Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема 2.1. Загальна характеристика держави і права країн Стародавнього Сходу 6 страница

По-третє, застосування норм права завжди має активний творчий характер, про що свідчить багатостадійність цього процесу.

По-четверте, правозастосування здійснюється в певних процесуальних формах. В одних випадках норми про порядок розгляду справ дуже деталізовані і утворюють самостійні процесуальні галузі права (наприклад, кримінально-процесуальне право), в інших - лише встановлюється певна процедура вирішення окремих справ (прийом на роботу, призначення пенсії тощо).

По-п'яте, процес застосування норм права завершується виданням правозастосовчого акту, в якому фіксуються індивідуально-конкретні правові приписи.

Виходячи з викладеного, слід зазначити, що застосування норм права - це спрямована на реалізацію норм права і здійснювана в спеціально встановлених формах державно-владна, творчо-організуюча діяльність державних органів і уповноважених державою громадських органів щодо прийняття індивідуальних правових приписів з метою вирішення конкретної справи.

Необхідність у застосуванні норм права виникає в таких основних випадках:

а) коли правові відносини можуть виникнути або змінитися лише завдяки рішенню державного органу (наприклад, зарахування на навчання до навчального закладу, призов на службу до Збройних Сил тощо);

б) коли правовідносини, що виникають між сторонами, настільки важливі для суспільства, що в кожному випадку їх слід контролювати з погляду зору законності та закріплювати спеціальним рішенням компетентного органу (рішення відповідного органу про дозвіл приватизації громадянином житла, реєстрація нотаріальним органом заповіту тощо);

в) коли для виникнення певних правовідносин потрібне офіційне затвердження наявності або відсутності конкретних фактів (визнання батьківства, визнання померлим тощо);

г) коли виникає спір, який має юридичне значення щодо певних фактів або відносин, і коли сторони самі не можуть виробити узгоджене рішення (розподіл майна);

д) у випадках, коли слід вдаватися до заходів державного примусу (наприклад, конфіскація майна, стягнення штрафу). Адже державний примус у правовій сфері вступає в дію не автоматично. Норми права лише передбачають можливість державного примусу, а реально він застосовується відповідними державними органами.

У всiх цих випадках спiльним є те, що реалiзацiя правових норм можлива в результатi їх застосування до суб’єктiв правовiдносин компетентними державними органами або уповноваженими на те іншими органами.

Отже, застосування права є однiєю з форм його реалiзацiї, яка полягає в органiзацiї державою здiйснення конкретними суб’єктами адресованих їм правових вимог.

Застосування правових норм можливе лише за умови дотримання ряду положень:

1) правова норма застосовується тодi, коли з об’єктивною вiрогiднiстю встановлено наявнiсть фактичних обставин, на якi вона розрахована;

2) правильне застосування норм права (кожна конкретна справа вирiшується на пiдставi тiєї норми права, яка передбачає у типових рисах фактичнi обставини даного виду);

3) застосовуватися повинна чинна норма, а не скасована або визнана як така, що втратила силу або, навпаки, ще не набрала чинностi;

4) орган, який застосовує правовi норми, має бути постiйно в курсi всiх змiн у нормативному матерiалi, що стосується вiдповiдної галузi регульованих вiдносин.

3. Процес застосування норм права може починатись з ініціативи самого правозастосовувача, за вказівкою вищестоячого органу, або за заявами зацікавлених суб'єктів, і становлять систему послідовних дій, певні однорідні групи яких об'єднуються у так звані стадії правозастосування.

В різних дослідженнях визначається різна кількість стадії процесу застосування норм права. На нашу думку, доцільно логiчно видiлити такі наступні основнi стадiї цього процесу.

