• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Сукупність аналітичних показників для експрес-аналізу

Очевидно, що ліквідність і платоспроможність не тотожні один одному. Так, коефіцієнти ліквідності можуть характеризувати фінансове становище як задовільне, однак ця оцінка може бути помилковою, якщо в поточних активах значна питома вага припадає на неліквіди і прострочену дебіторську заборгованість.

Оцінка ліквідності і платоспроможності може бути виконана з поділеним ступенем точності. Зокрема, в межах експрес-аналізу плато­спроможності звертають увагу на статті, що характеризують готівку в касі і на розрахункових рахунках у банку. Зрозуміло, вони виражають сукупність наявних коштів, тобто майна, що має абсолютну цінність. Ці ресурси найбільш мобільні, вони можуть бути включені до фінансово-господарської діяльності в будь-який момент, тоді як інші види активів нерідко можуть включатися лише з визначеним тимчасовим лагом. Мистецтво фінансового управління саме і полягає в тому, щоб тримати на рахунках лише мінімально необхідну суму коштів, а іншу частину, що може знадобитися для поточної оперативної діяльності, — у швидко реалізованих активах.

Таким чином, чим значніший розмір коштів на розрахунковому рахунку, тим з більшою ймовірністю можна стверджувати, що підприєм­ство має у своєму розпорядженні достатньо коштів для поточних розрахунків і платежів. Разом із тим наявність незначних залишків на розрахунковому рахунку зовсім не означає, що підприємство неплато­спроможне: кошти можуть надходити на розрахунковий рахунок протягом найближчих днів, деякі види активів за необхідності легко перетворюються в готівку тощо.

У найбільш акцентованому вигляді ступінь ліквідності підприємства може бути виражений коефіцієнтом покриття, що показує, скільки карбованців поточних активів (обігових коштів) припадає на один карбованець поточних зобов’язань (поточна короткострокова заборго­ваність). За умови виконання підприємством зобов’язань перед кредито­рами його платоспроможність характеризується наявністю коштів на розрахунковому рахунку.

Результативність та економічна доцільність функціонування підприємства вимірюється абсолютними і відносними показниками. Розрізняють показники економічного ефекту й економічної ефективності. Економічний ефект — це показник, що характеризує результат діяльності, абсолютний, об’ємний показник. Залежно від рівня управління, галузевої приналежності підприємства, як показники ефекту використовують показники валового національного продукту, національного доходу, валового доходу від реалізації, прибутку тощо.

Економічна ефективність — відносний показник, що порівнює отриманий ефект з витратами або ресурсами, використаними для досягнення економічного зростання підприємства. Такий показник уже можна використовувати у просторово-тимчасових зіставленнях. Найбільш загальну оцінку рівня економічної ефективності діяльності підприємства дають показники рентабельності авансованого і власного капіталу, а зростання їх у динаміці розглядається як позитивна тенденція.

У межах експрес-аналізу доцільно використовувати таку послідов­ність взаємозалежних і нескладних за структурою й кількістю показників таблиць:

– господарські кошти підприємства та їх структура (містить такі показники, як величина господарських коштів в оцінці нетто, основні кошти, нематеріальні активи, обігові кошти, власні обігові кошти);

– основні кошти підприємства (здійснюється вартісна оцінка основних коштів, у тому числі активної їх частини за первісною і залишковою вартістю, частка орендованих основних коштів, коефіцієнти зносу й відновлення);

– структура і динаміка обігових коштів підприємства (наводиться укрупнене угрупування статей другого розділу балансу, а також низка специфічних показників, таких, як величина власних обігових коштів, їх частка в покритті товарних запасів та ін.);

– основні результати фінансово-господарської діяльності підприємства (обсяг товарообігу, прибуток, рентабельність, рівень валового доходу, рівень обігових витрат, фондовіддача, вироблення, показники оборотності);

– ефективність використання фінансових ресурсів (містить показники: кількість фінансових ресурсів, у тому числі власних, притягнутих ресурсів, рентабельність авансованого капіталу, рентабельність власного капіталу та ін.).

Експрес-аналіз може завершуватися висновком про доцільність або необхідність більш заглибленого й детального аналізу фінансових результатів і фінансового становища.

