• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Висновок

X

І?

Під владою Австро-Угорської імперії

Еміграція цього періоду переважно спрямована на аме­риканський континент, де тоді було ще чимало територій, не освоєних людиною.

Уряди США, Канади, Бразилії та інших країн американ­ського континенту виявляли зацікавленість в емігрантах, іаохочували масове переселення за кордон, оскільки вони були дешевою робочою силою.

Першими українськими переселенцями до США у 70-х роках XIX ст. були закарпатці. На початку XX ст. українська

громада у США налічувала понад 200 тис, у Канаді — майже 24 тис. осіб.

Переселенці зберігали народні традиції, мову, культуру, громадський побут, усвідомлювали себе єдиною спільнотою —■ українцями, частиною українського народу, до етносу країни, в якій поселилися не увійшли, не асимілювалися, хоча через деякий час вони стали громадянами цих країн. їх стали обирати до ор­ганів місцевого самоврядування та провінційного управління.

На нових місцях проживання споруджували церкви й каплиці, при яких для дітей українців відкривали школи українознавства, створювали українські самодіяльні хоро­ві, музичні, танцювальні, драматичні гуртки. Створювали громадські об'єднання, випускали українські часописи.

Переселенці пам'ятали про свою історичну батьківщину, підтримували зв'язки. В цей період вони збирали кошти на фінансування українських шкіл у Галичині, ухвалювали на своїх зібраннях резолюції на підтримку вимоги відкриття українського університету у Львові.

У свою чергу, з Галичини їм надсилали українські підруч­ники для навчання в українських школах.

Українська громада протягом усього періоду їх проживання на американському континенті і до сьогодні постійно демон­струвала і демонструє світові прагнення зберігати й розви­вати національні традиції, підтримувати різнобічні зв'язки зі своїм народом.

Проблеми становлення та консолідація української нації

Нація — історична спільнота людей, що утворюється у про­цесі формування спільності території, економічних зв'язків, літературної мови, етнічних особливостей культури та характеру, з певною психологією і са­мосвідомістю.

З 80-х років XIX ст. формується сучасна («модерна») українська нація.

Усупереч асиміляційним процесам частка українців у 1897 — 1900 pp. становила 79,6%. Це стало можливим завдя­ки високому природному приросту, який компенсував від­хід українців в інші регіони Російської держави й збільшен­ня чисельності національних меншин. Українці становили:

•у Криму - 11,6%;

• у Бессарабії - 34,6%;

• у Полтавській губернії — 98%;

• у Харківській — 80,6% усіх мешканців. Незважаючи на індустріалізацію економіки, сільське

населення значно переважало міське. На початку XX ст. в українських губерніях Росії воно становило 84%, на захід­ноукраїнських землях — 95,5% усіх жителів. Селянство збе­рігало основні національні риси в мові, побуті, культурі та національній свідомості.

Українській інтелігенції належить історична заслуга у відновленні національної самосвідомості народу. Націо­нальний рух постає як свідомий рух, спрямований на забез­печення умов вільного розвитку, реалізацію національної ідеї.

Українці як «історична нація» усвідомлюють свої еко­номічні, культурні й політичні інтереси, стають рушійною силою створення національної держави. Національний рух розвивався у напрямку розширення своєї соціальної бази, міцніло розуміння необхідності єднання всіх суспільних верств для здобуття державності.

Національний рух починає усвідомлювати, що україн­ська політична нація має творитися не лише українцями, а іі національними меншинами, які проживають в Україні.

Становлення нації залежить від рівня національної сві­домості.

Досвід українського національного відродження почат­ку XX ст. мав важливе значення для подальшої боротьби за українську державність. Стало очевидним, що українська

нація може розвиватися навіть за складних умов, що ніякі перепони не могли завадити цьому.

Національна свідомість— усвідомлення людиною своєї на­ціональної належності.

Процес політизації українського суспільства та визвольного руху

На початкуXX ст. активізувався національно-визвольний рух в Україні.

Поширеними були самостійницька й автономістська те­чії внаціональному русі.

Центром національного руху стала Східна Галичина, де не існувало заборон на українські видання. Зі Східної Гали­чини українські видання нелегально розповсюджували по всій Україні.

Найактивнішою частиною національного руху стала ін­телігенція, а серед неї - демократичне студентство. Полі­тичне безправ'я народу, позбавлення вищих навчальних за­кладів автономії, встановлений у них поліцейський режим викликали невдоволення найвідомішої його частини, яке виливалося у мітинги, страйки, демонстрації.

У 1904 р. українська громадськість починає кампанію за скасування законів 1863 і 1876 років про українську мову. Велику пропагандистську, просвітницьку роботу проводили громади. Але національний рух розпочав уже ставити полі­тичні завдання. Український рух вийшов за межі переважно культурно-освітнього і набув політичного спрямування.

