• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Система показників, що використовуються в плануванні

Конкретні завдання плану економічного і соціального розвитку подають у формі показників, які є важливим елементом планування.

Показник – конкретне значення кількісних або якісних параметрів явищ та процесів що перебувають в умовах конкретного місця протягом визначеного часу. В плануванні діяльності підприємства використовують показники що характеризують кількісні та якісні параметри завдань, дають можливість оцінити результати досягнення певної мети підприємства.

Усі показники плану економічного і соціального розвитку за своїм призначенням, змістом і формою можна розділити на натуральні та вартісні, кількісні та якісні, абсолютні та відносні, затверджені та розрахункові, норми і нормативи.

Натуральні показники характеризують матеріальне виробництво, вимірюються в одиницях, які відображають основні фізичні властивості продукту та його призначення, які характеризують обсяги та особливості виконаних робіт, наданих послуг.

До вартісних показників належать такі, що відображають грошову оцінку результатів діяльності підприємства, виготовленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг. За їх допомогою визначають обсяг товарної, валової, реалізованої продукції, обсяг капітальних вкладень, результати економічної та соціальної діяльності підприємства.

Кількісні показники використовують для виміру кількості сукупності певних об’єктів, визначають обсяг, розміри, масштаби виробництва, руху товарів, виконання робіт.

Якісні показники характеризують рівень розвитку явищ, процесів, їх якісні особливості, закономірності. Використовують для планування та оцінки ефективності функціонування окремих ланок виробництва та використання ресурсів.

Абсолютні показники характеризують число одиниць сукупності, їх частин, груп.

Відносні показники характеризують міру співвідношення двох показників і визначаються як результат від ділення однієї величини на іншу, яка використовується як базова, основна.

Затверджені показники відрізняються своїм конкретно адресним характером і являють собою форму доведення планів розвитку підприємства до виконавців.

Розрахункова показники носять інформаційний або аналітичний характер. В більшості випадків вони використовуються для визначення, обґрунтування, аналізу та характеристики показників при їх затвердженні.

1.3 Поняття та зміст методології планування.

Під методологією планування розуміють систему підходів, принципів, методів розробки і обґрунтування планових рішень.

Основними елементами методології планування є принципи, методи, показники.

Принципи планування –це основні вихідні положення, правила формування, обґрунтування і організації розробки планових документів.

Основними методологічними принципами планування є:

§ принцип еволюційного розвитку;

§ принцип науковості, оптимальності;

§ принцип соціальної спрямованості;

§ принцип підвищення ефективності виробництва;

§ принцип пропорційності і збалансованості;

§ принцип пріоритетності.

Методи плануванняявляють собою сукупність способів і прийомів, за допомогою яких забезпечується розробка і обґрунтування планових документів.

До основних методів планування відносять: системний, балансовий, нормативний, програмно-цільовий, математичні методи.

Системний метод. Поняття „система” визначається як впорядкована сукупність взаємопов’язаних та взаємодіючих елементів, що утворюють єдине ціле. Система являє собою одне із основних питань кібернетики – науки про управління складними динамічними системама. До системи належить будь-яке ціле, що складається із пов’язаних між собою окремих елементів.

Елементи в системі об’єднані причинно-наслідковими зв’язками. Зміна стану окремих елементів або зв’язків протягом певного часу приводять до зміни стану самої системи. Це означає що система функціонує.

Застосування системного методу дозволяє розглядати підприємство як складну динамічну систему, дослідити та на етапі планування передбачити вплив на діяльність підприємства зовнішніх та внутрішніх факторів та їх наслідки н кінцеві виробничі, економічні та соціальні результати.

Балансовий метод в плануванні означає, що план виробництва матеріальних ресурсів, машин, обладнання, предметів споживання обґрунтовують в результаті розробки балансів, в яких визначають потреби і джерела задоволення цих потреб, тобто балансується. Оскільки сукупні потреби, як правило, більші можливих обсягів ресурсів, то в процесі розробки конкретних балансів проводять ранжування потреб – розподіляють їх по рангах на першочергові і менш важливі. Відповідно визначають обсяг ресурсів, що задовольняють спочатку першочергові потреби, а згодом – інші потереби.

