• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Соціальні групи.

Особистість. Психологія особистості.

План.

1. Особистість :

а) структура;

б) спрямованість;

в) індивідуально-типологічні особливості.

2. Періодизація психічного розвитку особистості:

а) рушійні сили

б) закони розвитку

в) задатки і здібності

3. Соціальні групи.

4. Поняття про статус членів групи в колективі.

І.Особистість є об’єктом вивчення багатьох наук: філософії, соціології, етики, педагогіки, психології і посідає одне з центральних місць у сучасних наукових досліджень.

Особистість – сукупність усіх психічних якостей людини, що визначають її індивідуальну та соціальну сутність.

Єдиного погляду на особистість в науці не існує.

Основою формування особистості є :

Індивід – людська біологічна істота, що розвивається у певних умовах.

Формування особистості починається від народження і триває все життя. При цьому значну роль відіграють не тільки природні задатки, генотип, а й копітка праця над собою – постійне самовиховання і самовдосконалення. Активність особистості є рушійною силою її розвитку – прагнення самовираження.

Так у ХІХ ст. відомий лікар Є. Кречмер зробив спробу виокремити різні типи особистості, враховуючи будову тіла людини. Він виділив:

пікнік – циклотимік – широка, тяжка людина, для якої характерні недостатня емоційна стійкість, швидка зміна настрою, товаришування, почуття колективізму і проекція на інших;

астенік – шизотимік – людина мало контактна з оточуючими, недостатньо реалістична, часто самовдоволена.

атлет – іксотимік – міцна, кістлява людина із спокійним характером, але схильна різко спалахувати.

В. Шелдон був прихильником фізичної (конституційної) типології особистості. Враховуючи 3 шари клітин ембріона, з яких в процесі дозрівання домінує той, чи інший він розрізняє з основних типи соматичної конституції людини:

Ендоморфний – має великий живіт, розвинуті внутрішні органи, слабкі і короткі кінцівки. Людина лагідна, чуйна, комунікабельна.

Екзодоморфний тип – худий, високий з дуже розвиненою нервовою системою. Загальмований, інтроверт, схильний до розумової діяльності.

Мезоморфний тип – з потужним станом тіла, розвинутими кінцівками, широкими долонями. Неспокійна, агресивна людина, схильна до ризику.Робили свою спробу класифікації особистостей Сіго, Ледо, Клейст та Зиґмунд Фройд.

Проте,підтверджуєпрактика жодний поділ не є досконал

Структура особистості (за С.Л. Рубінштейном):

Спрямованість - реалізується в потребах, інтересах, ідеалах, переконаннях, домінуючих мотивах діяльності, поведінки та світогляду.

Знання, уміння, навички набуваються в процесі життя та пізнавальної діяльності.

Індивідуально-типологічні особливості представленні темпераментом, характером, здібностями.

Спрямованість особистості – це стійка система мотивів, які орієнтують життєдіяльність особливості. Як правило один з мотивів є домінуючим, а решта підпорядкованими.

Залежно від сфери виявлення розрізняють такі типи спрямованості:

Мораль-етичну спрямованість. що полягає у високій морально-етичній зрілості. Люди цієї спрямованості прагнуть діяти за законом, все підпорядковують моральним категоріям. Виявляють гуманізм, колективізм, відповідальність, борються за справедливість, часто займаються громадською діяльністю.

Професійна спрямованість – це властивість, яка виявляється в активному і стійкому прагненні займатись певною професійною діяльністю і вдосконалюватися в ній. Це люди трудоголіки – у них на першому плані – робота.

Побутова спрямованість виявляється в матеріальних, сімейних, а також культурних прагненнях. Побутові умови і сімейний затишок – перш за все.

Джерелом активності особистості є потреби і бажання.

Потреба – це стан особистості, зумовлений необхідністю володіння об’єктом для власного існування і розвитку.(нужда в чомусь - їжі)

Види потреб:

Моральні потреби – це стан особистості, що виражає необхідність в стосунках з іншими людьми. Наприклад, потреба надавати допомогу, співпереживати, керувати.

