У 70-х роках ХІХ ст. відбувається переорієнтація науки на вивчення замкнених динамічних (с. 319-320) систем.

Питання 4.

Класифікація методів наукового пізнання

Питання 3.

У центрі уваги всіх розглянутих течій знаходиться проблема методологічної функції (с. 291-292) філософії щодо наукового пізнання.

Метод (с. 291-295) – це система регулятивних принципів діяльності суб’єкта, яка залежить від її мети, засобів здійснення і характеру об’єкта, є усвідомленою і визначає всю сукупність прийомів та операцій, що спрямовані на ефективне пізнавальне, практично-перетворювальне або творчо-художнє освоєння дійсності.

включає три головні групи:

Ø загальні (філософські);

Ø спільні методи науки;

Ø спеціальні наукові методи.

Спільні методи поділяють на три підгрупи:

Ø методи емпіричного дослідження;

Ø методи теоретичного дослідження;

Ø загальні формально-логічні методи.

Методологія – це система методів діяльності та вчення про неї – (с.297-298). Філософія виконує роль методології наукового пізнання (с. 303), оскільки різноманітні філософські знання (ідеї, концепції, принципи тощо) виступають як регулятивні фактори людської пізнавальної діяльності.

Зокрема це виявляється в розробці принципових моделей розвитку науки.

Царина філософського знання, що вивчає сутність, закономірності функціонування та розвитку науки, називається епістемологія (с. 316-317).

Епістемологія виникла у 30-х роках ХІХ ст. як результат перетворення науки в самостійний соціальний інститут.

Представники першого позитивізму (с. 317) поставили завдання:

визначити критерії наукового знання і здійснити його класифікацію

У пошуку цих критеріїв О. Конт описав основні особливості

класичної науки (с. 318-319):

Об’єкт дослідження – замкнені статичні системи (с.319)

Ø Вихідний принцип методології – принцип спостережуваності (с. 318) передбачає, що об’єкт дослідження емпірично представлений суб’єктові пізнання.

Ø Метод – спостереження (с. 318).

Ø Зміст наукового знання:

o емпіричний – він грунтується не на спекулятивних твердженнях, а на даних досвіду;

o об’єктивний і предметний – з опису і пояснення виключене все, що стосується суб’єкта.

Ø Мета пізнавальної діяльності – прикладна, знання повинне забезпечувати ефективність дії.

Методологія дослідження замкнених динамічних систем – матеріалістична діалектика (с. 320-321). Її розробили К. Маркс і Ф. Енгельс на основі діалектичного метода Г.Гегеля.

Ø Модель класичної науки – лінійно-кумулятивна (с.321-322):

o під лінійністю мають на увазі безперервний поступальний рух науки від незнання до знання, від неповного, неточного знання до повнішого і точнішого;

o під кумулятивністю – властивість зберігати у процесі зростання наукового знання всі нагромадженні дотепер результати з додаванням нових.

Некласична наука (с. 322-324)

зароджується поряд з класичною на початку ХХ ст. у зв’язку з низкою революційних відкриттів (с. 322) у різних галузях знання, зокрема – переходом фізичних досліджень на субатомний рівень.

Основні особливості некласичної науки:

· Об’єкт дослідження – відкрита система (с. 323+322) –

під відкритістю мають на увазі, що об’єкт постає у пізнавальному акті не таким, який він є сам собою, дослідження показує лише результат взаємодії об’єкта із засобами спостереження.

· Некласична наука відмовляється від принципу спостережуваності – її об’єкт безпосередньо не спостережуваний. Засоби, що опосередковують спостереження становлять єдине ціле з об’єктом дослідження.

· Зміст наукового знання – теоретично сконструйовані ідеальні об’єкти, математично-формалізовані моделі.

· Методологічна база (с. 323) – математика та математична логіка.

· Одержаний результат пізнання – реальність другого порядку, раціональні моделі – реалізуються в класі штучних технічно відтворюваних феноменів.

· Модель некласичної науки – лінійно-некумулятивна (с. 324-325): на зміну принципу кумулятивності приходить принцип фалібілізму (фальсифікації) К. Поппер: будь-яка теорія через обмеженість емпіричної бази з часом має бути критично переглянутою і замінена іншою. Зростання знання здійснюється як безперервний рух від пояснення до пояснення, від проблеми до проблеми.

Розвиток науки постає як конкуренція науково-дослідницьких програм (І.Лакатос) (с. 326-327).

Принцип лінійного розвитку знання також ставиться під сумнів – Т. Кун запропонував нелінійну некумулятивну модель (327-329): розвиток науки відбувається через зміну несумісних між собою парадигм (с.328), позбавлених спадкоємності.

П. Шьорер (с. 329-331) удосконалив цю модель, показавши, що різні етапи розвитку науки, по видимості позбавлені спадкоємності, постають як складові моменти єдиної більш загальної динамічної системи.

Постнекласична парадигма науки (с. 331)

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Питання 2 / d.	\|	Виникла у 60-70-х роках ХХ ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.