• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 2.1. Загальна характеристика держави і права країн Стародавнього Сходу 3 страница

У сучасних умовах можна констатувати істотні зміни в праві держав, що вважалися соціалістичними. Це вияв­ляється у вирішенні багатьох питань щодо оновлення їх законодавства, забезпеченні панування права та верхо­венства закону, непохитності прав і свобод людини, взаєм­ній відповідальності держави й особи.

З урахуванням змін, які відбулися на планеті на-прикінці ХХ століття, у юридичній літературі виділяють такі типи права, як перехiдний вiд буржуазного до соцiально-демократичного (право соцiально-демократичної орiєнтацiї) та соцiально-демократичний.

Право соцiально-демократичної орiєнтацiї характери­зується як система загальнообов’язкових правил поведiнки, спрямованих на реґулювання суспiльних вiдносин вiд­повiдно до інтересів більшості населення країни та на створення умов для забезпечення й захисту основних прав людини, громадянина.

Сьогодні право цього типу iснує у світі у двох рiзно­видах:

- право, що дiє в сучасних державах так званого "роз­виненого" або "соцiалiзованого" капiталiзму;

- право, що iснує в країнах, якi переходять вiд тота­літарного чи авторитарно-бюрократичного ладу до демо­кратичного суспiльства.

Соцiально-демократичне право – це тип права, якого сьогоднi прагнуть у свiтi та який iснуватиме в правовiй соцiально-демократичнiй державi.

Вирішення проблеми: Чи існувало право у умовах первіснообщинного суспільства?

Лекція № 11.

Тема: ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН

/2 години/

Мета лекції:

- освітня: формування у студентів (курсантів) знань про регулювання

суспільних відносин, систему соціальних регуляторів та право як соціальний регулятор.

- розвиваюча: розвиток уявлень щодо ролі та місця права в системі

соціальних регуляторів.

- виховна: розвивати у студентів (курсантів) відношення щодо важливості та

відповідальності ролі органів внутрішніх справ у правовому регулюванні суспільних відносин.

Міжпредметні зв’язки: філософія, політологія, соціологія, історія України, історія держави та права України, історія держави та права зарубіжних країн, історія політико-правових вчень, галузеві юридичні науки.

Актуалізація опорних знань: дайте визначення поняттям: право, енокоміка, політика, мораль; зі шкільного курсу основ правознавства пригадайте формулювання основних положень діючих типів правового регулювання.

ТЗН:контролююча комп’ютерна програма з третього модуль-контролю, комп'ютерна презентація; схеми й таблиці.

1. Система нормативного регулювання суспільних відносин. Соціальні та технічні норми.

2. Спiввiдношення права, економіки, полiтики та моралі.

3. Поняття, предмет, прийоми і типи правового регулювання.

4. Механізм правового регулювання: сутність і структура.

ОПОРНІ ПОНЯТТЯ: система соціальних регуляторів, система нормативного регулювання, правовий вплив, правове регулювання, механізм правового регулювання, тип правового регулювання, соціальна норма, технічна норма, правова норма, економіка, політика, мораль.

1. Суспільство – складний цілісний організм, якому влас­тива різноманітність відносин як між людьми, так і між людьми та природою (навколишнім середовищем).

Без якісного реґулювання цих відносин неможливе стале існування й подальший розвиток суспільства як єдиного цілого. Ця функція виконується за допомогою певних правил поведінки, тобто норм.

Норма – міра, правило, зразок, стандарт. Норми мають відношення до різних об’єктів і процесів: соціальних, при­родних, технічних тощо. Вони вказують на межі, у яких той чи інший об’єкт зберігає здатність функціонувати й не втрачає своєї сутності.

Сукупність цих норм і складає систему нормативного реґулювання. Таким чином, систему нормативного реґу­лювання слід розглядати як сукупність норм, що упо­рядковують відносини людей між собою, а також людей із природою.

Норми, які реґулюють відносини людей, називають соціальними,норми, що реґулюють відносини людей із природою – технічними.

