Духовно-практична система Лао-Цзи.

Потрібно знати, що даосизм виник в Китаї одночасно з ученням Конфуція, як самостійна філософська доктрина. Творцем її вважається давньокитайський філософ Лао- Цзи ( VI – V ст. до н. е. ), який залишив по собі єдиний трактат “Дао де цзин”, в якому викладено основи даосизму. В центрі доктрини – вчення про велике Дао – Загальний Закон, Вищу Істину. Дао – джерело буття. Це духовне начало, воно нематеріальне. Пізнати Дао – у цьому сенс, мета життя. Осягнути його може лише той, хто позбувся життєвих пристрастей. Дао проявляється в гармонії природи. Людина має жити за законом Дао. Людство відпало від Істини, замінивши природній закон Дао своїми вимислами. Лао-цзи заперечував знання, науку, освіту, звичаї та соціальні норми цивілізації. Вважав, що жити потрібно за природним перебігом подій, а мудрості шукати у самого Дао.

Ці погляди згодом лягли в основу релігії даосизму, засновником якої був Чжан Дао-лін. Релігія даосів складна та багатогранна. Центральною її доктриною було учення про безсмертя. Стверджувалось, що фізичне безсмертя не є чимось особливим. Воно є природним явищем, законом природи, а порушення його призводить до смерті. Людина, яка прагне безсмертя, має створити для усіх духів свого тіла (їх 36 тис.) такі умови, щоб вони не захотіли його покинути. Для цього потрібно спеціальними засобами посилити їх позиції, щоб вони набули перевагу в тілі. Внаслідок цього тіло дематеріалізується і людина стає безсмертною. Це досягається шляхом поступової відмови від їжі (спочатку тваринного, згодом – і рослинного походження). Далі необхідно перейти до фізичних та дихальних вправ, удосконалити свій моральний стан через благодіяння. Щоб стати безсмертною, людина має здійснити 1200 благодійних вчинків, при цьому навіть один аморальний вчинок зводив все нанівець. На заключному етапі мало відбутися злиття дематеріалізованого організму з великим Дао.

На основі конфуціанства, даосизму та буддизму формується китайська народна релігія. Склався пантеон, до якого входять тисячі безсмертних духів, герої місцевих культів, та імена Лао-Цзи, Конфуція, Будди (творців релігійних доктрин).

3. Релігійні системи Індії: ведизм, брахманізм, індуїзм.

У 2 пол. 2 тис. до н. е. в Індії, де уже була розвинена цивілізація і населення сповідувало первісні племінні релігії, з’явилися кочівники – скотарі-арії, які принесли з собою ведичну релігію. Назва її походить від збірника священних текстів – Вед (санскр. – священне знання).

Ведизм має ієрархічну систему богів та напівбогів, які уособлюють сили та явища природи (бог вогню - Агні, боги сонця Сур’я, Мітра, Варуна). Ведична релігія за характером обрядова; основний ритуал в ній - жертвопринесення. Ця релігія не знає храмів, святилищ, жрецтва, зображення богів.

Вважається, що ведичні знання прийшли з духовного світу, від Верховного Бога. Тривалий час вони передавалися усно і лише в І тис. були записані на санскриті. Ведична література поділяється на кілька частин.

1. Рігведа (книга гімнів), Самаведа (книга пісень), Яджурведа (книга жертовних формул-заклинань), Атхарваведа (книга магічних заклинань).

2. Упанішади, які є найважливішою частиною Вед. В них формується філософська основа, на якій виникає в подальшому вчення про карму та перевтілення, а також про єдність і тотожність брахмана і атмана.

Упанішади можна поділити на 6 основних систем: Веданта, Міманса, Ньяя, Йога, Санкх’я, Вайшешика.

3. «Веданта-сутра» - збірник афоризмів, що розкриває метод осягнення ведичного знання та ін.

За Ведами Всесвіт складається з 5 елементів: води, землі, вогню, повітря, ефіру (акаша). Найважливіша ідея ведизму - людина є духовною істотою, ув’язненою в плоті. Її душа має вивільнитись з тіла, матеріальної оболонки, та злитись з Абсолютом.

