Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема 2.1. Загальна характеристика держави і права країн Стародавнього Сходу 7 страница

4) за зовнішньою формою вираження - на дії і бездіяльність;

5) за способом детермінації - на активну, обумовлену внутрішніми причинами, і пасивну, обумовлену зовнішніми обставинами;

6) за способом формування в текстах правових документів - на прямо чи опосередковано передбачену правовими нормами;

7) за характеристиками суб'єктів - на індивідуальну і колективну, посадову, професійну та іншу.

Лекція № 20.

Тема: ПРАВОПОРУШЕННЯ

/2 години/

Мета заняття:

- Освітня:розгляд і засвоєння студентами (курсантами) сутності,

характерних рис і особливостей правопорушення, як однієї з найважливіших категорій теорії держави і права,

- розвиваюча: виробітка вміння застосовувати отримані знання при

вивченні інших юридичних дисциплін, з'ясування ролі органів внутрішніх справ у боротьбі з правопорушеннями;

- виховна: виховання студентів (курсантів) в дусі поваги до законів та

активної діяльності у боротьбі з правопорушеннями.

Міжпредметні зв’язки: філософія, кримінологія, криміналістика, галузеві юридичні науки.

Актуалізація опорних знань: дайте визначення терміну „правопорушення”. Чим правопорушення відрізняється від злочину?

ТЗН:контролююча комп’ютерна програма з п'ятого модуль-контролю, комп'ютерна презентація; схеми й таблиці.

1. Поняття правопорушення і його ознаки.

2. Склад правопорушення, характеристика його елементів.

3. Види правопорушень.

ОПОРНІ ПОНЯТТЯ: правопорушення, склад правопорушення, суб'єкт правопорушення, об'єкт правопорушення, суб'єктивна сторона правопорушення, об'єктивна сторона правопорушення, намір, вина, злочин.

1. У загальному плані правопорушення слiд вважати протиправним дiянням, що завдає шкоди суспiльству й карається законом. Iснують легальнi визначення пр авопорушень залежно вiд галузi законодавства. Так, відповідно до ч.1 ст. 11 Кримiнального кодексу України, злочиномвизнається суспiльно небезпечне винне дiяння (дiя або бездiяльність), вчинене суб'єктом злочину.

А ст. 9 Кодексу України про адмiнiстративнi правопорушення говорить, що адмiнiстративним правопорушенням (проступком)визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дiя або бездiяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власнiсть, права i свободи громадян, на встановлений порядок управлiння та за яку законодавством передбачено адмiнiстративну вiдповiдальнiсть.

Усiм цим визначенням притаманнi загальнi риси. Насамперед слiд вiдзначити, що правопорушення є вiдступом вiд вимог права, порушенням конкретного iмперативного юридичного обов’язку або використанням права всупереч його призначенню (зловживання правом), заборонене законом.

Тому неодмінною ознакою правопорушень є протиправнiсть, заборона їх державою за допомогою юридичних санкцiй. Те, що правом не заборонено, не може вважатися правопорушенням. Ця ознака вiдрiзняє правопорушення вiд порушень неюридичних соцiальних норм (моралi i т.п.).

При цьому правопорушенням є не кожне протиправне дiяння, а лише здiйснене навмисно або через необережність, тобто з вини особи. Дана ознака вiдрiзняє правопорушення вiд об’єктивно протиправних дiянь, що не мiстять провини (наприклад, завдання шкоди здоров’ю пiшохода без вини водiя автомобiля).

Серед iнших ознак правопорушень передусім слiд видiлити їх соцiальну небезпечнiсть та юридичну вiдповiдальнiсть особи, яка здiйснила правопорушення.

Суспiльна небезпека – невiд’ємна ознака правопорушення. Якщо дiя (бездiяльність) особи не є небезпекою для суспiльства, то вона не є правопорушенням i не тягне за собою юридичної вiдповiдальностi.

