• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Функції науки

1) пізнавальна

2) практично-дієва (вдосконалення виробництва і суспільних відносин)

3) культурно-виховна (виховання нового покоління)

2. Ознаки соціальної роботи як науки.

Основна мета соціальної роботи полягає в регулюванні правових і економічних відносин людини із суспільством, наданні їй допомоги та підтримки у вирішенні проблем, гідному самоствердженні й пов­ноцінному житті. Отже, в центрі уваги соціальної роботи перебуває громадянин, який стає клієнтом соціального працівника і вимагає науково обґрунтованого ставлення до вирішення своїх проблем.

Соціальна робота передбачає вивчення вітальних (елементарних) і вищих потреб суб'єкта (особа, сім'я, колектив, група, община та ін.), а також виявлення потенціалу соціальної сфери, який міг би задовольнити ці потреби згідно з науково обґрунтованими нормати­вами, тобто охоплює дослідницький (пошуковий), діагностичний і творчий (продуктивний) аспекти. Вихідною базою для збирання й аналізу різного за змістом емпіричного матеріалу, різноманітних спостережень, з'ясування суті конкретних соціальних процесів, ситу­ацій, фактів суспільного життя є практика. Вона дає змогу акумулю­вати, осмислити досвід соціальної роботи, теоретично її узагальни­ти і обґрунтувати, тобто надати їй форму системи наукових знань.

У цій системі розрізняються два основні розділи: теоретично-ме­тодичний, фундаментальний (методологія, категоріальний апарат, принципи, закономірності) і прикладний — галузь практичного за­стосування теоретичного й емпіричного знання, наукового забезпе­чення розв'язання конкретних завдань, що постають перед соціаль­ними працівниками. А ці завдання багатогранні й різноманітні. На низовому рівні організації суспільства (сім'я, мікрорайон, трудовий колектив, поселення) ця діяльність передбачає регулювання міжосо-бистісних і групових відносин, соціальне обслуговування населення, коригування девіантної (відхильної) поведінки, консультування, психопрофілактику та інші напрями. На місцевому й регіональному рівнях соціальний працівник покликаний вирішувати також пробле­ми, пов'язані з міграцією, соціоінженерним проектуванням, іннова­ційними заходами у сфері управління та контролю, інші питання.

Об'єктом досліджень теорії соціальної роботи є соціальні відноси­ни. Оскільки вони багатопланові, складні за структурою і змістом, їх вивчають різні соціальні науки. Для соціальної роботи як галузі нау­ки безпосереднє значення мають такі проблеми соціальних відносин:

• індивідуальні та сімейні, пов'язані зі слабким фізичним здоров'ям людини, її пригніченістю (одинокість, соціальна ізоляція), жор­стокістю, невлаштованістю (бездомність, еміграція та ін.);

• соціально-екологічні (охорона навколишнього середовища, за­ бруднення великих промислових центрів, екологічні катастрофи);

• соціально-економічні (зубожіння, неграмотність, безкультур'я, хронічні хвороби тощо);

• соціальної стратифікації (майнове розшарування, нерівність у суспільстві, поділ його на "вищі" й "нижчі" класи, верстви, еко­номічна експлуатація, технократичні маніпуляції тощо);

• поведінкового функціонування індивідів, груп, спільностей (деві­ ація, наркоманія, алкоголізм, інші соціальні відхилення);

• символізації і моделювання соціуму та свого місця в ньому; най­частіше ці проблеми виражаються в неадекватних образах, низь­кій самоповазі, втраті честі й моралі, недосяжних життєвих цілях;

• із ними пов'язані відчуження, соціальні забобони, дегуманізація цінностей (проституція, бродяжництво, люмпенізація, шахрай­ ство тощо);

• комунікації, пізнавальних властивостей і нормативних оцінок (одинокість, невігластво, брутальність тощо);

• політичних режимів і структур влади, від яких значною мірою залежить стабільність суспільства, активність людей в ньому і їхнє соці­альне самопочуття (тоталітаризм, авторитарність, демократія).

