• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Контрольно-вимірювальні засоби 2 страница

V— об'єм посудини, м³;

n — показник адіабати (для повітря п = 1,41).

Потужність, що розвивається під час вибуху, кВт визначається за формулою:

,

де — тривалість вибуху, с.

Основні причини вибухів посудин, що працюють під тиском, різноманітні, але в загальному вигляді їх можна звести до таких: підвищення тиску вище за допустиме, механічна або хімічна дія, де­фекти виготовлення, порушення технологічного режиму і правил експлуатації, несправність приладів і арматури, корозія металу. Ви­бух посудин під тиском супроводжується великими руйнівними нас­лідками. Найнебезпечнішими є вибухи парових котлів.

Причиною вибухів котлів є перенапруження металу. Метал по­судин, що працюють під тиском вище атмосферного, постійно зна­ходиться під дією високих температур і тиску. Внаслідок цього у металі відбуваються пластичні деформації. Тому міцність металу знижується, збільшується відносне подовження стінок посудин і зменшується поперечний переріз стінок котла. При дії великих на­пружень з підвищенням температури в металі розвивається явище повзучості.

Корозія металу буває двох типів: загальна, при якій вся поверхня металу руйнується з однаковою швидкістю, і місцева, яка активно розвивається в місцях клепки внаслідок порушення структури металу.

Механічний розрив стінок котла виникає тоді, коли у посудині недостатня кількість води. Коли за недоглядом у котлі падає рівень води, тоді теплота, що розрахована на її нагрівання і випаровування, не відводиться, а перегріває стінки котла. Внаслідок явища повзу­чості металу стінки котла випинаються, потоншуються до утворення тріщин, з появою яких котли розриваються. До появи тріщин причи­ною аварії може стати подача води у такий перегрітий котел. У цьо­му випадку, при появі на котлі випучин, треба перекрити подачу те­плоти і випустити пар, а не подавати в нього воду.

Перекачка або упускання води в котлі відбувається в основно­му внаслідок халатного відношення до обов'язків або недостатньої кваліфікації обслуговуючого персоналу.

Досвід експлуатації парових котлів показує, що несправності і аварії бувають внаслідок порушення водного режиму (наприклад, не­задовільне хімводоочищення, неправильний режим фосфотування та ін.). Усе це призводить до утворення на внутрішніх стінках накипу. Накип небезпечний для котла, як з фізичної, так і з хімічної точки зо­ру. Статистичні дані свідчать, що на кожні 100 аварій, які пов'язані з порушенням водного режиму, 83 виникають внаслідок відкладання накипу і шлаку, 17 — внаслідок корозії металу. Накип і шлам харак­теризується низьким коефіцієнтом теплопровідності, що призводить до недопустимого підвищення температури стінок, в результаті чого міцність металу різко падає і елементи котла руйнуються.

Причиною несправності обладнання під тиском може бути по­трапляння сторонніх предметів (піску, бруду, та ін.) під час монтажу або капітального ремонту, що веде до порушення циркуляції. Не­справності труб виникають також і з інших причин, наприклад, вна­слідок зносу їх летючими речовинами при спалюванні багатозольно- го палива або агресивності котельної води, а також низької якості металу або його зварювання.

Вибухи і спалахи палива часто є причиною пошкодження ко­тельних установок. Вони переважно відбуваються внаслідок недо­тримання" правил роботи на пилоподібному, рідкому та газоподібно­му паливі.

Пошкодження барабанів котла є найбільш небезпечним, тому що може призвести до великих аварій — вибухів.

Вибухи котлів відбуваються також внаслідок міжкристалічної корозії. Це дуже небезпечний вид корозії. Міжкристалічна корозія починає розвиватися в місцях, не доступних для огляду — в закле­почних і завальцьованих з'єднаннях барабанів. Тому при зовнішніх оглядах цих з'єднань тріщини важко виявити. При сильному розвит­ку вони призводять до вибуху котла.

Для спостереження за правильною роботою та безпечною екс­плуатацією котли обладнують арматурою, контрольно-вимірюваль­ними приладами та приладами безпеки.