Найважливішою ознакою правопорушення є делiктоздатність особи, яка здiйснила соцiально небезпечне дiяння. Пiд делiктоздатністю розуміється здатнiсть особи бути суб’єктом правопорушення, нести юридичну вiдповiдальнiсть за його здiйснення.

Делiктоздатними є особи, які, вiдповiдно до закону, можуть самостiйно виконувати юридичнi обов’язки й нести юридичну вiдповiдальнiсть за здiйснення дiй, заборонених нормами права, тобто особи, які за своїми психологiчними властивостями можуть правильно розумiти вимоги, що ставляться до них правовими нормами, свiдомо визначати свою поведiнку, передбачити наслiдки своїх дiй.

Тому, вiдповiдно до закону, юридичну вiдповiдальнiсть можуть нести лише особи, які досягли певного вiку (як правило, 14-16 рокiв) i якi можуть чiтко усвiдомлювати наслiдки своїх дiй і здатнi керувати ними.

Неповнолiтнi та неосудні (душевнохворi) не мають делiктоздатності, тобто не можуть бути суб’єктами правопорушення.

Правопорушення- це соцiально небезпечне, протиправне дiяння (дiя або бездiяльність), здiйснене свiдомою, повнолiтньою особою, яке тягне за собою юридичну вiдповiдальнiсть.

2. Аналiз ознак правопорушення дає можливiсть виділити його елементи: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона.

Об’єктом, спiльним для всiх правопорушень, є суспiльнi вiдносини, соціальні цінності.

Об’єктивну сторону правопорушення складають: протиправне діяння, засоби його здійснення, наслідки дiї або бездiяльності та причинний зв’язок мiж протиправним дiянням i його наслідками.

Iнакше кажучи, якщо немає дiї (бездiяльності), то немає i дiяння в цiлому. Якщо немає протиправних наслідків для суспiльних вiдносин, то, природно, це дiяння не є протиправним. Якщо немає причинного зв’язку мiж дiєю (бездiяльністю) і наступними негативними наслiдками, значить, вони викликані не даною дiєю (бездiяльнiстю), а чимось iншим.

Суб’єктивну сторону правопорушення складають тi елементи дiяння, якi характеризують стан психіки особи в момент здiйснення протиправної дiї (бездiяльності). Необхiдним елементом суб’єктивної сторони будь-якого правопорушення є вина. Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії (бездіяльності) та її наслідки, виражене у формі умислу або необережності. Визначення умислу та необережностi дається у Кримiнальному кодексі України (ст. ст. 24,25).

Умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямий умисел характеризується тим, що особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Необережнiсть поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Для притягнення до юридичної вiдповiдальностi досить однiєї вини при вчиненнi протиправного дiяння. Але для того, щоб покарати винного, встановлення однiєї вини недостатньо. Не знаючи мотивiв i намiрiв, не можна зрозумiти суть дiї людини, особливо правопорушника. Значить, треба завжди виявляти мотиви й намiри правопорушника.

Для повного й всебiчного розгляду правопорушення необхiдно знати не лише це, але й, насамперед, те, хто вчинив протиправне дiяння, тобто, хто був його суб’єктом.

Суб’єктом правопорушення є особа, яка вчинила протиправний акт, правопорушник.

Єднiсть об’єктивної й суб’єктивної сторiн, об’єкта протиправного дiяння й суб’єкта цього діяння становить склад правопорушення.

3. Класифікація правопорушень передбачає, що можна виділити основні їх види:

1) за рівнем суспільної небезпеки - підрозділ правопорушень на проступки та злочини.

Юридичним виявом особливої небезпечностi злочинiв є заборона їх кримiнальним законом. Дiяння, прямо не передбаченi кримiнальним законом, не можуть бути визнанi злочинами. Якщо дiяння має всi ознаки, зазначені в кримiнальному законi, але позбавленi суспiльно небезпечного характеру (малозначиме), воно не є злочином.

Інші проступки - це правопорушення, не передбаченi кримiнальним законодавством. На вiдмiну вiд злочинiв, шкода, що завдається проступками, не становить небезпеки для суспiльства в цiлому, для його пiдвалин.

