• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Міжособистісні стосунки в групі.

План:

1.Психологічна сумісність у міжособистісних стосунках.

2.Соціально-психологічний клімат у колективі:

а) фактори мікроклімату;

б) особливості статевої та вікової структури.

3. Механізм взаємовпливу в групі.

4. Типи міжособистісних стосунків.

Соціальна психологія - це галузь психології, яка вивчає закономірності поведінки й діяльності людей, зумовлені фактором об’єднання їх у соціальні групи.

Виявляє психологічні закономірності взаємин особистості і колективу, визначає психологічну сумісність людей у групі; вивчає явища, як лідерство, згуртованість, процес прийняття групових рішень, проблеми соціального становлення особистості, її самооцінки, стійкості, навіюваності; ефективність впливу засобів масової інформації на особистість, особливості поширення чуток, моди, шкідливих звичок і обрядів.

Соціальна психологія має практичне значення для багатьох галузей психологічної науки, у тому числі й медичної.

Подібність і розбіжність соціальних установок породжують симпатії та антипатії між людьми, визначають рівень їхньої сумісносі. Феномен сумісності розкриває наявність внутрішньої єдності суб’єктів спілкування. Метод соціометрії дає змогу визначити реальну й бажану потребу людини бути разом. Потреба бути разом- це реальна залежність від іншого. Якщо така можливість реалізується, а потреба у спілкуванні задовольняється- людина переживає позитивні емоції.

Сумісність – це ефект взаємодії людей, який означає максимальне суб’єктивне задоволення партнерів один одним за певних енергетичних витрат і значної взаємної ідентифікації.

Суб’єктивна задоволеність – це головна ознака сумісності.

Міжособистісні стосунки та сумісність групи створюють ще один важливий феномен – психологічний клімат групи. Але психологічний клімат у підсумку характирезується швидше спрацьованістю, ніж сумісністю.

Спрацьованість– це результат взаємодії конкретних учасників діяльності. Вона характирезується продуктивністю, емоційно – енергетичними витратами та задоволеністю собою, партнерами та змістом роботи. Першим критерієм розмежування спрацьованості та сумісності є характеристика умов взаємодії. Це офіційні умови (пов’язані з вирішенням завдань) та неофіційні умови (пов’язані із задоволенням потреби у спілкуванні). Другим критерієм є відносна значущість одного з партнерів та суб’єктивна задоволеність один одним. Третій критерій – напруженість (енергозатрати) в процесі вирішення спільного завдання.

Спрацьованість характирезується задоволенням змістом діяльності, сумісність – задоволенням спілкуванням. Ідеться про різну спрямованість групи- на зміст діяльності або на міжособистісні стосунки. Звідси психологічний клімат групи можна визначити через задоволеність міжособистісними стосунками по вертикалі (керівник – підлеглі)

Письменник А. де Сент-Єкзюпері висловив думку про те, що на світі немає нічого дорожчого за ті зв’язки, що з’єднують людей.

У результаті порушення соціально запрограмованих взаємозв’язків між людьми в колективі виникає соціальне і психологічний клімат (СПК), який можна розглядати як продукт предметно-практичних взаємостосунків людей у процесі їх спільної діяльності, що виявляється у поведінці, довільних і мимовільних реакціях, способах спілкування.

Одне із завдань керівника- створення умов для зміцнення міжособистісних зв’язків, сила яких підвищує показник рівня розвитку колективу, Успішне вирішення цього завдання можливе за умови розуміння керівником природи і структури СПК.

На СПК великий вплив мають міжособистісні стосунки, об’єктивний характер яких виявляється у сумісності людей.

Сумісність характеризується оптимальним поєднанням якостей людей у процесі спільної діяльності, що сприяє її успішному виконанню.

Види сумісності:

а) фізична сумісність - це гармонійне поєднання фізичних якостей людей, що виконують певну спільну діяльність;

б) психофізіологічна сумісність – це індивідуальні властивості нервової системи, а також особливості розвитку аналізаторних систем особистостей.

