• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Нормативно-правове забезпечення діяльності соціального педагога

Література

Зміст і напрями соціально-педагогічної діяльності

Ключові слова: соціально-педагогічна діяльність, зміст соціально-педагогічної діяльності, напрями соціально-педагогічної діяльності.

1.Алєксєєнко Т.Ф. Соціально-педагогічна підтримка дітей групи ризику // Соціальна педагогіка: теорія та практика. — 2005. — №1. — С. 51-56.

2.Алєксєєнко Т.Ф. Технології соціально-педагогічної роботи в територіальній громаді // Соціальна педагогіка: теорія та практика. — 2004. — № 2. — С. 19-23.

3. Виховання дітей та молоді в контексті розвитку громадянського сус­пільства. 3б. наук, праць. Педагогічні науки. Вип. 35 - Херсон: ХДУ, 2003. -С. 14-17.

4. Мардахаев Л.В. Социальная педагогика: Учебник. — М.: Гардарики, 2005. - 269 с.

5. Социальная педагогика: Курс лекций: Учебн. пособие для студ. высш. учебн. заведений / Под общ. ред. М.А.Галагузовой. — М.: ВЛАД ОС, 2001. — 416 с.

6. Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: 3б. наук, праць. — Вип. 5. — Кн. 1. — Київ-Житомир, 2003. — С. 46-51.

7. Теория личности. — СПб.: Питер, 2000. — 608 с.

8. Шакурова М.В. Методика и технология работы социального педаго­га: Учебн. пособие для студентов высш.учебн. заведений. — М.: Издательский центр «Академия», 2002. — 272 с.

Теорія і практика соціально-педагогічної діяльності, переважно, пов'язані з такими поняттями, як асоціально-педагогічна робота» та «соціальний педагог» і становлять своєрідну галузь соціального жит­тя, спрямовану на допомогу та підтримку людей різного віку, різних соціальних верств, різного віросповідання в різних соціальних сере­довищах і в різних життєвих ситуаціях. її особливість полягає у три­валості й комплексності, а не у фрагментарності.

Діяльність соціального педагога має багатоплановий і різновек-торний характер. Вона передбачає не тільки спеціальні знання, а й багату ерудицію, що сприятиме здійсненню соціально-педагогічних досліджень, організації комплексної соціальної, медичної, педагогіч­ної, психологічної та правової допомоги людям. Адже основне при­значення соціального педагога — бути посередником між особисті­стю і мікросередовищем, різними соціальними інститутами у розв'язанні її нагальних проблем і задоволенні назрілих потреб.

Однак безпосередньо соціально-педагогічна діяльність спрямо­вується на дітей і молодь, які потребують допомоги у процесі соціа­лізації. До таких відносяться, насамперед, ті, хто має особливі потре­би, пов'язані з особливостями розвитку чи обставин сімейного і особистого життя, а саме: діти і молодь з особливими потребами, обдаровані, з затримкою психічного розвитку (ЗПР), педагогічно занедбані, в тому числі «діти вулиці» і неповнолітні засуджені, мар­гіналії, жертви фізичного, психічного і сексуального насилля, діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, а також усі ті, хто потрапив у складну життєву ситуацію і потребує кваліфікованої допомоги, підтримки чи супроводу. їх вікові та соціально-педагогічні особливості, а також конкретне виховне середовище і соціальні си­туації, в яких вони перебувають, впливають на вибір відповідних цілей, завдань, змісту і засобів соціально-педагогічної діяльності.

В цілому соціально-педагогічна діяльність являє собою складну си­стему взаємопов'язаних компонентів: мети, принципів, напрямів, етапів, сфери, змісту, форм, методів і прийомів, професійних якос­тей, а також тих зв'язків, які об'єднують їх у єдине ціле.

Мета соціально-педагогічної діяльності полягає у сприянні в адаптації та позитивній соціалізації особистості шляхом допомоги їй у засвоєнні соціальних норм і цінностей; створенні умов для психо­логічного комфорту і безпеки як дорослої, так і дитини; задоволенні потреб і забезпеченні прав особистості; попередженні негативних явищ у сім'ї, школі, іншому найближчому соціальному оточенні.

Провідними принципами соціально-педагогічної діяльності вис­тупають гуманізм, демократизм, компетентність. Гуманізм тісно по­в'язаний з вірою у потенційні можливості та стимулюванням актив­ності тих, з ким працює соціальний педагог, й визначається переконанням у тому, що для суспільства цінною є кожна людина, а ефективна допомога можлива лише за умови активної участі у цьо­му процесі того, на кого вона спрямована, до того ж, в оцінці якості наданих послуг і допомоги, в першу чергу, необхідно орієнтуватися на думку тих, хто їх отримує.

Відсутність активності з боку особистості, яка потребує допомо­ги, може спричинити розвиток таких негативних особистих якостей і соціальних наслідків, як споживацтво, утриманство. Відсутність активності у діяльності соціального педагога може призвести до втра­ти сприятливих обставин у вирішенні проблем, зокрема: часу, дові­ри, авторитету, партнерів.

Принцип демократизму передбачає створення умов для актив­ної взаємодії та забезпечення діалогу сторін з різними позиціями та інтересами; інтеграцію різнорідних зусиль і спільних підходів з ме­тою розв'язання соціально-педагогічних завдань; розвиток волон­терського руху; забезпечення прямого і зворотного зв'язку учасників взаємодії; розширення джерел отримання необхідної інформації про стан процесів, які регулюють соціально-педагогічну діяльність.

Принцип компетентності передбачає професійну підготовленість фахівця, його вміння обирати оптимальні варіанти соціально-педа­гогічної роботи.