Деталізований аналіз фінансового становища. Його мета — більш докладна характеристика майнового й фінансового становища суб’єкта, який господарює, результатів його діяльності за минулий звітний період, а також можливостей розвитку суб’єкта на перспективу. Він конкретизує, доповнює й розширює окремі процедури експрес-аналізу. При цьому ступінь деталізації залежить від бажання аналітика.

У загальному вигляді програма проведення заглибленого аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства має такий вигляд.

1. Побудова аналітичного балансу — нетто.

2. Оцінка й аналіз економічного потенціалу.

2.1. Оцінка майнового стану і структури капіталу.

2.2. Аналіз фінансового становища:

– оцінка ліквідності;

– оцінка фінансової стабільності.

3. Оцінка й аналіз результативності фінансово-господарської діяльності.

3.1. Аналіз оборотності.

3.2. Аналіз рентабельності.

4. Розробка заходів на поліпшення фінансового становища підприємства.

Перш ніж розпочати аналіз, необхідно коротко дати визначення основних показників, які будуть використані при розрахунку коефіцієнтів, що характеризують фінансове становище підприємства.

Активи — це вартість коштів, якими володіє підприємство. Активи поділяються на поточні активи (обігові активи) і нерухомі (позаобігові).

Поточні активи — це кошти, які призначені для короткочасного використання і перетворені у грошову готівку протягом господарського циклу, що не перевищують одного року. Поточні активи відображаються у другому розділі балансу, інакше їх називають обіговими коштами або обіговим капіталом.

Ліквідні активи (активи, які легко реалізуються) — це такі активи, які можна швидко перетворити в готівку. Ліквідні активи відповідають поточним активам з вирахуванням товарно-матеріальних запасів. Ліквідні активи визначаються у другому розділі активної частини балансу. Насамперед це грошові кошти (готівка) разом з коротко­строковими цінними паперами і заборгованість дебіторів (платежі за якими очікуються більше ніж через 12 місяців після звітної дати).

Матеріально-виробничі запаси — активи, що посідають за I ліквідністю проміжне становище між активами, які легко реалізуються, і нерухомими коштами. Матеріально-виробничі запаси відображаються у другому розділі активної частини балансу. Це насамперед матеріали, незавершене виробництво, готова продукція і товари для перепродажу.

Нерухомість — це активи, які призначені для порівняно тривалого використання у виробничій діяльності підприємства (більше одного року). Називаються інакше позаобіговими активами, нерухомими чи іммобілізованими коштами. Нерухомість відображається в першій активній частині балансу. До нерухомості належать основні кошти (будинки, спорудження, устаткування), нематеріальні активи, незавершене будівництво і довгострокові фінансові вкладення.

Загальна сума капіталу — це вартість коштів (активів) підприєм­ства, яка дорівнює зобов’язанням у сумі з власним капіталом (інша назва — валюта балансу нетто).

Реальні активи — це сума залишків (сальдо) основних коштів (за винятком зносу), виробничих запасів, незавершеного виробництва, малоцінних предметів та предметів, що швидко зношуються. Реальні активи характеризують виробничі потужності підприємства.

Пасиви — це зобов’язання (позикові кошти) підприємства з оплати плюс власний капітал.

Зобов’язання поділяються на короткострокові (поточні) та довгострокові і відображаються у п’ятому і шостому розділах пасивної частини балансу.

Короткострокові зобов’язання — це заборгованість підприємства, яка має бути погашена протягом року. Це насамперед заборгованість кредиторам, короткострокові кредити і позики, аванси, які були отримані.

Довгострокові зобов’язання — це заборгованість підприємства, яка має бути погашена протягом періоду, що перевищує один рік, включно із довгостроковими кредитами і позиками.

Власний капітал — це кошти активів, які належать власникам підприємства (акціонерам). Вартість власного капіталу визначається як різниця між спільною вартістю активів (валютою балансу) і зобов’язаннями. Власний капітал називають ще акціонерним капіталом.

Власний капітал = активи – зобов’язання

При аналізі балансу інколи використовуються поняття чистих активів, чистих ліквідних активів і власних поточних активів.

