Імунологічний метод захистУ рослин

Створені сорти і гібриди сільськогосподарських культур характеризуються високим біологічним потенціалом урожайності, але його реалізація на практиці не перевищує 40—50%. Яка ж причина такого ненормального стану? Світова практика показує, що селекція на продуктивність та якість продукції без одночасного посилення бар'єрів, що становлять імунну систему рослин, зумовлює високу генетичну вразливість сортів і гібридів. Поширення їх на великих територіях є основною причиною частих епіфітотій і масового розмноження шкідників. Вирощування сприйнятливих сортів стає гарним поживним середовищем для шкідливих організмів. Таким чином, сама людина в особі селекціонерів поза їх волею сприяє розвитку хвороб і, по суті, несвідомо, але "планує" масштаби виробництва пестицидів.

В умовах інтенсифікації та спеціалізації виробництва як у КСП, так і в фермерських господарствах обмежуються можливості використання багатьох класичних профілактичних заходів, які регулюють чисельність і шкодочинність шкідливих організмів. Така ситуація змушує збільшувати використання хімічного методу захисту рослин. Ці засоби хоч і забезпечують захист урожаю, але не можуть планомірно регулювати чисельність шкідливих організмів на тривалий період. Наприклад, біологічна ефективність застосування сучасних інсектицидів проти колорадського жука становить 95—98%. Але 2—5% шкідників, що не були знищені, в наступному році повністю відтворюють чисельність та шкодочинність. Аналогічна ситуація і з відтворенням збудників хвороб.

Справа в тому, що пестициди впливають лише на смертність шкідливих організмів і, як правило, не впливають на їх плодючість, а в більшості випадків навіть підвищують її. Тобто, такий вплив не є фактором тривалої регуляції чисельності. Крім того, є підстави стверджувати, що висока смертність від дії пестицидів сприяє відбору особливо життєздатних особин, включає певні механізми посилення плодючості шкідливих організмів, які протягом одного наступного покоління не тільки відтворюють попередню чисельність, а й перевищують її.

У цій ситуації одним із найефективніших і надійних методів захисту рослин є виведення і використання стійких проти шкідливих організмів сортів і гібридів сільськогосподарських культур, які здатні тривалий період регулювати чисельність збудників хвороб і шкідників. Ця регуляція пов'язана з негативним впливом стійкості на плодючість шкідливих організмів.

Створення сортів і гібридів культурних рослин, стійких проти комплексу шкідливих організмів, є одним з актуальних завдань сучасності.Насамперед це пов'язано із завданнями охорони навколишнього середовища від забруднення і підвищення рентабельності рослинництва. Використання стійких сортів радикально впливає на обсяги застосування пестицидів і сприяє суттєвому оздоровленню санітарної обстановки.

Прості економічні підрахунки свідчать, що захист сприятливого до збудників борошнистої роси, бурої іржі та септоріозу сорту озимої пшениці потребує не менш як дворазового обприскування фунгіцидами. Якщо застосовувати фунгіцид тілт (0,5 л/га), вартість 1 л якого становить 30 доларів США, та до цього додати витрати на застосування препаратів, тоді загальна вартість захисту 1 га становитиме 35 доларів. При загальній площі посівів в Україні 7,5 млн га, що знаходиться в зоні високої шкодочинності, загальні щорічні витрати на захист озимої пшениці лише від названих хвороб перевищать 260 млн доларів. На створення стійкого сорту досить 15% цієї суми. Сорт вирощують протягом 7—10 років. Звідси видно, наскільки економічно і екологічно доцільно створення і вирощування стійких сортів.

Сучасні методи клітинної та генної інженери, комп'ютерної техніки дають можливість суттєво прискорити і зробити планованою селекцію на стійкість.

