Сучасні теоретичні концепції державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Думку И. Шумпетера стосовно “конкуренції нововведень” поділяє сучасний американський економіст Майкл Портер. На його погляд, введення новинок “включає не тільки нові технології, але й нові методи роботи, які інколи здаються зовсім звичайними. Воно може захоплювати практично будь-який вид діяльності в ланцюжку створення цінностей”. Крім того, “конкурентна перевага підтримується завдяки безперервним покращенням. Один раз досягнута перевага підтримується шляхом безперервного пошуку ефективніших СГІ0С(^5ІВ ведення справи і введення постійних змін у діяльність фірми в рамках її загальної стратегії”¹.

На основі інноваційної теорії у другій половині XX ст. на перший план вийшла теорія конкурентних переваг. Згідно з нею, щоб домогтися і зберегти лідерство на світовому ринку, необхідно пропонувати високоякісну продукцію і бути здатним витримувати цінову конкуренцію. “Забезпечити конкурентоспроможність першим способом, тобто за допомогою виробництва певної продукції кращої якості й отримання відповідної плати за неї, — набагато краще, ніж іти іншим шляхом і пробиватися на світовий ринок через відносне зниження цін і заробітної плати”², — зауважує прихильник цієї теорії шведський економіст К. Еклунд. “Найвалс-ливіші джерела національних переваг доводиться активно вишуковувати та використовувати, на відміну від низьких факторних витрат, які досягаються просто самим веденням діяльності в певній країні”¹, — такий висновок робить М. Портер.

Роль держави прихильники теорії конкурентних переваг вбачають у створенні умов, координації та стимулювати діяльності підприємств. Але підприємства повинні самі створювати та підтримувати конкурентну перевагу перед конкурентами з інших країн.

У сучасній економічній науці, якщо взяти за основу характер теоретичного з’ясування економічних процесів і трактування шляхів впливу на нього, існує, крім теорії вільного ринку, ще одна течія — теорії регульованого ринку, або протекціонізму.

Повернення до протекціонізму відбулося наприкінці XIX —^початку XX ст. Jlepinoïo ознакою стало тдви-~

_ щення митних тарифів. Безпосереднім поштовхом до'

цього послужила криза І873 р. Одна за одною держави почали переглядати свої митні тарифи в бік їх підвищення. У 1875 р. були збільшені ставки тарифів у США, в 1879 р. — у Німеччині, у 1881 р. — у Франції, у 1890 р. — знову в США. та Німеччині. Характерна риса зростання митного обкладання полягала в тому, що особливо швидко та інтенсивно підвищувалися мита в тих галузях промисловості, де^були великі монополії: чорна металургія, текстильна і хімічна промисловість, машинобудування. Зростання мит означало зростання внутрішніх монопольних цін і прибутків, створювало можливість для експансії на зовнішніх ринках, полегшувало боротьбу з конкурентами. Однак протекціонізм початку

XX c»T_r уже мав принди по.во і н ш и й характер. Він був _ спрямований не на захист менш розвинених галузей національної економіки від іноземної конкуренції, а на захист якраз найбільш розвинених високомонополізс- ваних галузей промисловості. Його мета— створити бар’єр, під захистом якого монополії зможуть монополізувати ринок, встановити більш високий рівень цін, отримати надприбутки.Водночас цей протекціонізм спрямований на переділ і захоплення нових ринків. Отож, протекціонізм має вж ё шГзахи с ни Й7як в епоху першочергового накопичення капіталу, а агресивний характер. Іноземні товари обкладаються митами не тому, що їх виробництво у певній країні слабо розвинуте, а з ціллю перешкодити доступу їх на внутрішній ринок і забезпечити підтримку своєї продукції та монопольно високих цін.

“Велика депресія” 192.9—1933 pp. показала, що в умовах високого ступеня концентрації виробництва, ускладнення економічних зв’язків ринковий механізм регулювання, особливо на макрорівні, починає давати серйозні збої. Необхідною стала рішуча відмова від віджилих постулатів вільної торгівлі. Вирішальний внесок у руйнування застарілого стереотипу економічного світогляду зробив у 30-ті _ роки, XX ст...англійський економіст— Джои Мейнард Кейнс. - Одним, із перших економістів XX ст. він зрозумів, що капіталізм не виживе за нових умов без активного втручання держави в соціально-економічні процеси: “...Розширення функцій уряду у зв’язку із завданням координації нахилу до споживання та спонукання інвестування... я... захищаю... як єдино практично можливий засіб уникнути повного руйнування існуючих економічних форм і як умову для успішного функціонування особистої ініціативи”¹. Дж. Кейнс одним із перших в епоху панування монополій сформував макроекономічний підхід до аналізу соціально-економічних процесів. Він створив теорію та заснував практику регулювання попиту. Основним, стверджував він, доцільно вважати відновлення ефективності інвестиційних процесів. Головну роль у встановленні прибутків підприємств і вирівнюванні руху попиту щодо пропозиції Дж. Кейнс відводить державі. Таким чином, зв’язавши воєдино фактори інвестицій Т зайнятості, заощадження і нагромадження, сукупного попиту.і національного доходу, Дж. Кейнс розробив модель розвитку ринкової економіки, пов’язану зі значним підвищенням економічної ролі держави, яка проводить. антикризові заходи, підвищує ефективний попит, базується на принципі повної зайнятості.

