• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

План викладу і засвоєння матеріалу

ТЕМА 3. ОСНОВНІ МЕТОДИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ

1. Основні методи стандартизації та їх особливості.

2. Поняття уніфікації та її види.

3. Нормоконтроль технічної документації.

4. Міжнародна діяльність зі стандартизації.

1. Основні методи стандартизації та їх особливості

Існують наступні принципи стандартизації:

1. Повторюваності – визначається коло об’єктів, до яких можна застосувати речі, процеси, види діяльності, явища, що мають загальну властивість (повторювання).

2. Обов’язковості – визначає законодавчий характер стандартизації.

3. Варіантності – (створення раціональної різноманітності) – забезпечує мінімум раціональних різновидів стандартних елементів, що входять в об’єкт стандартизації.

4. Системності – визначає стандарт як елемент системи і зводить до створення систем стандартів, зв’язаних між собою внутрішньою сутністю конкретних об’єктів стандартизації.

5. Взаємозамінності – стосовно техніки передбачає збірку чи заміну однакових деталей, вузлів, агрегатів, інших конструкцій без попередньої підгонки.

На основі цих принципів була сформована система методів стандартизації:

1. Метод симпліфікації - зменшення кількості типів виробів до числа, достатнього, щоб задовольнити потребу.

2. Метод уніфікації – об’єднання двох чи більше документів в одному, з таким розрахунком, щоб регламентовані цим документом вироби можна було взаємозамінювати. Основою уніфікації є систематизація і класифікація.

Систематизація – розташування предметів, явищ, понять в певному порядку і послідовності, яка дає чітку систему, зручну для користування.

Класифікація – розташування предметів, явищ, понять по класам, підкласам, розрядам в залежності від їх загальних ознак.

3. Метод типізації – розробка типових конструкцій чи технологічних процесів на основі загальних для ряду виробів (процесів) тех. характеристик.

4. Метод специфікації – розробка одного з основних документів конструкторської, технологічної документації на вироби (розробл. у вигляді таблиці).

5. Метод агрегування – компоновка машин, механізмів з стандартних, уніфікованих агрегатів або механічне об’єднання в машину декількох агрегатів (трактор і с/г знаряддя).

6. Програмно-цільовий метод – розробка і реалізація комплексних цільових програм по найбільш важливим НТ, економічним і соціальним проблемам.

Методологія стандартизації дозволяє виділити наступні видистандартизації.

Прогресивна стандартизація.

З розвитком НТП все тісніше стає зв’язок стандартизації з технікою і економікою на базі впровадження прогресивної стандартизації.

Прогресивні стандарти включають результати прогнозів, патентів, виноходів, кращих конструктивних розробок, НДР, визначають перспективу удосконалення організації виробництва, росту продуктивності праці, покращення якості продукції, зниження матеріаломісткості виробів.

Вони надають дані про властивості матеріалів, дають можливість точно оцінювати і прогнозувати рівень техніки, дозволяють в най коротші строки і масштабно впроваджувати дослідження науки в виробництво, сприяючи розвитку економіки країни.

Прогрес. стандарти орієнтують підприємства на зниження собівартості, удосконалення організації виробництва, управління, поглиблення спеціалізації, розвитку кооперування, дозволяють підвищити якість на основі широкої уніфікації.

Комплексна стандартизація.

Провідна роль у вирішенні задач скорочення строків створення і впровадження у виробництво нових зразків товарів належить комплексній стандартизації.

Вона забезпечує узгодження показників взаємозв’язаних компонентів, що входять в об’єкти стандартизації, і ув’язку строків введення в дію стандартів для найбільш повного і оптимального задоволення потреб зацікавлених споживачів до якості готової продукції, матеріалів, сировини..., засобів оснащення, методів випробувань і вимірювань, маркування, пакування, транспортування, зберігання.

Сутність КС проявляється в системному підході чи визначенні вимог до всіх елементів, що стоять на різних ієрархічних рівнях по відношенню до готової продукції, і в їх взаємній ув'язці .

