Регулювання зовнішньоекономічної діяльності протягом XIX—XX ст.

Розвиток концепцій державного

Відтоді, як теорія порівняльних переваг Д. Рікардо ввійшла у професійний обіг, саме вона дала підставу вважати, що вільна торгівля, яка спирається на нею встановлені принципи, задовольнятиме запити й сподівання учасників і тим самим створюватиме всі можливості для загального добробуту ('Welfare). І коли траплялися голоси на користь запровадження протекціоністських заходів (наприклад, охорона так званої немовлячої індустрії), економісти-теоретики завжди виступали проти останніх, вважаючи, що протекціонізм становить

головну перешкоду у створенні взаємовигідних торговельних відносин.

Зовнішнім проявом розвитку вільної торгівлі стало поступове зниження митних тарифів у першій половині XIX ст. в Англії, яка після промислового перевороту стала “майстернею світу” і могла не боятися іноземної конкуренції. Англія володіла не лише багатьма колоніями й морями, але й також утримувала значний контроль за торговельними шляхами й фінансовою сферою.

Окрім Англії, у 50—00-х роках XIX ст. поворот від протекціонізму до вільної торгівлі почав здійснюватись і в інших країнах, а у 60—70-х роках XIX ст. вона досягла свого розквіту. Хоча і в цей період протекціонізм зберігав свої позиції у зовнішньоекономічній політиці багатьох держав гменш розвинені країни континентальної Європи в обороні проти більш розвиненої Англії вводили накладні мита не лише проти неї, а й між собою. Вдавалися до протекціонізму протягом усього XIX ст. такі розвинені країни, як СІЛА, Франція, Німеччина.

Тут потрібно згадати, що свого роду реакцією на ортодоксальну “космополітичну” теорію А. Сміта — Д. Рікардо стала праця німецького вченого Фрідріха Лісга “Національна система політичної економії” (1841). Провідна ідея цього твору — заклик до економічного об’єднання Німеччини,’■Поділеної в той період на велику кількість маленьких самостійних держав.

На думку Ф. Ліста, універсальна та схоластична концепція класиків не надається для практичного використання. Проповідь свободи торгівлі відповідає лише інтересам Англії. Відсутність заборонених мит підриває ще незміцнілу промисловість Німеччини. Парадокс полягає у тому, що німецькі князівства на початку XIX ст., були відмежовані митними заставами, а щодо сусідніхдержа» ніяких мит не існувало. Ф. Ліст наголошував на тому, іцо молоді галузі повинні бути захищені від іноземних конкурентів торговельним митом доти, доки вони зможуть наростити потужності и знизити витрати .виробництва..внаслідок зростання їх. масштабів. При цьому він уважав, що протекціонізм необхідно поширити лише на промисловість, а сільському господарству потрібні не захист, а ринки.

^Економісти-ліберали кінця XIX і,всього. ХХ ст. досить скептично ставилися до позицій консерваторів через їх некритичне сприйняття поглядів А. Сміта, що базувалися на відносно швидкій індустріалізації Англії.

Вони зауважують, іцо консервативний погляд на роль вілі>ної торгівлі є помилковим твердженням і рєчово-обмелсеним прогресом. Це означає, що у консервативному світобаченні торговельні рішення є самоза- довільняточими або межують із примітивізмом. Класики відсторонювали державу від втручання, бо втручання означало б лімітування вільного руху факторів виробництва і можливості, бурхливого розвитку ринку_капі- талів.

Світова економічна криза 1929—1933 pp. продемонструвала необхідність державного економічного регулювання. У зв’язку з цим розпочався процес перебудови системи поглядів економічного лібералізму. В результаті виник иовий напрям в економічній теорії, який отримав назву...неолібералізм] найвідоміщими.. представниками якого стали німецькі вчені В. Ойкен, А. Рюстов,_ Л. Ергард.

НеолібергїЛи та їхні послідовники стверджують, що вільна конкуренція створює найефективніший механізм економічної діяльності, а також виконує роль регулятора господарських процесів. Водночас вони не вважають, що дія вільної конкуренції може бути забезпечена автоматично. Тому необхідне втручання держави в економіку з метою підтримання сприятливих умов для ринкової конкуренції і свободи ціноутворення. Для цього держава иовиина.обмежувати розвиток монополій. Иео- ліберали виступають проти безпосереднього втручання держави в економічне життя — вона має стимулювати його за допомогою податкової і кредитної систем, шляхом надання держайцих.замовлень і заохочення експорту.

