• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Нормативні документи, що закріплювали права, свободи та обов’язки людини в умовах Середньовіччя, Нового часу та XX ст.

До основних нормативно-правових документів, що закріплю­вали права і свободи людини та громадянина можна віднести: а) Велику хартію Вольностей 1215 p.; б) Петицію про права 1628 р.; в) Акт про краще забезпечення свободи підданих і про попереджен­ня ув'язнень за морями (Habeas corpus act) 26 травня 1679 p.; г) Біль про права 13 лютого 1689 р.; д) Біль про права 1789-1791 pp. (перші десять поправок до Конституції СІНА); є) Декларація прав людини і громадянина 26 серпня 1789 р. та ін.

Крім майнових інтересів в умовах стано-представницької монархії велась і боротьба за особисту недоторканності. Прикладом такої боротьби за свободу і рівність прав місцевих феодалів і обмеження зловживання королівської влади був рух баронів в Англії на початку XIII ст. У результаті цього руху була прийнята Велика хартія Вольностей в 1215 році. Офіційно в Англії цей документ вважався першою її Конституцією. Повний текст зазначеної хартії поділяють на три частини: а) статті, що стосуються матеріальних інтересів різних соціальних верств та груп населення (статті 1, 2, 9, 13, 15, 18); б) статті, що реформують державний механізм англійського королівства або « конституційні» (статті 12, 14, 61); в) статті, що встановлюють принципи діяльності судово-адміністративного апарату (статі 17, 20, 21, 39, 40). Важливе значення для розширення свобод, недоторканності людини і упорядкування діяльності королівської влади мали 18-20; 38-40; 45 та деякі інші статті зазначеної Хартії. Наприклад, ст. 39 проголошувала, що ні одна вільна людина не буде заарештована чи ув'язнена в тюрму, чи позбавлена володіння, чи яким-небудь іншим способом обездолена, і ми не підемо на неї і не пошлемо на неї інакше, як за законним вироком рівних їй і за законом країни.

Петиція про права є нормативним документом, що є початком буржуазно-революційного законодавства Англії. Вона була подана королю духовенством та світськими лордами і общинами, що були представлені в парламенті щодо різних прав і вольностей підданих короля. Король дав відповідь у парламенті: «Нехай буде зроблено за цим бажанням. В самій петиції формулю­валися порушення, що були скоєні Таємною Радою у вигляді допитів, затримань та ув'язнень супроти законів та вольностей королівства. В петиції було сформульоване прохання не порушу­вати в майбутньому законів і статутів англійського королівства та не чинити дії на шкоду народу з метою його заспокоєння.