2) за належністю норм права, що порушуються, до визначених галузей права - на адмiнiстративнi, дисциплiнарнi та цивiльнi.

Цивiльнi проступки - це суспiльно шкiдливi посягання на врегульованi нормами цивiльного права майновi та пов’язанi з ними особистiснi вiдносини, а також на подiбнi вiдносини, що передбаченi нормами сiмейного та деяких iнших галузей права. Прикладами можуть служити укладення протизаконної угоди, завдання шкоди майну органiзацiї або особі, невиконання договiрних вiдносин. У всiх випадках, що випливають iз таких правопорушень, юридичнi норми передбачають вiдновлення порушених вiдносин, вiдновлення порушених прав, вiдшкодування збиткiв, тобто за цивiльнi правопорушення передбачено правовiдновлювальнi санкцiї.

Адмiнiстративним проступком, відповідно до ст.9 Кодексу України про адмiнiстративнi правопорушення, визнається посягаюча на державний порядок, власнiсть, права й свободи громадян, на встановлений порядок управлiння протиправна, винна (умисна або необережна) дiя або бездiяльність, за яку законодавством передбачено адмiнiстративну вiдповiдальнiсть. Прикладами можуть бути порушення правил протипожежної безпеки, дорожного руху, фiнансової вiдповiдальностi тощо.

Адмiнiстративним проступкам вiдповiдають адмiнiстративнi стягнення (штраф, попередження, виправно-трудовi роботи та iн.).

Дисциплiнарнi проступки - суспiльно небезпечнi, протиправнi, провиннi дiяння (дiя або бездiяльність), які, посягаючи на внутрiшнiй порядок дiяльностi пiдприємств, установ, органiзацiй, тягнуть за собою дисциплiнарну вiдповiдальнiсть (догана, звiльнення з роботи, вiдрахування з навчального закладу, пониження у званнi та ін.). Такими проступками є запiзнення на роботу, навчальнi заняття, прогул, невиконання наказу тощо;

3) за колом осіб - на індивідуальні /фізичні і посадові особи/ та колективні;

4) за характером правових приписів - на нормативно-правові та дисциплінарні.

Лекція № 21

Тема: ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

/2 години/

Мета лекції:

- освітня: розкриття сутності поняття юридичної відповідальності, її

принципів та видів.

- розвиваюча: поглиблення і систематизація уявлень студентів (курсантів)

про види, принципи юридичної відповідальності, підстави притягнення до юридичної відповідальності і звільнення від неї.

- виховна: виховання студентів (курсантів) в дусі поваги до законів,

принципів судочинства та прав людини.

Міжпредметні зв’язки: філософія, політологія, історія політико-правових вчень, галузеві юридичні науки.

Актуалізація опорних знань: згадайте зі шкільного курсу основ правознавства визначення понять „юридична відповідальність”, „акт застосування норми права” та „правопорядок”.

ТЗН:контролююча комп’ютерна програма з п'ятого модуль-контролю, комп'ютерна презентація; схеми й таблиці.

1. Юридична відповідальність: поняття, ознаки й принципи.

2. Види юридичної відповідальності.

3. Підстави притягнення до юридичної відповідальності та звільнення від неї.

ОПОРНІ ПОНЯТТЯ:юридична відповідальність; державний примус; кримінальна, адміністративна, цивільно-правова і дисциплінарна відповідальність.

1. Скоєння правопорушення тягне за собою юридичну вiдповiдальнiсть

винної особи, що є реакцiєю держави на правопорушення у виглядi застосування до винної особи заходiв державного примусу, передбачених санкцiєю правової норми. Крiм цього, юридична вiдповiдальнiсть означає також неґативнi наслiдки для винної особи за вчинення правопорушення у виглядi позбавлень та обмежень особистiсного або майнового характеру.

