• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема 2.1. Загальна характеристика держави і права країн Стародавнього Сходу 5 страница

До сфери дії приватного права входять відносини приватної власності, зобов’язальні відносини, відносини, що випливають із договорів, спадкові тощо. До галузей, інститутів приватного права зазвичай відносять цивільне, сімейне, спадкове, речове.

Відзначимо, що поділ права на приватне та публічне характерний для національних правових систем, що вхо­дять у романо-германську правову сім’ю. Англо-амери­канське право, як і мусульманське, такого поділу не знає. Тут все право є публічним.

Існують різні підходи до поділу права на приватне й публічне. Згідно з одним із них за основу такого поділу береться матеріальна ознака (тобто чиї інтереси або чию користь виражає це право). Публічне право служить дер­жавним інтересам, приватне – інтересам окремих осіб. Ця точка зору має своїх супротивників, які стверджують, що загальні інтереси – це сукупність приватних інтересів. Тобто право, що захищає приватні інтереси, одночасно захищає й загальні, і навпаки.

Заслуговує на увагу точка зору, відповідно до якої поділу на приватне та публічне право підлягають не галузі й інститути, а суб’єктивні права. У цьому є раціональне зерно. Наприклад, цивільне право традиційно відноситься до приватного, але виявляється, що в Цивільному кодексі України поряд із диспозитивними міститься багато імпера­тивних норм, що характерно саме для публічного права.

Приватноправове реґулювання характеризується таки­ми принципами:

- визнанням і захистом приватної власності;

- рівністю, незалежністю суб’єктів приватного права;

- свободою договорів.

Саме в ці моменти приватноправового реґулювання вторгаються публічно-правові методи, що виражається в певному обмеженні деяких прав осіб. Наприклад, істотно обмежується свобода розпорядження земельною власністю, особливо сільськогосподарського призначення; держава інколи реґламентує тарифи й ціни, установлює обмеження з метою забезпечення екологічної безпеки тощо.

Ці процеси мають на меті захист інтересів усього суспільства, обмеження ринкової стихії. У сучасних умовах розвитку України переважає соціально орієнтована, реґу­льована ринкова економіка, що неможливо без вторгнення в ринкові відносини (сферу приватного права) публічного права.

4. У широкому розумiннi цього слова система законодавства характеризується як система нормативно-правових актiв.

У вузькому розумiннi система законодавства визначається як система законiв.

Найрозповсюднішою дефiнiцiєю системи законодавства є характеристика її як системи всiх упорядкованих певним чином нормативно-правових актiв даної держави. А якщо це система, то вона має свою структуру (тобто внутрiшню органiзацiю упорядкованих нормативно-правових актiв).

Структура системи законодавства подiляється на два основні види:

1.Галузевий. Галузi законодавства можуть:

а) збігатися з галузями права (наприклад, кримiнальне, сiмейне законодавство);

б) в основному збігатися з пiдгалузями права (авторське, винахiдницьке, бюджетне законодавство);

в) у певній частинi збігатися з декiлькома галузями права (морське законодавство, законодавство про охорону природи).

Отже, кiлькiсть галузей законодавства перевищує кiлькiсть галузей права.

2. Субординацiйний або iєрархiчний. Цей вид передбачає розподiл нормативно-правових актiв за юридичною силою (закони, укази тощо).

Систему законодавства слiд вiдрiзняти вiд системи права. Мiж ними є істотні вiдмiнностi, якi дозволяють говорити про їх вiдносну самостiйнiсть. Це виражається насамперед в тому, що первинним елементом системи законодавства виступає нормативно-правовий акт, а первинним елементом системи права - норма права. Крiм того, законодавство за обсягом матерiалу, що мiститься в ньому, ширше за систему права, оскiльки включає в себе положення, якi у власному розумiннi не можуть бути вiднесенi до правової норми (рiзноманiтнi визначення, програмнi положення, вказiвки на цiлi й мотиви видання актiв тощо).

Таким чином, система законодавства - це його структура, що характеризується, з одного боку, органiчною єднiстю всiх чинних у державi нормативно-правових актiв, а з iншого - поділом на галузi законодавства.

