Революція 1905-1907 рр. І Україна. Українські громади у І та ІІ російських Думах.

Таким чином, XIX ст. стало періодом справжнього національного відродження: зросла національна свідомість українців, значних успіхів досягла українська освіта і культура. Національно-визвольний рух як в Наддніпрянській, так і в Західній Україні пройшов шлях від культурно-просвітницького до політичного етапу, висунувши гасло політичної самостійності України.

Політизація укр.національного руху Наддніпрянської України на прикінці ХІХ-ХХ ст. Студентський рух. Братство тарасівців.

Суспільно-політична та національна проблематика в програмах українських та загальноросійських політичних партій на зламі ХІХ-ХХ ст.

В Україні як складовій частині Російської імперії поруч з українським національним рухом розгортався і загальноросійський революційний рух (масонські ложі, декабристський рух, революційні демократи 60-х рр.).

На 70-80-ті рр. припадає діяльність, так званих, революційних народників. Програма їх організації “Народна воля”, створеної у 1876 р. передбачала захоплення влади шляхом насильницького перевороту, здійснення демократичних перетворень, народну власність на землю і фабрики. Основою нового суспільства повинна була стати селянська община.

Народники розгорнули широку пропаганду серед селянства (“ходіння в народ” 1874 р.), але народ не відгукнувся.

В Україні: гурток “Чайківців” (1872-1874 рр., Київ), “Київська комуна” (1873-1874 рр.), гуртки в Одесі, Чернігові та Полтаві.

У 80-ті рр. відбулася радикалізація народницького руху. Розкол у 1879 р.:

поміркована течія (“Чорний переділ”, мирне вростання Росії в соціалізм);

радикальна течія (“Народна воля”, зосереджується на політичному терорі. 1 березня 1881 р. народовольці вбивають імператора Олександра II)

У відповідь уряд посилив репресії і розгромив народницькі групи та гуртки, стративши їх керівників та активістів (Софія Перовська, Микола Кибальчич, Андрій Желябов).

Соціал-демократичний рух базувався на марксистській ідеології. Саме марксизм в Росії користувався більшою популярністю, ніж на Заході. Перші українські пропагандисти – М. Зібер, С. Подолинський.

У 80-90-х рр. в Україні марксистські гуртки діяли в Одесі, Києві, Харкові. В основному їх діяльність зводилась до пропаганди та агітації.

На I з'їзді РСДРП у Мінську в 1898 р. із 9 делегатів 4 представляли соціал-демократів України.

На рубежі 70-80-х рр. на основі земської ліберальної опозиції сформувався ліберальний рух. Ліберали відстоювали ідею конституційної монархії та побудови економіки за законами вільного ринку, виступали проти революційних форм і методів боротьби, за пошук компромісу з царизмом. Опорою лібералів були земства. Ліберали видавали опозиційні газети, проводили з'їзди земських службовців, подавали петиції.

Стосунки між національно-визвольним і загальноросійським революційним рухами були неоднозначними. З одного боку їх єднала антисамодержавна направленість. Але, з другого, загальноросійські революційні організації відштовхували учасників українського визвольного руху нехтуванням інтересами українського народу.

Наприкінці XIX ст. починають формуватися українські політичні партії.

Першою такою партією стала Русько-українська радикальна партія, створена у Львові у 1890 р. І. Франком та М. Павликом.

У 1899 р. народовці на чолі з К. Левицьким утворили Українську національно-демократичну партію, до якої приєднались М. Грушевський та І. Франко.

У цьому ж році створюється Українська соціал-демократична партія, яка стояла на позиціях марксизму.

90-ті рр. ХІХ ст. – період піднесення молоді, яка організовувалася в гуртки. Ця радикально налаштована молодь дістала назву «Молода Україна». Під такою назвою з 1896 р. в Києві існувала таємна громада з більш як сотнею учасників, що сповідувала ідеї соціалізму і національної окремішності українців. За даними поліції, подібних громад було 22, причому найважливіші з них – у Києві, Чернігові, Лубнах та Одесі. Складали їх переважно студенти.

Через рік українські студенти провели другий з’їзд, на якому заснували свою Центральну спілку. Основні пункти програми спілки були такими:

«1. Спинити шкідливе й згубне для нашої нації винародовлення студентської молодіжи на Україні російській і повернути всіх студентів-українців до служіння інтересам українського народу.

2. Довести до відомості як народної маси, так і інтелігентних верств суспільства, що лихий, безвідрадний соціально-економічний і взагалі культурний стан нашого народу залежить від його національно-політичного рабства як безпосереднього наслідка російського абсолютизму».

Тарасівці, Братство (Братерство) Тарасівців — таємна організація «свідомих українців», речників українського національного активізму з самостійницькими тенденціями (на відміну від несвідомого малоросійства й аполітичного «українофільства»). Засноване влітку 1891 року (дехто подає 1892) під час відвідин могили Тараса Шевченка біля Канева.

1891 року була закладена програма Братства тарасівців. Серед основних положень були такі:

- самостійна суверенна Україна: соборна й неподільна, від Сяну по Кубань, від Карпат до Кавказ, вільна між вільними, рівна між рівними, без пана і хама, в будучому без класової боротьби

- федеративна всередині: цебто федерація Лівобережної, Правобережної, Степової України, Кубані й Галичини

- на чолі держави гетьман як президент і сейм

- мета держави — передусім і над усе удержавлення поверхні і надр землі, грубого промислу й гуртового гандлю, трудова повинність, загальна державна асекурація, загальна безплатна й обов'язкова школа

- свобода віри, відокремлення церкви від держави, національна армія

- боротьба з імперіалізмом, боротьба зі свавільними утисками

- Україна для українців, себто, що визнають себе українцями

- культура нації і своя наука, своя краса, свій розум, своя правда, своя воля,

Книга стр.133

У Російській імперії революційно-визвольний рух вилився в демократичну революцію 1905-1907 рр., в якій населення України взяло активну участь.

На Наддніпрянщині діяло близько 20 загальноросійських і національних партій. В їхніх діях не було єдності, вони вели між собою боротьбу за керівництво революційним рухом.

Основні революційні події, що мали місце в Україні, відбулися в 1905 р. – в період розвитку революції по висхідній лінії:

жовтень- загальний політичний страйк, який змусив царя Миколу II піти на поступки і видати Маніфест17 жовтня,проголосивши громадянські свободи і вибори до Державної Думи;

червень- збройне повстання на броненосці "Потьомкін";

листопад- повстання моряків Севастополя на чолі з лейтенантом П.Шмідтом; виступ полку саперів у Києві на чолі з підпоручиком Б.Жаданівським;

грудень- збройні повстання робітників Горлівки, Харкова, Катеринослава, Олександрівська. Однак ці виступи не переросли в загальне збройне повстання. Після їх придушення революція пішла на спад.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Передумови та специфіка укр..національного руху в Російській імперії на етапі становлення індустріального суспільства. Хлопомани. Громадівський рух.	\|	Українські землі напередодні Першої світової війни: економічна та суспільно-політична ситуація.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.