Процесуальне закріплення гарантій від незаконних арештів було здійснене з прийняттям 26 травня 1679 р. «Акта про краще забезпечення, свободи підданих и про попередження ув’язнень за морями (Habeas corpus act)». Метою документа є визначення правового становища особи, що знаходилася під вартою до суду, тобто була попередньо ув'язнена. Актом 1679 року був встановле­ний складний юридичний механізм, що забезпечував права особистості, можливості внесення грошову заставу. Заставу повинен був-встановити суд у кожному конкретному випадку. Акт встановлював причини недоліків, що мали місце при здійсненні забезпечення особистої недоторканності заарештованих. Зазначалося, що шерифи, тюремники та інші чиновники, яким під варту віддавалися піддані короля за кримінальні чи такі, що вважалися кримінальними діяння тривалий час не виконували зверненого до них наказу Habeas corpus. Від цього страждали і в майбутньому можуть страждати піддані короля,' надовго утримувані в тюрмі, коли за законом вони могли бути взяті на поруки. Для попереджен­ня таких випадків і для більш швидкого звільнення усіх осіб, утримуваних за злочини затверджувалося таке: а) якщо будь-яка особа чи особи подадуть наказ Habeas corpus, звернутий до шерифа, тюремника чи наглядача, то така службова особа зобов'язана у триденний термін виконати такий наказ і доставити заарешто­ваного чи затриманого до лорда-канцлера, судді чи барона та іншого суду, звідки було видано наказ і одночасно подати істинні причини затримання. Зазначені лорд-канцлер, барони чи судді зобов'язані протягом двох днів розібратися у справі, і взявши заставу та зобов'язавши заарештованого з'явитися до суду, звільнити його від тримання під вартою, крім випадків, коли суддям буде зрозуміло, що особа затримана на законних підставах і за такі діяння, що заарештований за законом не може бути взятий на поруки. За невиконання вимог Habeas corpus посадові особи (начальник тюрми, тюремники чи інші чиновники), під охороною яких знаходиться заарештований підлягають після першого випадку штрафу в сумі 100 фунтів, а після другого - 200 фунтів і визнаються нездатними виконувати свої обов'язки на цій посаді. Будь-яка особа чи особи, що були звільнені згідно з Habeas corpus, не можуть бути у майбутньому заарештовані за той самий злочин інакше ніж за приписом того суду, до якого вони зобов'язані підпискою з'явля­тися або іншого суду, який здійснює юрисдикцію у цій справі. За невидачу наказу Habeas corpus судді підлягали штрафу в сумі 500 фунтів. Положення цього акта не розповсюджується на заарешто­ваних за борги чи у якій-небудь іншої цивільної справи.

Біль про права від 13 лютого 1689 р. був внесений в парламент духовними і світськими лордами та общинниками з метою припинення попередження протизаконних дій проти віри та вольностей народу. В Білі вимагалося: а) припинити дії короля (Іакова II) його радників, чиновників та суддів, що посягають на відміну від законів, збори податків без санкції парламенту, припинити незаконні затримання та переслідування, визнати свободу виборів парламенту, свободу слова, заборону надвеликих застав, вільного формування суду присяжних та ін.; б) у зв'язку з відмовою від престолу короля Іакова II, інші особи, що коронуються повинні дотримуватися законів і вольностей королівства Англії; в) всі вимоги повинні бути узгоджені з парламентом, узаконені; оприлюднені, оголошені та мають дотримуватися в майбутньому.

В І701 році був виданий Акт про устрій (Акт про майбутні обмеження і про краще забезпечення прав і свобод підданих). У ньому вказувалося королю, що вступить на престол приєднатися до англійської церкви, не виїжджати без згоди парламенту за межі Англії, Шотландії та Ірландії. Закріплювався контроль за Таємною Радою, суддями, обов'язок королів дотримуватися законів і вимагати цього від міністрів та чиновників.

Ідеї американських мислителів знайшли своє закріплення в «Декларації незалежності Сполучених Штатів Америки» та «Білі про права».

Декларація незалежності США була затверджена 4 липня 1776 р. Основні її положення відображали ідеї природного права. Декларація закріпила такі основні положення: а) рівність всіх на природні права такі, як право на життя, свободу, недоторканність, власність, щастя і безпеку; б) право на знищення уряду, що не задовольняє інтереси народу; в) ідея суверенітету народу; г) принцип розподілу влади; д) право народу на вибір форми правління, що відповідає його інтересам; є) ідею про те, що уряд лише слуга народу і повинен діяти в інтересах народу.

Права і свободи громадян США закріплені в Конституції США. Конституція була прийнята 17 вересня 1787 р. Вона була прийнята Конвентом, який складався з 55 делегатів з 12 штатів. Попередньо у текст Конституції «Біль про права» включений не був. Делегати конвенту вважали, що Конституція сама по собі є Білем про права. Водночас окремі положення Конституції стосувалися прав і свобод. Наприклад, розділ 9 ст. І закріплював, що дія привілеї наказу habeas corpus не повинна призупинятися, крім випадків, коли це потрібно для суспільної безпеки в разі повстання чи вторгнення.. Або заборонялося приймати білі про опалу. Велике значення для захисту громадян від свавілля влади мав припис ст. III про те, що всі кримінальні справи розглядалися судом присяжних. Важливе значення для майбутнього закріплення фундаментальних прав і свобод мало положення розділу 2 ст. IV, в якому закріплю­валося, що громадянам кожного штату надаються усі привілеї і пільги громадян інших штатів. Пізніше під привілеями і пільгами тлумачилося належність природних прав.