Соціальна робота як наука послідовно й ретельно опрацьовує означені вище та інші проблеми в теоретичному й методологічному плані, є основою для їхнього кваліфікованого практичного вирішен­ня. При цьому вона тісно взаємодіє з іншими науками (політологією, соціологією, педагогікою, культурологією, психологією), оскільки має споріднений з ними об'єкт дослідження — соціальні відносини, процес їх формування, взаємодію людей, їхню поведінку, ціннісні орієнтації, конкретні форми й способи подолання труднощів тощо. Водночас соціальна робота як наука широко вивчає практичну ді­яльність у різних регіонах, умовах, серед різних верств населення, відповідних служб, з одного боку, допомагаючи її коригувати, вдос­коналювати, відпрацьовувати оптимальні моделі, а з другого — ви­являти й досліджувати нові проблеми, збагачуючись і розвиваючись.

За змістом соціальна робота як наука є соціально-гуманітарною, за характером — міждисциплінарною, інтегративною. Вона поєднує в собі риси як суспільних, так і природничих знань (зокрема, біоло­гії, медицини), теоретично узагальнює емпіричний матеріал, широко використовує статистичні та математичні методи дослідження. Тому в ній наявне велике розмаїття форм знання: емпіричні факти, події та їх опис, систематизація, закономірності й тенденції, принципи і ме­тоди досягнення поставлених цілей, гіпотези, системи поглядів, що різняться типом і ступенем спільності тощо. Вони організуються в єдину теорію завдяки фундаментальним основам — філософським ідеям і принципам, ідеалам і нормативам, загальним науковим заса­дам соціальної роботи.

3. Основні закономірності, принципи та методи соціальної роботи.

Загальні теоретичні засади соціальної роботи формуються в ре­зультаті синтезу знань, які нагромаджуються різними науками і про­являються системно у притаманних соціальній роботі процесах і явищах. Який предметний зв'язок існує при цьому? Кожна наука ви­окремлює з навколишньої реальності певну її сферу, галузь, аспект, процеси і явища якої можна досліджувати відповідним інструмента­рієм. Об'єктом теорії соціальної роботи, як зазначалося, є вивчення соціальних явищ, процесів і відносин. Тому вона спирається на інші суспільні науки — філософію, історію, соціологію, політологію то­що. Водночас вона має предметні та методичні зв'язки з окремими природничими дисциплінами — фізіологією, медициною, психоло­гією, що підкреслює її інтегративний характер. Ця загальнонаукова тенденція зумовлена необхідністю оптимального пізнання і цілісно­го задоволення матеріальних, соціальних і духовних потреб людини. Для цього необхідні об'єднання зусиль представників різних галузей наукового знання, розвиток міждисциплінарних зв'язків і досліджень, застосування не лише спеціально-наукових, а й загальнонау-кових методів. Разом із тим окремі науки не нівелюються, а кожна знаходить свою нішу в системі теоретичних знань. У багатогранно­му, невичерпному об'єкті дослідження, яким є суспільне життя, тео­рія соціальної роботи вивчає його не загалом, а лише якусь частину, своєрідний "зріз", якому притаманні певні закономірності, власти­вості й відносини, що в сукупності й становить предмет соціальної роботи як науки.

Закономірності, як важливий системотворчий елемент цієї науки, є формою концентрації знань предмета, що виражають сталі, повто­рювані, об'єктивно зумовлені зв'язки між сутностями явищ і проце­сів у соціальній роботі. Це інтегровані висновки філософії, соціоло­гії, соціальної психології, педагогіки, а також фундаментальні на-працювання безпосередньо теорії соціальної роботи.

Принципи — це основоположні ідеї, що допомагають організува­ти знання, визначають обов'язки, незаперечні правила діяльності со­ціальних служб. Вони формуються у процесі пізнання й перетворен­ня навколишньої дійсності, закріплюються, перевіряються, оновлю­ються в живій соціальній роботі. Назвемо найголовніші з них.