Безперечний і могутній вплив справило кейнсіанське вчення на економіку, в тому числі й зовнішньоекономічну, політику держав. Кейнсіакські.рецепти щодо стимулювання державного регулювання економіки були взяті на озброєння у багатьох країнах. Вони дозволили стабілізувати розвиток ринкової системи на декілька десятиліть.

В умовах післявоєнної стабілізації ринкового господарства кейнсіанство модифікувалося в неокейиоіая-

ство.Найвідомішими представниками цього напряму є американські економісти А. Гансен і О. Домар, а також англієць Р. Гаррод, які виступили зі своїми теоріями економічного зростання. Неокейнсіанці виступилиза прямий-вплив.держави на економічні процеси, тоді як Дж. Кейнс говорив про опосередковану роль держави. Вони також у в ажа ют ь ГщсГс ти хійнйй механізм ринкової економіки нё може забезпечувати рівновагу між попитом і пропозицією, внаслідок чого виникає неповна зайнятість людей і матеріальних ресурсів.

У післявоєнному розвитку протекціонізму розвинутих країн більш чи менш чітко прослідковується три етапи. Перший охоплює період після закінчення Другої світової війни аж до другої половини 50-х років XX ст. Другий етап почався з кінця 50-х років і продовжувався до кінця 60-х років XX ст. Третій почався наприкінці 60-х років і тривав до початку 80-х років XX ст.

На першому етапі в більшості держав зберігався дер- жавно-монополїстичний апарат регулювання імпорту, створений у передвоєнні роки і під час Другої світової війни. Чільне місце серед протекціоністських заходів посідали в більшості країн системи кількісних і валютних обмежень. Рівень митного обкладання був порівняно високим, однак через нестійкість валют і зростання адміністративних методів протекціонізму митно-тарифні засоби протекціонізму перебували на другому плані.

Посилення протекціоністських тенденцій спонукало провідні розвинені країни координувати свої зусилля з попередження небажаних рецидивів в економіці. У зв’язку з цим ще під час Другої світової війни на конференції з питань продовольства і сільського господарства в Хот-Спрінгсі у травні 1943 р. було висунуто програмне гасло післявоєнної лібералізації зовнішньої торгівлі: “Знизити будь-які бар’єри для, міжнародної торгівлі і усунути всі форми дискримінаційних обмежень”. Подальшим вагомим кроком стало підписання 23-ма країнами у 1947 р. Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), метою якої було введення, повного порядку у сфері накладних мит, квот та інших заборон. Однак ГАТТ була змушена визнати випадки, коли держави могли використовувати певні охоронні засоби. Але ГАТТ, попри значні недоліки у цій галузі, вдалося значною мірою вплинути на поведінку партнерів на міжнародних ринках, хоч принципово вільної торгівлі класичного типу не вдалося досягти і донині.

З кінця 50-х років XX ст. розпочався новий етап у розвитку протекціоністських заходів. У зв’язку з поступовим скороченням сфери застосування кількісних обмежень і в результаті поступового послаблення валютних обмежень центр тяжіння зовнішньоторговельного регулювання почав переміщуватись у сферу митно-тарифних засобів, які стали провідною ланкою протекціоністської політики 60-х років XX ст. Уряди багатьох країн переглянули і модернізували свої митні тарифи і митне законодавство. По суті відбувалася своєрідна підготовка до нового туру боротьби -а ринки. Цей етап митно- тарифної політики був пов’язаний із створенням Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ), що суттєво зачіпало економічні інтереси монополістичного капіталу СІЛА. Це призвело на початку 60-х років XX ст. до Загострення митної боротьби між розвинутими державами в основному в рамках ГАТТ. Почали розвиватися нові форми державного регулювання зовнішньої торгівлі й, зокрема, імпорту.

Разом із тим у цей період відбулося значне зниження ставок митних тарифів і подальше пом’якшення використання’ кількісних обмєженьГТІерєговори в рамках ГАТТ, відомі" під''назвою"'''"раунд Діллоиа”, у 1962 р. завершились 'укладенням"угоди"'між CHIA та ЄЕС про в з аємне з ниж е ьшГт ари фів -країнами'ЄЕС у середньому на 20 % , а США — ііа'8~%7ТДе "спричинило до появи теорій Ж^"¥ідмову.“Дерк1ів“від* протекціонізму і повернення до вільної торгівлі.

