• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 2. Формування програми корпоративної соціальної відповідальності 6 страница

• виконання службових обов'язків неналежним чином;

• перевищення службових повноважень;

• зловживання повноваженнями.

Хабарництво - це етична проблема, яка стосується дотримання законів як державними службовцями, так і суб'єктами господарювання.

Моральні цінності й норми, що стосуються державної влади та її інститутів, у сукупності становлять етику державного управління.

•pop т у алии* корпорм ивиоі соціаамк»

Етика державного управління - нормативна основа державно владної діяль­ності, що торкається таких основних проблем управління, як справедливей со­ціальний устрій суспільства і держави, взаємні права та обов'язки керівник» і

громадян, фундаментальні права людини і громадянина, розумне співвідношен­ня волі, рівності й справедливості

Етика державного службовця - це система придатних і глибоко усвідомлених норм поведінки, певний порядок дій, правил взаємин і принципів державно-службових відносим, що належать даному суспільству і е нормами загально людської моралі. Професіоналізм і ефективність роботи державного службовця - це показник його моральності, вірності своєму професійному обов'язку. Етич­ні норми існують поза межами поведінки, яку можна оцінити з правового погляду.

Етична норма поведінки державного службовця - це елементарна форма мо­ральної вимоги, яка є певним взірцем поведінки, що відбиває встановлені по­треби людського співжиття й відносин та має обов'язковий характер.

Основними рисами етичних норм є:

• ім перативність, тобто обов'язковість, яка має не гіпотетичний, умовний, а

категоричний характер;

• здатність до універсалізації.

Законодавче закріплення етичних стандартів державної служби, з одного боку, є свідченням свідомого прагнення держави утверджувати в системі суспільних відносин моральні цінності, а з другого - вказує на те, що право підноситься до рівня моральних цінностей. Моральне значення правового закріплення моральних цінностей державних службовців полягає в тому, що право, допо­магаючи державній службі бути послідовною у своїй діяльності* в утвердженні проголошених моральних стандартів, водночас не дозволяє відступати від закріплених цінностей і принципів. Якщо ж право не виконує своєї функції в державному управлінні, то в суспільних відносинах розвивається безвідповідаль­ність, а в суспільстві - недовіра до держави й апатія народу.

Конфлікт інтересів входить до категорії етичних проблем, пов'язаних з обов'язком поважати власність інших людей і дотримуватися закону. Привлас­нення державних коштів, хабарництво, розтрата, виплата відсотків як нагороди за укладання контрактів - усе це дії, в яких порушники задовольняють ал інтереси, а також порушують закон.

Як уже зазначалось, вказані дії об'єднуються поняттям корупції. Законодав ством передбачено норми, які запобігають її виникненню. Про це йдеться статті 16 Закону України «Про державну службу» і в розділі її Закону України «Про боротьбу з корупцією».

Обмеження щодо державних службовців, спрямовані на запобігання корупції не дозволяють:

• сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юри­дичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а також в отриманні субсидій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного отри­мання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

• займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посеред­ників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах держав­ного органу, в якому службовець працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва;

• входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінан­сових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність;

• відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недо­стовірну чи неповну інформацію;

• сприяти, використовуючи своє посадове становище, фізичним та юри­дичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного отримання за це ма­теріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

• неправомірно втручатися, використовуючи своє посадове становище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешко­джання виконанню ними своїх повноважень;

• бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, діяльність якого вони контролюють;

• надавати незаконні переваги фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень.