Галузі законодавства складають його горизонтальну структуру: вертикальна - будується згідно з юридичною чинністю нормативно-правових актів і умов, що багато в чому залежить від місця суб'єкта законодавства в системі нормотворчих органів. Вертикальна структура законодавства України складається з Конституції і конституційних законів України; поточних та надзвичайних законів України; постанов Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим; указів Президента України; постанов Кабінету Міністрів України і Ради Міністрів Автономної Республіки Крим тощо.

Лекція № 15

Тема: ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ

/2 години/

Мета лекції:

- освітня: розкриття сутності правових відносин, їх складу.

- розвиваюча: виробітка вміння проводити класифікацію правовідносин,

узагальнення раніше отриманих знань про юридичні норми і їх зв'язок із правовими відносинами, поглиблення початкових знань студентів (курсантів) про структуру правових відносин. Формування уявлення про юридичний факт як підставу виникнення правових відносин.

- виховна: формування розуміння значущості правових відносин, поваги

до поведінки особистості працівниками правоохоронних органів.

Міжпредметні зв’язки: філософія, політологія, соціологія, історія політико-правових вчень, галузеві юридичні науки.

Актуалізація опорних знань:дайте визначення терміну „правові відносини”.

ТЗН:контролююча комп’ютерна програма з четвертого модуль-контролю, комп'ютерна презентація; схеми й таблиці.

1. Правовi вiдносини: поняття, ознаки й види

2. Структура правовідносин

3. Поняття й класифiкацiя юридичних фактiв

ОПОРНІ ПОНЯТТЯ:суспільні відносини, правові відносини, правова норма, юридичний факт, подія, дія, юридичний склад, суб'єкт правовідносин, об'єкт правовідносин, зміст правовідносин, правосуб'єктність, правоздатність, дієздатність, суб’єктивне право, юридичний обов’язок, правова презумпція.

1. Правовi вiдносини – це вiдносини, якi виникають мiж людьми

внаслiдок того, що їх поведiнка у вiдповiднiй сферi життя реґулюється нормами права та забезпечується державою.

Ознаки правовiдносин:

- правовiдносини є рiзновидом суспiльних вiдносин i складаються лише в державно органiзованому суспiльствi;

- вони нерозривно пов’язанi з правовими нормами, що надає вiдносинам, закрiпленим правом, юридичної специ­фiки;

- правовi вiдносини забезпечуються державою в особi певних органiв;

- учасники правовiдносин пов’язанi взаємними юри­дичними правами й обов’язками.

Юридична специфiка правових вiдносин виявляється, по-перше, у тому, що їх учасниками можуть бути лише суб’єкти права; по-друге, основу правовiдносин становить юридичний факт, який не потрібний при виникненнi iнших суспiльних вiдносин.

Правовi вiдносини досить рiзноманiтнi, адже виника­ють у рiзних сферах життя суспiльства.

Види правовiдносин:

- залежно вiд рiзних сфер життя, у яких складаються правовiдносини, – трудовi, цивільні, адмiнiстративнi, сiмей­нi, процесуальнi тощо;

- залежно вiд кiлькостi суб’єктiв – простi (два суб’єкти) і складнi (бере участь багато осiб);

- залежно вiд тривалостi – тривалi (сторони протягом тривалого часу постiйно виконують свої права й обов’язки) та короткочаснi (скажiмо, хтось вiддає борг);

- залежно вiд функцiонального призначення – реґу­лятивнi (складаються у процесi правомiрної поведiнки лю­дей) та охороннi (виникають у разi вчинення правопору­шень);

- за мiсцем правового реґулювання – договiрнi (у них суб’єкти рiвнi, наприклад, шлюбно-сiмейнi стосунки) й управлiнськi (у них одна сторона має владнi повноважен­ня);

- за змiстом поведiнки зобов’язаної сторони – пасивнi (певна особа повинна стриматися вiд дiй, щоб не завадити уповноваженiй особi здiйснити своє право, наприклад, захист прав виборцiв, авторських прав) та активнi (зобов’я­зана особа повинна здiйснити певнi дiї, приміром, сплатити за послуги зв’язку, повернути борг).