Технічні норми –це правила найраціональнішого по­водження людей зі знаряддями праці, природою. Як прик­лад технічних норм можна назвати правила виконання певних будівельних робіт, норми витрачання сировини, палива, державні стандарти тощо.

Особливе місце в цій градації посідають техніко-юри­дичні норми, тобто норми, які як диспозиція (реґулятивне розпорядження) містять технічне правило поведінки, а як санкція (охоронний припис) – юридичну норму. Тому їх треба вважати юридичними нормами технічного змісту, тобто різновидом технічних норм.

Соціальні норми –це правила поведінки, що вико­ристовуються для реґулювання суспільних відносин. До них відносять правові, моральні, релігійні, політичні, естетичні, звичайні, корпоративні тощо.

Технічні та соціальні норми взаємодіють між собою. Зокрема, найважливіші для суспільства технічні норми підтримують право й держава, тому вони набувають характеру техніко-юридичних правил поведінки. Так, кримінальне законодавство передбачає відповідальність за порушення правил безпеки при виробництві буді­вельних робіт, за порушення правил експлуатації транс­порту.

Соціальні норми як правила реґулюють поведінку людей у суспільстві. Вони характеризуються такими озна­ками:

- суспільним характером, тобто реґулюють відношення між людьми та їх колективами, впливають на поведінку людей;

- об’єктивністю. Соціальні норми складаються істо­рично, закономірно, під впливом суспільної необхід­ності. Вони виникають як результат нормативного узагальнення, нормативної фіксації суспільних зв’язків, що регулярно повторюються;

- нормативністю. Соціальні норми мають загальний характер, діють як типові реґулятори поведінки. Вони вступають у дію кожен раз, коли виникають ситуації, що передбачаються цією нормою;

- соціальні норми – міра свободи індивіда, способів задоволення його інтересів і потреб.

У суспільстві діють політичні, правові, моральні, релі­гійні, корпоративні, норми звичаїв та інші соціальні нор­ми. Усі вони взаємодіють у межах нормативної системи суспільства й виступають як особливі соціальні реґулятори.

2. Право (у юридичному розуміннi) – це система загаль­нообов’язкових,

формально визначених правил поведiнки (юридичних норм), що встановлюються й забезпечуються державою та спрямованi на вреґулювання суспiльних вiд­носин.

Економiка – це iсторично зумовлена сукупнiсть виробничих вiдносин, спосiб виробництва конкретного суспiльства.

Полiтика – це дiяльнiсть у сферi владних вiдносин мiж великими соцiальними групами, насамперед класами, а також нацiями й державами.

Позитивне право, пов’язане з державою, не може бу­ти вільним від політики. Держава за допомогою права проводить свою внутрішню та зовнішню політику. Усі функції держави здійснюються за допомогою права й мають політичний характер. Право – це засіб здійснення не тільки економічної політики держави, але і будь-якої іншої політики: у сфері культури, соціальній сфері то­що.

Усі політичні процеси в державі неминуче повинні відбуватися в межах права. У цьому плані право вис­тупає як засіб політики.

Iснує декiлька пiдходiв до співвідношення понять "право", "економіка", "політика".

Стосовно першого пiдходу серед цих понять немає яко­го-небудь одного прiоритетного, вони взаємопов’язанi. Пер­винними чинниками розвитку та функцiонування сус­пiльних вiдносин (у тому числi правових, виробничих, по­лiтичних) виступають iнтереси людей. У певних випад­ках вони реалiзуються, насамперед, у правi, а лише потiм – в iнших сферах соцiальних зв’язкiв. Тут можна говорити про прiоритет права перед економiкою (наприклад в епоху буржуазних революцiй у Захiднiй Європi спочатку прийма­лися закони, а потiм на їх базi формувалися новi економiчнi вiдносини).

Але буває i навпаки, коли iнтереси спочатку реалi­зуються в нових виробничих вiдносинах, а потiм зак­рiплюються в правi. Тут вже можна говорити про прiоритет економiки перед правом. Полiтика ж виступає посеред­ником мiж цими явищами й поняттями.