Виникають політичні партії, які розпочали широку агітаційно-пропагандистську роботу в усіх верствах сус­пільства. Таким чином, з виникненням політичних партій національна ідея проникає в народні маси.

Була абсолютна перевага в українському русі наці­онально-соціалістичних сил і прихильників широкої по­літичної автономії України у складі майбутньої демокра­тичної Росії.

М. Міхновський вважав, шо гасло здобуття самостійної Української держави не можна знімати з порядку денного.

Українські й загальноросійські політичні партії

Українські національні політичні партії Партія— організована група однодумців, які виражають ін­тереси частини народу і ставлять своєю метою завоюван­ня державної влади або участі у її здійсненні.

1. Революційна українська партія (РУП).Заснована 29 січня
1900 р.в Харкові діячами студентських громад з ініціати­
ви Д. Антоновича, Б. Камінського, М. Русова, Л. Маціє-
вича, О. Коваленка та інших.

Першим програмним документом цієї партії стала брошура
М. Міхновського «Самостійна Україна», в якій проводилася
ідея боротьби за єдину Україну: «одна, єдина; нероздільна,
вільна, самостійна Україна від Карпат аж по Кавказ».
Згодом гасло самостійної України замінено вимогою
культур-но-національної автономії в межах Російської
імперії. ,

Місцеві осередки РУП були у Харкові, Києві, Полтаві, Чернігові, Лубнах, Прилуках, Катеринославі та інших, містах. Рупівці розповсюджували відозви, листівки, про­кламації, в яких проповідували в основному мирні фор­ми дій.

Ставили своєю метою об'єднання різних поколінь інтелі­генції в боротьбі за національне і соціальне визволення. Проте керівники партії не мали єдиної думки щодо страте­гії і тактики діяльності партії і це спричинило її розкол.

2. Українська народна партія (УНП).Заснована 1902 р.
М. Міхновським, який з невеликою групою націоналіс­
тичного напрямку відокремився від РУП.

І Іартія була невеликою за чисельністю, її програму сформу­лював М. Міхновський у «десяти заповідях УНП»: • боротьба за національні права;

• самоспина демократична респуоліка;

• панування української мови, звичаїв, культури. Основне гасло — «Україна для українців».

Після 1907 р. діяльність УНП занепала. В 1917 р. ко­лишні її члени створили Українську партію соціадістів-федералістів.

3. Український соціал-демократичний союз.«Спілка», яка
вийшла у грудні 1904 р.з РУП.

Лідери - М. Маленевський, А. Скоропис-Йолтуховський. Хотіли, щоб партія представляла всіх робітників України незалежно від їх національності.

Згодом вона стала на меншовицькі позиції і приєдналася до російських меншовиків на правах автономної організації.

4. Українська демократична партія (УДП).Заснована у 1904 р.
її лідерами були О. Лотоцький, Є. Чикаленко, В. Чехові
ський.

Виступали за конституційне правлінця, здобуття націо­нальних прав Україні в межах Російської держави. Була близька до російської партії кадетів.

5. Українська радикальна партія (УРГТ).Створена 1904 р.

її лідерами стали Б. Грінченко. С. Єфремов, Д. Дорошенко. Була ліберальної орієнтації і виступала за встановлення конституційної монархії та право України на автономію.

6. Українськасошал-демократичнаробітничапартія(УСДРГІ).
Утворилась у грудні 1905р. з частини РУП, які залишили­
ся після виходу з неї «Спілки»..

Лідерами стали В. Винниченко, С Петлюра, М. Порш, Л. Юркевпч та ін. УСДРП виступала за автономію Укра­їни у складі Російської держави, за демократизацію сус­пільного ладу, конфіскацію великої земельної власності. Вважала можливим об'єднання з РСДРП на федера­тивних засадах, хоч і не поділяла революційного екс­тремізму цієї партії.

7. Українська демократично-радикальна партія (УДРГІ).Ви­
никла у 1905 р.на основі злиття Української демократич-

ноїта Української радикальної партій. У 1907 р. перейме­нована в Українську трудову партію.

Виступала за демократичну Україну в складі демократич­ної Росії, за земельну реформу.

Щодо перспектив політичного розвитку України українські партії розподілялися на дві групи:

• за автономію України у федеративній Росії;
\ за самостійність України.

Читайте також:

1. IV. Висновок
2. IV. Висновок
3. Аудиторський висновок
4. Аудиторський висновок, у якому робиться відмова від надання висновку аудитора
5. Аудиторський висновок, у якому робиться відмова від надання висновку аудитора
6. Безумовно-позитивний висновок
7. Висновок
8. ВИСНОВОК
9. ВИСНОВОК
10. Висновок
11. Висновок
12. Висновок

Переглядів: 730