Імунітет рослин є біологічною особливістю, що зумовлює вияв у рослин стійкості проти збудників захворювання. Існують різні форми виявлення стійкості від певної відсутності ураження (абсолютний імунітет) до слабого виявлення стійкості (слабо- і середньоуражувані сорти). Імунітет — вища форма вияву стійкості. Стійкість у рослин не визначається якою-небудь однією з його властивостей, а комплексом морфологічних, фізіологічних, біохімічних та генетичних особливостей. Одні з них мають першорядне значення, інші — супідрядне. Анатомо-морфологічні фактори відіграють важливу роль у посиленні опору рослин до проникнення збудника, інші — фізіолого-біохімічні — в обмеженні поширення збудника у тканинах рослин та ослабленні його дії, знешкодженні шкідливих продуктів життєдіяльності останнього, у відновленні порушених процесів обміну речовин.

Стійкість рослин зумовлюється двома категоріями імунітету: пасивним і активним. Пасивний, або неспецифічний, імунітет визначається анатомо-морфологічними особливостями чи наявністю в тканинах рослин певних хімічних речовин (алкалоїдів, фенолів, танінів та ін.), які перешкоджають проникненню в рослину багатьох паразитів. Генетичний контроль пасивного імунітету здійснюють полігени.

Активний (специфічний) імунітет зумовлює стійкість рослин до захворювання через процеси активного захисту проти проникнення і поширення специфічного збудника. Він контролюється генами або полігенами, які виявляють свою дію при спробі патогена проникнути і поширитися у рослині. Такий імунітет успадковується в поколіннях. Знання закономірностей його виявлення і успадкування є методичною основою створення стійких сортів.

Підбір стійких сортів і використання їх у виробництві слід проводити згідно з рекомендаціями Державного реєстру сортів рослин України, який щорічно видається Державною комісією України з випробування та охорони сортів рослин Міністерства агропромислового комплексу України. Стійкі сорти, перш за все, необхідно вирощувати, щоб обмежити площі вирощування нестійких сортів, а як наслідок — і поширення шкідливих організмів. По-друге, слід знати рівні стійкості сорту проти будь-якого шкідливого організму чи групи споріднених видів або комплексу з тим, щоб у разі епіфітотій того чи іншого збудника застосовувати диференційовані засоби захисту. Крім того, треба враховувати, що рівень стійкості сорту залежить від агротехніки та погодних умов.

Прикладів успішного використання стійких сортів небагато, але вони є:

– панцирні сорти соняшнику (проти соняшникової вогнівки);

– тверді сорти пшениці (не пошкоджуються гессенською мухою);

– сорти пшениці, що не мають порожнини в середині соломини (проти хлібних пильщиків);

– прикладом стійких сортів і гібридів кукурудзи проти дротяників і шведської мухи є такі, в яких дуже розвинені зародкові корені. Така особливість будови сприяє швидкому росту рослин, а, отже, і підвищенню стійкості проти пошкоджень;

– більш стійкі проти шведської мухи сорти злаків із більшою енергією кущіння і швидким розвитком у фазі сходів;

– сорти вівса з дуже опущеним листям менше пошкоджуються листоїдом п’явицею;

– дрібнозерні сорти гороху менше пошкоджуються гороховим зерноїдом;

– червоноголові сорти капусти майже не пошкоджуються капустяними мухами, попелицями та капустяною совкою через підвищений вміст антоціану;

– бобова вогнівка майже не відкладає яйця на боби, вкриті густими волосками;

– є сорти злакових стійкі проти іржі злаків;

– у районах поширення раку картоплі дозволяється садіння тільки ракостійких сортів.

Таким чином, використання стійких сортів — це звичайна складова інтегрованого захисту культури, якою треба вміло користуватися. Для цього кожен сорт будь-якої культури повинен супроводжуватися обґрунтованою технологією його вирощування, особливо технологією його захисту від шкідливих організмів з урахуванням рівня стійкості з тим, щоб звести до мінімуму застосування пестицидів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Гідравлічні і пневматичні двигуни	\|	Інформаційний ринок ринок.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.093 сек.