Вiдповiдно до другого пiдходу економiка визначає по­лiтику та право, якi є надбудовними категорiями й за­лежать вiд базису (способу виробництва). Однак ця домi­нуюча роль з’являється тільки як остаточний пiдсумок, то­му що полiтика й право, спираючись на економiку, можуть впливати зворотним чином, стимулюючи або стримуючи розвиток виробничих вiдносин.

Полiтика тут теж є посередником мiж економiкою та правом.

У науковій літературі мораль (моральність) визна­чається як форма суспільної свідомості, яка відображає реальну дійсність у вигляді специфічних, історично об­умовлених уявлень про добро та зло, які закріплюються у свідомості людини і покликані реґулювати її поведінку з метою збереження й розвитку суспільства.

Право та мораль виступають як основні соціальні реґу­лятори поведінки людини. Вони мають як загальні ознаки, так і відмінності.

Загальні ознаки:

- належать до соціальних норм і володіють загальною якістю нормативності;

- є основними реґуляторами поведінки;

- базуються на справедливості як вищому моральному принципі;

- виступають мірою свободи особи, визначають її межі.

Відмінності:

- мораль сформувалася раніше за право, правову свідо­мість і державну організацію суспільства;

- у межах однієї країни існує одна національна пра­вова система. Мораль у цьому розумінні різноманітна: у суспільстві існує система як загальноприйнятих мораль­них поглядів (так звана панівна мораль), так і моральних поглядів, що виражають інтереси окремих верств насе­лення;

- норми моралі формуються як нормативне відбиття поглядів, що склалися в конкретному соціальному середовищі про добро та зло, справедливість, честь, інші категорії етики. При цьому процес формування моральних поглядів про­ходить спонтанно, у надрах суспільної свідомості. На відміну від цього норма права постає як результат офіційної діяль­ності держави, як вираження її волі;

- право та мораль розрізняються за засобами, методами забезпечення реалізації своїх норм. Якщо право забезпе­чується можливістю державного примусу, то норми моралі ґарантуються силою суспільної думки, неґативною реак­цією суспільства на порушення норм моралі.

Таким чином, право й мораль найтіснішим чином пов’язані між собою, доповнюють одне одного.

3. Регулюючий вплив права на суспільні відносини полягає в тому, що воно в своїх нормах конструює модель обов'язкової або дозволеної поведінки різних учасників цих відносин. Це знаходить свій вираз у наданні одним учасникам суспільних відносин певних прав і в накладанні на інших певних обов'язків, пов'язуючи їх тим самим взаємними правами і обов'язками, а тому орієнтує їх поведінку в тих чи інших напрямах.

При цьому, можливі права в регулюванні суспільних відносин не свавільні і не безмежні. Правове регулювання обумовлене деякими об'ктивними та суб'єктивними факторами, до яких можна віднести: а) рівень економічного розвитку суспільства; б) соціальну структуру суспільства; в) рівень зрілості, стійкості суспільних відносин; г) рівень правової культури громадян і посадових осіб; д) рівень визначеності предмета, засобів і методів правового регулювання.

Слід мати на увазі, що в реальному житті право має на суспільні відносини не тільки саме юридичний вплив, але за допомогою права вплив виховного, інформаційного та іншого характеру. Тому розрізняють два явища: правовий вплив і правове регулювання. Вони відрізняються, по-перше, за предметом своєї спрямованості. Предмет правового впливу є значно ширшим, ніж предмет правового регулювання. Ним є коло економічних, політичних, соціальних та інших відносин, що безпосередньо правом не врегульовані, але на які воно впливає.

По-друге, вони відрізняються за своїм механізмом. Якщо правове регулювання здійснюється за допомогою виключно юридичних засобів, то правовий вплив здійснюється за допомогою і неюридичних (соціальних, ідеологічних, психологічних і т.п.) механізмів.

Таким чином, правовий вплив - це дія права на широке коло суспільних відносин, свідомість і поведінку людей за допомогою неправових (психологічних, ідеологічних та ін.) механізмів. При цьому, якщо можна так сказати, діє не право як сукупність норм, а скоріше "дух права".