Юридична вiдповiдальнiсть, що виникла з правопорушень, є правовiдносинами мiж державою в особi її спецiальних органiв і правопорушником, на якого покладається обов’язок переносити вiдповiднi позбавлення та неприємнi наслiдки за здiйснене правопорушення.

Специфiчні ознаки юридичної вiдповiдальності:

- по-перше, юридична вiдповiдальнiсть – це зазнавання державного примусу;

- по-друге, юридична вiдповiдальнiсть – це реалiзацiя санкцiй правових норм;

- по-третє, юридична вiдповiдальнiсть – це зазнавання правових обтяжень, вона завжди викликає правовi збитки для правопорушника;

- по-четверте, юридична вiдповiдальнiсть – це вiдповiдальнiсть правового характеру, тобто вона пiдлягає загальним принципам правової системи, закрiплена в правових нормах i здiйснюється через застосування права.

Реалізація юридичної вiдповiдальностi будується на основi дотримання низки принципiв, а саме: законностi юридичної вiдповiдальностi, справедливостi, доцільностi, невiдворотностi та швидкостi настання вiдповiдальностi. Окрiм цього, слiд видiлити й таке: вiдповiдальнiсть лише за поведiнку, а не за думки; вiдповiдальнiсть за протиправнi дiї, причому лише за наявності вини.

Принцип законностi є основним принципом юридичної вiдповiдальностi громадян. Вiн полягає в тому, що юридична вiдповiдальнiсть можлива лише за наявності законних пiдстав. Правовою пiдставою вiдповiдальностi є наявнiсть вiдповiдної норми права. Без заборони того чи iншого дiяння нормою права юридична вiдповiдальнiсть неприпустима.

Принцип законностi юридичної вiдповiдальностi характеризується вимогою дотримання компетентними державними органами встановленого законом порядку розслiдування та притягнення порушника до вiдповiдальностi. Правова реґламентацiя цього процесу дозволяє виявити об’єктивну iстину в справі й обґрунтувати вiдповiдальнiсть конкретної особи за конкретне правопорушення.

Справедливiсть юридичної вiдповiдальностi складається з таких вимог:

- не можна за проступки встановлювати кримiнальні покарання;

- заходи юридичної вiдповiдальностi не повиннi при-нижувати й ображати людську гiднiсть;

- покарання має вiдповiдати дiянню;

- за одне правопорушення настає одна вiдповiдальнiсть.

Принцип доцільності характеризує юридичну вiдповiдальнiсть як засiб досягнення певних соцiальних цілей (охорони суспiльного ладу й виховання людей). Дiя цього принципу передбачає сувору iндивiдуалiзацiю вiдповiдальностi, що виражається в необхiдностi безумовного врахування якостей особи правопорушника та вибору такої мiри вiдповiдальностi, яка б найбiльше вiдповiдала не лише вчиненому, але й досягненню цілей виправлення й перевиховання правопорушника.

Принцип доцільності виражається також у пом’якшеннi мiри покарання, звiльненнi особи, якщо виявляється, що цілі юридичної вiдповiдальностi досягнуті ранiше, нiж передбачалося.

Юридична вiдповiдальнiсть може ефективно впливати, якщо вона настає досить швидко за вчиненням правопорушення. Тому законодавство встановлює термiни давностi, після закiнчення яких переслiдування порушника не допускається.

Термiни давності бувають різними та залежать вiд характеру дiяння й iнших обставин. Наприклад, у Кримiнальному кодексi України – вiд двох до п’ятнадцяти рокiв.

Крiм того, юридична вiдповiдальнiсть має бути невiдворотною. Це означає, що жодне правопорушення не повинне залишатися нерозкритим, поза полем зору держави, без засудження з її боку.

2. Кожному виду правопорушень вiдповiдає особливий вид юридичної вiдповiдальностi. Це й зрозумiло: адже юридична вiдповiдальнiсть, зрештою, є застосуванням юридичних санкцiй, а кожен вид правопорушень забороняється своїми особливими санкцiями.