в) соціально-психологічна сумісність - це взаємини людей з такими особистісними властивостями, які сприяють успішному виконанню соціальних ролей.

г) психологічна сумісність передбачає спільність поглядів, переконань, цінностей, ставлень людей в колективі.

Окремі дослідники вважають, що СПК залежить від стосунків між керівником і членами групи. У цьому твердженні є лише частка істини. У практичній діяльності ми часто спостерігаємо, що порушниками сприятливого психологічного клімату виступають рядові працівники.

Психічне напруження – це психічний стан, обумовлений передбаченням несприятливого для суб’єкта розвитку подій, що супроводжується відчуттям тривоги, страху, дискомфорту.

Як приклад виникнення психічного напруження можна розглядати прихід нового керівника до колективу, який має свої устої і традиції.

Люди його не знають. Природно, виникають питання, як поводитиме себе новий шеф, який його стиль керівництва. Спостерігається різний щодо сили рівень тривоги залежно від багатьох факторів- професійної підготовленості співробітників, психіки особистості. У наведеному прикладі соціальне напруження визначиться стилем, що обере новий шеф.

Соціальне напруження психологи розглядають як закриту форму конфлікту.

Вважається, що, на відміну від морального, психологічний клімат формується в результаті неформальних міжособистісних стосунків. Однак не слід примешувати значення формалізованих стосунків, що утворюються в середині групи людей. Наприклад, керівник надто строго і нав’язливо стежить за виконанням якихось формальних вимог. Чи буде це допомагати формуванню сприятливого ПК? Певно, ні. Швидше виникнуть передумови створення психічного напруження в колективі.

Мікроклімат колективу – це якісний бік міжособистісних стосунків, що висловлюється у вигляді сукупності психічних умов, які сприяють продуктивній спільній діяльності.

Основа стосунків між людьми у колективі:

Правильна організація праці.

Дотримання субординації і колегіальності.

Мікроклімат колективу можна оцінити як сприятливий на основі слідуючих факторів:

а) психологічна захищеність членів колективу;

б) екологічна захищеність;

в) сумісність групи за віком, статтю.

Отже, під час формування ПК в середині колективу можуть бути і формальні, і неформальні міжособистісні стосунки людей у процесі їх спільної діяльності.

СПК має стійкий характер, володіючи відносно великою інерцією: тривалий час витрачається на формування оптимального ПК. Але набагато менше часу потрібно для того, щоб зруйнувати його.

Тим часом багато керівників помилково вважають, що досить однієї – двох довірливих бесід у групі, як зразу зникне психічне напруження. Таких керівників чекає розчарування. Бесіди можуть викликати короткочасний, неглибокий ефект. Це, як правило, ті випадки, коли керівник бачить лише верхівку айсберга. Психологічне напруження часто має глибинний, прихований характер. І для того, щоб усунути його підґрунтя, потрібна тривала, настійлива робота, а інколи і зміна стилю керівництва. Міжособистісні стосунки складаються на ґрунті персональних контактів (безпосередні) і діяльності людей або інструментальних засобів спілкування (опосередковані).

На міжособистісні стосунки впливають рольові тенденції учасників процесу управління. Найважливіша з них - визнання лідера.

СПК як результат міжособистісних стосунків виявляється у формуванні спільної думки, оцінки людей і подій, дій і настроїв, ставлення до праці.

На думку А.Г. Ковальова, на міжособистісні стосунки впливають три основних чинники:

а) психологічні особливості;

б) соціальна діяльність;

в) суспільні відносини;

Зазначені чинники ї зв’язки між ними, що ґрунтуються на спілкуванні людей, є органічною оболонкою СПК. Від її якості залежить: психологічний комфорт (з проекції на здоров’я членів колективу); поліпшення кількісних і якісних характеристик праці, задоволеність виробничою діяльністю.