Етичні потреби відбивають стан постійного бажання сприймати прекрасне, гармонійне в природі, в творах мистецтва, в стосунках між людьми.

Специфіка діяльності медпрацівників пред’являє високі вимоги до рівня сформованості естетичних потреб. Пізнання прекрасного: музики, природи, літератури, допомогти знайти спільну мову з хворим, викликати позитивні емоції, які є найкращими ліками.

Інтелектуальні потреби відображають необхідність людини в пізнанні нового у вирішенні проблем і нерозв’язаних завдань, у одержанні нових знань.

Зміст потреб людини найповніше визначають суть особистості.

Мотив – спонукальна сила дій і вчинків людей.

Мотиви є відображенням потреб (усвідомлена потреба).

Система мотивів створює мотивацію, що визначає поведінку особистості.

Значну роль у розвитку особистості відіграє самооцінка. Буває: завищена, адекватна і занижена. Завищена самооцінка формує пихату і зарозумілу людину, а занижена – навпаки боязку, нерішучу, нещасну.

ІІ.Нині в психології існує цілісний підхід до формування особистості. Найбільш реалістичною є теорія американського психолога Е. Еріксона, який виділив і описав 8 стадій розвитку особи і 8 життєвих психологічних криз, не минучих для кожної людини.

Психічний розвиток особистості проходить низку періодів. Кожен з них – певний ступінь розвитку особистості – відтінок її життєвого шляху.

Ранній вік немовляти (від народження до 1 р.). Формування потреби в спілкуванні (товариськості або недовіри до людей) криза, „довіри – недовіри”.

Пізній вік немовляти (від 1 до 3 років). Формується самостійність і впевненість у собі. Криза автономії на противагу сумнівам і сорому.

Раннє дитинство (від 3 до 5 років). Зацікавлене вивчення навколишнього світу, наслідування дорослих, включення до статево-рольової поведінки. Криза появи ініціативності на противагу почуттю провини.

Середнє дитинство (від 5 до 11 років). Активний розвиток пізнавальних і комунікативних умінь. криза працелюбності на перевагу комплексу неповноцінності.

Підлітковий вік і юність (від 11 до20). Життєве самовизначення, формування планів на майбутнє. Криза самовизначення особистості на противагу сірості та конформізму. (Криза виривання коріння).

Рання дорослість (молодість від 20 до 40 років). Прагнення до контактів з людьми, перебудова способу життя особистості. Період найвищої працездатності і віддачі (криза інтимності і товариськості - криза 37 років).

Середня дорослість (від 40 до 60 років) або зрілість. Період творчого розквіту, час передачі досвіту і знань людини. Криза про нове покоління на противагу зануренню у себе. Криза пов’язана із віковими змінами на зміною соціального статусу.

Пізня дорослість (від 60 до 90) або старість. Постійні роздуми про минуле, його оцінка і переоцінка. Основна діяльність – самообслуговування.

Криза задоволеності життям на противагу відчаю.

Старість буває: календарною, біологічною і психологічною. Кризи виникають не в усіх людей, залежно від результату.

Рушійною силою розвитку особистості є співвідношення зовнішнього і внутрішнього, об’єктивного і суб’єктивного. Суперечність між зовнішнім і внутрішнім стає джерелом руху психічного розвитку індивіда. В розвитку особистості відбувається процес інтеріоризації – перетворення зовнішніх практичних дій у внутрішній розумовій дії, а далі екстеріоризації – сформоване у особистості перетворюється у зовнішні дії. Формування особистості є біологічно і соціально зумовленим процесом.

Людський індивід розвивається за біогенетичними законами як біологічна істота – представник виду Homo sapiens і одночасно як член людського суспільства за соціогенетичними законами. Онтогенез (індивідуальний розвиток людського організму) визначається біологічною спадковістю – генетичним апаратом людини, який сформувався в процесі біологічної еволюції і визначає особливості розвитку організму, а онтогенез особистості є соціально спадковим і представлений сукупністю культурних досягнень людства, накопичених в процесі його історичного і суспільного розвитку.