Принцип детермінізму. Висвітлює причинну зумовленість со­ціальних явищ економічними й політичними факторами, що визна­чають стан суспільних відносин, специфіку їх формування і прояву. Принцип гносеологічного підходу. Орієнтує на ретельне вивчення і по­рівняння соціально-історичної своєрідності процесів у суспільстві, допомагає з'ясувати їхню специфіку, тенденції розвитку й законо­мірності. Принцип особистісного підходу. При вивченні соціальних процесів вимагає врахування конкретної людини з її потребами й ін­тересами, ціннісними орієнтаціями, думками й почуттями. Принцип єдності свідомості та діяльності. Озброює соціальну роботу пра­вильним розумінням сутності того чи іншого виду діяльності, до якої залучений клієнт, і впливу рівня свідомості на неї, її форми і наслідки.

Незамінним засобом дослідження, здобуття і систематизації нау­кового знання, своєрідними "східцями" проникнення в сутність явищ і процесів є специфічні категорії, тобто загальні поняття, що відображають істотні властивості й особливості предмета соціальної роботи.

Принципи соціальної роботи — важливий структурний компонент логічних форм наукової теорії, завдяки яким теоретичні положення безпосередньо співвідносяться із практикою соціальної роботи.

Найбільш повно методологічний підхід до класифікації принципів соціальної роботи знаходить своє відображення у класифікації В.І. Курбатова. Враховуючи той факт, що соціальна робота є універсальним видом діяльності, має міждисциплінарний характер, її методологічними принципами є інтеграційні принципи інших наук:

1. Загальнофілософські принципи, які лежать в основі усіх наук про суспільство, людину і механізми їх взаємодії: принципи детермінізму, відображення, розвитку.

2. Загальні принципи соціальних (суспільних) наук, принципи історизму, соціальної обумовленості, соціальної значимості, гносеологічного підходу, єдності свідомості та діяльності; соціально-політичні, організаційні, психолого-педагогічні тощо.

3. Соціально-політичні принципи виявляють вимоги, що зумовлені залежністю змісту І спрямованості соціальної роботи від соціальної політики держави. Ця залежність визначає концептуальні підходи до вибору пріоритетів у соціальному захисті населення, до поєднання індивідуальних і загальних інтересів в соціальній роботі. До основних принципів цієї групи належать: єдність державного підходу у поєднанні з регіональними особливостями соціальної роботи, демократизм п змісту і методів, врахування конкретних умов життєдіяльності особистості чи соціальної групи при виборі змісту, форм і методів соціальної роботи з ними, законність і справедливість діяльності соціального працівника.

4. Організаційні принципи — соціально-технологічна компетентність кадрів, принципи контролю і перевірки виконання, функціональної визначеності, єдності прав і обов'язків, повноважень і відповідальності.

5. Психолого-педагогічні принципи виявляють вимоги до добору засобів психолого-педагогічного впливу на клієнтів соціальних служб, необхідність врахування індивідуальних характеристик при здійсненні будь-яких технологічних процесів. До основних принципів цієї групи належать: комплексний аналіз оцінювання умов життєдіяльності клієнтів і вибору форм роботи з ними; індивідуальний підхід; цілеспрямованість і адресність соціальної роботи.

6. Специфічні принципи соціальної роботи визначають основні правила роботи у сфері надання соціальних послуг населенню: принципи гуманізму, справедливості, альтруїзму, комунікативності, варіативності соціальної допомоги, гармонізації суспільних групових і особистісних інтересів тощо.

Із цього випливає, що соціальна робота як самостійна наука і навчальна дисципліна має складну інтегральну природу. Свій твор­чий потенціал вона реалізує через численні функції, основними з яких є гносеологічна, організаційно-виховна, регулятивно-профі­лактична, інформаційно-комунікативна, соціоінтеграційна, аналіти-ко-прогностична.

Гносеологічна (теopетико-пізнавальна) функція соціальної робо­ти полягає в тому, що вона, як і інші науки, дає нові знання про сус­пільне життя і процеси, що відбуваються в ньому. Це стосується пе­редусім її глибокого проникнення в соціальну структуру, механізми адаптації, ресоціалізації, взаємодії, конфліктів на особистісному й мікросоціальному рівнях тощо. Теорія і методика цієї роботи допов­нюють і збагачують соціологічні, педагогічні, психологічні та інші науки.

