• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Висновок

Вступ

Години

ЗАТВЕРДЖУЮ

ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник кафедри ООРД

., доцент

полковник податкової міліції

______________В.В.

„____” ________ 2004 р.

ЛЕКЦІЯ

Поняття та ознаки легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом

Ірпінь 2012

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Факультет підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції

Кафедра організації оперативно-розшукової діяльності

Начальник кафедри організації оперативно-розшукової діяльності, к.ю.н., доцент

полковник податкової міліції

______________Д.Г. Мулявка

„____” ________ 2009 р.

ЛЕКЦІЯ

Поняття та ознаки легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом

Підготував:професор кафедри ООРД, к.ю.н, доцент

Бірюков Г.М.

Розглянуто та схвалено

на засіданні кафедри організації ОРД

протокол № ___ від „___” ________ 2009 р.

Ірпінь 2009

План

Вступ.

1. Поняття та сутність легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

2. Ознаки легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

3. Основні способи легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Висновок

Література

Проблема боротьби з легалізацією грошових коштів і іншого майна, які мають незаконне походження в останній час набула великої небезпеки у всьому світі [6, 3].

На перший погляд, відмивання “брудних” коштів є таким собі безневинним діянням – очевидно, ще ніхто не звертався до правоохоронних органів із заявою про те, що став жертвою "відмивання". Незважаючи на це, на проблему легалізації злочинних доходів міжнародним співтовариством, зарубіжними країнами, а останнім часом і Україною звертається значна цілком заслужена увага.

Злочини даного виду значно ускладнюють фінансово–економічну діяльність як України, так і інших країн.

Сучасна криміналізація економіки, перехід до її ринкових відносин, відсутність протягом довгого періоду законодавства, яке б перешкоджало легалізації коштів одержаних злочинним шляхом, а також ефективного правоохоронного органу по боротьбі з цим злочином, і слабка наукова розробка даної проблеми змінило кредитно–фінансову сферу України і інших країн в зону благосприятливу для легалізації грошей одержаних злочинним шляхом. Це в більшій мірі відноситься до України.

Крім вищевикладеного слід зазначити і те, що легалізація злочинних доходів в Україні привела до зниження ефективності реформ, які проводились, а також створює великі труднощі і перешкоди інвестиціям.

Разом з цим це сприяє криміналізації економіки, проникнення в неї організованої злочинності, що як наслідок веде до порушення нормального розвитку її ринкових відносин і в цілому є серйозною загрозою економічній безпеці країни [7, 4].

Суспільна небезпека легалізації (відмивання) доходів, здобутих злочинним шляхом, полягає у заподіянні значної шкоди легальній економічній діяльності, створенні матеріального підґрунтя для збільшення масштабів злочинної діяльності, дестабілізації нормального функціонування фінансово–кредитної системи, зниженні рівня довіри до неї, посиленні інфляційних процесів та знеціненні національної грошової одиниці, порушенні принципу рівноправності суб’єктів підприємницької діяльності, посиленні недобросовісної конкуренції та майнового розшарування суспільства, погіршенні міжнародного іміджу України. Легалізація сприяє особам, які займаються корисливою злочинною діяльністю, приховувати свої протиправні дії і уникати кримінальної відповідальності за вчинене, тобто в цій частині діяння по відмиванню “брудних” доходів завдають шкоди інтересам правосуддя.

Внаслідок відмивання “брудних” капіталів суб’єкти господарювання, які не мають злочинного фінансування, не витримують конкуренції і витісняються з ринку фірмами, діяльність яких є нібито цілком законною, а насправді базується на фінансах злочинного походження. Завдяки вливанню в економіку коштів, “зароблених” організованою злочинністю, лінія розмежування між легітимним і кримінальним бізнесом втрачає чіткість. Відбувається криміналізація підприємництва, яке починає “грати” за правилами злочинного світу. Зарубіжні фахівці відзначають, що в результаті “відмивання" легально діючі корпорації можуть потрапити під вплив багатонаціональних об’єднань, які фінансуються за рахунок неоподатковуваних і непідзвітних кримінальних джерел, з тим, щоб “для вирівнювання правил гри” перші змінили свою ділову практику. Можливим результатом такої трансформації є радикальний зсув практики міжнародного бізнесу у сферу незаконних операцій і широкий відплив фінансових коштів з–під державного контролю, включаючи ухилення від контролю за оплатою праці та від оподаткування[7, 4].

Небезпека існування і виникнення на основі цього загрози економічній безпеці України, такої проблеми як боротьба з легалізацією “брудних” коштів, потребує глибокого всебічного вивчення, маючих місце наукових досліджень, практичного досвіду правоохоронних органів, з метою теоретичного і методичного забезпечення ефективності боротьби з даним видом злочинів.

1. Поняття та сутність легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом

Легалізація незаконних доходів, які переміщуються в галузь підприємництва та міжнародну фінансову систему, є одним із найпоширеніших правопорушень у сфері економіки, вчинюваних організованою злочинністю [8,3]. Наявність значних прибутків, неконтрольованих державою, підриває її економічний суверенітет, негативно позначається на міжнародному іміджі.