У 2006 році ухвалено Закон України про ратифікацію Кримінальної конвен­ції про боротьбу з корупцією. Метою Конвенції є посилення співробітництва держав у боротьбі з корупцією, вироблення міжнародних кримінально-правових стандартів у цій сфері та спільної політики, спрямованої на захист суспільства від цього негативного явища, включаючи розробку відповідного законодавства, та вжиття відповідних превентивних заходів. Положеннями Конвенції передбачено вжиття таких законодавчих та інших заходів, що можуть знадобитися для ви­рішення питання боротьби з корупцією в кожній держа в і-учасниці. Конвенцією визначено, що корупція загрожує принципам демократії, верховенства права, захисту прав людини, економічному та соціальному розвитку, стабільності демо­кратичних інститутів. Положення Конвенції передбачають вирішення питань у сфері боротьби з корупцією як у публічному, так і в приватному секторі

Гармонізація законодавства держав щодо злочинів, пов'язаних з корупцією, та посилення співробітництва в цій сфері сприятимуть установленню прямих опе­ративних зв'язків між відповідними національними органами. Набуття Конвен­цією чинності для України сприятиме підвищенню авторитету нашої держави на міжнародній арені і зміцненню В статусу як держави, яка вживає заходів із запобігання корупції як на національному, так і на міжнародному рівні.

W

Цивілізований бізнес, поза сумнівом, може розвиватися тільки в правовій державі, на основі розвинутого законодавства. Утім, навіть найдосконаліша правова держава не розв'яже проблем етичних основ бізнесу. Тому не мякли во погодитися з тезою, що розвинуте законодавство вирішить основні проблеми підприємницької етики, з тієї причини, що саме закон чітко визначає межі мож­ливого і забороненого. Закон і моральність за соціальними функціями поняття близькі та не ідентичні.

Крім того, значення закону й моралі як регуляторів людської поведінки від­різняються в різних суспільствах. Так, однією з характерних рис українського менталітету є пріоритет духовного начала, своєрідного ^внутрішнього закону» над нормами офіційного права. Тож формування правової держави в україн­ських умовах має обов'язково доповнюватись морально -ети ч и ими нормами, які можуть знайти своє віддзеркалення в діловій етиці.

Зрілість громадянського суспільства визначається ставленням до найвищих моральних цінностей усіх його структур. Насамперед визначимо деякі загальні положення «адміністративної» моралі та етики. Мораль (моральність, етика) -це норми людського співжиття, поведінки людей, їхніх взаємин в особистому спілкуванні, виробничій сфері, ставлення до суспільства, держави. Мораль є формою суспільної свідомості. Мораль і моральність можна розглядати як сино­німи. Етика - наука про мораль (моральність).

Етика є необхідним елементом людського буття та засобом запобігання дегра­дації суспільства. Етика як систематизоване наукове знання бере свій початок ще від часів Аристотеля. До розробки її основних проблем долучалися великі мислителі різних епох і народів протягом двох тисяч років.

Етику вважали практичною філософією, тому що вона покликана навчати не лише правильно мислити, а й правильно жити, тобто має сприяти впрова­дженню певних канонів поведінки в людське життя. Догми етики похитнулися за часів зневіри та моральної кризи, що охопила суспільство в ХГХ столітті. Це, у свою чергу, також вплинуло й на сферу бізнесу.

Дослідження моральних аспектів професійної діяльності актуалізувалося на теренах України у зв'язку з переходом на ринкову економіку.

Ділова етика поширює науку управління на всі сфери суспільного життя, а саме: на організацію виробництва, функціонування колективу працівників, ведення ді­лових справ з партнерами і конкурентами тощо. Вона охоплює ставлення фірми до найманого працівника, інших економічних агентів та їхнє ставлення до фірми; взаємини з иепідприємницькями структурами, зокрема: місцевим населенням, владою, навколишнім середовищем. Це також відносини із законами і державою.

У всіх випадках підприємницькі структури виходять із таких засадшчих принципів:

* Етика базується не на почуттях, а на доцільному виборі.

* Етика розглядає специфічно людські цілі й взаємозв'язки засобів у їх до­триманні. Вона допомагає визначити доречність варіантів людських дій,

• Етика передбачає методи оцінювання дій та прийняття рішень.

• Етика має бути залучена до всіх видів діяльності й виступати інструмен­том досягнення успіху.

Теоретики етики бізнесу виходять із складності стосунків вільної конкуренції і постійної можливості соціальної незлагоди.

