Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Досократівська філософія

Іонійська культура була представлена Мілетською школою і філософом-одинаком Гераклітом. Як правило, початкові періоди людської історії не помічаються нами. Що ж стосується Греції, то коли за виникнення філософії означає занепад міфологічного мислення і становлення раціонального знання, то ми можемо більш-менш точно визначити точну дату і місце місце народження грецького розуму. На початку VI ст. до н.е. в Мілеті Іонійському (західне узбережжя Малої Азії) такі мислителі, як Фалес (625 – 547 рр. до н.е.), Анаксімандр (610 – 547 рр. н.е.) і Анаксімен (585 – 525 рр. до н.е.) створили першу школу філософського розуму, акме (духовний розквіт) якої припадає на 565 – 547 рр. до н.е., як точну дату виникнення філософії в Греції. Мілетці поклали початок новому типу міркувань про природу, зробивши останню предметом систематичного безпристрасного дослідження природи(historia) і запропонували споглядальну цілісну картину світу (theoria). На їх думку, не існує нічого, окрім природи (physis). Все, що мислиться як першопочаток позбавляється ореолу величності і таємничості і до нього можна ставитись як до цілком звичайного явища. Для мілетцьких мислителів прешопочаткові явища і сили, які створили світоустрій (kosmos), пояснюється аналогічним процесам, що спостерігається у повсякденному житті. Віднині не початкове освітлює і перетворює повсякденне, а навпаки: повсякденне робить початкове тим, що ми осягаємо, пропонуючи моделі, які дозволяють зрозуміти, як виник світ і світовий порядок.

Виникнення грецької філософії – це процес переходу від міфологічного ототожнювання (образу і речі, людини і природи, об’єктивного і суб’єктивного) до встановлення відмінності між образом речі та самою річчю, між суб’єктивним й об’єктивним. Цей перехід здійснили перші грецькі натурфілософи або як греки їх називали – фізики. Взявши предметом своїх спостережень явища природи, вони зробили стрибок від чуттєвого образу до поняття, від релігійно-міфологічної віри до філософського розуму. Іонійські натурфілософи займалися переважно космологічними, астрономічними, фізичними і тому подібними проблемами. Як мислителі, вони поєднували в своїх натурфілософських ученнях абстрактно-логічне мислення з художньо-інтуїтивним пізнанням світу як космосу, як універсальної гармонії. Але їх концепції не були вільні від фантастичних уявлень й антропоморфічних аналогій. Натурфілософські вчення про першоелементи давали можливість будувати загальний світогляд і пояснити, не вдаючись до допомоги богів, загальну картину світу. Головним методом античної філософії та науки стає метод дедукції і логічної аргументації.

Фалес (625 – 547 рр. до н.е.), перший із “семи мудреців”, вважається засновником школи в Мілеті. Він був тісно пов’язаний із близькосхідною культурою. Фалес вважається першим математиком і фізиком в Іонії (передбачив сонячне затемнення, вписав прямокутний трикутник у коло, довів ряд теорем та ін.). Початком усього він вважав воду, а світ бачив одухотвореним і заповненим богами.

Анаксімандр (610–547 рр. до н.е.), учень і послідовник Фалеса, розширив поняття початку всього існуючого до поняття “апейрона”, тобто до першопочатку, того, що лежить в основі всього існуючого. Апейрон означає щось безмежне, безкінечне, але матеріальне, речовинне, вічне. Анаксімандр одним із перших створив раціональну модель космосу, не вдаючись до допомоги богів та божественних сил, у якому Земля займала центральне місце і була охоплена водною та повітряною сферами. Зірки, Місяць, Сонце уявлялись йому отворами в повітряній сфері, за якою була розташована сфера вогню. Він накреслив географічну карту, дав загальний нарис геометрії, перший припустив зародження життя на межі моря і суходолу із мулу під впливом небесного вогню.

Анаксімен (585 – 525 рр. до н.е.), учень Анаксімандра, вважав, що все виникає із повітря через його розрідження і згущення.

У філософії мілетської школи уже не стільки важливі відповіді, скільки запитання, які ставлять перед людиною. І коли немає відповідей на ці запитання, то тоді слід їх інакше поставити. Завдяки цьому мілетська школа і заслужила свою безсмертну славу.

Геракліт (бл. 520–460 рр. до н.е.) з Ефеса розглядав як першопочаток всього існуючого вогонь. Урочисто і натхненно звучать славнозвісні його рядки: «Світ єдиний, не створений ніким, ні з богів, ні з людей, а завжди був, є і буде вічно живим вогнем, що в міру то загоряється, то гасне». Геній Геракліта виявився в тому, що вогонь виступає як символ постійної зміни у світі, вічного становлення всього існуючого, його горіння і перетворення в інше. У полум'ї гераклітівського вогню ввесь світ набуває мінливих форм. Вогонь поєднує всі процеси в природі.

