Трудова мотивація

Трудова мотивація — це процес вибору людиною обґрунтування свого способу участі в трудовій діяльності.

Основи чи передумови мотивації називають мотивами. Мотивами є значимі фактори соціального і предметного оточення, а також цінності, установки, переконання особистості. Звідси випливають мотивація зовнішня, не зв’язана зі змістом певної діяльності, і внутрішня, зв’язана не із зовнішніми обставинами, а із самим змістом діяльності, розв’язанням певних завдань, їх сенсом.

Мотивація трудової поведінкиполягає у формуванні у працівника внутрішніх спонукальних сил трудової діяльності шляхом впливу на його потреби, інтереси, бажання, прагнення, цінності, ідеали і мотиви з метою досягти очікуваної трудової поведінки.

До структурних елементів процесу мотивації зазвичай відносять потреби, інтереси, бажання, прагнення, цінності, ціннісні орієнтації, ідеали і мотиви. Процес формування цих внутрішніх спонукальних сил трудової діяльності розуміють як мотивацію трудової поведінки.

Сутність мотиваційного процесу реалізується через функції:

пояснювально-обтрунтовну;
регулятивну;
комунікаційну (пояснювальну);
соціалізації;
корекційну.

Наукове пояснення механізму реалізації цих функцій у процесі мотивації здійснюється на основі тієї чи іншої наукової теорії (концепції) мотивації праці. Соціолог Д. Марковичз Югославії описує п'ять найвідоміших теорій.

1.Теорія ієрархії потреб (А. Маслоу), відповідно до якої людська поведінка визначається потребами двох видів: базисними (у їжі, безпеці тощо) і похідними (у справедливості, благополуччі, порядку і спільності соціального життя).

2.Теорія потреби в досягненні результатів (Д.Мак Клеллайнд) пояснює бажання людини працювати відповідно до ступеня розвитку у неї потреби добиватись успіху.

3.Подвійна теорія мотивації (Ф. Херцберг), згідно з якою у індивіда є дві системи (ієрархії) потреб: а) гігієнічні фактори; б) мотиваторні.

4.Теорія справедливості, або суспільного порівняння, згідно з якою трудову активність людина підвищує, порівнюючи свій внесок і віддачу від праці з аналогічними показниками інших.

5.Теорія очікування виходить з того, що мотиваційні зусилля досягнення успіху індивіда формуються на основі високої цінності результатів діяльності в майбутньому.

До найважливіших мотиваційних моделей належать такі:

I. Традиційна модель. Базується на розумінні природи людини, для якої праця огидна.

II. Модель людських стосунків. Вона ґрунтується на припущенні, що бажання бути корисним і визнаним групою для індивідів важливіше, ніж гроші.

III. Модель людських ресурсів. Виходить з ідеї, що більшість людей можуть ставитись до праці творчо і здатні самовдосконалюватися в ній більшою мірою, ніж вимагається умовами виробництва.

Трудова діяльність людини, як правило, ґрунтується одночасно на кількох мотивах, що становлять так зване мотиваційне ядро. Воно має певну ієрархічну структуру, що залежить від конкретної трудової ситуації:

вибір фаху або місця роботи;
повсякденна праця за вибраним фахом;
трудовий конфлікт;
зміна місця роботи або фаху;
інновації, зміна характеристик зовнішнього середовища.

Згідно з концепцією О. Здравомислова існують чотири рівні мотивації трудової діяльності.

Перший, вихідний, рівень — матеріальна заінтересованість у результатах праці. Людина в будь-якому суспільстві працює насамперед задля того, щоб придбати певну кількість матеріальних благ, необхідних для неї самої та для її сім’ї.

Другий рівень — зміст праці. Людина працює не тільки заради заробітку, а і з інтересу до змісту самої роботи.

Третій рівень визначається взаємовідносинами в колективі, де людина працює, з керівником, колегами по роботі.

Четвертий рівень мотивації — усвідомлення сенсу своєї праці. Цей рівень вінчає всю систему мотивації, ніби підносить її на новий щабель.

3. Соціологія управління як наука: предмет, об'єкт, сутність та зміст

Соціологія управління— спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає закономірності, засоби, форми та методи цілеспрямованого впливу на соціальні відносини й процеси, що відбуваються в суспільстві та його підсистемах з метою впорядкування, підтримки, збереження його оптимального функціонування й розвитку або зміни, переведення до іншого стану.

Об ´єктом соціології управліннявиступають різноманітні соціальні системи (групи, угруповання, організації, об´єднання, спільноти, суспільство в цілому), їх підсистеми та ланки, що створюються в суспільстві для досягнення певної мети та вирішення певних завдань.

Предметомцієї соціологічної теорії виступають управлінські відносини, управлінські процеси і властивості суб´єктів управління різних рівнів управлінської ієрархії, а також закономірності, особливості, умови, форми, функції та методи їх управлінської діяльності.

Серед фундаментальних категорій соціології управління виокремлюють "соціальне управління" та "управління соціальними процесами", які майже однозначно трактуються в науковій і методичній літературі.

Соціальне управління— це управління, функція якого полягає в забезпеченні реалізації потреб розвитку суспільства та його підсистем.

Структура соціального управління має наступні складові:

вироблення, прийняття і реалізація управлінських рішень;
використання різноманітної інформації у процесі управління;
вироблення певних методів та стилів керівництва;
забезпечення самоврядування і виробничої демократії;
планування процесів соціального розвитку трудового коллективу.

Соціальне управління має ряд важливих функцій, які можна звести до збору інформації, прогнозування, планування, організації, координації, регулювання, обліку і контролю.

Отже, соціологія управліннядосліджує не лише зміст і функції, а й механізми і технології соціального управління з метою виявлення можливостей його вдосконалення та оптимізації відповідно до тих цілей і завдань, що виробляються в суспільстві як щодо ближчих, так і більш далеких перспектив його розвитку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Рейтингові дослідження електоральної поведінки	\|	Технологія та механізми процесу соціального управління

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.