Вiн починається з виявлення фактичних обставин справи. Аналiз фактичних обставин справи, що розглядається, повинен починатися iз з’ясування того, чи має вона юридичне значення, тобто пiдлягає вирiшенню на основi права або на основі інших соціальних норм. Всю сукупність обставин, які підлягають встановленню, можна віднести до трьох основних груп: а) фактичні обставини, з якими норми права пов'язують виникнення юридичних наслідків; б) дані, які характеризують особистість суб'єктів, що причетні до розгляду відповідної справи; в) обставини, що підштовхнули суб'єктів до певної поведінки (правомірної або протиправної). При цьому маються на увазі умови, мотиви юридично значущої поведінки. Виявлення фактичних обставин повинне здiйснюватися в точній вiдповiдності до процесуальних норм права (особливо пiд час розслiдування злочинiв), що визначають порядок вивчення обставин справи для отримання вiрогiдних фактiв. Лише за встановлення об’єктивно вiрогiдних фактiв може бути виданий акт застосування правової норми.

Перша стадія - це вихідна стадія процесу правозастосування, адже саме уточнення, оцінка фактичних обставин справи, що мають юридичне значення, тягне за собою юридичну оцінку фактів, що встановлюються. Метою цієї стадії є встановлення об'єктивної істини, і за своєю сутністю ця стадія являє собою процесуальну діяльність, яка знаходить вираз у збиранні, перевірці та оцінці відповідих доказів у справі та їх джерел.

Так, за встановлення всiх обставин, що пiдтверджують право школяра на одержання атестату про середню освіту, має бути прийняте рiшення про його видачу (тобто наказ у навчальному закладі), на основi якого кожному школяреві, який виконав навчальний план i склав випускні iспити, видається зазначений документ.

Наступна стадiя - вибiр правої норми. Її змiстом є не лише дiї щодо вибору з маси нормативного матерiалу необхiдної норми права, але й перевiрка її достовiрностi (не скасована чи не змiнена вона) та правильностi тексту (звiрення з офiцiйним джерелом).

Результатом цих дiй є юридична оцiнка (квалiфiкацiя) розглянутих фактичних обставин, тобто розгляд питання про те, чи підпадає даний випадок пiд дiю вiдiбраної норми права, чи не пiдпадає. Правова (юридична) кваліфікація проявляється як оцінка відповідних життєвих фактів з точки погляду їх значення для права, тих наслідків, які набудуть сили на основі відповідних правових вимог. Інакше кажучи, юридична (правова) кваліфікація - це встановлення тотожності (подібності) ознак конкретної поведінки суб'єктів тим ознакам, які зафіксовано у нормі права.

Пiсля вибору правової норми треба здiйснити стадiю з’ясуваннясутi норми права, тобто пiддати її тлумаченню щодо випадку, що розглядається.

Дуже важливою частиною процесу застосування норм права є стадiя прийняття рiшення з даної справи та його оформлення в офiцiйному документi - правовому актi застосування (видання акта застосування норми права).

Саме з цiєю стадiєю пов’язане встановлення юридичних наслiдкiв, що породжуються застосуванням норми права щодо конкретного випадку.

Прийняте рiшення і становить змiст правозастосовчого акта - акта застосування норми права, який має персонально визначений характер і завжди адресований конкретним особам. В юридичнiй лiтературi акт застосування норми права характеризується як офiцiйне розпорядження компетентного органу або посадової особи, яке виноситься в результатi правозастосовної дiяльностi щодо iндивiдуально-конкретних осiб (органiзацiй) i визначає їх новий правовий стан, вирішує по сутi суперечку про право, вказує на вид i мiру небажаних наслiдкiв за здiйснення правопорушення.

Акти застосування норми права слiд вiдрiзняти вiд нормативно-правових актiв. На вiдмiну вiд нормативно-правового акта, що мiстить у собi загальнi правила поведiнки, акт застосування характеризується такими ознаками:

1) стосується конкретного суб’єкта;

2) дiє одноразово (його виконанням вичерпується його дiя);

3) може відігравати роль юридичного факту, тобто сприяти виконанню, зміні та ліквідації правовідносин.

Акти застосування, вiдповiдно до своєї компетенцiї, може видати будь-який орган держави, посадова особа, а також громадська органiзацiя за санкцiєю держави.

Прикладом акта застосування є судовi вироки та рiшення, адмiнiстративнi акти (накази, розпорядження з конкретних випадків).