Важливе місце в його філософії займає ідея “логосу”, об’єктивного закону всесвіту. Логос – це принцип порядку і міри, той же вогонь, але для почуттів він виступає як вогонь, а для розуму є логосом. За Гераклітом, душа людини – єдність протилежностей вологого і вогняного. Чим більше вона має вогню, тим душа краща. Сухий, вогняний компонент душі – це її логос. Геракліт остаточно усунув із Всесвіту спокій, відсутність руху. «Все тече, все змінюється: неможливо двічі увійти в одну і ту ж річку, бо на того, хто входить в неї набігають все нові й нові води: одночасно вода і надходить, і відходить». Та вода в яку ми входили, уже далеко відійшла. Змінюємось і ми самі: у дитинстві ми були не ті, що зараз, і на старості не будемо тими, що є нині. Більше того, мить назад ми були не ті, що зараз. Ось я говорю: «мені 45 років» - коли я починаю це казати, це була правда, коли закінчую – це вже неправда, бо зараз мені вже не рівно 45 років, а 45 років і одна секунда. Я не можу сказати про людину «вона жива», бо від першої до останьої миті життя вона поступово помирає. Я не можу сказати про людину «вона спить», бо ввесь її сон – це поступове готування до пробудження. Коротше кажучи, я не можу сказати про людину «вона є», а тільки – «вона стає», тим-то і тим-то. Буття немає – є тільки вічне становлення.

Звідки ж береться ця вічна зміна і вічний рух? Що штовхає світ у цей запаморочливий біг перемін? І Геракліт відповідає: «боротьба протилежностей». Якщо в мілетців діалектика доведена до принципу переходу кількості в якість багатогранного – в єдине, одиничного – в загальне, то Геракліт, приймаючи все це, пішов ще далі, уявивши світ як боротьбу протилежностей, і навіть як їх суперечку, їх війну, котру він оголосив загальною рушійною силою світу. Геракліт стверджував: «Війна – це батько всього і всьому цар: одних вона покликала бути богами, інших – людьми, одних вона зробила рабами, а інших - вільними».

Геракліта називали найзагадковішим філософом епохи. Найбільша загадка міститься в наступному афоризмі Геракліта: «Вічність є граюче дитя, котре розставляє шахи: царство над світом належить дитині». Світ тільки ввижається людині хаосом, але в ньому приховані неясний порядок і краса, подібні порядку і красі шахової гри. А тому людина у пошуках розгадки таємниці цього світу уподібнюється дитині, котра хоча й не знає правил світової шахової баталії, проте забавляється перестановкою та зміною фігур лише з одною метою: спіймати і розгадати цю незвідану таємницю і правду вічного становлення і вічної боротьби.

Грекам було важко зрозуміти Геракліта і вони прозвали його «Темним». Коли Еврипід, отримуючи назад прочитану Сократом книгу Геракліта, запитав, яка його думка про Геракліта, той відповів: «Те, що я зрозумів чудове. Сподіваюсь і те, чого я не зрозумів, таке ж. Однак, потрібен делоський водолаз, щоб його зрозуміти». Але Геракліт саме цього й хотів. Глибоко зневажаючи своїх сучасників за те, що вони залишались глухими до його дуже абстрактних і «темних» проповідей і воліли віддаватись своїм земним пристрастям і радощам, Геракліт жовчно промовляв: «Ослам солома краща за золото». Коли ефесці виганяли зі свого рідного міста найкращого гераклітового друга Гермодора, примовляючи: «нехай ніхто не буде серед нас найкращим», Геракліт заявив: «Один для мене краще десяти тисяч, коли він – найкращий».

У пам'яті греків Геракліт залишився як «сумуючий філософ» - сумуючий з приводу людської нікчемності. Люди метушаться все своє життя, кидаючись то в один, то в другий бік, у пошуках найкращого життя не помічаючи, що життя подібне бурхливому потоку несе їх до смерті. Якби Геракліт був поетом, він міг би приєднатися до чудових слів Мікеланджело, точно характеризуючих дух епохи:

О в этот век, постыдный и унылый!?

Не жить, не чувствовать – удел завидный?!

Отрадней спать, отрадней камнем быть!!

