Сновидіння (психічні процеси під час сну). Гіпнопедія.

Сновидіння (психічна діяльність під час сну). Сновидіння — складні психічні явища, що формуються за життя людини в результаті її спілкування із зовнішнім світом. Тому сліпі від народження не мають в сновидіннях зорових образів, а глухонімі — мовних елементів і звуків, тобто не мають в загальноприйнятому значенні і сновидінь. Це також свідчить про кіркове походження сновидінь (В. Н. Касаткін, 1972).

Найбільш поширеною в поясненні сновидінь є теорія нервових слідів. Якщо

І. М. Сєченов рахував сновидіння «небувалими комбінаціями бувалих вражень», то І. П. Павлов писав, що «сновидіння є слідове і притому переважно давнє подразнення». (Павлов І. П. Повн. зібр. тв., т. 4, 1951, з. 249).

Сновидіння бувають у всіх людей, але у деяких вони виникають дуже рідко. Частота появи сновидінь зростає у разі захворювань, за несприятливих умов і в складних життєвих ситуаціях, а також при неврозах. У жінок сновидіння зустрічаються частіше, ніж у чоловіків.

Сновидіння, мабуть, є і у тварин, оскільки у них також спостерігаються періодичні зміни ЕЕГ під час сну.

Зміни електричної активності мозку під час сну супроводяться у різних тварин рухом очей, вібрис, зниженням м'язового тонусу тулуба і кінцівок і навіть різними позами. Так, наприклад, для повільного сну собак характерна поза «згорнувшись калачиком», а при парадоксальному сні звичайне положення — «розкинувшись на боку». Під час фази швидкого сну часто спостерігаються сіпання кінцівок, рух вух, вібрис, сіпання або виляння хвоста і т.д. При пробудженні з парадоксальної фази нерідко спостерігається ерекція або помітне підвищення апетиту у собак (Б. Л. Ганжа, 1976).

В електричній активності кори великих півкуль і підкіркових структур при парадоксальному сні спостерігається різка десинхронізація ЕЕГ, навіть більш виражена, ніж в стані спокійного неспання. На фоні цієї десинхронізації ЕЕГ в нюхових структурах і мигдалевидному комплексі виникає синхронізований олфакто-амигдалоїдний ритм у вигляді синусоїдальних коливань з частотою 36...42 Гц, який реєструється в цих же структурах у безсонних собак в стані поведінкового збудження і пов'язаний з дихальними рухами. Проте в парадоксальній фазі сну цей ритм з дихальними рухами не зв'язаний і не обумовлений активацією рецепторів нюху. При переході до повільної фази сну або при пробудженні собак синхронізований олфакто-амигдалоидный ритм зникає (П. Р. Багач, Би. Л. Ганжа, 1973).

Ф. Снайдер (1963) розглядає парадоксальну фазу сну як «неспання, обернуте всередину організму». Мабуть, це так, оскільки олфакто-амигдалоїдний ритм відображає стан збудження, але в той же час він реєструється на фоні поведінкової картини глибокого сну і не має відношення до взаємодії організму із зовнішнім середовищем.

Настання фази швидкого сну може відчуватися у вигляді суб'єктивного переживання. Про це свідчить явище самодепривації. Якщо селективна депривація парадоксальних фаз сну проводиться слабим больовим електрошкірним подразненням, то через декілька подібних дій людина починає самостійно прокидатися при настанні фази швидкого сну, тобто в даному випадку настання цієї фази є умовним сигналом про очікуваний больовий вплив. Крім того, це свідчить про те, що при зміні повільнохвильової фази сну парадоксальною фазою мозкові процеси переходять з підсвідомого на свідомий рівень.

Парадоксальна фаза сну, з одного боку, забезпечує задоволення мозку у високій активації, а, з іншою — на її фоні можуть розігруватися інші мотиваційні процеси, засновані на розвитку і задоволенні специфічних потреб, про що свідчить аналіз сновидінь у людей.

Швидкий сон і пов'язані з ним сновидіння грають важливу роль в психічній адаптації до середовища, будучи одним з самостійних (або допоміжних) механізмів так званого психічного захисту, коли людина уві сні не сприймає інформацію, яка може викликати або активувати неприйнятні мотиви, або ця інформація і обумовлені нею тенденції поведінки так трансформуються, що виникають в свідомості не в істинному, а в спотвореному вигляді, який вже не загрожує самосвідомості.

З фізіологічної точки зору, причиною сновидінь є ті ж матеріальні процеси, які забезпечують виникнення психічної діяльності в стані неспання, а зміст сновидінь визначається «небувалими комбінаціями бувалих вражень» (І. М. Сєченов).

З погляду теорії психоаналізу 3. Фрейда, причина сновидінь полягає перш за все в непереборній інстинктивній діяльності несвідомої системи психічного апарату людини. Соматично сон є поверненням до більш раннього стану, поверненням, наскільки це можливо, до пренатального (ембріонального) стану. Психологічно ж сон розглядається як повернення до таких первинних станів психіки, як «первинний нарциссизм і «галюцинаторне виконання бажань».

Таким чином, психологічно настання сонного стану означає, по теорії 3. Фрейда, що людина «відключила» весь свій інтерес від зовнішнього світу і зосередила на самому собі («лібидонозна любов» до самого себе). З відключенням же інтересу «Я» від зовнішнього світу і зосередженні його на «лібидонозній любові» до самого себе («первинний нарцисизм») всі інстинктивні подразники, що розповсюджуються від різних органів тіла, значно посилюються і тим самим намагаються порушити нормальне протікання сну. Проте в цей час з'являються сновидіння, які захищають сон, надаючи несвідомому ці неусвідомлені бажання-імпульси вже здійсненими (галюцинаторне виконання бажань). Крім того, сновидіння, згідно 3. Фрейду, виконують і психічну функцію, якою є забезпечення одного з обхідних шляхів, по яких несвідомі бажання-імпульси можуть проникати в підсвідому і свідому системи в замаскованій формі.