Чисті активи — це власний капітал. Визначається спільною вартістю активів за винятком короткострокових і довгострокових зобов’язань.

Чисті активи = активи – зобов’язання

Чистими ліквідними активами називаються ліквідні активи за винятком короткострокових зобов’язань. В успішно розвиненій фірмі вартість ліквідних активів завжди вища величини короткострокових зобов’язань. Це забезпечує стійке її функціонування і здатність погашати свої короткострокові зобов’язання в термін (за рахунок ліквідних активів).

Чисті ліквідні активи = ліквідні активи – короткострокові зобов’язання

Власні поточні активи — це величина поточних активів за винятком короткострокових зобов’язань. Власні поточні активи складають величину поточних активів, які залишаються після погашення всіх короткострокових зобов’язань. Власні поточні активи називають іноді робочим капіталом: обережний інвестор завжди стежить за тим, щоб фірма, в яку він вкладає кошти, мала значні власні поточні активи. Для розширення виробництва важливо, щоб власні поточні активи в цьому році були більшими, ніж у попередньому.

Власні поточні активи = поточні активи – короткострокові зобов’язання

Власні поточні активи називають також власними обіговими коштами або чистим капіталом.

При проведенні аналізу ступінь агрегування інформації обирає аналітик. Найбільш загальне групування відповідає розділам балансу. Активи поділяються на ліквідні активи, товарно-матеріальні запаси, нерухоме майно. Пасиви — на позикові кошти (короткострокові зобов’язання, довгострокові зобов’язання) і власний капітал.

Формування аналітичного балансу. Безперечно, що аналіз фінансового становища повинен проводитися на основі балансу нетто, що очищений від регульованих статей. Проте цього недостатньо.

Звітна форма, яка діє сьогодні, в окремих випадках відносить синтетичні рахунки до розділів балансу не зовсім коректно. Таким чином, перш ніж проводити аналіз фінансового становища підприємства, треба сформувати аналітичний (придатний для аналізу) баланс.

Перелік порядку перетворення звітної форми балансу в аналітичний баланс залежить від конкретних умов. Цей перелік не можна визначити заздалегідь на всі випадки. Кожний аналітик відповідно до своєї кваліфікації і досвіду розв’язує цю проблему по-своєму. Важливо, щоб були скоординовані показники, які найбільш суттєво спотворюють реальну картину. Надамо деякі рекомендації:

– необхідно зменшити загальну суму капіталу (валюти балансу) на величину збитків, записаних в активній частині балансу. Одночасно зменшити на ту ж суму власний капітал;

– вилучити із загальної суми капіталу (валюти балансу) величину «Витрат майбутніх періодів». На цю ж суму потрібно зменшити розміри власного капіталу і матеріально-виробничих запасів;

– збільшити розміри матеріально-виробничих запасів на суму податку на додану вартість з набутих цінностей;

– вилучити із суми матеріально-виробничих запасів вартість відправлених товарів. На цю ж суму необхідно збільшити розміри дебіторської заборгованості;

– необхідно звернути увагу на суму заборгованості учасників за вкладами. Найбільш істотне викривлення може спостерігатися в акціонерних товариствах відкритого типу при первинному розміщенні акцій. Відповідно до нормативних документів, у статутний капітал записується вся сума емісії на час реєстрації статутного капіталу до реальної підписки на акції. Інакше кажучи, вартість активів і вартість власного капіталу підвищується в балансі передчасно. Для отримання реальної картини необхідно зменшити власний капітал, валюту балансу і поза­обігові активи на суму не проданих і не забезпечених підпискою акцій;

– необхідно виділити у статті цільового фінансування і надходження суми, отримані безоплатно на розвиток виробництва (наприклад, субсидія місцевого бюджету на реконструкцію овочесховища), і суми, отримані для позавиробничого споживання (наприклад, оплата батьків за утримання дітей у дитячому садку). Перший тип суми треба залишити у складі власного капіталу, а другий — перевести із власного капіталу в короткострокову заборгованість або взагалі вивести з валюти балансу (за рахунок зменшення ліквідних коштів і власного капіталу);