 

Італійська філософія. В кінці VI ст. до н.е. центр європейської філософії, що зароджувалася, зміщується з Іонії в сукупність грецьких полісів-колоній, виведених на узбережжя Південної Італії та Сицилії. Філософія італійців була подальшим кроком у становленні античної філософії. До італійської філософії належать Піфагорійський союз, школа елеатів і Емпедокл. Піфагорійці пов’язали філософію з математикою та поставили питання про числову структуру Всесвіту; елеати довели поняття субстанції до поняття буття як такого і виявили діалектичність часу, простору і руху.

Піфагорійський союз. Засновником Піфагорійського союзу був Піфагор, життя якого пов’язане з багатьма легендами. Про нього розповідали дива. Білий орел злітав з неба і сідав йому на праве плече, дозволяючи себе гладити. Якось на березі моря він побачив рибалок, які надриваючись тягли важку сітку з води, зупинився і сказав їм: «У сітці буде 518 рибин». І пішов далі. Так і виявилось, і до тих пір доки риб рахували на сухому піску жодна з них не сконала.

Він казав, що після смерті душа людини переселяється в нове тіло і починає нове життя, ставлячи мітку у вигляді родимок у чоловіка на правому передпліччі, а в жінки – на лівому, бо все праве на тілі людини – чоловіче, а все ліве – жіноче. Родимки на передпліччі розташовуються так, що нагадують певну геометричну фігуру, здебільшого трикутник. Вчення Піфагора - окремий випадок формування філософії під впливом математики. Філософія записана у величезній книзі, що розгорнута перед нашими очима. Але не можна зрозуміти книгу, не знаючи мови і не розрізняючи букв, якими вона написана. Написана ж вона мовою математики, а її букви - це трикутники, чотирикутники, кола, конуси, піраміди й інші геометричні фігури, без допомоги яких розум людський не може зрозуміти в ній ні слова. Після 34-х річного мандрування він заснував школу в м. Кротоні – Піфагорійський союз, який був закритою організацією, а філософсько-релігійне вчення – таємним.

Вчення в Піфагорійському союзі продовжувалося 15 років: перші 5 років – учні мали мовчати, за що їх називали акусматиками(з гр. - послушник), що привчало їх до зосередженості. Піфагор проводив з ними заняття вночі із-за фіранки. Урок починався зі слів: «Чи знаєте ви для чого у вас два вуха і один рот? – Щоб більше слухали і менше говорили» . Тому акусматики не мали права ставити запитання вчителю. Наступні 5 років учні, яких уже називали математиками (з гр. - вчений) , розмовляли з учителем віч-на-віч. Заняття починались зі слів: «Той, хто знає математику, той знає те, що вище Бога». І, нарешті, останні 5 років учнів іменували філософами (з гр.. – шукачі істини). Настанови Піфагора починались зі слів: «Найсвященнішае на світі – листок мальви, наймудріше – число, а після нього- той із людей, хто дав усім речам імена».

Подібно семи мудрецям Піфагор давав настанови як треба жити. Але в мудреців все було сказано коротко і ясно, а Піфагор свідомо говорив загадково, в алегоричному плані. Ці заповіді прозріння називались акусмами і були предметом роздумів акусматиків. Всього акусм було 33. і лише 13 з них склали потім моральний кодекс філософа:

1) «Не говори без світла» (Не використовуй темних і заплутаних фраз: завжди говори ясною і зрозумілою всім мовою).

2) «Не переступай через терези» (Дотримуйся в усьому міри).

3) «Не молись проти сонця» (Не зраджуй своєму ідеалу).

4) «Не розламуй хліба надвоє» (Не порушуй дружби).

5) «Не подавай руки без розбору» (Не заводь дружби з першим-ліпшим, хто зустрівся тобі на життєвій дорозі).

6) «Не ходи по колоді, що хитається» (Не довіряй лицеміру).

7) «Не розгрібай вогонь ножем» (Гарячу й гонористу людину різкими словами не зачіпай).

8) «Не носи зображень Бога в персні» (Не виставляй напоказ перед людьми свою душу).

9) «Не ходи торованим шляхом» (Іди своїм власним шляхом, не будь коментатором або прихильником чужих ідей).

10) «Не заходь у церкву по дорозі назад» (Не розглядай службу Богу як щось другорядне; не розпочинай декілька справ відразу – берись за одну і виконуй її до кінця).

11) «»Не їж серця (Не засмучуй себе горем; не підточуй свою душу зайвими турботами і пристрастями).

12) «Не їж бобів» (Не випробовуй своєї долі, бо за допомогою бобів давні греки кидали жереб).

13) «Взувай першою праву ногу, а мий - ліву» (Правий бік у піфагорійців вважався щасливим).