Завершальною стадiєю процесу застосування норм права є виконання акта застосування норми права, тобто реалiзацiя правової норми, що мiститься в актi застосування. Iнакше кажучи, мова йде про здiйснення фактичних дiй щодо забезпечення виданого акта застосування. Так, зарахування до навчання у вищому навчальному закладі, як реалiзацiя правової норми, має місце під час виконання вiдповiдного наказу ректора про зарахування до навчання в вищому навчальному закладі певного кола конкретних осіб.

Завдання на семінарське заняття: надайте характеристику іншим підходам до виділення стадій застосування права.

Рішення проблеми: Чим відрізняються акти застосування норм права та нормативно-правові акти?

Лекція № 18.

Тема: ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА

/2 години/

Мета лекції:

- освітня: розкрити сутність тлумачення, його види та способи.

- розвиваюча: поглиблення і систематизація уявлень студентів (курсантів)

про поняття тлумачення норм права, його способи та прийоми, а також про значення правильного тлумачення правових норм у юридичній діяльності;

- виховна: формування у студентів (курсантів) відповідального відношення

щодо діяльності по тлумаченню правових норм.

Міжпредметні зв’язки: конституційне, кримінальне, адміністративне, трудове та цивільне право.

Актуалізація опорних знань:із шкільногокурсу правознавства дайте визначення поняттям: тлумачення, уяснення, роз’яснення.

ТЗН:контролююча комп’ютерна програма з четвертого модуль-контролю, комп'ютерна презентація; схеми й таблиці.

1. Поняття, види та способи тлумачення норм права.

2. Тлумачення правових норм за обсягом.

3. Прогалини у праві та способи їх усунення.

ОПОРНІ ПОНЯТТЯ:тлумачення правових норм, роз’яснення норм права, з’ясування правових норм, витлумачення (інтерпретація) норм права, офіційне і неофіційне тлумачення, легальне та аутентичне тлумачення, доктринальне тлумачення, нормативне і казуальне тлумачення, буквальне (адекватне) тлумачення, розширене й обмежувальне тлумачення, прогалини в праві, прогалини в законодавстві, аналогія права, аналогія закону.

1. Пiд тлумаченням розумiється спецiальний вид юридичної дiяльностi щодо

розкриття смислового змiсту правових норм, необхiдний у процесi як правотворчості, так i реалiзацiї права.

Тлумачення норм права- дiяльнiсть уповноважених суб’єктiв (органiв держави, органiзацiй, посадових осiб), спецiально спрямована на встановлення змiсту норм права, розкриття сутi, що мiститься у формулюваннi нормативного припису.

Розкриття сутi правових вимог є необхiдним для всiх суб’єктів права для правильного, свiдомого й добровiльного їх здiйснення.

Особливе значення має тлумачення норм права в правозастосовнiй дiяльностi, оскiльки вона здiйснюється повноважним органом стосовно iнших суб’єктiв права i через вимоги законностi має бути проведена в суворiй вiдповiдностi до норм права.

Тлумачення нормативних актiв є своєрiдним багатогранним явищем, в якому розрiзняють три основнi гранi. Вiдповiдно до цього, термiн тлумачення нормативного акта вживається в трьох рiзних, хоча й пов’язаних мiж собою значеннях.

По-перше, про тлумачення говорять у значенні дiяльностi, спрямованої на з’ясування змiсту правової норми суб’єктом цiєї дiяльностi.

По-друге, тлумаченням називають роз’яснення правової норми, тобто пояснення сутi правової норми, що дається тими чи iншими органами держави або окремими особами.

Офiцiйним, тобто юридично обов’язковим, є роз’яснення правових норм уповноваженими на те органами держави або посадовими особами.

Офiцiйне тлумачення може бути нормативним i казуальним.

Нормативне тлумачення має загальнообов’язковий характер і виходить iз суто компетентних органiв держави. Право такого тлумачення має Конституційний Суд України та інші установи. Наприклад, мiнiстерства мають право на нормативнi роз’яснення з питань своєї компетенцiї. Вони загальнообов’язковi в межах даного вiдомства.