Отже, з самого початку Конституція США проголосила деякі демократичні принципи щодо прав і свобод громадянина. Під тиском прогресивних сил 15 грудня 1791 р. був прийнятий федеральний Біль про права, який включав десять поправок до Конституції США. В ньому закріплювалися такі положення.

І. Конгрес не буде приймати законів, які б; а) встановлювали обов'язковість будь-якої релігії чи забороняли її вільне сповіду­вання; б) обмежували свободу слова чи друку; в) обмежували право народу мирно збиратися; г) не дозволяли звертатися до Уряду з петиціями про виправлення зловживання владою.

2. Оскільки для безпеки вільної держави необхідна добре облаштована міліція, то за народом залишалося право зберігати і носити зброю.

3. У мирний час жоден солдат не буде поселятися у будь-який дім без згоди його володаря. Під час війни це може робитися лише у порядку, встановленому законом.

4. Право народу на охорону особистості, житла, паперів і майна від необґрунтованих обшуків чи арештів не буде порушу­ватися. Ордера на обшук чи арешт будуть видаватися лише з правдоподібних причин, що підтверджені присягою чи урочистою клятвою. Такі ордери повинні містити детальний опис місця, де повинен бути проведений обшук, і особи чи речі, які підлягають арешту.

5. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за тяжкий чи інший кримінальний злочин інакше, як за ініціативою чи обвинуваченням, яке виходить від великого журі. Винятками є розгляд справи, що виникли у збройних силах чи міліції осіб, що знаходилися на дійсній службі під час війни чи під час іншої суспільної небезпеки. Ніхто не буде два рази нести відповідальність життям чи тілесною недоторканністю за один і той самий злочин. Ніхто не повинен примушуватися давати свідчення проти самого себе, не буде позбавлений життя, свободи чи майна без законного судового розгляду. Ніяка приватна власність не буде відбиратися для суспільного користування без справедливого відшкодування.

6. При будь-якому кримінальному переслідуванні обвину­вачений має право на швидкий та публічний суд безсторонніх присяжних з штату і округу, завчасно встановленого законом, де скоєно злочин; Обвинувачений буде мати право вимагати, щоб йому дали очну ставку зі свідками, які свідчать проти нього, обвину­вачений може вимагати свідків з свого боку і користуватися послугами адвоката для. свого захисту.

7. У позовах загального права, де ціна позову перевищує 20 дол,, буде зберігатися право вимагати розгляду справи судом присяжних і ніякий факт, що розглядався присяжними не буде піддано повторному перегляду яким-небудь судом СІЛА інакше, як за положенням загального права.

8. Не будуть вимагатися надмірні застави і стягуватися надмірні штрафи, не будуть покладатися жорстокі і незвичайні покарання.

9. Перерахування у Конституції вище відомих прав не буде тлумачитися як заперечення чи уменшення інших прав, що зберігаються за народом.

10. Ті повноваження, які не передані Сполученим Штатам Конституцією, і користування якими не заборонено нею окремим штатам, залишаються відповідно за штатами чи народом.

Отже, Біль про права 1791 року суттєво доповнив Консти­туцію США демократичними правами та свободами, створив правову основу для реалізації громадянами США свого демокра­тичного правового статусу.

Важливу роль в історії формування першого покоління прав людини відіграла французька «Декларація прав людини і громадя­нина 1789 року». Вона була прийнята на початку Великої французької революції (1789-1794 pp.), яка була здійснена в три етапи: а) конституціоналістський (1789-1792); б) жирондистський (1792-1793); в) якобінський (1793-1794)..