– у випадку перевищення отриманих працівниками підприємств довго­строкових позик над кредитами банків для працівників необхідно виявлену суму активу перевести в нерухоме майно (іммобілізовані кошти), одночасно збільшивши на ту ж суму довгострокові зобов’язан­ня і зменшивши на ту ж суму власний капітал (наприклад, за рахунок нерозподіленого прибутку). Інший спосіб — повне виключення встановленої суми з валюти балансу за рахунок відповідного зменшення ліквідних коштів і власного капіталу;

– необхідно перевести із довгострокових зобов’язань в короткострокові ті суми довгострокових кредитів і позик, які повинні бути погашені в наступному році, включаючи позики, що не були погашені в термін;

– зменшити суму короткострокових зобов’язань (позикових коштів) на величину «Розрахунків з дивідендів», «Прибутків майбутніх періодів», «Фондів споживання» і «Резервів подальших витрат і платежів». На цю ж суму треба збільшити розмір власного капіталу;

– якщо можливо (на підставі даних внутрішнього аналізу), необхідно виявити іммобілізацію коштів, приховану в складі дебіторської забор­гованості й інших поточних активів. Критерієм тут повинна служити низька ліквідність чи повна неліквідність виявлених сумнівних сум. Ці суми треба перевести у розділ нерухомості з одночасним переміщен­ням відповідних сум із власного капіталу в довгострокову заборго­ваність або цілком виключені з валюти балансу ліквідних коштів і власного капіталу;

– необхідно перевести у розділ нерухомості дебіторську заборгованість, яка може бути погашена не раніше ніж через рік.

Висновки з третього питання:Студенти вивчили, що метою аналізу фінансового стану підприємства є об’єктивна оцінка господарсько-фінансової діяльності підприємства та її результатів на основі системи ключових показників, визначення меж його фінансової стійкості й оцінка перспектив зміни його фінансового становища. Студенти засвоїли, що аналіз фінансового стану підприємства проводиться такими основними напрямками: аналіз фінансових результатів діяльності підприємства; оцінка майнового стану і структури капіталу підприємства; аналіз фінансової стійкості; аналіз ліквідності; аналіз ефективності діяльності; аналіз становища на ринку цінних паперів, а також, що у ході аналізу для характеристики різних аспектів фінансового стану застосовуються як абсолютні показники, так і фінансові коефіцієнти, що представляють собою відносні показники фінансового стану підприємства.

4.Оцінка та аналіз економічного потенціалу підприємства, фінансової стійкості.

Фінансова стійкість — певний стан рахунків підприємства, який гарантує його постійну платоспроможність.

При договірних стосунках між підприємствами у них з’являється взаємний інтерес до фінансової стійкості партнерів як критерію їх надійності. Особливого значення набуває аналіз фінансової стійкості при оцінці кредитоспроможності підприємств та у випадку надання їм кредитів, позик, проведення великих інвестиційних проектів тощо.

Стабільність роботи підприємства пов’язана зі спільною його фінан­совою структурою, ступенем його залежності від зовнішніх кредиторів і інвесторів. Багато підприємств у процесі своєї діяльності змушені, крім власного капіталу, використовувати значною мірою і позичковий капітал. Проте, коли структура «власний капітал — позичкові кошти» має значне перекошення в сторону боргів, підприємство може збанкрутувати, якщо одразу декілька кредиторів вимагатимуть повернення своїх грошей у «незручний» час.

Фінансово стабільним вважається таке підприємство, яке переважно за рахунок власних джерел покриває кошти, вкладені в активи; не допускає невиправданої дебіторської і кредиторської заборгованості; розраховується вчасно відповідно до зобов’язань.

Суттю фінансової стабільності підприємства є співвідношення вартості матеріальних обігових коштів і величини власних і позичкових джерел їх формування, тобто забезпеченість запасів і витрат джерелами фінансування. Платоспроможність виступає зовнішнім проявом фінансової стійкості.

Як уже зазначалося, джерелами формування матеріально-виробничих запасів (МЗ) виступають:

– власні обігові кошти (ВОК);

– короткострокові кредити банків і позики (КК);

– розрахунки з кредиторами за товарними операціями (КТ).