У теорiї права видiляють основнi види юридичної вiдповiдальностi за правопорушення, що співвідносяться з основними видами правопорушень. Так, зi злочинiв виникає кримiнальна вiдповiдальнiсть. Iншi види правопорушень породжують цивiльно-правову, адмiнiстративну та дисциплiнарну вiдповiдальнiсть. Крiм того, виділяють і такі види юридичної вiдповiдальностi, як конституцiйна, матерiальна, економічна тощо.

Основні види юридичної відповідальності:

- кримiнальна вiдповiдальнiсть настає за скоєння злочину, а тому є найсуворішим видом юридичної вiдповiдальностi. Кримiнальний кодекс України передбачає такi види покарання, як штраф, позбавлення військового, спеціального звання, ранґу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, конфіскація майна, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі;

- цивільно-правова вiдповiдальнiстьнастає за порушення договiрних зобов’язань, а також за нанесення майнових позадоговiрних збиткiв. Тому найчастiше цей вид вiдповiдальностi виражається в застосуваннi майнових санкцiй правовiдновлювального характеру (скасування незаконних угод, вiдшкодування нанесених майнових збиткiв тощо);

- адмiнiстративна вiдповiдальнiстьнастає за адмiнiстративнi правопорушення у випадках, передбачених законом. Закон установлює такi види адмiнiстративних стягнень, як попередження, штраф, виправнi роботи, адмiнiстративний арешт та iн. Адмiнiстративнi стягнення накладають уповноважені на те посадові особи на правопорушникiв, які не пiдпорядковуються їм по службi. Вони можуть накладатися суддями, органами внутрiшнiх справ, державними iнспекцiями й iншими уповноваженими на те органами;

- дисциплінарна відповідальність. Особливiсть дисциплінарних стягнень полягає в тому, що вони накладаються посадовою особою, якiй правопорушник пiдпорядковується по службi (ректором вищого навчального закладу, директором школи, ліцею тощо). Дисциплiнарнi стягнення можуть бути у виглядi догани, попередження про неповну службову вiдповiднiсть та ін.

Про який би вид юридичної вiдповiдальностi не йшлося, їм притаманнi спiльнi стадiї:

- виникнення вiдповiдальностi (з моменту здiйснення правопорушення як юридичного факту, що викликає вiдповiднi правовiдносини);

- установлення компетентними державними органами суб’єкта й інших елементiв правопорушення;

- визначення виду та розмiру вiдповiдальностi;

- застосування конкретних засобiв юридичної вiдповiдальностi, визначених у певному актi застосування норми права.

Iз зазначеного вище доходимо висновку, що пiдставою юридичної вiдповiдальностi є правопорушення.

1. Юридична (ретроспективну) відповідальність слід відрізняти від "позитивної відповідальності”, яку розуміють як почуття відповідальності за свою поведінку, діяльність, як почуття обов'язку. “Позитивна відповідальність” існує у трьох формах часу: в майбутньому, в сучасному і минулому, хоча в більшості випадків вона направлена на перспективу. Юридичну відповідальність розглядають тільки в ретроспективі, як негативну відповідальність за минулі правопорушення, тому що притягнення до відповідальності за майбутні правопорушення — абсурд і безглуздя.

Юридична відповідальність — це міра покарання правопорушника шляхом позбавлення його певних соціальних благ чи цінностей (матеріальних, духовних чи особистісних), які йому належали до факту правопорушення, від імені держави (суспільства) на підставі закону (або іншого нормативного акта), з метою попередження правопорушення і відновлення (чи відшкодування) втрачених суб'єктивних прав на матеріальні і духовні цінності.

Юридична відповідальність — це міра покарання, яка носить, як правило, публічний характер. Вона здійснюється або може здійснюватись від імені держави шляхом державного примусу. В окремих випадках відшкодування збитків може відбуватись добровільно без державного втручання. Юридична відповідальність повинна бути передбачена, як правило, в законодавстві, особливо в кримінальному і адміністративному. Всі види відповідальності служать попередженню нових правопорушень.

