Патологічні форми сну. Гігієна сну і неспання.

Патологічні форми сну.Існує велика кількість захворювань, пов'язаних з порушенням сну або безсонного стану, з яких буде розглянуто тільки деякі найтиповіші і поширені (нарколепсія, пиквикський синдром, періодична сплячка, сонна неміч, сноходіння).

Головним симптомом при нарколепсії є денні засинання, потім порушення нічного сну, поява яскравих кошмарних сновидінь. Денні засинання часто виникають в неадекватній обстановці: під час роботи, в кінотеатрах, в транспорті і т.д. Деякі хворі засинають стоячи або навіть на ходу. Частота нападів складає звичайно 3...5 раз на день (хоча можуть бути і сотні), їх тривалість — 10... 15 хвилин. Глибина сну під час нападів буває різною і звичайно хворих в цей час можна розбудити, хоча іноді при такому насильному пробудженні у них спостерігаються емоційні реакції гніву і люті.

Нарколептичний синдром характеризується не тільки денною сонливістю, але і катаплектичними нападами (раптовою втратою м'язової сили і тонусу скелетної мускулатури, результатом чого є повна знерухомленість), порушеннями нічного сну (часті пробудження, тривалі періоди безсоння, страхітливі сновидіння), гіпнагогічними галюцинаціями (зорові і слухові, звичайно страхітливого характеру) в нічному і денному сні, причому галюцинаторними образами є частіше всього люди, дрібні тварини (щури, миші), уривки розмов, телефонні дзвінки, стукіт в двері, оклики і т.п. Таку галюцинацію описує, наприклад, Ф. М. Достоєвський в «Злочині і покаранні» у Свідрігайлова в ніч перед його самогубством.

Розрізняють звичайно дві форми нарколепсії: моносимптомну, при якій спостерігається тільки сонливість в денний час, і полісимптомну, при якій виявляється весь нарколептичний симптомокомплекс.

Електроенцефалографічні дослідження хворих нарколепсією показали, що напади починаються з фази швидкого сну, нічний сон також іноді починається з фази швидкого сну або ця фаза наступає через невеликий час після засинання. При полісимптомній формі нарколепсії частка швидкого сну складає 30...45% загальної тривалості сну, звичайно за рахунок зменшення стадій дельта-сну.

Під час денних засинань дуже часті яскраві, емоційно забарвлені сновидіння. Дж. Вогель (1960) вважає, що тоді як «здорові люди бачать сни, щоб спати, хворі нарколепсією сплять, щоб бачити сни».

Причини виникнення нарколепсії можуть бути самими різними.

По-перше, в 3-10% випадків зустрічаються сімейно-спадкові форми. Нарколепсія може виникнути в результаті перенесених інфекційних захворювань (епідемічний енцефаліт, черевний і висипний тифи, малярія, пневмонія і т. п.), черепно-мозкових травм, пухлин головного мозку. В більшості випадків має місце сукупна дія ряду чинників.

Для лікування нарколепсії використовуються такі фармакологічні засоби, як ефедрин, фенамін, іпразид і ін. Ці речовини зменшують непереборність денних засинань, викликають припинення гіпнагогічних галюцинацій і страхітливих сновидінь, відновлюють можливість плідно працювати і вчитися.

Піквікській синдром виявляється в денній сонливості, що виникає в самій неадекватній обстановці і в різних позах. В незручних умовах хворі засинають («відключаються») на декілька секунд або хвилин, причому уві сні вони можуть «продовжувати» ту діяльність, якою займалися до засипання (тримати в руках газету, книгу, вудку і т. п.). Піквікській синдром спостерігається у надмірно огрядних людей. Денний сон у таких хворих буває різної глибини; тривалість нападів — від декількох секунд до декількох (навіть 16...20) годин (в спокійній обстановці). Характерною ознакою піквикського синдрому є міоклонічне сіпання окремих м'язів обличчя, пальців рук і ніг і т. п., а також порушення зовнішнього дихання, яке стає частим і переривчастим, зменшується життєва місткість легенів і погіршується легенева вентиляція.

При денних засинаннях ЕЕГ-картина сну коливається відповідно до ритму дихання між альфа-активністю і II стадією повільного сну; характерною особливістю є передчасний початок фази швидкого сну, його невелика тривалість і дефіцит дельта-сну. Крім того, для піквикського синдрому характерне порушення циклічності сну, коли цикли не завжди завершуються, розрізняються по тривалості, порушується динаміка сну, тобто збільшення фази швидкого сну і зменшення повільного сну в другій половині ночі. Під час парадоксального сну наполовину знижується кількість швидких рухів очей (до 12 в 1 хв).

Лікування піквикського синдрому перш за все спрямоване на зниження ваги хворих за допомогою строгої дієти.

Синдром періодичної сплячки є збірним поняттям, куди входять такі клінічні форми, як сплячки істеричного походження і сплячки, що виникають в результаті органічного пошкодження центральної нервової системи.

