• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Професійна культура та мораль

Література

Моральні основи ділового спілкування

1. Професійна культура та мораль.
2. Моральні основи етикету.
3. Особливості ділового етикету.
4. Норми поведінки керівника.

1. Чмут Т.К., Чайка Г.Л. Етика ділового спілкування. – К., 2003.
2. Деловой этикет. – К., 2001.
3. Палеха Ю.І. Ділова етика. – К., 2000.
4. Шеломенцев В.Н. Етикет и культура общения. – К., 1995.
5. Мицич П. Как проводить деловые беседы. – М., 1987.
6. Фромм Э. Психоанализ и этика. – М., 1988.
7. Ягер Д. Деловой этикет: как выжить и преуспеть в мире бизнеса. – М., 1994

"...Особистості людей не входять готовими в цей світ, а є продуктами культури і обставин, так як і спадковості", — пише філософ К. Ламонт у книзі "Ілюзія безсмертя".

Що таке культура? Це слово перекладається з латини як вирощування, виховання, освіта, розвиток, шанування й озна­чає історично визначений рівень розвитку суспільства, твор­чих сил і здібностей людини. Кожна епоха розвитку людства характеризується певним типом культури. Так само харак­теризується і кожна сфера життя та діяльності людини.

Уже в ранньому віці в дитині закладаються основи її куль­тури, у тому числі й культури поведінки та спілкування. Ма­ючи такий базис, людина протягом свого життя прагне її підви­щувати. До цього її стимулює бажання постійно відкривати для себе щось нове в навколишньому світі з тим, щоб адекват­но в ньому орієнтуватися. Базис особистісної культури відпо­відає загальнолюдським моральним цінностям, які не підвладні часові і є надбанням всіх людей, бо створені протягом всієї історії людства. Те, що ми називаємо культурою, є людяність світу, яка зашифрована в усьому багатстві цінностей, норм, тра­дицій, звичаїв тощо. І саме це, нагромаджене людством багат­ство, кожна окрема людина може і хоче зробити своїм на­дбанням і бути її носієм. Тому цей процес є олюдненням людини.

Культура, до якої людина приєднується з дитинства, бага­тогранна. Це художня культура, культура життєвого само­визначення, економічна культура, політична та правова, інте­лектуальна та моральна, екологічна та фізична, культура спілкування та культура сімейних взаємин, професійна куль­тура. Аналіз свідчить, що саме культура спілкування тісно переплітається з усіма іншими названими компонентами, а культура психічної діяльності безпосередньо зв'язана з куль­турою життя особистості загалом.

Найбільш яскраво людина виявляється в діяльності з інши­ми під час виконання професійних обов'язків. Від культури поведінки, говоріння, слухання та мови часто залежать ре­зультати професійної діяльності. Саме в цьому аспекті мож­на говорити про професійну культуру, тобто про відпо­відність поведінки, говоріння, слухання, мови у професійній діяльності загальноприйнятим нормам і принципам, насам­перед моральним, а також вимогам, що ставляться саме до цієї професії. Людина, займаючись якимось видом діяльності, не тільки виявляє свої моральні якості, а й впливає через них на інших, йдучи до поставленої мети. Діяльність — це про­цес, за допомогою якого реалізується те чи інше ставлення людини до навколишнього світу, до завдань, які ставить пе­ред нею життя, до інших людей.

Є цілий ряд професій, представникам яких треба не тільки знати, а й діяти відповідно до моральних принципів, бо об'єк­том їхньої діяльності є людина. Можна назвати професії ліка­ря, вчителя, судді, священнослужителя. Ці професії виникли дуже давно, і з їх появою пов'язане поняття професійної мо­ралі. І хоч деякі професії, скажімо, менеджера або маркето-лога, з'явилися не так давно, проте успішність їх діяльності теж цілком залежить від дотримання ними моральних норм та принципів.