Улюблені вислови Піфагора: «Початок – це половина всього» і «Все підвладне числу». Найціннішим піфагорійці вважали початок. Природу ж початку у всьому важко розпізнати. У науці зовсім непроста справа - осягнути та чітко відрізнити, дивлячись на частини предмету пізнання, який їх спільний початок. Бо велика їх відмінність зокрема та відносно всього в цілому є небезпека неправильно вказати початок. Якщо істинний початок залишиться непізнаванним, нічого цінного після цього не виникне. Те ж саме піфагорійці говорили про владу. У давньогрецькій мові «влада» і «початок» позначались одним і тим же словом. Порівняйте в українській мові «початок» і «начальство», «начальник». Отже, якщо початок – половина всього, то влада інша половина цього всього. А щоб оволодіти природою, потрібно знати її: знання – це сила. У піфагорійців саме число і приймалось за початок усього. Про це свідчать висловлювання піфагорійців про числа: «Що таке божество? Одиниця», «Де немає числа і міри – там хаос і химери, «Наймудріше – це число, «Числа керують світом».

Піфагор (576–496 рр. до н.е.) вважав, що число володіє речами, а також моральними і духовними якостями. Він навчав, що “душа є гармонія”. Гармонія розуміється піфагорійцями як числове відношення. Головною ідеєю піфагоризму є положення про те, що число – основа всього сутнього. Тому піфагорійці захоплювалися математикою, яку вони перетворили з емпіричної в теоретичну науку. У космології Піфагор був одним із перших геоцентристів. Він навчав про “гармонію сфер”. Кожна планета, рухаючись навколо Землі в ефірі, утворює монотонний звук особливої висоти.

Філософська школа елеатів виникла в Елеї. Головні представники школи – Ксенофан, Парменід, Зенон – зробили новий крок у розвитку давньогрецької філософії. В іонійців субстанція ще фізична, у піфагорійців – математична, в елеатів вона вже філософічна, тому що ця субстанція – буття. Отже, формування античної філософії закінчується в школі елеатів.

Ксенофан із полісу Колофона (580–450 рр. до н.е.) вперше висловив ідею про те, що боги створюються людьми за своїми образом і подобою. Він вважав, що бог – це чистий розум, сила якого в мудрості. За Ксенофаном, бог є все, але “все” береться не в різноманітності, а у вищій єдності, в думці.

Парменід із Елеї (540-462рр. до н.е.) розробив учення про буття. Буття не виникає і не зникає. Воно однорідне, єдине і нерухоме. Парменід вважав, що “мислення та буття – одне і те ж”. Думка відкриває повноту буття. Тому буття – це те, що можна пізнати тільки розумом. Важлива ідея елеатів – розрив між збагненним розумом. Важлива ідея елеатів – розрив між збагненним розумом буття (вічним і незмінним) і чуттєво сприйманим світом (змінним і непостійним). Вони вперше протиставили знання (розумом збагненне буття) думці (чуттєво сприйманому світу). Буття є благо. За Парменідом, єдине буття – те ж саме, що бог. Буття є, а небуття немає. Небуття не можна ні пізнати, ні в слові виразити, отже, воно не існує.

Зенон із Елеї (бл. 490–430 рр. до н.е.), учень Парменіда, захищаючи й обґрунтовуючи його вчення про буття, відкидав мислимість чуттєвого буття, множинність речей та їх рух. Він доводив, що прийняття існування порожнечі і множинності веде до протиріччя (його апорії “Дихотомія”, “Ахілл”, “Стріла”, “Стадій”). Слід зазначити, що апорії Зенона не втратили свого значення й для сучасної науки, розвиток якої пов’язаний із розв’язуванням протиріч, виникаючих при відображенні реальних процесів руху.

Емпедокл з Акраганта (бл. 490–430 рр. до н.е.) вважає за першопочаток 4 стихії: землю, воду, повітря, вогонь. Оскільки ці початки пасивні, то він усі процеси в світі пояснює боротьбою двох антагоністичних сил, не фізичних, а психічних згідно зі своєю природою. Філія, любов, виступає як космічна причина єдності і добра. Нейкос, ненависть – причина безлічі й зла. Любов поєднує різнорідне та розділяє однорідне. Ненависть розділяє різнорідне і поєднує однорідне. Емпедокл намагався розв’язати питання про походження, доцільність існування предметів. Він вважав, що спочатку тварини і рослини були механічними і випадковими сполученнями окремих органів, котрі вільно рухалися в просторі, з яких залишилися лише життєздатні, доцільні істоти.