Встановлюючи ці вимоги, комплекси стандартів створюють єдність, без якої не можливі взаємозв’язок і взаємозалежність суміжних галузей по спільному виробництву готової продукції (норми, вказані в стандарті на трактор, стосуються ч/м, підшипникової, хімічної, електромеханічної і інших галузей).

Окремі ж стандарти, навіть з закладеними прогресивними показниками, не зможуть забезпечити потрібні результати.

Випереджаюча стандартизація.

Основні параметри виробів, зафіксовані в стандартах, швидко старіють і повинні систематично переглядатися з урахуванням довгострокового прогнозу і випереджуючих темпів НТП.

Цим вимогам відповідає випереджуюча стандартизація, яка полягає у встановленні підвищених по відношенню до уже досягнутого на практиці рівня норм, вимог до об’єктів стандартизації, які за прогнозами будуть оптимальними через певний строк.

Особливістю випереджаючих стандартів є те, що наряду з показниками, що відповідають сучасному рівню розвитку промисловості, в них включають вимоги завтрашнього дня, встановлені строки, на протязі яких показники з випереджальних повинні стати діючими.

Різновидом випереджального стандарту є ступінчатий (містить показники якості різного рівня) – кожна наступна серія виробу відрізняється від попередньої більш досконалою конструкцією, що має більш високий рівень якості.

2. Поняття уніфікації та її види

Уніфікація як метод стандартизації полягає в раціональному скороченні кількості типів і параметричних рядів продукції однакового чи близького цільового (функціонального) призначення, Що супроводжується встановленням оптимальних конструкторсько-технологічних рішень.

Уніфікація продукції, раціонально зменшуючи кількість її різновидів, супроводжується типізацією шляхом комбінування (поєднання) найбільш вдалих конструкторсько-технологічних рішень, що мають місце в сукупності уніфікованих виробів.

В залежності від сфери проведення робіт з уніфікації розрізняють міжгалузеву уніфікацію, що проводиться в масштабі кількох галузей, галузеву і заводську, що проводиться в рамках одного підприємства.

В промисловості існують такі види уніфікації продукції:

• Модифікаційна - між базовою моделлю виробу і конструктивними модифікаціями, які виконані на основі базової моделі.
• Внутрішньотипова - розмірно-конструктивна - між однотипними виробами, що мають різні параметри.
• Міжтипова - елементи продукції, що відрізняються конструкцією, але схожі за основними параметрами.
• Загальна - схожа за призначенням продукція, що не має конструктивно-технологічної подоби.

Уніфікація може бути повною і неповною. При повній здійснюється уніфікація всіх елементів запроектованого або існуючого виробу, при неповній - тільки частини елементів.

Повна уніфікація передбачає уніфікацію форми, розмірів та матеріалів. Якщо повна уніфікація неможлива, проводять неповну (наприклад, уніфікують форму деталі, але не уніфікують розміри і матеріали деталі, а також складальні одиниці (вузли), якщо вони виконують близькі по характеру функції).

Найбільш ефективна уніфікація при конструюванні нових виробів, оскільки вона може бути комплексною: уніфікують вироби, технологічні процеси та технологічну документацію. В процесі виробництва можна проводити лише неповну уніфікацію, оскільки навіть незначна зміна конструкції тягне за собою зміну оснастки і технології.

В більшості країн набула поширення внутрішньо-типова уніфікація, що проводиться на основі констр.-уніфікованого ряду виробів, коли виділяють базовий виріб, що має максимальну конструкторську і технологічну наступність, і модифікації - вироби, створені на основі базового (моделі).

Рівень уніфікації деталей і вузлів характерний коефіцієнтами: уніфікації, наступництва констр. елементів в констр-уніфікованому ряді та повторності деталей в одному виробі.