«Не можна нехтувати соціальним виміром етики бізнесу, - застерігають Томас М. Герет і Річард Дж. Клоноскі, - оскільки багато серйозних проблем виникають із взаємозв'язків бізнесу і суспільства. Бізнес часто спричиняє такі соціальні си ft які завдають шкоди людям і породжують несправедливість, хоч не лише ~~ несе за це відповідальність». Тож етика бізнесу покликана виконувати роль регулятора стосунків, дотри­маним певного балансу інтересів на всіх рівнях суспільного життя.

Розглядаючи бізнес як конкретну сферу професійної діяльності, можна виділи­ти в її діловій етиці певні досягнення. Вона допомагає скоординувати діяльність підприємства з орієнтацією на кінцевий результат, яким є прибуток. В етиці біз­несу обов'язковими є економічна ефективність діяльності та менеджмент. Умо­вами ефективного менеджменту є дбайливе використання фізичних ресурсів та моральне сумління робітників; поліпшення управління; упровадження наукових розробок; добрі стосунки з оточенням та суспільством узагалі. Етика бізнесу ви­ходить з того, що названі проблеми слід вирішувати на засадах взаємної корис-' для бізнесу і для суспільства. Етика накладає на бізнес систему обмежень, яка являє собою суму морально-етичних правил і традицій, що склались у даному суспільстві. Етика бізнесу - ділова етика, що базується на чесності, відкритості, вірності даному слову, здатності ефективно функціонувати на ринку згідно з чинним законодавством, установленими правилами і традиціями.

Ясна річ, підприємницька діяльність значною мірою регулюється комплек­сом норм законодавства (трудового, господарського тощо). Проте далеко не всі норми можуть бути строго сформульовані. У практичній діяльності підприємця великого значення набувають неформальні контакти між бізнесменами, ство­рення особливої атмосфери довіри, чесності та порядності в ділових стосунках, вірність слову, поважання законів і традицій, тобто тих неписаних правил пове­дінки і дій, котрі становлять суть поняття «етика підприємництва». Без чесності і порядності в системі відносин між фірмами, банками та окремими фізичними особами ефективна і тривала підприємницька діяльність просто неможлива.

Бізнес мас бути моральним не тому, що в усьому треба додержуватися етичних норм- Просто моральний бізнес приносить більший прибуток.

Етика підприємництва означає здійснення господарської діяльності фірми, її керівництва, окремого підприємця відповідно до етичних, тобто ціннісних (ду­ховних) критеріїв поведінки, соціально відповідальних дій у дусі того культурно­го середовища, до якого підприємець тяжіє.

ш

Кожна галузь чи сфера підприємницької діяльності мас свої правила поведін­ки, але майже у всіх конкретних випадках вони базуються:

• на чесності й законопослушності підприємця;

• забезпеченні високої якості й технічного рівня своєї продукції;

• забезпеченні безпеки праці;

• чесних і порядних відносинах із постачальниками, клієнтами та партне­рами по бізнесовій діяльності.

Варто звернути увагу на те, що ділова етика (етика бізнесу) є одночасно і ду­ховною, і економічною категорією. На думку зарубіжних підприємців, існують певні усталені етичні норми бізнесу, котрих треба обов'язково дотримувати. Основні з них такі:

• найвищої продуктивності і найбільшого прибутку слід досягати без завда­вання шкоди довкіллю;

• конкуренція має здійснюватися чесно, за встановленими правилами;

• потрібно, щоб техніка слугувала людині, а не навпаки;

• морально-етичні норми завжди мають перевагу перед економічними інтересами.

Сьогодні у світі функціонує чимало міжнародних організацій, які вста­новлюють стандарти етики підприємництва, і підприємства, які приєднуються до цієї організації, зобов'язуються дотримувати встановлених принципів. При­кладом стандартів етики є Міжнародний кодекс етики та стандартів професійної поведінки Міжнародної ради інвестиційної асоціації. Ця організація пропонує суб'єктам господарювання розглянути можливість цілковитого приєднання до Міжнародного кодексу та стандартів і використання його як орієнтиру для роз­робки та вдосконалення національних кодексів різних країн.

У межах окремих країн стандарти етики підприємництва визначаються торго­вими палатами або громадськими спілками підприємців.