Нормативний метод оснований на визначенні та використанні в плануванні діяльності підприємства прогресивних норм і нормативів, які відображають досягнення науково-технічного прогресу, завдання стосовно розвитку окремих галузей економіки, що мають важливе значення для держави.

Програмно-цільовий метод передбачає розробку цільових комплексних програм і призначений для обґрунтування вирішення крупних народногосподарських проблем, визначення шляхів розвитку провідних підприємств галузей економіки, що мають загальнодержавне значення.

Математичні методи дають можливість використовувати в плануванні економіко-математичні моделі з метою забезпечення наукової обґрунтованості і оптимізації планів.

Процес планування виробництва на промисловому підприємстві вимагає систематичного вирішення великої кількості питань техніко-технологічного, організаційного, економічного, соціального та правового характеру. Оптимальне вирішення цих питань може бути досягнуто на основі використання економіко-математичних моделей, враховуючи складність процесу планування та наявності значної кількості факторів, що впливають на кінцеві результати. На великих підприємствах функціоную комплексна система оптимального виробничого планування, використання якої дає позитивні результати.

Економіко-математичне моделювання дозволяє значно збільшити аналітичні можливості керівника підприємства та його апарату, дозволяє проаналізувати велику кількість можливих варіантів планів організації виробництва, виявити існуючи резерви.

Використання того чи іншого методу планування залежить від цілей та завдань, які стоять перед економікою, тривалості планованих періодів, кваліфікації працівників тощо. Так, при перспективному планування найчастіше використовують програмно-цільовий метод, а при розробці поточних планів переважають балансовий і нормативний методи.

1.4. Стратегічне планування на підприємстві.

Стратегічне панування є інструментом. За допомогою якого формується система цілей функціонування підприємства, об’єднуються зусилля всього колективу для їх досягнення.

Стратегічне панування являє собою набір процедур і рішень, з допомогою яких розробляють стратегію підприємства, яка забезпечує досягнення цілей функціонування підприємства.

Основним завданням стратегічного планування є забезпечення нововведень, організаційні зміни у складі структури управління, необхідних для забезпечення життєдіяльності підприємства.

Функціональна структура стратегічного планування включає чотири види діяльності: адаптація до зовнішнього середовища, розподіл ресурсів, координацію та регулювання, організаційні зміни.

Зміст і вибір стратегії залежить від ситуації, в якій знаходиться підприємство. До можливих ситуацій належить така, коли підприємство визначає певний сектор ринку і концентрує свої зусилля на задоволенні потреб конкретних клієнтів.

В іншому випадку підприємство спеціалізується на виробництві певного виду продукції. Це призводить до того, що покупці обирають дану марку, навіть якщо ціна на товар досить висока.

Підприємство може досягти лідерства в результаті мінімізації витрат виробництва. Низькі витрати дозволяють підприємству тривалий час не підвищувати ціни на свою продукцію, таким чином завоювати значну частку ринку. При цьому підприємства повинні володіти високими технологіями, організацією виробництва.

Виходячи із можливих ситуацій можуть формуватися різні типи стратегії розвитку, основними із яких є:

§ стратегія росту;

§ стратегія скорочення.

Стратегія росту передбачає зростання підприємства на існуючому ринку за рахунок введення нової продукції без зміни технології її виробництва; зростання підприємства за рахунок введення нової продукції на тинок в результаті впровадження нової технології її виробництва за рахунок впровадження контролю над постачальниками, шляхом створення дочірніх підприємств з постачання сировини та матеріалів, що може зменшити залежність підприємства від коливання цін на сировину, комплектуючі вироби, витрати на матеріально-технічне забезпечення.

Стратегія скорочення використовується, коли необхідно провести реструктуризацію підприємства або підвищити ефективність виробництва в умовах спаду попиту на продукцію, що виготовляється. Сутність стратегії полягає у скороченні витрат, що дозволяє дещо стабілізувати положення підприємства на ринку за рахунок зниження собівартості продукції, звільнення працівників, зменшення обсягів виробництва, закриття потужностей тощо. Інший підхід полягає в тому, що підприємство змушене продавати або закривати одне чи декілька своїх відділень, дочірніх підприємств.