Організаційно-виховна функція соціальної роботи означає вияв гу­манного ставлення до людини. Причому в умовах соціальних потря­сінь, економічної кризи ця робота спрямована насамперед на тих, хто опинився в найскрутнішому становищі, — безробітних, пенсіонерів, інвалідів, біженців, бездомних, "важких" підлітків. Соціальна робота найменшою мірою пов'язана з повчаннями, вона передусім сприяє створенню умов для гідного життя людини як основного суб'єкта суспільства, допомагає становленню і реалізації її інтересів. Це вклю­чає створення центрів соціальних служб, розширення обсягу послуг, узагальнення і поширення набутого досвіду, інноваційну діяльність, підтримання зв'язків із державними й громадськими організаціями, органами місцевого самоврядування, створення асоціацій тощо.

Регулятивно-профілактична функція соціальної роботи пов'язана з тим, що передбачає і приводить у дію правові, психологічні й інші механізми попередження та подолання негативних явищ, орієнтує поведінку особи в суспільстві. Ця робота допомагає послаблювати емоційне напруження в суспільстві, узгоджувати соціальні зв'язки й відносини, впливає на ситуацію в мікросоціумі, інтенсифікує взаємо­дію людей, організацій та інститутів, сприяє вольовій регуляції пове­дінки, самоконтролю особи, формує в клієнтів нові соціальні ролі.

Інформаційно-комунікативна функція соціальної роботи полягає в тому, що виявляє, збирає, узагальнює і доводить до суб'єктів відо­мості про людей, які потребують допомоги, втручання соціальних служб, створює банки даних про сім'ї і окремих осіб, яким необхід­ний соціальний патронаж (це робиться з дотриманням правових і етичних норм), сприяє формуванню зрілої громадської думки із со­ціальних проблем, співчутливого ставлення до них суспільства. Крім того, соціальні служби систематизують інформаційні мате­ріали, законодавчі та інші правові акти, організовують їх вивчення серед населення. У засобах масової комунікації вони подають рекламу соціальних послуг, пропагують ідеї соціальної допомоги й захис­ту людини, зміцнення і підтримки сім'ї, виховання дітей та підлітків, розвитку гуманних народних традицій.

Можна виокремити соціоінтеграційну функцію цієї науки, нав­чальної дисципліни і професійної діяльності. її суть полягає в тому, що соціальна робота об'єднує галузі знань для розв'язання комплек­сних проблем соціальної сфери, спрямовує зусилля спеціалістів на створення об'єктивної, всебічної і повної характеристики соціальної підтримки й захисту населення, розробку спільних програм саморе-алізації особистості.

Аналітико-прогностична функція соціальної роботи зводиться до вивчення тенденцій соціального напруження в суспільстві, демогра­фічної ситуації, причин соціального і сімейного неблагополуччя, стану та якості соціальної допомоги й захисту на різних рівнях, серед окремих верств населення, реальної потреби в них, виявлення нових проблем, передбачення процесів соціального розвитку країни, регіо­нів, громад (товариств) і участі у формуванні відповідних програм, планів, заходів.

Запропонована диференціація функцій умовна, оскільки всі вони тісно пов'язані і взаємодіють, доповнюють і розвивають одна одну. Соціальна робота — єдиний динамічний багатоплановий процес, що органічно поєднує наукові знання, творчі пошуки, взаємні зусил­ля інститутів і організацій, працівників і клієнтів. Водночас вона є об'єктивно необхідною і суспільно значущою професією, що спира­ється на досягнення соціальних наук, результати і запити практики. В Україні формується особливий державно-громадський організм, покликаний вчасно реагувати на соціальні проблеми й компетентно розв'язувати їх на всіх рівнях структури суспільства аж до його ос­новної клітини — конкретної особи, Людини.

Метод (від грец. μέθοδος — «шлях через») (рос. метод, англ. method, нім. Methode f) – систематизована сукупність кроків, які потрібно здійснити для виконання певної задачі, досягнення мети. Поняття тотожне алгоритму діяльності чи технологічного процесу.