Розвиток неможливий без біологічний передумов, але – останнє слово належить соціальним умовам.

Однією з суттєвих рис людської особистості є її здібності – це стійкі властивості людини, що виявляється в її навчальній, виробничій та іншій діяльності і є необхідною умовою її успіху. Кожна людина здібна до певної діяльності.

Здібною до певної галузі діяльності ми називаємо ту людину, яка легко освоює цю діяльність, швидко оволодіває необхідними для неї знаннями, вміннями, навичками, успішно справляється з вимогами і розгортає в діяльності творчу працю.

Природжені передумови до розвитку здібностей називаються задатки. Задатки – це природні можливостірозвитку здібностей.

Основою їх розвитку є будова мозку людини і в першу чергу кори великих півкуль та її функціональних властивостей.

Індивідуальна своєрідність задатків називається обдарованістю. Кожна людина має певну обдарованість. Обдарованими називають індивідуалів, які виділяються своїми добрими задатками до розвитку загальних або спеціальних здібностей.

На сьогодні остаточно не доведено, що обдарованість передається у спадок (генетично).

Відповідність засобів невербальної комунікації змістові словесної інформації є одним з найважливіших елементів культури спілкування.

Проблеми міжособистісних стосунків розглядаються при вивченні предмету "соціальна психологія".

Це галузь психології, яка вивчає закономірності поведінки й діяльності людей, зумовлені фактом об'єднання їх у соціальні групи. Виявляє психологічні закономірності взаємин особистості і колективу, визначає психологічну сумісність людей у групі; вивчає такі явища, як лідерство, згуртованість, процес прийняття групових рішень, проблеми соціального становлення особистості, її самооцінки, стійкості, навіюваності; ефективність впливу засобів масової інформації на особистість, особливості поширення чуток, моди, шкідливих звичок і обрядів. Соціальна психологія має практичне значення для багатьох галузей психологічної науки, у тому числі й медичної.

Соціальна спільність людей може бути представлена великими і малими групами. Вони є не лише показниками чисельності колективу, але й об'єктами соціальної психології з певним набором ознак і властивостей.

Велика група — це кількісно не обмежена умовна спільність людей, виділена на основі певних соціальних ознак.

До великих груп відносять класи, нації, народності. Це об'єкти, що вивчаються соціологами, етнографами, політологами.

Мала група характеризується невеликою кількістю контактуючих індивідів, об'єднаних спільними цілями або завданнями.

Великі та малі групи можуть бути реальними та умовними. Реальні групи - об'єднання людей на основі реальних стосунків (ділових, особистісних). Умовні групи - об’єднання людей на основі певної умовної ознаки (вік, стать, національність).

До класифікації груп включають також мікрогрупи (діади, тріади). З урахуванням суспільного становища групи поділяють на формальні та неформальні, за рівнем розвитку - на колективи (високий рівень) корпорації, асоціації та дифузні групи (низький рівень). За значущістю особистості групи поділяються на референтні (високий ступінь впливу) та групи належності.

Під терміном колектив (від лат. collectivus - збірний) розуміють групу людей, об'єднаних загальними ідеями та задачами, які досягай у процесі соціально бажаної спільної діяльності високого рівня розвитку. В колективі, за умови ідеального розвитку, більшість його членів отримує моральне та матеріальне задоволення.

Принципи колективізму:

1. виявлення інтересу до справи

2. виявлення інтересу до потреб інших;

3. доброзичливі стосунки

Для колективу характерна згуртованість, що характеризується системою внутрішньогрупових зв'язків, підґрунтям яких є ступінь збігу установок членів групи і оцінок ними ідей, цілей, завдань і шляхів їх реалізації .і

Разом з інтегративними ознаками в колективі спостерігається і диференціація — поділ членів групи на службово-адміністративній, правовій, лідерській, морально-етичній та іншій основі.

Будь-який внутрішньогруповий поділ колективу (формальний чи неформальний) насамперед повинен урахувати можливості співробітництва і взаємодопомоги, а також здатність до саморегуляції і творчості.