Володіючи широкою гамою характерних властивостей (типологічні особливості характеру, експансивність, екстра- та інтровертність, статеві і вікові відмінності), людини може позитивно або негативно впливати на оточуючих, роблячи певний внесок в основу ПК.

Особистість, яка приносить у колектив доброту і розуміння, має здатність до емпатії, комунікабельна, виявляє піклування, сумлінне ставлення до праці, принциповість і багато інших позитивних якостей, безумовно, буде сприяти оптимізації трудової і соціальної діяльності.

І навпаки, особистість, яка нехтує нормами етики, виявляє егоїзм, невитриманість, непослідовність, демонструє гірші стосунки свого характеру, буде руйнувати хороші міжособистісні стосунки, негативно впливати на СПК, провокувати конфлікти.

Слід зазначити, що типологічні особливості особистості самі по собі не визначають якість міжособистісних стосунків, а значить і стан ПК. Добре вихована людина - холерик буде стримувати зовнішні прояви негативних емоцій. Невихований, з низьким рівнем культури, холерик, постійно конфліктуючи, може бути нестерпним у колективі. Лінивий флегматик, не будучи компетентним, завжди буде перешкодою у творчій діяльності колективу.

Крім індивідуально-психологічних особливостей, суттєву роль у формуванні міжособистісних стосунків і СПК відіграють діяльність людини, її соціальні установки, підготовленість до праці. Наприклад, людина відверта, досвідчена і професійно високо компетентна буде своїм прикладом зміцнювати колектив, створювати в ньому оптимальний ПК. Однак структура трудових відносин не завжди залежить від волевиявлення колективу. На ефект виробничої діяльності впливає багато службових регламентів (правила, норми, інструкції), що, обмежуючи свободу особистості, порушують психологічний комфорт. Регламентуючи діяльність ініціативного працівника, обмежуючи свободу жорсткими рамками розпорядку, керівник може помітно знизити його творчий потенціал. Свобода – поняття соціальне, тісно пов’язане із психікою особистості. Свобода безмежне сприймається людиною як свобода. Фізіолог І.П. Павлов висунув думку про те, що щастя людини знаходиться між свободою і дисципліною. Одна свобода без сурової дисципліни і правил, без почуття свободи невідчутне, воно як повітря, якого не помічаєш.

Почуття свободи тісно пов’язане із внутрішнім змістом особистості, її установкою на самовдосконалення. Свобода у процесі праці сприймається неоднаковою людми різного освітнього рівня і різної соціальної орієнтації.

Керівнику слід мати уявлення, якою ціною досягається високий рівень організації праці, скільки «свободи» і «несвободи» закладати в підґрунтя діяльності конкретної особистості. Спостереження свідчать, що чим більше праця пов’язана із творчістю, тим менше повинно бути формальних обмежень, тим розкутішою психічно буде особистість.

Недосвідчений організатор намагається тримати підлеглих «під рукою». Такий підхід до організації праці призводить для ускладнення міжособистісних стосунків і погіршення ПК, що зрештою впливає на ефективність праці. Досвідчений керівник завжди дає можливість виявити індивідуальні особливості співробітників.

На формування міжособистісних стосунків може впливати неподібність психофізіологічних реакцій членів колективу, що розглядається, як вид несумісності. Наприклад, відсутність синхронізації темпу і ритму активної психічної діяльності співробітників обумовлює різну швидкість виконання завдань. Важко уявити ефективність творчої спілки партнерів, один із яких – «сова», а інший – «жайворонок».

Соціально-психологічні дослідження показали, що хорошу психічну сумісність мають люди з мотиваційною установкою (за Маслоу) на самоствердження, під якою розуміють виражену потребу у спілкуванні, а також «діади» - пари осіб із сильною і слабкою нервовою системою, які діють разом.