Юридична відповідальність здійснюється на засадах законності, обґрунтованості, невідворотності, індивідуалізації і справедливості.

3. Підставами притягнення до юридичної відповідальності є факт здійснення соціально небезпечного вчинку, наявність норми права, яка забороняє цей вчинок і встановлює відповідні санкції.

Притягнення до юридичної відповідальності здійснюється на основі акту застосування норми права, в якому індивідуалізуються заходи юридичної відповідальності до конкретного правопорушника.

Підстав звільнення від юридичної відповідальності законодавство виділяє декілька. Особливу увагу слід приділити необхідній обороні та крайній необхідності.

Лекція № 22.

Тема: ЗАКОННІСТЬ І ПРАВОПОРЯДОК

/2 години/

Мета лекції:

- освітня: розкриття сутності законності й правопорядку, їх взаємозв’язку та

взаємовпливу.

- розвиваюча: формування у студентів (курсантів) переконання в

необхідності затвердження в країні режиму законності і правопорядку; набуття студентами (курсантами) навичок розуміння принципів і гарантій законності, вмінь застосовувати отримані знання при аналізі державно-правових явищ;

- виховна: виховання студентів (курсантів) у дусі поваги до законності,

дотримування правопорядку в державі.

Міжпредметні зв’язки: філософія, політологія, історія політико-правових вчень, галузеві юридичні науки.

Актуалізація опорних знань: згадайте зі шкільного курсу основ правознавства визначення понять „законність” та „правопорядок”.

ТЗН:контролююча комп’ютерна програма з п'ятого модуль-контролю, комп'ютерна презентація; схеми й таблиці.

1. Законність: поняття, ознаки та гарантії.

2. Правопорядок і законність: сутність і співвідношення.

3. Державна дисципліна.

ОПОРНІ ПОНЯТТЯ:законність, режим законності, принципи законності, гарантії законності, суспільний порядок, правопорядок, юридичні гарантії законності, методи забезпечення законності і правопорядку, державна дисципліна.

1. Законність - це такий режим державного і суспільного життя, при якому забезпечується повне й неухильне дотримання і виконання законів, підзаконних актів усіма без винятку органами держави, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами. Законність - один із основоположних принципів діяльності державних органів, громадських організацій, роботи посадових осіб і поведінки громадян.

Сутність законності - в реальності права, в тому, що всі без винятку учасники суспільних відносин керуються принципом суворого дотримання приписів, законів й інших нормативних актів, сумлінно виконують покладені на них юридичні обов'язки, безперешкодно і повною мірою використовують свої суб'єктивні права. Тим самим в державі і суспільстві дотримуються встановлені законами та іншими нормативними актами правопорядок, державна і громадська дисципліна.

Принципи законності - це ті основні начала, керівні ідеї і основоположні вимоги, котрі розкривають її сутність, основу її змісту як обов'язкового режиму державного і суспільного життя. До основних принципів демократичної законності відносяться:

- нерозривний зв'язок, підпорядкування, зумовленість законності режимом демократії;

- обов'язковість вимог законності для всіх громадян, посадових осіб, державних органів та громадських організацій;

- забезпечення верховенства закону в системі правових актів;

-зв'язок законності із загальною та правовою культурою населення, посадових осіб;

- неприпустимість протиставлення законності й доцільності;

- єдність законності та справедливості;

- встановлення дійового контролю і нагляду за дотриманням законності;

- участь має в діяльності по забезпеченню законності;

- невідворотність відповідальності за правопорушення, будь-які порушення режиму законності.

Гарантії законності - це позитивні об'єктивні умови, що сприяють підвищенню рівня розвитку суспільства, добробуту народу, а також спеціальні юридичні засоби і способи, через які забезпечується режим законності в країні.

До спеціальних юридичних засобів належать.:

1. Чіткість і конкретність норм діючого права, ефективність санкцій, що захищають ці норми.