2. Правові відносини як категорія юридичної науки мають свою структуру.

Структура правовідносин – це сукупність їх складових елементів і спосіб взаємозв’язку. Правовід­носини як складне поняття містять у собі такі елементи: суб’єкт, об’єкт і фактичний зміст.

Суб’єкти правовiдносин – це учасники правових вiд­носин, якi мають вiдповiднi суб’єктивні права та юридичнi обов’язки. Суб’єкт правовідносин – це суб’єкт права, який використовує свою правосуб’єктність.

Правосуб’єктність – це передбачена правом можли­вість бути учасником правовідносин, що складається з двох елементів: правоздатності та дієздатності.

Правоздатністю називається здатність суб’єкта мати юридичнi права й обов’язки, що визнаються державою (норми права). У різних галузях права правоздатність на­стає з певного віку. Наприклад, у цивільному праві вона виникає в момент народження і припиняється зi смертю фізичної особи (ст. 25 Цивiльного кодексу України), у трудовому праві – з 16 років, а виборча – з 18 років.

Дiєздатність – це здатність суб’єкта своїми дiями самостiйно отримувати, здійснювати права й обов’язки. Згідно з Цивільним кодексом України повну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18 років (ст. 34). У дiє­здатності можуть бути обмеженими особи, якi страждають на психічний розлад, зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами й токсичними речовинами (ст. 36 Цивiльного кодексу України). Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хроніч­ного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ч. 1 ст. 39 Цивільного кодексу України).

Видiляють iндивiдуальнi та колективнi види суб’єктів правовiдносин.

До iндивiдуальних суб’єктів (фiзичних осiб) належать: громадяни; особи з подвiйним громадянством (біпатриди); особи без громадянства (апатриди); iноземцi.

До колективних суб’єктів належать: недержавнi органiзацiї (приватнi фiрми, комерцiйнi банки, громадськi об’єднання тощо); державнi органiзацiї;

держава в цiлому (коли вона, наприклад, є учасником мiжнародно-правових вiдносин з iншими державами).

Колективнi суб’єкти, якi беруть участь у цивільно-правових вiдносинах, мають ознаки юридичної особи. Вiдповiдно до ст. 80 Цивiльного кодексу України юридич­ними особами визнаються органiзацiї, створені та зареєст­ровані в установленому законом порядку. Вони наді­ляються цивільною правоздатністю і дієздатністю, а також можуть бути позивачем і відповідачем у суді. Усi юридичнi особи стають суб’єктами права з моменту їх реєстрації у вiдповiдних органах.

Об’єкт правовiдносин – це те, на що спрямованi права й обов’язки суб’єктiв правовiдносин, з приводу чого вони вступають у юридичнi зв’язки.

Об’єкти вельми рiзноманiтнi та можуть бути:

- матерiальними благами (речi, цiнностi, майно тощо);

- нематерiальними (життя, здоров’я, гiднiсть, честь тощо);

- продуктами духовної творчостi (твори лiтератури, мистецтва, музики, науки, комп’ютернi програми тощо);

- результатами дiй учасникiв правовiдносин (право­вiдносин, що виникають, наприклад, на основi договору перевезення, пiдряду на капiтальне будiвництво тощо);

- цінними паперами й документами (гроші, акції, дипломи, атестати тощо).

Отже, під об’єктом правовідносинрозуміють майнові та духовні блага, а також самі дії або їх результати, на що спрямована реалізація суб’єктивних прав і юридичних обов’язків його учасників. Юридичне значення вказаних об’єктів випливає із закріплення їх як таких у законодавчих актах держави.

І, нарешті, фактичний зміст правовідносин – це реально здійснювані учасниками правовідносин дії, спря­мовані на реалізацію їх суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

3. Виникнення, змiна та припинення правовiдносин завж­ди пов’язані з певними життєвими обставинами.