Підґрунтям суспільних відносин є соціально-психолгічна єдність правових, економічних, психологічних, організаційних, етико-моральних та інших взаємозв’язків людей. Стан і якість міжособистісних стосунків знаходиться під впливом суспільних відносин.

Спрямовуючи свою діяльність на створення здорового психологічного клімату і оптимальної творчої обстановки в колективі, досвідчений керівник звертає увагу на статеві і вікові відмінності членів групи. Американський психолог Анна Анастезі вважає, що чоловіки переважають жінок щодо швидкості і координації рухів, орієнтації у просторі, розуміння міжособистісних стосунків, математичної розсудливості, а жінки – чоловіків – щодо спритності, пам’яті, рахунку, комунікативних вмінь. Психолог В.І.Толстих виділив характерні соціально-масові і особистісно значущі чоловічі і жіночі риси. Чоловіки частіше беруть на себе відповідальність, вони одержують задоволення, ведучи за собою інших, мають велику впевненість у собі, уміння бачити деталі, що впливають на розвиток подій, тощо. Жінкам властива здатність одержувати задоволення від допомоги іншим, від виявленої ними емоційної підтримки, співпереживання. Вони спокійніше сприймають поради співробітників. У них відсутня тенденція до суперництва з чоловіками. Прийнято вважати, що жінка – романтична істота, однак В.І. Толстих у своїх спостереженнях дійшов такого висновку: у сучасних жінок відсутня надмірна романтичність, особливо у тих, які мають риси лідера.

Відзначається неоднакове ставлення чоловіків і жінок до своєї статевої належності. Чоловіки частіше запитують себе: «Чи маю я загальноприйнятий набір чоловічих якостей: поступливості, м’якості, безпосередньості тощо.

Як серед чоловіків, так і серед жінок є всі три типи особистості – адреналовий, норадреналовий і змішаний. Однак серед чоловіків переважає адреналовий тип. Серед чоловіків, хворих на неврози, адреналовий тип зустрічається у 37,8%, а у жінок – лише у 30,1%. Тендерна рівність чоловічої і жіночої статті.

Традиційно вважалося, що жінки вразливіші, вони потребують опіки чоловіків тощо. Гормональний аналіз цього не підтверджує. Зрив адаптаційної симпатико-адреналової системи у чоловіків дещо вищий, ніж у жінок (відповідно 71,2% і 69,4%). Причиною цього явища багато дослідників вважають частіше порушення біоритму у чоловіків.

Чоловіки мають нижчі, порівняно з жінками, імунітет і біоенергетику. У чоловіків раніше, ніж у жінок, настають клімакс і статева слабкість. Підвищена тривожність, неврастенічність, емоційна нестійкість призводить до інфаркту та інсульту частіше у чоловіків.

Нині спостерігається уніфікація у зовнішньому вигляді і в рольових функціях чоловіків і жінок. В нашому суспільстві прийнята гендерна рівність (перевага не надається ні чоловічій, ні жіночій статті).

Щодо вікової структури колективу, то не втратив значення вислів Френсіса Бекона про те, що людське суспільство як організм, де представники різного віку функціонують як органи. Коли якогось із них немає, то організм хворіє.

Хочеться пригадати тут слоава М. Монтеня, що зрілість душі формується до 20 років. На жаль, ми все частіше зустрічаємося з інфантилізмом двадцятилітніх членів суспільства. Найлегше налагодити стосунки у колективі людей близьких за віком. В різновікових колективах узгодження стосунків відбувається набагато складніше, тому що люди різних поколінь мають різний життєвий досвід і різні погляди на життя.

Міжособистісні стосунки – це сукупність об’єктивних зв’язків та взаємодій між особами, які належать до певної групи. Характерною ознакою міжособистісних стосунків є їх емоційне забарвлення. Отже, ми можемо визначити їх як взаємини людей, що формуються в процесі безпосередньої взаємодії в групі, мають неформальний характер і містять емоційно забарвлену та обопільно значущу оцінку партнерів по спілкуванню.