Однак сильна конкуренція між розвиненими країнами й економічні проблеми на початку 70-х -років XX ст. посилили протекціоністські тенденції і поклали початок новому етапу розвитку протекціоністської політики. Розвинені країни все більше намагалися вирішити внутрішні^економічні проблеми шляхом обмеження ввозу іноземних товарів при одночасному форсуванні експорту. Водночас почала спрацьовувати закладёна _;у-к.рй;ігсіаіісьїсій концепції міна .сповіл ьненої дії. Стимулювання ефективного попиту породило високий рівень інфляції. Поглибилися диспропорції в економіці й на ринку праці. У 70-ті роки XX ст. під виливом глибоких структурних криз у розвинених країнах відбулися технологічні, технічні, структурні зміни. Старий господарський механізм виявився непридатним, економіка все більше ставала некерованою.

Криза помітно активізувала протекціоністські тенденції в усіх державах. Намагаючись покращити своє економічне становище, дерлсави підвищували митні тарифи, вводили додаткові імпортні податки і збори, посилювали практику иетарифних імпортних обмежень. Між 1966 та 1986 pp. частка імпорту, охоплена всіма иетарифними заходами, зросла більш ніж на 20 % у СІЛА, майже на 40 % — в Японії та на 1(50 % — в ЄЕС. Усе частіше використовувалися валютні та кредитно- фінансові засоби.

Разом із тим з’явилася помітна тенденція до пошуків компромісів. Країни намагалися знайти таке рішення, яке дозволило б уникнути їм як торговельної війни, так і замаскованого прямого зростання протекціонізму. _У 1973 р. відбувся “Токіо-раунд” переговорів у рамках ГАТТ, на якому було укладено.низ ку_.у го д зі зниження як тарифних, так і нетарифних бар’єрів_зовнііпньої_ торгівлі. 7

. Під дією сукупних обставин у більшості провідних країн у 80-ті роки XX ст. сталася зміна.моделі державного регулювання соціально-економічних процесів. Державою були взяті на озброєння економічні концепції “економіки пропозиції”, сформульованої А. Лаффером, і монетаризму, створеної М. Фрідменом. На відміну від Дж. Кейнса, монетаристи вважають непотрібним дерлсавпе регулювання макроекономічних процесів , державі вони відводять.роль регулятора грошової маси- в країні.

Ці концепції стали теоретичною основою нової, неоконсервативно!', моделі регулювання, уособлені постаттями М. Тетчер і F. Рейгана. Ця стратегія орієнтувалася безпосередньо на управління пропозицією шляхом стимулювання приватного підприємництва і нагромадження капіталу. У своїй праці “Капіталізм і свобода” (1962) М. Фрідмен наголошує на необмелсеній свободі підприємництва, намагаючись довести, що економічне зростання можливе без додаткової підтримки та стимулюючих “вливань” з дерлсавного бюдлсету. Звідси його негативне ставлення до кейнсіанських програм стимулювання попиту. Дерлсава, згідно з твердженнями монетаристов та неолібералів, повинна відмовитись від більшості своїх соціально-економічних програм.

Основними положеннями монетаристської теорії є:

4) різке обмеження втручання Держави н економіку. Основ 6 ю д і яльноСтГє в і льйи й ринок, вільна кои- к урен ція, рин кове~ сам о р е гулїов а ші я ;

5) нехтування національними особливостями. Глобальна інтеграція у світову економіку та забезпечення належним чином національних інтересів держави;

6) беззастережна лібералізація економічних відносин і зовнішньої торгівлі.*

Однак практичне застосування рекомендацій неоісон- серваторів підштовхнуло розвиток економічної кризи в 1981—1982 рр. у США, Великій Британії, а потім і в інших країнах. Тому в “чистому” вигляді їх модель ніде не втілюється.

Хоча прихильники лібералізації стверд лсують, що вільний рух капіталів і товарів забезпечує оптимальні з позиції всього світового господарства розподіл і використанні! заощаджень, стимулює економічне зростання та поширення нових технологій, потрібно звернути увагу на те, що при цьому значно підвищується вразливість національного господарства з боку глобальних процесів за межами країни, масштаби і швидкість яких не залишають часу для адаптації до нової ситуації без значних втрат для економіки країни.

Доцільність дерлсавного втручання в зовнішньоекономічну діяльність засвідчує той факт, що вже втретє в історії у 2001 р. Нобелівську премію з економіки ири- судлсено критикам законів вільного ринку. Американські економісти Дж. Ейкерлоф, Дж. Стігліц та М. Спенз знайшли нову причину неефективної роботи ринків — їхнє недосконале інформаційне насичення і “підписалися” під принципом більшого втручання держави в економіку.

Ідею доцільності втручання дерлсави в зовнішньоекономічну діяльність підтримує переважна більшість сучасних представників як вітчизняної, так і зарубіжної економічної науки. Необхідність поєднання державних та ринкових методів регулювання зовнішньої торгівлі підтверджує практика промислово розвинених країн світу. Відтак сучасна політика державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності базується на взаємозв’язку, взаємодії та взаємозрівновалсеності двохпроти- лелших форм — лібералізації та протекціонізму. Процес лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, послаблення регулюючої ролі дерлсави в національній економіці є одним з елементів характерних ознак глобалізації — головної тенденції сучасної світової економіки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Регулювання зовнішньоекономічної діяльності протягом XIX—XX ст.	\|	Сутність і функції податків

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.