Цікавий погляд на регулюючу роль держави в інсти- туціоналістів. Найвизначнішими, представниками..цієї, школи є: Т. Веблен, Дж.ІС. Ґелбрейт (США), Г. Ф..Ста-, кельберг, В. Зомбарт (Німеччина). Увага та інтерес до інституціоналізму виправдані вже тим, що представники цього напряму більш тверезо і реалістично оцінюють, процеси, що відбуваються нині в економічному розвитку , трансформації економічної системи. Вони виступають (і не без підстав) проти ідеалізації ринкового механізму,₍ заперечують універсальну здатність ринку як такого переборювати протиріччя, регулювати розвиток економіки.

Інституціоналісти попереджують, що не потрібно захоплюватися абстрактними схемами, механічно копіювати причинні взаємозв’язки й ефекти, притаманні іншій, стабільній економіці. Було б невиправдано без урахування відмінностей і специфіки реальних умов однієї країни переносити і використовувати рекомендації і рецепти, взяті з практики іншої.

Інституціональному напряму притаманний прагма- тичніший і реалістичніший підхід до аналізу економічної дійсності.

Стосовно перехідної економіки Джон Ґелбрейт та інші інституціоналісти навіть нещодавно попередлсали про те, що запропоновані західними експертами варіанти переходу до економіки вільного підприємництва не молсуть бути здійснені, оскільки не відповідають реальності. Длс. Ґелбрейт писав про помилковість рецептів і меркантильні інтереси західних “спеціалістів”, про потребу дуже оберелшо і ретельно ставитися до проведення соціальних реформ, наголошував на важливості збереження в країнах соціальних завоювань. Необхідно втримати та зберегти все позитивне. Соціальні механізми і регулюючі суспільне л^иття соціальні інститути складаються й відпрацьовуються протягом тривалої еволюції, а не шляхом “шокових” перебудов. Ринок — не універсальний засіб економічного регулювання і не ціле» соціально-економічних перетворень. Він не здатен знаходити радикальні вирішення соціальних проблем, не може забезпечити оптимальний рівень диференціації доходів, узгодити принципи соціальної справедливості й економічної ефективності. Усі ці функції повинна взяти на себе держава.

У концепції свободи торгівлі існує ще одна.течія — радикальна, яка бере початок від марксизму. Поділяючи думку А. Сміта, що багатство — це продукт праці, збільшення виробничого продукту, Карл Маркс пов’язував його з усуненням принципу в економіці, без якого А. Сміт і його послідовники такого збільшення не уявляли. Якщо для А. Сміта свобода суспільства — це свобода виробників, яку він ототожнював із свободою ринку, дією законів товарно-грошових відйосин, то для К. Маркса — це свобода експлуатації робітника власником капіталу. Ось чому в майбутньому суспільстві, згідно.з_К..Марксом,_не.повинно бути ринку, товарно=срошових__відносин та їх осно^ ви — приватної власності.. На її місце повинна прийти суспільна власність і__заснована на ній суспільна організованість, планомірність розвитку.

Дивно, але цей, один із найвидатніших економістів, котрий, як і А. Сміт, зрозумів об’єктивність економічних законів, у трактуванні механізму їх дії зробив крок назад до фізіократів. Адже глава школи фізіократів Ф. Кене також визнавав об’єктивність законів, незалежність економічного лсиття, проте вважав, що керувати ними молсе монарх. Не'стільки у К. Маркса, скільки у його послідовників з числа гюлітиків-практиків, це керівництво було віддано державі як власникові засобів виробництва.

Наукова спадщина, залишена К. Марксом, прочитується по-різному і залишається предметом постійних дискусій, обговорень та суперечок. Одні намагаються заперечити його теорію, інші відстоюють її справедливість, а інколи й непохитність основних положень і висновків. Трапляється й об’єктивніша, виваженіша оцінка тих, хто намагається уточнити та переосмислити ідеї праць 1C. Маркса з позиції сучасних змін, висновків економічної науки, досягнень загальнолюдської культури.