Згідно з класифікацією М.А.Галагузової, основними функція­ми діяльності соціального педагога є: діагностично-прогностична, посередницька, корекційно-реабілітаційна, охоронно-захисна, упереджувально-профілактична, евристична [7, с, 25]. Вони наповнюються конкретним змістом діяльності, а саме:

—діагностично-прогностична функція передбачає вивчення дити­ни, її становища і станів у різних виховних середовищах і ситу­аціях, відносин у сім'ї, школі, з дітьми в різних групах, індиві­дуальних можливостей і потенцій виховного середовища;

—посередницька полягає у координації та об'єднанні зусиль різних спеціалістів і організацій, які здатні захистити права дитини, встановити її статус, допомогти у вирішенні актуаль­них проблем;

—корекційно-реабілітаційна спрямована на пошук шляхів і варі­антів виходу з життєвої кризи, соціально-педагогічну підтрим­ку і супровід;

—охоронно-захисна полягає у захисті прав та інтересів дитини, соціально-педагогічній роботі з сім'єю;

—упереджувально-профілактична розрахована на спрямування діяльності дитини на вивчення і дотримання соціальних норм, проведення змістовного дозвілля, самоаналіз і самовихован­ня; вивчення і поширення кращого досвіду соціального вихо­вання;

—евристична функція націлена на допомогу в створенні умов для розвитку здібностей і талантів дитини.

У своїй сукупності дані функції передбачають:

—з'ясування потреб і проблем особистості (зокрема, дитини);

—соціально-правову турботу про дітей та їх правовий захист;

—соціально-реабілітаційну допомогу обдарованим, фізично і пси­хічно неповносправним особам у спеціалізованих закладах і за спеціальними методиками.

З урахуванням різноманітності потреб і проблем людей соціаль­но-педагогічна діяльність здійснюється за наступними напрямами:

—профілактика відхилень у соціальному розвитку особистості від соціальних норм, девіантної і делінквентної поведінки, яка виявляється у попередженні правопорушень шляхом превен­тивного виховання;

—реабілітація дітей, в розвитку яких встановлені ті чи інші відхи­лення, шляхом встановлення індивідуальних проблем і потреб й застосування адекватних методик допомоги і самодопомоги у корекції чи компенсації вад розвитку; створення сприятливого психологічного мікроклімату і формування у кожної ди­тини позитивної «Я-концепції»;

— ресоціалізація осіб, які втратили стабільні соціальні зв'язки і позитивні соціальні орієнтири, зокрема тих, хто відбуває по­карання у пенітенціарних установах або переніс тяжкі фізичні та психічні травми, шляхом психокорекції і соціально-педаго­гічної допомоги у подоланні життєвої кризи, правового вихо­вання, розвитку комунікативної культури, здобутті освіти і професії, підготовки до життя на волі, відновленні втрачених соціальних зв'язків, працевлаштування;

— захист прав та інтересів дітей шляхом підтримки, супроводу і соціально-педагогічного патронату сім'ї, інституалізації чи деінституалізації дитини, розвитку сімейних форм виховання, відстоювання прав дитини у різних соціальних інститутах.

Ці напрями реалізуються у різних сферах діяльності й розкрива­ються у відповідних їй змісті та етапах.

У визначенні змісту та етапів соціально-педагогічної діяльності необхідно дотримуватися структурного і функціонального підходів. Структурний підхід визначає його компонентний склад, завдяки якому (на підставі динаміки змін) можливий якісний аналіз оцінки соціально-педагогічної діяльності, й передбачає етапність розв'язан­ня поставлених завдань.

Функціональний підхід визначає особливості фахової діяльності конкретного соціального педагога, які розкриваються у процесі по­шуку і вибору найбільш оптимальних варіантів безпосередньої суб'єкт-суб'єктної взаємодії, допомоги чи підтримки клієнта.

Отже, структурний і функціональний підходи тісно взаємопов'я­зані (оскільки лише у своїй сукупності вони розкривають процес і результат фахової діяльності), а соціально-педагогічна діяльність фахівця здійснюється відповідно до його професійного призначення.

До основних етапів соціально-педагогічної діяльності відносять наступні: діагностичний, соціально-педагогічного прогнозування, соці­ально-педагогічного моделювання, апробації технології та безпосеред­ньої діяльності (процес реалізації обраної соціально-педагогічної тех­нології), результативний (оцінка та аналіз отриманих результатів діяльності, визначення подальших перспектив).

Соціально-педагогічна діяльність завжди має адресний характер. Вона орієнтована на конкретну особистість і вирішення її соціальних проблем. Саме це зобов'язує до компетентного проведення діагнос­тики потреб і проблем кожної особистості, а також адекватного (відповідно до отриманих діагностичних результатів) прогнозуван­ня, моделювання і реалізації обраної соціально-педагогічної техно­логії. В чому це виявляється? Розглянемо поетапну діяльність у більш конкретизованому вигляді, яка може розглядатися як її алгоритм. Діагностика передбачає:

—вивчення індивідуальних особливостей і можливостей особи­стості (клієнта), її позитивних потенцій щодо самореалізації;

—вивчення особливостей найближчого соціального середовища;

—з'ясування індивідуальних відхилень у соціальному розвитку і зумовлених цим соціальних проблем;

—створення соціально-педагогічної характеристики особистості;

—визначення потреб конкретної особистості.

Одним із найбільш складних етапів фахової діяльності є прогно­зування можливого соціального розвитку особистості й можливої соціально-педагогічної допомоги їй, оскільки потребує наступного: глибоких знань із педагогіки і психології; здатності до глибокого аналізу; досить повної інформації про особистість дитини (клієнта); соціального і педагогічного досвіду, а також розвиненої інтуїції.

У своїй сукупності ці властивості соціального педагога дозволя­ють прийняти професійно компетентне рішення щодо внутрішніх потенцій конкретної особистості та можливої ефективності зовнішніх впливів при вирішенні її проблем і задоволенні нагальних потреб. Соціально-педагогічна діяльність фахівця на етапі прогнозування передбачає:

—осмислення ситуації соціального розвитку особистості (клі­єнта) і вироблення адекватної до проблеми соціально-педаго­гічної технології;

—визначення умов її реалізації.