Слово "метод" з'явилося в англійській мові в 1541 році з французької і латини.

Сьогодні під методом розуміють особливий прийом або систему прийомів, що застосовуються в будь якій науково-практичній діяльності. Жоден прийом не є повноцінним і завжди реалізується в сукупності дій, але саме за особливостями окремого прийому відрізняють та систематизують методи. Тож алгоритм може відрізнятися в одному особливому етапі за окремими ознаками дії, інструменту, технологічним особливостям процесу, що дає значну множину різномаїття методів, котрі можуть зводитися до основних, чи навіть основного.

Розрізняють такі групи методів:

1) методи, засновані на дослідженні, знаннях та інтуїції спеціалістів: метод “мозкового штурму”, метод “сценаріїв”, метод експертних оцінок, метод “Дельфі”, морфологічний метод, метод ділових ігор;

2) методи формалізованого представлення систем: аналітичні, статистичні, теоретико-множинні, логічні, лінгвістичні, семіотичні, графічні, структурно-лінгвістичні, моделювання, імітаційно-динамічні моделювання;

3) комплексні методи: комбінаторика, ситуаційне моделювання, типологія, графо-семіотичне моделювання, методи дослідження інформаційних потоків

Системологія надає значну універсальність формалізованого алгоритму і лише в обєктному, субєктному, ресурсному, регламентному, процессорному або по кінцевому продукту вирізня саму методологію. Незважаючи на різність оцінок та трактовок різних філософських шкіл, методологія дає універсальність визначеною самою природою, як твердив Леонардо із Вінчі: Природа - учитель усіх вчителів! Це зреалізована біоніка та біофізика складних систем в сучасному та споконвічному відображені методології.

Класифікація методів соціальної роботи

4. Місце соціальної роботи серед наук.

Соціологія вивчає суспільство, поводження і переконання специфічних груп - сімей, дітей, чоловіків, жінок, обличчя девиантного поводження, похилого віку й ін. Пізнання в області соціології дозволяють соціальному робітнику досліджувати соціальні проблеми, опановувати інтерперсональными навиками і технологіями. Наприклад, основна навичка спеціаліста соціальної сфери - це уміння спілкуватися, що припускає уміння так розмовляти з чоловіком, що має ту чи іншу проблему, щоб він зміг розкритися, довіритися і відчути себе в безпеці. Зібравши інформацію і проаналізувавши її, соціальний працівник намічає далі план дій для рішення проблеми. Знання соціології, особливо прикладний, корисно для соціальної роботи, але не підмінює її. Тому змішання двох Цих понять у повсякденній свідомості населення неправомірно.

Крім соціології соціальні працівники використовують дані інших дисциплін, наприклад психології. Ця дисципліна тісно зв'язана із соціальною роботою. Психологи вивчають індивідів і намагаються зрозуміти механізми їхнього розвитку, важливі фактори, що впливають на психіку і поводження людини, а також психологію колективів.

Для з'ясування розходжень між соціальною роботою і психологією доцільно використовувати визначення першої як професії, зв'язаної з відносинами між людьми і їх оточенням . З цього визначення випливає, що соціальні повинні використовувати знання і соціології, і психології, щоб оцінити проблеми клієнтів і здійснити плани необхідного втручання. При цьому соціальні працівники не можуть зосередитися тільки на індивіді, як Це роблять психологи, чи на соціальному оточенні, як соціологи. Вони вивчають різні аспекти того й іншого кола проблем, сприяють виробленню конструктивного їхнього рішення. Суміжної для соціальної роботи є і психіатрія. Яка зосереджується на вивченні паталогій внутрішнього світу людини.

Соціальна робота також взаємозалежна із соціальною екологією. Подвійне фокусування її і на людині, і на навколишнім середовищі, а ще ширше – людині і природі, - обумовлює її екологічну сутність. Вона дозволяє визначити моделі відносин між людиною і природою. Для цього необхідно знання не тільки вже згаданих соціології і психології, але і біології. Остання допомагає зрозуміти, як функціонує людський організм, який містить репродуктивні процеси і вплив генетики на поведінку і сприйняття.