Легалізація (відмивання) “брудних” коштів, є одним із факторів, що обумовлює існування “тіньової економіки” надає можливість використання її доходів в легальній економіці, що є великою небезпекою для економічної системи України в цілому. Одним із проблемних питаньщодо протидії легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом є невизначеність самого цього поняття як на практиці так і в науці.

Дослідження показують, що в наш час має місце декілька понять легалізації (“відмивання”) грошей одержаних злочинним шляхом (“брудних грошей”). Для з’ясування більш чіткого поняття “легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” необхідно, на нашу думку, розглянути складові цього поняття “відмивання” або „легалізації” і самого поняття в цілому, з точки зору лінгвістики і етимології міжнародного законодавства, законів, які мають місце по даному питанню, кодифікованого законодавства, і відповідно думок вчених, які розроблюють дане питання.

На перший погляд слова “відмивання” і “легалізація”, з врахуванням дефініції, що нас цікавить “стоять” поряд, дуже близькі за значенням, що в теорії лінгвістики прийнято називати синонімами.

Розглянемо значення цих слів з точки зору етимології. Якщо дослідити їх походження і значення згідно довідкових джерел, то ми отримаємо наступне.

Легалізація (слово латинського походження) – дозвіл діяльності якої-небудь організації, її узаконення, надання юридичної сили якомусь акту, дії [5, 695].

Легалізація (від латинського legalis – законний) – переведення на законне (легальне) положення кого–небудь або чого–небудь.

Легалізація (відмивання) доходу (злочинного) – надання в любих формах, доходам отриманих в результаті злочинної діяльності, вигляду законного походження і тим самим укриття їх злочинного походження [4, 72-73].

Якщо звернутися безпосередньо до фінансового словника, то легалізація доходів це здійснення фінансових операцій та угод з грошовими коштами та іншими цінностями, придбаними незаконним шляхом, а також використання цих коштів (майна) у підприємницькій чи іншій економічній діяльності, тобто узаконення цих коштів [9].

Історія походження поняття легалізація (відмивання) є проблемною.

Деякі вчені вважають, що поняття “відмивання” грошей вперше з’явилося в 20–х рр. ХХ ст. М.В. Корнієнко у своїй роботі “Протидія органів внутрішніх справ легалізації коштів, одержаних злочинним шляхом” пише:

Термін “відмивання” грошей (money laudering) прийшов з практики Чикагських гангстерів 20–х рр. ХХ ст. (Аль Капоне і йому подібні). З метою надання законного вигляду прибуткам у готівці від нелегального продажу горілки під час “сухого” закону, азартних ігор, рекету гангстери придбали пральні, в яких пральні автомати вмикалися за допомогою дріб’язку і шляхом змішування трудових копійчин і “брудних” грошей маскували справжнє джерело останніх. Термін “відмивання” грошей означає процес перетворення нелегально отриманих грошей на легальні [8, 6].

Б. С. Болотський та ін. по даному питанню мають свою думку. Вони констатують, що вперше термін “відмивання грошей” з’явився в друці в 1973 р. у зв’язку з ім’ям президента США Річарда Ніксона і “уотергейтським” скандалом. В кінці лютого 1972 р. Ніксон зробив перші кроки по переобранню на посаду президента. Для цього ним був створений спеціальний Комітет по переобранню. Однак реальна кампанія розпочалася приблизно за рік до цього, коли один із його партнерів – Джордж Мітчел – і колишній тоді міністр фінансів США Моріс Стенс почали таємно створювати фінансову базу майбутньої виборчої кампанії. Саме тоді, до них стали буквально потоками зливатися анонімні пожертвування, що заборонено законом, які потім через підставні фірми були перераховані в Комітет по переобранню, в якості офіційних платежів. Ще спочатку анонімний характер пожертвувань, їх перерахування через підставні фірми (фактично легалізація в її сьогоденному розумінні), вияснився пізніше, після злому штабу Національного комітету Демократичної партії в готелі “Уотергейт”, а сама технологія і отримала назву “відмивання грошей”. Слід відзначити, що “уотергейтський” скандал з'явився першим широко відомим, але далеко не єдиним, фактом подібного роду [10, 57].

Мають місце і інші думки щодо появлення терміну “відмивання грошей”.

Поняття “відмивання” грошей надійно увійшло у повсякденний обіг з 1980–х рр., а саме з того моменту, коли зарубіжні засоби масової інформації почали приділяти особливу увагу незаконному обігу наркотиків і значним сумам коштів, які отримуються наркоділками від торгівлі наркотичними речовинами.

Причому, за попередніми підрахунками міжнародних експертів, це сотні мільярдів доларів США на рік, які у різний спосіб запроваджуються до легального обігу з метою приховування їх злочинного походження і подальшого повернення у світові економічні та фінансові системи. За великим рахунком, легалізація грошових коштів чи іншого майна, одержаних злочинним шляхом, дуже часто ніщо інше, як засіб накопичення первинного капіталу. Сутність останнього – виведення грошових коштів (“брудних грошей”) із сфери тіньового капіталу у сферу законного його обігу. Тобто, фактичне надання грошовим коштам чи будь–якому майну, статусу законної власності певної юридичної чи фізичної особи. І як наслідок, за допомогою незаконної фінансової операції приховується справжнє походження та у деяких випадках справжній власник грошей чи майна.