Правове регулювання - це дія права на суспільні відносини за допомогою певних юридичних засобів, перш за все, норм права.

Які ж ознаки мають відносини, що регулюють право або, іншими словами, що є предметом правового регулювання? До нього відносяться суспільні відносини і вони мають такі ознаки:

1. Право регулює суспільні відносини, що виникають між людьми та їх об'єднаннями. До предмету правового регулювання не входять явища об'єктивної дійсності, що розвиваються за законами природи - фізичні, хімічні, біологічні і т.п. Однак, деякі з цих явищ і процесів або, їх результати, можуть враховуватись як юридичні факти (наприклад, умови і порядок виплати страхових сум за збитки, завдані землетрусом).

2. Право регулює відносини, сторони яких є свідомими і вольовими їх учасниками. Право не може регулювати дії, що не залежать від свідомої волі людини - дії психічно хворих або людей, які знаходяться під гіпнозом.

3. Право регламентує найбільш важливі суспільні відносини, які мають принципове значення для держави, об'єднання людей, конкретних осіб. Коло таких відносин непостійне. Воно змінюється в залежності від конкретних умов того або іншого етапу розвитку суспільства.

4. Право регулює ті відносини, що об'єктивно потребують і піддаються юридичній регламентації. Дружба, любов і т.п. – явища, які об'єктивно не можуть підлягати правовому регулюванню і підпадають під дію інших соціальних норм - моралі, звичаїв та інших.

Таким чином, предметом правового регулювання є найбільш важливі для держави, об'єднань людей і конкретних осіб суспільні відносини, що об'єктивно потребують і піддаються юридичному регулюванню, і сторони яких виступають їх свідомими та вольовими учасниками.

Стосовно конкретних суспільних відносин, правове регулювання здійснюється за допомогою таких прийомів або способів:

1. Дозволу - тобто надання суб'єкту права на здійснення певних дій.

Прикладом здійснення правового регулювання за допомогою цього способу може бути будь-яка правова норма, що надає суб'єкту права на одержання тих або інших благ. Наприклад, с. 2 ст. 43 КПК України, що закріплює права звинуваченого в кримінальному процесі.

2. Зобов'язування - це юридично закріплена необхідність певної поведінки в тих чи інших умовах, обставинах. Наприклад, покладання обов'язку забезпечення обвинуваченому права на захист, обов'язок своєчасного виконання договірних зобов'язань і будь-яка інша норма, що закріплює права певних суб'єктів.

3. Заборона - це юридична необхідність утримуватись від певної поведінки. Прикладами заборони можуть бути положення норм українського права про заборону пропаганди війни, національної або расової переваги одних народів над іншими. Норми особливої частини Кримінального кодексу теж фактично є заборонами, адже встановлюючи відповідальність за певні дії, вони, тим самим, їх забороняють.

Засоби правового регулювання (дозвіл, зобов'язування, заборона) з найбільшою ефективністю досягають своєї мети лише в тісному взаємозв'язку.

Крім засобу правового регулювання, визначають і його типи, під якими розуміють особливості загального порядку регулювання того, на чому базується правове регулювання в даному конкретному випадку: дозволу чи заборони. Відповідно до цього, існують такі типи правового регулювання:

1. Загальний дозвіл - це тип правового регулювання, який базується на своєрідній презумпції дозволу виконувати ті чи інші дії. Винятки становлять випадки прямої заборони в законі тих або інших дій. Таким чином, цей тип правового регулювання виходить з формули: дозволено все, крім того, що прямо заборонено в законі.

2. Звільнення від заборони - тип правового регулювання, який складається на базі загальної заборони якихось видів дій, але при цьому формулюється конкретне звільнення від неї, тобто робиться виняток із загальної заборони. В цьому типі правового регулювання реалізується принцип: заборонено все, за винятком того, що прямо дозволено в законі.