Процес реалізації обраної соціально-педагогічної технологи здійснюється у ході її апробації та безпосередньої діяльності по впро­вадженню. Цей етап вирізняється індивідуалізацією виховного про­цесу, оскільки передбачає застосування індивідуально підібраних технологій, адекватних до проблем і потреб клієнтів. Найбільш зна­чущими і відповідальними завданнями цього етапу є:

— встановлення зворотного зв'язку з об'єктом соціально-педагогічної діяльності (досягнення взаєморозуміння);

—включення об'єкта у процес саморозвитку і самовиховання;

—набуття досвіду спілкування;

—уточнення технології відповідно до конкретної соціально-пе­дагогічної ситуації;

—педагогічна корекція і реабілітація;

— моніторинг результативності окремих педагогічних заходів.
Оцінка та аналіз отриманих результатів діяльності, визначення подальших перспектив здійснюються на результативному етапі соці­ально-педагогічної діяльності. їх необхідність зумовлюється необхід­ністю:

—визначення, якою мірою вдалося вирішити соціально-педаго­гічну проблему;

—з'ясування позитивних і негативних аспектів використаної тех­нології, можливих варіантів її реалізації;

—виявлення ролі та власної діяльності клієнта як суб'єкта само­вдосконалення;

—визначення динаміки змін із боку особистості як наслідок пев­ної соціально-педагогічної діяльності;

—аналіз набутого досвіду соціально-педагогічної діяльності.

Ці етапи діяльності є обов'язковими у соціально-педагогічній діяльності, оскільки їх дотримання забезпечує як отримання об'єктив­ного знання про стан соціально-педагогічного явища, так і професій­не втручання в нього з метою зміни на краще.

Сфери і зміст професійної діяльності соціального педагога:

• Загальноосвітні заклади — дошкільні навчальні заклади, загаль­ноосвітні школи, ліцеї, гімназії. Діяльність спрямовується на органі­зацію позанавчальної діяльності школярів, їх дозвілля; первинну профілактику шкідливих звичок і асоціального способу життя; інди­відуальну, групову та консультаційну роботу з дітьми та їх батька­ми; координацію виховних зусиль учителів, батьків, різних соціаль­них інститутів у ході вирішення соціальних проблем учнів та їх сімей.

• Спеціальні навчально-виховні заклади — школи-інтернати, бу­динки дитини, дитячі будинки, дитячі будинки змішаного типу. Ді­яльність спрямовується на адаптацію дітей до змінених умов життя і вимог закладу; організацію навчальної та позанавчальної діяльності вихованців, їх дозвілля і оздоровлення; індивідуальну роботу по сти­мулюванню розвитку і його корекції; соціально-педагогічне консуль­тування батьків; координацію зусиль різних фахівців у визначенні

статусу дитини, наданні їй необхідної медичної, юридичної, психо­логічної і матеріальної допомоги; інтеграцію вихованців спеціалізо­ваних освітніх закладів у суспільство.

• Реабілітаційні заклади — центри соціально-психологічної реабі­літації дітей та молоді з функціональними обмеженнями, кризові цен­три соціально-психологічної допомоги. Діяльність спрямовується на адаптацію клієнтів до змінених умов життя; організацію навчальної і позанавчальної діяльності вихованців, їх дозвілля; забезпечення соц­іально-психологічної реабілітації клієнтів указаних закладів, допомо­ги їм у подоланні проблем і виході зі складних життєвих обставин і станів залежності (третинна профілактика), стимулювання їх індивідуально-корекційного розвитку; інтеграцію у суспільство.

• Спеціалізовані служби центрів ССМ — служби соціальної підтримки сімей, служби психологічної допомоги «Телефон довіри», консультаційні пункти для ін'єкційних споживачів наркотиків, служ­би вторинної зайнятості молоді та ін. Діяльність спрямовується на соціальний захист і соціально-педагогічну роботу з сім'ями «групи ризику», «дітьми вулиці», з наркотично залежними; з тими, хто пере­буває у стані життєвої кризи і потребує негайної допомога з метою захисту прав, підтримки і забезпечення соціально-психологічного суп­роводу; інституалізацію дітей, покинутих, вилучених із неблагополучних сімей чи з вулиці; влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавле­них батьківського піклування, на виховання у сім'ї або дитячі будинки сімейного типу (ДБСТ); створення оптимальних умов перебування і організацію фахової допомоги у спеціалізованих службах і закладах; організацію дозвілля дітей і молоді за місцем проживання та залу­чення волонтерів; допомогу у працевлаштуванні молоді через цент­ри зайнятості.

• Пенітенціарні установи — виправно-виховні колонії для непов­нолітніх. Діяльність спрямовується на подолання життєвої кризи і зниження агресивності у засуджених, їх правову просвіту, залучення до суспільного життя виправно-виховної колонії, виховання нави­чок і умінь щодо несилового розв'язання конфліктів, підготовку відбувших покарання до життя на волі, обговорення можливих варі­антів життєзабезпечення, ресоціалізацію, загальноосвітню підготов­ку і отримання професії.

За місцем проживання — соціально-педагогічна робота у мікро­районі. Діяльність спрямовується на організацію змістовного дозвіл ля шляхом залучення до такої діяльності волонтерів, створення єди­ного виховуючого середовища, організацію взаємодії державних і недержавних організацій у вирішенні соціальних проблем дітей і молоді, підвищення ролі та контролю громадськості за процесом соціалізації підростаючих поколінь.

Отже, змістовно соціально-педагогічну діяльність можна визна­чити як допомогу в позитивній соціалізації особистості, зокрема в інтеграції дитини у суспільство, допомогу в її розвитку, вихованні, освіті, професійному самовизначенні. До сфери соціально-педагогіч­ної діяльності включені практично всі виховні середовища і наступні категорії соціальних груп та осіб: учнівська молодь, неблагополучні, багатодітні, молоді, неповні та прийомні сім'ї; батьки-вихователі та діти у дитячих будинках сімейного типу; сім'ї, в яких батьки-інваліди або виховують дитину-інваліда; діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування; діти та молодь із функціональними обме­женнями; жертви насилля у сім'ї або жертви торгівлі; діти вулиці — бездоглядні й безпритульні; діти і молодь з девіантною поведінкою; неповнолітні засуджені тощо.

Соціально-педагогічна діяльність передбачає обов'язкову на­явність у фахівців наступних професійних умінь: аналітичних, про­гностичних, проектувальних, рефлексивних, комунікативних. У чому вони полягають?

Аналітичні виявляються у здатності до аналізу явищ і процесів, які відбуваються у соціумі й впливають на стан і розвиток дітей та молоді; визначенні причинно-наслідкових зв'язків у процесі соціалі­зації особистості; з'ясуванні сутності соціально-педагогічних проблем конкретної особистості та її найближчого соціального середовища (родини, школи, групи ровесників тощо); прогнозуванні можливого розвитку подій, станів і взаємин та їх наслідків; моделюванні спільної Діяльності з розв'язання виявлених проблем.