Контрольно-вимірювальні прилади слугують для систематично­го контролю відповідності основних параметрів котла (тиск, темпе­ратура та ін.) номінальним, а також для вимірювання кількості отри­маної пари, витрати води, палива, повітря та ін. За показниками цих приладів визначають режим роботи котла. Тому всі контрольно-вимірювальні прилади мають бути встановлені на видному місці, зруч­ному для спостереження за їх показниками.

Усі контрольно-вимірювальні прилади умовно поділяються на дві основні категорії: показуючі та реєструючі. Показуючі застосо­вують тоді, коли допускаються періодичні записи режиму роботи котла.

Реєструючі самописні прилади застосовують, коли необхідно знати параметри роботи агрегату постійно або за будь-який промі­жок часу.

На щитку управління котла переважно встановлюються всі як показуючі так і реєструючі контрольно-вимірювальні прилади. За допомогою цих приладів здійснюється спостереження (і контроль) за такими величинами і параметрами:

температурою і тиском перегрітої пари на виході;

• тиском пари в котлі;

• тиском і температурою води, що живить котел;

• розрідженням в топці котла і перед димосмоком;

• температурою і тиском повітря до і після повітропідігрівання;

• рівнем води в котлі;

• кількістю пари, що виробляє котел;

• кількістю води, яка надходить в котел;

• вмістом С0₂ і H₂ в димових газах.

Для вимірювання тиску використовуються манометри різної конструкції, що можуть вимірювати надлишковий тиск у дуже ши­роких межах — від десятих долей до тисяч кг/см². За шкалою мано­метра, яка градуйована в одиницях тиску (кг/ см²), судять про вели­чину тиску.

Манометр на котлі встановлюється так, щоб його покажчик бу­ло добре видно обслуговуючому персоналу. Циферблат манометра має знаходитися у вертикальній площині або з нахилом вперед до 30°. На циферблаті манометра має бути нанесена червона риска по тиску, який відповідає вищому допустимому робочому тиску для да­ного котла.

Бувають випадки, коли манометри дають хибні показники. То­му за манометрами необхідно ретельно спостерігати. Не менше од­ного разу на шість місяців слід виконувати контрольну перевірку манометрів за допомогою контрольного манометра. Результати пе­ревірки записують у спеціальний журнал контрольних перевірок.

Манометри повинні знаходитися у справному стані і мати пломбу. Не можуть допускатися до роботи манометри з просроченим терміном перевірки, а також з розбитим склом, зігнутою стріл­кою або іншими несправностями.

Для вимірювання температури використовуються термометри. Простішими з них є рідинні ртутні термометри. Для дистанційного вимірювання високих температур перегрітої пари і димових газів використовуються термопари.

Для регулювання теплових процесів вводиться автоматичне управління котельним агрегатом. Сутність усякого регулювання по­лягає у підтримуванні заданих кількісних і якісних показників ви­робничих процесів. Так, якщо споживання пари збільшиться або зменшиться, то щоб уникнути пониження або підвищення тиску зверх нормального, одночасно має бути збільшений або зменшений її виробіток.

Для вироблення 1 кг пари необхідно витратити відповідну кіль­кість палива, води і повітря. Тому подача в котел палива, води і по­вітря має строго відповідати виробництву пари і змінюватися разом зі зміною її споживання. Автоматизація управління котельним агре­гатом дозволяє здійснювати автоматичну подачу палива, повітря та води при змінюванні режиму роботи.

Автоматикою безпеки передбачається автоматичне відключен­ня подачі газу до пальників у випадку ненормальної роботи окремих пристроїв котла.

Основними деталями автоматики безпеки є запобіжні клапани.

Запобіжні клапани автоматично спрацьовують, якщо тиск у котлі підвищується до відповідного значення. За принципом дії за­побіжні клапани бувають важільно-вантажні, важільно-пружинні та пружинні, за конструктивним виконанням — відкритими або закри­тими. Вони встановлюються на котлі спарено або поодиноко.

Запобіжні клапани забезпечуються пристроями, які захищають обслуговуючий персонал від опіків, коли спрацює клапан або пере­віряється їх дія. Крім цього, запобіжні клапани мають сигнальні пристрої у вигляді свистка, щоб при виході пари з котла на робочо­му місці подавався сигнал.