Міжособистісні стосунки охоплюють широке коло явищ, але головним регулятором сталості, глибини, неповторності міжособистісних стосунків є привабливість однієї людини для іншої. Тому стан задоволеності-незадоволеності виступає основним критерієм оцінки таких стосунків. Привабливість складається з почуттів симпатії та притягання.

Взаємовплив спрямований на формування сталих оцінок, учинків, що характеризуються подібністю. Це сприяє зближенню, поєднанню інтересів і ціннісних орієнтацій – відбувається процес уподібнення членів однієї групи. Механізм взаємовпливу включає імітацію, навіювання, конформність, переконання.

Імітація – неспрямований вплив, що не ставить перед собою спеціальної цілі, але має кінцевий ефект і є найпростішою формою відображення людиною поведінки інших людей.

На основі імітації пізніше формуються інші регулятори взаємовпливу – навіювання, конформність, переконання. Вони регулюють норми міжособистісного спілкування. Норми, у свою чергу, визначають характер міжособистісних стосунків. Наявність відпрацьованих норм демонструє однозначність у розумінні та оцінці подій.

2 .Навіювання – найменш усвідомлюваний процес – ґрунтується на некритичному наслідуванні зразків поведінки іншої людини.

Навіювання людини може бути пряме (коли один із партнерів по спілкуванню ставить перед собою таке завдання) і непряме, мимовільне.

3.Комфортність, на відміну від навіювання, є процесом свідомої зміни оцінок, установок, поведінки під впливом групи.

Це виражається у свідомій зміні ціннісних орієнтацій, прийнятті групових норм, очікувань та ролі, яку нав’язує група. Міра прийняття особистістю зовнішніх оцінок і норм поведінки свідчить про ступінь її комфортності. Прийняття норм може мати поверховий характер або ж глибинний, пов’язаний зі зміною диспозицій особистості. Соціальні ролі особистості показують, як глибоко вона сприймає груповий тиск, виявляючи певну комфортність.

Слід чітко розрізняти конформність як ситуативне явище та конформізм як рису характеру. Конформність виявляється в повсякденному житті, оскільки людині доводиться узгоджувати свою поведінку з іншими людьми, з певними соціальними нормами. Конформізм як особистісна риса – це готовність людини змінювати власну поведінку, роль, думки та переконання відповідно до нав’язаних їй норм, оцінок.

4.Переконання – процес свідомого прийняття оцінок, думок і стереотипів поведінки, що належать групі.

У процесі переконання відбувається звертання в основному до раціональних сторін психіки, досвіду, знань, логічного мислення, хоча все це не виключає участі емоцій та почуттів.

У повсякденній практиці спілкування явища навіювання, комфортності, переконання ідуть поряд. Вплив людини на людину – процес багатоплановий, проте можна виділити кілька його загальних умов. Ступінь комфортності та переконаності залежить від того, хто є суб’єктом впливу. Тут відіграють велику роль такі фактори, як соціальний статус особи, належність її до певної організації, вік, професія, популярність та ін. Вплив на людину буде ефективнішим, якщо він здійснюватиметься у присутності інших людей.

Міжособистісний взаємовплив залежить від ступеня визначеності чи невизначеності фактів і події, завдяки яким приймаються ті або інші рішення. Дослідники виявили таку залежність: за умов високої визначеності завдань, вірогідність зміни оцінок і думок менша, а адекватність їх вирішення вища; за умов високої невизначеності завдань вірогідність зміни оцінок більша, адекватність менша.

Суттєвим моментом взаємовпливу є стосунки симпатій та антипатій. Міжособистісні симпатії «нав’язують» більшу згоду, антипатії – незгоду. Симпатії роблять людей більш «відкритими» до взаємовпливу, антипатії, навпаки, - ізолюють їх один від одного. Людина малосприйнятлива до думок та оцінок людей, яким вона не симпатизує. При чому антипатії можуть суттєво погіршувати сутність взаємовпливів. Тому оптимальними вважаються такі стосунки, які найменше пов’язані з симпатіями й антипатіями і спрямовані на ефективність діяльності.