Професійна мораль — це те, що конкретизує загально­людські моральні цінності (норми, принципи, поняття) у кон­кретних професіях. Особливості професійної моралі вивчає професійна етика. Коли говорять про професійну етику, ма­ють на увазі, що це такі моральні обов'язки, в яких відби­вається ставлення представника певної професії до об'єкта праці, до колег за професією, до партнерів, до суспільства за­галом. Це насамперед усвідомлення своєї моральної відпо­відальності й готовність виконувати свій професійний обов'я­зок. Центральним поняттям професійної моралі є по­няття професійного обов'язку, яке поєднується з поняттям відповідальності. Проаналізувати результати своєї праці з позицій загальнолюдських моральних цінностей спеціалісту допомагає професійна совість. Вона пересікається з такими поняттями як професійна честь, профе­сійна справедливість. Від професійного такту залежать взає­мини з іншими людьми, вирішення з ними під час спілкуван­ня ділових проблем. Ділова етика регулює відносини бізнес­мена з партнерами, керівника організації з підлеглими. На жаль, серед тих, хто сьогодні займається бізнесом, є люди, дії яких вступають у суперечність з чинним законодавством і моральними цінностями.

За останні десятиріччя моральні цінності у професійній діяльності змінилися — раніше вищими були суспільні інте­реси, тепер — індивідуальні. Кожний прагне власного само­збагачення, більше того — досягти успіху за рахунок інших. Це — шлях у нікуди. Професійна діяльність має бути спря­мована на досягнення двох цілей: індивідуального і суспіль­ного блага, які перебувають у взаємодії. Так і діє справжній професіонал. Він розвиває свою справу, і це сприяє розвитку суспільства. За свою працю він має отримувати добру платню, користуватися повагою, відчувати, що цінують його професій­ний талант. Тоді людина відчуватиме задоволення життям. І, навпаки, незадоволеність професійною діяльністю може призвести до появи в людини негативних рис, навіть до ду­шевного розладу. Розуміючи це, багато компаній, фірм, орга­нізацій вживають заходи щодо створення в колективах тако­го морально-психологічного клімату, який би сприяв профе­сійному зростанню працівників, встановленню довірчих відно­син у спілкуванні між колегами, з партнерами та клієнтами, приділяють багато уваги дотриманню працівниками службо­вого етикету.

2. Моральні основи етикету

Культура спілкування має не тільки внутрішню (мораль­ну, психологічну), а й зовнішню сторону — етикет, норми якого досить значущі в моральному плані.

Етикет — це сукупність правил поведінки, які регулю­ють зовнішні прояви людських стосунків (ставлення до інших людей, форми звертання, поведінку, манери тощо). Це скла­дова зовнішньої культури окремої людини і суспільства за­галом. Людина, спілкуючись відповідно до загальноприйня­тих норм і правил, демонструє свою готовність зважати на ту спільноту людей, серед яких вона живе.

Гідна поведінка людини цінувалася ще в античному су­спільстві. Однак греки вважали, що людина може поводи­тися добре лише тоді, коли вона має певні моральні якості, гармонію "духу та тіла" (за Платоном), зовнішнього та внут­рішнього. Проте зовнішня поведінка людини, що відповідає нормам етикету та правилам доброго тону, тільки тоді набу­ває особистісного смислу, коли в основі її лежать моральні мотиви. Пристойна поведінка — це результат осмисленого ставлення до власних вчинків, відповідальності за їх наслідки. Не випадково, великі гуманісти минулого про етикет говори­ли так: "Гарні манери складаються з дрібних самопожертв" (Р. Емерсон); "Поведінка — це дзеркало, в якому кожен по­казує свій образ" (Й.В. Гете); "Спілкуючись з людьми, думай не про свою користь, а про користь того, з ким спілкуєшся, і не про те, як ти будеш судити про нього, а як він буде судити про тебе" (Л. Толстой); "У будь-якому дрібному, навіть незначному, непримітному вчинку вже виявляється весь наш характер: дурень і входить і виходить, і сідає і встає з місця, і мовчить і посувається інакше, аніж розумна людина" (Ж. де Лабрюйєр).

Етикет наслідує кращі моральні принципи, норми, звичаї, традиції поведінки та культуру спілкування всіх народів. Вони є загальнолюдськими або притаманними певному наро­дові. Наприклад, японець, як правило, у спілкуванні не вжи­ває заперечення "ні". Те, як він вклоняється під час зустрічі, залежить від статусу особи, з якою він вітається: чим вищий статус особи, тим нижчим буде уклін. Деякі з правил етике­ту, що спочатку були звичаєм одного народу, поступово ста­ють надбанням всього людства (наприклад, зі Стародавнього Китаю та Японії — прояв поваги до старших за віком лю­дей, зі Стародавнього Риму — звичай гостинності).