Високі норми етичної поведінки вимагають, щоб компанія поводилася добро­зичливо і чесно з кожною зі сторін, з якою вона має справу. Дотримання фірмою етичних принципів бізнесу вимірюється прагненням її службовців виконувати закони і правила щодо таких питань, як екологічна безпека продукції і якість, службова справедливість, чесність у маркетингу (рекламі) і продажу, викорис­тання конфіденційної інформації в особистих цілях, хабарництво.

Увесь діловий світ переконаний: навіть найвпливовішим бізнесменам немож­на порушувати норми підприємницької етики. Адже добра репутація створюєть­ся роками, а втратити її можна в одну мить. Не тільки люди роблять бізнес, а й бізнес робить людей..

В Україні, хоча поволі, але відроджуються національні традиції підприємни­цтва і, незважаючи на збитковість, законодавчу неврегульованість, приватне підприємництво стає дедалі цивілізованішим. Українські підприємці набувають таких бажаних якостей, як-от: професіоналізм, зібраність, порядність, тактов­ність, готовність піти на ризик.

У бізнесі мало аналогій, адже кожна справа - результат таланту, ризику та ви-:вості, Тому висока якість товарів і гюслуг, дотримання стичних правил світового підприємництва, чесні ділові відносини з партнерами, постійна увага до покупця створюють привабливий імідж фірми та забезпечують її честь, яка завжди передує прибутку.

Сьогодні більшість фірм, які керуються твердими етичними нормами, здій­снюють тренувальні програми, призначені для забезпечення розуміння спів­робітниками правильної поведінки в різних дідових ситуаціях. Але треба, щоб вище керівництво - голова ради директорів, ■резидент, віце-президент свідомо дотримувались етичних норм і щоб вони здійснювали їх у своїй власній практич-иій діяльності.

Етичні норми притаманні кожній афері та напрямові діяльності підприєм­ства» Саме етика бізнесу включає прийняті в бізнесі моральні норми, розглядає взаємозв'язок цілей і засобів бізнесу та специфічно людських цілей, показує вплив окремих дій на становище індивіда, фірми» економічної структури та сус­пільства загалом.

Соціальний вимір етики бізнесу полягає в тому, що у функціонуванні під­приємств часто виникають ситуації, ЯКІ завдають шкоди людям і породжують несправедливість. Без етики, яка розглядає бізнес у загальній схемі індивідуаль­ного та суспільного життя, ми ризикуємо стати «успішними» бізнесменами, але посередніми, якщо не морально скаліченими особистостями.

З юридичного погляду, закони, які використовуються при здійсненні підпри­ємницької діяльності, охоплюють також багато етичних поглядів суспільства, але маємо враховувати, що вони не завжди є співвимірними з етикою. Але все, що забороняє закон, заборонено і послідовною етикою.

Існує також певна етика наймання на роботу, звільнення з роботи та просуван­ня у службі, етика заробітної плати та умов праці, яка включає не лише професій­ну краліфжованкть, а й людські потреби працівників. Справедливість заробітної платне питанням добросовісності трудової угоди та узвичаєної практики.

Етика бізнесу у фінансовій сфері стосується мінімізації потенційних конфлік­тів у відносинах між кредиторами та підприємствами, між постачальниками та підприємствами, між аз еитами та клієнтами.

Етика покупців - це значною мірою зворотний бік етики продавців. Продав­цям неетично використовувати різні способи введення в оману, необізнаність чи емоції покупців.

Етика в галузі конкуренції передбачає, що конкурент не є ворогом, а су пер НМком, тому стосунки з конкурентами регулюватимуться послідовною етикою і правилами чесної грн, а не етикою самозахисту та війни. Саме неетичний кон­курент може обернути суперництво в жорстоку боротьбу. Водночас, якщо один га конкурентів програє за рахунок того, що всі інші справді працюють ефективно і краще задовольняють вимоги споживачів, це не буде неетичним, оскільки є результатом справжнього задоволення вимог економічних потреб суспільства. 104

Суб'єкти господарювання повинні також нести відповідальність за створювані

екологічні проблеми, пропорційно до своєї причетності до їхнього загострення.