За допомогою автоматики передбачено спеціальні пускові прила­ди, що забезпечують безпечне розпалювання котлів. Пускові прилади автоматики безпеки допускають подачу газу в газопровід перед робо­чими пальниками тільки при наявності в топці полум'я запалюваль­ного пальника і при умові, що крани перед робочими пальниками і на скиді в атмосферу закриті. Автоматика безпеки здійснює контроль за процесом горіння і нагрівання води у котлі. У випадку порушення нормальної роботи котла і його параметрів, контролюючі прилади ді­ють на запобіжну систему і відключають подачу газу до котла.

Перед пуском котла в роботу прилади автоматики мають бути перевірені і відрегульовані за заданим режимом.

До арматури котельних установок належать водовказівні прила­ди, за допомогою яких контролюється рівень води у котлі. Водовка­зівні прилади діють за законом рівності рівнів рідин в сполучених посудинах.

Водовказівні прилади безпосередньо приєднуються до котла за допомогою верхньої і нижньої труб, включених в паровий і водяний простір.

На кожному водовказівному приладі проти допустимого ниж­нього рівня води у котлі встановлюється покажчик з написом «Ниж­ній рівень води». Цей рівень має бути на 50 мм нижче нормального рівня і не менше ніж на 25 мм вище нижньої видимої кромки скельця.

Аналогічний показник «Вищий рівень води» у котлі встановлю­ється на 50 мм вище нормального рівня в котлі і не менше ніж на 25 мм нижче верхньої видимої кромки скельця.

У відповідності до вимог безпеки на всіх котлах паропродук­тивністю 2 т/год. і вище, крім водовказівних приладів, мають вста­новлюватися автоматичні звукові і світлові сигналізатори верхнього і нижнього рівнів води.

Парові котли обладнують приладами безпеки, які автоматично припиняють подачу теплоти до котла при низькому чи високому рі­вні води або при високому тиску пари.

У наш час існує велика кількість різноманітних типів і конс­трукцій парових і водогрійних котлів, які широко використовуються в різних галузях промисловості.

Паровий котел — це установка, що має топку, яка обігрівається паливом і призначається для отримання пари з тиском вище атмос­ферного, що використовується поза самою установкою.

Водогрійний котел — це установка, що має топку. Топка обігрі­вається паливом і призначається для нагрівання води, що знаходить­ся під тиском вище атмосферного і використовується як теплоносій поза самою установкою.

Вимоги до безпечної експлуатації посудин, що працюють з тис­ком вище атмосферного визначені, Правилами влаштування і без­печної експлуатації парових і водогрійних котлів. Ці правила розпо­всюджуються на парові котли, що працюють під тиском 0,07 МПа, водогрійні котли з температурою води більше 115 °С.

Найбільше розповсюдження отримали вертикально-водотрубні котли, у яких кип'ятильні труби розташовуються або вертикально, або під великим кутом (біля 50 °С) до лінії горизонту.

Поверхні нагріву котла, розташовані в топці, що сприймають тепло випромінюванням, прийнято називати радіаційними поверх­нями нагріву; всі інші поверхні, в яких переважає теплообмін через стискання гарячих газів з поверхнями нагріву, — конвективними по­верхнями нагрівання.

Кожний паровий котел характеризується трьома основними по­казниками (параметрами): паропродуктивністю, тиском і температу­рою перегрітої пари при заданій температурі води, яка живить ко­тел, а водогрійний котел — теплопродуктивністю і температурою гарячої води.

Продуктивність парового котла вимірюється в тонах пари за го­дину (т/год), а водогрійного котла — в мільйон кілокалорій за го­дину (м • ккал/год) або в мільярдах калорій (гігакалорій) за годину (Гкал/год).

Номінальною паротеплопродуктивністю котла називається най­більша паротеплопродуктивність, яку котел має забезпечити в три­валій експлуатації при номінальних величинах параметрів пари і во­ди, якою живиться.

Усі котли з природною циркуляцією заповнюються водою до відповідного рівня. При цьому об'єм, заповнений водою, називають водяним простором, а об'єм, що лежить вище рівня води, — паро­вим простором.

Поверхня води в котлі називається дзеркалом випаровування. Лінія дотику обмуровки з обігріваємою частиною котла називаєть­ся вогневою лінією. Щоб уникнути перегрівання металу котла, найнижчий рівень води в котлі має знаходитись на 100 мм вище вогневої лінії.