Фактичнi обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, змiну або припинення правових вiдносин, називаються юридичними фактами. Юридичнi факти дуже рiзноманiтнi та класифiкуються за низкою пiдстав, наведених нижче.

1. За вольовою ознакою юридичнi факти подiляються на дiї та подiї.

Дiї – це юридичнi факти, що виникають за бажанням людей i є їх волевиявленням.

Подiї – це юридичнi факти, що вiдбуваються не за бажанням людей. Наприклад, стихiйнi лиха (повiнь, пожежа), закiнчення термiну дiї, природна смерть людини, змiна пори року тощо.

Подiї спричиняють на підставі закону певнi юридичнi обов’язки й правомочностi для вiдповiдних осiб. Так, у ви­падку стихiйного лиха держава надає допомогу потерпi­лим.

2. Залежно вiд правових наслiдкiв юридичнi факти по­дiляються на:

а) правоутворюючі, що спричиняють виникнення пра­вовiдносин (наказ про зарахування до вищого навчального закладу);

б) правозмiнюючi, що спричиняють змiни правовiдно­син (наказ про пiдвищення стипендії, наказ про переве­дення з одного курсу на інший тощо);

в) правоприпиняючі, що спричиняють припинення правовідносин (наказ про вiдрахування з вищого навчаль­ного закладу, отримання диплома).

3. За тривалiстю юридичнi факти подiляються на:

а) одноразовi (наказ, договір купiвлі-продажу, заява тощо);

б) тривалi або юридичні стани (навчання у вищому навчальному закладi, хвороба, участь в експедицiї тощо).

4. За кiлькiсним складом юридичнi факти подiляються на:

а) простi (коли для виникнення, змiни або припинення правовiдносин достатньо одного факту – пограбування, вбивство);

б) складнi.

Юридичним складом називають сукупнiсть кiлькох юридичних фактiв, необхiдних для виникнення, змiни або припинення правовiдносин. Наприклад, щоб дiстати право на здобуття вищої освiти, необхiднi такi юридичнi факти: заява громадянина, складання вступних iспитів, а також наказ про зарахування до складу студентів. Окрiм цього, треба мати середню освiту.

Лекція № 16

Тема: ПРАВОТВОРЧІСТЬ

/2 години/

Мета лекції:

- освітня: розкрити сутність процесу правотворчості, його соціального

призначення, види і органи правотворчості, формування у студентів (курсантів) знань про сутність процесу правотворчості.

- розвиваюча: виробітка навичок самостійного аналізу нормативно-

правового матеріалу.

- виховна: виховання студентів (курсантів) у дусі поваги до законів та

підзаконних нормативно-правових актів.

Міжпредметні зв’язки: філософія, політологія, соціологія, історія політико-правових вчень, галузеві юридичні науки.

Актуалізація опорних знань:дайте визначення терміну „правотворчість”.

ТЗН:контролююча комп’ютерна програма з четвертого модуль-контролю, комп'ютерна презентація; схеми й таблиці.

1. Правотворчість: поняття, принципи та види.

2. Стадії законотворчого процесу в Україні.

3. Систематизація нормативно-правових актів: поняття та види.

ОПОРНІ ПОНЯТТЯ:правотворчість, принципи правотворчості, правоутворення, стадії правотворчого процесу, систематизація нормативно-правових актів, кодифікація, інкорпорація, консолідація, юридична техніка, законотворчість.

1. Норми права як державно - обов’язковi правила поведiнки встановлюються офiцiйним, регламентованим законом порядком, що називається правотворчiстю.

Правотворчiсть- це дiяльнiсть компетентних державних органiв, уповноважених державою громадських об’єднань або, в передбачених законом випадках, усього народу щодо встановлення, змiни або скасування юридичних норм.

Результати правотворчостi (норми права) вiдбиваються в офiцiйних документах - нормативно-правових актах, що дає можливiсть ознайомити з ними виконавцiв i свiдчить про обов’язковiсть та юридичну силу цих документiв.

Принципи правотворчостi:

1. Гуманiзм. Юридичнi норми повиннi закрiплювати та охороняти соцiальнi умови, необхiднi для здiйснення й захисту основних прав людини, прав народу (нацiї).