Однак, було б марним заняттям відкидати чи, навпаки, реабілітувати вчення німецького економіста, соціолога і філософа, безперечний вклад якого в розвиток теорії суспільного розвитку і суспільної практики ВРГ- знають навіть найзапекліші його супротивники.

Необхідно зазначити, що радикальне крило не обов’язково треба вважати марксизмом чи його видозміною. Радикали загалом погоджуються із К. Марксом тільки в одному: ринок і капіталістична системи не мають майбутнього. На зміну “невидимій руці” прийде концепція “видимої руки”, де більшість приватного володіння перетвориться у володіння публічного сектору. Хоча радикали і не були дуже схильні ліквідувати підсобіте володіння,' для;ііих велике володіння (корпорації, латифундії тощо) створює чи не головну проблему для ка-. піталістичної системи.

Хоча радикалізм і випливає із марксизму, деякі форми соціалізму в колишніх дерлеавах Ради економічної безпеки (РЕВ) визначали величину приватного володіння :земс‘л>;іікми.у.гДддями й до певної міри у сфері капіталів, тим самим вони наближали соціалізм радянського типу до позиції соціальної демократії Швеції, Данії та Англії.

Згідно з поглядами радикалів, сучасна держава зобов’язана вводити контрольні засоби, щоб оберігати трудові маси перед експансією капіталу й капіталістичної системи. Ера капіталізму, на їхню думку, була необхідністю, щоб замінити пережитки феодальної доби й вбудовану неоперативність меркантильної схеми.

V ранній період своєї діяльності український учений Микола Туган-Барановський мав радикальні погляди, погоджуючись із марксистською критикою розвитку капіталістичної системи, однак після написання книги “Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя” (1894) залишив радикалізм К. Маркса і повністю перейшов у табір європейської\соціал:де- мократії, сформулювавши свою власну теорію соціалізму. Будучи проти догматичного сприйняття марксизму, М. Туган-Барановський уважав, що “необхідно піти далі від Маркса, але через Маркса, скориставшись усім тим, що він дав”¹. Як спеціаліст у дослідженні економічних криз і економічого зростання М. Туган-Барановський, на противагу К. Марксу, не був схильним вважати, що капіталізм як система впаде внаслідок внутрішніх суперечностей. Без сумніву, він бачив, що при капіталізмі можливі не лише кон’юнктурні фази, але також механізми саморозвитку і саморегулювання, й тому в нього є схильність до регулювання державної поведінки гравців на ринку. М. Туган-Барановський писав: “Протекційна торговельна політика — зброя завжди двосічна; через це з нею треба поводитися надзвичайно обережно, бо інакше захисне мито замість засобу до розвитку ви-_;. робиичих сил країни може стати рішучим гальмом такого розвитку”¹. З цього боку М. Тугаи-Барановського можна розглядати як інституціонального економіста.

Велцким вкладом М. Туган-Барановського в економічну теорію є його ішіоваційна теорія економічного розвитку, згідно з якою конкурентоспроможність країни — це її здатність генерувати та швидко опановувати інновації.

“Інноваційну хвилю” М. Туган-Барановського^підхо- пили в першій половині XX ст. прогресивні вчені розвинутих країн, серед яких — досить далекий від класичного напряму австрійський.учеііий Йозеф Шумпетер. Головним у його теорії були праця і виробництво. Дуже багато уваги він приділяв збереженню, інвестиціям і в зв’язку з цим нововведенням, підприємництву. “Основний імпульс, який ириводитьасапіталістичний механізм і підтримує його на ходу, виходить з нових споживчих благ, нових методів виробництва і транспортування товарів, нових ринків і нових форм економічної організації, які створюють капіталістичні підприємства”².

Визначну роль тут відіграє не конкуренція цін чи якості, а конкуренція введення нових продуктів, нової технології, нових джерел постачання, нових організаційних форм. Й. Шумпетер 'детально розглядає “конкуренцію нововведень”: “Ця конкуренція загроясує не надлишком прибутків існуючих фірм, а самим їх основам, і настільки ж ефективна конкуренція першого виду, наскільки бомбардування ефективніші за ламання дверей”³.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Модель державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в класичній теорії міжнародної торгівлі	\|	Сучасні теоретичні концепції державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.033 сек.