Брахманізм — пізньоведична релігія, що сформувалась у 10-9ст. до н. е. Виникнення брахманізму було зумовлене формуванням у І тис. до н. е. ранньофеодальних відносин, що призвело до розшарування суспільства на чотири стани – варни (пізніше - касти). Це брахмани-жерці, що тлумачили Веди, здійснювали жертвопринесення та інші релігійні ритуали; кшатрії - воїни та чиновники, що обіймали державні посади; вайш’ї, які були торговцями, ремісниками та хліборобами; щудри - ті, хто виконував найбруднішу роботу, люди без соціальних прав. Кастова система була зафіксована в 5ст. до н. е. в збірнику, який дістав назву Законів Ману.

У релігійному вченні брахманів центральне місце посідає ідея перевтілення, кругообігу життя (сансара), яка пов’язана з ланцюгом народжень та переходом з одного існування в інше. Сансара - це феноменальне буття, все те, що сприймається почуттями і постійно змінюється. Процес перевтілень регулює карма, яка є сукупністю всіх добрих та злих дій кожної людини, а також дій її попередніх існувань, які визначають долю в майбутніх існуваннях.

Чисельний пантеон богів очолює тріада – Брахма, Вішну та Шіва (Трімурті). На перший план виходить Брахма, прототипом якого є Брахман - вища абсолютна духовна реальність. Він зображується з чотирма обличчями (як такий, що все бачить). Вішну є охоронцем усього живого на землі, він є уособленням добрих сил. Шіва має здатність періодично руйнувати світ і періодично відновлювати його. До пантеону брахманізму входять численні племінні боги, боги окремих місцевостей, родин.

Особливого культового значення в брахманізмі мало жертвопринесення, яке здійснювалось обов’язково за участю брахмана. Згодом жерці-брахмани монополізували практично всі сфери життя давньоіндійського суспільства. З утворенням державного апарату в дрібних феодальних державах брахмани виконували не лише релігійні функції, а й світські - вони були чиновниками, суддями, управителями, утворивши основу індійської знаті.

В релігійній практиці брахманізму виникає інститут гуру (санскр, —духовний наставник); гуру вважався найвищим авторитетом, представником Бога на землі.

Загалом брахманізм – це вже вищий, порівняно з ведизмом, ступінь релігійної свідомості. Було глибоко осмислено навколишній світ, який вважався одухотвореним. Набуває свого розвитку вчення про душу людини, яка, постійно перевтілюючись, удосконалюється. Це було основою релігійної моралі.

В середині І тис. до н. е. на основі ведизму та брахманізму виникає індуїзм. Його появу спричинила економічна та політична кризи, загальні соціальні потрясіння. Крім того, брахманізм з його суворою кастовою системою, виявився консервативною релігією, що не відповідала новим історичним умовам.

Віровчення індуїзму, яке склалось на ведичній основі, успадкувало і концепцію переселення душ і вона отримала подальший розвиток: осмислювалась можливість злиття людської душі Атмана з світовою Брахмою. Залишається головним і Трімурті (Брахма, Вішну і Шіва), хоча загалом пантеон включає тисячі божеств.

Індуїзм має багато релігійних напрямів; найзначнішими є вішнуїзм та шіваїзм. У вішнуїзмі головним постає бог Вішну (за Рігведою – бог землеробства і скотарства). Це уособлення життєвої сили на землі. З усіх численних перевтілень Вішну найважлиішим є Крішна - Верховна особа Господа. Сучасні послідовники вішнуїзму називаються вайшнавами (відданими Крішні).

Шіва поєднує в собі протилежні риси: водночас він є носієм смерті та життя. Наголошується на культі родючості. Шіва разом зі своєю дружиною Калі є носієм шакті – творчого початку, що забезпечує появу всього живого в природі. Також здійснює функцію покарання за гріхи.

Культова практика є надзвичайно різнорідною (як і саме вчення). Але спільним є визнання трьох шляхів (марги) вшанування бога, наближення до нього і спасіння. Релігій ний культ відправляється в храмах, а також в домашніх вівтарях. В індуїзмі відсутня єдина церковна організація, його функціонування забезпечується інститутом жрецтва, авторитет якого зберігається досі. Індуїзм сповідує 85% населення Індії. Він поширений і в інших країнах південно-східної Азії.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Іудаїзм як монотеїстична релігія

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.