Паразити як компоненти біоценозів, циркуляція паразитів в екосистемах

Паразитофауна людини

Паразитофауна людини формувалась за тими ж закономірностями, що й паразитофауна свійських тварин. Вона так само складається з кількох різних за походженням компонентів.

1.Види паразитів, успадковані від предків-приматів. До таких, зокрема, належать малярійні плазмодії, цестоди бертіели, нематоди гострики, воші.

2.Види, запозичені у свійських тварин. Головним „донором” паразитів цієї групи для людини були свійські свині (як і людина, всеїдні тварині). Від них людина отримала нематод аскарид та волосоголовців, а також трихінел, найпростіших балантидіїв, коростяних кліщів, кількох факультативних паразитів, зокрема акантоцефал макроканторинхів. Від собачої нематоди-анкілостоми походить анкілостома людини, собаки також є джерелом зараження людини личинками ехінококу. Як факультативні паразити у людини зустрічаються опісторхи, токсокари, дипілідії та ін., нападають на людину і собачі блохи. З паразитів жуйних у людини зустрічаються дикроцели, фасціоли, фасціолопсиси, трихостронгіли, носові оводи.

3.Паразити, що перейшли на людину з синантропних тварин, зокрема, гризунів. Таке походження мають цестоди-гімеполепідиди (карликовий та щурячий ціп’яки), а також такі факультативні паразити як нематоди – сифації та акантоцефали моніліфоми.

4.Унікальним джерелом поповнення паразитофауни людини були великі хижаки – жителі печер, суперники первісної людини у боротьбі за „комфортне життя”. Більшість із них були прямо чи опосередковано винищені людиною, у спадок якій лишилися такі паразити як бичачий та свинячий ціп’яки, а також стьожак широкий (в сучасних умовах головними природним хазяїном цієї цестоди лишається ведмідь). З печер до помешкань людини потрапили і блощиці.

5.Певні запозичення зроблені людиною і від інших диких тварин під час її розселення по земній кулі. З таких паразитів можна назвати найпростіших джгутикових (трипаносоми, лейшманії), кілька видів нематод-філярій, онхоцерків, некаторів тощо.

Паразити, так само як і вільноіснуючі тварини, є невід’ємними компонентами будь-якої екосистеми, будь-якого біоценозу. Постійні паразити, які не мають вільноіснуючих стадій, пов’язані з іншими членами біоценозу, за винятком хазяїв, опосередковано. Періодичні паразити на вільноіснуючих стадіях (частіше яйця або личинки), задіяні у кругообігу речовин та енергії в певних екосистемах безпосередньо і така їх роль може бути дуже і дуже значною. Ці процеси краще вивчено у водних екосистемах. Зокрема, у 70-80 роки ХХ століття була з’ясована важлива роль церкарій трематод як об’єктів живлення різних гідробіонтів. Наприклад лише одна особина дрібного молюска – літорини, заражена партенітами трематоди криптокотіле (паразит птахів), за своє життя може випродукувати кілька мільйонів церкаріїв цих гельмінтів. Останніх охоче поїдають циклопи, гамаруси та інші ракоподібні, олігохети-детритофаги, молюски-фільтратори та інші безхребетні. Важливим компонентом їжі багатьох дрібних безхребетних також є корацидії цестод стьожаків. Одна особина стьожака широкого, який паразитує у людини, продукує мільярди яєць, з яких у воді вилуплюються корацидії. На зрілі, заповнені яйцями членики або фрагменти стробіл цестод з риб, гідрофільних птахів чи ссавців, що потрапляють з фекаліями тварини-хазяїна у воду, як на ласу поживу накидаються різні водні безхребетні (гамаруси, ізоподи, остракоди). На суходолі зрілі членики цестод, що виділяються з фекаліями хазяїв назовні, охоче з’їдають не лише комахи-копрофаги (переважно жуки), але й інші комахи, зокрема мурашки та прямокрилі. В обох випадках далеко не завжди це представники видів, що є потенційними проміжними хазяями цих паразитів, і тоді яйця цестод просто перетравлюються, як і інша їжа. Таким чином паразити в певних екосистемах виконують роль таких собі податкових інспекторів, що „збирають” з процвітаючих „комерсантів” та „підприємців” – великих тварин, термін життя яких є досить тривалим, податок з обороту чи податок на додану вартість, повертаючи таким чином ще за життя хазяїна частину речовини та енергії до кругообігу в екосистемі. Лише з часом, по смерті хазяїна, до цього процесу долучаються трупоїди та редуценти і накопичені ним „запаси” повертаються в екосистему цілком. Або ж хазяїн стає жертвою хижака.