2. Демократизм. Юридичнi норми повиннi вiдбивати волю бiльшостi населення, враховувати iнтереси рiзних соцiальних груп (до участi в правотворчостi залучаються широкi верстви населення).

3. Науковiсть. Юридичнi норми повиннi вiдповiдати досягнутому рiвню розвитку суспiльства, реальним соцiальним умовам, закономiрностям суспiльного життя (при їх розробленнi слiд враховувати найновiшi досягнення вiдповiдних наук).

4. Технiко - юридична досконалiсть. При розробленнi та встановленнi юридичних норм слiд застосовувати оптимальнi, рекомендованi юридичною наукою та перевiренi практикою засоби правотворчої технiки.

5. Законнiсть юридичної норми встановлюється тiльки компетентними органами в межах їх повноважень i з дотриманням установленої процедури, а головне - вiдповiдно до змiсту Конституцiї та iнших законiв держави.

6. Забезпечення нацiональної самобутностi та iнтернацiоналiзм. В юридичних нормах слiд вiдбивати й враховувати специфiчнi iнтереси кожної нацiї, народностi та нацiональної групи, що мешкають на територiї даної держави; в правотворчiй дiяльностi повиннi брати участь представники всiх нацiй, народностей i нацiональних груп з метою максимального забезпечення своїх прав.

2. Законотворчий процес - головна складова частина правотворчого

процесу, його серцевина. Саме прийняття законiв передусiм характеризує даний процес у цiлому. Крiм законiв, продукцiєю законотворчості в світі є правовi звичаї, нормативнi договори, юридичнi прецеденти, а також пiдзаконнi нормативнi акти.

Законотворчiсть в Україні - це процес, що включає в себе такi стадiї:

- Законодавча iнiцiатива - закрiплене Конституцiєю України право певних суб’єктiв внести пропозицiю про видання закону й вiдповiдного законопроекту в законодавчий орган.

Право законодавчої iнiцiативи породжує у законодавчого органу обов’язок розглянути пропозицiю i законопроект (це зовсiм не означає його обов’язкове прийняття). Вiдповiдно до ст. 93 Конституцiї України право законодавчої iнiцiативи належить Президентові України, народним депутатам України, Кабiнету Мiнiстрiв України та Нацiональному банку України.

- Обговорення законопроекту- важлива стадiя, що починається у Верховнiй Радi з доповiдi щодо проекту. На цiй стадiї висловлюються думки про позитивнi якостi та недолiки проекту, вносяться пропозицiї щодо його вдосконалення.

- Прийняття законуздiйснюється шляхом голосування. Вiдповiдно до ст. 91 Конституцiї України Верховна Рада України приймає закони конституцiйною бiльшiстю, крiм випадкiв, передбачених самою Конституцiєю. Закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України (ч. 1 ст. 94 Конституції України).

Президент України протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, або накладає на нього вето і повертає до Верховної Ради України для повторного розгляду. Якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон, він вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний (ч. 2, ч. 3 ст. 94 Конституції України).

Для подолання президентського вето необхідно, щоб під час повторного розгляду закон був прийнятий не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Після цього Президент України зобов’ язаний його підписати (ч. 4 ст. 94 Конституції України).

- Опублiкування закону. Закон набирає чинності через десять днів з дня його офiцiйного оприлюднення, якщо iнше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування (ч. 5 ст. 94 Конституції України). Неопублiкованi закони юридичної сили не мають.

3. В удосконаленні права, змiцненнi законностi велику роль поряд з оновленням законодавства вiдiграє його систематизацiя.

Систематизацiя законодавства- це дiяльнiсть щодо зведення нормативно-правових актiв (або їх елементiв) у цiлiсний комплекс.

Систематичне опрацювання дiючого нормативного матерiалу, об’єднання окремих нормативних приписів у єдину, внутрiшньоузгоджену систему дозволяє вчасно виявити прогалини у правi, неузгодженiсть i можливi протирiччя мiж окремими актами.