Прикладом нормативного тлумачення може служити рішення Конституційного Суду України стосовно звернення управління Фонду соціального страхування в Кіровоградській області, на думку якого виплата грошової суми за моральну шкоду, згідно з частиною третьою статті 34 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, не поширюється на випадки стійкої втрати професійної працездатності та смерті потерпілого, і питання щодо її відшкодування в таких випадках слід розглядати на підставах, передбачених уже Цивільним кодексом, а не вищезгаданим законом. Конституційний Суд зазначив, що така практика веде до виникнення парадоксу, коли людина, яка постраждала лише морально, на практиці мала право на отримання відшкодування за це від Фонду держстрахування, а людина, котра втратила здоров’я, - ні, їй відшкодувалась лише фізична шкода. Фактично це означало б обмеження права людини за ознакою ступеня отриманої шкоди і, як підкреслив Конституційний Суд, суди виносили з цього питання полярні рішення, найчастіше не на користь постраждалих.

Конституційний Суд прийняв рішення, згідно з яким людина має право на компенсацію заподіяної їй шкоди на виробництві за рахунок коштів Фонду держстраху, зокрема і за умов неналежної організації умов роботи, внаслідок чого вона зазнала душевно-психологічної травми чи частково або повністю втратила працездатність. І моральне відшкодування є складовою загальної компенсації заподіяної людині шкоди. Заяви громадян щодо виплати компенсаційних коштів Фондом держстраху, зазначив Конституційний Суд, повинні розглядатися незалежно від того, моральних чи фізичних страждань зазнала людина.

Казуальне тлумачення є загальнообов’язковим лише для даної конкретної справи (скажiмо, роз’яснення Пленуму Верховного Суду України щодо вирiшення певних справ).

Роз’яснення, які виходять вiд тих чи iнших осiб, не надiлених офiцiйними повноваженнями, i які не мають обов’язкового характеру, називаються неофiцiйними. Вони не мають юридичної сили, їх значення може полягати лише в логiчнiй переконливостi. Разом з тим неофiцiйнi роз’яснення допомагають практичним працiвникам глибше розiбратися в змiстi норм, що застосовуються, і застерiгають їх вiд можливих помилок у тлумаченнi тiєї чи iншої норми.

I, нарештi, по-третє, тлумаченням називають витлумачення (iнтерпрета- цiю) або тлумачення тексту даного нормативного акта (статті) за обсягом.

Тлумачення норм права за обсягом (витлумачення або інтерпретація) означає з’ясування спiввiдношення мiж змiстом правової норми та її текстуальним вираженням.

За загальним правилом, витлумачення (інтерпретація) норми має точно вiдповiдати буквальному значенню тексту викладу даної норми в статтях вiдповiдного нормативного акта. Наприклад, ст. 75 Конституції України зазначає, що “Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України”. Зміст і письмовий виклад цієї норми співпадають. Таке витлумачення називається буквальним (адекватним) тлумаченням.

У деяких випадках може виникнути необхiднiсть витлумачити норму вужче буквального значення тексту вiдповiдної статтi. Так, в ч. 1 ст. 5 Конституції України підкреслюється, що “Україна є республікою”. В тексті не підкреслюється, якою саме республікою є наша держава – парламентською, президентською чи змішаною (президентсько-парламентською або парламентсько-президентською). Це стає зрозумілим при аналізі інших статей Основного Закону України, тобто термін “республіка” треба розглядати вужче. Таке витлумачення називається обмежувальним.

Разом з тим можуть бути окремi випадки, коли треба витлумачити норму дещо ширше за буквальний текст вiдповiдної статтi. Наприклад, в ч.3 ст.124 Конституції України підкреслюється, що “Судочинство здійснюється Конституційним судом України та судами загальної юрисдикції”. В даному випадку треба з’ясувати про які суди загальної юрисдикції їде мова, бо в тексті не вказано, якими вони бувають. Інакше кажучи, більш широкому тлумаченню підлягає термін “суди загальної юрисдикції”. Таке тлумачення називається розширювальним.

Обмежувальне й розширювальне витлумачення використовуються у випадках, що безпосередньо випливають iз суті самого закону й спричиняються зручностями юридичної технiки.