Прогностичні віддзеркалюють прогностичне мислення, вміння передбачати різні варіанти розв'язання проблем дітей і молоді шля­хом залучення їх до спеціально організованої соціально-педагогічної Діяльності; здатність прогнозувати розвиток особистості дитини відповідно до виявлених проблем і потреб.

Проектувальні вміння пов'язані з визначенням конкретного змісту Діяльності, спрямованої на досягнення поставленої соціально-педа­гогічної мети.

Рефлексивні розкриваються через самоаналіз власної соціально-педагогічної діяльності на кожному з її етапів, осмислення позитив­них і негативних наслідків соціально-педагогічної діяльності.

Комунікативні виявляються у культурі міжособистісного спілку­вання і соціальної взаємодії, культурі мовлення, змісті спілкування. По своїй суті професійні якості соціального педагога характери­зують його педагогічну культуру як фахівця соціальної сфери і відоб­ражають його особливості як людини, так і спеціаліста у взаємозв'­язку внутрішньої і зовнішньої культури.

Сучасна концепція соціально-педагогічної діяльності вибудовуєть­ся на основі теорії соціальної користі осіб з обмеженими можливос­тями, розробленої на рубежі ХІХ-ХХ ст., і теорії психоаналізу, яка була запропонована в 60-х роках XX ст. [8, с. 145-160; с. 579-591]. її сутність полягає в тому, що між кожною людиною та соціумом відбувається постійний взаємозв'язок. З цієї точки зору обмеження можливостей людини значною мірою зумовлене ставленням до неї інших представників соціуму, які виокремлюють її із соціуму як таку, що має обмежені можливості, а також тими бар'єрами у середовищі, які перешкоджають вільному спілкуванню всіх членів суспільства, що впливає як на соціальне самопочуття, так і на можливість самореалізації всіх членів суспільства у рівних умовах. Це можуть бути, наприклад, побутові бар'єри (відсутність зручностей для пересуван­ня людей з фізичними вадами), психологічні (неприйняття, несприйняття, упереджене ставлення, труднощі спілкуванні, затримка псих­ічного розвитку), соціальні (відсутність соціальних гарантій і низька якість життя, низький соціальний статус, невизначеність статусу, низький рівень соціальної та життєвої компетентності).

Таке розуміння проблем людей з обмеженими можливостями сприяло тому, що в розвинених країнах зарубіжжя не вживається термін «інвалід» як такий, що підкреслює певну неповноцінність, а, отже, принижує людську гідність. Також вважається, що якщо лю­дина може здійснювати елементарну суспільно корисну діяльність, то при необхідному професійному навчанні (професійній підготовці) вона зможе матеріально себе забезпечити і не бути обтяжливою для своєї родини і суспільства в цілому. Ці положення набувають все більшого визнання і в Україні.

Такий підхід до розуміння потенцій людей з обмеженими мож­ливостями спонукає до вироблення чіткої позиції й до інших груп клієнтів і переконаності у тому, що у здійсненні соціально-педагогі­чної діяльності акцент необхідно робити на потенційних можливос­тях особистості та її найближчого соціального оточення.

Отже, сучасні соціальні педагоги всю свою діяльність мусять вибудовувати на засадах гуманістичних уявлень про людину будь-якого віку, соціального статусу і стану здоров'я, враховуючи також виховні можливості її найближчого соціального оточення.

Ключові слова: посада «соціальний педагог», нормативно-правові документи, соціально-педагогічний патронаж, тарифно-кваліфікаційна характеристика, категорії, професійні вимоги, атестація соціальних педагогів.

Література

1. Безпалько О.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях: Навч. по­сібник. - К.: Логос, 2003. - 134 с.

2. Бочарова В.Г. Педагогика социальной работы. — М., 1994. — 256 с.

3. Звєрєва ІД. Соціальна робота з дітьми та молоддю в Україні: теорія і практика. — К.: Правда Ярославовичів, 1998. — 432 с.

4. Капська А.Й. Соціальна педагогіка: Підручник. — К: Центр навчаль­ної літератури, 2003. — 256 с.

5. Коваль Л.Г., Звєрєва ІД., Хлебік С.Р. Соціальна педагогіка: Навч. по­сібник. - К: Вид-во ІЗМН, 1997. - 390 с.

6. Мустаева Ф.А. Основн социальной педагогики: Учебник для студентов высших педагогических учебных заведений. — 2-е изд. перераб. и доп. — М. — Екатеринбург, 2002. — 416 с.

7. Про освіту: Закон України від 23 травня 1991, № 1060 із змінами та доп.: Витяг // Дитинство в Україні: Права, гарантії, захист : Збірник доку­ментів - Ч. 1. - К.:, 1998. - 139 с.

8. Социальная педагогика: Курс лекций / Под общей ред. М. А. Галагузовой. - М.: Гуманит изд. центр ВЛАДОС, 2000. - 418 с.

9. Шульга В.В. Соціальний педагог у загальноосвітньому навчальному закладі: Методичні рекомендації. — К: Ніка-Центр, 2004. — 124 с.

Політична, економічна та соціальна ситуація в Україні наприкінці XIX ст. актуалізувала необхідність створення та діяльності соціаль­них служб для різних верств населення, що потребують допомоги. Це зумовило необхідність спеціальної підготовки таких спеціалістів, як «соціальний працівник» і «соціальний педагог» та визнання їх само­стійного виду професійної діяльності. І вже у квітні 1991 року Квалі­фікаційний довідник посад керівників, спеціалістів та службовців Постановою Держкомпартії СРСР був поповнений кваліфікаційною характеристикою «спеціаліст із соціальної роботи», «соціальний педа­гог» і «соціальний працівник», які вважаються еквівалентами посади «соціальний працівник», визнаної світовою спільнотою.

Варто зазначити, що посада «соціальний педагог» включена до переліку посад педагогічних працівників (Постанова № 963 Кабіне­ту Міністрів України від 14 червня 2000 р.).

