МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Революція 1905-1907 рр. І Україна. Українські громади у І та ІІ російських Думах.Таким чином, XIX ст. стало періодом справжнього національного відродження: зросла національна свідомість українців, значних успіхів досягла українська освіта і культура. Національно-визвольний рух як в Наддніпрянській, так і в Західній Україні пройшов шлях від культурно-просвітницького до політичного етапу, висунувши гасло політичної самостійності України. Політизація укр.національного руху Наддніпрянської України на прикінці ХІХ-ХХ ст. Студентський рух. Братство тарасівців. Суспільно-політична та національна проблематика в програмах українських та загальноросійських політичних партій на зламі ХІХ-ХХ ст. В Україні як складовій частині Російської імперії поруч з українським національним рухом розгортався і загальноросійський революційний рух (масонські ложі, декабристський рух, революційні демократи 60-х рр.). На 70-80-ті рр. припадає діяльність, так званих, революційних народників. Програма їх організації “Народна воля”, створеної у 1876 р. передбачала захоплення влади шляхом насильницького перевороту, здійснення демократичних перетворень, народну власність на землю і фабрики. Основою нового суспільства повинна була стати селянська община. Народники розгорнули широку пропаганду серед селянства (“ходіння в народ” 1874 р.), але народ не відгукнувся. В Україні: гурток “Чайківців” (1872-1874 рр., Київ), “Київська комуна” (1873-1874 рр.), гуртки в Одесі, Чернігові та Полтаві. У 80-ті рр. відбулася радикалізація народницького руху. Розкол у 1879 р.: поміркована течія (“Чорний переділ”, мирне вростання Росії в соціалізм); радикальна течія (“Народна воля”, зосереджується на політичному терорі. 1 березня 1881 р. народовольці вбивають імператора Олександра II)
У відповідь уряд посилив репресії і розгромив народницькі групи та гуртки, стративши їх керівників та активістів (Софія Перовська, Микола Кибальчич, Андрій Желябов).
Соціал-демократичний рух базувався на марксистській ідеології. Саме марксизм в Росії користувався більшою популярністю, ніж на Заході. Перші українські пропагандисти – М. Зібер, С. Подолинський. У 80-90-х рр. в Україні марксистські гуртки діяли в Одесі, Києві, Харкові. В основному їх діяльність зводилась до пропаганди та агітації. На I з'їзді РСДРП у Мінську в 1898 р. із 9 делегатів 4 представляли соціал-демократів України.
На рубежі 70-80-х рр. на основі земської ліберальної опозиції сформувався ліберальний рух. Ліберали відстоювали ідею конституційної монархії та побудови економіки за законами вільного ринку, виступали проти революційних форм і методів боротьби, за пошук компромісу з царизмом. Опорою лібералів були земства. Ліберали видавали опозиційні газети, проводили з'їзди земських службовців, подавали петиції.
Стосунки між національно-визвольним і загальноросійським революційним рухами були неоднозначними. З одного боку їх єднала антисамодержавна направленість. Але, з другого, загальноросійські революційні організації відштовхували учасників українського визвольного руху нехтуванням інтересами українського народу. Наприкінці XIX ст. починають формуватися українські політичні партії. Першою такою партією стала Русько-українська радикальна партія, створена у Львові у 1890 р. І. Франком та М. Павликом. У 1899 р. народовці на чолі з К. Левицьким утворили Українську національно-демократичну партію, до якої приєднались М. Грушевський та І. Франко. У цьому ж році створюється Українська соціал-демократична партія, яка стояла на позиціях марксизму.
90-ті рр. ХІХ ст. – період піднесення молоді, яка організовувалася в гуртки. Ця радикально налаштована молодь дістала назву «Молода Україна». Під такою назвою з 1896 р. в Києві існувала таємна громада з більш як сотнею учасників, що сповідувала ідеї соціалізму і національної окремішності українців. За даними поліції, подібних громад було 22, причому найважливіші з них – у Києві, Чернігові, Лубнах та Одесі. Складали їх переважно студенти. Через рік українські студенти провели другий з’їзд, на якому заснували свою Центральну спілку. Основні пункти програми спілки були такими: «1. Спинити шкідливе й згубне для нашої нації винародовлення студентської молодіжи на Україні російській і повернути всіх студентів-українців до служіння інтересам українського народу. 2. Довести до відомості як народної маси, так і інтелігентних верств суспільства, що лихий, безвідрадний соціально-економічний і взагалі культурний стан нашого народу залежить від його національно-політичного рабства як безпосереднього наслідка російського абсолютизму». Тарасівці, Братство (Братерство) Тарасівців — таємна організація «свідомих українців», речників українського національного активізму з самостійницькими тенденціями (на відміну від несвідомого малоросійства й аполітичного «українофільства»). Засноване влітку 1891 року (дехто подає 1892) під час відвідин могили Тараса Шевченка біля Канева. 1891 року була закладена програма Братства тарасівців. Серед основних положень були такі: - самостійна суверенна Україна: соборна й неподільна, від Сяну по Кубань, від Карпат до Кавказ, вільна між вільними, рівна між рівними, без пана і хама, в будучому без класової боротьби - федеративна всередині: цебто федерація Лівобережної, Правобережної, Степової України, Кубані й Галичини - на чолі держави гетьман як президент і сейм - мета держави — передусім і над усе удержавлення поверхні і надр землі, грубого промислу й гуртового гандлю, трудова повинність, загальна державна асекурація, загальна безплатна й обов'язкова школа - свобода віри, відокремлення церкви від держави, національна армія - боротьба з імперіалізмом, боротьба зі свавільними утисками - Україна для українців, себто, що визнають себе українцями - культура нації і своя наука, своя краса, свій розум, своя правда, своя воля,
Книга стр.133
У Російській імперії революційно-визвольний рух вилився в демократичну революцію 1905-1907 рр., в якій населення України взяло активну участь. На Наддніпрянщині діяло близько 20 загальноросійських і національних партій. В їхніх діях не було єдності, вони вели між собою боротьбу за керівництво революційним рухом.
Основні революційні події, що мали місце в Україні, відбулися в 1905 р. – в період розвитку революції по висхідній лінії: жовтень- загальний політичний страйк, який змусив царя Миколу II піти на поступки і видати Маніфест17 жовтня,проголосивши громадянські свободи і вибори до Державної Думи; червень- збройне повстання на броненосці "Потьомкін"; листопад- повстання моряків Севастополя на чолі з лейтенантом П.Шмідтом; виступ полку саперів у Києві на чолі з підпоручиком Б.Жаданівським; грудень- збройні повстання робітників Горлівки, Харкова, Катеринослава, Олександрівська. Однак ці виступи не переросли в загальне збройне повстання. Після їх придушення революція пішла на спад.
Читайте також:
|
||||||||
|