Циркуляція самих паразитів в екосистемах є дуже складною. У цьому зв’язку навіть виокремити певну локальну популяцію того чи іншого паразитичного виду досить складно. У найпростішому випадку ми маємо справу з голоксенним паразитом, який у своєму життєвому циклі має лише одного хазяїна, як-то людські аскариди чи інші нематоди-геогельмінти, специфічні для людини. У певній місцевості окремі паразити перебувають у різних особинах хазяїна, інтенсивність інвазії може суттєво різнитися. Розподіл паразитів у популяції хазяїна, як уже зазначалось, перерозсіяний, має агрегований характер. Разом з тим стадії поширення (пропагативні) паразита зазвичай вільно перебувають у зовнішньому середовищі (яйця, личинки, цисти). Тому спроба охопити спостереженням певну локальну популяцію такого паразита в цілому через великі труднощі є практично нездійсненною.

Ситуація з видами паразитів, які мають кілька хазяїв і складні життєві цикли (гетеросксенні паразити), є значно складнішою. Певний паразит у кожному конкретному біоценозі може мати кілька видів проміжних хазяїв, які різною мірою здатні забезпечити його успішний розвиток і розмноження, зараження наступних у життєвому циклі хазяїв. Інших, зокрема дефінітивних, хазяїв також може бути кілька видів, різних за ступенем придатності для існування цього паразита (головні, звичайні, другорядні, допоміжні, випадковітощо). Водночас із чергуванням в життєвому циклі двох чи більше хазяїв зазвичай є й вільноіснуючі пропагативні стадії, досить часто спостерігається чергування поколінь, які паразитують в різних хазяях (напр. всі трематоди) або паразитичних і вільноіснуючих поколінь (нематоди–рабдіазиди або стронгілоїди).

Локальна популяція паразита завжди розчленована, фрагментована, і розподілена між різними особинами виду, в якому відбувається певний етап життєвого циклу між популяціями кількох видів хазяїв, якщо паразит на відповідній стадії розвитку може паразитувати у різних видів, а також між видами-хазяями різних послідовних стадій розвитку, якщо паразит має гетероксенний життєвий цикл (з чергуванням хазяїв). Отже, зазвичай дослідник має справу лише з певною частиною локальної популяції паразита, частіше з тією, що перебуває в остаточних хазяях. Відповідно розроблена термінологія для позначення певних частин популяції паразита

Досить часто вживається термін геміпопуляція (напівпопуляція) – «популяція» паразита, всі особини якої знаходяться на певній однаковій стадії розвитку, напр. «популяція» з остаточних хазяїв. Найбільш вдалими узагальненими термінами можна вважати такі як „інфрапопуляція” – сукупність особин паразита в одній особині хазяїна, інакше „мікропопуляція”, та „метапопуляція” – тобто всі особини певного паразита в популяції певного виду хазяїв. В цій системі понять під локальною популяцією паразита слід розуміти сукупність особин паразита з популяцій усіх хазяїв (як на одному, так і на різних етапах розвитку), що є у певній екосистемі, а також на всіх вільноіснуючих стадіях розвитку, якщо такі є.

З погляду концепції паразитарної системи відповідно розрізняють інфраугруповання – сукупність інфрапопуляцій різних видів паразитів, що живуть в одній особині хазяїна, багатокомпонентні угруповання – сукупність метапопуляцій різних видів паразитів, що живуть у популяції певного виду хазяїв, та збірні угруповання – сукупність популяцій різних видів паразитів, що живуть у популяціях всіх видів хазяїв, які населяють певну екосистему (паразитоценоз у широкому розумінні як складова біоценозу). Якщо ж ідеться про певну обмежену територію, застосовують термін „локальна паразитофауна”, тобто всі види паразитів, що зустрічаються в певній місцевості або ж, відповідно, „регіональна паразитофауна”.

Зв’язки між хазяями, що змінюють один одного на послідовних етапах життєвого циклу, встановлюються переважно за допомогою трофічних ланцюгів. На певних етапах циклу спрацьовують прямі контакти між хазяями у норі, гнізді, колонії, стаді, особливо стосовно передачі інвазії між особинами одного виду та від батьків нащадкам. В кожному конкретному біоценозі встановлюються свої шляхи циркуляції паразитів відповідно до певного видового складу потенційних хазяїв, формуються певні паразитарні системи. Ці процеси відбуваються на фоні комплексу абіотичних умов середовища. Взаємодія всіх цих факторів визначає нерівномірність, мозаїчність поширення конкретних видів паразитів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Паразитофауна свійських тварин	\|	Вчення про природну вогнищевість інвазії

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.