які викликані значним рівнем механізації та автоматизації виробництва, вики­дами шкідливих речовин в атмосферу, забрудненням територій тощо.

Отже, сучасні етичні засади підприємництва - це зведення норм поведінки в бізнесі та вимог, які ставить суспільство до стилю роботи, підприємця, його со­ціального образу та характеру взаємовідносин із довкіллям.

Дотримання етики позитивно впливає на стан справ на підприємстві та дає змогу збільшити дохідність суб'єкта господарювання в таких напрямах: запобіг­ти штрафам і витратам на ведення судових справ; зміцнити суспільну довіру до підприємства; збільшити замовлення від постачальників, які поважають і під­тримують таку політику; привабити і зберегти в и со ко професійні кадри.

На особливу увагу заслуговують десять «екуменічних» принципів етики ді­лової поведінки американського соціолога Л. Хосмера, побудовані на аксіомах світової філософської думки, принципи, розроблені Р. Льюїсом та принципи міжнародного бізнесу, розроблені учасниками «круглого столу» в Ко (Швеція) і зафіксовані у відповідній декларації (наведені в додатку). По суті, принципи Хосмера зводяться до проблеми співвідношення цілей (максимізація прибутку) і засобів (не маємо виходити за межі закону, у своєму ставленні до інших людей маємо додержуватися імперативу Канта, який зазначає; «Вчиняй згідно з такою максимою, керуючись якою, ти в той же час можеш побажати, щоб вона стала загальним законом». - 1 далі: «Вчиняй так, щоб ти завжди ставився до людства так само, як до мети, і ніколи не ставився б до нього тільки як до засобу»).

Десять «екуменічних (всесвітніх) принципів етики ділової поведінки» американ­ською соціолога Л. Хосмера, побудовані на аксіомах світової філософської думки

Ніколи не вчиняй того, що не у твоїх довгострокових інтересах чи інтересах твоєї компанії (учення Протогора про особисті інтереси).

Ніколи не вчиняй того, про що не можна було б сказати, що цей вчинок відкритий, чес­ний й істинний, про який можна було б з гордістю повідомити на всю країну в пресі і по телебаченню (погляди Аристотеля і Платона про особисті доброчинності).

Ніколи не вчиняй того, що не є добром, що не сприяє формуванню відчуття тою, що ми всі працюємо заради однієї спільної мети (заповіти всесвітніх релігій).

Ніколи не вчиняй того, що порушує закон, адже в законі представлені мінімальні мо­ральні норми суспільства (учення Гоббса і Локка про роль держави).

Ніколи не вчиняй того, що не приводить до блага, більшого за шкоду для суспільства, в якому ти живеш (учення Ьентама і Джона Мілля про практичну користь моральної поведінки).

Ніколи не вчиняй того, що ти не бажав би рекомендувати зробити іншим, що опини­шся в подібній ситуації.

Ніколи не вчиняй того, що обмежує встановлені права інших (Руссо. Джефферсон про право особистості).

РОДД*Л 2

Завжди вчиняй так щоб максимізувати прибуток у рамках закону, вимог ринку і з повним урахуванням витрат (економічна теорія Сміта, учення Парето про оптимальну угоду).

Ніколи не вчиняй того, що могло б заподіяти шкоди найслабшим у нашому суспільстві (правило розподільчої справедливості Ролса).

Ніколи не вчиняй того, що заважало б праву іншої людини на саморозвиток і самореалізацію.

Принципи етики, розроблені Р. Льюїсом:

і персональної етики (власне мораль): турбота за благополуччя інших, повага до прав інших бути самостійним, надійність і чесність, справедливість, благодій­ність, запобігання шкідливим наслідкам;

професійної етики: неупередженість, прямота, конфіденційність, належне нама­гання, точне виконання професійних обов'язків; • всесвітньої етики: додержання світового законодавства, соціальна відповідаль­ність, управління навколишнім середовищем, бережне ставлення до житла.і Принципи міжнародного бізнесу, розроблені учасниками «круглого столу» в Ко (Швеція) (стислі формулювання): Відповідальність бізнесу -від блага акціонерів до блага його ключових партнерів. Економічний та соціальний вплив бізнесу - до прогресу, справедливості і світової спільноти.