Анаксагор із Клазомен (бл. 500–428 рр. до н.е.) біля 30 років прожив в Афінах і став засновником афінської філософської школи. Він відкидав стихії як першопочаток. На його думку, земля не більше першопочаток, ніж золото, вода – не більше, ніж кров. Анаксагор началами речей вважав найменші, невидимі, надчуттєві частинки вогню, води, золота та ін., які він називав “насінням усіх речей”, а Арістотель – “гомеомеріями”. Якості вічні і незмінні, гомеомерії нескінченно подільні. Він висунув тезу “Все у всьому”, що означає – в будь-якому місці космосу вміщуються гомеомерії всіх видів. Кожна річ містить у собі насіння всіх речей, але її якість визначається якостями тих гомеомерій, які в ній переважають. Разом із тим кожна гомеомерія неоднорідна. Вона є Безліч, що вміщує в собі всі інші речі, але більш дрібного порядку.

Оскільки гомеомерії пасивні, то роль активного начала в філософії Анаксагора відіграє Нус, творець космосу із первісного хаосу. Він рухає світ і пізнає його. Нус приводить первісну суміш у круговий рух, у результаті якого утворюється Земля, потім Небо, Місяць, Сонце. Анаксагор – засновник панспермії. Насіння живих істот падають із неба на землю разом із дощем.

Демокріт (460-371рр. до н.е.) з Абдер – енциклопедист, який розробив найбільш розвинену матеріалістичну філософську концепцію. Життя Демокріта повчальне відданістю науці. Сам Демокріт заявляв, що одному причинному поясненню він віддає перевагу над володінням перським престолом. Демокріту належало близько 70 праць, але жодна з них до нас не дійшла. Нам відомі лише окремі цитати з його праць (близько 300 фрагментів).

Першоначала Демокріта – атоми (буття) і порожнеча (небуття). Атомісти, фізично тлумачивши елейське поняття “небуття”, першими стали вчити про порожнечу як таку. Атом – неподільна, абсолютно щільна, непроникна, незмінна частка речовини. Зовнішні властивості визначаються їх формою (кулястою, вуглуватою, випуклою), число яких безмежне. Крім зовнішньої форми, порядку, розміщення і величини, для атома характерний рух у порожнечі. Рух – найважливіша властивість як атомів, так і всього реального світу.

Атоми Демокріта зовсім без’якісні, тобто позбавлені будь-яких властивостей – кольору, звуку, запаху тощо. Всі ці якості виникають у суб’єкті внаслідок взаємодії атомів і чуттєвих органів. Отже, Демокріт одним із перших в історії стародавньої філософії став вчити про суб’єктивність чуттєвих або, як стверджували європейські філософи Нового часу, вторинних якостей. Первинні ж якості об’єктивні. Це форма, розмір, рух атомів.

За Демокрітом, світ у цілому – це нескінченна порожнеча, наповнена багатьма світами, число яких безмежне, тому що ці світи утворені нескінченною кількістю атомів різних форм. Земля знаходиться на однаковій відстані від усіх точок оболонки космосу, а тому – нерухома. Навколо неї рухаються зірки. Зірки – не інші світи, вони належать до нашого світу. Кожний світ замкнутий, кулястий. Проте число світів безмежне. Світи не вічні, одні з них виникають, інші перебувають у розквіті, треті гинуть.

Демокріт стверджував, що живе виникло із неживого за законами природи без втручання бога і розумної мети. Він вважав душею не якусь понадматеріальну субстанцію, а фізичну суть. Душа – тільки сукупність атомів, виступає джерелом руху й життєздатності тіла.

Важливе місце у філософії Демокріта належить вченню про причинність, згідно з яким зв’язок між причиною і наслідком має необхідний характер. Ніщо не виникає без причини, вільно. За Демокрітом, випадковість суб’єктивна, випадковим є те, причину чого ми не розуміємо. Згідно з атомістами, й у світі панує тільки необхідність.

 


Читайте також:

  1. Академічна філософія кінця – XIX – поч. XX ст.
  2. Антична філософія
  3. Антична філософія.
  4. Антична філософія.
  5. Антропологічно-гуманістична філософія XX ст.
  6. Антропологічно-ірраціоналістична філософія
  7. Б ) Філософія епохи схоластики
  8. Гуманістична філософія епохи Ренесансу.
  9. Давньогрецька антична філософія
  10. Давньоіндійська філософія
  11. Давньоіндійська філософія.
  12. Давньокитайська філософія




Переглядів: 3254

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | Правовий стан римських громадян.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.021 сек.