Мабуть, можна сказати, що моральні постулати є незмінни­ми, а етикет може змінюватися у часі й просторі. В Америці у 1946 р. було створено Інститут етикету. Його заснувала Емілія Поуст, "перша дама етикету", як її назвали тоді. Цей інститут мав на меті зберегти традиції, розвинути певні форми поведін­ки та поширити їх у суспільстві. Створивши нормативний курс етикету, Емілія Поуст постійно вдосконалювала його, ана­лізуючи нові явища ділового життя, форми поведінки людини в бізнесі й суспільстві. Тим самим вона констатувала, що ети­кет, як і саме життя, є постійно змінюваною системою, а не чимось сталим, встановленим раз і назавжди. Її рекомендації щодо ролі етикету в діловому житті стали поширюватися і за межі Америки. У різних країнах почали приділяти дедалі більше уваги етикету, аби досягти успіху в переговорах, залу­чити клієнтів до ділових стосунків, створити привабливий імідж. Для того щоб досягти цього, японці, наприклад, на різноманітні форми навчання з етики й моралі підприєм­ництва, ділового етикету, культури спілкування, витрачають нині до 700 млн доларів на рік.

В Україні письмові настанови про те, як слід поводитись у суспільстві, з'явилися майже одночасно з розвитком писем­ності. Звичайно, на зовнішні форми поведінки людей, їх ма­нери та уподобання, вміння тримати себе в оточенні інших впливали умови життя. Тому й правила поведінки та прояви етикету різнилися, скажімо, в дворянському колі та селянській хаті. Для дворянських дітей етикет з ранніх років був пред­метом, якому їх спеціально навчали вихователі, — гуверне­ри. Тут дітей вчили, як стояти, як ходити, як сидіти, як їсти, що і як одягати. Правила доброго тону нерідко були творчі­стю самих людей, штучно привнесеними, а тому їх треба було спеціально вивчати. Водночас правила пристойної поведін­ки, що зародилися в надрах загальнолюдської культури, були притаманні всім людям і передавалися з покоління в поко­ління. Норми та правила поведінки, які з'явилися на ранніх етапах розвитку суспільства і лише з часом отримали за­гальну назву "етикет", виникли із потреби людей до спільної діяльності. Пізніше вони пристосовувалися відповідно до ма­теріального становища людей та їхнього місця в суспільній ієрархії.

Етикет містить ті вимоги, які набувають характеру більш-менш регламентованого церемоніалу і для дотримання яких особливе значення має певна форма поведінки. Етикет, як правило, відбиває певні моральні принципи, притаманні су­спільству, й певною мірою стає ритуалом. Водночас етикет має суто зовнішню, часом відірвану від свого морального змісту, форму. Він визначається системою детально розроб­лених правил чемності, чітко класифікує правила поведінки з представниками різних класів і прошарків, з посадовими особами (відповідно до їхнього рангу), а також правила пове­дінки в певних місцях. Проте, якщо за суворим дотриман­ням правил етикету криється недоброзичливе ставлення до інших, то він стає формою лицемірства.

Моральною основою етикету є розроблені суспільством правила співжиття людей, які забезпечують умови для нор­мальної громадської та особистої життєдіяльності. Ці нор­ми виражають природне прагнення людини до встановлення з іншими справді людських стосунків, що базуються на взає­моповазі, гуманності та справедливості. Спілкування між людьми сприяє їхній здатності відчувати та співчувати, пе­реживати та співпереживати, бути совісними, милосердними, доброчесними та порядними. Завдяки соціальному та мораль­ному прогресу відбувся перехід від ритуалізованого стерео­типу поведінки до розвиненої раціоналізованої мотивації, де головну роль відіграє моральна рефлексія, тобто осмислення своїх дій та вчинків. Водночас правила етикету залежать від моральної культури особистості, відбивають її суть — тобто мотиви, потреби, цілі, установки тощо. Крім того, моральна сторона етикету тісно пов'язана з естетичною.

