бухгалтерського обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них. Вона обирається підприємствами самостійно з додержанням єдиних засад бухгалтерського обліку та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.

Виходячи із практики, найбільш поширеними формами бухгалтерського обліку на даний час є журнально-ордерна форма, спрощена та автоматизована (комп’ютерна) форми бухгалтерського обліку.

Наказом Міністерства фінансів України №356 від 29.12.2000 року було затверджено «Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку».

Наказом Міністерства фінансів України №422 від 25.06.2003 р. затверджено «Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку малими підприємствами».

3. Виправлення помилок в облікових регістрах і звітності

При заповненні як первинних документів, так і облікових регістрів допускаються різного роду помилки. Найбільш поширеними помилками в обліку є:

- запис неправильного тексту, що в результаті змінює або зміст операції, або напрямок здійснення певних витрат;

- запис неправильних одиниць виміру матеріальних цінностей, облікової ціни одиниці запасів, що в результаті змінює підсумок по конкретній операції;

- запис неправильних розцінок при виконанні робіт працівниками, що призводить або до заниження, або до завищення фонду оплати праці по підрозділах та підприємству в цілому;

- встановлення неправильної кореспонденції між рахунками, яка призводить в результаті до записів в інших облікових регістрах;

- порушення правил подвійного запису і взаємозв’язків між синтетичними рахунками, субрахунками і аналітичними рахунками;

- неправильне виведення оборотів і сальдо по рахунках та ін.

Помилки можуть бути локальними та транзитними.

Одним із найбільш поширених способів виявлення помилок, допущених в обліку, є пунктування записів.

В залежності від характеру помилок використовують різні способи їх виправлення. Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (наказ Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 р.) передбачено виправлення помилок наступними способами:

1) коректурний;

2) червоного сторно (від’ємних чисел);

3) доповнюючих проведень.

У касових документах і в документах, якими оформлено банківські операції та операції з цінними паперами, виправлення не дозволяються.

Що стосується виправлень у бухгалтерській звітності, то зміна даних звітності внаслідок її перекручування, які відносяться як до поточного, так і до минулого року, проводиться у тому звітному періоді, в якому було виявлено помилки.

4. Організація обліку в Україні

Організація та ведення бухгалтерського обліку в Україні регламентується Законом «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV з останніми змінами і доповненнями від 02.12.2012 р., Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (всього 33), Порядком подання фінансової звітності та низкою інших нормативно-правових актів, які затверджуються Міністерством фінансів України і визначають принципи і методи ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку хоча й ґрунтуються на “Міжнародних стандартах фінансової звітності” (далі – МСФЗ), але все одно відрізняються від них, оскільки українські стандарти не охоплюють усі МСФЗ (наприклад немає стандартів, аналогічних МСБО 26, 34, 40, 41 та МСФЗ 1, 2, 4, 5); національні стандарти встановлюють жорсткі форми фінансової звітності, що обмежує можливість підприємства об’єднувати або виділяти окремі статті залежно від їх суттєвості; українські стандарти дуже стислі за обсягом і не містять пояснювальних параграфів, наведених у МСФЗ; українські стандарти вимагають повного розкриття інформації лише від підприємств, що оприлюднюють річну фінансову звітність.

Передумовами подальшого розвитку бухгалтерського обліку в Україні є:

– перегляд теоретичних основ бухгалтерського обліку;

– диференціація вимог до фінансової звітності;

– відмова від уніфікації обліку та звітності;

– безперервна професійна освіта;

– активна позиція бухгалтерської спільноти;

– формування сучасної парадигми обліку та звітності.

5. Форми організації бухгалтерського обліку на підприємствах

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» підприємству надана можливість самостійно вибирати одну з чотирьох форм організації бухгалтерського обліку:

1. Введення у штат підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером.

2. Користування послугами фахівця з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець без створення юридичної особи.

3. Ведення на договірних основах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою.

4. Самостійне ведення бухгалтерського обліку і складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства.

У загальному випадку робота бухгалтера на підприємстві полягає в тому, що він:

♦ збирає, підшиває і зберігає первинні документи по всіх господарських операціях, заповнює і веде облікові регістри, складає бухгалтерську звітність і

надає її у відповідні органи;

♦ розраховує суми податкових відрахувань та обов'язкових платежів, складає податкові звіти і стежить за своєчасністю сплати податків;

♦ здійснює розрахунки через банк з контрагентами підприємства, а також проводить операції з готівкою;

♦ нараховує робітникам підприємства зарплату та інші, передбачені законодавством, виплати.

Очолює бухгалтерську службу підприємства головний бухгалтер, функції та відповідальність якого регламентуються Законом «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Питання для самоперевірки.

1. Дайте визначення поняття облікових реєстрів?

2. У чому полягає призначення облікових реєстрів?

3. За якими ознаками поділяють облікові реєстри?

4. Охарактеризуйте техніку облікової реєстрації?

5. Назвіть і охарактеризуйте способи виправлення помилок в облікових записах?

6. Що розуміють під формою бухгалтерського обліку?

7. Які існують форми бухгалтерського обліку?

8. Дайте характеристику форми обліку Журнал-Головна?

9. Як використовують меморіально-ордерні форми?

10. Які переваги використання журнально-ордерної форми?

11. Назвіть принципи побудови журналів-ордерів?

12. Зробіть порівняльний аналіз форм бухгалтерського обліку?

13. Розкрийте роль автоматизації збирання й обробки облікової інформації?

Читайте також:

1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
2. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
3. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
4. II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)
5. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
6. IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО
7. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
8. V. Систематизація і узагальнення нових знань, умінь і навичок
9. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
10. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
11. VI. Узагальнення та систематизація знань
12. VII. Закріплення нового матеріалу і систематизація знань.

Переглядів: 989