Обмуровка котельного агрегату має виконуватися з матеріалу, що має невелику теплопровідність і володіє достатньою механічною міцністю і температуростійкістю. Конструкція обмуровки вибира­ється таким чином, щоб температура зовнішньої поверхні її в облас­ті топки і всього котлоагрегату не перевищувала проектної при тем­пературі зовнішнього повітря 25 °С. Крім цього, обмуровка має за­безпечувати достатню щільність, щоб уникнути всмоктування повіт­ря в топку і газоходи.

Вибір того або іншого типу обмуровки залежить від паропро­дуктивності котла, його габаритів і конструкції, від системи толоч­ного пристрою та ін. Для котлів невеликої продуктивності застосо­вується проста обмуровка з червоної цегли, облицьованої в зонах високих температур (вище 700 °С) вогнетривкою шамотною цеглою.

Парові або водогрійні котли дозволяється встановлювати в окремих будівлях або приміщеннях, що прилягають до виробничих, але відокремлених від них капітальною вогнетривкою стіною з ме­жею вогнестійкості не менше 4 г (брандмауером). Приміщення коте­льні повинно мати висоту не менше 3,2 м. Відстань від стіни до фронту котлів, які опалюються твердим паливом, має становити не менше 3 м, а тих, що опалюються рідким паливом і газом — 2 м.

Ширина проходів між котлами або між котлом і стіною примі­щення допускається не менше 1 м, а між окремими частинами будів­лі, які виступають, драбинами, робочими площадками — не менше 80 см.

У приміщенні котельні площею до 200 м² обладнують одні вхідні двері, а площею понад 200 м² - двоє дверей, які мають відкри­ватися назовні та бути розміщені з протилежних боків приміщення.

Виходи з приміщення котельні назовні (крім запасних) слід об­ладнувати тамбурами для затримування холодного повітря.

Температура повітря в приміщенні котельні зимою не повинна бути нижчою ніж +12 °С, а влітку — не більше ніж на 5 °С нижче температури зовнішнього повітря в затінку.

Для зручності і безпеки обслуговування котлів біля них влаш­товують постійні драбини і площадки з вогнестійких матеріалів, які обладнують металевими перилами.

Приміщення котельні обладнують вентиляцією та протипожеж­ним інвентарем, а на видному місці вивішують правила техніки без­пеки та інструкцію з обслуговування.

Норма освітлення щитків, пультів управління має бути не мен­ше 50 лк. Для штучного освітлення котельні використовується струм напругою не більше 36 В, якщо висота над підлогою лампи загаль­ного і місцевого освітлення нижче 2,5 м. Приміщення котельні по­винно мати аварійне освітлення. Огляд і роботу всередині котла виконують при освітленні переносних електричних ламп напругою до 12 В.

Усі елементи котла і допоміжного обладнання з температурою стінок зовнішньої поверхні понад 45 °С, розташовані в місцях, до­ступних для обслуговуючого персоналу, мають бути покриті тепло­вою ізоляцією, температура якої не повинна перевищувати 45 °С.

Рівень підлоги котельної має бути не нижчим від рівня терито­рії, прилеглої до приміщення котельні. До котельні не допускаються особи, які не мають відношення до експлуатації котлів. Кожний встановлений котел може бути допущений до роботи на підставі письмового розпорядження адміністрації підприємства після прийомки комісією від монтажної організації і при наявності дозволу інспектора Держгірпромнагляду.

Адміністрація підприємства має забезпечувати утримання кот­лів у справному стані, а також повинно створити безпечні умови для їх роботи відповідно до Правил обслуговування, ремонту та нагляду за їх експлуатацією.

Власник (роботодавець), на балансі якого є водогрійні і парові котли, зобов'я­заний зареєструвати їх в органах Держгірпромнагляду, якщо вони відповідають таким вимогам:

(t- 100) V >5,

де t — температура насиченої пари при робочому тиску;

V— водяний об'єм котла, м³.

Реєстрація котла здійснюється на підставі письмової заяви ад­міністрації підприємства — власника котла. До заяви додаються на­ступні документи:

а) паспорт встановленої форми;

б) посвідчення про якість монтажу;

в) креслення приміщення котельні (план, поздовжній і поперечний розріз);

г) справка про якість води.