Запропоновано багато визначень цього поняття, що мають міжнародне значення. Президентська комісія США з протидії організованої злочинності 1984 р. використала таке формулювання: “відмивання” грошей – процес, за допомогою якого приховується існування, незаконне походження чи незаконне використання доходів, і потім ці доходи маскуються таким чином, щоб здавалися такими, що мають законне походження.

Далі, якщо підійти до досліджуваного нами поняття “легалізація”, з точки зору міжнародного права, то у міжнародному праві визначення легалізації (“відмивання”) доходів від злочинної діяльності було подано у Віденській конвенції ООН “Про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин” від 19 грудня 1988 р., яка значно вплинула на розвиток відповідного законодавства західних країн.

Віденська конвенція ООН 1988 року визнала як злочин “відмивання” грошей, отриманих від незаконного обігу наркотиків. Разом з тим посилення позицій організованої злочинності призвело до зростання доходів злочинних організацій, одержуваних ними з різних сфер

злочинної діяльності. Частина цих доходів також стала піддаватися “відмиванню” та інвестуватися в легальну економіку.

Стразбурська конвенція Ради Європи “Про відмивання, виявлення, вилучення і конфіскацію доходів від злочинної діяльності” від 8 листопада 1990 р. № 141 визнала злочинні дії, пов’язані з “відмиванням” грошей, отриманих не тільки від наркобізнесу, але й від інших видів злочинної діяльності. Стаття 6 Стразбурської Конвенції визначає перелік правопорушень, пов’язаних з "відмиванням” грошей [8, 7].

Згідно ст. 6 Стразбурської Конвенції до злочинних дій, що пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом відносяться:

1. Перетворення або передача власності, усвідомлюючи, що така власність є доходом, з метою приховування або маскування незаконного походження власності або з метою сприяння будь-якій особі, замішаній у вчинені предикатного злочину, уникнути правових наслідків її дій;

2. Приховування або маскування справжнього характеру, джерела, місцезнаходження, стану, переміщення, прав стосовно власності або володіння нею, усвідомлюючи що така власність є доходом; і з урахуванням її конституційних принципів і фундаментальних засад її правової системи:

3. Набуття, володіння або використання власності, усвідомлюючи під час отримання, що така власність була доходом;

4. Участь у вчиненні, об’єднання або змова з метою вчинення, замах на вчинення, пособництво, підмова, сприяння і поради щодо вчинення будь-якого із злочинів, визначених відповідно до цієї статті.

Як випливає з положень Страсбурзької конвенції і рекомендацій спеціальної фінансової комісії з проблем “відмивання” грошей, "відмивання" коштів та іншого майна – це процес, у ході якого кошти, отримані в результаті незаконної діяльності, тобто різних правопорушень, розміщуються чи переводяться іншим способом, пропускаються через фінансово–кредитну систему (банки, інші фінансові інститути), або на них (замість них) здобувається інше майно, або вони іншим способом використовуються в економічній діяльності й у результаті повертаються власнику в іншому “відтвореному” вигляді для створення видимості законності отриманих доходів, приховання особи, що ініціювала такі дії і (чи) отримала доходи, а також протизаконності джерел цих засобів [8, 10].

У дослідженні поняття легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, на нашу думку, велику роль зіграв також перший звіт FATF (лютий 1990 р.) у якому було запропоновано 40 рекомендацій по боротьбі з “відмиванням” грошей.[1] З наступними змінами ця програма ввійшла в історію як, “Сорок рекомендацій спеціальної фінансової комісії по проблемам “відмивання грошей” в редакції від 28 червня 1996 року.

Згідно рекомендацій FATF робоче визначення поняття “відмивання грошей” включає в себе наступні ключові ознаки:

– конверсія або передача майна (якщо відомо, що це майно отримано шляхом кримінального злочину), яка проводиться з метою приховування чи маскування незаконного походження цього майна або сприяння якій–небудь особі, яка залучена до здійснення одного чи кількох подібних злочинів, в ухиленні від юридичних наслідків її вчинків;

– утаювання чи маскування дійсного характеру, джерела, місцезнаходження, розміщення майна чи права на майно, якщо

відомо, що це майно отримане шляхом злочину;

– придбання, володіння чи використання майна, якщо в момент його придбання відомо, що це майно отримане шляхом злочину чи завдяки співучасті в подібному злочині.

Тут також дано і визначення доходів. Доходи, отримані завідомо незаконним шляхом – фінансовий засіб в національній і іноземній валютні, рухоме і нерухоме майно, майнові права, об’єкти інтелектуальної власності, інші об’єкти цивільних прав, отримані в результаті скоєння умисних діянь, які суперечать вимогам законодавства держав.

Згідно Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів одержаних злочинним шляхом» від 21 грудня 2010 р. – до легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, належать будь-які дії, пов’язані з коштами (власністю), одержаними (здобутими) внаслідок вчинення злочину, спрямовані на приховування джерел походження зазначених коштів (власності) чи сприянні особі, яка є співучасником у вчиненні злочину, що є джерелом походження зазначених коштів (власності).