Реалізація такої стратегії досить болюча для підприємства та його працівників, однак в ряді випадків є однією в збереженні підприємства.

Стратегічне планування слід розглядати як динамічну сукупність взаємопов’язаних управлінських процесів, які вирікають один із одного і можуть бути представлені у вигляді алгоритму (рис 1.).

		Обґрунтування ти вибір оптимального рішення

Рис 1. алгоритм формування стратегії розвитку підприємства

1.5 Поточне планування на підприємстві.

Поточне планування займає проміжне місце між стратегічним та оперативно-календарним плануванням і є засобом реалізації стратегічних планів.

Поточний план – це розгорнута програма виробничої, господарської, економічної, соціальної діяльності колективу підприємства, направлена на виконання стратегічного плану при повному, раціональному використанні матеріальних, трудових, фінансових і природних ресурсів.

Особливу увагу в поточному плані приділяють показникам ефективності та якості роботи, підвищенню конкурентоспроможності продукції, росту продуктивності праці, економії ресурсів, зниженню собівартості продукції.

Добре складений план повинен містити мету, яка повинна бути досягнута підприємством у плановому періоді, що неможливо без прогнозування. оскільки поточний план наводить розгорнуту систему кінцевої мети діяльності підприємства, тому при його складанні необхідно на основі прогнозних методів визначити методи та засоби її досягнення.

Склад розділів і показників поточного плану залежить від специфіки. галузевої належності підприємства, ринкової кон’юнктури, методі управління.

Поточний план складеться з таких розділів:

1) Дослідження ринку та визначення на ньому місця для підприємства.

2) Обґрунтування виробничої програми підприємств, планування обсягів виробництва та реалізації продукції.

3) План матеріально-технічного забезпечення діяльності підприємства.

4) План кадрового забезпечення діяльності підприємства.

5) План соціальної діяльності підприємства.

6) Фінансовий план.

Оперативно-виробниче планування – це процес доведення до безпосередніх виконавців виробничих завдань на різні періоди – декаду, добу, зміну – виходячи з конкретних умов їх реалізації, що створились у плановому періоді.

Основною задачею оперативно-виробничного планування є конкретизація стратегічних і поточних планів з врахуванням фактично доступних результатів з метою забезпечення виконання планкових завдань по випуску продукції у відповідності з плановою номенклатурою, обсягом, якістю при максимальній ефективності виробництва. Показники деталізуються у просторі і в часі.

Оперативно-виробниче планування включає календарно планові розрахунки по завантаженню обладнання і виробничих плащ, складання планів і графіків виготовлення продукції за номенклатурою і стадіях, видачу оперативно-виробничих завдань, оперативний облік, контроль і регулювання ходу виробництва. При складанні оперативно-виробничого плану здійснюють нормативно-планові розрахунки, які передбачають:

Ø в умовах одиничного виробництва – визначення тривалості виробничого циклу виготовлення виробів або їх партій деталей, календарних термінів подачі деталей на робочі місця, графік запуску або випуску продукції;

Ø в умовах серійного виробництва – визначення розмірів серій виробів і партій деталей, періодичність запуску або випуску виробів, розробку календарних планів і графіків роботи;

Ø в умовах масового виробництва – розрахунок циклів і міжопераційних запасів, ритму виробництва, графіків роботи поточних ліній, агрегатів тощо.

В усіх випадках для обґрунтування реальності оперативних планів здійснюються розрахунки пропускної здатності взаємопов’язаних цехів та дільниць.

Оперативно-виробниче планування поділяється на міжцехове, внутрішньоцехове, міждільниче та внутрішньодільниче.