Кожен член колективу, володіючи комплексом соціальних установо^ (під цим терміном розуміють стійку доцільну діяльність особистості, спрямовану на об'єкт, яким є група людей у складі колективу), впливає на колектив. Одночасно він сам знаходиться під впливом колективу.

„Конформність” (від лат. comformis -подібний, відповідний) - психологічна характеристика піддатливості людини реальному або вигаданому тиску групи, що призводить до зміни поведінки і мотиваційних установок.

У будь-якому колективі формується колективна психіка. Її проявом є загальні почуття, думки, колективні реакції і настрої більшості. Психологи називають це колективістською ідентифікацією, що найяскравіше виявлено у співчутті і співучасті, коли кожен член колективу емоційно реагує на горе і радість членів групи.

Колектив має історію, минуле, справжнє і майбутнє, чого не має натовп або кліка (група людей, яка переслідує корисливі цілі)и

Груповий егоїзм - явище соціальне, що завдає моральних і матеріальних збитків суспільству. У колективах він виявляється у період налагодження економічних механізмів, нових форм господарювання. Саме в цей час формуються чисельні суперечності між інтересами суспільства та інтересами трудових колективів.

Члени групи в колективі можуть мати певний психологічний статус.

1. Колективісти — це члени групи, головними для яких є колективні дії.

2. Індивідуалісти — пряма протилежність колективістам. Спілкування для цих людей - тягар, подолати який вимагає службова необхідність.

3.Претензіоністи можуть бути і колективістами, і індивідуалістами. Визначальна їх риса - марнославство, необґрунтована образливість і бажання, щоб їх розуміли з півслова, співчували їм. Такі люди найчастіше потрапляють до опозиції.

4.Наслідувачі — категорія осіб, у яких слабко виражена самостійність. Вони наслідують лідера майже у всьому, аж до жестів, міміки. Часто присвоюють чужі думки.

5. Пасивні — члени групи, нерішучі у своїх бажаннях і діях. Намагаються триматися відсторонень від колективу. Байдужі до радості і горя колег.

6. Ізольовані - люди, які своїми діями, висловлюваннями відштовхують від себе багатьох членів групи, колективу. До ізоляції їх може призводити власна безтактність. Вони нещирі у діях.

Колектив як об'єкт управління характеризується певними показниками. Найінформативнішими з них є зрілість колективу, рівень взаємопізнання і характер стосунків у ньому.

На мікроклімат колективу значний вплив має конформність кожної особи, яка входить до нього, та задоволення спільною діяльністю.

В.О.Сухомлинський, характеризуючи структуру колективу, говорив, що це складна конструкція, де переплітаються думки, почуття, прагнення, інтереси, захоплення найрізноманітніших людей. Тому у виробничих колективах, крім формальних груп, передбачених структурним поділом, можуть утворюватися неформальні групи. Ця соціальна спільність, яка формується на підґрунті міжособистісних стосунків, не має офіційного статусу. Об'єднання людей відбувається з урахуванням спільних інтересів, а також міжособистісних симпатій.

Лідери - членів колективу, до думки яких прислухаються всі, яким надають право приймати відповідальні рішення за всю групу.

Лідер людина авторитетна.

3. Тема:

Читайте також:

1. Біосоціальні риси людини
2. Важливою ознакою класифікації є принцип побудови перетворювачів кодів, згідно з яким їх можна поділити на чотири групи.
3. Визначте соціальні перетворення в процесі радянізації українського суспільства.
4. Висуває принципово нові соціальні ідеї.
5. Відрахування в соціальні фонди.
6. Відрізняють запропоновані (предписанные) і набуті соціальні статуси.
7. Віковий підхід і взаємодія різних рівнів соціального досвіду в діяльності різновікових дитячих об’єднань. Функції різновікової групи.
8. Волонтерство у соціальній роботі
9. Державні соціальні служби в Україні
10. Ділова лексика, її ознаки і групи.
11. Довгострокові соціальні програми
12. Досвід європейських країн у соціальній роботі з наркоманами.

Переглядів: 873