Розглянемо деякі нормативно-правові документи, що регламен­тують діяльність соціальних педагогів. Зокрема у статті 22 Закону України «Про освіту» зазначено, що соціально-педагогічний патро­наж у системі освіти сприяє взаємодії закладів освіти, сім'ї та сус­пільства у вихованні дітей, їх адаптації до умов соціального середо­вища, забезпечує консультативну допомогу батькам та особам, які їх заміняють. Педагогічний патронаж здійснюється соціальними педа­гогами. За своїм статусом соціальні педагоги належать до педагогіч­них працівників.

Далі, у ст. 57 визначено гарантії держави, що надаються педаго­гічним, науково-педагогічним працівникам та іншим категоріям співробітників закладів освіти:

Держава забезпечує педагогічним і науково-педагогічним пра­цівникам:

—належні умови праці, побуту, відпочинку, медичне обслугову­вання;

—підвищення кваліфікації не рідше одного разу на п'ять років;

—правовий, соціальний, професійний захист;

—компенсації, встановлені законодавством, у разі втрати робо­ти, у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці;

—призначення і виплату пенсії відповідно до чинного законо­давства;

—встановлення підвищених посадових окладів (ставок заробіт­ної плати) за наукові ступені й вчені звання;

—виплати педагогічним і науково-педагогічним працівникам надбавок за вислугу років щомісячно у відсотках до посадово­го окладу (ставки — за робітної плати) залежно від стажу пе­дагогічної роботи у таких розмірах: понад 3 роки — 10%, по­над 10 років — 20%, понад 20 років — 30%;

—надання педагогічним працівникам щорічної грошової винаго­роди в розмірі до одного посадового окладу (ставки заробітної плати) за сумлінну працю, зразкове виконання службових обо­в'язків;

—виплату педагогічним і науково-педагогічним працівникам до­помога на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки;

—встановлення середніх посадових окладів (ставок заробітної плати) науково-педагогічним працівникам вищих закладів ос­віти третього та четвертого рівнів акредитації на рівні подвійної середньої заробітної плати працівників промисловості;

—встановлення середніх посадових окладів (ставок заробітної плати) педагогічним працівникам вищих закладів освіти пер­шого та другого рівнів акредитації та інших закладів освіти на рівні, не нижчому від середньої заробітної плати працівників промисловості.

Перегляд заробітної плати педагогічним і науково-педагогічним працівникам провадиться двічі на рік з щоквартальною індексацією з урахуванням рівня інфляції.

Затвердження схеми посадових окладів (ставок заробітної пла­ти) педагогічним, науково-педагогічним працівникам і підвищення(індексація) посадових окладів (ставок заробітної плати) проводить­ся у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 2. Держава забезпечує:

—встановлення доплат спеціалістам, які працюють у системі ос­віти, до рівня середньомісячної заробітної плати працівників у цілому по народному господарству;

—встановлення середнього розміру посадових окладів (ставок заробітної плати) обслуговуючому персоналу відповідно до схеми посадових окладів (ставок заробітної плати), що визна­чені Кабінетом Міністрів України. Перегляд рівня заробітної плати спеціалістам, які працюють у системі освіти, і обслуго­вуючому персоналу провадиться двічі на рік із щокварталь­ною індексацією з урахуванням рівня інфляції.

3. У разі захворювання педагогічного та науково-педагогічного
працівника, яке унеможливлює виконання ним професійних обо­в'язків і обмежує перебування в дитячому, учнівському, студентському колективах, або тимчасового переведення за цих чи інших об­ставин на іншу роботу, за ним зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

4. Педагогічним працівникам, які працюють у сільській місцевості
і селищах міського типу, а також пенсіонерам, які раніше працювали
педагогічними працівниками в цих населених пунктах і проживають
у них, держава відповідно до чинного законодавства забезпечує без­
платне користування житлом з опаленням і освітленням у межах
встановлених норм. Вони мають право на одержання у власність
земельної ділянки у розмірі середньої земельної частки відповідно
до чинного законодавства.

5. Педагогічним і науково-педагогічним працівникам за рахунок власних коштів закладів освіти може надаватися матеріальна допо­мога для розв'язання соціально-побутових питань.

На виконання статей 21 та 22 Закону України «Про освіту», Державної програми запобігання дитячій бездоглядності на 2003-2005 роки», затвердженої Указом Президента України від 21 лютого 2003 р. № 154/2003, «Програми розвитку позашкільних навчальних закладів на 2002-2008 роки», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2002 р. № 378, наказів Міністерства освіти і (індексація) посадових окладів (ставок заробітної плати) проводить­ся у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 2. Держава забезпечує:

—встановлення доплат спеціалістам, які працюють у системі ос­віти, до рівня середньомісячної заробітної плати працівників у цілому по народному господарству;

—встановлення середнього розміру посадових окладів (ставок заробітної плати) обслуговуючому персоналу відповідно до схеми посадових окладів (ставок заробітної плати), що визна­чені Кабінетом Міністрів України. Перегляд рівня заробітної плати спеціалістам, які працюють у системі освіти, і обслуго­вуючому персоналу провадиться двічі на рік із щокварталь­ною індексацією з урахуванням рівня інфляції.

На виконання статей 21 та 22 Закону України «Про освіту», Державної програми запобігання дитячій бездоглядності на 2003-2005 роки», затвердженої Указом Президента України від 21 лютого 2003 р. № 154/2003, «Програми розвитку позашкільних навчальних закладів на 2002-2008 роки», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2002 р. № 378, наказів Міністерства освіти і науки України від 09.04.2004 р № 292 «Про виконання постанови міжвідомчої наради, проведеної Генеральною прокуратурою Украї­ни 4 березня 2004 року» та від 12.05.2004 р. № 386 «Про виконання рішення колегії Міністерства освіти і науки України з питання «Про стан і перспективи розвитку психологічної служби системи освіти України» щодо перегляду нормативів посад практичних психологів та соціальних педагогів, Міністерство освіти і науки України вно­сить наступні зміни і доповнення (лист від 15.06.2004 р. № 1/9-324) до Методичних рекомендацій із питань порядку формування штатів загальноосвітніх навчально-виховних закладів (лист від 19.06.2001 р. № 1/9-234). Посади соціальних педагогів вводяться в штати загаль­ноосвітніх та інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти незалежно від посад практичних психологів за умови наяв­ності спеціалістів із фаховою освітою за нормативами чисельності соціальних педагогів закладів та установ освіти в межах коштів, пе­редбачених єдиним кошторисом витрат.

