Суть, предмет і завдання попередньої профорієнтаційної психодіагностики.

План

Тема ІІ. 2. ПОПЕРЕДНЯ ПРОФОРІЄНТАЦІЙНА ПСИХОДІАГНОСТИКА І МЕТОДИКА ЇЇ ПРОВЕДЕННЯ

1. Суть, предмет і завдання попередньої профорієнтаційної психодіагностики.

2. Загальна характеристика структури особистості школяра в плані її профорієнтації.

3. Методи вивчення особистості учня з метою профорієнтації.

4. Інтегровані показники здатності учня до професійного самовизначення.

5. Використання ЕОМ у профорієнтаційній психодіагностиці учнів.

6. Профдіагностичний висновок особистості.

Література: 7, 13, 15, 29, 34, 44, 45, 49, 65, 66, 67, 73, 105, 106, 107, 119, 123, 155, 156, 158, 162, 176, 186, 207, 222, 232, 233, 237, 247.

Основою профдіагностики є психодіагностика, яка розглядається як галузь психології. Її метою є розробка методів виявлення індивідуальних відмінностей особистості та перспектив її розвитку. Предметом її є оцінка потенційних здібностей конкретних особистостей або їх типів до визначених видів діяльності, яка підпорядкована завданням психопрогностики.

Передісторія її обраховується багатьма століттями. Перші “тести” були відомі більше 4‑х тисяч років тому. Історія цивілізації людства дає тому немало свідчень. Як галузь науки бере свій початок у кінці ХІХ століття, коли в психологію прийшла ідея вимірювання, що дало можливість кількісно виражати індивідуальні відмінності. Але ще у 1837 році французький лікар Е.Сєген створив першу спеціальну школу для розумово відсталих дітей, при відборі в яку проводив тестування. Як самостійна галузь дослідження сформувалась у 20‑х роках ХХ століття. Значний вклад в її становлення внесли В. Вундт, Фр. Гальтон, Д. Кеттел, Е. Крепелін, К. Юнг, Г.Кент, А.Розанов, Г.Еббінгауз, Альфред Біне і його співробітники та ін.

Розпочалось становлення психодіагностики з використання перших тестів інтелекту (Ф.Гальтон, 1879 р.). Під впливом суспільної практики розпочинається вимірювання й інших індивідуально-психологічних особливостей особистості. Уже в 10-20‑ті роки ХХ століття з'являються прототипи тих інструментів дослідження особистості, які пізніше будуть названі проективними методиками та опитувальниками. Але йде розрив між практикою і теорією психодіагностики, що зберігається і до сьогодні. Розвиток психодіагоностики вже з самого початку тісно пов'язаний з появою та вдосконаленням математико-статистичного апарату, і, перш за все, кореляційного і факторного аналізів. За допомогою психометрії психодіагностика обґрунтовує вимоги, які висуваються довимірювання індивідуально-психологічних відмінностей особистості.

В 40-50‑ті рр. ХХ ст. у світовій психодіагностиці сформувались основні діагностичні підходи: об'єктивний — діагностування на основі успішності (результативності) і способу виконання діяльності, суб'єктивний — діагностування на основі відомостей, які повідомляються про себе, самоопис особливостей особистості, та поведінки в тих чи інших ситуаціях; проективний — на основі аналізу особливостей взаємодії із зовнішньо нейтральним, як би знеособленим матеріалом, який стає в силу його відомої невизначеності об'єктом проекції, була тією чи іншою мірою завершена розробка всіх найвідоміших тестів (Векслера інтелекту вимірювання шкали, Роршаха тест, тематичної аперцепції тест – ТАТ, “ особистісних факторів” опитувальник).

Об'єктивний підхід привів до утворення двох типів методик (тестів) — тести особистості і тести інтелекту. Крім того в ньому виділяють ще дві групи тестів: тести спеціальних здібностей і тести досягнень. Суб'єктивний підхід поданий багаточисельними опитувальниками, а проективний — різноманітними проективними методиками дослідження особистості (введені Л.Франком в 1939 р., — Роршаха, Мира, психодрама, Люшера кольори вибору та ін.). Але є й проміжні методики.

В 60-х р. ХХ ст. психологи звертаються до аналізу ситуацій, в яких відбувається поведінка (В.Мішель, 1968 р.). Це призвело до розробки нових інструментів дослідження особистості, в яких враховуються взаємодії індивідуально-психологічних і ситуаційних змінних.

У нашій країні психодіагностика має два періоди свого розвитку.

І — початок 20-х — середина 30-х рр. ХХ ст. Це роки масового використання тестів в народній освіті, профвідборі і профорієнтації взагалі. Внесли значний вклад в її розвиток М.Я.Басов, М.С.Берштейн, П.П.Блонський, С.Г.Гелерштейн, М.Д.Левітов, А.Р.Лурія, А.М.Мандрика, Г.І.Росолімо та ін.