Кримінальне законодавство України також має визначення поняття “легалізація грошей” одержаних злочинним шляхом (ст. 209).

Ст. 209 КК України «Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Вчинення фінансової операції чи правочину з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів».

Вченими України та зарубіжжя проведена велика робота по визначенню поняття легалізації грошей нажитих злочинним шляхом.

Так М.В. Корнієнко на основі проведених ним досліджень підтримує думку інших вчених щодо розгляду досліджуваного визначення в двох розуміннях – в широкому та вузькому значенні та пише.

Точки зору вчених щодо поняття легалізація (відмивання)

Поняття “відмивання” грошей необхідно розглядати у широкому розумінні. У широкому розумінні "відмивання" грошей – це сукупність методів, прийомів, способів або процедур, що дозволяють отримувати кошти від незаконної діяльності, переводити їх в інші активи з метою приховування істинного походження, справжніх власників або інших аспектів, які б могли свідчити про порушення законодавства.

У вузькому значенні під "відмиванням" грошей розуміють діяння, пов’язані з переведенням доходів, одержаних від злочинної діяльності (а у деяких країнах – протиправної) у легальну сферу обігу, і за які національне та міжнародне законодавство передбачає кримінальну або інші види відповідальності.

2. Ознаки легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом

Для більш детальнішого вивчення поняття “легалізація” (відмивання) виходячи із всіх вивчених нами визначень, які мають місце, виділимо основні ознаки цього поняття:

1. Переведення на законне (легальне) положення кого-небудь, або чого–небудь.

2. Надання в любих формах доходам отриманих в результаті злочинної діяльності, видимості законного походження і тим самим укриття їх злочинного походження.

3. Здійснення фінансових операцій та угод з грошовими коштами та іншими цінностями, придбаними незаконним шляхом.

4. Використання коштів чи майна одержаних злочинним шляхом у підприємницькій діяльності чи іншій економічній діяльності.

5. Засіб накопичення первинного капіталу.

6. Виведення грошових коштів (“брудних грошей”) із сфери тіньового капіталу у сферу законного його обігу.

7. Надання грошовим коштам чи будь–якому майну статусу законної власності певної юридичної чи фізичної особи.

8. Приховування справжнього власника грошей чи майна.

9. Процес, за допомогою якого приховується існування, незаконне походження чи незаконне використання доходів.

10. Набуття, володіння або використання власності, усвідомлюючи під час отримання, що така власність була доходом злочинного походження.

11. Участь у вчиненні, об’єднання або змова з метою вчинення, замах на вчинення, пособництво, підмова, сприяння і поради щодо вчинення цього злочину.

12. Умисне діяння по наданню законного виду користування, володіння або розпорядження доходами, отриманими завідомо незаконним шляхом.

13. Внесення на рахунок грошей чи іншого майна (здобутих злочинним шляхом), або переказ таких грошей чи майна через банківську систему з метою забезпечення їм легальності.

14. Створення організованих груп для легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом.

Інший аспект стосується ознак, які характеризують окремі сторони процесу “відмивання" грошей. Тобто це ті ознаки, які дозволяють правоохоронним та фінансовим органам виявляти серед сумнівних операцій саме ті, які можуть свідчити про наміри осіб легалізувати доходи, отримані злочинним шляхом. Наприклад, згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність” сумнівними є операції, що мають такі ознаки:

– невизначеність або невиправданість умов їх проведення;

– економічна невиправданість;

– невідповідність нормам законодавства України.

3. Основні способи легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом

На даний час вченим та практикам, які займаються проблемою боротьби з легалізацією “брудних” коштів та іншого майна одержаного злочинним шляхом вивчений і відомий ряд способів скоєння даного виду злочину.

Разом з цим можна відмітити, що яким би способом не легалізувались би кошти одержані злочинним шляхом, всі вони як правило, пов’язані з рядом злочинів перш за все наркобізнесом, злочинами у кредитно-банківській системі, у сфері службової діяльності, хабарництвом, корупцією, доходів від проституції, нелегальної торгівлі зброєю, торгівлею людьми, контрабандою, злочинами у сфері оподаткування та ін., щодо легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом є предикатними злочинами.

Предикатний злочин – будь-який кримінальний злочин, в результаті якого виникли доходи, що можуть стати предметом злочину, зазначеного в Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом [5, 1104].

Вказівка в редакції статті 209 КК України на злочинний спосіб здобуття доходів, що легалізуються, ставить перед слідчими та оперативними підрозділами досить непросте завдання доказування цієї обставини. Це фактично означає, що кримінальні справи, порушені за вказаними статтями, можуть розслідуватися тільки в поєднанні з кримінальною справою про основний (предикатний) злочин, в результаті якого і були одержані грошові кошти або інше майно.