Безпосередньо з мораллю пов'язані такі норми етикету як ввічливість (уміння поводитися чемно), тактовність (уміння дотримуватися певної міри у відносинах з людьми), ко­ректність (уміння тримати себе в межах пристойності, не принижуючи гідності інших), вихованість (уміння поводи­тись пристойно будь-де). Часом чуємо, що якусь людину на­зивають інтелігентною чи порядною. Ця людина має внутрі­шню межу, яку вона не може переступити за будь-яких умов (незалежно від статі, віку, посади і т. ін.). Вона не втратить рівноваги, далека від зарозумілості, пихатості, роздратованості, вередливості, уникатиме таких ситуацій, коли можна прини­зити іншого (тим паче підлеглого), буде з ним ввічливою, тактовною, коректною, ніколи не виявить брутальності. Інте­лігентність — це категорія моральна, рівень якої визначається не освітою, а культурою. Ось, наприклад, деякі правила ети­кету, прийнятого на світських раутах: розмовляти лише про приємні та цікаві речі; не обговорювати особисте життя та зовнішність присутніх, ставлення до релігії та політики, ділові проблеми; не скаржитися; посміхатися та ін. Є етикетні ви­моги, які виявляють повагу одне до одного: молодшого до старшого за віком, чоловіка до жінки. Існують спеціальні протокольні служби, які стежать за дотриманням етикету у взаєминах з іноземцями, особливо на рівні офіційних перего­ворів. Іноді ці етикетні тонкощі дратують, але водночас вони допомагають висловлювати почуття поваги і симпатії (іноді й антипатії), бо етикет — це мова символів. Треба пам'ятати, що не етикет керує людиною, а людина використовує етикет для того, щоб краще взаємодіяти з іншими.

Людина протягом життя перебуває "у стані становлення", розвитку. Ще в дитинстві вона засвоює певні моральні норми та правила етикету. Проте потім її поведінка змінюється залежно від життя. Певною мірою це залежить також від індивідуальних особливостей людини — темпераменту, ха­рактеру, здібностей. Той, хто не сприйняв етичних норм і правил етикету, не засвоїв техніку гуманного спілкування, стає мікроагресором; припускаючись грубощів, може легко принизити іншого, спрямовує на нього своє роздратування. Такі люди можуть, врешті-решт, стати соціальне небезпечними.

3. Особливості ділового етикету

Попри універсальний характер етикету, є певні особливості його прояву в сім'ї, у громадських місцях, на роботі. Далі розглянемо особливості ділового етикету в єдності з етикою, оскільки лише за такої умови вони є плідними, бо сприяють ефективній взаємодії керівника і підлеглих, співробітників між собою, працівників будь-якої установи з клієнтами. Коли говорять про діловий етикет, мають на увазі встановлений порядок поведінки, що задовольняла би всіх учасників, які обговорюють певну проблему. В офіційній сфері діє міжна­родний принцип, за яким ставлення до особи визначається її чином чи посадою, яку вона займає. У цій сфері кожна особа є представником фірми, організації, навіть держави, і тому етикетні правила вимагають ставитися до неї з повагою, незалежно від віку чи статі. Молода людина може бути керів­ником великої фірми, а підлеглий бути за віком таким, як його батько. Тому діловий етикет передбачає, що на рівних спілкуються ті, хто займає однакове становище, скажімо, в бізнесі чи в політиці. Ділова жінка, яка хоче мати успіх у бізнесі, не може розраховувати на якесь особливе ставлення до себе.

Є певні особливості етикету в організаціях, де працюють люди. Тут різновидом етикету є службовий. Службовий етикет — це сукупність найдоцільніших правил поведінки людей там, де відбувається їхня професійна діяльність — на виробництві, в будь-якій організації (тут і далі під словом організація в сучасній етиці, психології, науці управління розуміють будь-які форми спільної діяльності людей — фірму, завод, установу, інститут, концерн, фабрику тощо). Дотриман­ня правил і вимог етикету є обов'язковим для всіх, адже це сприяє створенню сприятливого клімату для людей, зайня­тих загальним виробничим процесом. Доведено, іцо добрий настрій позитивно впливає як на здоров'я людини, так і на продуктивність її праці. Не випадково великі фірми та кор­порації створюють власні Кодекси честі чи Правила поведін­ки, в яких передбачено етичні норми взаємин та правила службового етикету.