[тика бізнесу - від літери закону до духу довіри. Повага до правових норм.

Підтримка багатосторонніх торговельних відносин. ■' Піклування про навколишнє середовище. Уникнення незаконних дій.

8. Відповідальність підприємців за соціальну справедливість у сфері розподілу доходів

Соціальна відповідальність є невід'ємною складовою діяльності людей, фірми, суспільства, держави на всіх етапах розвитку цивілізації. Проблема соціальної відповідальності виникла ще наприкінці XIX - початку XX століть і пов'язана з іменем бізнесмена Ендрю Кар неп. який у праці «Євангеліє процвітання» зазна­чав, що прибуткові організації повинні пожертву на ти частину своїх коштів на благо суспільства». Більшість бібліотек, театрів, пам'яток, які сьогодні є окра­сою українських міст, побудовані на кошти меценатів: промисловців, банкірів, представників ділових кіл. Нинішній період розвитку ринково! економіки в Україні Не е винятком. Навпаки, він вимагає нових підходів до забезпечення норм та правил взаємовідносин між державою і підприємцями, між підпри­ємцями і найманими працівниками, між підприємництвом і навколишнім середовищем.

Вітчизняна і світова практика свідчить, що для забезпечення сталого соці-ально-економічного розвитку необхідна тісна взаємодія, співробітництво та відповідальність органів влади, профспілок і роботодавців. Ці взаємовідносини між соціальними партнерами забезпечують оптимальний баланс інтересів дер­жави., найманих працівників та власників і базуються на принципах законності, рівноправності, прозорості, взаємоповаги та відповідальності за дотримання досягнутих домовленостей. Результативність соціального діалогу, який, за ви­значенням Міжнародної організації праці, є стрижнем, основою у взаємній ро­боті соціальних партнерів, значною мірою залежить від їхньої політичної волі, прагнення об'єднати зусилля для розв'язання найбільш гострих і злободенних економічних та соціальних проблем, уміння знаходити компроміси для їх розв'язання.

Відповідальність у сфері соціального партнерства поділяється на соціальну і юридичну.

Юридичнії відповідальність - це додержання конкретних законів і норм регулювання, які визначають, що можуть, а чого не можуть робити у своїх вза­ємовідносинах соціальні партнери.

Соціальна відповідальність - це певний рівень добровільного реагування влади» профспілок, роботодавців на соціальні проблеми в суспільстві.

Ставлення до соціальної відповідальності може бути різним; від негативного до позитивного. У зв'язку з цим виділимо три рівні соціальної відповідальності.

У 1975 році Кіт Девіс запропонував концепцію соціальної відповідальності, яка і сьогодні не втратила своєї актуальності. Концепція охоплює п'ять ключових положень:

1. Соціальна відповідальність виникає із суспільної влади. Органи влади ма­ють створювати умови і показувати приклади соціальної відповідальності.

2. Бізнес має діяти ЯК двостороння відкрита система: з одного боку, врахову­вати вплив суспільства, ринкові сигнали, а з другого - бути відкритим у своїх операціях для громадськості.

3. Соціальні витрати мають бути ретельно обчислені й розглянуті з погляду правомірності їх віднесення до собівартості виготовлення того чи іншого про­дукту, надання послуг.

4. Соціал ьні витрати, що розподіляються за кожним продуктом, послугою, ви­дом діял ьності, у кінцевому підсумку оплачує споживач,

5. Ділові організації, як і громадяни, долучаються до відповідальності за розв'язання поточних соціальних проблем, які перебувають за межами звичай­них сфер їхньої діяльності.

Україна проголошена соціальною державою із соціально орієнтованою еко­номікою, в якій вищою цінністю е людина. Соціальна спрямованість державної політики дає змогу кожному індивіду реалізувати своє право на гідний рівень я кості життя і добробуту. України'обрала шлях на приєднання до €С і взяла курс на наближення державних соціальних стандартів до рівня європейських.