У зв’язку з цим, принципово важливим є висновок про те, що порушення кримінальних справ за статтею 209 КК України можливе лише після порушення кримінальної справи про предикатний (попередній) злочин. Тобто, інформація отримана в результаті внутрішнього чи державного фінансового моніторингу про сумнівні фінансові операції сама по собі не може бути підставою для порушення кримінальної справи за ст.. 209 КК. Така інформація може бути підставою тільки для проведення відповідних перевірочних дій. Якщо за результатами таких перевірочних дій будуть встановлені дані, що містять ознаки предикатного злочину, то спочатку порушується кримінальна справа за предикатним злочином і тільки після цього може бути порушена кримінальна справа за ст. 209 КК або за наявності достатніх на це підстав такі справи можуть бути порушені одночасно спільною постановою про порушення кримінальної справи. З цього витікає, важливе для методики розслідування положення, а саме – характер слідчих ситуацій початкового етапу розслідування легалізації злочинних доходів визначається ситуацією, що склалася за кримінальною справою про предикатний злочин [11, 10].

Вчені виділяють декілька груп способів легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом.

Розглянемо способи легалізації незаконних доходів уже широко відомі вченим і практичним працівникам, що найбільш часто зустрічаються на практиці.

1. Обмін національної готівкової валюти на іноземну вільноконвертовану валюту (далі – ВКВ) через офіційні обмінні пункти кредитно–фінансових установ. При проведенні обмінних операцій від їх учасників не вимагається підтвердження законності походження наданих на обмін коштів.

Здача і зарахування готівки (гроші у вигляді банкнот) на рахунки підставних осіб із дробленням грошових сум у момент їх здачі–приймання. У випадку одночасного викриття рахунку і здачі грошей підтвердження законності походження грошей не передбачається [12, 60-61].

2. Смарфінг. Це операція “відмивання" капіталів шляхом відхилення від фіксування “документального сліду”. Термін “смарфінг” вперше був вжитий слідчими органами штату Флоріда (США). Слідчі тоді зіткнулися з фактом наймання злочинною організацією великої кількості людей (смарфів), що повинні були здійснити незначні грошові перекази на депозитні рахунки в різноманітних банках і їх філіях. Смарфи – це люди, що здійснюють міжнародні фінансові операції (переказ грошей у банки) або купують банківські чеки, перекладні векселя, грошові перекази й інші оборотні кредитно–грошові документи на суму трохи нижче розміру, визначеної законом, із метою уникнення заповнення “Звітів про операції з готівкою”, що складаються фінансовими організаціями, і інформація про такі операції повинна передаватися державним податковим органам. У США її розміри визначені в сумі 10000$ по кожній грошовій операції, у країнах Європейської Співдружності цю суму визначили в розмірі 12000 ЕКЮ. Тому дуже часто смарфи вносять на депозитний рахунок готівку, що не перевищує зазначену суму.

3. Структурування. Цей спосіб також можна віднести до одного з найбільш улюблених способів вчинення вищезгаданого суспільно–небезпечного діяння з відсутністю “документального сліду” при проведенні великих трансконтинентальних фінансових операцій. Його суть полягає в тому, що угода штучно розбивається на безліч малих одиничних операцій із невеликими сумами. Даний спосіб дозволяє за порівняно короткий проміжок часу “відмити” десятки мільйонів американських доларів [13, 50-51].

4. Контрабанда валюти. По своїй суті дуже простий і один із найбільш популярних у злочинному світі. Адже досить часто саме з фізичного транспортування готівки починається процес “відмивання”. Кур’єри перевозять гроші, в основному, у вигляді американських доларів в іншу країну, де на “чорному ринку” існує високий попит саме на цю валюту. Міжнародні кур’єри – це спеціально відібрані і добре підготовлені люди, що вільно орієнтуються в банківських операціях і володіють іноземними мовами. Гроші вони одержують від посередника і везуть їх, як правило, складними маршрутами. Наприклад, до Швейцарії через Канаду, де відкривають рахунки в місцевих філіях швейцарських банків із подальшим переказом у країну призначення.

5. Приховування шляхом службового підлогу дійсного походження вкрадених чи “намитих” грошей та їх розміщення на рахунках у вітчизняних чи іноземних банках, інвестиційних компаніях, створених для утримання таких коштів, фіктивних компаній, придбання цінних паперів, антикваріату, нерухомості за кордоном та ін. Розміщення на рахунках незаконних доходів, що і є відмиванням таких коштів, придбання за реальні незаконні (вкрадені) кошти акцій, іншого матеріального чи нематеріального еквіваленту, також не криміналізовано. Винятком є випадок коли за будь–який реальний еквівалент (матеріальні цінності, ВКВ та ін.) зловмисники розрахувались “намитими” безготівковими коштами.

6. На сьогоднішній день серед злочинців, особливо серед ділків наркомафії, найбільш популярними способами “відмивання” грошей із використанням “коралових” і офшорних компаній є: а) метод оберненої позики; б) маскування під одержання прибутку.

Суть методу оберненої позики полягає в тому, що “відмита” готівка повертається і використовується в схованій формі: позика, інвестиції, зарплата, хабарі, подарунки і т.д. Ділок депонує готівку на банківський рахунок однієї з “коралових” або офшорних компаній у країні з пільговим режимом оподаткування, де зберігається таємниця банківських внесків, потім він переказує їх у банк іншої країни. Після чого звертається до банку своєї країни з проханням видати йому позику, використовуючи як додаткове забезпечення гроші, що знаходяться на депозиті в іншій країні. Гроші стають законними, а наявність відсотків знижує ставку податку. Якщо податкові органи потребують пояснення несподіваного багатства,

особа вказує на факт одержання позики. Звичайно, трансконтинентальні фінансові операції по поверненню фондів здійснюються шляхом електронного перекладу, що є найбільш швидким, безпечним і викликає багато ускладнень із приводу організації контролю за трансакціями з боку правоохоронних органів.