Наступна область ,зв'язана із соціальною роботою,-це питання урбанізації. Якщо фахівець, що знає особливості функціонування міста і роль міського озброєння, включається в процес дозволу проблем клієнта ,осередком змін є не індивід, а широка система.

Соціальна робота і філософія

У процесі вивчення філософії варто прагнути до вироблення здатності інтегрувати теоретичні здібності і практичні знання, здобувати і критично використовувати інформацію, проникати в зміст робіт класиків філософії, зіставляти ідеї древніх мислителів з реальними проблемами сьогоднішнього дня.

Філософія – це методологія наукового пізнання, наука про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства,людини. До філосовских дисциплін відносять логіку, естетику, етику й ін. Будучи системой наукових знань, соціальна робота складається з двох наукових розділів: теоретикометодологічного і прикладного.

Соціальний працівник у своїй діяльності має справу з людиною, взаєминами між особистістю і колективом, між соціальними групами.

Уся його діяльність спрямована на удосконалювання людських відносин, на проведення в життя ідеалів гуманізму. Саме через розвиток ідеї гуманізму розглядається зв'язок соціальної роботи з філосовскою проблематикою.

Гуманістична ідея про людину як найбільшу цінність і вищу мету, сформульована ще античними філософами, потім розвивалася в Середні століття й у Новий час широке розповсюдження як у росіянки, так і в закордонної сучасної соціальної філософії. А Демокрит, Платон, Аристотель, М.Квинтилиан, Т.Мор, Т.Кампанелла, .Я.А.Коменский, Дж.Локк, Ж.Ж.Руссо, И.Песталоцци, Р.Оуэн, К. Маркс, Ф. Энгельс, А.Дистверг, П.Наторп, Дж.Дьюи, Г.Плеханов, В.Ленін, П.Сорокін, Н.Бердяєв, П.Лесгафт, П.Каптерев, Н.Пирогов, К.Ушинский і багато інших філософів до наший і нашої ери зараховуються сегодні до засновниками психології, педагогіки, права, экономики і, втому числі , соціальної роботи.

Соціальна робота й історія

У 60-і–70-і роки ХХ століття намітилася тенденція зближення історії з іншими суспільними науками – педагогікою, психологією, соціологією, демографією, антропологією. Результатом цього стала поява так називаної соціальної історичної науки. (С.И.Григор'єв)

Соціальна історія в додатку до соціальної роботи може трактуватися як:

1. Історія суспільства в цілому. Соціальна робота в цьому випадку розглядається в контексті історичного розвитку, виникнення і зміни формацій, цивілізацій, епох, подій, державних устроїв, систем життєзабезпечення;

2. історія конфронтації цивілізацій: китайської, індійської, мусульманської, західний, виниклих навколо конфуціанства, індуїзму, магометанства, християнства. Соціальна робота в цьому випадку розглядається як могутній засіб підтримки балансу сил цивілізацій;

3. історія розвитку соціальної структури суспільства, еволюції, зародження, розквіту і зникнення, трансформації різних соціальних шарів, суспільних груп, етносів, націй. Соціальна робота представляється в рамках такого підходу більш різноманітно, тому що в суспільстві по різних підставах виділяються найрізноманітніші шари, які відрізняються за рівнем добробуту, здоров'ю, місцеві проживання й ін.;

4. історія розвитку соціально-побутової сфери суспільства, системи закладів соціального обслуговування, способів і можливостей задоволення соціально-побутових потреб населення. Найчастіше така позиція аргументується тим, що в суспільстві існує відносно самостійна соціальна сфера, що має свою логіку розвитку, свою логіку розвитку, свою історію, хоча і є елементом, під структурою суспільства в цілому;

5. історія бідності і багатства, історія підтримки бідних, ображених долею .Такий підхід широко розповсюджений у закордонних вищих навчальних закладах, що готують соціальних працівників. Правда, він досить часто доповнюється проблематикою економічної історії суспільства. Таким чином, соціальна історія фактично