Чисельність соціальних педагогів дошкільних навчальних закладів (дитячих будинків) інтернатного типу та центрів розвитку дитини — одна ставка на навчальний заклад.

Чисельність соціальних педагогів загальноосвітніх шкіл-інтернатів для дітей, які потребують соціальної допомоги, спеціальних загаль­ноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів) для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, навчально-реабілітаційних центрів для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розу­мового розвитку, загальноосвітніх санаторних шкіл (шкіл-інтернатів) для дітей, які потребують тривалого лікування, шкіл соціальної реа­білітації для дітей, які потребують особливих умов виховання, вечір­ніх (змінних) шкіл для громадян, які не мають можливості навчати­ся в школах з денною формою навчання, професійно-технічних навчальних закладів, вищих навчальних закладів І—II рівнів акреди­тації — одна ставка на навчальний заклад.

У випадках, коли посади, перелічені в зазначених нормативах, не можуть забезпечити нормальне функціонування навчального закла­ду, за рахунок можливостей місцевого бюджету та позабюджетних коштів можуть бути введені додаткові посади практичних психологів і соціальних педагогів.

На виконання пункту 2 наказу Міністерства освіти і науки Ук­раїни та Академії педагогічних наук України від 15 серпня 2001 р. № 592\33 «Про забезпечення розвитку психологічної служби в сис­темі освіти України» та численних запитів із місць щодо атестації практичних психологів (соціальних педагогів) дошкільних, загально­освітніх навчальних закладів усіх типів і форм власності системи освіти (далі — навчальних закладів), а також методистів-психологів обласних, районних (міських) центрів практичної психології і соц­іальної роботи та методичних кабінетів Міністерство освіти і науки України дає наступне роз'яснення (лист від 13.12.2001 р. № 1/9-439):

Атестація практичних психологів (соціальних педагогів), як і інших педагогічних працівників, здійснюється згідно з Типовим по­ложенням про атестацію педагогічних працівників України (наказ Міністерства освіти України від 20.08.93 р. № 310, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.12.93 р. за № 176) із змінами і доповненнями (наказ Міністерства освіти України від 01.12.98 р. № 419, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.12.98 р. за № 792\3232).

Відповідно до пункту 3.6 Положення про психологічну службу системи освіти України (наказ Міністерства освіти України від 03.05.1999 р. № 127, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.12.1999 р. за № 922\4215) із змінами і доповненнями (наказ Міністерства освіти і науки України від 07.06.2001 р. № 439, зареєст­рований в Міністерстві юстиції України 09.07.2001 р. за № 570\5761) атестація практичних психологів (соціальних педагогів) навчальних закладів на кваліфікаційні категорії «спеціаліст», «спеціаліст II кате­горії», «спеціаліст І категорії» проводиться атестаційними комісіями районних (міських) центрів практичної психології і соціальної робо­ти та методичних кабінетів відповідних відділів освіти.

З метою дотримання вимог Типового положення про атестацію педагогічних працівників України та об'єктивного оцінювання якості виконання посадових обов'язків практичним психологом (соціаль­ним педагогом) секретарем атестаційної комісії загальноосвітнього навчального закладу, в якому працюють зазначені вище педагогічні працівники, заповнює п.п. 10, 11 атестаційного листа й передає його до відповідної атестаційної комісії при районному (міському) центрі практичної психології і соціальної роботи чи методичному кабінеті.

Проведення позачергової атестації практичних психологів (соці­альних педагогів) здійснюється відповідно до п. 3.3. Типового поло­ження про атестацію педагогічних працівників України.

Атестація практичних психологів (соціальних педагогів) навчальних закладів на кваліфікаційну категорію «спеціаліст вищої категорії», ате­стація керівників і методистів-психологів районних (міських) центрів практичної психології та соціальної роботи на кваліфікаційні категорії «спеціаліст», «спеціаліст II категорії», «спеціаліст 1 категорії» проводить­ся атестаційними комісіями обласних центрів практичної психології та соціальної роботи відповідно до пункту 7.3 Типового положення.

Атестація керівників і методистів-психологів районних (міських) центрів практичної психології та соціальної роботи на кваліфікацій­ну категорію «спеціаліст вищої категорії», атестація керівників і ме­тодистів-психологів обласних центрів практичної психології і соці­альної роботи на кваліфікаційні категорії «спеціаліст», «спеціаліст II категорії», «спеціаліст І категорії», «спеціаліст вищої категорії» про­водиться атестаційною комісією Українського науково-методичного центру практичної психології та соціальної роботи згідно з пунктом 7.4 Типового положення.

Педагогічні звання «практичний психолог-методист» присвою­ються відповідно до пунктів 5.5-5.6. Типового положення (педаго­гічне звання практичного психолога-методиста присвоюється з 1 ве­ресня 2005 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. № 632).

Відповідно до пункту 3.4 Типового положення атестація практич­них психологів (соціальних педагогів) навчальних закладів передба­чає попереднє (не рідше одного разу на п'ять років) підвищення кваліфікації в установах, акредитованих в установленому порядку.

Підвищення кваліфікації керівників і методистів-психологів рай­онних (міських), обласних центрів практичної психології та соціаль­ної роботи здійснюють Центральний інститут післядипломної педа­гогічної освіти, Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України та Український науково-методичний центр практичної психології та соціальної роботи.

Тарифно-кваліфікаційні характеристики педагогічних праців­ників, у тому числі «соціального педагога», у вигляді додатків до Типового положення про атестацію педагогічних працівників Украї­ни були затверджені наказом Міністерства освіти України від 20.08.1993 р. Цей документ містить:

Посадові обов'язки соціального педагога, а саме: забезпечення соці­ально-педагогічного патронажу дітей та молоді в системі освіти, сприя яння взаємодії навчальних закладів, сім'ї, служб у справах непов­нолітніх, соціального захисту, центрів соціальних служб для молоді, кримінальної міліції, державних адміністрацій, органів місцевого са­моврядування, неурядових та громадських організацій з метою адап­тації дитини до вимог соціального середовища і створення умов для її благополучного розвитку.