Згадані документи, крім паспорта, підписуються керівником підприємства і подаються разом із паспортом. При відповідності до­кументів вимогам Правил органи Держнаглядохоронпраці здійсню­ють реєстрацію котла з присвоєнням йому реєстраційного номера і повертають паспорт власнику котла.

Відмітка про реєстрацію посудин під тиском ставиться в паспор­ті. Перереєстрацію котла проводять після демонтажу і установки його на новому місці. На кожному котлі має бути табличка, де вказується:

а) реєстраційний номер;

б) дозволений робочий тиск;

в) дата (рік, місяць) наступного внутрішнього огляду і гідравліч­ного випробування.

Надійність роботи котельного обладнання в значній мірі залежить від кваліфікації обслуговуючого персоналу. Персонал котельної має чітко знати і точно виконувати всі вимоги, наведені в Правилах техніч­ної експлуатації. До обслуговування котлів допускаються особи не мо­лодші 18 років, які пройшли медичне обслуговування і мають посвід­чення кваліфікаційної комісії про право керувати ними. Переатестація обслуговуючого персоналу котельної проводиться кожні 12 місяців.

Дозвіл на експлуатацію котельних установок надається після їх реєстрації та технічного огляду. Технічний огляд посудин проводить­ся перед запуском (первинне), періодично в процесі експлуатації (планове) і в необхідних випадках (позачергове).

Технічний огляд посудин під тиском полягає у зовнішньому і внутрішньому огляді та гідравлічному випробовуванні. Мета первинного зовнішнього і внутрішнього огляду посудин полягає у тому, щоб визначити відповідність їх вимогам Правил, а при планових і позачергових оглядах визначають їх справність і мо­жливість подальшої експлуатації. Первинний зовнішній огляд котлів проводиться інспектором Держгірпромнагляду після їх монтажу і реєстрації.

Зовнішньому огляду підлягають усі зварні з'єднання. Зовнішній огляд проводиться, щоб виявити в них такі можливі дефекти:

а) неперпендикулярність осей з'єднувальних елементів;

б) зміщення кромок з'єднувальних елементів;

в) відступи щодо розмірів і форми швів від вимог креслення;

г) тріщини всіх видів і напрямків;

д) напливи, підрізи, пропалини, незаварені кратери та ін. техноло­гічні дефекти.

Поверхня зварного шва шириною не менше 20 мм в обидві сторо­ни перед зовнішнім оглядом має бути добре очищена від забруднення.

Оцінка якості зварного з'єднання за результатом зовнішнього огляду повинна проводитись у відповідності з вимогами ГОСТу, Пра­вил та Технічних умов на виготовлення зварних з'єднань. Якість звар­них з'єднань вважається незадовільною, якщо в них виявлені внутрі­шні або зовнішні дефекти, що виходять за межі, встановлені нормами.

У зварних з'єднаннях елементів посудин під тиском не допус­каються наступні дефекти:

а) тріщини всіх видів і напрямків як у зоні шва, так і в основному металі;

б) непровари у вершинах кутових і таврових зварних з'єднань і по перерізу зварного з'єднання;

в) пори, розташовані у вигляді суцільної сітки, напливи, незаварені кратери, свищі, зміщення кромок та ін.

Після задовільних результатів зовнішнього і внутрішнього огляду проводиться гідравлічне випробування. Гідравлічне випробу­вання котлів проводиться під тиском (табл. 1). Під робочим тиском в котлі розуміють тиск пари або води на виході з котла.

Для гідравлічного випробовування використовується вода з температурою не нижче 5 °С. Вимірювання тиску проводиться за двома перевіреними манометрами, один з яких має бути контроль­ним. Тиск має підніматись і знижуватись поступово. Час витримки котла під пробним тиском має бути не менше 5 хв.

Після зниження пробного тиску до робочого здійснюють ретельний огляд усіх зварних швів і прилеглих до них ділянок.

Котел вважається таким, що витримав гідравлічне випробування, якщо не виявлено:

а) ознак розриву;

б) течі, сльозин і потіння в зварних з'єднаннях і на металі;

в) залишкової деформації.