У книзі англійських консультантів з управління М. Вудкока та Д. Френсіса ("Раскрепощенньїй менеджер") наводить­ся такий епізод з роботи однієї англійської компанії: "Ат­мосфера засідання була складною і напруженою. Присутні на ньому керівники підрозділів були розгублені. Вони споді­валися, що їхня філія принесе хороший прибуток, але на­томість зазнали істотних збитків. Виконавчий директор філії сказав: "Наше становище гіршим вже не може бути. Я гото­вий розірвати винних, але все ж, мабуть, треба проаналізува­ти проблему. У чому наші помилки?" Присутні довго мовча­ли, а потім один із них сказав: "Річ у тім, що ми погано організовані, а у взаєминах колег недостатньо щирості та відкритості, порушуються етичні норми". Усі погодилися з тим, що етичними та соціально-психологічними проблемами керівництво філії не займалося. Дійшли висновку: щоб за­безпечити стабільні прибутки, усі мають працювати як одне ціле, а не як зібрання окремих особистостей; крім того, всі мають виконувати встановлені етичні правила поведінки на службі". Цей приклад свідчить, що в міру ускладнення виробничих завдань, які доводиться розв'язува­ти, керівникам дедалі більше уваги треба приділяти дотри­манню всіма працівниками, незалежно від посади, загально­прийнятих етичних норм, службового етикету. Звичайно, до­тримання етикету не є самоціллю. Він не повинен заважати роботі, виконанню виробничих завдань.

На роботі людина проводить більшу частину свого життя, а відтак їй приємніше працювати там, де панує взаємоповага й усі дотримуються етичних норм та правил етикету. У служ­бових стосунках доречною формою спілкування є звертання до всіх на "Ви". Вихований співробітник завжди пропустить жінку поперед себе, притримає перед нею двері. Якщо вони в однакових умовах, то чоловік не буде сідати, якщо жінка стоїть. У гардеробі чоловік допоможе жінці одягтися, хоч у службових умовах він цього може й не робити. Жінка на роботі також має дотримуватися певних правил (зокрема, на її столі мають бути лише речі, потрібні для роботи). Чепури­тися краще в спеціально встановленому місці, а не в кабінеті, де знаходяться колеги, а тим більше клієнти.

Інтелігентна людина, помітивши помилку, якої припу­стився інший працівник, вкаже на неї тактовно та доброзич­ливо, до того ж наодинці. Краще, коли людина ставитиметься нетерпляче не до чужих, а до власних помилок — у цьому разі буде менше підстав для неприязні співробітників, для виникнення конфліктів.

У багатьох зарубіжних фірмах багато уваги приділяється саме створенню сприятливого морально-психологічного кліма­ту шляхом упровадження і дотримання правил етикету. У багатьох японських фірмах, офісах працівники сидять облич­чям один до одного, аби легше було спілкуватися. У цьому самому приміщенні працює їхній керівник, з яким у таких умовах легше розв'язувати ділові проблеми. Керівники та пересічні працівники тут не мають жодних відмінностей щодо умов праці та відпочинку. Це дає їм не лише відчуття рівно­правності, а й однакової відповідальності. Працівників часто збирають разом, щоб обговорити питання політики фірми, етики бізнесу. При цьому не стільки даються рекомендації зверху, скільки вислуховується думка підлеглих.

Багато великих фірм та корпорацій на Заході вводять до штатного розкладу психологів та спеціалістів з етики. Зараз це вже норма, а не виняток. Досвід США, Німеччини, Японії у цьому напрямку показує, що витрати на морально-психо­логічну підтримку персоналу є не тільки об'єктивно необхід­ними, а й такими, що окуповуються. Для фірми набагато де­шевше створити нормальні умови для продуктивної діяль­ності своїх працівників, аніж компенсувати додаткові витра­ти на навчання та перепідготовку нових людей або на відшко­дування витрат через конфлікти й страйки.

Окремі організації в Україні також вже мають певний досвід етико-психологічної підтримки працівників. У деяких вищих навчальних закладах, наприклад, створено психологічні служ­би, завданням яких є сприяння повноцінному особистісному й інтелектуальному розвитку студентів, профілактика і корек­ція відхилень у ньому. На окремих підприємствах України створено протокольні служби. Проте такий досвід поки що впроваджується дуже повільно. Більшість керівників ще не усвідомили необхідності морально-психологічної підтримки людей. Не вистачає відповідних методичних розробок, немає коштів для розв'язання цієї проблеми.