Проте міжособистісні взаємовпливи можуть приводити і до характерологічних змін. У процесі спільного життя люди не тільки набувають загальних рис, що робить їх схожими один на одного, а й виробляють протилежні характерологічні властивості. Так, за даними досліджень, наявність у батька такої риси, як домінантність, спричинює формування в дитини зворотної риси – пасивності, але домінантність матері впливає на формування цієї риси в дитини. Загалом закономірність міжособистісних стосунків, звано «законом міжособистісного уподібнення», а частковий його прояв – ефект «популяризації» особистісних рис – формується у процесі тривалих стосунків.

Типи міжособистісних стосунків у колективі.

Класифікація.

Знайомство - 150 – 500 осіб.

Приятелювання – 70 – 150 осіб.

Дружба (включає кохання, подружні та родинні стосунки) – до 5 осіб. Коли один з партнерів сприймає ці стосунки тільки як знайомство, а інший – як дружбу, то виникає непорозуміння. Тому міжособистісні стосунки можна визначити як взаємну готовність партнерів до певного типу почуттів, домагань, очікувань, поведінки. М. Обозов пропонує таку класифікацію міжособистісних стосунків: знайомства, приятелювання, товариські, дружні, любовні, подружні, родинні, деструктивні. Вона спирається на кілька критеріїв: глибину стосунків, вибірковість, щодо партнерів, функції стосунків.

Головним критерієм розрізнення міжособистісних стосунків є рівень включення особистості в стосунки. У структурі особистості виділяють такі рівні: загально видові, соціокультурні, психологічні, індивідуальні. Найбільше включення індивідуальних характеристик особистості відбувається у дружніх, подружніх стосунках. Стосунки знайомства, приятелювання обмежуються включенням у взаємодію переважно видових та соціокультурних особливостей особистості.

Другий критерій – вибірковість щодо партнерів – можна визначити як кількість ознак, що мають значення для встановлення та відтворення стосунків. Найбільшу вибірковість виявляють стосунки дружби, подружні, кохання, найменшу – знайомства.

Функції стосунків виявляються в розрізненні їх змісту, психологічного смислу для партнерів. Додатковими критеріями розрізнення міжособистісних стосунків є вимоги до умов контакту. Загальна залежність тут така – з поглибленням стосунків скорочується дистанція, збільшується частота контактів.

Міжособистісні стосунки є найбільш значущими для особистості. Неофіційність, особиста значущість, емоційна насиченість становлять основу для впливу міжособистісних стосунків

Читайте також:

1. Договірні стосунки із постачальниками
2. ЛЕКЦІЯ № 14. Завантаження та міжособистісні відносини
3. ЛЕКЦІЯ № 16. Міжособистісні відносини в групах і колективах. Поняття психологічної несумісності
4. ЛЕКЦІЯ № 20. Основні міжособистісні стилі вирішення конфліктів
5. Лідер. Лідерство в групі, ознаки і типологія лідерства. Управління спільністю людей, функції керівника. Взаємостосунки керівника і підлеглого.
6. Міжнаціональні відносини і причини виникнення міжнаціональних конфліктів, шляхи їх розв’язання. Міжконфесійні стосунки та їх вплив на життя в полікультурному суспільстві
7. Міжособистісні відносини
8. Міжособистісні ділові комунікації в системі людської взаємодії – поняття, специфіка, види, форми, структура.
9. Міжособистісні методи (стилі) управління конфліктами.
10. Принцип 8 Взаємовигідні стосунки з постачальниками.
11. Психологічний клімат та міжособистісні відносини в команді.

Переглядів: 9431