Конституціоналісти, що прийшли до влади в результаті революції, проголосили ліквідацію феодалізму і стано-феодальних порядків. Було проголошено і проведено ряд прогресивних політичних, соціально-економічних та правових перетворень. 26 серпня 1789 р. Установчими Зборами прийнята «Декларація прав людини і громадянина, в якій проголошувалося: а) люди народжуються вільними і рівними в,правах; б) вони залишаються такими на все життя; в) за ними закріплюються невід'ємні природні права на свободу, на індивідуальну безпеку, на недоторканність, на власність, на вчинення опору гнобителям та інші; г) всі люди рівні перед законом; д) закріплення принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову.

Одним з документів, що закріпив природні (громадянські та політичні) права людини була Конституція, прийнята 3 вересня 1791 р. У преамбулі Конституції закріплювалася: а) ліквідація станових привілеїв; б) спадкування чи продаж державних посад заборонялося; в) рівність для всіх прав; г) невизнання законом будь-яких обов'язків, що суперечать природним правам людини і конституції. Конституція забезпечувала такі природні і грома­дянські права: а) доступ до усіх посад за бажанням і здатністю виконувати покладеш обов'язки; б) рівномірний розподіл податків між громадянами залежно від їх прибутків; в) рівність перед законом і судом при покладанні покарань за скоєні злочини. Гарантувалися людині такі свободи: а) пересування; б) слова, друку, думки, релігії; в) від цензури чи будь-якої іншої перевірки документів перед друком; г) зборів і мітингів без зброї і при додержанні поліцейських законів; д) звернення до будь-яких органів.

Заборонялося законодавчій владі видавати будь-які закони,
що суперечать природним правам та конституції. Гарантувалася
недоторканність власності та справедливе відшкодування збитків,
загальна для всіх народна освіта, безкоштовна в частині, необхідній
для усіх людей.

В умовах XX та на початку XXI ст. найбільш важливими документами щодо здійснення прав і свобод людини та громадянина є: 1) Загальна декларація прав людини (1948) p.; 2) Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966); 3) Між­народний пакт про громадянські і політичні права та ін. (1966).

Загальна декларація прав людини є одним з перших в історії міжнародних відносин нормативних документів, в якій проголо­шено широке коло основних прав і свобод людини. Вона була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у Парижі 10 грудня 1948 р. Саме ця дата вважається Днем прав людини. Декларація містила преамбулу і тридцять статей. Вона закріплює завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави. Серед зазначених завдань рівність, братерство та повнота таких можли­востей, як право на життя, свободу і особисту недоторканність, свободу від рабства, тортур, жорстокого і нелюдського поводження і покарання. Декларацією гарантується визнання правосуб’єктності кожної людини, захист від будь-якої дискримінації, ефективне поновлення у правах, свобода від безпідставних арештів, затримань чи вигнання, справедливий і безсторонній суд. Кожна людина відповідно до Декларації вважається невинуватою у вчиненні злочину доти, поки їх винуватість не буде встановлена в законному порядку і доведена судом. Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання в особисте і сімейне життя. Людині гарантується недоторканність житла, кореспонденції, честі і репутації, свобода пересування, переконань, думки і совісті, шлюбу і створення сім'ї. Людина має право на громадянство, притулок, на участь в управлінні своєю країною, мирні збори і асоціації. Людині забезпечується, право на працю, відпочинок, достойний її гідності життєвий рівень, зокрема їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування. Декларація закріплює право на освіту, участь у культурному житті, захист її моральних і матеріальних інтересів, такий соціальний і між­народний порядок при якому її права і свободи можуть бути повністю здійснені. Людина має обов'язки перед суспільством. Здійснення людиною прав і свобод не повинно суперечити цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй. Ніщо у Декларації не може бути витлумачено, як надання будь-якій державі, групі осіб чи окремій особі права займатися діяльністю, вчиняти дії, спрямовані на знищення закріплених Декларацією прав і свобод¹. Разом з Міжнародним пактом з громадських та політичних прав і Міжнародним пактом з економічних, соціальних та культурних прав вони утворюють Міжнародний біль про права людини.