4. Норми поведінки керівника

Звичайно, усі працівники повинні мати загальну культу­ру, інтелект, порядність. Але особливе значення має їхній моральний потенціал. Основною етичною нормою, якої слід дотримуватися у службових взаємовідносинах, є збереження гідності людини незалежно від того, яке місце вона посідає в ієрархічній структурі. Спілкуючись, люди часом травмують одне одного, а моральні травми часто страшніші за фізичні. Морально-психологічний стан в організації багато в чому залежить від керівника, визначається його особистою пове­дінкою і моральними якостями.

Одна з японських газет свого часу провела інтерв'ю з пре­зидентами великих компаній стосовно якостей і стандартів поведінки, необхідних керівникові. Було названо такі: ши­рота поглядів і глобальний підхід до проблем; перспективне передбачення та гнучкість; ініціативність та рішучість, особ­ливо в умовах ризику; завзятість у роботі та безперервне са­мовдосконалення. Серед особистісних якостей зазначалися такі: вміння чітко формулювати цілі та установки; готовність вислуховувати думки інших; неупередженість, безкорис­ливість і лояльність; здатність повністю використовувати можливості підлеглих правильною їх розстановкою та спра­ведливим ставленням до них; особиста привабливість; здат­ність згуртовувати людей і створювати їм сприятливу атмосферу для роботи.

Керівник перебуває в центрі уваги, його знають усі, про нього говорять, з нього беруть приклад інші. Не випадково американці кажуть, що краще витратити десять тисяч до­ларів на пошуки розумного, вихованого менеджера, який вміє працювати з людьми, аніж потім витрачати сто тисяч до­ларів через поганого керівника, який не може встановити нормальних стосунків з працівниками та клієнтами.

Керівник не повинен виявляти особистих симпатій, про­вокувати ситуації, що можуть призвести до міжособистісних ексцесів (пересудів, взаємних випадів, істерик тощо). Вихова­ний, інтелігентний керівник завжди перший вітається з підлеглими. Якщо він зустрічається з жінкою або людиною, старшою за віком, він теж вітається першим. Якщо до керів­ника в кабінет заходить інша людина, яку він викликав (або навіть не викликав), він пропонує їй сісти. Якщо керівник веде бесіду з підлеглим, він не повинен довго розмовляти по телефону чи мовчки переглядати папери. Якщо розмову за­кінчено, керівник може першим встати з-за столу, щоб дати це зрозуміти іншому. Керівник не повинен припускатися грубощів, принижувати людську гідність свого підлеглого.

Якщо керівник пообіцяв щось зробити, то обов'язково і своєчасно мусить це зробити, а якщо щось не виходить, то слід вибачитися і пояснити причину. Керівник має завжди пам'ятати, що недоброзичливе або образливе слово боляче вражає людину і вона ще довго через це страждатиме. Саме образа нерідко провокує виникнення конфлікту. Але якщо це вже сталося, то інтелігентна людина-керівник не забуде вибачитися перед підлеглим. Поведінка керівника, його став­лення до роботи та до людей є прикладом для підлеглих. Добре, якщо керівник вміє посміхнутись іншому, має почуття гумору, вміє гарно вдягатися, говорить чітко і дохідливе. Якщо керівник не береже свого часу, то його підлеглі тим паче не цінують свого та його часу. Керівникові доводиться не тільки заохочувати підлеглих до роботи, а й накладати на них стяг­нення. Якщо він при цьому керується справедливістю, підлег­лий — хоча йому і не подобається бути покараним — пова­жатиме керівника. Якщо керівник не вміє слухати підлег­лих, то навряд чи вони захочуть звернутися до нього з яко­юсь пропозицією, підтримають його у важкій ситуації.

На ранній стадії створення установи правила поведінки в ній встановлюються легко й просто. Коли діяльність органі­зації розширюється, у ній значно збільшується кількість пра­цівників, зростає кількість партнерів, з якими встановлюють­ся певні відносини. За таких умов стандарт поведінки керів­ника повинен відповідно змінюватися в напрямку деталізації етичних норм та правил.