Отже, на думку 3. Фрейда, сновидіння викликаються «чисто психічними причинами», а фізіологічні процеси відбуваються паралельно і можуть тільки сприяти дії цих «чисто психічних причин». Так виникає фрейдівський психофізичний паралелізм, суть якого полягає в тому, що причини психічних процесів знаходяться в самій психіці, а фізіологічні процеси тільки їх супроводжують, тобто фізіологічне лише співіснує з психічним, але не визначає суть психічних процесів.

Свідомість, на думку 3. Фрейда, є тільки поверхневим шаром психіки. Вона виникає під впливом безпосередніх сприйнять зовнішнього середовища, реєструє і описує факти взаємодії середовища і несвідомих потягів особи. Головну ж роль в психічному житті індивіда грає несвідоме, причому різні несвідомі потяги і пристрасті управляють не тільки свідомістю, тобто психікою, але і тілом. Так 3. Фрейд обгрунтовує свою психосоматичну теорію, згідноякої не зовнішнє середовище, а зміст несвідомих процесів визначає характер свідомості. В цьому суть суб'єктивного ідеалізму 3. Фрейда.

В основі несвідомого лежить перш за все прагнення до насолоди, а зовнішнє середовище, тобто суспільство, обмежують це прагнення, і тому принцип «реальності» вступає в суперечність з принципом «насолоди». Проте прагнення до насолоди не зникає, а тільки витісняється з свідомості і може в ньому виявлятися в різній замаскованій формі під час сновидінь, неврозів, обмовок і т.д.

Окрім свідомого і несвідомого, 3. Фрейд вводить ще поняття про підсвідоме, тобто своєрідну цензуру, яка з'являється в процесі суспільного життя індивіда і охороняє його свідомість від проникнення в нього несвідомих імпульсів-бажань. До підсвідомого відносяться також відчуття, бажання, думки, які «прорвалися» з несвідомого і більш менш пристосувалися до вимог «принципу реальності».

Теорія психоаналізу 3. Фрейда використовує для побудови багато в чому спекулятивних тверджень складні явища свідомих і несвідомих процесів, наявність яких кожна людина знає по власному досвіду. Унаслідок же відсутності у багатьох людей справжнього, наукового уявлення про свідоме і несвідоме, фрейдівська умоглядна теорія досить легко сприймається людьми, оскільки вона дає задовільні пояснення складним явищам психіки і поведінки людини.

В одній з своїх робіт 3. Фрейд порівнював людське «Я» (свідомість) з вершником на непокірному коні (несвідоме). Сократ свого часу також порівнював людську душу з колісницею, яку тягнуть в різні боки двоє коней — білий і чорний (добро і зло?) — і напрям її переміщення слабо контролюється візником. Цікаво, що подібні уявлення узгоджуються з деякими сучасними теоріями функціонування мозку, наприклад з теорією «триєдиного мозку» Мак-Ліна, згідно якої загальна діяльність мозку обумовлена функціонуванням трьох порівняно незалежних його утворень — R-комплексу (ретикулярна формація — несвідоме), лімбічної системи (підсвідоме) і неокортексу (свідоме).

Гіпнопедія. Людина в середньому «просипає» третю частину свого не такого вже великого життя і природно її відвіку турбує питання: «А чи не можна якось «раціональніше» використовувати стан сну?» Тому якийсь час надзвичайно популярною була гіпнопедія, тобто навчання під час сну. Проте спеціальні дослідження показали, що здібність до засвоєння нового матеріалу і подальше його відтворення під час неспання можлива лише в тому випадку, якщо навчання відбувається під час поверхневого сну, коли на ЕЕГ реєструється альфа-ритм, або під час дрімоти, коли нерегулярні швидкі і повільні хвилі обов'язково перемежовуються з альфа-ритмом. Такі періоди сну можливі не тільки при засинанні, але і серед ночі, особливо якщо суб'єкт налаштований на навчання.

Отже, у разі успішної гіпнопедії йдеться про навчання не під час сну, а фактично в безсонному стані і при дрімоті. В стані ж глибокого сну ніяке навчання неможливе, оскільки однією з основних задач сну є обробка інформації, яку мозок сприймає в стані неспання.

Кожна людина з свого життєвого досвіду знає, що сон, що наступив після вивчення якого-небудь матеріалу, сприяє його міцному запам'ятовуванню. Про це ж свідчить і збільшення синтезу «інформаційних молекул» — білків і нуклеїновых кислот під час сну. Експериментально доказано, що якщо після вивчення нового матеріалу наступає 8 г повноцінного сну, то відтворення буває найбільш повним і чітким.

Таким чином, в тих випадках, коли суб'єкт налаштований на навчання і одержує спеціальну інструкцію перед сном, навчання відбувається легше, але головним чином за рахунок того, що сон стає більш поверхневим і часто переривається пробудженнями. Це означає, що систематичне введення інформації під час сну не можна вважати корисним у зв'язку з необхідністю нормального фізіологічного сну для відновлення працездатності людини і зокрема для самого механізму запам'ятовування нового матеріалу. Тому в даний час гіпнопедія не застосовується.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Модуль 2. Фізіологія ВНД.	\|	Патологічні форми сну. Гігієна сну і неспання.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.