Таблиця 1. Робочий тиск для випробовування котлів

Періодичний технічний огляд зареєстрованих у місцевих органах нагляду котлів, що знаходяться в експлуатації, здійснюється інспек­тором нагляду в наступні терміни:

а) внутрішній огляд — не рідше одного разу на 4 роки;

б) гідравлічне випробовування — не рідше одного разу на 8 років.

Перед гідравлічним випробовуванням в обов'язковому порядку

має здійснюватися внутрішній огляд.

Достроковий технічний огляд котла здійснюється в таких випадках:

а) якщо котел не експлуатувався більше одного року;

б) якщо котел був демонтований і знову встановлений;

в) якщо здійснювалася заміна елементів котла за допомогою зва­рювання;

г) якщо здійснювалось випростання випучин і вм'ятин основних елементів котла;

д) якщо за станом котла адміністрація підприємства або інспектор з органів нагляду вважають за необхідне зробити такий огляд.

Якщо при технічному огляді котла не виявлено дефектів, які знижують його

міцність, він допускається до експлуатації при номі­нальних параметрах.

Адміністрація підприємства на підставі Типової інструкції для персоналу котельної має розробити і затвердити у встановленому порядку виробничу інструкцію для персоналу котельні.

Відповідальним за безпечну експлуатацію котлів є завідувач котельні, а при відсутності такої одиниці в штаті наказом признача­ється особа з числа інженерно-технічних працівників. Така особа згідно з наказом є також відповідальною за справний стан і безпечну експлуатацію котлів, які не підлягають реєстрації в органах Держгірпромнагляду.

Обслуговуючий персонал котельної установки має вести змін­ний журнал для записування результатів перевірки котлів і котель­ного обладнання, водовказівних приладів, сигналізаторів граничних рівнів води, манометрів, запобіжних клапанів, живлячих приладів, засобів автоматики та інших даних.

Змінна здача і приймання котлів має оформлюватися у цьому журналі підписами відповідальних за зміну осіб. Записи в журналі має щоденно перевіряти особа, яка відповідає за безпечну експлуа­тацію котлів, розписуючись у журналі.

Якщо в результаті Огляд подальшу експлуатацію котла буде за­боронено або знизиться робочий тиск чи скоротиться термін наступ­ного технічного випробовування, то в паспорті котла має бути зроб­лений відповідний мотивований запис.

Обслуговуючий персонал зобов'язаний в аварійних випадках негайно зупинити котел і повідомити про це завідувача котельні або особу, яка його заміщає.

Котел негайно зупиняють у такому випадку:

а) якщо перестануть діяти понад 50 % запобіжних клапанів або пристроїв, які їх заміняють;

б) якщо тиск піднявся вище дозволеного більше ніж на 10 % і про­довжує зростати після припинення подачі палива;

в) при витіканні води підживлення котла водою категорично забо­роняється;

г) якщо рівень води знижується, незважаючи на його посилене живлення;

д) якщо рівень води піднявся вище верхньої видимої кромки водовказівного приладу і продувкою котла не вдається знизити його;

е) при припиненні дії всіх живлячих і водовказівних приладів;

ж) якщо в основних елементах котла будуть виявлені тріщини, випучини та ін;

з) при загазованості котельні або вибуху газів, припиненні подачі електроенергії, пошкодженні елементів котла і його обмуровки, які створюють небезпеку для обслуговуючого персоналу або за­грожують руйнуванням котла.

При виникненні пожежі в котельній, що загрожує персоналу або котлу, негайно викликати пожежну охорону і приступити до га­сіння пожежі.

Можливі причини аварійної зупинки котла мають бути вказані у виробничій інструкції і записані у змінному журналі.

Обслуговуючий персонал несе відповідальність за порушення інструкцій, які стосуються безпосередньо їх роботи і встановлені правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства та Кримінальним кодексом.

3. Безпека при експлуатації компресорних установок

Компресор — це машина для отримання стисненого повітря, що є енергетичним джерелом для приведення в дію багатьох техно­логічних процесів, пневматичних інструментів та механізації інших трудомістких видів робіт.

Компресія (від латинського compressio — стиснення) — стис­нення повітря, газу або горючої паливно-повітряної суміші в цилінд­рах поршневих машин-компресорів або двигунах внутрішнього зго­рання та ін.