У результатi систематизацiї законодавство стає доступнішим для подальшого вдосконалення.

Правова наука вирiзняє двi основнi форми систематизацiї законодавства: iнкорпорацiю i кодифiкацiю.

Iнкорпорацiя- одна з форм систематизацiї чинного законодавства, що виражається у зведеннi воєдино чинних нормативних актiв без найменшої змiни їх змiсту, у виданнi рiзноманiтних збiрникiв тематичного або хронологiчного порядку.

Кодифiкацiя- це така форма систематизацiї нормативних актiв, за якої ставиться мета дати систематичний виклад у переробленому та внутрiшньоузгодженому виглядi всього накопиченого нормативного правового матерiалу.

При кодифiкацiї упорядник не обмежується збиранням чинних актiв. Виходячи iз загальних принципiв даної правової системи, вiн прагне не просто об’єднати й систематизувати наявнi правовi акти, а дати в одному актi єдиний, стрункий, внутрiшньоузгоджений виклад правових приписів, що з максимальною повнотою регулюють певну сферу суспiльних вiдносин. При цьому законодавець не просто об’єднує й систематизує наявні правовi норми, а критично переоцiнює їх, виключає норми застарiлі, якi фактично втратили силу, i встановлює новi, які вiдповiдають потребам життя, що змінились. При кодифiкацiї враховується також практика застосування законiв судами та iншими державними органами, пропозицiї рiзних державних установ, органiзацiй та громадян, данi юридичної науки.

Консолiдацiя- це така форма систематизацiї, за якої вiдбувається об’єднання кiлькох нормативно-правових актiв, чинних в однiй i тiй же сфері суспiльних вiдносин, в єдиний зведений нормативно-правовий акт без змiни змiсту.

Особливiсть консолiдацiї полягає в тому, що вона мiстить у собi деякі риси кодифiкацiї та iнкорпорацiї.

Лекція № 17

Тема: РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА

/2 години/

Мета лекції:

- освітня: розкрити сутність реалізації права як особливового роду

юридичної діяльності.

- розвиваюча: поглиблення уявлень студентів (курсантів) про реалізацію

норм права, її формах, стадіях застосування норм права, про прогалини в законодавстві України і про можливість їх усунення; аналіз особливостей в правозастосовчій діяльності органів внутрішніх справ.

- виховна: формування у студентів (курсантів) відповідального відношення

до правозастосовчої діяльності, виховання їх у дусі поваги до прав і свобод людини.

Міжпредметні зв’язки: політологія, галузеві юридичні науки.

Актуалізація опорних знань:дайте визначення терміну „реалізація”.

ТЗН:контролююча комп’ютерна програма з четвертого модуль-контролю, комп'ютерна презентація; схеми й таблиці.

1. Поняття та форми реалізації норм права.

2. Застосування правових норм як особлива форма їхньої реалізації.

3. Основні стадії процесу застосування норм права.

ОПОРНІ ПОНЯТТЯ: реалізація правових норм; дотримання, виконання, використання правових норм; застосування норм права; акт застосування правових норм; встановлення фактичних обставин справи; встановлення юридичної основи справи; правова квалифікація.

1. Втілення в життя правил поведінки, що складають зміст права, здійснюється в процесі реалізації норм права, тобто поведінки суб'єктів права, яка повністю узгоджується з вимогами (заборонами, дозволами і зобов'язаннями) норм права. Таким чином, реалізація норм права - це втілення положень правових норм у фактичній поведінці (діяльності) суб'єктів права.

Інакше кажучи, реалізація норм права - це втілення лише правомірної поведінки, різноманітний процес практичного здійснення правових вимог в діяльності тих або інших суб'єктів.

Реалізація норм права як особливий процес може бути розглянутий з об'єктивного і суб'єктивного боку.

З об'єктивного боку реалізація являє собою виконання правомірних діянь в місцях і в терміни, які передбачені нормами права.

З суб'єктивного - реалізація норм права показує відношення суб'єкта до правових вимог і стан його волі в момент здійснення дій, що вимагаються правом. Адже зникнення бажання до забезпечення відповідності своєї поведінки правовим вимогам припиняє процес реалізації права.