Люди, які прийшли до керівництва організаціями, мають, звичайно, різні підготовку, попередній досвід, моральні якості, але їх умовно можна поділити на:

— "системознавців", які відмінно організовують взаємо­дію служб, працівників, налагоджують управління до точності годинникового механізму. У спілкуванні вони не знають по­щади іншим людям, бо для них неухильне виконання рішень понад усе. У людях бачать тільки відповідність їх створеній системі;

— "людинознавців", які вважають найважливішим звер­татися до інтересів і мотивів людей, до їхнього розуму і по­чуттів. Спілкуючись з підлеглими, вони "роздмухують" у них іскри ініціативи, завдяки чому підлеглі розмірковують, шу­кають, вносять ідеї, які керівник всіляко підтримує.

У світовій практиці менеджменту є правила, які забороня­ють певні дії управлінців, що порушують етичні або мораль­но-психологічні вимоги до спілкування. Серед них такі:

— не можна впливати на підлеглих нищівною критикою;

— не слід шукати винних, краще шукати причини і шля­хи подолання недоліків;

— не принижуй гідності працівника, краще проаналізуй його дії;

— не пред'являй претензій до працівника у присутності інших, краще висловлюй їх наодинці;— не треба боятися хвалити підлеглого, бо успіх окрилює;

— якщо треба висловити негативну оцінку, то мову слід вести лише про результати діяльності, а не про особистість працівника;

— не обмежуй самостійність і свободу людей, треба їм довіряти і сприяти їх ініціативі, бажанню генерувати ідеї та ін.

Є певні етичні вимоги до керівника, який приймає відвіду­вачів, зустрічається з клієнтами. Він може варіювати свою поведінку, місцезнаходження в кабінеті залежно від рангу та мети візиту відвідувача:

— якщо візит офіційний — господар кабінету, сидячи за робочим столом, відповідає на вітання відвідувача і запрошує його сісти перед своїм столом. Час візиту, характер спілку­вання та його підсумки визначає господар кабінету;

— якщо візит неофіційний — зустрічаючи гостя, господар, відповідаючи на його вітання, виходить з-за столу і запрошує його в зону колегіальної роботи, а сам сідає напроти нього. Час зустрічі залежить від взаємної попередньої домовленості;

— якщо візит дружній — господар кабінету зустрічає відвідувача, стоячи в центрі приміщення, а після обміну вітан­нями запрошує його сісти в крісло за журнальним столи­ком. Спілкування характеризується повною відкритістю, го­товністю до взаємовигідних рішень.

Має, звичайно, значення і те, в якому приміщенні відбу­вається зустріч, як розташовані меблі, чи дотримано єдиного стилю, в якому облаштовано кабінет. Ще давньокитайські філософи говорили про те, що речі, які оточують людину, впли­вають на її справи. Приймаючи відвідувачів, не можна фа­мільярно розмовляти з підлеглими та критикувати їх. Якщо своєчасно господар не зміг прийняти відвідувача, треба ви­йти до нього і перепросити, пам'ятаючи, що час — це гроші. Є ще багато інших етичних вимог і особливостей в роботі керівника, і як правило, він їх набуває у процесі своєї ділової діяльності.

Морально-психологічний портрет вітчизняного керівни­ка в Україні ще формується. Риси, які мали так звані номен­клатурні керівники за минулих часів, у нових ринкових умо­вах змінюються. А молоді керівники, які з'явилися після перебудови, працюють методом пошуку та помилок, набува­ючи власного досвіду. Вже є перші спроби узагальнення яко­стей та стандартів їх поведінки, проте етичний бік їхньої роботи, правила етикету в стосунках з підлеглими поки що опрацьовано недостатньо.

Читайте також:

1. V Суттю Я-концепції стає самоактуалізація в межах моральних правил і більше значимих особистісних цінностей.
2. VII. Професійна кооперація
3. Архаїчні культури на території України. Трипільська культура та її здобутки.
4. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
5. Бондарихінська культура
6. Варіанти акультураційних стратегій
7. Взаємозв’язок етики з іншими науками, що вивчають мораль
8. Визначення поняття «інноваційна культура» в літературних першоджерелах
9. Витоки української культури. Культура Київської Русі.
10. Виховання основ моральної культури.
11. Відмінність злочину від інших правопорушень та аморальних проступків.
12. Відповідальність у цивільному праві. Принципи компенсації моральної шкоди у сфері медичної діяльності.

Переглядів: 6240