Суть методу маскування під прибуток полягає в тому, що гроші, які зненацька з’явилися, є результатом успішно проведеної фінансової операції. Наприклад, повернення “відмитих” грошей через акції компаній, нерухомість або отриману ким–небудь валюту в успішній закордонній діловій фінансовій операції. Підприємець оплачує належний податок на фінансову операцію і повертає свій прибуток.

7. Бізнес із готівкою. Досить часто для приховання грошей, що були отримані протиправним засобом, суб’єкт займається бізнесом із готівкою капіталом. Наприклад, особа купує ресторани, бари, готелі, ігрові автомати, автомати по продажі їжі, напоїв, сигарет, пункти миття автомашин, і тому подібне, тобто займається бізнесом із великими сумами готівки. В організаціях такого роду складно провести аудиторську перевірку. Та й визначити фактичну суму, на яку була реалізована продукція або кількість помитих автомобілів дня, тижня, місяця практично неможливо. Таким чином, здійснюється злиття “брудних” грошей, котрі отримані, наприклад, унаслідок збуту партії наркотиків із прибутком від легального бізнесу. Це дає особі сховати ту частину суми, що була отримана незаконним шляхом [13, 52-53].

Для того, щоб більш детальніше розібратися з процесом легалізації грошей одержаних злочинним шляхом необхідно проаналізувати послідовність цих дій, але єдиної думки з цього питання серед вчених ще не відпрацьовано. Вчені, які розроблюють цю проблему називають цей процес фазами (В.Т. Білоус), стадіями (О.Ф. Долженков), етапами (В.П. Корж).

В.Т. Білоус у своєму дослідженні пише. Конструювання правових норм, як і розслідування злочинів, пов’язаних із відмиванням незаконних доходів, є справою складною, яка потребує знання всіх технологічних тонкощів документообігу в різних секторах економіки. У зв’язку з цим важливо розглянути основні етапи відмивання доходів одержаних злочинним шляхом.

Для зручності вивчення та опису процес відмивання грошей як вітчизняними, так і закордонними дослідниками поділяється на три фази. Трифазова модель є найбільш поширеною. Кожна фаза має свою мету, набір форм та методи її досягнення.

У першій фазі відбувається введення неврахованої в балансі підприємства готівки в легальній фінансово–господарський безготівковий платіжний оборот. При цьому інколи проводиться попередній обмін вітчизняних грошей на інші види валюти у безготівковій формі або цінні папери. Для України ця фаза не характерна. Принаймні фактів здачі готівкових грошей у банки не зафіксовано. Це можна пояснити відсутністю в Кримінальному кодексі України такої норми і, відповідно, такої статистики. З іншого боку, обмін національної готівки на готівкову ВКВ хоч і може бути відмиванням доходів одержаних злочинним шляхом, але не є злочином, оскільки здійснюється через офіційні пункти обміну валют. При обміні готівки на безготівкові кошти таке “відмивання” здійснюється через конвертаційні центри та фіктивні фірми і “Лоро” рахунки банків. Але українські суб’єкти підприємництва з метою ухилення від оподаткування та одночасного розкрадання безготівкових коштів обмінюють, в основному, безготівкові кошти на готівку у вигляді ВКВ. Тобто українська специфіка відмивання ДНП передбачає зворотний напрям фінансових потоків: незаконні доходи найчастіше отримуються у формі безготівкових коштів і вилучаються з легітимного платіжного обороту різними способами (розкрадання, ухилення від оподаткування та ін.) з наступною конвертацією у готівкову або безготівкову ВКВ. Готівкова ВКВ обслуговує тіньовий, а безготівкова – легальний або псевдолегальний експортно–імпортний капіталооберт.

До основних дій, що відображають структурні складові першої фази відмивання ДНП належать: шахрайство з використанням підставних осіб і фірм; підкуп або залякування банківських працівників чи інших осіб, відповідальних за проведення ідентифікації коштів та їх власника (клієнта банку); організована купівля високоліквідних майнових цінностей (цінних паперів чи інших фінансових інструментів, що використовуються як засіб платежу).