Компресорні установки бувають стаціонарні і пересувні. Порш­неві компресори є основним типом машин для створення високого тиску (до 2000 кг/см²).

Пересувні компресорні установки бувають причіпні, переносні або такі, що монтуються на шасі автомобіля.

Стаціонарні компресорні станції являють собою централізовані установки, які подають стиснене повітря в цехи або обслуговують цілі групи підприємств.

Вимоги до безпечної експлуатації компресорних установок ви­значені Правилами влаштування і безпечної експлуатації стаціонар­них компресорних установок повітропроводів і газопроводів.

Компресорні станції мають три основні блоки: компресор з приво­дом і холодильником, ресівер (резервуар-повітрозбірник) та повітро­проводи. Повітряні компресори продуктивністю понад 10 м³/хв облад­нуються кінцевими холодильниками і вологомасловідокремлювачами.

До обладнання компресорних установок входять фільтри, при­значені для очистки повітря від пилу і димових газів. Не дозволяєть­ся встановлювати компресорні станції в тих місцях, де до всмоктуваного повітря може потрапити пил, волога, газ або інша вибухонебез­печна суміш. Не дозволяється здійснювати збір повітря біля тепловипромінюючих апаратів або відкритих джерел тепла. Забір повітря має відбуватися в зоні, яка захищена від сонячної радіації в незагазованій і незапиленій стороні на висоті не менше 3 м від рівня землі. Повітря, що засмоктується компресором, повинно мати вологість не більше 60 %. Для конденсації водяних парів з метою відокремлення води зі стисненого повітря компресорні станції обладнуються про­міжними і кінцевими холодильниками. Кінцеві холодильники став­ляться у тому випадку, якщо на виході з компресора температура повітря становить більше 120 °С. У цьому випадку кінцевий холо­дильник знижує температуру повітря на виході до 60 °С.

Холодильне устаткування встановлюється на компресорних станціях при високократному стисненні повітря. На станціях, де відбувається 4—6-кратне стиснення повітря, холодильники не вста­новлюються. Температура стисненого повітря на таких компресо­рах знижується шляхом водяного охолодження. З цією мстою ви­користовують чисту проточну воду. Водяні резервуари для охо­лодження забезпечуються вимірювальними приладами і вказівни­ми поплавками.

У тих випадках, коли необхідно мати сильно осушене повітря, крім кінцевих холодильників компреси обладнують спеціальними осушувальними установками. Осушувальні установки працюють за методом виморожування вологи за допомогою аміачних холодиль­них установок. Такі установки розташовують в ізольованих від ком­пресора приміщеннях.

До обладнання компресорної станції входить повітрозбірник або ресівер, призначення якого полягає у поглинанні поштовхів по­вітря, що надходить з компресора, тобто для вирівнювання пульсації тиску в трубопроводі.

У ресивері відбувається також охолодження повітря і відокрем­лення вологи і масла. При неправильній експлуатації ресівер може вибухнути. Тому його встановлюють на фундамент поза будівлею компресорної установки, у тих місцях, де немає скупчення або руху людей. Краще ресивер встановити на північній стороні будівлі, щоб уникнути нагрівання його сонячним промінням.

Для кращого звільнення ресивера від води і масла повітря пода­ють знизу, а відводять в розподільчу мережу зверху.

Воду і масло з ресивера видаляють не менше 2-3 разів за зміну. Чистять ресівер через лаз або люк один раз у 6 місяців.

Масло і вода, що виділяються з ресивера, мають відводитися у спеціально обладнані пристрої (збірники), щоб уникнути забруднення виробничих приміщень, стін будівлі і оточуючої території.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. L2.T4/1.1. Засоби періодичного транспортування штучних матеріалів.
3. L2.T4/1.2. Засоби безперервного транспортування матеріалів. Транспортери.
4. L2.T4/1.3. Засоби дозування сипучих матеріалів.
5. L3.T4/2. Засоби переміщення рідин.
6. V Засоби навчання
7. А. В. Дудник 1 страница
8. А. В. Дудник 10 страница
9. А. В. Дудник 11 страница
10. А. В. Дудник 12 страница
11. А. В. Дудник 2 страница
12. А. В. Дудник 3 страница

Переглядів: 1864