3. Нормоконтроль технічної документації

Технічні документи (конструкторські і технологічні) повинні відповідати ряду вимог, найважливішим з них є:

- вимоги до конструкції, що визначають її раціональність, взаємозв'язок елементів, вірність вибору матеріалів, характер оздоблення.

- вимоги до технології, що визначають можливість використання для виготовлення виробів найбільш прогресивних і економічних технологічних процесів і устаткування

- вимоги до оформлення, що визнач, чіткість та наочність зображення на кресленні всіх відомостей, необхідних для виготовлення деталі чи виробу.

Щоб розроблювана в процесі проектування технічна документація задовольняла перерахованим вимогам, необхідний постійний, добре організований контроль, як конструктивний і технологічний, так і нормативний (нормо контроль).

Мета нормоконтролю - повне додержання в технічних документах вимог чинних стандартів, широке використання у виробах при проектуванні стандарт. і уніфікованих елементів.

Здійснення нормоконтролю обов'язкове для всіх підприємств, що виконують проектно-конструкторські роботи незалежно від їх відомчої підпорядкованості.

Нормоконтролю підлягає така конструкторська документація: текстові документи (пояснювальна записка, інструкції, технічний опис і умови), креслення та інша конструкторська документація.

При нормоконтролі технологічні документації перевіряють карти технологічних процесів, додержання технологічних нормативів, технології креслення, карти розкрою матеріалів розрахунки з нормування матеріалів.

Нормоконтроль - один з завершальних етапів створення технологічної документації, значення якого з розвитком стандартизації постійно зростає. Як один із засобів впровадження і додержання стандартів, нормо контроль дисциплінує конструктора і технолога, привчає їх до суворого виконання встановлених правил розробки і оформлення технічної документації.

4. Міжнародна діяльність зі стандартизації

Розвиток економічних зв'язків між країнами і розширення робіт із стандартизації в економічно розвинутих країнах вимагали їх координації. В зв'язку з цим були створені перші національні організації із стандартизації в Англії (1911), Німеччині (1917), Франції, США (1918). Після війни стандартизація сприймається вже як об'єктивна, економічна необхідність.

В 1926 була створена міжнародна федерація національних асоціацій з стандартизації (включають 20 національних організацій із стандартизації - з початком війни припинила діяльність).

В жовтні 1946 25 країн під егідою ООН створили міжнародну організацію із. стандартизації ІSО, мета якої - сприяти успішному розвитку стандартизації в усьому світі.

Стрімкий розвиток сертифікації сприяв тому, що у 1971 для розробки способів взаємного визнання національних і регіональних систем сертифікації та міжнародних знаків відповідності продукції вимогам стандартів та інших нормативних документів був створений Комітет Ради СЕRТICO, який в 1985 був реорганізований в Комітет Ради ІSО з оцінки відповідності САСКО.

Україна проводить активну політику інтеграції в міжнародній та європейській структури - 1.01.93 прийнята в члени міжнародній організації 10, а 14.02.93 - в члени міжнародній електротехнічній комісії ІЕС, що дає їй право разом з іншими 90 країнами брати участь у діяльності більш як 1000 між. роб. органів, технічних комітетів з стандартизації, метрології та сертифікації.

Враховуючи те, що стан і розвиток національних систем стандартизації, сертифікації та метрології є одним з чинників, від якого залежить національна безпека (економічна), Держстандарт проводить єдину технічну політику за такими основними напрямками:

• гармонізація національних стандартів з відповідними міжнародними та європейськими, або їх пряме впровадження;
• забезпечення якомога більшої відповідності національних стандартів вимогам ринку (включаючи вимоги СОТ);
• забезпечення простого доступу експортерів до міжнародних стандартів шляхом розвитку національного інформаційного фонду стандартів.

Розвиток робіт у галузі стандартизації, оцінювання та сертифікації систем якості. їх впровадження і застосування можна визначити як поширення та деталізація тих елементів структурі і функціонування підприємства, що входять в систему якості і підлягають стандартизації в межах стандартів І$0 серії 9000 та 10000, а також деталізація стандартизованих функцій забезпечення та управління якістю, розвиток методів, засобів технології проектування систем якості.