Залежно від співвідношення величин показників матеріально-виробничих запасів, власних обігових коштів та інших джерел формування накопичення, можна з певним ступенем умовності виділити такі типи фінансової стабільності.

1. Абсолютна фінансова стабільність, яка становить собою крайній тип фінансової стійкості і виражається умовою:

МЗ < ВОК.

Це співвідношення показує, що всі запаси покриваються власними обіговими коштами, тобто підприємство не залежить від зовнішніх джерел фінансування.

Треба зауважити, що така ситуація трапляється дуже рідко. Більше того, вона навряд чи може розглядатись як ідеальна, оскільки у фінансовому менеджменті, як уже зазначалося, існує так називаний ефект фінансового важеля.

2. Нормальна фінансова стабільність, котра гарантує плато­спроможність підприємства, яка описується таким рівнянням:

ВОК < МЗ < ВОК + КК + КТ.

Наведене співвідношення відповідає становищу, коли підприємство, яке успішно функціонує, використовує для покриття запасів «нормальні джерела коштів» — власні і притягнуті.

Відзначимо, що, як правило, абсолютна і нормальна стабільність фінансового стану характеризується відсутністю неплатежів і причин їх виникнення, випадків порушення внутрішньої і зовнішньої фінансової дисципліни.

3. Нестійкий фінансовий стан, сполучений з порушенням плато­спроможності, при якому однак зберігається можливість відновлення рівноваги за рахунок джерел, що послабляють фінансову напруженість (І):

МЗ=ВОК +КК+КТ+І.

До джерел, що послабляють фінансову напруженість, належать:

– тимчасово вільні власні кошти (фонди економічного стимулювання, фінансові резерви та ін.);

– притягнуті кошти (перевищення нормальної кредиторської заборгованості над дебіторською);

– кредити банку на тимчасове поповнення обігових коштів та інші позичкові кошти.

Фінансова нестійкість вважається припустимою, якщо величина притягнених для формування запасів і витрат короткострокових кредитів і позичкових коштів не перевищує сумарної вартості виробничих запасів, готової продукції і товарів (найбільш ліквідної частини запасів і витрат). Разом із тим у більшості випадків нестійкий фінансовий стан характеризується наявністю порушень фінансової дисципліни (затримки в оплаті праці, використання тимчасово вільних власних коштів резервного фонду і фондів економічного стимулювання, перебої в надходженні грошей на розрахункові рахунки, нестійка рентабельність тощо).

4. Кризовий фінансовий стан, при якому підприємство перебуває на межі банкрутства, оскільки в цій ситуації кошти, короткострокові цінні папери та дебіторська заборгованість підприємства не покривають навіть його кредиторської заборгованості і прострочених позичок:

МЗ > ВОК + КК + КТ + І.

Кризове фінансове становище характеризується, крім вищевказаних ознак нестійкості фінансового становища, наявністю регулярних неплатежів, за якими кризове становище може бути класифіковано у такий спосіб:

– перший ступінь (наявність прострочених позичок банку);

– другий ступінь (наявність, крім цього, простроченої заборгованості постачальникам за товари);

– третій ступінь (наявність, крім цього, недоїмок до бюджетів), котрий практично межує з банкрутством.

У межах поглибленого аналізу фінансової стабільності підприємства повинні бути досліджені також і такі питання:

а) загальна величина неплатежів:

– прострочена заборгованість за позичкою банку;

– прострочена заборгованість за розрахунковими документами постачальників;

– недоплати до бюджетів;

– інші неплатежі (у тому числі з оплати праці);

б) причини неплатежів:

– недостатність власних обігових коштів;

– надпланові запаси товарно-матеріальних цінностей;

– товари відвантажені, не оплачені в термін покупцями;

– товари на відповідальному збереженні в покупців через відмовлення від акцепту;

– іммобілізація обігових коштів у капітальне будівництво, у заборгованість працівників за отриманими ними позичками, а також у витрати, не перекриті коштами спеціальних фондів і цільового фінансування.

Оцінка фінансової стабільності здійснюється за допомогою фінансових коефіцієнтів.