4. Як вже зазначалось вище, правове регулювання - це дія права на суспільні відносини за допомогою певних юридичних засобів, через систему яких і забезпечується розвиток суспільних відносин в тих рамках і напрямках, що визначені у нормах права. Сукупність правових засобів, за допомогою яких поведінка учасників суспільних відносин приводиться у відповідність з вимогами і дозволами, що містяться в нормах права, зветься механізмом правового регулювання суспільних відносин.

З визначенням поняття механізму правового регулювання видно, що це комплексне явище, яке складається з певних частин, серед яких виділяють такі елементи:

1. Норми права, які встановлюються нормативними актами, є основою механізму правового регулювання. Адже саме з юридичних норм, їх змісту починається правовий вплив на соціальні відносини.

Якість нормативної основи правового регулювання залежить від того, наскільки в нормах права вірно враховуються закономірності суспільних відносин, що регулюються, наскільки високий рівень загальної і правової культури законодавчого корпусу.

Безпосереднім фактором виникнення правових норм, силою, яка створює право, - є правотворча діяльність держави як особлива форма її діяльності, що полягає в прийнятті, зміні або скасуванні певних правових норм.

2. Правові відносини, тобто дійсні суспільні відносини, які відбуваються в межах, що визначені нормами права.

Норма права, регламентуючи суспільне відношення, надає йому юридичної форми, його учасники стають суб'єктами права, які взаємопов'язані правами та юридичними обов'язками. Таким чином, правове відношення можна собі уявити як форму, в якій визначена в правовій нормі модель поведінки суб'єктів набуває свого реального буття, втілюється в реальне конкретне суспільне відношення.

В той же час, реалізація правових велінь, здійснення прав і обов'язків, що виходить з норми права, може відбуватися і поза межах правового відношення. Така ситуація виникає, наприклад, при додержанні суб'єктом велінь права, що містять у собі певні заборони.

3. Акти реалізації прав і обов'язків - це дії суб'єктів щодо здійснення велінь правових норм.

Реалізація суб'єктами їх прав і обов'язків може відбуватися як в межах певних правовідносин (купівля-продаж, даріння і т.д.), так і у відокремлених актах (розпорядження суб'єктом річчю, що йому належить).

Процес правового регулювання - це досить складне і тривале у часі явище, в якому можна визначити декілька стадій:

1. Правова регламентація суспільних відносин - це стадія, на якій здійснюється розробка юридичних норм як загальнообов'язкових правил поведінки для регулювання певних суспільних відносин.

2. Виникнення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків (виникнення правовідносин) - це стан переходу від загальних велінь правових норм до конкретної моделі поведінки конкретних суб'єктів.

3. Реалізація (фактичне використання) суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Крім цього, в процесі правового регулювання можлива (але не обов'язкова) стадія застосування норм права, яка проявляється у виданні державно-владного акту, що забезпечує виникнення, зміну або припинення правових відносин.

Характер зв'язків держави і механізму правового регулювання обумовлений нерозривним зв'язком між державою і правом. Саме держава, як апарат політичної влади, здійснює через свої органи правотворчу, правозастосовчу і правоохоронну діяльність. Тому діяльність державних органів є необхідною умовою функціонування механізму правового регулювання суспільних відносин. Саме відповідні державні органи здійснюють правотворчу діяльність - розробляють і приймають закони та інші нормативні акти, тобто створюють нормативну основу механізму правового регулювання.

У функціонуванні механізму правового регулювання особливу роль відіграє правозастосовча діяльність державних органів, яка уособлює її діяльність щодо реалізації відповідних владних повноважень. Правозастосування стає необхідним тоді, коли для виникнення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків наявності самої норми права недостатньо і виникає потреба у виданні відповідними державними органами додаткових індивідуальних актів, що приводить у дію механізм правового регулювання, створюють можливості для реалізації змісту правової норми.

Правозастосовча діяльність покликана продовжити загальне нормативне регулювання, що запрограмоване правотворчістю, за допомогою норм права. Додатковим інструментом тут і виступає індивідуальна регламентація, що здійснюється за допомогою актів застосування права і знаходить свій вираз в уточненні, деталізації правового положення суб'єктів у реальному правовому відношенні.