Тривалість нападів таких гіперсомнічних станів коливається звичайно від декількох годин до декількох тижнів (частіше всього декілька діб) і не залежить від оточуючої обстановки. В більшості випадків нападу передують головний біль, запаморочення, загальна слабкість, апатія і т. д., причому деякі хворі по цих симптомах самі можуть за 1...2 дні передбачити виникнення нападу. Раптовий розвиток нападу рідкісний.

Глибина сноподібного стану при періодичній сплячці неоднакова. Зустрічаються випадки, коли розбудити хворих практично неможливо (летаргічна, або коматоподібна форма сну), в інших випадках їх можна розбудити для їди і відправлення природних потреб, після чого вони знов засинають.

При летаргічній формі сплячки сон розвивається поступово, іноді через фазу психомоторного збудження, і переходить в глибокий сон, з якого вивести хворих на зовнішні дії (звуковими, тактильными, больовими) не вдається. Хворі зовні мають вид нормально сплячих людей, очі у них закриті, зіниці звужені, реакція на світло млява, артеріальний тиск і м'язовий тонус в кінцівках різко понижений. Протягом сплячки, судячи з виникнення реакцій на зовнішні стимули, по коливанню рівня артеріального тиску і м'язового тонусу, глибина сну міняється, хоча пробудження не наступає. Вихід із стану сплячки може бути швидким або поступовим. Після нападу спостерігається загальна слабкість організму.

В період сплячки знайдено уповільнення альфа-ритму, сплющення ЕЕГ-кривої, поява повільної ритміки в тета- і дельта-діапазонах. Зовнішні подразники не впливають на характер ЕЕГ. Під час нападу значно зменшується тривалість фази повільного сну, відбувається швидке настання парадоксального сну. Дефіцит дельта-сну поповнюється в періоді міжнападу.

Періодичні сплячки частіше за все виникають в період статевого дозрівання і обумовлені ендокринними зсувами в організмі.

Істеричні гіперсомнії частіше всього спостерігаються в небезпечних або критичних для життя ситуаціях, за наявності сильної емоційної напруги. Таких людей практично неможливо розбудити. Під час сплячки хворі тривалий час самостійно не мочаться, спостерігається затримка стулу, проте м'язовий тонус не знижується, зберігається реакція зіниць на світло, не знижується артеріальний тиск, збільшується потовиділення на долонях і стопах, іноді підвищується температура тіла.

Вивчення електричної активності мозку таких хворих показало, що їх ЕЕГ під час нападів не відрізняється від стану неспання, хоча і дещо сповільнюється альфа-ритм. При зовнішній стимуляції спостерігається десинхронізація електричної активності мозку і депресія альфа-ритму.

Отже, напади істеричних сплячок не є нападами фізіологічного сну, що помітив ще Ж. Шарко (1882), хоча при тривалих нападах можна знайти періоди, коли стан хворих відповідає стану природного сну (хропіння, що періодично з'являється), тобто як би з'являється «сон усередині сну», і хворі по-справжньому сплять тільки частину часу нападу (А. М. Вейн, 1974).

Сонна хвороба, або сонна неміч, викликається при попаданні в організм збудника Тгураnosoma gambiense після укусу мухи це-це. Захворювання виражається в нападах денної сонливості і порушеннях нічного сну, запамороченнях, атаксії і т.д. ЕЕГ-дослідження показали повну відсутність сонних веретен, різке збільшення тривалості дельта-сну при збереженні фаз швидкого сну і невеликих латентних періодах його виникнення.

Лікування періодичної сплячки проводиться за допомогою фармакологічних речовин, нормалізуючих проникність стінок кровоносних судин (аскорбінова кислота, стероїдні гормони, рутини, вітаміни Р і Р₆, гамма-глобулін), а також за допомогою рентгенівського опромінювання диенцефальної області мозку. Ці засоби полегшують перебіг хвороби, але не виліковують її.

Під час летаргічної форми сплячки необхідно постійно контролювати стан серцево-судинної системи хворого, функцію сечового міхура, запобігати обезводненню організму шляхом введення глюкози і фізіологічного розчину.

Особливою формою патологічного сну є сноходіння, яке виявляється в тому, що спляча людина встає з ліжка і починає ходити. Цікаво, що лунатики (як їх називають) здібні до дуже складних координованих рухів і переміщення іноді на значній висоті.

Така незвичайна поведінка пояснюється тим, що у сплячої людини активізуються із невідомої причини і приходять в діяльний стан рухові кіркові і підкіркові ділянки мозку при глибокому одночасному пригніченні решти його частин. Експериментально встановлено, що напади сноходіння виникають, як правило, у фазі повільного сну. Причини цього явища повністю не встановлені, але можливо, що у підлітків вони пов'язані з дією статевих гормонів, що інтенсивно виділяються саме у фазі повільного сну в період статевого дозрівання.

Під час сноходіння часто реєструється стійкий альфа-ритм при розплющених очах хворого, на якого можуть нашаровуватися більш високочастотні ритми. Лунатизм успішно виліковується за допомогою гіпнотичного навіювання.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сновидіння (психічні процеси під час сну). Гіпнопедія.	\|	Нервову діяльність.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.