Проблемне питання.

Слово вчителя.

- Надійшла весна. З далекого вирію повертаються птахи. Ось летять ключем горді птахи, провісники весни – лебеді. Летять низько-низько над хатою, тому маленькому Михайликові здається, що вони «струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів». Хлопчикові теж хочеться полетіти за чудесними птахами. «А віща скрипка і срібний відгомін бринять, єднаються над моїм дитинством, піднімають на крила мою душу, забирають її в нерозгадану далину. І хороше, і дивно, і радісно стаємені, малому, у цім світі », - так згадує дитинство Михайло Стельмах. Повість «Гуси-лебеді летять» переносить нас у дитинство письменника, яке пройшло вподільському селі Дяківці, неподалік від річки Південний Буг, що несе свої води у Чорне море. Власне дітище Михайло Стельмах присвятив батькам – Ганні Іванівні та Панасу Дем’яновичу: «Моїм батькам – Ганні Іванівні та Панасу Дем’яновичу з любов’ю і зажурою».

- Чому автор назвав свою повість «Гуси-лебеді летять»?

3. Робота з підручником. Теорія літератури.

- Пригадайте, який твір називають автобіографічним? (Автобіографічним називають твір, головним героєм якого сам автор ). - Що підсилює відчуття, що автор описує своє дитинство? (Розповідь від першої особи). - У якому часі ведеться розповідь? (Письменник веде розповідь то в теперішньому, то в минулому часі. Від цього читач уявою ніби переноситься колишнього в сьогодення). – Як ви думаєте, чому автобіографічні твори є джерелом відомостей про видатних письменників? – Що з цього приводу говорив Тарас Шевченко? (Т.Шевченко про це сказав: «Історія мого життя – частина історії моєї батьківщини»). - З яких часів відомі автобіографічні твори у світовій літературі? (У світовій літературі автобіографічні твори відомі з часів Юлія Цезаря). – Хто започаткував цей жанр в українській літературі? (В українській літературі жанр започаткований «Поученієм Володимира Мономаха»).

4. Екскурс у минуле «Україна на початку 20-х років ХХ століття». Повідомлення групи істориків.

- Події у повісті М.Стельмаха відбуваються в Україні на початку 20-х роківХХ століття.

Після завершення революції (1917 року) і громадянської війни політичне й соціально – економічне становище України було надзвичайно важким. Майже сім років воєн і громадянської смути довели Україну до стану руїни. Загинуло близько 1,5 мільйонаосіб. Через нестатки й розруху сотні тисяч людей залишали міста, йдучи до сіл у пошуках хліба. Практично припинилося виробництво товарів. У 1921 році промислове виробництво становило лише 5–10 % довоєнного. Не працювали цілі галузі виробництва. Найбільша частина України з населенням майже 40 мільйонів стала об’єктом небаченого за своїми масштабами експерименту, якиймав на меті побудову найпередовішої у світі економічної та політичної системи.

Одним із перших кроків у 1919 році на цьому шляху стала запроваджена в роки громадянської війни політика „воєнного комунізму”. Відповідно до неї проводилася націоналізація всієї промисловості й торгівлі, на селі запроваджувалася продрозкладка, за якою селянам залишали мінімальні норми продовольства, решта ж відбиралася державою. Заборонялися гроші, приватна торгівля, уводилася обов’язкова трудова повинність. Запроваджувався розподіл продуктів за картковою системою. Унаслідок цього економічна й політична криза ще більше поглибилася. Війна, „воєнно-комуністичні” методи та розруха майже знищили торгівлю, убивали найменші економічні стимули до продуктивної праці й ефективного господарювання, руйнували грошову систему, призвели до зростання безробіття, викликали масове невдоволення.

Ситуацію ускладнили засуха 1921 року й голод, який стався в Україні у 1921–1923 роках. Головною його причиною були не лише засуха, але й наслідки політики „воєнного комунізму”, тих примусових методів, за допомогою яких більшовицька влада домагалася виконання нереальних планів хлібозаготівель, незважаючи на неврожай, який охопив у 1921 році південні, степові райони України. Особливо тяжке становище склалося в Катеринославській, Запорізькій, Одеській і Миколаївській губерніях. Це були райони, які до Першої світової війни слугували головними експортерами хліба. Голодувало близько 7 мільйонів люду. Лютувала епідемія холери.Голоду можна було уникнути, якби влада своєчасно подбала про перерозподіл ресурсів, які тоді були в її розпорядженні. Цього, однак, не було зроблено: Москва вимагала хліба для промислових центрів Росії. У той же час на територію України прибуло близько 440 тисяч переселенців із голодуючих районів Росії.

Значна частина населення мирилася з політикою „воєнного комунізму” в час війни, але не хотіла сприймати „надзвичайних” заходів радянської влади у мирний час. Розпочалися селянські повстання проти політики радянської влади, зокрема виступила армія Махна, застрайкували робітники. Загострилися суперечки в більшовицькій партії щодо шляхів подальшого розвитку країни. Таким чином, хоч ці виступи нещадно придушувалися, проте стало очевидним, що політику „воєнного комунізму” необхідно міняти йіти на поступки, особливо селянам.

З 1922 року Україна увійшла до складу СРСР , який проіснував до 1991 року.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Зачитування вчителем уривка з листа Максима Рильського до Михайла Стельмаха.	\|	Робота у творчих групах.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.