Соціальний педагог здійснює такі функції:

—діагностичні: встановлює соціально-педагогічний діагноз, вив­чає особливості діяльності та спілкування вихованців, вивчає особливості, міру і спрямованість впливу соціального середо­вища (школи, сім'ї, сусідів, груп ровесників тощо);

—організаційну: організує суспільно корисну діяльність дітей і підлітків, формує демократичну систему взаємостосунків у підлітковому середовищі, а також серед дітей і дорослих;

—прогностичну: прогнозує результати процесу виховання з ура­хуванням найважливіших факторів розвитку особистості;

—попереджувально-профілактичну і соціально-терапевтичну: передбачає і приводить в дію юридичні, психологічні механіз­ми попередження і подолання негативних явищ, організує надання соціотерапевтичної допомоги тим, хто її потребує, забезпечує захист прав дітей в суспільстві, надає допомогу в період соціального і професійного визначення особистості, дбає про професійне самовизначення та соціальну адаптацію молоді.

Соціальний педагог сприяє розкриттю здібностей, талантів, обда­рувань вихованців через їх участь у науковій, технічній, художній діяльності; залучає громадські організації, творчі спілки, окремих громадян тощо до культурно-освітньої, профілактично-виховної, спортивно-оздоровчої та інших видів роботи; надає необхідну кон­сультативну психолого-педагогічну допомогу дитячим, молодіжним об'єднанням, дітям, підліткам, які потребують піклування, займаєть­ся профілактикою правопорушень неповнолітніх тощо; дотримуєть­ся педагогічної етики, поважає гідність особистості дитини, захищає її від будь-яких форм фізичного чи психічного насильства, запобігає вживанню ними алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам, пропагує здоровий спосіб життя; постійно підвищує свій професій­ний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру.

Для вирішення соціально-педагогічних завдань соціальний педа­гог мусить володіти знаннями в обсязі вищої освіти зі спеціальностей «соціальна педагогіка», «соціальна робота»; знати вікову, педагогіч­ну, соціальну психологію; етику, естетику, педагогічну деонтологію, основи права, екології; методологічні принципи, закономірності, зміст, методи та форми виховання; інноваційні процеси, технології освіт­ньо-виховної роботи в навчальних закладах різних типів; особливості профілактики девіантної поведінки учнів різного віку, негативних явищ у підлітковому середовищі, проблеми статево-рольової соціалі­зації особистості; форми і методи роботи у сімейно-побутовому се­редовищі, у позашкільних закладах, за місцем проживання; основи валеології, зміст, форми та методи організації здорового способу життя дітей та учнів різного віку; специфіку роботи у загальноосвітніх школах-інтернатах, спеціальних, санаторіях і школах соціальної реа­білітації; сучасний стан і тенденції розвитку дитячих, підліткових спілок, рухів, організацій тощо та їх вплив на особистість; функції, права системи державних інститутів, установ, громадських організацій у галузі освіти, навчання та виховання підростаючого покоління; культурні, економічні, демографічні, екологічні особливості соціаль­ного середовища, в якому організовується робота; основи трудового законодавства України, правила охорони праці та техніки безпеки; Закон України «Про освіту», Декларацію прав людини, Конвенцію про права дитини, інші законодавчі та нормативно-правові акти та документи з питань навчання і виховання, державну мову відповід­но до чинного законодавства про мови в Україні.

Соціальний педагог повинен уміти: застосовувати професійні знання в практичній діяльності, здійснювати корекцію відхилень у поведінці школярів, молоді; проводити профілактичну роботу з по­передження девіантної поведінки, а також розробляти програми та проекти роботи з «дітьми вулиці», працювати з групами ризику в умовах неформального спілкування, сприяти прояву ініціативи, ак­тивізації суб'єктивної позиції вихованців (клієнтів); організовувати взаємодію педагогічного колективу, батьків, громадських об'єднань та організацій, служб у справах неповнолітніх, служб соціального захисту, профспілок, правоохоронних органів, медичних установ тощо щодо виховання, оздоровлення, здійснення соціального патронажу, профілактичної роботи і соціальної реабілітації дітей та підлітків.

Соціальний педагог повинен мати: розвинені комунікативні та організаційні здібності, здатність співчувати, співпереживати; ціннісні орієнтації, спрямовані на розвиток особистості дитини як найвищої цінності суспільства, на творчу педагогічну діяльність; навички про­ведення співбесід, інтерв'ювання, розв'язання конфліктних ситуацій, проведення групових занять з дітьми та дорослими.

У тарифно-кваліфікаційній характеристиці соціального педагога визначені кваліфікаційні вимоги до певних категорій соціальних педагогів: Соціальний педагог вищої категорії має вищу освіту зі спеці­альностей «соціальна педагогіка», «соціальна робота», дотримується вимог етичного кодексу, виявляє високий рівень професіоналізму, ініціативу, досконало володіє ефективними формами, методами організації педагогічної роботи серед дітей, молоді, батьків; забезпе­чує високу якість своєї праці, має власні методичні розробки, відзна­чається загальною культурою, моральними якостями, що служать прикладом для наслідування. Педагогічний стаж — не менше 8 років. Соціальний педагог І категорії має вищу освіту зі спеціальностей «соц­іальна педагогіка», «соціальна робота», дотримується вимог етично­го кодексу, виявляє високий рівень професійної компетентності, використовує сучасні форми, методи навчально-виховної роботи, досяг певного рівня компетентності у соціально-педагогічній діяль­ності; відзначається загальною культурою, моральними якостями, що служать прикладом для наслідування. Педагогічний стаж — не мен­ше 5 років. Соціальний педагог II категорії має вищу освіту зі спец­іальностей «соціальна педагогіка», «соціальна робота», дотримується вимог етичного кодексу, має достатній рівень професіоналізму, ви­користовує сучасні форми й методи виховання, відзначається загаль­ною культурою, моральними якостями, що служать прикладом для наслідування. Педагогічний стаж — не менше 3 років.

Соціальний педагог має вищу або середню освіту зі спеціальнос­тей «соціальна педагогіка», «соціальна робота», як виняток, іншу вищу педагогічну освіту, дотримується вимог етичного кодексу, про­фесійно компетентний, забезпечує нормативні вимоги до рівня на­вчально-виховної роботи у соціальному середовищі, відповідає загаль­ним етичним і культурним вимогам до педагогічних працівників.