Стандарти І$0 серії 9000 були розроблені технічним комітетом ІSО(ТК 176 в результаті узагальнення накопиченого національного досвіду різних країн щодо розробки, впровадження та функціонування систем якості. Вони не стосуються конкретного сектору промисловості чи економіки і являють собою настанови з управління якістю та загальні вимоги щодо забезпечення якості, вибору і побудови елементів систем якості.

Вони містять опис елементів, що їх мають включати системи якості, а не порядок запровадження цих елементів тією чи іншою організацією.

Вони не мають на меті спонукати до створення однакових систем якості, оскільки різні організації мають різні потреби.

Побудова та. шляхи впровадження систем якості повинні обов'язково враховувати конкретні цілі організації, продукцію, яка нею виготовляється, процеси, що при цьому застосовуються, а також конкретні методи праці.

Стандарти ІSО серії 9000 отримали широке визнання та розповсюдження, -а більш як 50 країн прийняли їх як національні. Після розповсюдження почався процес їх широкого застосування при сертифікації систем якості. Це викликало потребу визначення правил самої процедури сертифікації, а. також вимог до експертів, які здійснюють перевірку системи.

З цією метою ІS0/ТК 176 підготував та опублікував у 1990-95 стандарти серії ІS0 10000.

Згідно з 1S0 9000-1, стандарти ІS0 серії 9000 передбачають застосування систем якості у чотирьох ситуаціях:

• отримання вказівок щодо управління якістю
• контракт між контрактами
• затвердження або реєстрація, що їх проводить друга сторона
• сертифікація або реєстрація, що їх проводить третя (незалежна) сторона.

Організація - постачальник повинна встановити і підтримувати таку систему якості, яка б передбачала всі ситуації, з якими може зіткнутися підприємство.

Так, до ІS0 9000-1:1994 слід звертатися кожній організації, що має намір створити та впровадити систему якості - цей стандарт дає пояснення основних понять у галузі якості і містить настанови щодо вибору і застосування стандартів серії 9000 для цієї мети.

До ІS0 9000-4:1993 слід звертатися постачальнику у випадках, коли йому потрібно переконатися в забезпеченні характеристик надійності (безвідмовності) продукції - це важливо для послуг транспорту, енергетики, телекомунікація, інформаційних послуг. Стандарт містить вказівні щодо управління програмою надійності і охоплює найважливіші характеристики програми надійності з планування, організації, розподілу ресурсів та управління ними з метою випуску продукції, яка б відзначалася надійністю і підлягала обслуговуванню.

До ІS0 9001:1994, 9002:1994, 9003:1994 звертатися і застосовувати його постачальнику слід у разі потреби довести - відповідно - здатність управляти процесом як проектування, так і виробництва продукції, що відповідає всім вимогам; здатність управляти процесами виробництва; довести відповідність продукції встановленим вимогам на стадії остаточного контролю та випробувань.

Варто відзначити, що стандарти серії 9000 - це технологія, яка встановлює вимоги, а не як це зробити. Для більшості країн це пройдений етап, після якого наступає більш високий рівень(ТQМ).

Читайте також:

1. III. Повторення вивченого матеріалу.
2. III. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу
3. IV. Вивчення нового матеріалу – 20 хв.
4. IV. Вивчення нового матеріалу.
5. IV. Вивчення нового матеріалу.
6. IV. Виклад інформаційного матеріалу
7. IV. Виклад інформаційного матеріалу
8. IV. Повідомлення теми та мети уроку V. Сприймання і засвоєння нових знань, умінь та навичок.
9. IV. Подання нового матеріалу
10. IV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу
11. IІІ. Вивченняння нового навчального матеріалу.
12. V. Вивчення нового матеріалу.

Переглядів: 883