розділ з

Провідним соціальним стандартом, індикатором рівня якості життя є рівень матеріального добробуту, який визначається величиною заробітної плати і всіма видами доходів.

Формування і розподіл доходів є однією з найгостріших соціально-економічн их проблем, оскільки це показник, який визначає рівень добробуту, соціальний ста­тус належність до певного прошарку, можливість задоволення матеріальних І духовим потреб і подальший розвиток людини. Доходи населення як соціально-економічна категорія характеризують стосунки в суспільстві з приводу присво­єння, використання та розподілу створюваного продукту. Тому саме держава, підприємці, працівники несуть відповідальність за те, як отримати і правильно розподілити доходи*

Як змусити підприємця бути відповідальним за результати своєї діяльності? На нашу думку, відповідальність підприємця базується на двох засадах, а саме:

• на дотриманні норм і правил поведінки на ринку, встановлених державою;

• моральних зобов'язаннях, культурі підприємця.

Відповідальність підприємця істотно залежить від того, які правила гри встановлює держава на ринку праці і як вона виконує свої зобов'язання перед громадянами. Держава відповідає перед своїми громадянами за встановлення соціальних стандартів та соціальних гарантій відповідно до Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії». Базовим со­ціальним стандартом у сфері доходів населення є прожитковий мінімум, який застосовується для визначення мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком, розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги а безробіття, стипендій та інших соціальних виплат, установлення величини не­оподатковуваного мінімуму доходів громадян тощо.

Мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заро­бітної плати за просту; некваліфіковану працю, нижче від якого не може про­водитись оплата за виконану працівником роботу чи обсяг робіт. Мінімальна зарплата належить до основних державних соціальних гарантій, є обов'язковою для підприємств усіх форм власності і видів господарювання. Розмір мінімаль­ної зарплати визначається з урахуванням загального рівня середньої зарплати в Україні, рівня продуктивності праці та інших економічних умов. Розмір міні­мальної зарплати переглядається залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги. Головне призначення мінімальної заробітної плати - забезпечити гарантований рівень соціального захисту у сфері розподілу дохо­ду. Мінімальна зарплата і прожитковий мінімум є головними індикаторами, які визначають величину соціальної відповідальності держави перед населенням. Розмір мінімальної зарплати ЯК забезпечувати прожитковий мінімум. Проте це завдання держава виконує незадовільно. Так, з 1 січня 2008 року мінімальна зарплата не перевищувала 0,87 прожиткового мінімуму. Відповідно до стандар­тів Європейської соціальної хартії, мінімальна зарплата мас становити не менше ніж 2,5 прожиткового мінімуму. Такого співвідношення в Україні поки що не до­ся гнуто, хоча спостерігається позитивна тенденція до скорочення розриву мгіак

цими показниками. Наприклад, у 2003 році мінімальна зарплата становила 70% від прожиткового мінімуму, у 2005 році -78%, у 2008-му - вже 87%.

Мінімальну зарплату законодавчо покладено в основу ставок першого тариф­ного розряду. Тому вона має мультиплікаційний ефект щодо всієї тарифної систе­ми. Тарифна система - це сукупність взаємопов'язаних елементів: тарифні сітки, тарифні ставки, тарифно-кваліфікаційні довідники, система посадових окладів. Тарифна система оплати праці тривалий час не змінювалась. Співвідношення в оплаті праці різних категорій працюючих деформовані, знизилась престижність висококваліфікованої праці. Статистичні дані свідчать, що різниця в оплаті праці з вищою та початковою освітою становить лише 85%. За міжнародними стандартами, це дуже низький показник, оскільки в багатьох країнах прийнято рівень 200% і більше.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. II. Вимоги до складання паспорта бюджетної програми
3. А. В. Дудник 1 страница
4. А. В. Дудник 10 страница
5. А. В. Дудник 11 страница
6. А. В. Дудник 12 страница
7. А. В. Дудник 2 страница
8. А. В. Дудник 3 страница
9. А. В. Дудник 4 страница
10. А. В. Дудник 5 страница
11. А. В. Дудник 6 страница
12. А. В. Дудник 7 страница

Переглядів: 896