1. Коефіцієнт автономії (Ка) або незалежності дорівнює частці власних коштів у загальній сумі джерел:

Ка = ВК / В,

де ВК — джерела власних коштів;

В — загальна сума джерел (підсумок балансу).

Чим більше в підприємства власних коштів, тим легше йому справитися з економічним безладдям. Тому підприємства здебільшого прагнуть до нарощування абсолютної суми власного капіталу. Однак реально можливості мають насамперед підприємства, які добре працюють. Маючи стабільний прибуток, вони намагаються утримати значну її частину в обігу шляхом створення можливих резервів або прямого зарахування до власного капіталу перерозподіленого на дивіденди чистого прибутку.

Нормальне мінімальне значення коефіцієнта автономії оцінюється на рівні 0,5 і означає, що всі зобов’язання підприємства можуть бути покриті його власними коштами. Зростання коефіцієнта автономії свідчить про збільшення фінансової незалежності підприємства, зниження ризику фінансових ускладнень у майбутньому.

2. Коефіцієнт співвідношення власних і позичкових коштів (фінансової стійкості (Ку) дорівнює відношенню власних коштів до величини зобов’язань підприємства:

Ку = ВК / З,

де З — кредити та інші позичкові кошти.

Цей показник є сполученим з коефіцієнтом автономії, тому одночасне використання обох показників є недоцільним. Нормальним вважається значення коефіцієнта, що перевищує одиницю.

Нерідко в аналітичній практиці використовується показник, зворотний показнику фінансової стійкості, — коефіцієнт заборгованості (Кз), який розраховується формулою:

Кз = З / ВК.

Відповідно позитивно оцінюється величина показника нижче одиниці.

3. Коефіцієнт забезпеченості власними обіговими коштами (Кз.в.к.) розраховується як відношення величини власних обігових коштів підприємства і поточних активів (ПА) (сума запасів і витрат, дебіторської заборгованості, коштів підприємства і короткострокових цінних паперів):

Кз.в.к. = ВОК / ПА.

Нормальним вважається значення показника, який перевищує 0,1.

4. Коефіцієнт покриття інвестицій (Кп.і.) або коефіцієнт фінансової стабільності характеризується часткою власного капіталу і довгострокових зобов’язань у загальній сумі активів підприємства:

Кп.і. = ВК + ДЗ / В.

В аналітичній практиці прийнято вважати нормальним значення коефіцієнта, котрий наближається до 0,9.

5. Коефіцієнт інвестування (Кі) або забезпеченості власним капіталом показує ступінь покриття джерелами власних і прирівняних до них коштів величини основних коштів та інших позаобігових активів:

Кі = ВК / ОК.

Якщо коефіцієнт інвестування більше одиниці, то це є свідченням достатності власного капіталу.

6. Коефіцієнт маневреності власного капіталу (Квк.м.) розраховується як співвідношення власних обігових коштів і власного капіталу:

Квк.м = ВОК / ВК.

Цей коефіцієнт показує, яка частина власних коштів підприємства перебуває в мобільній формі і може бути використана при необхідності на поповнення обігових коштів, а яка частина направляється на накопичення. Забезпеченість поточних активів власним капіталом є гарантією стабільності фінансового стану при стійкій фінансовій політиці в державі. Високі значення коефіцієнта маневреності позитивно характеризують фінансовий стан. Вважається нормальним значення цього показника вище 0,4-0,6.

7. Коефіцієнт довгострокового залучення позичкових коштів (Кд.о.) характеризує структуру капіталу, котрий використовується для довгострокових інвестицій, тобто показує, яка частина основних кошів та інших позаобігових активів профінансована зовнішніми інвесторами і належить їм, а не власникам підприємства. Коефіцієнт розраховується як співвідношення довгострокових зобов’язань до суми власного капіталу підприємства і його довгострокових зобов’язань:

Кд.з. = ДЗ / ВК + ДЗ.

Зростання цього показника у певному розумінні — негативна тенденція, яка означає, що підприємство все сильніше залежить від зовнішніх інвесторів.

8. Коефіцієнт короткострокової заборгованості (Кк.о.) відбиває структуру притягнутого капіталу і визначається через співвідношення короткострокових зобов’язань і їх загальної суми:

Кк.о = ДО / ДО + КО.