2. Тлумачення нормативних актiв досягається за допомогою певних прийомів:

1. Оскiльки змiст правової норми виражається в текстi нормативного акта, то початковим прийомом з’ясування правової норми завжди має бути граматичне тлумачення самого тексту (при цьому передбачається з’ясування тексту, словесного формулювання правової норми, її морфологiчної та синтаксичної структури).

2. Логiчний прийом пов’язаний з використанням законiв логiки під час аналiзу конкретної правової норми. Вiн необхiдний для виявлення всiх елементiв правової норми, спiвставлення її зi статтею нормативного акта, в якiй ця норма сформульована.

Використання законiв логiки в поєднанні з граматичним тлумаченням дозволяє правильно з’ясувати значення юридичних термiнів.

3. Систематичний прийом полягає в з’ясуванні змiсту даної норми шляхом спiвставлення її з iншими нормами, що стосуються цього питання.

Систематичний прийом виявляє прогалини, суперечності (колiзiї) в законодавствi, наявнiсть норм, формально не скасованих, але не чинних у зв’язку зі зникненням того суспiльного відношення, яке викликало їх створення.

Важливим прийомом з’ясування змiсту правової норми є історико-

полiтичне (або iсторико-цiльове) тлумачення. Воно полягає у з’ясуванні тих суспiльних умов, якi спричинили видання норми, i тих цiлей та завдань, які переслiдувала держава шляхом введення її в дiю.

3. У рядi випадкiв у законодавствi правозастосовник може не виявити норму права, яка прямо передбачає даний випадок. Ця проблема в юридичнiй науцi розглядається в теорiї прогалин у правi.

Одним з її положень є висновок про те, що в ходi вирiшення конкретних практичних питань допускається подолання прогалин шляхом використання аналогiї. Юридичнiй науцi та законодавству вiдомi два види аналогiї: аналогiя законута аналогiя права.

Пiд аналогiєю закону розуміється застосування норм права не до того випадку, який у типових рисах передбачений даною нормою, а до подiбного.

Через вiдсутність у законодавствi навiть подiбної норми права при очевиднiй необхiдностi вирішення даного випадку застосовується аналогiя права, пiд якою розуміється вирішення справи на пiдставi загальних принципiв даної системи права або даної галузi права.

Аналогiя права та аналогiя закону - винятковi явища у правi, оскiльки вони несуть у собi можливiсть розсуду правозастосовних органiв. Аналогiя права та аналогiя закону не допускаються в кримiнальному та адмiністративному правi.

Зовсім iнакше відбувається у цивiльному правi. Так, ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України говорить, що “Цивiльнi права й обов’язки виникають iз дій осіб, передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.” Вiдповiдно до цього, ст. 11 Цивiльного процесуального кодексу України передбачає, що в разі вiдсутностi закону, суд застосовує закон, який регулює подiбнi вiдносини, а за вiдсутностi такого закону суд виходить iз загальних основ i суті законодавства.

Режим законностi диктує ряд вимог до використання аналогiї:

1) вирішення справи за аналогiєю припустиме лише в разі вiдсутностi або неповноти правових норм;

2) схожiсть аналiзованих обставин i обставин, передбачених існуючою нормою, має бути за суттєвими й рiвнозначними у правовому вiдношеннi ознаками;

3) рiшення за аналогiєю неприпустиме, якщо вона безпосередньо заборонена законом або якщо закон пов’язує настання юридичних наслiдкiв з наявнiстю конкретних норм;

4) виняткові норми можуть братися до уваги лише тодi, коли обставини, що розглядаються, також є винятковими;

5) вироблене в ходi використання аналогiї правозастосування не повинне суперечити жодному з дiючих приписiв закону;

6) рiшення за аналогiєю передбачає пошук норми спочатку в актах тiєї ж галузi права, i лише через її вiдсутнiсть можливе звернення до iншої галузi й законодавства в цiлому.

Завдання на семінарське заняття:Чим зумовлена необхідність тлумачення норм на практиці?

Лекція № 19.