2. Виконання правосуддя як спеціальної форми універсальної, здійснюваної на основі права і справедливості діяльності судів, котра забезпечує реалізацію діючого права, захист прав і свобод громадян.

3. Здійснення вищого нагляду за точним і однаковим виконанням законів з боку органів прокуратури.

4. Діяльність державних інспекцій та контрольно-ревізійного апарату, котрі в межах своєї компетенції здійснюють роботу по запобіганню, виявленню і припиненню порушень законності в різноманітних сферах державного і суспільного життя.

2. Правопорядок — це стан упорядкованості суспільних відносин, заснований на праві і законності. Це кінцевий результат реалізації правових вимог і розпоряджень, результат дотримання, виконання правових норм, тобто законності. Саме правопорядок являє собою ланцюг правового регулювання, саме для його досягнення видаються закони й інші нормативно-правові акти, здійснюється удосконалювання законодавства, приймаються заходи для зміцнення законності. Важливо мати на увазі наступні обставини:

— по-перше, не можна домогтися правопорядку іншими способами, крім удосконалювання правового регулювання і забезпечення законності;

— по-друге, зміцнення законності закономірно і неминуче приводить до зміцнення правопорядку;

— конкретний зміст правопорядку залежить від змісту законностіПорушення вимог законності веде до деформації суспільних зв'єзків, до недотримання і підриву правопорядку.

Законність і правопорядок перебувають між собою в тісному зв'язку. Зміцнення законності має своїм наслідком більш високий рівень правопорядку. Порушення законності ведуть до ослаблення правопорядку. Правопорядок є важливою умовою реалізації інститутів демократії, оскільки вони розвиваються на базі всебічного зміцнення законності.

В той же час правопорядок є важливим структурним елементом суспільного порядку, під яким розуміється правильно налагоджений стан всієї сукупності суспільних відносин, врегульованих не лише правовими, але і всіма іншими соціальними нормами.

3. Особливе значення має питання про дисципліну. Дисципліна належить до найважливіших соціальних факторів, що безпосередньо впливають на життя суспільства і кожної людини. Від рівня дисципліни у великій, коли не у значній мірі, залежать успіхи в економічній діяльності, якість соціального обслуговування.

Дисципліна і правопорядок тісно пов'язані між собою і характеризують в суспільстві взаємозв'язок людини із своїм трудовим колективом, суспільством, масою інших людей.

Державна дисципліна - це дотримання всіма організаціями і громадянами встановленого державного порядку діяльності державних органів, підприємств і установ по виконанню покладених на них обов'язків. Державна дисципліна передбачає свідоме позитивне ставлення громадян до встановленого правопорядку, що виражає інтереси всього населення.

Дисципліна сприяє розвитку соціально-політичної активності громадян, являє собою невід'ємну рису демократії. Державна і громадська дисципліни - важливі форми прояву соціальної відповідальності особи. В дотриманні державної і громадської дисципліни виявляється політична, правова і моральна культура громадян.

Стійкість дисципліни залежить від рівня правового виховання. В правовій практиці діє принцип: незнання закону не звільняє правопорушника від відповідальності; вчинивши правопорушення, не можна посилатися в своє виправдання на незнання закону.

Таким чином, основна вимога будь-якого виду дисципліни, в тому числі і службової - це найсуворіше виконання законів та інших, заснованих на законах нормативних та індивідуальних актів. Законність є серцевина, основа дисципліни. Це й визначає тісний їх взаємозв'язок і взаємозалежність. Зміцнення державної дисципліни невіддільне від процесу зміцнення законності.

Лекція №23

Тема: ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ ТА ПРАВОВА КУЛЬТУРА

Мета лекції:

- освітня:розкриття сутності та особливостей правової свідомості та

правової культури, аналіз їхньої структури.

- розвиваюча: актуалізація уявлень студентів (курсантів) про сутність і

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 2.1. Загальна характеристика держави і права країн Стародавнього Сходу 6 страница	\|	Тема 2.1. Загальна характеристика держави і права країн Стародавнього Сходу 8 страница

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.