До форм реалiзацiї права належать: дотримання норм права, виконання норм права, використання норм права та застосування норм права.

Пiд дотриманням норм права розумiється така форма їх реалiзацiї, яка полягає в утриманнi вiд здiйснення заборонених правом дiй. У цiй формi реалiзуються забороняючи норми, коли заборона не порушується.

Пiд виконанням норм права розумiється така форма реалiзацiї, яка полягає в активному використаннi передбачених у правi обов’язкiв шляхом здiйснення позитивних дiй. У цiй формi реалiзуються зобов’язуючі норми. Особливою рисою виконання норм права є активна поведінка суб'єктів: вони здійснюють дії, які вимагаються юридичними нормами, тобто виконують покладені на них активні обов'язки.

Використання норм права полягає у здiйсненнi учасниками регульованих суспільних вiдносин своїх юридичних прав. Мова йде про здiйснення дозволених дiй. У цiй формi реалiзуються уповноважуючі норми. Використання норм права - це форма реалізації норм права, що виявляється в здійсненні повноважень, які надаються нормами права тим, або іншим суб'єктам.

Дотримання, виконання й використання - форми безпосередньої реалізації права самими учасниками регульованих вiдносин без допомоги з боку третiх осiб або державних органiв. Але в рядi випадкiв учасники вiдносин неспроможнi самостiйно реалiзувати норму права. Наприклад, людина не може сама собі призначити зарплату, пенсiю. Для цього необхiдне рiшення спецiальних органiв, тобто втручання держави. Ця форма реалізації права в теорії та юридичній практиці отримала назву застосування права.

Окрiм реалiзацiї права в межах правовiдносин теорiя видiляє й реалiзацiю норм права поза правовiдносинами.

До останньої зараховують реалiзацiю норм права власностi, виконання норм кримiнального та iнших галузей права, що встановлюють заборони недозволених дiй.

Реалiзацiя права поза правовiдносинами означає здiйснення прав та обов’язкiв суб’єктами права самостiйно, без входження в правовий зв’язок одне з одним. Iнакше кажучи, реалiзацiя норм права поза правовiдносинами означає безперешкодне використання суб’єктивних юридичних прав i свiдоме дотримання суб’єктивних юридичних обов’язкiв без конкретних зв’язкiв або вiдносин мiж об’єктами права.

Поза правовiдносинами норми права реалiзуються у двох формах - активнiй i пасивнiй.

Активна форма реалiзацiї полягає в безперешкодному користуванні суб’єктами своїми правами, що випливають з дiючої системи права.

Пасивна форма реалiзацiї норм права полягає у виконаннi обов’язкiв, що випливають для суб’єктів права iз тих же норм, в утриманнi вiд дiй, за якi законодавець встановив юридичну вiдповiдальнiсть.

2. Важливішою формою реалізації норм права є його застосування, якому

притаманний ряд ознак, що суттєво відрізняють цю форму від додержання, виконання та використання норм права.

По-перше, застосування норм права - це діяльність, яка здійснюється лише відповідними державними органами чи за їх делегуванням громадськими структурами. Громадяни не можуть бути суб'єктами застосування норм права в тих випадках, коли державні органи передають права, ці особи виступають як представники відповідних державних органів, а не як громадяни.

Правозастосовчу діяльність здійснюють державні органи, посадові особи, і, в певних випадках, громадські організації. В реальності застосування норм права в більшості випадків здійснюються декількома правозастосовчими органами, що здійснюють конкретні функції.

По-друге, застосуванню норм права притаманний державно-владний характер. Застосування - один із видів державної діяльності і здійснюється від імені держави, або уповноважених нею суб'єктів і тому є обов'язковою для всіх адресатів.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
3. I. Соціалістична течія в українському визвольному русі
4. I. Україна з найдавніших часів до початку XX ст.
5. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
6. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
7. III. Українські ліберальні партії.
8. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
9. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
10. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
11. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
12. А. В. Дудник 1 страница

Переглядів: 610