Існують і інші міжнародні норми, що імплементовані в національне українське законодавство, оскільки вони закріплюють основні права і свободи людини та громадянина. Серед них можна назвати:

1. Конвенції, що стосуються певних категорій людей, яким потрібен захист. Це, наприклад, такі конвенції: а) Конвенція щодо статусу біженців - під егідою Комітету прав людини ООН (у 1951); б) Конвенція ООН про захист прав дитини (1989); в) Конвенція МОП № 169 про захист тубільних народів (1989) та ін.

2. Конвенції, що викладають певні права більш детально: а) Конвенція ООН проти тортур (Ї984); б) Конвенція ООН про попередження та покарання геноциду (1948) та ін.

3. Конвенції, прийняті з метою усунення певної форми дискримінації: а) Конвенції про усунення всіх форм расової дискримінації (прийнята 1979 року, набула чинності 1981 року);

б) Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (прийнята 1979р., набула чинності 1981 р.); в) Конвенція МОП № 111 стосовно дискримінації щодо найму на роботу та фаху (1958) та ін.

Особливу цікавість щодо забезпечення реалізації консти­туційних прав людини та громадянина викликають міжнародні багатосторонні та двосторонні угоди. Серед них: а) багатосторонні угоди, що стосуються найбільш небезпечних посягань на цінності, що охороняються міжнародним правом; б) двосторонні та багато­сторонні угоди з надання правової допомоги.

Наявність самих конвенцій не вирішує проблеми юридичного забезпечення прав людини в Україні. Для цього потрібна імплемен­тація (втілення та впровадження) міжнародно-правових норм в українському законодавстві. Україна активно діє на міжнародному рівні в ООН і ОБОЄ і повинна подбати про створення ефективного механізму застосування міжнародних норм з прав людини у своєму внутрішньому законодавстві, провести гармонізацію внутрішнього законодавства з міжнародними стандартами прав людини, налагодити взаємозв'язки з новими міжнародними структурами в цій галузі. П. Рабінович, розглядаючи проблему юридичного забезпечення прав людини в Україні формулює державно-юридич­ний механізм і стадії імплементації. Він вважає, що насамперед слід визначитися, що саме треба узаконювати для забезпечення прав людини та як це узаконення слід робити.

Таким чином, права та свободи людини і громадянина від міфологічних уявлень і ідей філософів та юристів в умовах античного світу, середньовіччя та нового часу одержали нормативне закріпленняу правових джерелах. Велике значення для забезпечен­ня прав і свобод мало їх закріплення у конституціях держав. У середині XX ст. закріплення прав і свобод вийшло за межі національного права і були встановлені всесвітні нормативні принципи і стандарти основних прав. Характерною є і тенденція розвитку та закріплення прав і свобод, як всесвітніх стандартів та механізмів їх захисту і на початку XXI ст.

Читайте також:

1. II. МЕХАНІЗМИ ФІЗІОЛОГІЧНОЇ ДІЇ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ.
2. IV. Вивчення нового матеріалу – 20 хв.
3. IV. Вивчення нового матеріалу.
4. IV. Вивчення нового матеріалу.
5. IV. Подання нового матеріалу
6. IІІ. Вивченняння нового навчального матеріалу.
7. V Обов’язки Ради
8. V Такі негативні особистісні утворення, як самовпевненість і нерозвиненість автономії та ініціативи, обумовлюють неадаптивне старіння людини.
9. V. Вивчення нового матеріалу.
10. V. Виклад нового матеріалу
11. V. Закріплення нового матеріалу – 5хв.
12. V. Пояснення нового матеріалу

Переглядів: 2433