Таким чином, правозастосовча діяльність держави ніби "доповнює" процес правового регулювання, створюючи можливості для реалізації прав і обов'язків суб'єктів у випадках, коли це неможливо без додаткових індивідуальних актів державних органів.

Так, конституційна норма закріплює право громадян України на житло. Але для здійснення цього права конкретною особою необхідно видання державними органами індивідуальних актів, в яких засвідчується факт наявності підстав для отримання житла (рішення про взяття на квартирний облік) і засвідчення права на отримання саме цього житла (видача ордера на квартиру).

Слід відзначити, що в сучасних умовах роль держави, її органів як основного елементу, що забезпечує нормальне функціонування механізму правового регулювання багатосторонніх суспільних відносин, об'єктивно зростає.

Правові веління видаються з певною метою - заради досягнення необхідного суспільно корисного результату. Саме тому суспільство зацікавлене в тому, щоб юридичні норми досягали тієї мети, яка визначалась при їх виданні. Аналіз цих питань і становить проблему ефективності прав, правових норм, правового регулювання.

Термін "ефективність" застосовується в значенні результату, наслідку якогось явища. Тому ефективність органічно пов'язана з результативністю, дієвістю певних заходів, дій, велінь.

Критерієм ефективності правових норм (і права в цілому) є міра досягнення цілей, що ставились перед ними. Вони поділяються на близькі і кінцеві, прямі і непрямі тощо. Однак, загальним у всіх випадках є визнання того, що цілями правового регулювання виступає: а) закріплення за допомогою юридичних засобів наявних суспільних відносин; б) стимулювання тих відносин, які відповідають загальному інтересу суспільства; в) створення умов для виникнення і розвитку нових необхідних типів і форм суспільних відносин; г) витіснення з практики суспільних відносин соціально небезпечних зв'язків та відносин.

При співвідношенні фактичних результатів дії юридичних норм з тими цілями, що ставилися при їх виданні, і робиться висновок про ефективність або неефективність юридичної норми. Рівень досягнення цих цілей буде визначати і рівень ефективності норми права. Іншими словами, при визначенні ефективності беруться до уваги дві обставини: а) цілі, що були поставлені при виданні норми права; б) реально досягнуті в результаті функціонування цієї норми результати.

До основних факторів, що забезпечують ефективність правового регулювання, можна віднести:

1. Відповідність вимог норм права рівню соціально-економічного розвитку суспільства.

2. Рівень досконалості законодавства. Чим досконаліше законодавство, тим швидше і повніше будуть досягатись цілі, що були визначені при виданні конкретних юридичних норм.

3. Рівень правової культури громадян. Ця умова досить об'ємна. Вона охоплює і режим законності при правотворчості та при правозастосуванні, і рівень правосвідомості суб'єктів правозастосовчої діяльності та ряд інших явищ.

Сутність правової культури виявляється в тому, що всі учасники суспільних відносин повинні знати зміст правових норм, що регулюють ці відносини, ясно уявляти свої суб'єктивні права та юридичні обов'язки, неухильно дотримуватись їх, а також уявляти наслідки дотримання та недотримання правових вимог. Адже не можуть бути ефективними правові вимоги, адресати яких в потрібних масштабах не інформовані про їх зміст, або зовсім не мають про них ніякого уявлення.

Всі адресати правових вимог поділяються на дві групи: а) суб'єкти, для яких знання законодавства є службовою вимогою і інші суб'єкти.

Суб'єкти, що відносяться до першої групи, одержують інформацію про нормативні акти через службову лінію, з офіційних джерел, а суб'єкти з другої групи - з інших джерел, перш за все, із засобів масової інформації.

Однак, саме по собі знання права учасниками правових відносин не забезпечує його ефективності. Необхідні ще й правові умови його втілення в життя, тобто - режим законності.

Завдання до семінарського заняття: Яке місце серед усіх соціальних регуляторів займає право? В чому полягає взаємозв’зок права та моралі? Які суб’єкти правових відносин повинні діяти за кожним з названих типів правового регулювання?