У країнах, де налагоджено механізм протидії відмиванню незаконних доходів, кожна операція купівлі–продажу здійснюється на суму нижче тієї, з якої виникає обов’язок ідентифікації; платежі на банківський рахунок вносяться невеликими сумами; обмін грошей на купюри або іншої валюти здійснюється без використання банківських рахунків; використання банківських рахунків; використовуються підприємства з великим готівковим оборотом, до легального виторгу яких додаються невраховані гроші; створення власних фіктивних підприємств, що декларують незаконні гроші як виторг. Специфіка України полягає у створенні фіктивних фірм на підставних осіб; посадові підлоги та інші діяння здійснюються для вилучення вкрадених безготівкових коштів, а не впровадження готівки в підприємницький оберт в Україні істотно полегшується завдяки наявності значного тіньового капіталооберту між легальними підприємствами. Організованими злочинними групами створюються фіктивні фірми, що займаються конвертацією, тобто продажем легальним підприємствам готівки за безготівкові гроші, і навпаки, за що підприємства сплачують комісійні у розмірі 5 – 12% від суми конвертації. Через ці конвертаційні центри (фіктивні фірми) можливий також продаж готівки, отриманої від злочинної діяльності або ухилення від оподаткування. У якості засновників і керівників таких фірм інколи використовують алкоголіків, душевнохворих, недієздатних осіб, які не можуть нести відповідальність. Можлива і реєстрація фірм за фальшивими або вкраденими документами. Фіктивні фірми працюють, як правило, не більше трьох місяців. До моменту виникнення обов’язку щодо здавання звітності і сплати податків за звітній період роботи грошей на рахунках цих підприємницьких структур не залишається, а фірма стає “нічийною”, оскільки засновники реєструють нову фірму–фантом на нових підставних осіб.

Введення в оберт тіньової готівки може здійснюватися і через добродійні фонди та інші некомерційні організації. Гроші вносяться невеличкими сумами в якості пожертвувань і внесків, що не оподатковуються. Транспортування готівки через кордон в інші держави СНД також є поширеним явищем.

Мета другої фази – вуалювання незаконних доходів і джерел їх походження шляхом проведення комплексу переказних фінансових операцій з однієї на іншу фіктивну фірму. У результаті обривається документальний ланцюг слідів, забезпечується анонімність грошових коштів і придбаних на них майнових цінностей.

Для здійснення операцій у другій фазі також широко використовуються підставні особи і фіктивні фірми, що виставляють фіктивні вимоги-доручення до оплати, які є підставою для переказу грошей. Необхідно звернути увагу на так звані “підпільні” концерни, до яких входять підприємства однієї сфери, що мають вертикальні і горизонтальні зв’язки. “Тіньові” гроші вводяться в оборот через роздрібних торговців, як виторг від торгівлі. На ці гроші в оптового торговця закуповують продукти, які швидко псуються і далі списуються як зіпсовані. Це лише одна із можливих схем діяльності “підпільних” концернів. Застосування методів економічного аналізу діяльності підприємств на основі статистичних даних по галузі (ліквідності, прибутковості тощо), а також аналізу взаємовідносин власників підприємств, що мають комерційні зв’язки, робить внутрішнє “відмивання” недостатньо завуальованим, тому операції другої фази часто мають міжрегіональний або міжнародний характер. Для проведення таких операцій значну роль відіграють офшорні зони та інші країни з м’яким податковим режимом та слаборозвиненою системою фінансового контролю.

У третій фазі формується легенда походження грошей, після чого вони можуть інвестуватися в легальну економіку. Вони застосовуються і для зниження рівня оподаткування. Перш за все, це угоди із заниженням ціни. Як приклад можна навести операції з нерухомістю: будинок купується за заниженою ціною, а різниця доплачується тіньовими грошима. Після цього “проводиться ремонт”, і будинок продається за більш високою ціною. У результаті утворюється відмитий і легалізований прибуток. Аналогічні операції проводяться і з цінними паперами з урахуванням їх ринкової вартості [12, 67-69].

Відомий вчений в галузі ОРД О.Ф. Долженков посилаючись на фахівців з ООН дотримується думки про те, що процес “відмивання” коштів проходить такі основні стадії:

1. Перша стадія – звільнення від готівки і переведення її на рахунки підставних осіб.

2. Друга стадія – розподіл готівки.

3. Третя стадія – “замітання слідів” зробленого злочину.

4. Четверта стадія – інтеграція грошових мас.

В. Корж у відношенні етапів легалізації брудних коштів організованими злочинними формуваннями економічної направленості висловлює таку думку.

Для криміналістичної характеристики організованих економічних злочинів важливе значення має дослідження етапів організованої злочинної діяльності. Вони (етапи) взаємопов’язані з головною і закономірною метою організованого злочинного утворення корисливо–господарської спрямованості, тобто отриманням незаконних прибутків та їх легалізацією. На мій погляд, злочинна діяльність організованих груп, злочинних організацій складається з таких етапів: а) створення (формування) організованого злочинного утворення з метою отримання незаконних прибутків та їх легалізації; б) етап включає розроблення кримінальної технології вчинення економічного злочину, тобто технології злочинного бізнесу; в) отримання злочинних доходів; г) приховування слідів злочину; д) забезпечення безпеки злочинного бізнесу; е) легалізації злочинних доходів [14, 126].

Проникнення коштів, одержаних злочинним шляхом, у легальну (офіційну) економіку призводить до її криміналізації, підпорядкування економічних важелів та політичної влади злочинним угрупуванням, сприяє поширенню останніх у міждержавному просторі та становить загрозу національній та економічній безпеці усіх країн світу.

Проблема відмивання „брудних” грошей привертає до себе найбільшу увагу, якщо вона пов’язана з легалізацією доходів, одержаних від здійснення фінансових злочинів. Відмивання грошей – це сленговий вираз, який означає інвестування або перерахунок грошових коштів, зароблених злочинним операціями, з метою схову джерел їх отримання.