Тема: ПРАВОМІРНА ПОВЕДІНКА

/2 години/

Мета лекції:

- освітня: розкриття сутності правомірної поведінки, її природи, засвоєння

курсантами типів правомірної поведінки.

- розвиваюча: виробітка вміння застосовувати отримані знання при

виконанніх службових обов’язків.

- виховна: виховання студентів (курсантів) в дусі поваги до законів та

активної правомірної поведінки.

Міжпредметні зв’язки: філософія, історія політико-правових вчень, галузеві юридичні науки.

Актуалізація опорних знань:відповісти на питання: „В чому різниця між правовою поведінкою та правомірною”?

ТЗН:контролююча комп’ютерна програма з п'ятого модуль-контролю, комп'ютерна презентація; схеми й таблиці.

1. Поняття правової поведінки та її соціальна природа.

2. Суб'єкти правомірної поведінки.

3. Типологія /класифікація/ правомірної поведінки.

ОПОРНІ ПОНЯТТЯ:правова поведінка, правомірна поведінка, конформістська поведінка, маргінальна поведінка, звичаєва правомірна поведінка, соціально-активна правомірна поведінка.

1. Встановлюючи права та обов’язки суб’єктів правових вiдносин, правовi норми регулюють поведiнку людей. При цьому однi норми забороняють здiйснювати певнi дiї, інші - зобов’язують здiйснювати тi чи iншi дiї, а третi - уповноважують суб’єктiв на здiйснення зазначених у них дiй.

Забороняючи однi дiї, зобов’язуючи або уповноважуючи на здiйснення інших, правовi норми спрямовують поведiнку людей, забезпечуючи тим закрiплення й розвиток суспiльних вiдносин, які вiдповiдають iнтересам держави, соцiальних спiльнот. Така поведiнка людей має юридичне значення. Поведiнка людини, врегульована правовою нормою, i така, що тягне за собою певні правовi наслiдки, називається юридично значущою або правовою поведінкою. Вона може бути правомiрною або протиправною. Таким чином поняття „правомірна поведінка” є поставною частиною більш широкої категорії – „правова поведінка, зміст якої охоплює будь-яку юридично значущу діяльність. Правомірну поведінку можна характеризувати як структуровану правовими принципами та нормами діяльність колективних та індивідуальних суб’єктів, держави в цілому, її інститутів і посадових осіб яка здійснюється в формі дотримання правових заборон, виконання юридичних обов’язків, використання суб’єктивних прав, а також право установлення та правозастосування компетентними суб’єктами.

Правомiрна поведiнка - це вiдповiдні до правових приписів суспільно корисні дiї або утримання вiд дiй, які не суперечать вимогам правових норм або основним принципам права. Стосовно рівня діяльності індивіда , з урахуванням її характеру та соціокультурної мотивації, правомірна поведінка – це діяльність суб’єктів правовідносин, яка здійснюється в різноманітних формах реалізації права, а саме дотримання правових приписів, виконанні юридичних обов’язків, використання суб’єктивних юридичних прав, а також застосування норм права. Інакше кажучи, правомірна поведінка особистості представляє собою вид активності людини, що ґрунтується на її волі, та в якому виявляється позитивне суб’єктивне відношення до правових принципів та норм. Тому воно й має соціальну цінність.

Уявлення щодо правомірності та протиправності мають історично змінюючий характер і пов’язані з цивілізаційним рівнем розвитку суспільства, історичним типом держави, існуючим в неї політичним режимом тощо. Сутність правомірної поведінки визначається конкретно-історичним характером суспільних відносин, які регулюються правом і охороняються державою. В недемократичних, перш за все, тоталітарних державах право виступає як засіб заборони, примусу. Навпаки, в демократичних державах створюються умови для становлення права як засобу суспільної згоди, досягнення соціального компромісу. Ось чому розуміння правомірної поведінки вимагає конкретно-історичного аналізу з урахуванням особливостей методів і прийомів здійснення державної влади. Історія ХХ ст. наочно це підтверджує: існуючи в свій час тоталітарні політичні режими сприяли формуванню пасивної, хоча і правомірної, поведінки , тоді як демократичні політичні режими виступили важливим фактором формування активної, свідомої, ініціативної поведінки особистості.