Виникнення відхилень від календарних план-графіків потребують коректування і оперативного регулювання процесу виробництва. Ці задачі вирішує диспетчеризація, яка є частиною оперативно-виробничого планування і служить його продовженням. Диспетчеризація включає виконання таких видів робіт:

§ неперервний збір та облік інформації про хід виконання розроблених і прийнятих до виконання оперативно-виробничих планів та календарних графіків робіт;

§ виявлення відхилень від планових завдань та аналіз причин відхилень;

§ прийняття керівниками підприємства та виробничих підрозділів оперативних заходів, спрямованих на ліквідацію причин, що негативно вплинули на хід виробничого процесу, та на забезпечення ритмічності виробництва.

1.6.Особливості постановки задач оптимізації виробництва в умовах діючого підприємства.

Сучасне промислове підприємство являє собою складний структурний підрозділ з великим числом зв’язків які відображають складні технологічні процеси на виробництві, значною номенклатурою продукції, що виготовляється, застосовується велика кількість деталей, операцій.

Тому на підприємстві має бути впроваджена загальна схема оптимізації виробництва на всіх етапах, яка включає вирішення окремих, конкретних задач і охоплює задачі техніко-економічного та оперативно-календарного планування, в яких враховуються показники виконання окремих робіт в часі і в послідовності технологічного процесу.

Загальна схема зв’язку окремих задач, які вирішуються на підприємстві при розробці плану його діяльності, зводять до вирішення задач:

§ Задача розробки оптимального річного плану виробництва;

§ Задача розподілу річного виробничого плану по кварталам;

§ Задача розподілу квартального виробничого плану по місяцях;

§ Задача оптимального завантаження обладнання;

§ Задача календарного планування роботи цехів.

Задача розробки оптимального річного виробничого плану за вибраним критерієм є однією з основних задач в складі перспективного та поточного управління підприємством. Виробничий план виступає основною вихідною базою для розробки усіх інших розділів виробничо-економічного планування роботи підприємства, до складу якого входить розробка плану виробництва продукції, плану реалізації продукції, плану використання трудових ресурсів підприємства, плану доходів, витрат та прибутку.

Процес рішення багатьох задач оптимізації вимагає обґрунтування максимального або мінімального значення тільки однієї функції. Виходячи із цього за критерій оптимальності може бути прийнятий один показник із низки таких показників: прибуток, обсяг валової продукції, обсяг реалізації продукції, доход підприємства, витрати пов’язані із виробництвом продукції, собівартість продукції, продуктивність праці, завантаження виробничих фондів тощо.

Коли здійснюється випуск комплектної продукції задача виробничого планування у загальному вигляді формулюється таким чином.

Випуск комплектної продукції може здійснюватися різноманітним виробничими способами, за різною технологією, різними учас­никами, підприємствами тощо. У кожний комплект входить т видів ви­робів в кількості а_i (і = ) штук. Кількість ресурсу Q, який викорис­товується при виготовленні продукції, обмежене і складає в_Q(Q=)

Відомо а_ij - число виробів i-го виду, які виготовляються j-им вироб­ничим способом за один період часу (добу, місяць, рік) і в­_Qi кількість Q-го ресурсу, який використовується при j-му вироб­ничому способі за один період часу.

Необхідно скласти такий план. розподілу випуску продукції виробничими способами з врахуванням обмеженості ресурсів (Y), який буде забезпечувати випуск максимального числа комплектів продукції.

Математично запис умови задачі за критерієм комплектності має такий вигляд

E=Ymax

при обмеженнях

· по комплектності

(і = )

· по ресурсах

(Q=)

при умові, що x_j, (j= )

При необхідності в умовах задачі може бути наведена вимога цілочисельності змінних. Для підприємств, які виготовляють диск­ретну продукцію, а _j - ціна одиниці продукції, s_Qi — собівартість виготовлення одиниці продукції, d_j, D_j - відповідно мінімальна та максимальна кількість виробів, математична модель загальної задачі виробничого планування при умові оптимального завантаження облад­нання має такий вигляд.

Читайте також:

1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
2. II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)
3. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
4. IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО
5. V. Систематизація і узагальнення нових знань, умінь і навичок
6. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
7. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
8. VI. Узагальнення та систематизація знань
9. VII. Закріплення нового матеріалу і систематизація знань.
10. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
11. Автоматизована система ведення державного земельного кадастру
12. Автоматична система сигналізації

Переглядів: 3047