9. Коефіцієнт кредиторської заборгованості (Кк.з.) показує частку кредиторської заборгованості в загальній сумі зобов’язань підприємства:

Кк.з. = КТ / ДО + КО.

Зростання цього показника характеризується негативно. Перелік наведених показників, що використовуються для оцінки фінансової стабільності підприємств, досить великий, але це не означає необхідність їх одночасного використання навіть у процесі проведення поглибленого аналізу фінансового стану підприємства. Доцільність вибору тих чи інших показників для цілей аналізу насамперед повинна визначатися специфікою господарсько-фінансової діяльності підприємств. Наприклад, для підприємств, які не мають довгострокових позичкових коштів, немає необхідності розраховувати такі показники: коефіцієнт покриття інвестицій, коефіцієнт довгострокового залучення позичкових коштів, коефіцієнт короткострокової заборгованості. І навпаки, для підприємств, які здійснюють великі інвестиційні проекти, аналіз саме цих показників становить значний інтерес.

Висновки з четвертого питання:Студенти вивчили, що фінансова стійкість підприємства — певний стан рахунків підприємства, який гарантує його постійну платоспроможність, що особливого значення набуває аналіз фінансової стійкості при оцінці кредитоспроможності підприємств та у випадку надання їм кредитів, позик, проведення великих інвестиційних проектів тощо. Студенти засвоїли, що фінансово стабільним вважається таке підприємство, яке переважно за рахунок власних джерел покриває кошти, вкладені в активи; не допускає невиправданої дебіторської і кредиторської заборгованості; розраховується вчасно відповідно до зобов’язань та що суттю фінансової стабільності підприємства є співвідношення вартості матеріальних обігових коштів і величини власних і позичкових джерел їх формування, тобто забезпеченість запасів і витрат джерелами фінансування. Студенти ознайомилися з формулами визначення коефіцієнтів показників фінансової стійкості.

5.Оцінка ефективності господарської діяльності підприємства.

Для оцінки фінансового стану підприємства необхідно провести аналіз, який дозволяє виявити, наскільки ефективно підприємство використовує свої кошти. До показників, що характеризують ефективність виробництва, належать коефіцієнти оборотності, рентабельності, продуктивності.

Перш ніж приступити до розгляду питань аналізу стану на основі Звіту про фінансові результати та їх використання, необхідно визначити поняття основних термінів і визначень.

Валовий обсяг реалізації (валовий доход) — це вартість відвантаженої продукції і виконаних робіт, включаючи податки та інші платежі.

Чистий обсяг реалізації — це валовий обсяг реалізації за винятком непрямих податків і зборів, включених у продажну ціну товару. Чистий обсяг реалізації називають інакше виторгом від реалізації або чистим доходом.

Валовий (балансовий) прибуток — це різниця між чистим обсягом реалізації і собівартістю реалізованої продукції, включаючи комерційні й управлінські витрати.

Чистий прибуток — це різниця між валовим балансовим прибутком і податком на прибуток. Більш точне значення чистого прибутку виходить, якщо з балансового прибутку відняти не тільки суму податку з прибутку, але й інші платежі в бюджет за рахунок чистого прибутку (виділення таких платежів у формах фінансової звітності не передбачено, тому цю інформацію слід отримувати з обігово-сальдового балансу підприємства за умови, що такі платежі збираються на окремому субрахунку).

Читайте також:

1. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
2. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
3. Аналіз відносних показників прибутковості (рентабельності) роботи банку
4. Аналіз макроекономічних показників
5. Аналіз основних техніко-економічних показників діяльності підприємств будіндустрії
6. Аналіз показників валового прибутку і собівартості реалізованої продукції
7. Аналіз показників прибутковості та рентабельності підприємства
8. Аналіз показників рентабельності.
9. Аналіз показників складу, структури й технічного стану основних фондів.
10. Аналіз ризикованості підприємства на основі показників фінансового стану.
11. Біном Ньютона для дробових і негативних|заперечних| показників
12. Біоценоз – це сукупність усіх живих організмів в рамках даної екосистеми.

Переглядів: 2319