Теоретичну основу психодіагностики розробив Л.С.Виготський — його ідея про діагноз психологічний зберігає своє значення і сьогодні. Це кінцевий результат діяльності психолога, який спрямований на опис і з’ясування суті індивідуально-психологічних особливостей особистості з метою оцінки їх актуального стану, прогнозу подальшого розвитку і розробки рекомендацій, які визначаються завданням психодіагностичного обстеження. Він виділив три рівні діагнозу:1 — симптоматичний або емпіричний — констатація визначених особливостей або симптомів, на основі яких будується практичний висновок — не є власне науковим, може замінити машина; 2 — етіологічний — враховує не тільки наявність визначених особливостей (симптомів), але і причини їх виникнення; 3 — типологічний — визначення місця і значення отриманих даних в цілісній, динамічній картині особистості. За його словами, діагноззавжди повинен мати на увазі складну структуру особистості. Діагноз тісно пов'язаний з прогнозом.

ІІ — з кінця 60-х років ХХ ст. — аналіз проблем психодіагностики, пошук їх вирішення (Ф.Б.Березин, В.М.Блейхер, Л.Ф.Бурлачук, К.М.Гуревич, М.М.Кабанов, А.Є.Лічко, Б.В.Кулагін, В.М.Мельников, В.М.Смірнов, Є.Т.Соколова, Л.Т.Ямпольський та ін.). Завдання, які стоять перед психодіагностикою, складні і різноманітні. Але основним залишається подолання розриву між теорією і практикою, між академічними теоріями особистості і реальністю її дослідження.

Профорієнтаційна психодіагностика є різновидом психодіагностики, як галузі психології і одним із компонентів системи професійної орієнтації. Її предметом є дослідження і оцінка властивостей індивідуальності особистості з метою проведення дійової професійної орієнтації і прогнозування професійної придатності людини. Профорієнтаційна психодіагностика дозволяє визначити рівень розвитку загальних і спеціальних здібностей, ступінь сформованості різних якостей особистості, рівень інтелектуального розвитку людини та її індивідуально-типологічні особливості на різних вікових етапах. Тому невірна точка зору, згідно якої головна мета профдіагностики полягає у підборі людині найпридатнішої професії або галузі діяльності на основі результатів вивчення особистості. Адже професійно важливі якості (ПВЯ), здібності постійно змінюються, вони динамічні. Діагностичне обстеження дозволяє зрозуміти, чого досяг оптант на шляху формування, розвитку тих чи інших здібностей, але не дозволяє будувати довготривалий прогноз. Ніяке, навіть дуже широке, обстеження особистості не може врахувати всі фактори, які позитивно або негативно впливають на формування майбутньої професійної придатності, яка залежить і від мотивації, і від профпідготовки, і від стосунків у колективі та ін. причин.

Для чого ж потрібна тоді профорієнтаційна психодіагностика? Одне із завдань її —дослідження, діагностування властивостей індивідуальності. Це головне завдання, вирішення якого приносить велику користь в проблемі професійного самовизначення. Але результати його повинні використовуватися таким чином, щоб в найбільшій мірі активізувати прагнення особистості до самопізнання і самовдосконалення. Необхідно не просто діагностувати особистість, а проводити діагностико-корекційну роботу, головне завдання якої є підготовка людини до свідомого професійного самовизначення шляхом спрямованого формування необхідних професійно важливих якостей і властивостей особистості. Тому другим завданням профдіагностики є психологічний аналіз професійної діяльності з метою виявлення ПВЯ і побудови психограми певної професії. З двох перших випливає третє завдання профдіагностики — прогнозування професійної придатності особистості на основі співставлення виявлених індивідуальних властивостей з психофізіологічними вимогами професії до людини. Тому профдіагностика є не одноразовим заходом, а великою, тривалоюспільною працею психолога-профконсультанта і конкретної людини, в основу якої покладено принцип педагогіки — співпраця. Рішення про вибір професії або її перевибір повинно народжуватися в процесі спільної роботи. Психодіагностична інформація дозволяє уникнути в профорієнтаційній роботі зрівнялівки, обезусоблення, виявити творчих, обдарованих людей. А індивідам з посередніми чи низькими здібностями допоможе вірно зробити вибір професії, не відчуваючи себе соціально і психологічно приниженими. Тому одне з головних завдань професійної психодіагностики молоді — по можливості максимально точно визначити ту межу у формулі вибору професії, де з'єднуються “я хочу” і “я можу”.

Успішне вирішення поставлених перед профорієнтаційною психодіагностикою завдань дозволяє скоротити час і кошти на професійне навчання, підвищити його ефективність, знизити плинність кадрів і виробничий травматизм та профзахворювання, підвищити якість і ефективність праці. Це все говорить про велике значення результатів профдіагностики, як для особистості, так і для суспільства в цілому.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
МОДУЛЬ ІІ. ЗМІСТ І МЕТОДИКА РЕАЛІЗАЦІЇ СИСТЕМИ ПРОФЕСІЙНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ	\|	Загальна характеристика структури особистості школяра в плані її профорієнтації.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.