В державi соцiально-демократичної орiєнтацiї право втiлює волю бiльшостi населення країни. Тому правомiрна поведiнка виступає тут не лише як пiдкорення волi однiєї особи загальнiй волi, але й як реалiзацiя особою своєї волi, втiлення її свободи.

Характерною рисою, що властива природі правомiрної поведiнки, є задоволення тих чи iнших громадських, групових або особистих iнтересiв громадян.

Зрозумiло, що правомiрна поведiнка є задоволенням тих чи iнших iнтересiв, тому що вона означає правомiрне використання тих цiнностей, якi можуть задовольнити вiдповiднi потреби суб’єктiв суспiльних вiдносин i певне використання яких, природно, лежить в основi iнтересiв держави, громадян та органiзацiй.

Правомiрна поведiнка, як i взагалi будь-яка поведiнка людей, є органiчною єднiстю зовнiшньої дiяльностi людини та її свiдомостi. Правомiрнi вчинки - акти свiдомої поведiнки, однак про змiст і характер цiєї свiдомостi можна судити лише за змiстом i формою зовнiшньої поведiнки особи.

2. Коло суб’єктів правомірної поведінки охоплюється поняттям „суб’єкти правової поведінки”. Суб’єкт правомірної поведінки – поняття більш вузьке, ніж суб’єкт права. Справа в тому, що деякі індивіди та організації – учасники правовідносин – не здійснюють конкретної поведінки: наприклад, малолітня дитина, якій відписана спадщина. До кола суб’єктів правової поведінки належать тільки ті індивіди та організації, які здібні самі здійснювати юридично значущі дії, через які виникають відповідні соціальні та правові наслідки.

З урахуванням цього можна виділити наступне коло суб’єктів правомірної поведінки, а саме: громадяни, трудові колективи, громадські організації, посадови особи, органи держави, сама держава в цілому.

Види правомiрної поведiнки:

1) за суб’єктами - дiяльнiсть громадян, державних органiзацiй, громадських об’єднань;

2) за сферою суспiльних відносин - економiчнi, полiтичнi і т.п. дiї;

3) залежно вiд галузевої приналежностi норм, на підставі яких здiйснюються правомiрнi дiї, - адмiнiстративнi, цивiльнi, трудовi i т.п.;

4) за формою зовнiшнього вияву - активна (здiйснення дiй), пасивна (утримання вiд дiй).

Суб’єкти правомiрної поведiнки: громадяни, трудовi колективи, громадськi органiзацiї, посадовi особи, органи держави, держава в цiлому.

3. Однієї з найбільш відомих класифікацій правової поведінки є підрозділ її відповідно до особливостей суб'єктивної сторони на соціально-активну, звичайну, конформістську і маргінальну.

Правова активність полягає в добровільному дотриманні правових норм, переконаності в їх необхідності та справедливості, у гарному знанні права, всебічній участі в правовій діяльності.

Звичайна правомірна поведінка характеризується тим, що необхідність здійснення поведінки тільки правомірним чином стало притаманною суб'єкту якістю, звичкою і навіть може їм не усвідомлюватися у всіх її аспектах.

В основі конформістської поведінки лежить пасивно-пристосовче ставлення до правового середовища.

Маргінальна поведінка базується та здійснюється на основі страху перед юридичною відповідальністю.

Отже, правомірна поведінка підрозділяється на види за різними критеріями. До приклада:

1) в аспекті юридичних фактів - на юридичні вчинки та індивідуальні акти, що правоутворюють, правозмінюють та правоприпиняють діяння;

2) в аспекті реалізації норм права - на дотримання, виконання, використання і правозастосування;

3) як зміст правовідносин - на здійснення суб'єктивних прав, обов'язків, законних інтересів суб'єктів;

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 2.1. Загальна характеристика держави і права країн Стародавнього Сходу 5 страница	\|	Тема 2.1. Загальна характеристика держави і права країн Стародавнього Сходу 7 страница

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.