Як уже відмічалося професія «соціальний педагог» в Україні була введена до кваліфікаційного переліку спеціальностей у 2002 році. У зв'язку з цим було розроблено Професійний портрет соціального педагога, де соціальний педагог — спеціаліст, який зайнятий у сфері соціально-педагогічної роботи або освітньо-виховної діяльності. Він організовує взаємодію освітніх і позанавчальних установ, сім'ї, громадськості з метою створення в соціальному середовищі умов для соціальної адаптації та благополуччя в мікросоціумі дітей та молоді, їх всебічного розвитку.

Структурний і якісний аналіз цінностей соціально-педагогічної роботи, як професійної діяльності, виявляє їх комплексний харак­тер, гуманістичну природу і сутність [2; 4; 6].

Гуманістичний ідеал як самоцінність особистості визначає зміст і призначення цієї діяльності, а її цінності тією чи іншою мірою відоб­ражають визнання гармонії суспільних і особистих інтересів, пріори­тету загальнолюдських цінностей (істина, здоров'я, мир, милосердя, добро, допомога іншій людині тощо). У зв'язку з цим основним зав­данням соціально-педагогічної роботи є створення балансу між відпо­відальністю суспільства перед особистістю і особистості перед сус­пільством [4].

Таким чином, мета соціально-педагогічної роботи в навчальному закладі — допомога учням успішно вирішувати власні проблеми. Засоби досягнення цієї цілі — вивільнення і розвиток ресурсів учня та його соціального оточення, здійснення необхідних соціальних змін, навчання, виховання перенавчання та самовиховання особистості.

Головною особливістю соціально-педагогічної роботи є вміння спеціаліста визначати проблеми і потреби на різних рівнях: індиві­дуальному, міжособистісному і суспільному.

Характер професійної діяльності вимагає від соціального педаго­га знайомства з широким колом питань, починаючи з організації системи освіти та соціальної роботи в цілому, діючого законодавства, основ соціології та економіки тощо, і закінчуючи конкретними, при­кладними знаннями. Ідея професіоналізму закладає відповідну мо­дель і стандарт поведінки, впливає на всю організацію соціально-педагогічної роботи — від низової до глобальної [8].

Кваліфіковане сприяння учням у вирішенні їх проблем, що ви­никають у процесі соціалізації та засвоєння знань, визначає про­фесійні особливості соціально-педагогічної роботи.

Від традиційних сфер діяльності, які пов'язані з аналізом і вирі­шенням проблем людей (психологія, соціологія, юриспруденція, пе­дагогіка, інше), соціально-педагогічна робота відрізняється, насампе­ред, своїм інтегральним характером. Соціальний педагог у деякому розумінні виступає універсалом, проте його універсальність має до­сить чіткі предметні межи, які визначаються змістом освітніх і виховних проблем учня і можливими шляхами їх вирішення. У зв'язку з цим, маємо ще одну принципову особливість соціальної педагогіки як професії — її пограничний характер [3]. Зміст цієї роботи акуму­лює в собі елементи суміжних професій, що взаємозбагачує їх інфор­мацією, інструментарієм, технологіями.

Соціальний педагог сприймає учня як цілісного індивіда, в поєд­нанні його різних сторін, тоді як суміжні спеціалісти підходять до вирішення проблеми лише зі свого боку. Цілісне бачення учня доз­воляє урівноважити тенденцію щодо його часткової «репрезентації» в окремих науках і професіях. Ціннісна спрямованість дії соціального педагога будується на принципі: «Від людини як найвищої цінності — до цінностей професійних».

Важливою особливістю соціально-педагогічної роботи як професії (чого не існує в жодній із суміжних сфер діяльності) виступає її посередницький характер.

Соціально-педагогічну роботу неможливо уявити без елемента посередництва, причому, цей елемент виступає не як периферій­ний, а як центральний [4; 5; 6]. Посередницький характер соціаль­ної педагогіки — результат її інтегрованості, спрямованості на ціліс­ність особи та орієнтації на життєві проблеми дорослих людей, дітей та молоді. Необхідність посередництва між учнем і різноманітними соціальними структурами виникає тоді, коли перший не може са­мостійно реалізувати свої права і можливості. У цілому соціальний педагог виступає посередником між учнем і соціумом. Він сприяє, з одного боку, ефективній його адаптації в оточуючому виховному та соціальному середовищі, а з іншого, — гуманізації цього середо­вища.

При більш детальному аналізі посередництва можна виокремити декілька напрямів його здійснення між учнем і різноманітними струк­турами та установами; учнем і викладачами або вихователями; дити­ною та батьками; учнем та іншими спеціалістами, які залучаються до вирішення виховних і навчальних проблем учня (тренери, керівни­ки гуртків тощо); учнем та різними групами ровесників, молодіжни­ми групами тощо.

Ефективне здійснення посередницьких функцій можливе при дотриманні соціальним педагогом певних умов:

1) розумінні соціальним педагогом проблем учня, його здатності вникнути в зміст проблеми дитини;

2) здатності соціального педагога до адекватного представлення і вираження (репрезентації) проблем учня;

3) обізнаності щодо наявності соціальних ресурсів, які є у різних закладах та установах, що займаються проблемами дітей та молоді;

4) наявності відомостей щодо інструментальних можливостей суміжних професій, представників яких залучають до участі у вирі­шенні проблем учня;

5) наявності спільної мови, що забезпечує взаєморозуміння різних спеціалістів та їх ефективне співробітництво;

6) довірі до соціального педагога як з боку учня, так і з боку тих, з ким у нього виникли проблеми, що досягається завдяки його про­фесіоналізму та бездоганній роботі [8, 9].

Читайте також:

1. Cплата єдиного соціального внеску - 2013
2. I. Введення в розробку програмного забезпечення
3. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
4. II. Поняття соціального процесу.
5. II.1 Програмне забезпечення
6. III. Етапи розробки програмного забезпечення
7. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
8. V. Питання туристично-спортивної діяльності
9. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
10. Автоматизація банківської діяльності в Україні
11. Автоматизація метрологічної діяльності
12. АДАПТАЦІЯ ОБМІНУ РЕЧОВИН ДО М'ЯЗОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Переглядів: 6667