Проникнення, а потім і насичення „брудними” грошами законного фінансового обороту є серйозною загрозою економічній безпеці та політичній стабільності будь-якої держави. Розвиток процесів легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, в цілому вже призводить до цілого ряду негативних наслідків:

-помилок в економічній політиці у зв’язку з неточностями у вимірюванні статистичних даних у національних рахунках;

-нестабільності курсу обміну та банківських ставок у зв’язку з непередбаченими трансграничними трансфертами засобів;

-зниження збору податків і виділення засобів на державні суспільні витрати внаслідок приховування зведень про доходи;

-неправильного розподілу ресурсів у зв’язку з перекручуванням вартості активів і товарів;

-банкрутство банківських структур у зв’язку з масовим вилученням внесків клієнтами, невпевнених у законності фінансової діяльності кредитних організацій;

-збільшення залежності державного бюджету від „брудних” грошей в умовах спаду активності національної товарної економіки;

-розширення і зміцнення економічної та технологічної бази організованої злочинної діяльності.

У зв’язку з цим протидія підрозділів податкової міліції легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, в наш час є дуже необхідною та актуальною.

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 21 грудня 2010 р. № 2808 – VI.

2. Податковий кодекс України.

3. Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. А.М. Прохоров, ред. кол.: А.А. Гусев и др. – Изд. 4–е – М.: Сов. энциклопедия, 1987. – 1600с.

4. Краткая сыскная энциклопедия: Деятельность оперативно–розыскная, контрразведывательная, частная (детективная) Автор. сост. докт. юрид. наук. проф. Шумилов – М.: Издатель Шумилова И.И., 2000 – 227 с.

5. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с.

6. Михайлов В.И. Противодействие легализации грязных доходов: правовая и организационная формы / В.И. Михайлов, Е.З. Трошин, А.Л. Баньковський: Общ. ред. В.И. Михайлова – Ми.: Тесей, 2001. – 400 с.

7. Дуров О., Мельник М., Хавронюк М., Протидія відмиванню доходів, здобутих злочинним шляхом. Збірник нормативно–правових актів, міжнародних документів, коментарі. – К.: Атіка, 2003. 256 с.

8. Корнієнко М.В. “Протидія органів внутрішніх справ легалізації коштів одержаних злочинним шляхом. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002 – 228 с.

9. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. – 4–те вид., випр., та доп. – К.: Т–во “Знання”, НОО; Л.: Вид–во Львів банк ін–ту НБУ – 566 с.

10. Б.С. Болотский, А.Г. Волевод, Е.В. Воронова, Б.Ф. Калачев. Борьба с отмыванием доходов от индустрии наркобизнеса в странах содружества. – М.: ООО Издательство «Юрлитинформ», 2001 – 248 с.

11. Г.Л. Чигирина. Предикатні злочини та особливість їх розслідування при доказуванні фактів легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Лекція. НУДПСУ. Ірпінь: 2006. – 22 с.

12. Білоус В.Т., Попович В.М., Попович М.В. “Організаційно–правове забезпечення боротьби з відмиванням доходів незаконного походження: Монографія – Київ, 2001 – 138 с.

13. О.Ф. Долженков, О.В. Київець, Деякі питання удосконалення оперативно–розшукової діяльності у сфері відмивання “брудних” грошей з урахуванням засобів учинення злочинної діяльності // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ., Ч(т)³ 2000, с.50–51.

14. Корж В.П. Методика расследования экономических преступлений, совершаемых организованными группами, преступными организациями. Руководство для следователей. // Научно-практическое пособие. – Х.; Издательство «Лицей», - 2002г. – с.280.

15. Антипов В.І. Тіньова економіка та економічна злочинність: світові тенденції, українські реалії та правові засади контролю (теоретико-методологічне узагальнення) – Вінниця: ДП ДКФ, 2006. – 104с.

16. Протидія легалізації злочинних доходів і фінансуванню терроризму: навч.посіб/[с.2 Гуржій, С.М. Клюшке, В.М. Нікрасов та ін.] Держ. ком. фін. моніторингу УКраїни – К.: Такі справи, 2008. – 560 с.

17. Г.М. Бірюков, А.Г. Гриневич, Л.М. Дудник, Д.Й. Никифорчук Загальнотеоретичні основи протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом: монографія. Ірпінь: Національний Університет ДПС УКраїни, 2009. – 176 с.

[1] З метою об’єднання зусиль країн у боротьбі з відмиванням грошей у 1989 р. з ініціативи Великої сімки, у Парижі, створюється міждержавна неурядова організація FATF (група по розробці фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей)

Читайте також:

1. IV. Висновок
2. IV. Висновок
3. Аудиторський висновок
4. Аудиторський висновок, у якому робиться відмова від надання висновку аудитора
5. Аудиторський висновок, у якому робиться відмова від надання висновку аудитора
6. Безумовно-позитивний висновок
7. Висновок
8. ВИСНОВОК
9. ВИСНОВОК
10. Висновок
11. Висновок
12. Висновок

Переглядів: 1647