Лекція № 12.

Тема: ФОРМИ (ДЖЕРЕЛА) ПРАВА

/2 години/

Мета лекції:

- освітня: розкрити сутність джерел права та формувати, систематувати

знання курсантів про різні види форм (джерел) права.

- розвиваюча: формування у студентів (курсантів) уявлення про сутність

поняття форма (джерело) права, усвідомлення студентами (курсантами) головної ролі закону в системі нормативно-правових актів України.

- виховна: виховання студентів (курсантів) у дусі поваги до законів та

активної правомірної поведінки.

Міжпредметні зв’язки: філософія, політологія, соціологія, історія України, історія держави та права України, історія держави та права зарубіжних країн, історія політико-правових вчень, галузеві юридичні науки.

Актуалізація опорних знань:зі шкільного курсу основ правознавства згадайте визначення поняття „джерело права”.

ТЗН:контролююча комп’ютерна програма з третього модуль-контролю, комп'ютерна презентація; схеми й таблиці.

1. Поняття та види форм (джерел) права

2. Поняття та види нормативно-правових актiв

3. Закон і його мiсце в системi нормативно-правових актiв. Види законiв

4. Межi дiї нормативно-правових актiв

ОПОРНІ ПОНЯТТЯ:форми (джерела) права, правовий звичай, правовий прецедент, нормативний договір, доктрина, закон, підзаконний акт, нормативно-правовий акт, система нормативно-правових актів, вища юридична сила закону.

1. Правотворча дiяльнiсть полягає в установленнi, змiнi та скасуванні

правових норм. Цi норми закрiплюються та відбиваються в юридичних формах або джерелах права.

Форма (джерело) права – це спосiб закрiплення та втiлення юридичних норм. Залежно вiд того, як надається нормативний, загальнообов’язковий характер тим чи iн­шим правовим приписам, розрiзняють такi форми (джере­ла) права: правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-правовий договiр i нормативно-правовий акт.

Правовий звичай – одна з найдавнiших форм права. Звичай – це правило поведiнки, якого дотримуються з ог­ляду на традицiю, звичку. Правовий звичай являє собою санкцiоноване державою загальне правило поведiнки, яке ввiйшло у звичку людей унаслiдок його тривалого вжи­вання. Iнакше кажучи, правовий звичай – це звичай, за­тверджений державою як загальнообов’язкове правило поведiнки. Вiн пiдтримується примусовою силою судового рiшення, дiями адмiнiстративної влади тощо. Прикладами правових звичаїв є відомі з давніх часів закони Хамурапі, Ману, Салічна правда, Руська правда.

Правовий прецедент – рiшення державного органу з конкретної справи, що береться за правило пiд час розгляду аналогiчних справ. Прецедентна форма права була широко вживаною в античних i феодальних державах. Вона й досi посідає важливе мiсце в англо-американському правi, при­чому в Англiї велика кількість конституцiйних норм скла­лася шляхом прецеденту (наприклад вихiд кабiнету мi­нiстрiв у вiдставку в разі вотуму недовiри парламенту).

Нормативно-правовий договiр– формально обов’яз­кове правило поведiнки загального характеру, яке встанов­люється за взаємною домовленiстю кiлькох суб’єктiв (насам­перед різні мiжнароднi договори й акти, колективнi дого­вори, iншi угоди) та забезпечується державою.

Юридична сила багатьох нормативних договорiв збіль­шується фактом їх ратифiкацiї вiдповiдним органом дер­жавної влади.

Нормативно-правовий акт– письмовий документ ком­петентного державного органу, у якому закрiплюється забез­печуване державою формально обов’язкове правило поведiнки загального характеру (юридична норма).

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
3. I. Соціалістична течія в українському визвольному русі
4. I. Україна з найдавніших часів до початку XX ст.
5. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
6. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
7. III. Українські ліберальні партії.
8. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
9. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
10. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
11. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
12. А. В. Дудник 1 страница

Переглядів: 710