6. історія соціальних інститутів, що забезпечують життєстійкість суспільства як системи, цілого, що розвивається, його організацію: охорони здоров'я, утворення, науки, родини, засобів масової інформації, трудової асоціації, транспорту,церкви й ін.Такий підхід дозволяє саму соціальну роботу розглядати як самостіний суспільний інститут, що грає специфічну роль, який еволюнизирує разом із суспільством і людиною;

Соціальна робота і психологія

З поняттям «психологія» ми зіштовхуємося досить часто. Як система життєвих явищ психологія знайома кожній людині. Вона представлена йому у виді власних відчуттів, образів, явищ пам'яті, мислення, мови, волі, уяви, емоцій, почуттів і багато чого іншого. Основні психічні явища ми безпосередньо можемо знайти в самих себе і побічно спостерігати в інших людей.Кожна людина – психолог у якомусь змісті цього слова. Не вивчаючи ще науки, ми з дитинства вживаємо слова «пам'ять», « у нього такий характер», «чуйний», «неуважний», уміємо визначати настрій близьких нам людей по зовнішніх ознаках: жестам, вираженню обличчя і прекрасно користаємося цими знаннями в процесі спілкування.

Психологія – це наука про закономірності розвитку і функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності. Психіка – внутрішній суб'єктивний світ особистості, що виникає в процесі активної взаємодії людини з навколишнім зовнішнім світом, у процесі відображення цього світу у виді образів, думок, почуттів і вчинків. Інакше кажучи, поводження людини завжди обумовлено дією об'єктивного світу. Відбиваючи зовнішній світ, людина не тільки пізнає закони розвитку природи і суспільства, але і робить на них визначений вплив, щоб пристосувати навколишній світ до найкращого задоволення своїх матеріальних і духовних потреб. Народження психології як самостійної дисципліни, її покликання і доля нерозривно зв'язані з виникненням «соціального» як особливого простору мислення і реальності. Психологія як наука розвивалася паралельно з такими поняттями, як «суспільна діяльність», «добробут», «соціальна робота», «соціальні служби» і т.д.

Психологічні знання є базовою основою професійного навчання соціальній роботі.

Соціальна робота і валеологія

Високий рівень професіоналізму соціального працівника, міцне здоров'я, сімейне щастя, творче довголіття – основні стрижні життєвого успіху фахівця.

Тільки здорова людина з гарним самопочуттям, оптимізмом, психологічною стійкістю, високою розумовою і фізичною працездатністю здатний активно жити, успішно переборювати професійні і побутові труднощі. І справжня краса людини – це фізична досконалість, інтелект і здоров'я. Якщо врахувати, що функціональні можливості організму людини і його стійкість до несприятливим факторам зовнішнього середовища в плині всього життя змінюються, те можна говорити про стан здоров'я як про динамічний процес, що також чи поліпшується погіршується. Здоров'я людини в першу чергу залежить від факторів, його визначальних. Якщо зобразити їх схематично, то вони являють собою схему з трьох понять:

1. біологічні можливості людини;

2. соціальне середовище;

3. природно-кліматичні умови.

Головним питанням здоров’я людини є здоровий образ життя, який займає приблизно 50-55% всієї ваги факторів, які й будують здоров’я населення. В соціальной роботі використовуються методи валеології, самим розвинутим серед яких є аутогенне тренування, яке спроможнє знімати нервово-м’зові напруги, зв’язані з перебудоваю нервового релюгування.

5. Соціальна робота як навчальна дисципліна, її зміст, структура та особливості.

Становлення в Україні нової професії “соціальний працівник”, створення розгалуженої системи соціальної роботи на різних рівнях розвитку суспільства, удосконалення роботи закладів і установ, що надають різнобічну допомогу соціально уразливим верствам населення, розвиток спеціалізованої допомоги окремим цільовим групам і категоріям населення зумовлюють необхідність розширення підготовки спеціалістів, до яких висуваються професійні вимоги, що ґрунтуються на певному рівні кваліфікації і морально-духовних якостях, таких як милосердя, співчуття, емпатія, почуття громадянської, соціальної і особистісної відповідальності, вміння працювати з людьми. Зміни у практиці соціальної роботи, її комплексний, міждисциплінарний характер зумовлюють важливість нових інтегративних навчальних і робочих навчальних програм дисципліни “Соціальна робота (теорія і практика)” для студентів вищих навчальних закладів.

Ця дисципліна визначається як систематичне висвітлення з навчальними цілями основ наукової теорії соціальної роботи. На ЇЇ викладання, зміст навчальної програми впливають такі чинники:

· специфіка вищого навчального закладу, рівень акредитації: педагогічний інститут, університет, технічний чи медичний заклад, заклад культури, школа соціальної роботи та ін.;

· наявність навчально-методичної бази: посібники, академічні підручники, хрестоматії, методичні збірки тощо;

· спеціальність: соціальний працівник, соціальний педагог, психолог, менеджер соціальної сфери та ін.

У системі підготовки бакалавра соціології, спеціаліста і магістра соціальної роботи навчальна дисципліна “Соціальна робота (теорія і практика)”є базовим предметом, сполучною ланкою з іншими дисциплінами, і в цьому полягає його специфіка. З одного боку, цей курс зумовлює наявність самостійної моделі усвідомлення соціальної роботи у всіх ЇЇ проявах, з іншого — виступає як “пролог” до тих дисциплін навчального циклу, де кожна тема буде вивчатись більш глибоко і докладно на IV—V курсах. Такою є своєрідність цього курсу навчання щодо між-предметних зв’язків загальнопрофесійних і спеціальних дисциплін.

Процес навчання складається із засвоєння змісту освіти, тобто навчального предмета, процесу учіння і процесу викладання. В основі змісту навчального предмета лежить навчально-методичний комплекс дисципліни, який відображає сутність наукового знання і представляє соціальну роботу як субтеорію соціології, соціальної педагогіки, психології, філософії та інших наук.

Вивчення дисципліни “Соціальна робота (теорія і практика)” здійснюється в умовах модульно-рейтингової системи, яка є одним зі шляхів поліпшення якості навчально-виховного процесу у вищому закладі освіти, невід’ємною складовою всього навчально-виховного процесу та діагностики результатів навчання.

Модульна програма складається із шести логічно побудованих за змістом навчальних модулів: “Соціальна робота як наука і практична діяльність”, “Професійні аспекти соціальної роботи”, “Сфери призначення і застосування соціальної роботи”, “Методи соціальної роботи”, “Соціальні технології і технології соціальної роботи”, “Соціальна робота з різними цільовими групами і категоріями клієнтів”. Кожен модуль побудований за такою логічною схемою: перелік професійних вимог до набуття знань та засвоєння умінь, короткий зміст лекції, список рекомендованої літератури, програма семінарського заняття. У модульній програмі чітко визначені різні форми і методи навчання та контролю знань студентів, такі як експрес-контроль, творчі завдання, опорний конспект наукової літератури, проведення дискусії та ін.

Шість модулів поєднують у собі різні теоретичні погляди на соціальну роботу як теорію і практичну діяльність, висвітлюють різні наукові підходи до соціальної роботи, і в цьому вбачається її гуманістична спрямованість. Розгляд різних наукових шкіл і течій дає змогу позбутися еклектики, підкреслити специфічність, багатомірність, складність предмета, що вивчається — від тонких питань психологічної допомоги людині, яка перебуває у складній життєвій ситуації, до визначення детермінант соціального становища людини — соціальних, економічних, політичних тощо.

Читайте також:

1. АГД як галузь економічної науки
2. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
3. Алгоритм знаходження ДДНФ (ДКНФ) для даної булевої функції
4. Але відмінні від значення функції в точці або значення не існує, то точка називається точкою усувного розриву функції .
5. Аналіз коефіцієнтів цільової функції
6. АРХІВНІ ДОВІДНИКИ В СИСТЕМІ НДА: ФУНКЦІЇ ТА СТРУКТУРА
7. Асимптоти графіка функції
8. Б. Обчислювальні науки
9. Базальні ядра, їх функції, симптоми ураження
10. Базові функції, логічні функції
11. Банки як провідні суб’єкти фінансового посередництва. Функції банків.
12. Банківська система та її основні функції

Переглядів: 2392